Постанова

від 16.05.2024 по справі 460/27261/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/27261/23 пров. № А/857/4084/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-суддіКузьмича С. М.,

суддівГудима Л.Я., Качмара В.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Ерс Трейд» на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 08 січня 2024 року (ухвалене головуючим суддею Комшелюк Т.О. у м. Рівне) у справі № 460/27261/23 за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Рівненській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ерс Трейд» про стягнення податкового боргу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача про стягнення податкового боргу в загальній сумі 373514, 38 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що за відповідачем обліковується заборгованість у сумі 373514, 38 грн зі сплати орендної плати з юридичних осіб. Дана заборгованість виникла на підставі самостійно визначених зобов`язань та не сплачених боржником у добровільному порядку. Відповідачем у відповідності до вимог чинного законодавства зазначена сума сплачена не була.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 08.01.2024 адміністративний позов задоволено повністю. Стягнуто кошти з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ерс Трейд», яке має податковий борг з орендної плати з юридичних осіб, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на загальну суму податкового боргу 373514,38 грн.

Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами і підлягають до задоволення повністю, оскільки позивачем вживались заходи щодо стягнення податкового боргу у встановленому законодавством порядку, однак відповідачем у відповідності до вимог чинного законодавства зазначена сума сплачена не була.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Зокрема в апеляційній скарзі зазначає, що відповідач у справі не є власником земельної ділянки, а позивач не є стороною договору оренди, а тому у нього відсутні повноваження стягувати орендну плату за договором оренди, укладеного між боржником та власником земельної ділянки міською радою. Відтак, Головне управління ДПС у Рівненській області не є належним позивачем у даній справі.

Позивач скористався своїм правом та подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що за відповідачем обліковується заборгованість у сумі 373514,38грн зі сплати орендної плати з юридичних осіб.

Дана заборгованість виникла на підставі виникла на підставі самостійно визначених, але не сплачених в добровільному порядку зобов`язань згідно декларації № 9116272547 від 08.07.2022, № 9031283211 від 15.02.2022, № 1764153 від 30.01.2023.

Несплата до бюджету податкового боргу зумовила звернення контролюючого органу до суду з відповідними позовними вимогами.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Згідно п. 15.1 ст. 15 Податкового кодексу України (далі ПК України) платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Відповідно до п.п. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 54.1 ст. 54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом.

Враховуючи вимоги п. 56.11 ст. 56 ПК України грошове зобов`язання, самостійно визначене платником податків, не підлягає оскарженню.

Відповідно до п. 57.1 ст. 57 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що відповідно до поданої податкової декларації про майновий стан та доходи, відповідач самостійно визначив податкові зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб та військовому збору, що підтверджує його узгодженість та не сплатив у встановлений податковим законодавством строк, а тому дане грошове зобов`язання набуло статусу податкового боргу.

В силу вимог ст. 59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.

Пунктом 59.5 статті 59 Податкового кодексу України зазначається, що у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.

У зв`язку з несплатою платником податків сум податкових/грошових зобов`язань (підпункт 14.1.156 пункту 14.1 статті 14, підпункт 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України) у строки, визначені нормами ПК України, зазначені зобов`язання набули статусу податкового боргу (підпункт 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що позивачем вживались заходи щодо стягнення податкового боргу у встановленому законодавством порядку (пункт 59.1 статті 59 ПК України). Податкова вимога форми «Ю» від 24.03.2023 №0000088-1305-1700 надіслана на належну адресу платника податків. Вказана вимога не оскаржувалася, зворотного судом не встановлено та сторонами не доведено.

Відповідно до п. 59.5. ст. 59 ПК України, у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

В силу норм пунктів 59.3, 59.5 ст. 59, ст. 60 ПК України, податкова вимога на момент розгляду справи по суті є невідкликаною (чинною), що також вбачається зі змісту інтегрованої картки платника податків.

За приписами підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України, контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами і підлягають до задоволення повністю.

Щодо доводів апелянта про те, що податковий орган не є належним позивачем у цій справі то слід зазначити таке.

Згідно п. 287.1 ст. 287 ПК України, з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю.

Плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності є обов`язковим платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 ст. 14 ПК України).

Згідно з положеннями ст. 21 Закону України «Про оренду землі» розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Згідно п.п. 288.1, 288.4 ст. 288 ПК України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Згідно п. 289.1 статті 289 ПК України, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Використання землі в Україні є платним (ст. 206 Земельного кодексу України).

Адміністрування (облік та контроль) сплати орендної плати за користування земельною ділянкою державної чи комунальної власності здійснюють податкові органи. Відповідно, належним доказом про наявність заборгованості з орендної плати (за оренду землі державної та комунальної власності) мають бути відомості відповідної державної податкової інспекції про наявність (або відсутність) заборгованості за земельним податком та орендною платою.

При цьому, правильному формуванню таких відомостей мало передувати отримання згідно п. 288.1. ст. 288 ПК України контролюючим органом за місцезнаходженням земельної ділянки переліку орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформації про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання.

У п. 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» зроблено висновок, що системний аналіз норм законодавства України дає підстави для висновку про те, що орендна плата за земельну ділянку, яка перебуває в державній або в комунальній власності, має подвійну правову природу, оскільки, з одного боку, є передбаченим договором оренди землі платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (частина перша статті 21 Закону України «Про оренду землі», підпункт 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, з іншого - є однією з форм плати за землю як загальнодержавного податку нарівні із земельним податком (підпункт 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України). Разом з тим підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є саме договір оренди такої земельної ділянки (частина друга статті 21 Закону України «Про оренду землі», п. 288.1 ст. 288 ПК України). У зв`язку з цим та оскільки орендну плату за землю орендар вносить орендодавцеві (ст. 21 Закону України «Про оренду землі», ст. 288 ПК України), то право на стягнення заборгованості з орендної плати має орендодавець шляхом звернення до відповідного господарського суду в установленому ГПК порядку.

Таким чином, мова йде про подвійну правову природу орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває в державній або в комунальній власності, яка адмініструється податковим органом, однак сплачується на користь Орендодавця.

У зв`язку з чим, право на стягнення заборгованості з орендної плати має також і орендодавець шляхом звернення до відповідного господарського суду в установленому ГПК України порядку чи суду загальної юрисдикції згідно ЦПК України.

Стягнення податкового боргу з орендної плати є обов`язком податкового органу в силу норм Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 41.1 ст. 41 ПК України контролюючими органами є, зокрема, податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.

Пунктом 41.4 статті 41 ПК України визначено, що органами стягнення є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці в межах своїх повноважень.

Покликання відповідача на позицію Верховного суду у справі № 908/1721/21 від 05.07.2022 не можуть бути застосовані до даних правовідносин, оскільки стосується інших, не подібних до даних, зокрема: у зазначеній судовій справі податковий орган фактично продублював кредиторські вимоги міської ради у справі про банкрутство, така заява була подана вже після прийняття судом заяви міської ради з тотожними вимогами по орендній платі.

Відтак враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про те, що податковий орган не є належним позивачем у цій справі.

Крім цього, скаржник покликається на те, що рішенням Господарського суду Рівненської області від 20.02.2024 у справі № 918/1189/23, яке було ухвалено після подання апеляційної скарги у справі № 460/27261/23 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Ерс Трейд» на користь Сарненської міської ради 385797, 72 грн орендної плати за договором землі від 21.12.2018, тобто кошти, які фактично стягнуто і в справі 460/27261/23. А відтак, були підстави для відмови у відкритті провадження або залишення позову без розгляду відповідно до приписів п. 4 ч. 1 ст. 170. п. 3 ч. 1 ст. 240 КАС України.

Разом з цим колегія суддів не поділяє такі доводи апелянта, оскільки згідно інформації наявної в Єдиному державному реєстрі судових рішення у справі № 918/1189/23 відкрито провадження 05.12.2023, а у справі № 460/27261/23 - 29.11.2023, тобто швидше ніж у справі № 918/1189/23, що виключало застосуванню наведених вище норм КАС України.

Крім цього, слід зазначити, що на момент ухвалення рішення у справі № 918/1189/23, 20.02.2024, ТОВ «Ерс Трейд» було відомо про прийняте рішення у справі № 460/27261/23, а тому вправі були звернутися до Господарського суду Рівненської області з відповідною заявою.

Відтак, суд вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ерс Трейд» залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 08 січня 2024 року у справі № 460/27261/23 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді Л. Я. Гудим В. Я. Качмар