Рішення

від 15.05.2024 по справі 640/11066/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2024 року № 640/11066/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Н.В.ІНВЕСТ» до Київської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання протиправним та скасування рішення.

Суть спору: до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Н.В.ІНВЕСТ» (далі по тексту також позивач, ТОВ «Н.В.ІНВЕСТ») з позовом до Київської міської ради (далі по тексту також відповідач, КМР), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі по тексту також третя особа, Департамент), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення КРМ від 24.09.2015 №46/1949 «Про затвердження детального плану території в межах Повітрофлотського проспекту, вулиць Солом`янської, Механізаторів, Кудряшова та залізничних колій у Солом`янському районі м. Києва» в частині затвердження Детального плану території по вул. Патріарха Мстислава Скрипника (колишня вулиця Островського Миколи), 46 (літ. В), Солом`янського району м. Києва.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що на підставі договору купівлі-продажу від 25.02.2016 ним було придбано нежитловий будинок за адресою: вул. Партіарха Мстислава Скрипника (за договором Миколи Островського), 46 (літ. В) у Солом`янському районі м. Києва на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:72:063:0011. Означену земельну ділянку передано позивачу в оренду Київською міською радою на підставі договору оренди земельної ділянки від 20.10.2017.

Позивач зазначив, що за наслідками розгляду його звернення щодо видачі Містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки у їх видачі було відмовлено Департаментом, що змусило ТОВ «Н.В.ІНВЕСТ» звернутись до суду з відповідним позовом. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.07.2018 в адміністративній справі №826/6638/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2018, позов задоволено та, зокрема, зобов`язано скласти та надати позивачу Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки площею 0,0601 га кадастровий номер 8000000000:72:063:0011. Постановою Верховного Суду від 08.06.2022 означені рішення та постанову скасовано, а у задоволенні позовних вимог відмовлено з огляду на невідповідність намірів забудови (будівництво медичного центру) вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, оскільки відповідно до Детального плану території на зазначеній території передбачено будівництво підземного паркінгу з влаштуванням озеленення на покрівлі.

На думку позивача, спірне рішення КМР порушує його права з огляду на неоднозначне тлумачення Департаментом такого нормативно-правового акта в частині користування земельною ділянкою.

Позивач наголошує на невідповідності Детального плану території відповідній частині Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням КМР від 28.03.2002 №370/1804 (далі по тексту також Генплан, Генеральний план м. Києва), що є порушенням Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», оскільки відповідно до Генерального плану м. Києва передана позивачу в оренду земельна ділянка за функціональним призначенням віднесена до територій громадських будівель та споруд. Водночас, згідно Детального плану території така земельна ділянка віднесена до зони зелених насаджень з розташованим на ній підземним паркінгом.

Позивач стверджує, що спірним рішенням обмежено його право приватної власності щодо нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці, оскільки з договору оренди земельної ділянки вбачається про передачу її в оренду для будівництва, експлуатації та обслуговування медичного центру зі знесенням існуючого нежитлового будинку.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.07.2022 відкрито провадження у справі для її розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Залучено (шляхом безпосереднього зазначення в ухвалі) до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Третьою особою подано до суду пояснення, в яких зазначено про правомірність розроблення Детального плану території та про його співвідношення з положеннями чинного Генерального плану м. Києва, оскільки, на думку Департаменту, Детальний план території уточнює положення Генерального плану м. Києва, у тому числі планувальну структуру та функціональне призначення територій, просторову композицію, параметри забудови та ландшафтної організації частини території населеного пункту, що, з урахуванням різниці масштабів, може призвести до певних, несуттєвих розбіжностей між Генпланом та ДПТ.

Департамент наголошує на несуттєвості розбіжностей щодо спірної земельної ділянки у ДПТ та Генплані, оскільки згідно чинного Генплану земельна ділянка відноситься до території громадських будівель та споруд, у той час як відповідно до ДПТ її функціональне призначення визначено як територія житлової багатоповерхової забудови. При цьому, відповідно до положень пункту «б» частини першої статті 19 Земельного кодексу України землі житлової та громадської забудови відносяться до однієї категорії земель.

Крім того, на переконання третьої особи, така невідповідність не є підставою для скасування спірного ДПТ з огляду на внесення змін до законодавства в частині визначення функціонального призначення території до закінчення перехідного періоду (до 01.01.2025) виключно детальним планом території без необхідності дотримання відповідності функціональному призначенню.

Департамент стверджує про відсутність порушеного права позивача з огляду на видачу йому Містобудівних умова та обмежень, реєстрацію повідомлення про початок будівельних робіт «Будівництво медичного діагностичного реабілітаційного центру з паркінгом із знесенням існуючого нежилого будинку» на АДРЕСА_1 від 07.10.2020 № КВ 051201006252. Означені обставини, на думку третьої особи, свідчать про реалізацію позивачем права на будівництво медичного діагностичного центру, яке жодним чином не порушено та реалізується ним.

З урахуванням викладеного, Департамент просить відмовити у задоволенні позову.

Позивачем подано до суду додаткові пояснення, в яких зазначено, що невідповідність між Генпланом та ДПТ є суттєвою з огляду на те, що ДПТ передбачає будівництво підземного паркінгу з влаштування озеленення покрівлі, за яким будівництво будь-яких капітальних споруд вище відмітки 0,00 не передбачено, у той час як відповідно до Генплану територія віднесена до території багатоповерхової забудови.

Позивач наголошує, що ДПТ не може суперечити Генплану як такий, що розробляється відповідно до Генплану, деталізує та уточнює його положення.

Крім того, позивач вважає, що спірний ДПТ не відповідає положенням розділу 5 Програми створення (оновлення) містобудівної документації у м. Києві, затвердженої рішенням КМР від 13.11.2013 №518/10005, оскільки при складанні ДПТ розробником не враховано вимоги ДБН В.2.3-15:2007 щодо параметрів при проектуванні автостоянок.

13.12.2022 Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» №2825-IX, статтею 1 якого встановлено ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва.

Пунктом 1 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

14.12.2022 вказаний Закон був опублікований в газеті «Голос України» №254 та набрав чинності 15.12.2022.

11.10.2023 на адресу Київського окружного адміністративного суду від Окружного адміністративного суду міста Києва надійшли матеріали адміністративної справи №640/11066/22 та за результатом автоматизованого розподілу були передані на розгляд судді Дудіну С.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.11.2023 адміністративну справу прийнято до провадження за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання.

Цією ухвалою позивачу відмовлено у задоволенні клопотання про об`єднання справ в одне провадження.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що Генпланом, який є первинним документом для визначення категорії земельної ділянки та її цільового призначення при затвердженні землевпорядної документації, передбачено розвиток напрямів використання території міста, а не її стале використання. При цьому, при здійсненні функціонального розподілу земель і визначенні цільового призначення згідно положень ДБН Б.1-3-97, зокрема, міські ради керуються генеральними планами міст.

КМР надано пояснення, відповідно до яких територія міста поділяється за функціональним призначенням, зокрема, на сельбищну, до якої входять ділянки житлових будинків, громадських установ і споруд. Зазначено, що багатоповерхова чи малоповерхова забудова є функціональним типом зоною забудови.

Відповідач наголошує на отриманні позивачем містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва, чим, на його думку, спростовуються твердження позивача про порушення його права на користування земельною ділянкою. Також зазначено, що позивач здійснює містобудівну діяльність незважаючи на винесені відносно нього приписи Департаменту про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності та про зупинення підготовчих і будівельних робіт, які оскаржені у межах адміністративної справи №640/12373/21.

На думку відповідача неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на означений спір з огляду на намір позивача захистити свої права як суб`єкта господарювання, який є землекористувачем, з огляду на що адміністративна справа підлягає закриттю.

Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Департаментом подано до суду додаткові пояснення, в яких зазначено, що твердження позивача про невідповідність ДПТ Генплану не відповідають дійсності, оскільки за планувальною структурою міста проектна територія розробки ДПТ відноситься до житлового району 2.1.047 Урицького з поліфункціональним використанням території та поєднує декілька форм використання. Відповідно до Генплану за функціональним призначенням земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:72:063:0011 віднесена до території громадських будівель і споруд. Згідно ДПТ означена земельна ділянка за функціональним призначенням віднесена до території житлової багатоповерхової забудови.

На думку третьої особи Генпланом передбачено розвиток напрямів використання території міста, а не її стале використання. Враховуючи означене твердження, Департамент вважає, що затвердженими положеннями ДПТ, з урахуванням віднесення спірної земельної ділянки до поліфункціонального району, фактично було уточнено планувальну структуру і визначене Генпланом функціональне призначення території з метою приведення показників обслуговування до нормативних для підвищення комфортності проживання населення кварталу.

Департамент вважає, що доводи позивача про порушення оскаржуваним рішенням його прав на використання земельної ділянки для будівництва медичного центру спростовуються видачею йому містобудівних умов та обмежень на виконання судового рішення у справі №826/6638/18.

Усною ухвалою суду від 21.11.2023, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання відповідачу відмовлено у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі.

Усною ухвалою суду від 11.04.2024, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, вирішено закрити підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті у той самий день.

Присутні у судовому засіданні 11.04.2024 представники позивача, відповідача та третьої особи після надання пояснень по справі заявили клопотання про здійснення подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження.

Згідно з частиною третьою статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Усною ухвалою суду від 11.04.2024, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, вирішено здійснювати подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

у с т а н о в и в:

Між КМР (орендодавець) та громадянином ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки від 23.05.2012 посвідчений приватним нотаріусом КМНО Кравченко Н.П., за умовами якого ОСОБА_1 передано у строкове платне користування земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 ; цільове призначення для будівництва, експлуатації та обслуговування медичного центру зі знесенням існуючого нежитлового будинку; кадастровий номер 8000000000:72:063:0011. Строк дії договору 10 років.

Відповідно до договору купівлі-продажу нежилого будинку від 25.02.2016, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Бочаровою С.В., позивачем придбано у власність нежилий будинок загальною площею 270,40 кв. м, розташований на АДРЕСА_1 , який знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:72:063:0011.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25.02.2016 №54006166, за позивачем зареєстровано право власності на означений нежилий будинок.

Між позивачем (орендар) та КМР (орендодавець) укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Дем`яненко Т.М., за умовами якого позивачу передано строком на 10 років у платне користування земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 розміром 601 кв. м; цільове призначення 03.03 для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної політики; категорія земель землі житлової та громадської забудови; вид використання для будівництва, експлуатації та обслуговування медичного центру зі знесенням існуючого нежитлового будинку; кадастровий номер 8000000000:72:063:0011.

Відповідно до пункту 5.1 розділу 5 означеного договору, на земельній ділянці не дозволяється діяльність, не пов`язана з цільовим призначенням земельної ділянки. Зміна цільового призначення можлива лише у разі прийняття КМР рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у зв`язку зі зміною цільового призначення земельної ділянки та внесення відповідних змін до договору.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію існуючого речового права від 20.10.2017 №101034415 за позивачем зареєстровано право користування означеною земельною ділянкою.

З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 26.08.2021 №НВ-8001379662021 вбачається, що цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:063:0011 03.03 Для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги. Категорія земель землі житлової та громадської забудови. Вид використання земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування медичного центру зі знесенням існуючого нежитлового будинку.

Рішенням IV сесії VII скликання Київської міської ради від 24.09.2015 №46/1949 «Про затвердження детального плану території в межах Повітрофлотського проспекту, вулиць Солом`янської, Механізаторів, Кудряшова та залізничних колій у Солом`янському районі м. Києва»:

1. Внесено до рішення Київської міської ради від 13.11.2013 № 518/10006 «Про затвердження міської програми створення (оновлення) містобудівної документації у м. Києві» такі зміни та позиції: позицію 125 Переліку містобудівної документації для розроблення (оновлення) у м. Києві у 2013 - 2016 рр. (додатка до Програми створення (оновлення) містобудівної документації в м. Києві) викладено в такій редакції: 125 ДПТ в межах Повітрофлотського проспекту, вулиць Солом`янської, Механізаторів, Кудряшова та залізничних колій у Солом`янському районі м. Києва 2.1.003 196,14;

2. Затверджено детальний план території в межах Повітрофлотського проспекту, вулиць Солом`янської, Механізаторів, Кудряшова та залізничних колій у Солом`янському районі м. Києва відповідно до основних техніко-економічних показників, що додаються, з урахуванням рішення Київської міської ради від 02.06.2015 № 607/1471 «Про визначення переліку земельних ділянок для опрацювання можливості продажу їх (або права оренди на них) на земельних торгах».

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем цього рішення в частині затвердження ДПТ по АДРЕСА_1 , позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Правове регулювання спірних правовідносин унормовувалось Законом України від 17.02.2011 №3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі по тексту також Закон №3038-VI) у відповідній редакції на час прийняття відповідачем спірного рішення від 24.09.2015 №46/1949.

Частинами першою, третьою статті 16 Закону №3038-VI встановлено, що планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.

Склад, зміст, порядок розроблення та оновлення містобудівної документації на місцевому рівні визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Частиною першою статті 17 Закону №3038-VI визначено, що Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід`ємною частиною генерального плану.

Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту та документації із землеустрою визначається будівельними нормами, державними стандартами і правилами та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення) містобудівної документації, яке складається і затверджується її замовником за погодженням з розробником.

У складі Генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту.

План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.

Згідно частин першої, третьої-шостої, восьмої статті 19 Закону №3038-VI детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.

Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.

На підставі та з урахуванням положень затвердженого детального плану території може розроблятися проект землеустрою щодо впорядкування цієї території для містобудівних потреб, який після його затвердження стає невід`ємною частиною детального плану території.

Детальний план території визначає:

1) принципи планувально-просторової організації забудови;

2) червоні лінії та лінії регулювання забудови;

3) функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок, розподіл територій згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами;

4) містобудівні умови та обмеження (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов та обмежень згідно із планом зонування території;

5) потребу в підприємствах і закладах обслуговування населення, місце їх розташування;

6) доцільність, обсяги, послідовність реконструкції забудови;

7) черговість та обсяги інженерної підготовки території;

8) систему інженерних мереж;

9) порядок організації транспортного і пішохідного руху;

10) порядок комплексного благоустрою та озеленення, потребу у формуванні екомережі;

11) межі прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів (у разі відсутності плану зонування території).

Детальний план території складається із графічних і текстових матеріалів.

Склад, зміст, порядок розроблення та затвердження детального плану території визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Детальний план території у межах населеного пункту розглядається і затверджується виконавчим органом сільської, селищної, міської ради протягом 30 днів з дня його подання, а за відсутності затвердженого в установленому цим Законом порядку плану зонування території - відповідною сільською, селищною, міською радою.

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 ДБН Б.1.1-14:2012 «Склад та зміст детального плану території», затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 12.03.2012 № 107, ці будівельні норми встановлюють вимоги до складу та змісту детального плану території. Норми призначені для застосування органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами незалежно від форм власності та господарювання при розробленні детальних планів територій.

Згідно із пунктом 4.1 ДБН Б.1.1-14:2012 «Склад та зміст детального плану території» детальний план розробляється з метою:

- уточнення у більш крупному масштабі положень генерального плану населеного пункту, схеми планування території району;

- уточнення планувальної структури і функціонального призначення території, просторової композиції, параметрів забудови та ландшафтної організації частини території населеного пункту або території за його межами;

- визначення функціонального призначення та параметрів забудови окремої земельної ділянки за межами населеного пункту з метою розміщення об`єкта будівництва;

- формування принципів планувальної організації забудови;

- встановлення червоних ліній та ліній регулювання забудови;

- виявлення та уточнення територіальних ресурсів для всіх видів функціонального використання території;

- визначення всіх планувальних обмежень використання території згідно з державними будівельними нормами та санітарно-гігієнічними нормами;

- визначення параметрів забудови окремих земельних ділянок;

- уточнення містобудівних умов та обмежень згідно з планом зонування у разі його наявності;

- визначення містобудівних умов та обмежень у разі відсутності плану зонування;

- обґрунтування потреб формування нових земельних ділянок та визначення їх цільового призначення, зображення існуючих земельних ділянок та їх функціонального використання;

- визначення потреб у підприємствах та установах обслуговування, місць їх розташування;

- забезпечення комплексності забудови території;

- визначення доцільності, обсягів, послідовності реконструкції забудови;

- створення належних умов охорони і використання об`єктів культурної спадщини та об`єктів природно-заповідного фонду, інших об`єктів, що підлягають охороні відповідно до законодавства;

- визначення напрямів, черговості та обсягів подальшої діяльності щодо: попереднього проведення інженерної підготовки та інженерного забезпечення території; створення транспортної інфраструктури; організації транспортного і пішохідного руху, розміщення місць паркування транспортних засобів; охорони та поліпшення стану навколишнього середовища, забезпечення екологічної безпеки; комплексного благоустрою та озеленення; використання підземного простору тощо.

Відповідно до пункту 1.1 ДБН Б. 1-3-97 «Склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження генеральних планів міських населених пунктів», затвердженого наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 25.09.1997 № 164, чинного на час прийняття Київрадою рішення від 28.03.2002 № 370/1804, яким затверджено Генплан, генеральний план міста, селища є основним планувальним документом, який встановлює в інтересах населення та з врахуванням державних завдань напрямки і межі територіального розвитку населеного пункту, функціональне призначення і будівельне зонування території, містить принципові рішення щодо розміщення об`єктів загальноміського або загальноселищного значення, організації вулично-дорожньої мережі і дорожнього руху, інженерного обладнання, інженерної підготовки і благоустрою, захисту території від небезпечних природних і техногенних процесів, охорони природи та історико-культурної спадщини, черговості освоєння території. Генеральний план міста, селища (далі - генеральний план) є основним видом містобудівної документації з планування території населеного пункту, призначеним для обґрунтування (розроблення та реалізації) довгострокової політики органу місцевого самоврядування в питаннях використання і забудови території.

Пунктом 3.4 ДБН Б. 1-3-97 «Система містобудівної документації (СМБД)», затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 25.09.1997 № 164, визначено, що генеральний план включає текстові та графічні матеріали. До текстових матеріалів відносяться: а) книга генерального плану; б) брошура з основними положеннями генерального плану. Графічними матеріалами є плани і карти аналітичного і проектного змісту, виконанні у встановленому масштабі. Текстові та графічні матеріали можуть виконуватися з застосуванням комп`ютерної технології.

План існуючого населеного пункту (опорний план) не підлягає затвердженню. Документ виконується на топографічній основі. На кресленні відображається планувальна структура, використання територій та окремих функціональних зон населеного пункту, станом на час затвердження генерального плану (пункт 3.9 ДБН Б. 1-3-97).

Відповідно до пункту 3.12 ДБН Б. 1-3-97 на основному кресленні генерального плану вказують існуючий стан та пропозиції щодо архітектурно-планувальної організації і функціонального зонування, використання та забудови територій населеного пункту, а саме:

а) межа населеного пункту (міська межа);

б) магістральні, жилі вулиці і площі у червоних лініях (з назвами) та транспортні розв`язки в одному та різних рівнях;

в) території житлової забудови (садибної, мало: поверхової, середньоповерхової, багатоповерхової);

г) території цивільної забудови та громадські центри загальноміського і районного значення;

д) озеленені території загального користування та спеціального призначення;

е) промислові, комунальні і складські території та їх розподіл у відповідності з санітарною класифікацією підприємств;

ж) території міського та зовнішнього транспорту;

з) території спеціального призначення;

й) природоохоронні, оздоровчі, рекреаційні, історико-культурні території;

к) курортні території;

л) території садівничих товариств та дачної забудови;

м) території сільськогосподарських підприємств;

н) ліси, лісопарки, лугопарки, водойми, водотоки;

о) території, на яких заплановано здійснення загальних та спеціальних заходів з інженерної підготовки і захисту територій, природозахисних заходів та розміщення відповідних споруд і пристроїв;

п) території, передбачені для розміщення головних споруд інженерної інфраструктури;

р) території пріоритетного розвитку на першу чергу реалізації;

с) резервні території для розвитку населеного пункту за його межами.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що детальний план території є видом містобудівної документації, положення якого мають узгоджуватися з генеральним планом населеного пункту, деталізувати положення останнього та не суперечити йому.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.06.2018 у справі № 826/4504/17, від 14.08.2018 у справі № 815/3880/14, від 15.04.2020 у справі № 702/1384/16-а, від 03.11.2020 у справі №826/11632/16.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачем не оскаржується безпосередньо процедура прийняття спірного рішення. Позивач посилається виключно на протиправність рішення в частині затвердження ДПТ щодо території (земельної ділянки), яка передана йому у користування, з огляду на невідповідність його Генплану.

Під час розгляду цієї справи суд встановив, що в детальному плані території у межах Повітрофлотського проспекту, вулиць Солом`янської, Механізаторів, Кудряшова та залізничних колій у Солом`янському районі міста Києва (том 1 «Архітектурно-планувальна організація території»), виконаному ТОВ «Проектгенплан», зазначено, що за планувальною структурою проектна територія відноситься до житлового району 2.1.047 Урицького з поліфункціональним використанням території, містобудівне освоєння якої відбувалося, починаючи з кінця ХІХ століття.

У розділі 4 «Проектні пропозиції» ДПТ зазначено, що у зв`язку з інтенсивним містобудівним освоєнням, в основному за рахунок житлової забудови, виник гострий дефіцит об`єктів соціального обслуговування населення, а саме дошкільних та загальноосвітніх закладів. У кварталі 72:063 містобудівних умов та обмежень для ділянки №5, яка розташована по вул. Миколи Островського на ділянці між земельною ділянкою коледжу транспортної інфраструктури та вул. Стадіонною визначено функціональне призначення земельної ділянки будівництво багаторівневого підземного паркінгу не менше 300 м/м; гранично допустима висота будівель не нормується. Зазначено, що благоустрій дозволяє висадку рослин на наземній території ділянки паркінгу.

Серед графічних матеріалів, у ДПТ, наявний проектний план території та план існуючого використання території, які, у тому числі, визначають функціональне призначення відповідних земельних ділянок згідно врегулювання, яке здійснюється відповідно до такого ДПТ. На вказаних проектному плані та плані існуючого використання території земельна ділянка позначена як підземний паркінг.

На момент виникнення спірних правовідносин чинним був Генеральний план м. Києва, затверджений рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804.

Відповідно до Генерального плану м. Києва територія, на якій розміщене належне позивачу на праві власності нежиле приміщення за адресою за адресою АДРЕСА_1 за функціональним призначенням належить до території громадських будівель та споруд, про що зазначено, зокрема, у висновку Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища ВО КМР (КМДА) від 28.02.2007 №19-1693.

Також згідно наданого відповідачем фрагменту проекту Генплану земельна ділянка, яка перебуває у користуванні позивача, позначена кольором, яким умовно встановлено віднесення її до території громадської забудови, територія зліва від означеної земельної ділянки позначені кольором, який відповідає території багатоповерхової забудови (9 і більше пов.).

Судом також досліджено фрагмент схеми функціонального зонування територій, визначених містобудівною документацією, та встановлено, що земельна ділянка, яка перебуває у користуванні позивача, відноситься до території житлової забудови багатоповерхової (на розрахунковий період) відповідно до ДПТ.

Згідно з положеннями частини першої статті 19 Земельного кодексу України встановлено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування (стаття 38 Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 39 Земельного Кодексу України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

У свою чергу відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів № 548 від 23.07.2010 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 за №1011/18306, яка була чинною на момент прийняття спірного рішення, землі житлової та громадської забудови поділяються на:

- землі житлової забудови, до яких належать землі, які використовуються, зокрема, для будівництва і обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови;

- землі громадської забудови, до яких належать землі, які використовуються, зокрема, для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги.

На підставі співставлення ДПТ та відповідної частини Генерального плану м. Києва судом встановлено, що територія, на якій знаходиться земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:72:063:0011, віднесена у Генплані до земель громадської забудови, у той час як відповідно до ДПТ означена територія віднесена до житлової забудови.

Суд зауважує, що незважаючи на віднесення означеної території до однієї категорії земель громадської та житлової забудови, вони мають різне функціональне призначення, наслідком чого було їх виокремлення в окремі підрозділи відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель №548.

Можливість такої деталізації передбачена у випадках поліфункціонального використання території, як наприклад при визначенні Генпланом території як територія житлово-громадської забудови. У такому випадку ДПТ можлива деталізація використання території шляхом визначення тієї чи іншої підкатегорії (житлової чи громадської).

Проте, Генпланом визначено спірну територію саме як територію громадської забудови, що, в свою чергу, унеможливлює її деталізацію шляхом фактичної заміни функціонального призначення на територію житлової забудови.

На підставі співставлення ДПТ даної території та відповідної частини Генерального плану м. Києва, суд дійшов висновку про наявність невідповідності між цими видами містобудівної документації, що є порушенням вимог Закону №3038-VI, оскільки детальний план території має уточнювати положення генерального плану та не повинен йому суперечити.

Доводи третьої особи про «несуттєву» розбіжність між ДПТ та Генпланом відхиляються судом з огляду на зміну Детальним планом території функціонального призначення спірної території.

Суд погоджується із доводами позивача про те, що призначення території для будівництва підземного паркінгу замість медичного центру не може вважатися уточненням генерального плану населеного пункту.

З урахування викладеного суд дійшов висновку про неврахування відповідачем вимог містобудівної документації - Генерального плану міста Києва, при прийнятті спірного рішення в частині затвердження ДПТ по АДРЕСА_1 , оскільки ДПТ передбачено будівництво підземного паркінгу на території житлової забудови у той час як Генпланом визначено означену територію як територію громадської забудови, а земельну ділянку передано позивачу у користування для будівництва медичного центру. При цьому, відповідне рішення органом місцевого самоврядування про віднесення вказаної земельної ділянки до категорії житлової забудови не приймалося.

Судом відхиляються посилання Департаменту на положення підпункту 13 пункту 8 розділу І Закону України від 17.06.2020 №711-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель» як такого, що набув чинності після винесення спірного рішення від 24.09.2015 №46/1949.

Посилання відповідача на рішення КМР від 13.11.2013 №518/10006 «Про затвердження міської програми створення (оновлення) містобудівної документації» відхиляються судом як такі, що не спростовують обов`язок під час розроблення такої програми дотримуватися вимог Закону № 3038-VI, зокрема, в частині розробки ДПТ у відповідності до положень Генплану.

Судом також не приймаються доводи КМР щодо віднесення до сельбищної території міста ділянок житлових будинків, громадських установ і споруд, як такі, що не нівелюють обов`язку деталізувати положення Генплану Детальним планом території без виникнення суперечностей, зокрема, в частині функціонального призначення території, визначеного таким Генпланом.

При цьому, суд вважає за доцільне зауважити, що з огляду на предмет спору в цій справі позивач не оскаржує припинення права власності чи права користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 внаслідок затвердження ДПТ відповідної території. Відсутній у цій справі також спір про забудову вказаної земельної ділянки. Предметом спору в цій справі є оскарження рішення КМР від 24.09.2015 №46/1949 «Про затвердження детального плану території в межах Повітрофлотського проспекту, вулиць Солом`янської, Механізаторів, Кудряшова та залізничних колій у Солом`янському районі м. Києва» в частині затвердження Детального плану території по АДРЕСА_1 з мотивів невідповідності рішення у цій частині положенням Генерального плану м. Києва, затвердженого рішенням Київради №370/1804 від 28.03.2002.

Водночас, суд зазначає, що вирішуючи спір, він повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов`язковими. Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюється при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

У відповідності до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово застосовував критерії, які дозволяють виявити наявність або відсутність охоронюваного законом інтересу в особи, яка звертається за судовим захистом. Судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який: має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання, але виходить за межі суб`єктивного права; пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві або скарзі особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; є персоналізованим (суб`єктивним), тобто належить конкретній особі - позивачу або скаржнику.

Крім цього, особа, яка звертається до суду з позовом повинна довести конкретні факти порушення її прав та інтересів, а саме підтвердити, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи порушені і в результаті визнання тих чи інших дій та/або бездіяльності майнові права чи інтерес заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Тобто позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення КРМ від 24.09.2015 №46/1949 «Про затвердження детального плану території в межах Повітрофлотського проспекту, вулиць Солом`янської, Механізаторів, Кудряшова та залізничних колій у Солом`янському районі м. Києва» в частині затвердження Детального плану території по АДРЕСА_1 , зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином означене рішення в оскаржуваній частині порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд має - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Отже, за вищезазначеними правовими нормами обов`язковою умовою звернення до суду передбачено наявність порушеного права, що є самостійною підставою для відмови у позові, у разі відсутності такої умови. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Судовому захисту в адміністративних судах України підлягає лише порушене право, а отже предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов`язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Такої ж позиції дотримується Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17.

Водночас відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (аналогічну правову позицію також викладено в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19).

Позивач вважає, що спірним рішенням порушено його право приватної власності щодо нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, а також вказує про порушення його права як землекористувача.

Судом встановлено, що Департамент листом від 05.03.2018 №180 відмовив позивачу у видачі містобудівних умов та обмежень у зв`язку з невідповідністю намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, оскільки відповідно до ДПТ, затвердженого рішенням КРМ від 24.09.2015 №46/1949, за адресою АДРЕСА_1 (літ. В) в Солом`янському районі м. Києва передбачено будівництво підземного паркінгу з влаштуванням озеленення на покрівлі (будівництво будь-яких капітальних споруд вище відмітки 0,000 не передбачено).

Не погоджуючись із відмовою у видачі Містобудівних умов та обмежень, позивач звернувся з позовом до суду.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.07.2018 в адміністративній справі №826/6638/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2018, визнано протиправним та скасовано рішення Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затверджене наказом від 05 березня 2018 року № 180.

Зобов`язано Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) скласти та надати ТОВ «Н.В. ІНВЕСТ» містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки площею 0,0601 га, кадастровий номер - 8000000000:72:063:0011, вид використання - для будівництва, експлуатації та обслуговування медичного центру зі знесенням існуючого нежитлового будинку, яка розташована по АДРЕСА_1 .

08 січня 2020 року Департамент наказом №21 затвердив Містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва «Будівництво медичного діагностичного реабілітаційного центру з паркінгом зі знесенням існуючого нежилого будинку».

Відповідно до інформації з Порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва за посиланням https://e-construction.gov.ua/document_detail/doc_id=2413827845374609102/optype=100 позивачем 07.10.2020 зареєстровано Повідомлення про початок виконання будівельних робіт КВ051201006252 «Будівництво медичного діагностичного реабілітаційного центру з паркінгом зі знесенням існуючого нежилого будинку».

Водночас, постановою Верховного Суду від 08.06.2022 в адміністративній справі №826/6638/18 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.07.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2018 скасовано.

У задоволенні позову ТОВ «Н.В.ІНВЕСТ» до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії відмовлено.

Підставою для відмови у задоволенні позову зазначено пріоритетність застосування норм містобудівного законодавства як спеціальних норм в регулюванні спірних правовідносин. Верховний Суд погодився з доводами касаційної скарги щодо невідповідності намірів позивача забудови земельної ділянки (на вул. Патріарха Мстислава Скрипника, 46 (літ. В) у Солом`янському районі м. Києва) вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, оскільки Детальним планом території в межах Повітрофлотського проспекту, вулиць Солом`янської, Механізаторів, Кудряшова та залізничних колій, затвердженого рішенням Київською міської ради від 24.09.2015 №46/1949, на цій території передбачено будівництво підземного паркінгу з влаштуванням озеленення на покрівлі (будівництво будь-яких капітальних споруд вище відмітки 0,000 не передбачено), у той час коли позивачем планується будівництво медичного діагностичного реабілітаційного центру з підземним паркінгом. Відтак, визначальним при складанні і видачі містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки у цій справі є врахування уповноваженими органами містобудування та архітектури детального плану, розробленого на підставі Генерального плану, а не умов договору оренди земельної ділянки та рішення Київської міської ради про передачу суб`єкту господарювання відповідної земельної ділянки.

Тобто, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій щодо видачі Містобудівних умов та обмежень, які слугували підставою для початку виконання позивачем будівельних робіт з будівництва медичного діагностичного реабілітаційного центру з паркінгом зі знесенням існуючого нежилого будинку, Верховний Суд наголосив на невідповідності намірів позивача забудови земельної ділянки (будівництво медичного центру з підземним паркінгом) вимогам містобудівної документації ДПТ (будівництво підземного паркінгу з влаштуванням озеленення на покрівлі).

Згідно пункту 32 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 № 698 якщо рішення об`єкта нагляду порушує вимоги законодавства у сфері містобудівної діяльності, таке рішення скасовується або його дія зупиняється в разі можливості усунення виявлених порушень.

Про скасування або зупинення дії рішення об`єкта нагляду посадовою особою ДІАМ приймається рішення, яке надсилається через електронний кабінет об`єкту нагляду протягом трьох робочих днів з дати його прийняття.

Інформація про скасування або зупинення дії рішення об`єкта нагляду оприлюднюється через електронний кабінет.

У разі зупинення дії рішення об`єкт нагляду вживає заходів щодо усунення порушень, зазначених у рішенні про зупинення, та про результати повідомляє головному інспектору будівельного нагляду ДІАМ, який прийняв таке рішення.

Суд звертає увагу, що за загальним правилом рішення об`єкта нагляду, яке порушує вимоги законодавства у сфері містобудівної діяльності, зупиняється, і лише у випадку неможливості усунення виявлених порушень - скасовується.

Відповідно до положень частини восьмої статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об`єкта незалежно від зміни замовника.

Внесення змін до містобудівних умов та обмежень може здійснювати орган, що їх надав, за заявою замовника або за рішенням суду.

Скасування містобудівних умов та обмежень здійснюється:

1) за заявою замовника;

3) за рішенням суду.

Матеріали справи не містять доказів того, що видані позивачу Містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва «Будівництво медичного діагностичного реабілітаційного центру з паркінгом зі знесенням існуючого нежилого будинку» у подальшому були скасовані.

Під час розгляду справи учасники процесу підтвердили відсутність такого факту скасування містобудівних умов та обмежень.

Відповіддю з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №561875 від 25.04.2024 підтверджено реєстрацію 09.11.2021 будівлі за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, суд зазначає, що відповідно до інформації з Порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва за посиланням https://e-construction.gov.ua/document_detail/doc_id=3129958881191527506/optype=100 позивач 03.07.2023 зареєстрував декларацію КВ101230621238 про готовність до експлуатації об`єкта «Коригування «Будівництво медичного діагностичного реабілітаційного центру з паркінгом зі знесенням існуючого нежитлового будинку», місце розташування об`єкта будівництва АДРЕСА_1 ».

Тобто, станом на момент винесення рішення у цій справі з огляду на реєстрацію нерухомого майна ТОВ «Н.В.ІНВЕСТ» за адресою: м. Київ, вул. Патріарха Мстислава Скрипника, 46-В, в реєстрі речових прав на нерухоме майно, суд дійшов висновку про відсутність порушеного права позивача як власника належного йому нерухомого майна.

Факт реєстрації позивачем декларації про готовність до експлуатації об`єкта «Коригування «Будівництво медичного діагностичного реабілітаційного центру з паркінгом зі знесенням існуючого нежитлового будинку», місце розташування об`єкта будівництва АДРЕСА_1 », яка є діючою, з урахуванням положень статті 24 Закону №3038-VI щодо забудови земельної ділянки в межах її цільового призначення, а також умови договору оренди земельної ділянки щодо заборони використання її поза межами цільового призначення спростовують порушення його прав як землекористувача.

При цьому, матеріали справи не містять жодних доводів, які б підтверджувалися належними та допустимими доказами, настання для позивача негативних наслідків із прийняттям КМР рішення від 24.09.2015 №46/1949 в оскаржуваній частині.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

Таким чином, у задоволенні позову слід відмовити.

Враховуючи положення статті 139 КАС України у суду відсутні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені позивачем витрати по сплаті судового збору.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Дудін С.О.