Ухвала

від 14.05.2024 по справі 320/18644/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про відмову в забезпеченні адміністративного позову

14 травня 2024 року №320/18644/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши у місті Києві заяву позивача про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом Міністерства внутрішніх справ України до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулося Міністерство внутрішніх справ України (адреса Україна, 01024, місто Київ, вулиця Богомольця, будинок 10, ЄДРПОУ 00032684) з позовом до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (адреса вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001, ЄДРПОУ 00015622), у якому просить суд визнати протиправними дії Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення вимоги від 04.04.2024 у провадження № 74149067, скасувати Вимогу від 04.04.2024 у провадження № 74149067.

Після подання позовної заяви позивачем було подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просить суд зупинити дію вимоги державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 04.04.2024 у виконавчому провадженні № 74149067, заборонити державним виконавцям відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вчиняти будь-які дії стосовно накладення та стягнення з боржника (МВС України) штрафних санкцій у виконавчому провадженні № 74149067.

В обґрунтування поданої заяви представник позивача зазначив, що до моменту ухвалення рішення по суті в адміністративній справі правове становище позивача може бути обтяжене необхідністю поновлення своїх прав у разі здійснення стягнення шляхом повторного звернення до суду та вчинення інших дій, якщо позов буде задоволений.

Дослідивши підстави, на яких ґрунтується заява про вжиття заходів забезпечення позову, суд дійшов висновку, що вона не підлягає задоволенню з урахування наступного.

Забезпечення адміністративного позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.

Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статтями 150-158 Кодексу адміністративного судочинства України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі. Наявність такого інституту є однією з гарантій виконання рішення адміністративного суду і спрямовані на забезпечення принципу обов`язковості судових рішень.

Відповідно до частин першої, другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Підстави забезпечення позову, передбачені частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

За умовами статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Не допускається забезпечення позову, зокрема, шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення (пункт 5 частини третьої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України).

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Водночас заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

Представник позивача у заяві про забезпечення позову зазначив, що 04.04.2024 винесено вимогу щодо негайного виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 20.12.2016 у справі № 815/4162/16.

Необхідність забезпечення позову обумовлюється тим, що є всі підстави вважати, що в разі невжиття заходів забезпечення позову буде завдано шкоду законним правам та інтересам МВС України органами державної виконавчої влади та у подальшому відновлення порушених прав позивача потребуватиме значних зусиль, часу та витрат.

На думку МВС України, зазначені дії державного виконавця є упередженими, незаконними, необґрунтованими, суперечать нормам Закону України «Про виконавче провадження» і, як наслідок, свідчать про протиправні дії останнього, оскільки державний виконавець вийшов за межі владних повноважень та примушує Міністерство внутрішніх справ України вчинити дії на підставі виконавчого документу виконавче провадження ( № 59549517) якого вже закінчене та після спливу строку щодо пред`явлення виконавчого листа до виконання.

Судом встановлено, що державним виконавцем Григорян О. Г. було прийняте рішення про відкриття виконавчого провадження № 74149067 та 04.04.2024 винесено вимогу щодо негайного виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 20.12.2016 у справі № 815/4162/16.

Слід зазначити, що здійснення певних процедур в межах відкритого виконавчого провадження є обов`язком виконавця, а не діями спрямованими на неминуче погіршення становище боржника та не може трактуватись як істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду у майбутньому або ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

З аналізу положень Закону України "Про виконавче провадження" вбачається, що сам факт відкриття виконавчого провадження, оформлення вимоги, є лише першими (одними із) ланки примусового виконання виконавчого документу за яким слідує, зокрема, арешт майна, оцінка такого майна, підготовка до реалізації і безпосередньо сама реалізація, накладення штрафних санкцій тощо.

Вимога боржника є заходом щодо здійснення виконавчого провадження та не призводить одразу до погіршення становища боржника, який не можливо буде відновити за наслідками розгляду судом по суті спору, а отже не є критичним та незворотнім процесом, який в розумінні статей 150, 151 Кодексу адміністративного судочинства України може слугувати підставою для встановлення тимчасових обмежень судом.

Отже, судом встановлено, що на даний час, виконавцем прийнята лише вимога, в той же час позивачем не надані будь-які докази про здійснення безпосередньо стягнення штрафних санкцій або вжиття відповідних заходів.

Позивач зазначає, що у разі невжиття заходів забезпечення позову йому доведеться прикласти зусиль і витрат, щоб відновити свої права. А тому невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду.

Однак позивач не повідомляє суду обставин неможливості виконання судового рішення чи суттєві ускладнення такого виконання. Зокрема, позивач не вказує на те, що державним виконавцем були вчинені дії по безпосередньому стягненню штрафних санкцій з позивача тощо, як і не вказує на письмові документи, які б скеровували відповідальних осіб до таких дій.

Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів правовідносин. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Наділивши державні органи дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Відтак, суд не може зобов`язувати відповідний орган виконавчої влади не виконувати його функції, тобто втручатись у дискреційні повноваження.

Отже, в ході розгляду заяви про забезпечення позову не знайшли свого документального підтвердження доводи заявника про те, що до моменту ухвалення рішення по суті в адміністративній справі правове становище позивача буде неможливо відновити до стану, який існував на момент прийняття відповідачем спірної вимоги, що у свою чергу унеможливить виконання рішення суду.

За наведених обставин та матеріалів справи суд дійшов висновку, що підстав для вжиття заходів забезпечення позову, про які просить заявник (позивач), на даний час не вбачається.

Керуючись статтями 150-157, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні заяви Міністерства внутрішніх справ України про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом Міністерства внутрішніх справ України до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування вимоги відмовити.

2. Копію ухвали надіслати (вручити, надати) заявнику (його представнику), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Суддя Панченко Н.Д.