Постанова

від 16.04.2024 по справі 756/11601/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2024 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 756/11601/23

номер провадження: 22-ц/824/6966/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,

за участю секретаря - Цуран С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 14 грудня 2023 року у складі судді Яценко Н.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про визнання недійсними та скасування наказів, скасування свідоцтва про право власності, визнання недійсними актів приймання-передачі, скасування державної реєстрації з одночасним припиненням речових прав на нерухоме майно, відновлення становища, що існувало до порушення та заборону вчиняти певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , в якому просив:

визнати недійсним та скасувати наказ головного управління комунальної власності міста Києва №139-B від 29 лютого 2012 року про оформлення права власності нерухомого майна за ОСОБА_2 ;

визнати недійсним та скасувати наказ головного управління комунальної власності міста Києва №161-В від 06 березня 2012 року про оформлення права власності нерухомого майна за ОСОБА_2 ;

скасувати свідоцтво про право власності CAE №553591 , видане Головним управлінням комунальної власності міста Києва про те, що нежилі приміщення з №1 по № 17 (групи приміщень АДРЕСА_1 (літ.А) дійсно належать ОСОБА_2 ;

скасувати свідоцтво про право власності CAE №553612, видане Головним управлінням комунальної власності міста Києва про те, що нежилі приміщення з №1 по № 27 (групи приміщень АДРЕСА_2 (літ.А) дійсно належать ОСОБА_2 ;

визнати недійсним акт прийому-передачі групи вбудованих нежитлових приміщень №72 від 28 листопада 2011 року за підписом Голови комісії з припинення виконавчого органу Оболонської районної у місті Києві ради та ОСОБА_4 ;

визнати недійсним акт прийому-передачі групи вбудованих нежитлових приміщень №72 від 08 грудня 2011 року за підписом ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ;

визнати недійсним акт прийому-передачі групи вбудованих нежитлових приміщень №73 від 28 листопада 2011 року за підписом Голови комісії з припинення виконавчого органу Оболонської районної у місті Києві ради та ОСОБА_4 ;

визнати недійсним акт прийому-передачі вбудованих нежитлових приміщень №73 від 08 грудня 2011 року за підписом ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ;

скасувати державну реєстрацію прав з одночасним припиненням речових прав на нерухоме майно: нежилі приміщення з №1 по №17 (групи приміщень АДРЕСА_1 , що належать ОСОБА_2 ; нежилі приміщення з №1 по № 27 (групи приміщень АДРЕСА_2 , що належать ОСОБА_2 ;

зобов?язати ОСОБА_2 відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом приведення нежилих вбудованих приміщень №72 та №73, місць загального користування та частин майна, яке перебуває у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку, в яких нею були виконані певні види робіт, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 , до стану, що відповідає робочій документації на будинок;

заборонити ОСОБА_2 проводити будь-які будівельні роботи в місцях загального користування та в частині майна, що перебуває у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_3 .

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення вказаного вище позову шляхом заборони ОСОБА_2 та будь яким іншим особам вчиняти дії, пов`язані із подальшим використанням нежитлових приміщень №73 за адресою: АДРЕСА_3 у якості закладу ресторанного харчування.

Заява мотивована тим, що позовні вимоги стосуються визнання недійсним свідоцтв про право власності, визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними актів приймання-передачі, що були видані із грубими порушеннями цивільного законодавства України щодо об`єктів нерухомого майна: нежилі приміщення з №1 по №17 (групи приміщень АДРЕСА_1 що належать ОСОБА_2 ; нежилі приміщення з №1 по № 27 (групи приміщень АДРЕСА_2 , що належать ОСОБА_2 .

Зазначав, що 11 листопада 2011 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві, на замовлення відповідача, було складено акт готовності об`єкта до експлуатації, а саме, нежитлового вбудованого приміщення - кафе по АДРЕСА_3 . Вказував, що дані приміщення використовуються як підприємство громадського харчування «Кафе», однак у відповідності до вищезазначених документів нежитлові вбудовані приміщення № 37 є офісом 1, а не «Кафе». Враховуючи вищевикладене, функціонування групи нежитлових приміщень №73 у якості закладу ресторанного господарства, без урахування умов обмежень встановлених законодавством, являється порушенням прав співвласників та правил експлуатації багатоквартирного будинку, адже реалізація прав відповідача, як власника нежитлових приміщень, має здійснювати на власний розсуд доти, доки це не призводить до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 14 грудня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заява про забезпечення позову фактично зводиться до вирішення спору по суті. Також суд першої інстанції зазначив, що заявник не обґрунтував, що вжиття заходів забезпечення позову є необхідним та виправданим для ефективного забезпечення захисту порушених прав.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати, та ухвалити нове рішення, яким його заяву про забезпечення позову задовольнити, посилаючись на порушення судом матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що він є власником групи нежитлових приміщень №74, співвласником допоміжних приміщень, технічного обладнання, елементів зовнішнього обладнання та елементів зовнішнього благоустрою будинку, розташованого по АДРЕСА_3 .

Вказує, що відповідачка є власником сусідньої групи нежитлових приміщень АДРЕСА_2 , які використовуються як підприємство громадського харчування «Кафе», однак у відповідності до документів нежитлові приміщення № 73 є офісом 1, а не «Кафе».

Зазначає, що без вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони відповідачу та будь-яким іншим особам вчиняти дії, пов`язані із подальшим використанням нежитлових приміщень №73 у якості закладу ресторанного харчування існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам як позивачу, так і суспільним інтересам жителів багатоквартирного будинку.

Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції відповідає.

Відповідно до ч.1 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Згідно з ч.2 ст.149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Частиною 3 ст.150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову роз`яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню, у зв`язку із вжиттям таких заходів, прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19) зазначено, що під забезпеченням позову потрібно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Також у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зроблено правові висновки, згідно з якими умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Забезпечення позову, за яким фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті, суперечить меті процесуального інституту забезпечення позову та нівелює принципи цивільного процесуального законодавства, оскільки саме під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, зокрема: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (ч.1 ст.264 ЦПК України).

Тому позов не може бути забезпечений таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 10 травня 2023 року у справі №592/5961/22 (провадження №61-11725св22).

У справі, яка переглядається, позов про визнання недійсними та скасування наказів, скасування свідоцтва про право власності, визнання недійсними актів приймання-передачі, скасування державної реєстрації з одночасним припиненням речових прав на нерухоме майно, відновлення становища, що існувало до порушення та заборону вчиняти певні дії, позивач просив забезпечити шляхом заборони ОСОБА_2 та будь-яким іншим особам вчиняти дії, пов`язані із подальшим використанням нежитлових приміщень №73 за адресою: АДРЕСА_3 , у якості закладу ресторанного харчування.

Колегія суддів вважає, що відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції правильно виходив із того, що обраний позивачем захід забезпечення позову є фактично тотожним заявленим позовним вимогам про визнання недійсними та скасування наказів, скасування свідоцтва про право власності, визнання недійсними актів приймання-передачі, скасування державної реєстрації з одночасним припиненням речових прав на нерухоме майно, відновлення становища, що існувало до порушення та заборону вчиняти певні дії та накладе на відповідача більші зобов`язання, які фактично позбавляють його права на користування своєю власністю до вирішення спору по суті.

Застосування такого заходу забезпечення позову в будь-якому випадку є неможливим, оскільки таке забезпечення призводить до фактичного вирішення позову шляхом його задоволення без розгляду справи по суті.

Наведене свідчить про те, що заява про забезпечення позову покликана встановити обов`язок відповідача та інших осіб вчиняти певні дії чи утриматись від певних дій як процесуальних заходів забезпечення позову, передбачених п.2 та 4 ч.1 ст.150 ЦПК України, та примушує, зокрема, відповідача до виконання зобов`язання, яке є предметом спору у справі, що за своєю суттю є одним із передбачених ст.16 ЦК України способів захисту порушеного права особи - примусове виконання обов`язку в натурі.

Тобто, керуючись загальними засадами цивільного судочинства про стадійність цивільного процесу і неможливість вирішення спору до розгляду справи по суті, яка завершувалася ухваленням судового рішення, враховуючи роз`яснення Верховного Суду України, практику судів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про неможливість вжиття заходів забезпечення позову, оскільки вони фактично зводяться до вирішення спору по суті.

Доводи апеляційної скарги про те, що без вжиття таких заходів забезпечення позову, існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам як позивачу, так і суспільним інтересам жителів багатоквартирного будинку до ухвалення рішення у справі, колегія суддів вважає необґрунтованими, так як вони не містять обґрунтувань чим саме не вжиття таких заходів забезпечення позову утруднить виконання можливого рішення у справі.

Інші доводи скаржника також не спростовують висновків суду першої інстанції, носять декларативний характер та стосуються розгляду справи по суті спору.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального та процесуального права, на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.

Апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому цю ухвалу відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 14 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 13 травня 2024 року.

Головуючий

Судді: