Рішення

від 17.05.2024 по справі 754/3422/24

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/2617/24 Справа №754/3422/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

17 травня 2024 року суддя Деснянського районного суду м. Києва Панченко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Енергія-7" про припинення трудових відносин, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 07.03.2024 року звернувся до суду із вищезазначеним позовом до ПрАТ "Енергія-7" в якому просить визнати трудові відносини між ним та ПрАТ "Енергія-7" припиненими. Обґрунтовуючи підстави звернення до суду позивач ОСОБА_1 посилається на наступне. 15.08.2018 p. Рішенням одноосібного учасника Сільськогосподарського Дочірнього Підприємства "СВІТАНОК" ВАТ "ЕНЕРГІЯ" № 15-08/2018 було прийнято рішення про призначення ОСОБА_1 директором СГДП "СВІТАНОК" ВАТ "ЕНЕРГІЯ" з 16.08.2018 р. безстроково. Вказане рішення було зареєстровано, а 21.08.2018 р. - державним реєстратором видано виписку з ЄДР. В своїй діяльності СГДП "СВІТАНОК" ВАТ "ЕНЕРГІЯ" керується законодавством України та Статутом, що затверджений 15.08.2018 р. рішенням одноосібного учасника Сільськогосподарського Дочірнього Підприємства "СВІТАНОК" ВІДКРИТОГО АТ "ЕНЕРГІЯ" № 15-08/2018 та зареєстрований належним чином. Разом із тим, жодна діяльність СГДП "СВІТАНОК" ВАТ "ЕНЕРГІЯ" не ведеться. Не ведеться і жодна діяльність материнським підприємством - ПрАТ "ЕНЕРГІЯ-7". У зв`язку із відсутністю діяльності, відсутня і база для виплати ОСОБА_1 (як працівнику) заробітної плати, оскільки законодавство зобов`язує його в будь-якому випадку здійснювати діяльність, подавати звітність та бути відповідальною особою (як керівник) СГДП "СВІТАНОК" ВАТ "ЕНЕРГІЯ". Зв`язок із материнським підприємством - ПрАТ "ЕНЕРГІЯ-7" - відсутній. Не бажаючи більше працювати в СГДП "СВІТАНОК" ВАТ "ЕНЕРГІЯ", 26.12.2023 р. Позивачем було складено та відправлено на адреси ПрАт "ЕНЕРГІЯ-7" та СГДП "СВІТАНОК" ВАТ "ЕНЕРГІЯ" заяву про звільнення за власним бажанням з 15.01.2024 р. 3 огляду на те, що звільнення директора підприємства - дія, яку може вчинити тільки вищий орган підприємства - загальні збори (п. 8.2 Статуту СГДП "СВІТАНОК" ВАТ "ЕНЕРГІЯ"; п. 8.14.13 Статуту), того ж дня ним були складені та направлені: 1. Заява про прийняття рішення про звільнення директора в дочірньому підприємстві, яку він відправив ПрАт "ЕНЕРГІЯ-7"4 2.Повідомлення про скликання загальних зборів, яку він відправив ПрАт "ЕНЕРГІЯ-7". Жоден із листів ПрАТ "ЕНЕРГІЯ-7" не забрало з поштового відділення. Загальні збори проведені не були у зв`язку із неявкою єдиного учасника (материнського підприємства) - ПрАт "ЕНЕРГІЯ-7". Заява Позивача про прийняття рішення про звільнення його (як директора СГДП "СВІТАНОК" ВАТ "ЕНЕРГІЯ") задоволена не була. У зв`язку із нездійсненням своїх зобов`язань як материнського підприємства ПрАт "ЕНЕРГІЯ-7" Позивач залишається у "трудовому рабстві" без можливості звільнення, без можливості отримання грошової винагороди за роботу, але з тягарем зобов`язань, які несе керівник підприємства.

Таким чином, враховуючи наведене, трудові відносини між позивачем та відповідачем фактично не припинені, що порушує права позивача, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою суду від 12.03.202 відкрито спрощене позовне провадження в цивільній справі та постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, у відповідності до ч. 5 ст. 279 ЦПК України.

Визначений ч. 3 ст. 279 ЦПК України строк для реалізації особами своїх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків сплив.

Відповідачем до суду не подано відзиву на позовну заяву, при цьому останній належним чином повідомлявся про розгляд справи у суді, а саме за зареєстрованим у передбаченому законом порядку місцем знаходження юридичних осіб, конверт з копіями позову та додатків двічі повернувся до суду за закінченням терміну зберігання.

У відповідності до ст. 178 ЦПК України відповідач не скористався своїм процесуальним правом подання до суду відзиву на позовну заяву та/або заяви із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а тому суд вважав за можливе проведення заочного розгляду справи, відповідно ст. 280 ЦПК України.

Розгляд справи проведено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у відповідності із ч. 5 ст. 279 ЦПК України, за наявними у справі матеріалами.

Зважаючи на те, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Вивчивши матеріали позовної заяви, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, визнавши їх достатніми для вирішення справи, судом встановлено наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом встановлено, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань станом на 26.02.2024 р. позивач ОСОБА_1 , є директором Приватного акціонерного товариства «Енергія-7» від 16.08.2018 року.

Відповідно до засвідченого приватним нотаріусом Куксовою М.С. Рішенням №15-08/2018 одноосібного учасника сільсьгосподарського дочірнього підприємства «Світанок» Відкритого Акціонерного товариства «Енергія» керуючись п.5 ст.41 КЗпП, ч.3 ст.99 ЦК України, припинено повноваження директора Підприємства - ОСОБА_2 з 15.08.2018 р. та призначено ОСОБА_1 директором підприємства з 16.08.2018 р. Безстроково.

26.12.2023 позивач вирішив припинити трудові відносини із вказаним товариством та ним була направлена поштовим відправленням заява про звільнення з посади директора Сільськогосподарського дочірнього підприємства «Світанок» Відкритого Акціонерного товариства «Енергія» за власним бажанням з 15.01.2024; заява про прийняття рішення про звільнення директора в дочірньому підприємстві від 15.01.2024; повідомлення про скликання загальних зборів учасників Приватного акціонерного товариства «Енергія-7» 26.12.2023. .

Заяви та повідомлення були направленні на Приватного акціонерного товариства «Енергія-7», СГДП «Світанок» ВАТ «Енергія», однак усі листи повернулись Позивачу за закінченням встановленого терміну зберігання.

Відповідно до ч. 1 cт. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю Українита інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (cт. 4 КЗпП України).

За змістом ч. 1 ст. 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно зі ст.ст. 21, 24 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов"язується виконати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник зобов"язується виплачувати працівникові заробітну плату.

Змістом ст. 22 КЗпП України, відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», створення товариства відбувається за рішенням його засновників.

Згідно ч. 1 ст. 11 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», установчим документом товариства є статут.

Відповідно до ст.ст. 28, 29 цього Закону, органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган.

Загальні збори учасників є вищим органом товариства.

Статтею 30 Закону визначено, що загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства.

До компетенції загальних зборів учасників належать: 1) визначення основних напрямів діяльності товариства; 2) внесення змін до статуту товариства, прийняття рішення про здійснення діяльності товариством на підставі модельного статуту; 3) зміна розміру статутного капіталу товариства; 4) затвердження грошової оцінки негрошового вкладу учасника; 5) перерозподіл часток між учасниками товариства у випадках, передбачених цим Законом; 6) обрання та припинення повноважень наглядової ради товариства або окремих членів наглядової ради, встановлення розміру винагороди членам наглядової ради товариства; 7) обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства; 8) визначення форм контролю та нагляду за діяльністю виконавчого органу товариства; 9) створення інших органів товариства, визначення порядку їх діяльності; 10) прийняття рішення про придбання товариством частки (частини частки) учасника; 11) затвердження результатів діяльності товариства за рік або інший період; 12) розподіл чистого прибутку товариства, прийняття рішення про виплату дивідендів; 13) прийняття рішень про виділ, злиття, поділ, приєднання, ліквідацію та перетворення товариства, обрання комісії з припинення (ліквідаційної комісії), затвердження порядку припинення товариства, порядку розподілу між учасниками товариства у разі його ліквідації майна, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, затвердження ліквідаційного балансу товариства; 14) прийняття інших рішень, віднесених цим Законом до компетенції загальних зборів учасників.

Питання, передбачені частиною другою цієї статті, та інші питання, віднесені законом до компетенції вищого органу товариства, не можуть бути віднесені до компетенції інших органів товариства, якщо інше не випливає з цього Закону.

До виключної компетенції загальних зборів учасників статутом товариства також може бути віднесено вирішення інших питань.

Тобто, загальні збори учасників здійснюють управління товариством та реалізують право уповноваженого органу товариства усунути особу від виконання обов`язків члена виконавчого органу.

Трудові спори розглядаються комісіями по трудових спорах, та/або районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами. Такий порядок розгляду трудових спорів, що виникають між працівником і власником або уповноваженим ним органом, застосовується незалежно від форми трудового договору (ст. 221 Кодексу законів про працю України).

Кодекс законів про працю встановлює загальні вимоги до порядку розірвання трудових відносин, не враховуючи специфіку становища керівника господарського товариства. По суті, директор об`єднує в собі і статус найманого працівника (який визначається на підставі норм трудового права) і статус виконавчого органу господарського товариства (який визначається на підставі норм корпоративного права). Ні норми трудового договору, ні положення Статуту не повинні погіршувати становище директора порівняно з тим обсягом гарантій, наданих йому трудовим законодавством. Тобто, директор завжди може скористатися ст. 38 Кодексу законів про працю України й ініціювати розірвання трудового договору за власним бажанням.

Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства. Учасники товариства, що володіють не менш як десятьма відсотками голосів, можуть вимагати скликання загальних зборів, відповідно до ч. 4 ст. 98 ЦК України

Станом на день звернення позивача до суду його заяви відповідачем не розглянуті, Загальні збори учасників товариства не проведено і він з посади керівника на підставі поданих заяв про це не звільнений, що підтверджується даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців. Відповідно до п. 4 ч. 1 cт.36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39).

Частиною 1 ст. 38 КЗпП України передбачено право працівника розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

За змістом положень ст. 38 Кодексу законів про працю України та ст. 145 Цивільного кодексу України, ст. 58, 60, 62 Закону України «Про господарські товариства» право директора на звільнення за власним бажанням кореспондує обов`язок учасників товариства розглянути заяву директора про звільнення, створити новий виконавчий орган та внести дані зміни в Єдиний державний реєстр.

Згідно із статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Розглядаючи справи, пов`язані із застосуванням даної норми, Конституційний суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року №8рп/2007, та від 29 січня 2008 року № 2- рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю Конституційний суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

За умовами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України обов`язок доказування покладається на сторони у справі.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З огляду на викладене, своєю бездіяльністю, яка виразилася у невжитті заходів для прийняття рішення про звільнення позивача в межах статутної діяльності Товариств, суд приходить до висновку, що відповідачем порушені трудові права позивача, зокрема, його право бути звільненим із займаної посади за власним бажанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилається позивач, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, оскільки, відповідачем порушено право позивача на звільнення з роботи з ініціативи працівника, питання звільнення директора товариства вирішується загальними зборами учасників у встановленому законом порядку, то позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, оскільки у даному випадку належним способом захисту порушеного права позивача є визнання припиненими трудових відносин між сторонами.

Керуючись ст. 43 Конституції України, Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», ст.ст. 9, 15, 16, 98, 99 ЦК України, ст.ст. 3, 21, 22, 24, 36, 38 КЗпП України, ст.ст. 2, 10, 12, 13, 15, 76-81, 89, 258, 263, 264, 265, 273, 280, 284, 289, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Енергія-7" про припинення трудових відносин, - задовольнити.

Припинити повноваження ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на посаді директора сільськогосподарського дочірнього підприємства "Світанок" Відкритого акціонерного товариства "Енергія-7 (код ЄДРПОУ 00148040, місцезнаходження: 04112, м.Київ, вул. Дорогожицька, 11/8).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: О.М. Панченко