Рішення
від 13.05.2024 по справі 904/6828/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.05.2024м. ДніпроСправа № 904/6828/23Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Бондарєв Е.М. за участю секретаря судового засідання Товстоп`ятки В. В.

за позовом Керівника Синельниківської окружної прокуратури (52500, Дніпропетровська область, м. Синельникове, вул. Музична, 32, ідентифікаційний код 02909938) в інтересах держави в особі Покровської селищної ради (53600, Дніпропетровська область, Синельниківський район, смт. Покровське, вул. Центральна, буд. 20, ідентифікаційний код 04338492)

до Фізичної особи-підприємця Гавриш Лариси Валеріївни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою та припинення володіння нерухомим майном

Представники:

від прокуратури: Батуріна А.В., прокурор

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

За допомогою системи "Електронний суд" Керівник Синельниківської окружної прокуратури Григорян С.С. звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом №б/н від 28.12.2023 в інтересах держави в особі Покровської селищної ради про:

- зобов`язання Фізичну особу-підприємець Гавриш (Гаспарян) Ларису Валеріївну, усунути перешкоди Покровській селищній раді Синельниківського району Дніпропетровської області у користуванні земельною ділянкою загальною площею 100 кв.м. з кадастровим номером 1224255100:05:001:0249, розташованою за адресою: АДРЕСА_2 , привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва: нежитлової будівлі торгового павільйону з господарськими (допоміжними) будівлями і спорудами, яка складається з: літ. А-1 - будівля торгового павільйону, 1-а прибудова, 1-Б вбиральня загальною площею 103 кв.м.;

- припинення володіння Фізичної особи-підприємець Гавриш (Гаспарян) Лариси Валеріївни нерухомим майном: нежитлової будівлі торгового павільйону з господарськими (допоміжними) будівлями і спорудами яка складається з: літ. А-1 - будівля торгового павільйону, 1-а прибудова, 1-Б вбиральня загальною площею 103 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , проведену рішенням приватного нотаріуса Синельниківського районного нотаріального округу Головко М.Г. номер 49315068 від 23.10.2019 (номер запису -33811021), шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 1933749812242.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25.04.2023 уповноваженими особами Покровської селищної ради проведено обстеження земельної ділянки комунальної форми власності з кадастровим номером 1224255100:05:001:0249, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 в ході якого встановлено, що площа вищевказаної земельної ділянки складає 0,0100 га. Також встановлено, що категорія земель землі житлової та громадської забудови, цільове призначення для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. Відповідно до договору оренди землі від 05.02.2020 земельна ділянка передана в користування (оренда) ОСОБА_1 . На земельній ділянці розміщений об`єкт нерухомого майна площею 103 кв.м., власником якого є ОСОБА_1 згідно із договором купівлі-продажу нежитлового приміщення від 23.10.2019.

Крім цього, згідно з отриманою на запит прокурора інформацією Державної інспекції архітектури та містобудування України №8239/23/13-23 від 25.08.2023 відсутні будь-які дозвільні документи, зокрема дозвіл на виконання будівельних робіт, декларація про початок виконання підготовчих/будівельних робіт, декларація про готовність об`єкта до експлуатації стосовно об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 . Також, відповідно до інформації Покровської селищної ради №1967/0/2-23 від 09.10.2023 інформація щодо наявності містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкту будівництва за адресою: АДРЕСА_2 - відсутня.

Керівник Синельниківської окружної прокуратури Григорян С.С. стверджує, що ОСОБА_2 , усвідомлюючи самочинний характер будівництва вищевказаного спірного нерухомого майна, розуміючи те, що він набув право власності на останнє без належних на те правових підстав, з метою ускладнення скасування права власності на самочинно збудований торговий павільйон на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення №1734 від 23.10.2019, посвідченого приватним нотаріусом Покровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Головко М.Г., продав ОСОБА_3 вищевказану нежитлову будівлю торгового павільйону з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами загальною площею 103 кв.м., яка складається з: А-1 будівля торгового павільйону, 1-а прибудова, 1-Б вбиральня.

На теперішній час, відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право приватної власності на об`єкт нерухомого майна нежитлове приміщення, нежитлова будівля торгового павільйону з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами загальною площею 103 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1933749812242), 23.10.2019 приватним нотаріусом Синельниківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Головко М.Г. зареєстровано за ОСОБА_4 (номер запису про право власності - 33811021).

Таким чином, внаслідок безпідставної державної реєстрації на нежитлову будівлю, що розміщена на земельній ділянці комунальної форми власності, яка самочинно побудована без погодження із власником земельної ділянки та без відповідних погоджувальних та дозвільних документів порушені права власника земельної ділянки - територіальної громади щодо користування, володіння, розпорядження земельною ділянкою під спірним нерухомим майном.

Також Керівник Синельниківської окружної прокуратури Григорян С.С. зазначає, що порушення інтересів держави, в даному випадку, полягає у самочинній забудові земельної ділянки житлової та громадської забудови комунальної власності та створення перешкод законному власнику Покровській об`єднаній селищній територіальній громаді в особі Покровської селищної ради Синельниківського району у користуванні, володінні та розпорядженні земельною ділянкою та безпідставній державній реєстрації речових прав на нерухоме майно. Проте, Покровською селищною радою Синельниківського району та її уповноваженими виконавчими органами не вжито належних та ефективних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у встановленому законом порядку, у тому числі шляхом звернення до суду.

Таким чином, Керівник Синельниківської окружної прокуратури Григорян С.С. стверджує, що державна реєстрація права власності на нежитлову будівлю торгового павільйону з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами літ. А-1 загальною площею 103 кв. м., за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 193374812242) та подальша його перереєстрація на підставі договору купівлі-продажу, якою зареєстровано право власності за ФОП ОСОБА_5 прийняті за відсутності належних правових підстав, порушує встановлений чинним законодавством порядок проведення державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна та підлягає скасуванню.

З урахуванням викладеного, з метою усунення перешкод Покровській селищній раді Синельниківського району у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, наявні підстави для припинення володіння відповідача на самовільно збудоване нерухоме майно нежитлову будівлю торгового павільйону з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами літ. А-1 загальною площею 103 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_2 із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 1933749812242.

Разом з позовом за допомогою системи "Електронний суд" Керівником Синельниківської окружної прокуратури Григорян С.С. до Господарського суду Дніпропетровської області подана заява забезпечення позову шляхом:

- заборони Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 та будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав щодо об`єкту нерухомого майна нежитлової будівлі торгового павільйону з господарськими (допоміжними) будівлями і спорудами яка складається з: літ. А-1 - будівля торгового павільйону, 1-а прибудова, 1-Б вбиральня загальною площею 103 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1933749812242), у тому числі шляхом укладення договорів купівлі-продажу, дарування, міни, про задоволення вимог іпотекодержателя, передачі в оренду, поділу тощо.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.12.2023 відмовлено в задоволенні заяви Керівника Синельниківської окружної прокуратури Григорян С.С. про забезпечення позову. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 06.03.2024 ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 29.12.2023 скасована та заяву Керівника Синельниківської окружної прокуратури про забезпечення позову від 28.12.2023 у справі №904/6828/23 задоволено.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 02.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №904/6828/23, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням учасників справи та призначено підготовче засідання на 22.01.2024 о 12:00 год.

Підготовче засідання 22.01.2024 відкладено на 04.03.2024 о 14:45 год.

До суду 19.02.2024 надійшов відзив відповідача яким просить суд поновити строк на подання відзиву та в позовних вимогах відмовити в повному обсязі оскільки відповідно до договору оренди землі від 05.02.2020 відповідачу по справі було надано в оренду земельну ділянку, що розташована за адресою АДРЕСА_2 площею 0,0100 га, кадастровий номер 1224255100:05:001:0249 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. Відповідач зазначає, що позивачем не враховано те, що земельна ділянка під об`єктом знаходиться в користуванні у відповідача на законних підставах та має відповідне цільове призначення, а тому відповідач по цій справі має можливість в разі потреби, або відповідної вимоги до нього, здійснити заходи щодо усунення недоліків з будівництва якщо такі існують.

Відповідач стверджує, що в позові слід відмовити в повному обсязі оскільки позов щодо знесення самочинного будівництва подано передчасно та позивачем не надано будь-яких доказів щодо неможливості перебудови об`єкта, не надано доказів що об`єкт не відповідає будівельним нормам, що об`єкт істотно порушує права інших осіб тобто позивачем не використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності що передують заявлення вимоги щодо знесення самочинного будівництва.

За допомогою системи "Електронний суд" прокурором відділу Дніпропетровської обласної прокуратури Батуріною Анною Віталіївною 26.02.2024 до суду подана відповідь на відзив в якій зазначає, що як вбачається з електронної реєстраційної справи в якості документу, що відповідно до законодавства підтверджує набуття прав на нерухоме майно зазначено рішення виконавчого комітету Покровської селищної ради №155 від 26.07.2007 "Про надання дозволу на розміщення торгового павільйону ОСОБА_2 в АДРЕСА_4 ", яким надано дозвіл ОСОБА_2 на розміщення торгового павільйону з полегшених конструкцій без влаштування масивних, заглиблених фундаментів в АДРЕСА_4 . Однак, вказане рішення селищної ради не могло бути підставою для реєстрації права приватної власності на об`єкт нерухомого майна. Крім цього встановлено, що будівництво вказаного об`єкту нерухомості здійснено без повідомлення власника земельної ділянки Покровської селищної ради та без отримання документів, що дають право на виконання підготовчих/будівельних робіт, його не прийнято до експлуатації, а тому він є нествореним в розумінні ст.331 Цивільного кодексу України, що виключає можливість реєстрації права власності на спірне нерухоме майно, про що неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх постановах від 29.03.2018 у справі №909/935/15, від 19.03.2018 у справі №2-4435/2008. На теперішній час, відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право приватної власності на об`єкт нерухомого майна нежитлове приміщення, нежитлова будівля торгового павільйону з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами загальною площею 103 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1933749812242), 23.10.2019 зареєстровано за ОСОБА_4 (номер запису про право власності 33811021).

Отже, прокурор відділу Дніпропетровської обласної прокуратури Батуріна Анна Віталіївна стверджує, що з огляду на об`єктивні обставини справи, у тому числі щодо незаконної забудови земельної ділянки ОСОБА_2 , подальше оформлення права власності за відповідачем, покладання зобов`язання зі знесення на останнього набувача є належним, послідовним та ефективним способом захисту прав власника (користувача) спірної земельної ділянки, а останній власник є належним відповідачем.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.03.2024 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та підготовче засідання відкладено на 01.04.2024 о 12:00 год.

Підготовче засідання 01.04.2024 відкладено на 22.04.2024 о 16:30 год.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні на 13.05.2024 о 09:30год.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення у даному судовому засіданні.

У судовому засіданні 13.05.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши в судових засіданнях представників сторін та прокурора, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до вимог статті 14 Конституції України, статті 1 Земельного кодексу України земля є основним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності та користування на землю набувається та реалізується в порядку та на підставах, визначених Конституцією України (статтей 13, 14), Земельного кодексу України (статтей 78, 92, 93, 102-1, 116,118, 119, 123, 125, 126), а також інших законів, що видаються відповідно до них (Закону України "Про оренду землі", Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами.

Згідно зі статтею 12 Земельним кодексом України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до статті 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.10.2019 (з відкриттям розділу; індексний номер: 49098673) державним реєстратором виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського (Синельниківського) району Дніпропетровської області Сучковою Т.Ф. за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на об`єкт нерухомого майна нежитлове приміщення, нежитлову будівлю торгового павільйону з господарськими (допоміжними) будівлями і спорудами загальною площею 103 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1933749812242).

Як вбачається з електронної реєстраційної справи в якості документу, що відповідно до законодавства підтверджує набуття прав на нерухоме майно зазначено рішення виконавчого комітету Покровської селищної ради №155 від 26.07.2007 "Про надання дозволу на розміщення торгового павільйону ОСОБА_2 в АДРЕСА_4 ", яким надано дозвіл ОСОБА_2 на розміщення торгового павільйону з полегшених конструкцій без влаштування масивних, заглиблених фундаментів в АДРЕСА_4 .

Згідно з інформацією КП "Новомосковське МБТІ" ДОР №45 від 03.04.2023 встановлено, що за адресою: АДРЕСА_2 згідно заяви ОСОБА_2 та рішення виконкому Покровської селищної ради №155 від 26.07.2007, 28.09.2007 заінвентаризовано торговий павільйон, право власності не реєструвалося.

Відповідно до інформації виконавчого комітету Покровської селищної ради за вих. №610/0/2-23 від 03.04.2023 встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 1224255100:05:001:0249 комунальної форми власності зареєстрована 21.05.2015 у Державному земельному кадастрі з цільовим призначенням 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, відноситься до категорії земель житлової та громадської забудови.

Згідно із витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-1200291292023 від 23.03.2023 місце розташування земельної ділянки (адміністративно-територіальна одиниця) АДРЕСА_4 .

Згідно з договором оренди землі від 26.06.2007 (далі - договір) земельна ділянка з кадастровим номером 1224255100:05:001:0249 передана в оренду ОСОБА_2 терміном на 5 років, відповідно до рішення Покровської селищної ради №314-13/V від 26.06.2007 "Про розгляд заяви ОСОБА_2 щодо затвердження проекту землеустрою та надання в оренду земельної ділянки".

Відповідно до договору, ОСОБА_2 передано в строкове платне користування земельну ділянку із земель населеного пункту комерційного використання Покровської селищної ради, яка знаходиться в АДРЕСА_4 .

Відповідно до п.п. 3, 4 договору, на земельній ділянці об`єкти інфраструктури відсутні. Земельна ділянка передається в оренду без об`єктів інфраструктури.

Згідно з п.п. б) п.24 договору орендар має право за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурнопобутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження.

ОСОБА_2 жодної письмової згоди від орендодавця (Покровської селищної ради) щодо забудови земельної ділянки комунальної власності не отримано.

В подальшому, керуючись рішенням Покровської селищної ради №752-24/VI від 22 липня 2013 року "Про розгляд клопотання ОСОБА_2 щодо продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки" між Покровською селищною радою та ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки від 22.07.2013 терміном на 15 років, в оренду передана земельна ділянка загальною площею 0,0100 га в межах населеного пункту АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Згідно з рішенням Покровської селищної ради № Р-1425-51/VII від 05.02.2020 "Про припинення договору оренди землі для будівництва та обслуговування будівель торгівлі ОСОБА_2 ", у зв`язку з переходом права власності на нежитлову будівлю, розташовану на даній земельній ділянці, до іншої особи між Покровською селищною радою та орендарем ОСОБА_2 укладена додаткова угода про припинення договору оренди земельної ділянки № б/н від 22 липня 2013 року.

Відповідно до інформації Покровської селищної ради №610/0/2-23 від 03.04.2023 щодо оформлення права власності на нерухоме майно до виконавчого комітету Покровської селищної ради звернень не було. Інформація про присвоєння поштової адреси вказаному об`єкту нерухомості у Покровській селищній раді Синельниківського району - відсутня.

25 квітня 2023 року уповноваженими особами Покровської селищної ради проведено обстеження земельної ділянки комунальної форми власності з кадастровим номером 1224255100:05:001:0249, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 в ході якого встановлено, що площа вищевказаної земельної ділянки складає 0,0100 га. Також встановлено, що категорія земель землі житлової та громадської забудови, цільове призначення для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. Відповідно до договору оренди землі від 05.02.2020 земельна ділянка передана в користування (оренда) ОСОБА_1 . На земельній ділянці розміщений об`єкт нерухомого майна площею 103 кв.м., власником якого є ОСОБА_1 згідно із договором купівлі-продажу нежитлового приміщення від 23.10.2019.

Відповідно до інформації Васильківського відділу ДРАЦС у Синельниківському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 11.12.2023 за вих. №1686/31.21-34 встановлено, що відповідно до актового запису про шлюб №172 від 25.10.2019 ОСОБА_4 після державної реєстрації шлюбу з ОСОБА_6 змінила прізвище на Гавриш.

Згідно з отриманою на запит прокурора інформацією Державної інспекції архітектури та містобудування України №8239/23/13-23 від 25.08.2023 відсутні будь-які дозвільні документи, зокрема дозвіл на виконання будівельних робіт, декларація про початок виконання підготовчих/будівельних робіт, декларація про готовність об`єкта до експлуатації стосовно об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 .

Також, відповідно до інформації Покровської селищної ради №1967/0/2-23 від 09.10.2023 інформація щодо наявності містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкту будівництва за адресою: АДРЕСА_2 відсутня.

Отже, на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення №1734 від 23.10.2019, посвідченого приватним нотаріусом Покровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Головко М.Г., ОСОБА_2 продав ОСОБА_3 вищевказану самочинно збудовану нежитлову будівлю торгового павільйону з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами загальною площею 103 кв.м., яка складається з: А-1 будівля торгового павільйону, 1-а прибудова, 1-Б вбиральня.

Відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право приватної власності на об`єкт нерухомого майна нежитлове приміщення, нежитлова будівля торгового павільйону з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами загальною площею 103 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1933749812242), 23.10.2019 приватним нотаріусом Синельниківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Головко М.Г. зареєстровано за ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) (номер запису про право власності 33811021).

Таким чином, Керівник Синельниківської окружної прокуратури стверджує, що внаслідок безпідставної державної реєстрації на нежитлову будівлю, що розміщена на земельній ділянці комунальної форми власності, яка самочинно побудована без погодження із власником земельної ділянки та без відповідних погоджувальних та дозвільних документів порушені права власника земельної ділянки - територіальної громади щодо користування, володіння, розпорядження земельною ділянкою під спірним нерухомим майном.

Щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Такі випадки встановлено частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Вказаною нормою передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

З зазначеної норми вбачається, що підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді складаються з чотирьох елементів:

1) наявність інтересів держави у спірних відносинах;

2) порушення/загроза порушення зазначених інтересів;

3) наявність/відсутність компетентного суб`єкта владних повноважень, який має захищати зазначені інтереси держави;

4) нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави компетентним суб`єктом владних повноважень (у разі його наявності).

Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас, Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятій 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів ( далі у тексті Рекомендації), якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Пунктами 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 3-рп/99 визначено, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, а отже прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і може здійснювати представництво в порядку, передбаченому процесуальним законом.

"Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади, і який має передбачені законодавчим актом, тобто законом, повноваження на подання відповідного позову до суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі № 810/2763/17 дійшла висновку відповідно до якого, за загальним визначенням "публічним інтересом" є важливі для значної кількості фізичних і юридичних осіб потреби, які відповідно до законодавчо встановленої компетенції забезпечуються суб`єктами публічної адміністрації.

Слід зазначити про те, що "правильне застосування законодавства" незаперечно становить "суспільний інтерес" та в даному випадку зверненням до суду дотримано "справедливої рівноваги", висловлені також у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Раймондо проти Італії" від 22.07.1994, "Філліпс проти Сполученого Королівства" від 05.07.2001, "Аркурі та інші проти Італії" від 05.07.2001, "Ріела та інші проти Італії" від 04.09.2001, "Ісмаїлов проти Російської Федерації" від 06.11.2008, "Спорронг і Льоннрот проти Швеціїї" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Серков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Тригубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014.

Аналіз частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17.

Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Відтак, представництво прокурором інтересів держави у суді: по-перше, може бути реалізовано у виключних випадках, зокрема у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; по-друге, прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, зазначає орган, уповноважений державною здійснити відповідні функції у спірних правовідносинах; по-третє, прокурор повинен пересвідчитися, що відповідний державний орган не здійснює захисту інтересів держави (тобто, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається), приміром, повідомити такий державний орган про виявлені порушення, а у разі не вчинення цим органом дій спрямованих на захист інтересів держави, представляти інтереси держави в суді відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру", навівши відповідне обґрунтування цього.

Згідно із частиною 2 статті 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 14 Конституції України, статті 1 Земельного кодексу України, статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Статтею 324 Цивільного кодексу України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Таким чином, з огляду на зазначену норму закону, прокурор може заявити в інтересах держави позов, який виражається в інтересах частини українського народу - членів територіальної громади, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює саме орган місцевого самоврядування, хоча він, цей орган, навпаки, покликаний ці інтереси захищати.

Такий підхід узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування 1985 року (ратифікована Законом України від 15.07.1997 № 452/97-ВР), яка передбачає, що органи місцевого самоврядування при вирішенні відповідної частини публічних (суспільних) справ (public affairs) діють під власну відповідальність в інтересах місцевого населення й у правовій системі держав-учасниць, зокрема у сфері адміністративного контролю за органами самоврядування, має забезпечуватись співмірність (баланс) між заходами контролю та важливістю інтересів, які контролюючий орган має намір захищати (статті 3, 8).

Крім того, з урахуванням статей 1, 2, 6, 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Однак первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Конституція України визначає, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи (стаття 140 Конституції України).

Відповідно до статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування територіальної громади є однією з гарантій держави.

Згідно із частиною 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські рада є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до статті 142 Конституції України, статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів.

Положення статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" встановлюють, що територіальним громадам міст належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

До повноважень міських рад у галузі земельних відносин згідно зі статтями 12, 83, 122 Земельного кодексу України, статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" належить розпорядження землями комунальної власності в межах, визначених Земельним кодексом України.

Зокрема, статтею 83 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Враховуючи викладене, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Покровська селищна рада як орган місцевого самоврядування, що виконує повноваження власника земельних ділянок комунальної власності на території Покровської об`єднаної територіальної громади, а також суб`єкт, уповноважений на здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель на території смт. Покровське Синельниківського (Покровського) району Дніпропетровської області.

Пунктами 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 визначено, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, а, отже, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і може здійснювати представництво в порядку, передбаченому процесуальним законом.

У статтях 13, 14 Конституції України визначено, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

З огляду на наведене, положення статті 1, частини першої статті 83, частини першої статі 84, статті 122 ЗК України, статей 1, 2, 6, 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю.

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності та користування на землю набувається та реалізується фізичними та юридичними особами в порядку і на підставах, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно із частиною 3 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до правових висновків, зроблених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, "знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі у цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі" (пункт 84 постанови).

Таким чином, в результаті незаконної реєстрації права власності на нежитлову будівлю торговий павільйон з господарськими (допоміжними) будівлями і спорудами який складається з: літ. А-1 - будівля торгового павільйону, 1-а прибудова, 1-Б вбиральня загальною площею 103 кв.м., яка розташована за адресою: вул. Патріотів України, 257-А смт. Покровське Синельниківського району Дніпропетровської області, порушено права, майнові інтереси законного власника земельної ділянки - територіальної громади смт. Покровське Синельниківського району Дніпропетровської області, яка позбавлена можливості користуватись та розпоряджатися цією земельною ділянкою.

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як зазначив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (провадження №14-104цс19).

Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Крім цього, вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес".

Фактично, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання надання в користування земельних ділянок комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом, у зв`язку з чим прокурор звертається до суду з позовом щодо захисту інтересів держави.

Враховуючи вищенаведене, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Варто зазначити, що у постанові від 22.08.2018 у справі №807/62/16 Верховний Суд, посилаючись на частину другу статті 19 Конституції України, констатував, що реалізуючи повноваження належно, добросовісно та з метою, для якої вони надані, уповноважений орган фактично має обов`язок, а не право захищати інтереси держави. Зазначене є способом здійснення владних повноважень, а не способом захисту суб`єктивних прав органу, що уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Землі комунальної власності зайнято самовільно, що суперечить вимогам чинного законодавства до порядку володіння та користування землею та створює перешкоди законному власнику у реалізації повноважень щодо цієї землі.

Окрім того, безпідставна державна реєстрація права власності на нерухоме майно на самовільно зайнятій земельній ділянці, також створює перешкоди законному власнику землі та протирічить вимогам чинного законодавства щодо підстав та порядку набуття речових прав на нерухоме майно, засадам та принципам державної реєстрації як процедури офіційного визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, спотворення змісту державних процедур з метою незаконного заволодіння землею комунальної власності.

Вказана позовна заява стосується питання права, яке становить значний суспільний інтерес, оскільки самовільне зайняття земель комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) та конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє розпоряджатись своїм майном.

Проте, Покровською селищною радою Синельниківського району та її уповноваженими виконавчими органами не вжито належних та ефективних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у встановленому законом порядку, у тому числі шляхом звернення до суду.

Про встановлені факти порушення вимог містобудівного та земельного законодавства Синельниківська окружна прокуратура неодноразово повідомляла Покровську селищну раду Синельниківського району (листи від 21.03.2023 за вих. №04/65/1-332ВИХ-23, від 11.04.2023 за вих.№04/65/1-409ВИХ-23, від 25.09.2023 за вих.№04/65/1-1072ВИХ-23 та від 08.11.2023 за вих.№04/65/1-1298ВИХ-23).

Проте, Покровською селищною радою Синельниківського району, заходів щодо захисту та поновлення прав територіальної громади на спірну земельну ділянку не вжито, що підтверджується листами №610/0/2-23 від 03.04.2023, №799/0/2-23 від 26.04.2023, №1967/0/2-23 від 09.10.2023 та №2271/0/2-23 від 22.11.2023 та свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з даним позовом. Зокрема, листом від 09.10.2023 за вих. №1967/0/2-23 повідомлено про відсутність наміру вживати заходи реагування, оскільки відсутні документи та інформація (докази), достатні для встановлення фактів порушення вимог законодавства України.

У постанові від 10.08.2021 у справі №923/833/20 Верховним Судом наголошено, що суд, встановлюючи підстави представництва прокурора, повинен здійснити оцінку не тільки щодо виконання ним обов`язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову до суду, а й наявні у справі інші докази щодо обставин, які йому передували, зокрема, попереднього листування між прокурором та зазначеним органом, яке за своїм змістом може мати різний характер.

Варто зазначити, що дійсно інтереси держави повинні захищати насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, у тому числі шляхом подання відповідних позовних заяв, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Проте для того, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, постановах Верховного Суду від 10.08.2021 по справі № 923/833/20, від 20.07.2021 у справі № 908/2153/20.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного королівства" суд проголосив, що засіб захисту повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Крім того, є категорія справ, де ЄСПЛ зазначив, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" ЄСПЛ у рішенні висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Таким чином, зазначене свідчить про нездійснення уповноваженим органом захисту порушених інтересів держави в передбаченому законом порядку.

Враховуючи, що вказані інтереси до цього часу залишаються незахищеними, вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Дніпровської міської ради.

Позовні вимоги прокурора в інтересах держави у даній справ не порушують статтю 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод з огляду на наступне.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.11.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання самовільного зайняття земельної ділянки комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом, а отже порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод у даному спорі відсутнє.

Отже, прокурором належним чином обґрунтовано та доведено наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Покровської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області у порядку статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Предметом доказування у цій справі є обставини, пов`язані з наявністю правових підстав для зобов`язання усунути перешкоди у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою та припинення володіння нерухомим майном.

Статтею 152 Земельного кодексу України унормовано, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118, 123, 124 Земельного кодексу України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з інформацією КП "Новомосковське МБТІ" ДОР №45 від 03.04.2023 встановлено, що за адресою: АДРЕСА_2 згідно заяви ОСОБА_2 та рішення виконкому Покровської селищної ради №155 від 26.07.2007, 28.09.2007 заінвентаризовано торговий павільйон. Право власності не зареєстроване.

Крім цього, відповідно до інформації виконавчого комітету Покровської селищної ради за вих. №610/0/2-23 від 03.04.2023 встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 1224255100:05:001:0249 комунальної форми власності зареєстрована 21.05.2015 у Державному земельному кадастрі з цільовим призначенням 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, відноситься до категорії земель житлової та громадської забудови.

Згідно з витягом із Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-1200291292023 від 23.03.2023 місце розташування земельної ділянки (адміністративно-територіальна одиниця) АДРЕСА_4 .

Земельна ділянка з кадастровим номером 1224255100:05:001:0249 зареєстрована відповідно до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_2 для комерційного використання із земель несільськогосподарського призначення смт. Покровське на території Покровської селищної ради Покровського району Дніпропетровської області. Згідно з договором оренди землі від 26.06.2007 (далі - Договір) земельна ділянка з кадастровим номером 1224255100:05:001:0249 передана в оренду ОСОБА_2 терміном на 5 років, відповідно до рішення Покровської селищної ради №314-13/V від 26.06.2007 "Про розгляд заяви ОСОБА_2 щодо затвердження проекту землеустрою та надання в оренду земельної ділянки".

Відповідно до Договору, ОСОБА_2 передано в строкове платне користування земельну ділянку із земель населеного пункту комерційного використання Покровської селищної ради, яка знаходиться в АДРЕСА_4 . Відповідно до п.п. 3, 4 Договору, на земельній ділянці об`єкти інфраструктури відсутні. Земельна ділянка передається в оренду без об`єктів інфраструктури. Згідно з п.п. б) п.24 Договору орендар має право за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження. Разом з тим встановлено, що ОСОБА_2 жодної письмової згоди від орендодавця (Покровської селищної ради) щодо забудови земельної ділянки комунальної власності не отримано.

В подальшому, керуючись рішенням Покровської селищної ради №752-24/VI від 22.07.2013 "Про розгляд клопотання ОСОБА_2 щодо продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки" між Покровською селищною радою та ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки від 22.07.2013 терміном на 15 років, в оренду передана земельна ділянка загальною площею 0,0100 га в межах населеного пункту АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Разом з тим, надаючи дозвіл на продовження терміну оренди земельної ділянки комунальної власності для вищевказаних потреб ОСОБА_2 , селищною радою будь-якого дозволу на будівництво нежитлових приміщень не надавалось, в тому числі при укладенні первинного договору від 26.06.2007.

Таким чином, самочинна побудова нежитлової будівлі торгового павільйону без дозволу (погодження) з Орендодавцем (Покровською селищною радою), порушують не лише вимоги законодавства, але і умови укладеного договору.

Щодо оформлення права власності на нерухоме майно до виконавчого комітету Покровської селищної ради звернень не було. Інформація про присвоєння поштової адреси вказаному об`єкту нерухомості у Покровській селищній раді - відсутня.

Також, відповідно до Акту обстеження земельної ділянки комунальної власності з кадастровим номером 1224255100:05:001:0249 площею 0,0100 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , який 25.04.2023 проведено уповноваженими особами Покровської селищної ради встановлено, що відповідно до договору оренди землі від 05.02.2020 земельна ділянка передана в користування (оренда) ОСОБА_1 . На земельній ділянці розміщений об`єкт нерухомого майна площею 103 кв.м., власником якого є ОСОБА_1 згідно із договором купівлі-продажу нежитлового приміщення від 23.10.2019.

Крім цього згідно з інформацією Державної інспекції архітектури та містобудування України за вих. №8239/23/13-23 від 25.08.2023 встановлено, що відсутні будь-які дозвільні документи, зокрема дозвіл на виконання будівельних робіт, декларація про початок виконання підготовчих/будівельних робіт, декларація про готовність об`єкта до експлуатації стосовно об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на теперішній час, власником спірної нежитлової будівлі є ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення №1734 від 23.10.2019.

В свою чергу наявність зареєстрованого права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (нежитлова будівля торгового павільйону за адресою: АДРЕСА_2 ), перешкоджає належному володінню, розпорядженню та користуванню земельною ділянкою комунальної власності, з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади села, у тому числі шляхом забезпечення надходження коштів до місцевого бюджету від використання земельної ділянки.

Відповідно до положень статті 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 Цивільного кодексу України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним (постанови Верховного Суду від 18.02.2019 у справі № 308/5988/17-ц, від 20.03.2019 у справі №202/3 520/16-ц).

Пунктом першим частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції станом на момент внесення запису в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно) та частини четвертої статті 15 вказаного Закону (в редакції станом на момент внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно), державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно - правовими актами (стаття 22 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Відповідно до приписів частин другої та третьої статті 331 Цивільного кодексу України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Право власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України).

Згідно з висновками Верховного Суду державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

Пунктом 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015 (у редакції станом на час здійснення державної реєстрації) визначено, що для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються:

1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта;

2) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна;

3 документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси;

4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність;

5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності.

Як вбачається з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяження для здійснення державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна нежитлову будівлю торгового павільйону за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 , окрім рішення виконавчого комітету Покровської селищної ради №155 від 26.07.2007 "Про надання дозволу на розміщення торгового павільйону ОСОБА_2 в АДРЕСА_4 " надано державному реєстратору акт висновок від 07.10.2019, складений експертом з технічного обстеження будівель і споруд Лисиціним М.С. за результатами за результатами інвентаризаційних робіт за адресою: АДРЕСА_2 та технічний паспорт, виготовлений 03.10.2019 ТОВ "Компанія "Земельно-кадастровий проектно-будівничий центр".

Зокрема, як вбачається зі змісту акту від 07.10.2019 експертом з технічного обстеження будівель і споруд Лисиціним М.С. проведено виїзне обстеження та даних документів з технічної інвентаризації нежитлової будівлі торгового павільйону за адресою: АДРЕСА_2 та зазначено, що нерухоме майно за адресою: Дніпропетровська область, Покровський район, смт. Покровське, вул. Патріотів України, 257-А - є об`єктом закінченого будівництва, відповідає нормам та функціональному призначенню встановленому та визначеному згідно даних технічної інвентаризації, не потребує додаткових документів (визначених і встановлених у сфері містобудування.). Також, ТОВ "Компанія "Земельно-кадастровий проектно-будівничий центр", 03.10.2019 виготовлено технічний паспорт на нежитлову будівлю торгового павільйону з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

Як визначено п. 2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 № 127 (у редакції наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.07.2018 № 186), технічна інвентаризація це комплекс робіт з обмірювання об`єкта нерухомого майна з визначенням його складу, фактичної площі та об`єму, технічного стану та/або з визначенням змін зазначених характеристик за певний період часу (у разі наявності попередньої інвентаризаційної справи) із виготовленням необхідних документів (матеріалів технічної інвентаризації, технічного паспорта) та обов`язковим внесенням відомостей про об`єкт нерухомого майна до Реєстру об`єктів нерухомого майна (після створення цього Реєстру).

Технічний паспорт - документ, що складається на основі матеріалів технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна, містить основні відомості про нього (місцезнаходження (адреса), склад, технічні характеристики, план та опис об`єкта, ім`я/найменування власника/замовника, відомості щодо права власності на об`єкт нерухомого майна, відомості щодо суб`єкта господарювання, який виготовив технічний паспорт тощо) та видається замовнику. Технічний паспорт має бути прошнурований, пронумерований та скріплений підписом керівника суб`єкта господарювання, який проводив інвентаризацію, а також підписом виконавця робіт і контролера із зазначенням серії та номера кваліфікаційного сертифіката на право виконання робіт з технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна.

Таким чином, проведення технічної інвентаризації відповідно до норм чинного законодавства не є підставою для набуття права власності та відповідно ні технічний паспорт, ні акт інженера з технічної інвентаризації, складені щодо самочинно збудованого нерухомого майна не можуть бути підставою для реєстрації права власності на нього, та не виключають необхідності введення такого майна в експлуатацію відповідно до норм ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

При цьому слід зазначити, що відповідно до інформації Покровської селищної ради №610/0/2-23 від 03.04.2023 інформація про присвоєння поштової адреси спірному об`єкту за адресою: АДРЕСА_2 відсутня. Відповідно до інформації Покровської селищної ради від 09.10.2023 за вих. №1967/0/2-23 інформація щодо наявності містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкту будівництва за адресою: АДРЕСА_2 відсутня.

Крім цього, відповідно до інформації Покровської селищної ради від 22.11.2023 за вих. №2271/0/2-23 від 22.11.2023 інформація щодо оформлення паспорту прив`язки тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності за вищевказаною адресою відсутня.

Замовник має право виконувати будівельні роботи після подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об`єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1) (пункт 1 частини 1 статті 34, частина перша статті 36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви (частина перша статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Статтею 22-1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено ведення єдиної державної електронної система у сфері будівництва як єдиної інформаційно-комунікаційної системи у складі містобудівного кадастру, що забезпечує створення, перегляд, відправлення, прийняття, збирання, внесення, накопичення, обробку, використання, розгляд, зберігання, захист, облік та надання інформації у сфері будівництва, а також електронну взаємодію між фізичними та юридичними особами, державними органами, органами місцевого самоврядування, центрами надання адміністративних послуг з метою отримання визначених цим Законом послуг у сфері будівництва.

Електронна система складається з: 1) Реєстру будівельної діяльності; 2) електронного кабінету користувача електронної системи (далі - електронний кабінет); 3) порталу електронної системи.

Невід`ємною архівною складовою частиною Реєстру будівельної діяльності є єдиний реєстр документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів.

Згідно з інформацією Державної інспекції архітектури та містобудування України №8239/23/13-23 від 25.08.2023 відсутні будь-які дозвільні документи, зокрема дозвіл на виконання будівельних робіт, декларація про початок виконання підготовчих/будівельних робіт, декларація про готовність об`єкта до експлуатації стосовно об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 .

Крім цього, як вбачається з відомостей, отриманих прокурором на запит, в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва замовником ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за вищевказаною адресою та за кадастровим номером земельної ділянки 1224255100:05:001:0249 будь-які документи не формувались.

Таким чином, в Державному реєстрі речових право на нерухоме майно здійснено реєстрацію права власності ОСОБА_2 на нежитлову будівлю торгового павільйону з господарськими (допоміжними) будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , незважаючи на той факт, що державному реєстратору надані для реєстрації документи, що не є правовстановлюючими. В свою чергу той факт, що спірна будівля не введена в експлуатацію, адреса цьому об`єкту нерухомості не присвоювалася, що в свою чергу свідчить про те, що така будівля є самочинним будівництвом.

Разом з цим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, висновки в якій аналогічні висновкам, викладеним у постановах від 23.06.2020 у справі № 680/214/16 та від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, зазначено, зокрема, що аналіз положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу положень законодавства не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного.

Водночас частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Аналіз положень статті 331 Цивільного кодексу України у системному зв`язку з нормами статей 177-179, 182 цього Кодексу, частини 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.

Самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності (подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 04.12.2013 № 6-130цс13, від 30.09.2015 у справі № 6-286цс15).

У пункті 45 постанови від 23.06.2020 у справі 680/214/16-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 зазначила, що особа не набуває права власності на об`єкт самочинного будівництва (пункт 148).

За змістом частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту (будівельного паспорта); або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Частиною 2 статті 36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено заборону на виконання будівельних робіт без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.

Також заборонена експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію (частина 8 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Отже, відсутність дозволу на будівництво (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), проекту чи будівельного паспорта (схеми намірів забудови) або порушення умов, передбачених у цих документах, зумовлює визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об`єкт нерухомості (частина 2 статті 376 Цивільного кодексу України).

Подібні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12.04.2023 у справі № 511/2303/19.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з частинами 1,2 статті 228 Цивільного кодексуУкраїни правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

Правова природа нікчемних правочинів унеможливлює здійснення судового розгляду спору щодо визнання їх недійсними, оскільки такі правочини є недійсними в силу закону та не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з їх недійсністю.

Аналогічні правові висновки містяться в постанові Верховного Суду від 13.01.2022 у справі № 908/3736/15.

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

Таким чином, публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

У законодавстві відсутні визначення поняття "інтерес" та поняття "інтерес держави і суспільства". Законодавство не містить ні орієнтованого переліку сфер, де існують ці державні інтереси, ні критеріїв чи способів їх визначення.

У частині 3 статті 5 Господарського кодексу України врегульовано, що суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Таким чином, ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Отже, для правильного вирішення спору у справах про визнання правочину таким, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін. Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Верховний суд України у постанові від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс15, аналізуючи приписи статті 228 Цивільного кодексу України зазначив, що виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

Аналогічні висновки відображено і у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 910/4932/19, від 10.03.2020 у справі № 910/24075/16, від 31.10.2019 у справі №461/5273/16.

Визначальним у кваліфікації правочину, що порушує публічний порядок, є його нелегітимна мета. Наміри осіб, які його вчиняють, не спрямовані на досягнення правового результату, передбаченого правочином. При цьому неможливо формулювати поняття "публічного порядку" лише через призму законодавчого регулювання певних відносин в його позитивному значенні, оскільки необхідно враховувати також характер принципів, засад та цінностей, які можуть бути порушені сторонами спірного правочину, та наслідки допущених порушень для держави і суспільства з точки зору функціонування цих принципів та цінностей.

Під час дослідження судами факту порушення правочином публічного порядку, суд повинен брати до уваги усі аспекти його вчинення. Сама лише обставина, що правочин порушує певну норму права не має вирішального значення для висновку про невідповідність правочину публічному порядку. І навпаки, формальне дотримання визначеної законом форми та змісту правочину, за умови, що укладаючи його, сторони переслідували нелегітимну мету, може свідчити про порушення правочином публічного порядку.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов`язання і суперечність його мети публічному порядку (інтересам держави та суспільства) і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

При цьому стаття 228 Цивільного кодексу України не містить припису щодо обов`язкового встановлення вини сторін (сторони) правочину на підставі вироку суду у кримінальній справі.

Питання, чи мало місце протиправне діяння та чи вчинене воно відповідними особами, як і спрямованість умислу осіб, може доводитися іншими наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності з урахуванням вимог, визначених процесуальним законом.

Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №911/2574/18, від 31.05.2018 у справі № 911/639/17, від 13.02.2018 у справі № 910/1421/16, від 15.02.2018 у справі № 911/1023/17, від 17.04.2018 у справі № 910/1424/16.

Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Так, згідно з частинами 1 -4 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша).

Після здійснення державної реєстрації права власності на самочинно збудоване нерухоме майно - нежитлову будівлю торгового павільйону з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення №1734 від 23.10.2019, посвідченого приватним нотаріусом Покровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Головко М.Г., продав ОСОБА_3 вищевказану нежитлову будівлю торгового павільйону з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами загальною площею 103 кв.м., яка складається з: А-1 будівля торгового павільйону, 1-а прибудова, 1-Б вбиральня.

Зазначені обставини поряд з тим, що ці правочини укладені щодо самочинно збудованого нерухомого майна, на яке право не виникало, вчинені виключно з метою протиправного заволодіння земельною ділянкою комунальної форми власності, є нікчемними в силу статті 228 Цивільного кодексу України як такі, що порушують публічний порядок.

Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено перелік способів захисту цивільних прав, які мають універсальних характер та можуть застосовуватися до всіх чи більшості суб`єктивних прав.

Разом з тим, законодавцем передбачено, що такий перелік не є вичерпним та надано право суду захистити цивільне право або інтерес особи іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина 3 статті 16 Цивільного кодексуУкраїни). Особа, законне право або інтерес якої порушено, може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту.

Якщо спеціальні норми права визначають конкретні заходи з урахуванням специфіки порушеного права та характеру правопорушення, особа вправі скористатися такими способами захисту. Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання даної норми у її практичному застосуванні гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18.

Викладені у позові факти та обставини свідчать про порушення земельного законодавства, в частині самовільної забудови земельної ділянки шляхом розташування на ній самочинно збудованої нежитлової будівлі торгового павільйону з господарськими (допоміжними) будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , чим створено перешкоди власнику у раціональному та ефективному використанні земельної ділянки відповідно до її призначення та відповідно до встановленої законом мети, нівелює можливість подальшої використання цих земель з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади

Отже, повернення земельної ділянки у тому стані, який є на теперішній час, не призведе до поновлення порушених інтересів держави у повному обсязі, оскільки наявна на земельній ділянці самочинна забудова беззаперечно створюватиме перешкоди власнику при подальшій реалізації правомочностей щодо цієї земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі у цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі.

Поряд із цим, власник, чиї права порушено, може скористатися не будь-яким, а саме ефективним способом захисту, оскільки вирішення вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою (в тому числі, визнання правочинів недійсними). Розгляд позовних вимог про знесення об`єкту самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника земельної ділянки, зокрема, про визнання правочинів недійсними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 зроблено висновок, що "за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 зазначено, що "у силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 Цивільного кодексу України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, за її рахунок (частина 4 статті 376 Цивільного кодексу України). Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина 5 статті 376 Цивільного кодексу України).

Разом з тим, у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.01.2021 у справі № 442/302/17 зазначено, що "задоволення вимоги про усунення перешкод в користуванні земельної ділянки шляхом знесення самочинно побудованого нежитлового приміщення за рахунок особи, яка здійснила таке самочинне будівництво є належним та ефективним способом захисту прав власника (користувача). Застосування вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, в тому числі визнання недійсними договорів про відчуження майна".

У свою чергу, у постанові Верховного Суду у справі № 202/7377/16-ц від 27.10.2021 зазначено, що визнання незаконними і скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом.

При цьому, установивши, що самочинна забудова здійснена на земельній ділянці, яка не була відведена особі для цієї мети, суди з урахуванням практики застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинні з`ясувати: чи заперечує власник земельної ділянки проти визнання права власності на таку забудову за особою, що її здійснила; чи не порушує така забудова права на земельну ділянку інших осіб, чиї права порушено такою забудовою, а в разі зведення забудови на наданій земельній ділянці - чи не здійснено таку забудову з відхиленням від проєкту або будівельних норм і правил.

У цьому аспекті Верховним Судом у постанові від 29.01.2020 № 822/2149/18 наголошено, що за змістом частини 7 статті 376 Цивільного кодексу України зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, у інших випадках самочинного будівництва, зокрема, якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, стаття 376 Цивільного кодексу України не ставить можливість знесення об`єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови.

Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 Цивільного кодексу України).

Покровська селищна рада Синельниківського району в листі від 22.11.2023 за вих. №2271/0/2-23 зазначила, що належним способом захисту у разі визнання в судовому порядку вищевказаної споруди об`єктом самочинного будівництва слід вважати її знесення.

З огляду на викладене, вбачається найбільш ефективним та доцільним способом захисту та реального поновлення порушених інтересів держави усунення перешкод власнику у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою за адресою: вул. Патріотів України, 257-А в смт. Покровське Синельниківського району є її повернення власнику з приведенням Відповідачем у придатний до використання стан шляхом знесення самочинного будівництва.

Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України права володіння, користування та розпорядження своїм майном належать власникові.

Згідно із нормою статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (статті 321 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 цієї статті).

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (стаття 212 Земельного кодексу України).

Вказане підтверджується постановою Верховного Суду від 20.07.2021 у справі №914/2200/20, в якій зазначено, що на підставі положень частин 2, 3 статті 152 Земельного кодексу України, за якими власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, зокрема, відновленням стану земельної ділянки, який існував до порушення права, статті 212 Земельного кодексу України, якою передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними, визнавши доведеними позивачем та не спростованими відповідачем обставини наявності у позивача права комунальної власності на спірну земельну ділянку, самовільне зайняття відповідачем цієї земельної ділянки шляхом встановлення огорожі за відсутності будь-яких, в тому числі договірних, підстав для цього, Верховний Суд визнав обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що позов про зобов`язання відповідача звільнити земельну ділянку шляхом демонтажу огорожі підлягає задоволенню.

Також необхідно зазначити, що відповідно до положень статті 377 Цивільного кодексу України, статті 120 Земельного кодексу України діє принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована. У разі переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об`єкти, оскільки право власності на будівлі з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості, у власності або користуванні.

За висновками, викладеними у пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.

Водночас, з огляду на принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована, а також фактичні обставини створення вказаних об`єктів нерухомості, правовий режим будівництва як самочинного не створює підстав для виникнення прав на земельну ділянку.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №910/19726/17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц.

З огляду на викладене, вбачається, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю.

Негаторний позов подається у випадках, коли власник або титульний володілець (в тому числі орендар) має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним.

Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.

Таким чином, власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні своєю власністю, зокрема земельною ділянкою, шляхом відновлення її до попереднього стану, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.02.2020 у справі № 458/1046/15, висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц.

За змістом статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

Таким чином, з огляду на викладені обставини справи, належним способом захисту порушених прав на земельну ділянку Покровської об`єднаної територіальної громади в особі Покровської селищної ради є повернення земельної ділянки, за адресою: вул. Патріотів України, 257-А, смт. Покровське, Синельниківський район, Дніпропетровська область та знесення самочинно збудованого нерухомого майна нежитлової будівлі торгового павільйону з господарськими (допоміжними) будівлями і спорудами літ. А-1 загальною площею 103 кв.м.

В свою чергу наявність зареєстрованого права власності, перешкоджає належному володінню, розпорядженню та користуванню майном комунальної власності, його передачі відповідальній особі з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади міста, у тому числі шляхом забезпечення надходження коштів до місцевого бюджету від використання майна, земельної ділянки.

Згідно зі статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 Цивільного кодексу України).

Право власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрації (частина 1 статті 182 Цивільного кодексу України).

При цьому, державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

Пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини 8 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції станом на момент внесення запису в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно) та частиною 4 статті 15 вказаного Закону (в редакції станом на момент внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно) державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Статтею 24 Закону визначено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяження.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

З огляду на викладене, державна реєстрація права власності на нежитлову будівл. торгового павільйону з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами літ. А-1 загальною площею 103 кв. м., за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 193374812242) та подальша його перереєстрація на підставі договору купівлі-продажу, якою зареєстровано право власності за ФОП Гаспарян (Гавриш) Л.В. прийняті за відсутності належних правових підстав, порушує встановлений чинним законодавством порядок проведення державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у редакції з 26.07.2022, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом першим частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом першим частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.

Крім того, необхідно зазначити, що навіть у випадку якщо буде встановлено, що суб`єкт державної реєстрації прав правомірно прийняв рішення про державну реєстрацію права (зокрема, для державної реєстрації подані всі необхідні документи, які вимагаються відповідно до закону, та відсутні встановлені законом підстави для відмови в державній реєстрації права), то це не є перешкодою для задоволення позову.

Вказана позиція також викладена в постановах Великої Палати Верховного суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 22.08.2018 № 925/1265/16, від 04.08.2018 у справі №915/127/18.

Разом з тим, Верховний Суд у постанові № 904/7803/21 від 19.04.2023, зазначив, що стаття 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" є процедурною нормою і не містить та й не може містити приватноправових способів захисту. Ці висновки сформульовані в постанові Верховного Суду від 01.02.2023 у справі № 316/2082/19. Тому посилання у статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" на скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування державної реєстрації прав не є встановленням приватно-правових способів захисту прав.

При цьому законами України не встановлено способу захисту для випадків, коли за особою зареєстроване право власності чи інше речове право, яке не може бути зареєстроване за жодною особою. Тобто у законах наявна прогалина, яка має бути заповнена за аналогією закону чи права (стаття 8 ЦК України).

Функцією державної реєстрації права є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Подібні висновки неодноразово формулювалися Великою Палатою Верховного Суду, зокрема в постановах від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 96), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 48).

Принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89)) передбачає, що відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі №488/2807/17 (пункт 100)).

Отже, фактичне володіння нерухомим майном здійснюється шляхом оголошення в реєстрі права на нерухоме майно. Володіння, оголошення (як і будь-який факт) не можуть бути скасовані. Тому вимога скасувати державну реєстрацію права власності не відповідає належному способу захисту. Також не відповідає належному способу захисту вимога про припинення права власності позивача, оскільки позивач вважає, що право власності відповідача не виникало взагалі відповідно до частини другої статті 376 Цивільного кодексу України (як і сам спірний об`єкт не виник як об`єкт права власності).

Виходячи з правової природи реєстрації прав на нерухоме майно як способу володіння ним та беручи до уваги загальні засади цивільного законодавства (аналогія права), у випадку, якщо заінтересована особа - позивач (власник земельної ділянки, інший правоволоділець) вважає, що зареєстроване за відповідачем право власності чи інше речове право на певний об`єкт насправді не існує і нікому не належить, то належному способу захисту відповідає вимога про припинення володіння відповідача відповідним правом. Судове рішення про задоволення таких позовних вимог є підставою для внесення до Державного реєстру запису про відсутність права. Якщо на відповідний об`єкт, право на який не може бути зареєстроване за жодним суб`єктом, був відкритий розділ Державного реєстру прав, таке судове рішення є також підставою для закриття розділу Державного реєстру прав на цей об`єкт.

Разом з тим, невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені у відповідності до належного способу захисту прав (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20) аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду № 904/7803/21 від 19.04.2023). Протилежний підхід не відповідав би завданням господарського судочинства (стаття 2 Господарського процесуального кодексу України).

З урахуванням викладеного, з метою усунення перешкод Покровській селищній раді Синельниківського району у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, наявні підстави для припинення володіння Відповідача на самовільно збудоване нерухоме майно нежитлову будівлю торгового павільйону з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами літ. А-1 загальною площею 103 кв.м., розташоване за адресою: вул. Патріотів України, 257-А в смт. Покровське Синельниківського району із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 1933749812242.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина 3 статті 13 Конституції України).

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина 7 статті 41 Конституції України, частина 3 статті 1 Земельного кодексу України).

Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (частина 1 статті 50 Конституції України).

У спорах стосовно прибережних захисних смуг, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина 3 статті 13, частина 7 статті 41, частина 1 статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини 1 статті 91 Земельного кодексу України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 117), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 124). Вбачається, що загальний інтерес у контролі за використанням зайнятої прибережною захисною смугою земельної ділянки за її цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає над приватним інтересом у заволодінні такою ділянкою у власність, з огляду на що така перевага за обставин справи забезпечує справедливий баланс між вказаними інтересами.

Обставини, викладені у цій позовній заяві свідчать про те, що рішення виконавчого комітету Покровської селищної ради №155 від 26.07.2007 "Про надання дозволу на розміщення торгового павільйону Зінчука О.В. в АДРЕСА_4 ", яким надано дозвіл ОСОБА_2 на будівництво торгового павільйону з полегшених конструкцій без влаштування масивних, заглиблених фундаментів; - акт висновок від 07.10.2019 ТОВ "Компанія "Земельно-кадастровий проектно-будівничий центр"", який містить недостовірну інформацію про присвоєння поштової адреси; - договір оренди земельної ділянки, яким не передбачено будівництво капітальних споруд, використовували як підстави набуття права власності на новостворений об`єкт нерухомого майна, у випадку, якщо зареєструвати право власності у встановленому законом порядку неможливо. Проте, отримання такого рішення не може гарантувати непорушність такого права власності у майбутньому.

Великою Палатою Верховного Суду також зазначено, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна в супереч закону.

У постанові Верховного Суду України від 29.06.2022 у справі № 727/10017/18 зазначено, що новий власник, набуває усі права та обов`язки щодо придбаного майна, які мав первісний його власник, а тому є належним відповідачем за заявленими вимогами про повернення земельної ділянки, приведення її у попередній стан та знесення самочинного будівництва.

Покровська об`єднана територіальна громада в особі Покровської селищної ради Синельниківського району, як власник земельної ділянки має право вимагати від ФОП Гавриш (Гаспарян) Л.В. усунення перешкод у користуванні своєю земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 0,1 га (100 кв.м.), шляхом знесення самочинно збудованого майна, оскільки, набувши у власність будівлю нежитлову будівлю торгового павільйону з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами за вищевказаною адресою остання набула усі права та обов`язки щодо придбаного майна, які мав первісний його власник ОСОБА_2 , а тому зазначений суб`єкт господарювання є належним відповідачем за заявленими у цій справі вимогами, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від у справі №755/3782/17.

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 122-126 постанови від 15.09.2020 по справі №469/1044/17 звертала увагу на те, що навіть у випадку позбавлення кінцевого набувача його прав на певний об`єкт законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту.

Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до проміжного, в якого придбав об`єкт, про відшкодування збитків на підставі статті 661 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Таку ж вимогу може заявити і проміжний набувач до первинного.

Вказане відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 16.12.2015 у справі № 6-2510цс15, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 93), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (пункт 63), від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц (пункт 125.6.3).

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частин першої та третьої статті 22 Цивільного кодексу України).

Отже, законодавство України гарантує право заявити до відповідного суб`єкта позов про відшкодування шкоди, якщо така була заподіяна. Таке відшкодування має бути надане на підставі норм матеріального права згідно з належною юридичною процедурою та за вимогою, що підтверджена доказами.

З огляду на викладене, позовні вимоги не суперечать загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача. Стягненню з відповідача на користь прокуратури підлягають 4 294,40 грн. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Керівника Синельниківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Покровської селищної ради до Фізичної особи-підприємця Гавриш Лариси Валеріївни про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою та припинення володіння нерухомим майном задовольнити у повному обсязі.

Зобов`язати Фізичну особу-підприємець Гавриш (Гаспарян) Ларису Валеріївну ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), усунути перешкоди Покровській селищній раді Синельниківського району Дніпропетровської області (53600, Дніпропетровська область, Синельниківський район, смт. Покровське, вул. Центральна, буд. 20, ідентифікаційний код 04338492) у користуванні земельною ділянкою загальною площею 100 кв.м. з кадастровим номером 1224255100:05:001:0249, розташованою за адресою: АДРЕСА_2 , привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва: нежитлової будівлі торгового павільйону з господарськими (допоміжними) будівлями і спорудами, яка складається з: літ. А-1 - будівля торгового павільйону, 1-а прибудова, 1-Б вбиральня загальною площею 103 кв.м.

Припинити володіння Фізичної особи-підприємець Гавриш (Гаспарян) Лариси Валеріївни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) нерухомим майном: нежитлової будівлі торгового павільйону з господарськими (допоміжними) будівлями і спорудами яка складається з: літ. А-1 - будівля торгового павільйону, 1-а прибудова, 1-Б вбиральня загальною площею 103 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , проведену рішенням приватного нотаріуса Синельниківського районного нотаріального округу Головко М.Г. номер 49315068 від 23.10.2019 (номер запису -33811021), шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 1933749812242.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Гавриш Лариси Валеріївни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 38, МФО 820172, Державна казначейська служба, м. Київ, р/р UA228201720343160001000000291; ідентифікаційний код 02909938) 4 294,40 грн. витрат по сплаті судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного судового рішення - 17.05.2024.

Суддя Е.М. Бондарєв


Суд	Господарський суд Дніпропетровської області
Дата ухвалення рішення	13.05.2024
Оприлюднено	20.05.2024
Номер документу	119098082
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин

Іванов Олексій Геннадійович

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 13.05.2024 по справі 904/6828/23ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —904/6828/23

Рішення від 13.05.2024

Рішення
від 13.05.2024 по справі 904/6828/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ