Постанова

від 07.05.2024 по справі 910/7718/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/7718/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ємця А. А. (головуючий), Бенедисюка І. М., Малашенкової Т. М.

за участю секретаря судового засідання Рєзнік А. В.,

представників учасників справи:

позивача - адвокатки Ларіонова О.О.,

відповідача - адвоката Погорілця Р. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Солді і Ко"

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2023 (суддя Чебикіна С. О.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2023 (головуючий суддя Гаврилюк О. М., судді Сулім В. В., Ткаченко Б. О.)

на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 (суддя Чебикіна С. О.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2023 (головуючий суддя Гаврилюк О. М., судді Сулім В. В., Ткаченко Б. О.)

на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 (головуючий суддя Гаврилюк О. М., судді Сулім В. В., Ткаченко Б. О.)

у справі № 910/7718/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Шкірсировинний завод"

до Приватного акціонерного товариства "Солді і Ко"

про стягнення 1 982 140,82 грн,

ВСТУП

Спір у справі виник у зв`язку з невиконанням відповідачем грошового зобов`язання з оплати майна, переданого йому позивачем на підставі договору купівлі-продажу за актом приймання-передачі, який відповідач не підписав, при цьому утримує в себе спірне майно та використовує його в господарській діяльності, чим порушує права позивача як продавця, який має законні очікування на одержання обумовленої в договорі оплати за відчужене на користь відповідача-покупця майно.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У вересні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ДП Шкірсировинний завод" (далі - ТОВ "ДП Шкірсировинний завод", позивач) звернулося до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Солді і Ко" (далі - ПрАТ "Солді і Ко", відповідач), у якому просило стягнути 1 500 214,46 грн оплати за майно за договором купівлі-продажу № 37984150.ОЗ.2 від 15.11.2021, а також 247 432,56 грн пені, 26 264,03 грн - 3 % річних та 208 229,77 грн інфляційних втрат.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ "ДП Шкірсировинний завод" зазначило, що ПрАТ "Солді і Ко" як покупець не виконало зобов`язання з оплати майна, яке йому позивач-продавець передав за договором купівлі-продажу, що зумовило нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат у зв`язку із простроченням відповідача щодо виконання грошового зобов`язання.

3.Підставою позову визначено статті 525, 526, 612, 625, 629, 655, 692 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 173, 174, 193, 230, 231, 263 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Короткий зміст заяв про ухвалення додаткового рішення у справі

4. 07.08.2023 позивач подав до суду першої інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення у справі, в якій з посиланням на статті 2, 16, 123, 126, 129, 244 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) просить стягнути 85 000 грн витрат на правничу допомогу адвоката та 29 732,12 грн судового збору.

5.Також позивач звернувся до суду апеляційної інстанції зі заявою про ухвалення додаткового рішення у справі, в якій просив долучити до матеріалів справи докази понесених позивачем витрат на професійну правову допомогу в суді апеляційної інстанції (засвідчені копії актів прийому-передачі послуг від 31.10.2023 і від 28.11.2023, додаткової угоди № 2 від 26.10.2023) та ухвалити додаткову постанову про стягнення з відповідача 75 642,80 грн витрат позивача на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

6. Господарський суд міста Києва рішенням від 02.08.2023 у цій справі позовні вимоги задовольнив повністю; стягнув із відповідача на користь позивача 1 500 214,46 грн основної заборгованості, 247 432,56 грн пені, 26 264 грн - 3 % річних, 208 229 грн інфляційних втрат і 29 732,12 грн судового збору.

6.1. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

- позивач-продавець виконав свій обов`язок із передання майна відповідачу-покупцю за договором купівлі-продажу № 37984150.ОЗ.2 від 15.11.2021 згідно з актом приймання-передачі, однак відповідач доказів оплати спірного майна не надав та акт приймання-передачі не підписав, при цьому фактично використовує автономні інженерні комунікації, систему енергопостачання та інше обладнання (устаткування), які належали позивачу та є предметом спірного договору;

- є безпідставним твердження відповідача про те, що відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 15.11.2021, укладеного з Публічним акціонерним товариством "Шкірсировинний завод" (далі - ПАТ "Шкірсировинний завод"), він придбав цілісний майновий комплекс включно зі спірними автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання та іншим обладнанням (устаткуванням), а тому володіє усім майном, що колись належало ПАТ "Шкірсировинний завод", оскільки за змістом цього договору вбачається, що ПАТ "Шкірсировинний завод" передало відповідачу окреме нерухоме майно, а не підприємство як єдиний майновий комплекс в розумінні статті 191 ЦК України;

- відповідач порушив права позивача на одержання оплати за договором купівлі-продажу, тому позовні вимоги про стягнення з покупця на користь продавця 1 500 214,46 грн оплати за майно за цим договором є обґрунтованими;

-з огляду на невиконання покупцем зобов`язання з оплати за придбане майно позивач законно нарахував відповідачу пеню, 3 % річних, інфляційні втрати на підставі статей 549, 625 ЦК України, тому позовні вимоги в цій частині слід задовольнити.

7. Господарський суд міста Києва додатковим рішенням від 06.09.2023 у цій справі заяву позивача про ухвалення додаткового рішення у справі задовольнив частково; стягнув із відповідача на користь позивача 85 000 грн витрат на професійну правничу допомогу; в частині стягнення 29 732,12 грн судового збору відмовив.

7.1. Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

- надані позивачем докази на підтвердження факту понесення ним витрат на професійну правничу допомогу на суму 85 000 грн є достатніми, тому такі витрати позивача в цій справі є доведеними, обґрунтованими і покладаються на відповідача;

- вимога позивача про стягнення з відповідача 29 732,12 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції не підлягає задоволенню, позаяк її розглянуто і задоволено судом при ухваленні рішення від 02.08.2023 по суті спору в цій справі.

8. Північний апеляційний господарський суд постановами від 28.11.2023 у цій справі апеляційні скарги відповідача залишив без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2023 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 залишив без змін.

8.1. Постанови суду апеляційної інстанції мотивовані тим, що:

- з огляду на те, що позивач довів виконання договірного зобов`язання із передачі майна відповідачу, доказів оплати якого на користь позивача відповідач не надав, є правильним висновок суду першої інстанції про те, що права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, порушено відповідачем, а позовні вимоги про стягнення з відповідача оплати за придбане в позивача майно підлягають задоволенню;

- ураховуючи доведення факту прострочення відповідача щодо виконання грошового зобов`язання з оплати придбаного майна за договором купівлі-продажу, є законним рішення суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача пені, 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до розрахунку позивача у позовній заяві.

- зважаючи на надані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу при розгляді справи в суді першої інстанції, критерії реальності адвокатських витрат і розумності їх розміру, заявлений позивачем розмір судових витрат на адвоката з урахуванням середнього розміру заробітної плати та ціни позову є обґрунтованим та підлягає задоволенню в повному обсязі;

- відповідач не довів необґрунтованості та неспівмірності витрат позивача на професійну правничу допомогу, при цьому його незгода з оцінкою судом першої інстанції обставин справи і відповідних доказів при розгляді заяви позивача про розподіл судових витрат у цій справі не підтверджує того, що таку оцінку здійснено судом із порушенням норм процесуального права.

9. Північний апеляційний господарський суд додатковою постановою від 16.01.2024 у цій справі заяву позивача про ухвалення додаткового рішення задовольнив частково; стягнув із відповідача на користь позивача 39 821,40 грн витрат на професійну правничу допомогу.

9.1. Додаткова постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

- послуги адвоката охоплюються не лише його участю в судовому засіданні, а полягають в підготовці до справи, а також учиненні інших процесуальних дій від імені та в інтересах клієнта;

- є помилковим твердження позивача про те, що участь у двох засіданнях в одній справі в один і той же день є комплексом дій, спрямованих на представництво інтересів клієнта в суді; так, у цьому випадку адвокат не готувався до кожного окремого судового засідання, а є підготовленим до розгляду справи в цілому, позаяк 28.11.2023 в суді апеляційної інстанції переглядалися два процесуальні документи у справі № 910/7718/22 - рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2023 по суті спору та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 про розподіл судових витрат за результатами розгляду справи судом першої інстанції;

- сума в розмірі 24 000 грн за участь представника позивача в судових засіданнях апеляційного суду 10.10.2023, 26.10.2023 та 28.11.2023 є завищеною відносно до фактично наданого позивачу обсягу юридичної допомоги в цих судових засіданнях з урахуванням також того, що судові засідання, призначені на 10.10.2023, не відбулись; отже, є співмірним стягнення з відповідача 10 000 грн оплати адвокатських послуг;

- при цьому сума в розмірі 12 000 грн є неспівмірною із фактично наданим позивачу обсягом юридичної допомоги за послуги, зазначені в підпунктах 1- 3 пункту 1 акта прийому-передачі послуг від 31.10.2023, позаяк у цій справі правова позиція позивача не змінювалась, тому адвокат не мав потреби вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи й доводи, що за своєю суттю є тотожними доводам відповідача, викладеним під час розгляду справи в суді першої інстанції; відтак є співмірною і відповідає складності справи сума в розмірі 10 000 грн;

- урахувавши умови пункту 8 додаткової угоди № 1 до договору про надання правової допомоги від 27.03.2023 щодо права адвоката на "гонорар успіху", що сплачується клієнтом після ухвалення та набрання законної сили рішенням суду першої інстанції по суті спору в цій справі в розмірі 2 % від суми позовних вимог, що буде присуджена судом на користь клієнта, та надавши оцінку співмірності суми витрат зі складністю й обсягом справи, відповідності цієї суми критеріям реальності, розумності розміру витрат, суд убачав підстави для зменшення заявленого позивачем до стягнення з відповідача "гонорару успіху" в цій справі в розмірі 39 642,80 грн на 50 %;

- беручи до уваги розмір мінімальної заробітної плати та обсяг наданих адвокатських послуг, керуючись критеріями обґрунтованості, пропорційності, співмірності та розумності їхнього розміру, виходячи із конкретних обставин справи та ціни позову, є підстави для часткового задоволення заяви позивача про розподіл судових витрат на адвоката та стягнення з відповідача 39 821,40 грн витрат позивача на професійну правничу допомогу (20 000 грн правової допомоги та 19 821,40 грн - "гонорару успіху");

- у частині витрат на правничу допомогу в розмірі 35 821,40 грн слід відмовити за недоведеністю їх співмірності зі складністю справи та обсягом наданих позивачу адвокатських послуг під час розгляду цієї справи в суді апеляційної інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10. ПрАТ "Солді і Ко", не погоджуючись зі судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2023 у справі № 910/7718/23, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції; скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2023 в цій справі повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні вимог, зазначених у клопотанні про долучення до матеріалів справи доказів на підтвердження суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, та у заяві ТОВ "ДП Шкірсировинний завод" про ухвалення додаткового рішення відмовити повністю; скасувати додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 в цій справі повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні вимог, зазначених у клопотанні про долучення до матеріалів справи доказів на підтвердження суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, та у заяві ТОВ "ДП Шкірсировинний завод" про ухвалення додаткового рішення відмовити повністю.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

11. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, ПрАТ "Солді і Ко" із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій при прийнятті рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2023 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2023 у справі № 910/7718/22 не врахували висновку, викладеного Верховним Судом:

- у постанові від 10.11.2020 у справі № 910/14900/19 щодо застосування статті 664 ЦК України (момент виконання обов`язку продавця передати товар) у спорі про стягнення заборгованості за договором поставки за обставин непідписання покупцем видаткових накладних на товар, поставлений продавцем та прийнятий покупцем;

- у постанові від 22.08.2023 у справі № 920/845/22 щодо дотриманням вимог статей 13, 86, 237 ГПК України при дослідженні й оцінці доводів сторін, зокрема, обставин фактичного виконання договору купівлі-продажу товару при вирішенні спору про стягнення попередньої оплати за цим договором.

У письмових поясненнях, наданих Верховному Суду 06.05.2024, відповідач зауважив, що при складенні тексту касаційної скарги він допустив описку в даті постанови Верховного Суду, яку прийнято за наслідком касаційного перегляду справи № 910/14900/19, а саме зазначив: "10.11.2020" замість "10.12.2020". Така описка, за доводами відповідача, є технічною, тому відсутні підстави вважати, що скаржник послався на неіснуючу постанову Верховного Суду при обґрунтуванні підстави для касаційного оскарження судових рішень у справі, що переглядається, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

За даними Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що за наслідком касаційного перегляду прийнятих по суті спору у справі № 910/14900/19 судових рішень (рішення суду першої інстанції від 17.02.2020 та постанови суду апеляційної інстанції від 02.09.2020) Верховний Суд постановою від 10.12.2020 частково скасував оскаржувані судові рішення та у скасованій частині передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

З огляду на таке колегія суддів вважає, що скаржник допустив технічну описку в тексті касаційної скарги при зазначенні датою постанови Верховного Суду у справі № 910/14900/19 - 10.11.2020, а тому, з урахуваннях пояснень відповідача, правильною датою прийняття такої постанови необхідно вважати 10.12.2020.

12. Також скаржник визначив підставою оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2023 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2023 у справі № 910/7718/22 пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України і зазначив про порушення судами попередніх інстанції при прийнятті рішення по суті спору норм процесуального права, зокрема статей 13, 86, 236, 237, 269 ГПК України, що мало наслідком неповноту дослідження доказів та обставин справи на предмет реальності господарської операції із продажу спірного майна позивачем, що зумовлювало б обов`язок відповідача його оплатити. Так, матеріали справи не містять належних доказів передачі спірного майна покупцеві, позаяк акт приймання-передачі від 28.12.2021 не відповідає вимогам закону щодо документів бухгалтерського обліку як такий, що складений з порушенням вимог до його змісту (не містить підпису покупця), тому не є первинним документом, що підтверджує передачу майна покупцю.

13. Щодо додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2023, постанови Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2023 та додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 у справі № 910/7718/22, то скаржник посилається на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, та зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду:

- від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц щодо обов`язку доведення неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу стороною, яка зацікавлена у зменшенні їх розміру судом;

- від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19, від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20, від 01.12.2021 у справі № 641/7612/16-ц щодо необхідності врахування при розподілі судових витрат на професійну правничу допомогу на підставі статті 126 ГПК України комплексу правничих дій щодо представництва інтересів клієнта в суді, а не кожної окремої правничої дії);

- від 17.08.2022 у справі № 464/6120/20 щодо відсутності підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу у разі спливу обумовленого сторонами строку на сплату коштів за актами надання правової допомоги на час ухвалення рішення суду першої інстанції;

- від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 про те, що для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом і клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат; суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи те, чи були вони фактично понесені, так й оцінювати їх необхідність; у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей щодо витрати часу на надання правничої допомоги.

Позиція інших учасників справи

14. Від ТОВ "ДП Шкірсировинний завод" до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій без змін.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

15. Як встановили суди попередніх інстанцій, 15.11.2021 позивач і відповідач уклали договір купівлі-продажу № 37984150.ОЗ.2. (далі - договір), відповідно до умов якого позивач передає у власність (повне господарське відання) відповідачу майно, найменування та загальна кількість якого зазначені в додатку до договору, а відповідач зобов`язується прийняти це майно та сплати за нього обумовлену суму.

16. Пунктом 3.4. договору визначено строк передачі майна за договором до 28.12.2021.

17. У додатку до договору, підписаному сторонами, вказано повний перелік майна, яке передається відповідачу, а також його вартість, а саме: газопровід, електроконвектор, електромонтажний ящик, залізобетонний резервуар, зовнішнє електроосвітлення, кабельна підземна електролінія, кран балка, огорожа бетонна, позапроммайданчикові мережі каналізації, розподільний щиток, силові шафи, слабкострумові пристрої, фідерні мережі, шафа закрита, ячейки загальною вартістю 1 500 214,46 грн.

18. У пунктах 3.1., 3.1.1. договору сторони погодили, що продаж майна вчиняється за суму в розмірі 1 500 214,46 грн, у тому числі ПДВ 20 % - 250 035 грн, яку покупець зобов`язується сплатити до 28.12.2021. Оплата проводиться шляхом безготівкового розрахунку в національній валюті України на розрахунковий рахунок продавця, який зазначений в договорі.

19. Пунктом 4.1. договору визначено обов`язок позивача передати відповідачу майно за актом приймання-передачі при умові повного виконання відповідачем пункту 3.1. договору щодо його оплати.

20. Відповідно до пункту 4.2. договору позивач має право вимагати від відповідача сплати встановленої ціни за майно відповідно до умов цього договору.

21. Умовами пункту 4.3. договору встановлено обов`язок відповідача прийняти майно у стані, що погоджений умовами цього договору; сплатити встановлену ціну за майно відповідно до умов цього договору.

22. У пункті 5.2. договору визначено, що в разі порушення строків оплати товару (пункт 3.1.1.) відповідач сплачує позивачу пеню за кожен день прострочення оплати. Сплата пені не звільняє відповідача від виконання зобов`язань з оплати товару та відшкодування позивачу збитків у повному обсязі.

23. Сторони домовились, що до нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання за цим договором не застосовується шестимісячний термін (пункт 5.3. договору).

24. 28.12.2021 ТОВ "ДП Шкірсировинний завод" підписало та передало на підпис відповідачу акт приймання-передачі, однак його повернуто без підпису покупця.

25. 21.03.2022 позивач листом від 01.03.2022 повторно направив акт приймання-передачі від 28.12.2021 на підпис відповідачу, а також листом від 24.03.2022 звернувся до відповідача із претензією про сплату пені за прострочення виконання грошового зобов`язання, що підтверджується доказами надсилання, копії яких наявні у матеріалах справи.

26. 04.04.2023 позивач утретє разом із супровідним листом направив відповідачу акт приймання-передачі від 28.12.2021 цінним листом кур`єрською службою доставки КДС від 05.04.2023.

27. Відповідач 06.04.2023 отримав акт приймання-передачі від 28.12.2021, надісланий через кур`єрську службу доставки КДС, що підтверджується доказами надсилання.

28. Відповідач акт приймання-передачі від 28.12.2021 не підписав та не виконав договірні зобов`язання щодо оплати майна.

29. З огляду на таке, позивач стверджує про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на його користь 1 500 214,46 грн оплати за майно за договором купівлі-продажу, а також 247 432,56 грн пені, 26 264,03 грн - 3 % річних та 208 229,77 грн інфляційних втрат у зв`язку із простроченням відповідача як покупця щодо виконання грошового зобов`язання з оплати за придбане у позивача-продавця майно, а тому вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Порядок і межі розгляду справи судом касаційної інстанції

30. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

31. Верховний Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, враховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

31.1. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

31.2. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

31.3. При цьому скаржник у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підставу, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

31.4. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

31.5. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, із правовідносинами у справі, яка переглядається.

31.6. Відтак підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

31.7. Також касаційне провадження з перегляду прийнятих по суті спору в цій справі судових рішень відкрито на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України з огляду на посилання скаржника на порушення судами норм процесуального права, зокрема статей 13, 86, 236, 237, 269 ГПК України, що мало наслідком неповноту дослідження доказів та обставин справи на предмет реальності господарської операції за спірним договором купівлі-продажу.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

32. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

33. Здійснюючи перевірку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм законодавства при прийнятті оскаржуваних судових рішень по суті спору в цій справі в межах вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та доводів касаційної скарги, Верховний Суд зазначає таке.

34. Причиною виникнення спору зі справи стало невиконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати майна, переданого йому позивачем на підставі договору купівлі-продажу за актом приймання-передачі, який відповідач не підписав, при цьому утримує в себе спірне майно та використовує його у своїй господарській діяльності.

Водночас відповідач визначив правову природу спірного договору як договору поставки, про що зазначив у наданих Верховному Суду 06.05.2024 письмових поясненнях і в судових засіданнях від 16.04.2024 та 07.05.2024, а у відзиві на позов і в касаційній скарзі зауважив, що реальність господарської операції (реальність руху товарів) не доведена первинними документами бухгалтерського обліку - видатковими накладними, актами, товарно-транспортними накладними, належно оформленими, підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленими їх печатками.

З огляду на це при обґрунтуванні підстав для касаційного оскарження у справі, що переглядається, відповідач зазначив про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду в постанові від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19 у спорі про стягнення заборгованості за договором поставки щодо обов`язку суду перевірити обставини реальності поставки товару на підставі сукупності доказів щодо реального руху товарів.

Позивач у суді касаційної інстанції підтримав свою позицію про правову природу спірного договору як договору купівлі-продажу.

Отже, вбачається різний підхід сторін у справі, що переглядається, до визначення правової природи укладеного між ними договору як договору купівлі-продажу чи договору поставки.

35. Верховний Суд оцінюючи доводи касаційної скарги у розрізі підстав касаційного обґрунтування зазначає таке.

36. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

37. Відповідно до частини першої статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

38. Частиною першою, другою статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

39. Відповідно до статті 193 ГК України та статей 525, 526 ЦК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

40. Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

41. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

42. Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 ЦК України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників.

43. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

44. Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

45. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

46. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї з сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

47. Принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України полягає у наданні сторонам права на власний розсуд реалізувати: 1) можливість укласти договір або утриматися від укладення договору; 2) можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

48. Утім, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини, лише у випадках якщо: 1) існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; 2) заборона випливає зі змісту акта законодавства; 3) така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.

Під вимогами положень актів цивільного законодавства, від яких сторони в договорі не можуть відступити, слід розуміти імперативні приватно-правові вимоги.

49. Верховний Суд в постановах послідовно та незмінно виснував, що, розглядаючи спір, господарський суд перш за все має встановити правову природу договору, з урахуванням якої визначити зміст спірних правовідносин, їх нормативне регулювання з наступним встановленням обсягу прав та обов`язків, моменту виникнення зобов`язання тощо.

50. Суди попередніх інстанцій встановили, що 15.11.2021 ТОВ "ДП Шкірсировинний завод" і ПрАТ "Солді і Ко" уклали договір купівлі-продажу № 37984150.ОЗ.2, за умовами якого ТОВ "ДП Шкірсировинний завод" передає у власність (повне господарське відання) ПрАТ "Солді і Ко" майно, найменування та загальна кількість якого зазначені в додатку до цього договору, а відповідач зобов`язується прийняти це майно та сплатити за нього обумовлену суму.

З огляду на назву зазначеного договору суди першої та апеляційної інстанцій визначили його правову природу як договору купівлі-продажу, правовідносини за яким регулюються главою 54 "Купівля-продаж" розділуЦК України.

51. Однак поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось те, що за статтею 202 ЦК України під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Дії як юридичні факти мають вольовий характер і можуть бути правомірними та неправомірними. Правочини належать до правомірних дій, спрямованих на досягнення правового результату.

Правочин - це основна підстава виникнення цивільних прав і обов`язків.

52. Отже, правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його предмету, умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, з`ясувати фактичний характер спірних правовідносин, які склались між сторонами, з`ясувати дійсні наміри сторін спору при укладенні договору щодо визначення умов виконання зобов`язань обома сторонами цього договору наслідків, застосувати відповідні норми права.

53. Отже, Верховний Суд виходить з того, що суди мають встановити правову природу договору з огляду на предмет, умови, правам і обов`язкам сторін, ураховуючи спрямованість їх дій, визначити фактичний характер спірних правовідносин при цьому назва договору не має вирішальної ролі під час визначення правової природи, від правової природи договору залежить нормативне регулювання спірних правовідносин.

54. Верховний Суд виходить з того, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України). Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (частина перша статті 656 ЦК України).

55. За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частини перша та друга статті 712 ЦК України).

56. Згідно з частинами першою, шостою статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

57. Отже, двосторонній характер договорів купівлі-продажу та поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін таких договорів прав та обов`язків. Так, з укладенням договору купівлі-продажу / поставки продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

Такий правовий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 18.01.2022 у справі № 915/1246/20 та від 30.08.2022 у справі № 5/530-03 (924/1340/20).

58. Щодо суб`єктного складу сторін договору купівлі-продажу, то законодавцем не встановлено вимог щодо наявності у них статусу суб`єкта підприємницької діяльності.

Разом з тим суб`єктом підприємницької діяльності за договором поставки має бути продавець (постачальник). Вимоги наявності такого статусу для покупця немає. Покупець має право використовувати товар, отриманий за договором поставки, у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням (пункт 28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 522/7909/16-ц).

При цьому покупець за договором купівлі-продажу не обмежений у цільовому використанні предмета продажу, на відміну від покупця за договором поставки.

59. Залежно від моменту, з якого договір вважається укладеним, розрізняють консенсуальні договори - вважаються укладеними з моменту, як тільки сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, що має знайти відображення у формі, яка передбачена для даного виду договору, та реальні договори - є дійсними лише після вчинення на основі досягнутої згоди певної дії з передачі предмета договору (перевезення вантажу, позика, дарування).

60. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути різні об`єкти - які належать покупцеві і ті, які йому не належать (майбутні об`єкти або товар, якого ще в продавця немає). Це слідує із консенсуальної природи договору купівлі-продажу, головним змістом якого є виконання продавцем свого обов`язку передати предмет договору покупцеві, а для покупця - вимагати його передання. Тобто для договору купівлі-продажу не важливо те, чи має продавець предмет договору, чи існує він і чи він належить продавцеві. Важливо те, що продавець зобов`язується виконати свій обов`язок відносно предмета договору.

Якщо продавець не виконує свій обов`язок, він має відповідати перед покупцем. Тобто для продавця негативні наслідки настають саме у вигляді його відповідальності перед покупцем за невиконання договору. Сам же договір існує як домовленість між сторонами з приводу виконання продавцем обов`язку передати покупцеві предмет договору - майно (товар).

Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палата Верховного Суду від 08.08.2023 у справі № 910/19199/21 (пункти 81- 82).

61. Договір поставки як консенсуальний договір вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. У таких правовідносинах обов`язку продавця (постачальника) із передачі у власність (поставки) покупцю товару відповідає обов`язок покупця з прийняття та оплати цього товару (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 910/8612/19 та у постанові від 27.10.2019 року у справі № 911/2795/20). Обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати (аналогічний висновок міститься в пункті 7.3 постанови Верховного Суду від 21.10.2019 у справі № 908/2258/18).

62. У вирішенні питання правової природи спірного договору доречно звернутися до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10.05.2018 у справі № 924/263/17, від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20, від 23.03.2021 у справі № 916/2380/18, від 01.10.2020 у справі № 910/21935/17, від 04.07.2018 у справі № 916/935/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 19.08.2020 у справі № 915/1302/19, про те, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

63. Проте, розглядаючи справу, порушуючи вимоги статей 237, 269 ГПК України, суди попередніх інстанцій належно не з`ясували характеру спірних правовідносин і правової природи договору, адже не дослідили та не оцінили, порушивши вимоги статей 86, 210, ГПК України, предмет та умови договору, зокрема зміст прав та обов`язків сторін з урахуванням визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

64. Суди попередніх інстанцій не врахували, що для з`ясування правової природи господарської операції та договору, укладенням якого опосередковується виконання такої операції, господарські суди повинні досліджувати фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції. При цьому, зважаючи на принцип превалювання сутності над формою, фактичне здійснення господарської операції повинно підтверджуватися, в тому числі, й реальним джерелом походження товару (його виробництва, попередньої купівлі тощо) в обсязі, зазначеному у первинному документі. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 911/917/15.

65. У контексті спірних відносин у справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій не досліджували обставин того, що є предметом спірного договору - рухоме або нерухоме майно, його цільове призначення, чи перебувало спірне майно на балансі позивача-продавця на момент учинення спірного правочину та на балансі кого із суб`єктів господарювання (позивача чи відповідача) воно фактично знаходилося на момент розгляду спору в цій справі.

66. Колегія суддів виходить також з того, що поняття "строк договору", "строк виконання зобов`язання" та "термін виконання зобов`язання" згідно із приписами ЦК України мають різний зміст.

67. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

68. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

69. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

70. Отже, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

71. Поняття "строк виконання зобов`язання" і "термін виконання зобов`язання" охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

72. Виходячи із принципу свободи договору (стаття 627 ЦК України), якщо сторонами досягнуто домовленості про визначення кінцевої календарної дати виконання зобов`язання за договором, то застосовується договірне регулювання строку виконання зобов`язання з огляду на норми частини першої статті 530 та статті 629 ЦК України, відповідно до якої договір є обов`язковим для виконання сторонами, а також на принцип належного виконання зобов`язань, який полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами, щодо належного предмета, у належний спосіб, у належний строк (термін), у належному місці.

73. З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12.

74. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

77. Суди попередніх інстанцій встановили, що пунктами 3.1., 4.1. укладеного між сторонами договору визначено обов`язок продавця передати покупцю майно за актом приймання передачі після його повної оплати в розмірі 1 500 214,46 грн до 28.12.2021.

78. Право власності на товар може переходити від продавця до покупця у момент передачі товару, до цього моменту, або після нього - відповідно до умов договору купівлі-продажу. Такий висновок вбачається зі змісту частини першої статті 655, частини першої статті 677, частини першої статті 697 ЦК України.

79. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (частина третя статті 692 ЦК України).

80. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу (частина четверта статті 692 ЦК України).

81. Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 ЦК України. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 ЦК України (частина перша статті 693 цього Кодексу).

82. У постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що попередня оплата - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар, який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані.

83. Отже, оплата за товар є попередньою, якщо відповідно до договору вона має бути здійснена до моменту виконання продавцем свого обов`язку з передачі товару саме у власність, тобто до моменту переходу права власності на товар від продавця до покупця. Це випливає із визначення договору купівлі-продажу, наведеного у частині першій статті 655 ЦК України, яка встановлює обов`язок продавця передати товар саме у власність покупця.

84. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.08.2023 у справі № 927/211/22, правові висновки якої враховано Верховним Судом в постанові від 22.08.2023 у справі № 920/845/22, на яку послався відповідач у касаційній скарзі при обґрунтуванні касаційного оскарження судових рішень по суті спору на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

85. Виконання свого обов`язку однією зі сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання (частина перша статті 538 ЦК України).

86. Правилами зустрічного виконання зобов`язання, встановленими статтею 538 ЦК України, передбачено одночасне виконання кожною зі сторін свого обов`язку.

87. У разі невиконання однією зі сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі (частина третя статті 538 ЦК України).

88. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок (частина четверта статті 538 ЦК України).

89. Відтак покупець, який не здійснив попередню оплату відповідно до умов договору купівлі-продажу, є стороною, яка порушила зобов`язання.

90. Відповідно до зазначених приписів чинного законодавства продавець, який не отримав попередню оплату за товар, який ще не перейшов у власність покупця, має право скористатися одним із наступних способів захисту: 1) стягнути суму попередньої оплати відповідно з умовами договору і продовжувати виконувати договір; 2) розірвати договір та вимагати компенсації збитків.

91. Отже, сторона, яка не здійснила попередню оплату за договором купівлі-продажу, всупереч своїм договірним обов`язкам не може вважати договір неукладеним, а обов`язки зі здійснення попередньої оплати неіснуючими.

92. Якщо сторона втратила інтерес до виконання договору, зокрема до придбання товару, або не вносить попередню оплату через порушення своїх обов`язків продавцем, то така сторона може скористатися правом розірвання договору. Без здійснення відповідних дій її обов`язки із внесення попередньої оплати, передбачені договором, не є припиненими або виконаними, і відповідно інша сторона може звернутися до суду для стягнення відповідних сум заборгованості за договором в примусовому порядку.

93. Системне тлумачення статті 538, частини другої статті 625, частини першої статті 655, статті 692, частини першої статті 697 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати від покупця оплати товару, сплати процентів за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат, навіть якщо товар ще не був переданий продавцем у власність покупця. При цьому суд повинен враховувати заперечення іншої сторони (покупця) щодо невиконання продавцем своїх інших зустрічних зобов`язань, передбачених договором. Покупець, заперечуючи проти вимоги продавця про стягнення попередньої оплати, також може доводити очікувану неможливість виконання продавцем свого зобов`язання з передачі товару в натурі (знищення, втрату товару) або істотну затримку у виконанні продавцем своїх обов`язків з передачі товару (очікуване істотне порушення). Такий висновок викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.08.2023 у справі № 927/211/22.

94. Суди попередніх інстанцій встановили, що покупець порушив своє зобов`язання з попередньої оплати майна, передбачене договором, тоді як продавець виконав своє зобов`язання передати майно покупцю, а відтак дійшли висновку про те, що продавець обґрунтовано скористався таким способом захисту як стягнення суми попередньої оплати відповідно до умов договору купівлі-продажу, а також пені, 3 % річних та інфляційних втрат у зв`язку із простроченням покупця щодо розрахунку за майно.

95. У касаційній скарзі відповідач зауважив на тому, що суди попередніх інстанцій помилково визнали доведеним факт передачі майна у власність покупця, позаяк у матеріалах справи відсутні докази переходу від продавця до покупця права власності на майно (акт приймання-передачі майна від 28.12.2021 підписано тільки продавцем); суди попередніх інстанцій при з`ясуванні реальності господарської операції не встановили її підтвердження первинними документами бухгалтерського обліку.

96. Суди встановили, що відповідно до умов пунктів 3.1., 4.1. спірного договору сторони визначили, що право власності на спірне майно переходить до покупця з моменту його повної оплати у строк до 28.12.2021, а факт передачі майна у власність покупцю підтверджується актом приймання-передачі.

97. З огляду на це суди дійшли висновку, що сторони спору погодили, що оплата за спірним договором є попередньою оплатою, тобто сумою, що перераховується згідно з договором купівлі-продажу наперед у рахунок майбутніх розрахунків покупця за майно до моменту переходу права власності на майно від продавця до покупця.

98. Задовольняючи позовні вимоги про стягнення оплати за спірним договором, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідач (покупець) хоч і не підписав акт приймання-передачі майна, складений та підписаний позивачем (продавцем) 28.12.2021, однак фактично прийняв і використовує автономні інженерні комунікації, систему енергопостачання та інше обладнання (устаткування), які належали позивачу і є предметом спірного договору.

99. Такі висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на відомостях із листів від 20.01.2023 № 20/01-1 ДТЕК "Одеські електромережі" та від 13.03.2023 № 13-03/1 ПАТ "Шкірсировинний завод", надісланих на адресу позивача, про те що ДТЕК "Одеські електромережі" відмовило позивачу у демонтажі і знеструмленні спірного обладнання з тих підстав, що ці електромережі використовуються відповідачем, та про відсутність інших електромереж, які забезпечують діяльність підприємства-відповідача.

100. Разом з тим суди не з`ясували, на балансі якого із суб`єктів господарювання (позивача чи відповідача) перебувало спірне майно на момент розгляду спору в цій справі, зважаючи на доводи позивача про те, що відповідач фактично використовує спірне обладнання у своїй господарській діяльності як електричні мережі для обслуговування підприємства-відповідача; не дослідили причини відмови покупця від підписання акта приймання-передачі спірного майна на виконання дійсного договору купівлі-продажу, укладеного із продавцем; не з`ясували дійсної правової природи оплати за спірним договором, зважаючи на те, що її не було внесено покупцем до дати, з якою пов`язувалося передання продавцем спірного майна у його власність.

101. Також колегія суддів зазначає про те, що відповідно до Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 № 1440 передбачено, що об`єкти оцінки у формі цілісного майнового комплексу (цілісний майновий комплекс) - це об`єкти, сукупність активів яких дає змогу провадити певну господарську діяльність; цілісними майновими комплексами є підприємства, а також їхні структурні підрозділи (цехи, виробництва, дільниці тощо), які можуть бути виділені в установленому порядку в самостійні об`єкти з подальшим складанням відповідного балансу і можуть бути зареєстровані як самостійні суб`єкти господарської діяльності.

На цілісний майновий комплекс поширюється режим складної речі, визначений нормами статті 188 ЦК України, відповідно до якої якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ). Правочин, вчинений щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини другої статті 191 ЦК України до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виділення складових частин цілісного майнового комплексу, як убачається із зазначених нормативних актів, відбувається лише у визначеному порядку та на відповідних підставах.

Такі висновки щодо застосування статей 188, 191 ЦК України викладені у постанові Верховного Суду від 12.08.2021 у справі № 5019/592/12 (пункти 65- 67, 69).

102. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10.11.2021 ПАТ "Шкірсировинний завод" продало на користь ТОВ "ДП Шкірсировинний завод" за договором купівлі-продажу № 1011/1 спірне майно (обладнання), яке в подальшому ТОВ "ДП Шкірсировинний завод" (позивач у цій справі) відчужило на користь відповідача за договором купівлі-продажу № 37984150.ОЗ.2 від 15.11.2021.

103. Водночас суди встановили, що відповідно до договору купівлі-продажу від 15.11.2021, укладеного з ПАТ "Шкірсировинний завод" (копію якого долучено до матеріалів справи), відповідач придбав нерухоме майно, а саме цілісний майновий комплекс загальною площею 14498,1 кв. м., що знаходиться за адресою: Одеська область, місто Одеса, Старокиївської дороги 21км, 38 та складається з: виробничого корпусу під літ. А; приміщення охорони під літ. Б; будівлі дезінфекції під літ. Г; будівлі автовагової під літ. Д; навісу літ. д; будівлі котельні під літ. Е; блоку складів під літ. Ж; будівлі котельні під літ. З; складу ПММ під літ. К; навісу під літ. М; трансформаторної підстанції під літ. Н; брукування-1; огорожі 1-4; будівлі санпропускника під літ. В; будівлі складу під літ. П, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 150586151227.

104. Зважаючи на обставини набуття відповідачем права власності на цілісний майновий комплекс ПАТ "Шкірсировинний завод" відповідно до укладеного 15.11.2021 із ПАТ "Шкірсировинний завод" договору купівлі-продажу, судам попередніх інстанцій належало з`ясувати, чи входило майно, яке відчужено позивачем на користь відповідача за спірним договором від 15.11.2021 та щодо оплати якого виник спір у справі, що переглядається, до складу зазначеного цілісного майнового комплексу; перевірити факт можливої оплати відповідачем спірного майна (обладнання для обслуговування електромереж) як частини цілісного майнового комплексу, придбаного за договором від 15.11.2021 у ПАТ "Шкірсировинний завод", що могло в подальшому зумовити невиконання відповідачем обов`язку з оплати за договором купівлі-продажу від 15.11.2021, укладеним між сторонами цього спору.

105. Статтею 237 ГПК України визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.

106. Не з`ясувавши відповідних обставин та не дослідивши пов`язані з ними докази, суди попередніх інстанцій при вирішенні спору по суті допустили порушення норм процесуального права, а саме статей 13, 86, 269, частини п`ятої статті 236 ГПК України, про що зазначав відповідач у касаційній скарзі.

107. Беручи до уваги те, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки не дослідили всі зібрані у справі докази та не надали їм належної оцінки, а також враховуючи передбачені частиною другою статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, судові рішення попередніх інстанцій, прийняті за результатами розгляду справи по суті заявлених позовних вимог, підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

108. За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.

Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 904/8884/21.

109. Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування прийнятих по суті спору у справі № 910/7718/22 судових рішень, то додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024, постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2023 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 в цій справі також слід скасувати.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

110. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

111. Отже, касаційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню; рішення судів попередніх інстанцій по суті спору і за результатами розподілу судових витрат підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

112. У новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, з дотриманням вимог статей 13, 86, 237 ГПК України дослідити та оцінити всі доводи сторін, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, надати правову кваліфікацію відносинам сторін, зокрема, належним чином дослідити та оцінити фактичний характер спірних правовідносин, які склались між сторонами, з`ясувати дійсні наміри сторін спору при укладенні договору щодо визначення умов виконання зобов`язань обома сторонами цього договору та, враховуючи зміст дійсних намірів сторін, зміст умов, прав та обов`язків сторін за спірним договором, з`ясувати спрямованість як їх дій, так і певних правових наслідків, визначити правову природу договору і в залежності від встановленого застосувати відповідні норми права та вирішити спір із належним обґрунтуванням мотивів і підстав такого вирішення у судовому рішенні.

Судові витрати

113. Відповідно до статті 129 ГПК України у зв`язку зі скасуванням ухвалених судових рішень і передачею справи на новий розгляд розподіл судових витрат у справі, у тому числі й сплаченого за подання апеляційної та касаційної скарг судового збору, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Солді і Ко" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2023, постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2023 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2023, додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 у справі № 910/7718/22 скасувати.

Справу № 910/7718/22 направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя А. Ємець

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова