Ухвала

від 16.05.2024 по справі 240/8762/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

(про забезпечення позову)

16 травня 2024 року м. Житомир справа № 240/8762/24

категорія 111030700

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Г.В., розглянувши заяву про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом Приватного підприємства "Овручгазавто" до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги,

встановив:

Приватне підприємство "Овручгазавто" звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом, в якому просить визнати незаконною та скасувати податкову вимогу №0003827-1306-0630 від 22.04.2024.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року вказану позовну заяву прийнято до провадження та відкрито провадження у справі.

14.05.2024 позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить суд:

- зупинити дію податкової вимоги №0003827-1306-0630 від 22.04.2024 Головного управління ДПС у Житомирській області.

Обґрунтовуючи заяву, позивач зазначив, що невжиття заходів забезпечення позову, заявлених ним у вказаній заяві, може істотно ускладнити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача.

Так, позивач зауважив, що контролюючим органом вже вчиняються дії, направлені на погашення податкового боргу в примусовому порядку, зокрема шляхом списання грошових коштів з підприємства та накладення публічного обтяження в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

З урахуванням вищенаведеного положення Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд заяви про забезпечення позову здійснюється без повідомлення сторін.

Вирішуючи питання про наявність обставин, що дають підстави для забезпечення позову, суд виходить з наступного.

У відповідності до норм статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Ухвалу про забезпечення позову постановляє суд першої інстанції, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може постановити суд апеляційної інстанції.

Перелік видів забезпечення позову встановлено у частині першій статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності та обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Також суд має враховувати співрозмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» № 2 від 06.03.2008.

Водночас, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

Враховуючи викладене, застосування таких заходів є виправданим лише у разі, якщо наявне достатньо обґрунтоване припущення суду, що їх невжиття може у подальшому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Вказані обставини мають бути доведені позивачем.

Подаючи заяву про вжиття заходів забезпечення позову, заявником в підтвердження наявності обставин, що свідчать про необхідність вжиття заходів забезпечення позову, зазначено, що контролюючим органом вже вчиняються дії, направлені на погашення податкового боргу в примусовому порядку, до вирішення питання правомірності нарахування грошових зобов`язань, внаслідок чого подальше відновлення порушеного права позивача до початкового стану потребуватиме значних зусиль та втрат часу і коштів через складність і тривалість процедури повернення безпідставно стягнутих коштів в розрізі черговості бюджетних асигнувань на дану статтю витрат бюджету.

При цьому, сума грошового зобов`язання в розмірі 63 860 222,48 грн., що увійшла до податкової вимоги, у випадку її стягнення, в тому числі і за рахунок майна позивача, до вирішення питання щодо правомірності такого нарахування, значною мірою негативно вплине на господарську діяльність позивача.

За положеннями статті 95 Податкового кодексу України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Пунктом 89.1 статті 89 Податкового кодексу України встановлено, що право податкової застави виникає у разі: несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.

Згідно з пунктом 89.2 статті 89 Податкового кодексу України встановлено, що з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.

Відповідно до пункту 95.3 статті 95 Податкового кодексу України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

У разі недостатності коштів платника податків для погашення податкового боргу, контролюючий орган відповідно до абзацу 2 пункту 95.3 статті 95 Податкового кодексу України звертається до суду з позовом про надання дозволу на погашення всієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі. Таке погашення здійснюється на підставі рішення суду та прийнятого на його підставі рішення контролюючого органу шляхом продажу майна платника податків на публічних торгах та/або торгівельними організаціями в порядку, визначеному пунктами 95.7 - 95.21 статті 95 Податкового кодексу України.

Аналіз наведених норм матеріального права в контексті ч.4 ст.150 процесуального Закону дає змогу дійти висновку, що у випадку не вжиття судом тимчасових обмежувальних заходів, навіть за умови оспорюваності податкової вимоги та рішення про опис майна в податкову заставу, контролюючий орган в межах повноважень вчинятиме дії з метою погашення податкового боргу на підставі чинної податкової вимоги.

Водночас, у випадку визнання судом протиправними та скасування вимоги та рішення, до моменту набрання рішенням по справі законної сили, існує велика вірогідність настання негативних наслідків для позивача у формі: 1) або стягнення коштів в розмірі 63 860 222,48 грн. з банківських рахунків або за рахунок майна; 2) або адміністративного арешту активів у випадку не допуску податкового керуючого до складання акту опису майна.

На переконання суду, шкода, що може бути завдана позивачу значною мірою перевищує інтереси контролюючого органу, адже у випадку підтвердження судом правомірності вимоги та рішення, для відновлення інтересів Держави відповідачу не треба буде докладати значних зусиль та втрат, натомість повернення погашеного спірного боргу, в подальшому призведе до значних втрат зі сторони позивача, а ініціювання платником податків процедури стягнення шкоди, завданої протиправними рішеннями / діями посадових осіб контролюючого органу може призвести до втрат бюджету.

З метою уникнення настання негативних обставин стягнення контролюючим органом податкового боргу, правомірність нарахування якого має бути перевірена під час розгляду справи, суд вбачає наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі податкової вимоги №0003827-1306-0630 від 22.04.2024 Головного управління ДПС у Житомирській області до набрання рішенням по справі законної сили.

При цьому, суд не вбачає підстав для задоволення заяви про забезпечення позову в частині - зупинення дії податкових вимог, оскільки в даному випадку достатнім і співмірним заходом забезпечення позову є саме заборона вчинення будь-яких дій та заходів з їх виконання, з огляду на предмет та характер спірних правовідносин.

В розрізі наведеного варто зауважити, що при вирішенні процесуального питання «заходів забезпечення позову» суд враховує Рекомендації N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийняті Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, відповідно до яких рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

Крім того, згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Право на захист власності викладено у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби ст. 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини також вказує на необхідність справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини, як приклад наводяться рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року. Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

З аналізу викладених обставин справи, вказаних нормативних положень, керуючись наведеними позиціями Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку, що правомірність податкової вимоги та рішення має бути перевірена в судовому порядку, позивач не має нести жодних негативних юридичних наслідків, які пов`язані з його власністю, до вирішення судом питання щодо правомірності нарахування грошових зобов`язань.

В той же час, вирішуючи подану заяву про вжиття тимчасових обмежувальних заходів, суд враховує, що задоволення такої заяви не призведе до порушення прав та інтересів, як Держави в цілому, так і окремих фізичних осіб, зокрема, та приходить до переконання про відсутність об`єктивних припущень щодо порушення таких прав до вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 150, 151, 156, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Задовольнити частково заяву Приватного підприємства "Овручгазавто" про забезпечення позову.

Вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі податкової вимоги №0003827-1306-0630 від 22.04.2024 Головного управління ДПС у Житомирській області до набрання рішенням по справі законної сили.

Негайно надіслати примірник ухвали про забезпечення позову заявнику та всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.

Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Ухвалу суду складено у повному обсязі: 16 травня 2024 року.

Суддя Г.В. Чернова