Ухвала

від 17.05.2024 по справі 229/5531/21

ДРУЖКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 229/5531/21

Номер провадження № 2/229/788/2024

Категорія 59

У Х В А Л А

іменем України

17 травня 2024 року Дружківськиий міський суд Донецької області

під головуванням судді Гонтар А. Л. , з участю секретаря судового засідання Чирватюк В.ОЛ.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дружківка цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Желаннівської селищної ради про визначення додаткового строку для прийняття спадщини,

в с т а н о в и в :

05 жовтня 2021 р. ОСОБА_1 звернулася до Дружківського міського суду з позовною заявою до Желаннівської селищної ради

про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Позов обґрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько, після смерті якого відкрилась спадщина.

До складу спадщини входять: житловий будинок АДРЕСА_1 , земельна ділянка розміром 0,0197 га з кадастровим номером 1425555300:01:000:0006.

На підставі постанови приватного нотаріусу Ясинуватського районного нотаріального округу Дорменок Ю.М. № 551/02-31 від 22.04.2021 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на вказану земельну частку, оскільки позивачем пропущений строк для прийняття спадщини, тому вона позбавлена можливості отримати свідоцтво про право на спадщину.

Просить визначити їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини тривалістю в три місяці з дня набрання рішенням законної сили.

11 жовтня 2021 року провадження по цивільної справі було відкрито та призначено підготовче засідання 27 лютого 2021 року (а.с.24-25).

27 жовтня 2021 року було постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 23 листопада 2021 року (а.с.31-32).

На підставі ухвали Дружківського міського суду від 20 січня 2022 року провадження по справі було зупинено до розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин (а.с.44-45).

08 вересня 2022 року цивільна справа за позовом ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин була залишена без розгляду (а.с.47).

На підставі ухвали Дружківського міського суду від 15 квітня 2024 року провадження по цивільної справі було поновлено та справу призначено на 25 квітня 2024 року (а.с.48).

Позивач ОСОБА_1 у судові засідання 25 квітня 2024 року, 17 травня 2024 року не з`явилася, про час та місце розгляду справи її було повідомлено належним чином, (а.с.50, 55, 56).

Заяви про розгляд справи в режимі відеоконференції позивач жодного разу не подала.

Суд зазначає, що з моменту відкриття провадження у справі та до постановлення ухвали про залишення позову без розгляду (11 жовтня 2021 року - 17 травня 2024 року) минуло більше двох років. У жодне з призначених судових засідань позивач не з`явилась.

Вивчивши матеріали цивільної справи, суд дійшов висновку про залишення цивільної справи без розгляду з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

ЄСПЛ у своїх рішеннях у справах "Осман проти Сполученого Королівства" від 28 жовтня 1998 року та "Креуз проти Польщі" від 19 червня 2001 року зазначив, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду, за своєю природою, потребує регулювання з боку держави.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільних процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини своєї неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, та першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними. У разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору (частини перша, друга, п`ята статті 223 ЦПК України).

Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи (пункт 3 частини першої статті 257 ЦПК України).

Процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов`язані з принципом диспозитивності цивільного судочинства, за змістом якого особа, що бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.

Вказані наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути і поважними. Отже, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд повинен залишати позовну заяву без розгляду. Зазначена норма є імперативною та дисциплінує позивача як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він має право подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи.

Правове значення у цьому випадку має тільки належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 759/6512/17, провадження № 61-4437св20, від 07 грудня 2020 року у справі № 686/31597/19, провадження № 61-15254св20, від 20 січня 2021 року у справі № 450/1805/18, провадження № 61-2329св20.

Всупереч пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України позивач повторно не з`явилась у судове засідання, була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, не подала заяви про розгляд справи за її відсутності, за допомогою відеоконференції, з урахування того, що такі багаторазові неявки перешкоджають розгляду справи.

У своїх численних заявах про відкладення розгляду справи ОСОБА_2 наполягає на безпосередній участі у справі.

З огляду на вказане суд протягом року вчиняв всі дії, передбачені процесуальним законом, для здійснення правосуддя та забезпечення участі позивача в судовому розгляді справи.

Ініціювавши судовий розгляд справи, позивач насамперед повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов`язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 січня 2023 року у справі № 9901/278/21, провадження № 11-126заі22.

Суд зобов`язаний присікати недобросовісні дії позивача та залишати позов без розгляду у разі повторної неявки належно повідомленого позивача, від якого не надійшло заяви про розгляд справи без його участі. Це забезпечує дотримання судом строків розгляду справи та балансу інтересів сторін спору (постанови Верховного Суду, від 24 квітня 2019 року у справі № 757/23967/13-ц, провадження № 61-17220св18, від 28 жовтня 2021 року у справі № 465/6555/16-ц, провадження № 61-9020св21, від 12 травня 2022 року у справі № 645/5856/13-ц, провадження № 61-2876св20).

Суд, з урахуванням поведінки самой позивачки, наслідком якої стало затягування розгляду справи понад рік, що перешкодило суду ухвалити рішення по суті, дійшов висновку залишити позовну заяву без розгляду.

Право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення ЄСПЛ від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії", заява № 11681/85, пункт 35, від 16 лютого 2017 року у справі "Каракуця проти України", заява № 18986/06).

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Україна, як учасниця зазначеної Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Суд зазначає, що відповідний висновок про те, що особа зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі стосується особи, яка особисто звернулася до суду, чи належно повідомлена про розгляд справи за її участю.

Принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України) охоплює не лише змістовий аспект (правове відношення між людиною і державою на засадах визнання людини вищою соціальною цінністю), але й процедурний аспект, який базується на вимогах відповідності правотворчої та правозастосовної практики певним стандартам, як-от: заборона зворотної дії закону, вимога ясності та несуперечності закону; вимога щодо однакового застосування закону; застосування покарання виключно на підставі закону та інше.

Принцип верховенства права вимагає дотримання вимог "якості" закону, яким передбачається втручання у права особи, основоположні свободи. У рішенні від 10 грудня 2009 року справі "Михайлюк та Петров проти України" (Mikhaylyuk and Petrov v. Ukraine), заява № 11932/02, зазначено: "Суд нагадує, що вираз "згідно із законом" насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права (див., серед багатьох інших, рішення у справі "Полторацький проти України" (Poltoratskiy v. Ukraine) від 29 квітня 2003 року, заява № 38812/97, п. 155)".

Правова визначеність також вимагає, щоб правові норми були зрозумілими й точними і мали на меті гарантування, що ситуації і правовідносини будуть передбачуваними.

У рішенні від 06 вересня 2007 року, заява № 3572/03, у справі "Цихановський проти України" ЄСПЛ зазначив ":…. саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні".

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки.

У частині п`ятій статті 223 ЦПК України законодавець встановив особливий порядок наслідок (санкцію) повторної неявки позивача. Ця норма фактично дублює норму, закріплену в пункті 3 частини першої статті 257 ЦПК України.

Суд зазначає, що пункт 2 частини третьої статті 223 ЦПК України, на який посилається заявник у касаційній скарзі, необхідно тлумачити в системному зв`язку з іншими положеннями цієї статті та іншими нормами процесуального закону (ЦПК України), які визначають наслідки повторної неявки позивача, який не подав заяву про розгляд справи за його відсутності, а саме частиною п`ятою статті 223 і пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України.

З огляду на системне тлумачення вказаних норм процесуального закону Верховний Суд виходить з того, що пункт 2 частини третьої статті 223 ЦПК України у контексті частини п`ятої статті 223, пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України не може застосовуватися судом щодо неявки позивача у судове засідання.

Аналіз положень частини п`ятої статті 223, пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України дає підстави дійти висновку, що наслідком повторної неявки позивача в судове засідання є одночасно його належне повідомлення про час і місце судового засідання та відсутність заяви позивача про розгляд справи без його участі у судовому засіданні

Процесуальний закон щодо наслідків неявки позивача у судові засідання є зрозумілим і передбачуваним для нього, щодо його застосування існує усталена судова практика.

Залишення заяви без розгляду не перешкоджає особі після усунення умов, що були підставою залишення позову без розгляду, звернутися до суду повторно.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій встановивши, що позивач, будучи належним чином повідомленим про день та час розгляду справи на 30 вересня та 03 листопада 2020 року в суді першої інстанції, не з`явився у ці судові засідання, не надіслав до суду чіткої і однозначної за змістом заяви про розгляд справи за його відсутності, дійшли обґрунтованого висновку про залишення позову без розгляду, правильно застосувавши положення статей 223, 257 ЦПК України. За викладених обставин законних підстав для відкладення розгляду справи суд першої інстанції не мав.

З огляду на викладене відсутні підстави вважати про порушення права позивача на доступ до суду та справедливий судовий розгляд відповідно до статті 55 Конституції України, пункту 1 статті 6 Конвенції.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення позивачем норм процесуального закону, є аналогічні доводам апеляційної скарги, обґрунтовану оцінку яким надав суд апеляційної інстанції, з висновками якого погоджується Верховний Суд.

Керуючись п.3 ч.1 ст. 257 ЦПК України,

у х в а л и в :

позовну заяву ОСОБА_1 до Желаннівської селищної ради про визначення додаткового строку для прийняття спадщини залишити без розгляду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів після її оголошення до Дніпровського апеляційного суду через Дружківський міський суд.

Суддя Дружківського міського суду

Донецької області А.Л.Гонтар