Рішення

від 10.05.2024 по справі 905/156/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10.05.2024 Справа №905/156/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Дюваль компані» (02105, м.Київ, вул.Тампере, 13/Б, літера А, офіс 414, код ЄДРПОУ 41180498)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сади Донбасу» (85172, Донецька область, Костянтинівський р-н, с.Полтавка, вул.Юбілейна, 38, код ЄДРПОУ 30736395)

про стягнення 716902,08 грн

Суддя: Паляниця Ю.О.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Дюваль компані», м.Київ звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Сади Донбасу», с.Полтавка про стягнення основного боргу 331784,16 грн, інфляційних втрат 97093,15 грн, пені 268990,77 грн та 3% річних 19034 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Сади Донбасу» грошових зобов`язань за договором поставки нафтопродуктів №030320 С-3 від 03.03.2020, що стало підставою для нарахування відсотків річних, пені та інфляційних збитків.

Ухвалою суду від 11.03.2024 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №905/156/24, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач відзиву у встановлений судом строк не надав, будь-яких пояснень по суті спору не представив. Одночасно, за висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Сади Донбасу» було належним чином повідомлено про відкриття провадження у справі №905/156/24 та розгляд вказаної справи за правилами спрощеного позовного провадження, враховуючи інформацію з офіційного сайту Акціонерного товариства «Укрпошта» розділу «Трекінг», у відповідності до якої рекомендоване повідомлення, яким скеровано ухвалу суду від 11.03.2024 на адресу товариства, було вручене представнику відповідача 06.04.2024.

Відповідна ухвала також 14.03.2024 доставлена до електронної скриньки Товариства з обмеженою відповідальністю «Сади Донбасу», на яку міститься посилання у договорі №030320 С-3 від 03.03.2020 (довідка наявна у матеріалах справи).

Станом на дату ухвалення рішення відповідач відзиву не надав, будь-яких пояснень по суті спору не представив.

Приймаючи до уваги те, що господарським судом вжито всіх залежних від нього заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи та забезпечення реалізації ним своїх прав на судовий захист, в т. ч. шляхом надання відповідних заяв по суті справи, спір вирішено за наявними матеріалами в порядку норм ч.9 ст.165, ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.626, ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як свідчать матеріали справи, 03.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сади Донбасу» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дюваль компані» (постачальник) був укладений договір поставки нафтопродуктів №030320С-3, згідно з п.1.1 якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця нафтопродукти, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах, визначених договором.

Відповідно до п.4.1 наведеного правочину ціна товару визначається сторонами та відображається в заявках, рахунках-фактурах, видаткових накладних.

За змістом п.9.1 договору №030320С-3 від 03.03.2020 цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення його печатками сторін і діє до 31.12.2020 року, а в частині оплати до повного виконання зобов`язань по даному договору. У випадку відсутності заяв сторін про розірвання договору не пізніше ніж за 1 місяць до моменту закінчення строку, встановленого в цьому пункті договору, договір вважається автоматично пролонгованим на один календарний рік на тих самих умовах.

Вищезазначений договір підписаний представниками сторін і скріплений печатками підприємств без зауважень та заперечень.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги вказаний вище договір як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

При цьому, з огляду на те, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази припинення дії спірного правочину, суд дійшов висновку, що зобов`язання сторін за вказаною угодою автоматично продовжувались кожен наступний період та були чинними на момент виникнення спірних правовідносин.

В силу норм ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», документом, який містить відомості про господарську операцію є первинний документ.

Згідно з ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У спірних правовідносинах первинними документами, які підтверджують здійснення господарських операцій з поставки товару за договором є видаткові накладні, які повинні містити, зокрема, прізвища, особистий підпис осіб або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарських операцій та, які є відповідальними за їх здійснення.

Як вказує позивач, згідно з видатковими накладними №02/25-010 від 25.02.2022 на суму 202450,08 грн, №02/25-011 від 25.02.2022 на суму 129334,08 грн відповідачу було поставлено товар на загальну суму 331784,16 грн.

Наведені первинні документи підписані з боку покупця та скріплені печаткою підприємства.

Разом з тим, наведені видаткові накладні не містять прізвища та посади особи, яка їх підписала зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю «Сади Донбасу». Однак, підпис на вказаних первинних документах аналогічний підпису особи, що підписала договір поставки нафтопродуктів №030320С-3 від 03.03.2020, а саме директора відповідача Пєтухової А.О., яка згідно з інформацією, наявною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є керівником Товариства з обмеженою відповідальністю «Сади Донбасу» на підставі статуту та має повноваження вчиняти дії від імені юридичної особи.

Вищенаведене свідчить, що товар за видатковими накладними одержала, а вказані документи підписала уповноважена особа, що за висновками суду, підтверджує здійснення поставки товару та його отримання відповідачем.

Факт отримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Сади Донбасу» визначеної у видаткових накладних кількості товару також підтверджується товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів (нафти) №ДК02/25-009 від 25.02.2022, №ДК02/25-010 від 25.02.2022.

Крім того, господарський суд при розгляді спору приймає до уваги відсутність у матеріалах справи доказів стосовно наявності у відповідача, як покупця за договором, будь-яких заперечень та претензій щодо неналежного виконання продавцем прийнятих за договором зобов`язань з передання товару.

В матеріалах справи відсутні докази того, що передана згідно з представленими накладними продукція відповідачем не була прийнята з підстав неналежної якості або порушення продавцем умов щодо кількості та асортименту продукції, так само в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують факт застосування відповідачем передбачених законом та договором наслідків порушення продавцем умов договору щодо порядку та строків продажу, кількості, асортименту, якості товару.

Зважаючи на викладені вище обставини та виходячи з положень ст.ст.13, 74 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, позивачем доведено належними та допустимими доказами поставку товару на суму 331784,16 грн в межах договору №030320С-3 від 03.03.2020.

Як вказує позивач, відповідач встановлений договором №030320С-3 від 03.03.2020 обов`язок щодо оплати товару у визначений договором строк та у повному обсязі не виконав, внаслідок чого позивачем заявлено, зокрема, вимоги про стягнення основного боргу в сумі 331784,16 грн.

Згідно із вимогами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За приписами ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом п.5.2 договору №030320С-3 від 03.03.2020 покупець здійснює оплату в розмірі 100% за кожну партію товару протягом 5 банківських днів з моменту отримання відповідного рахунку-фактури постачальника.

До матеріалів справи позивачем не представлено рахунків-фактур та доказів їх виставлення.

Поряд з цим, за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплатити товар.

Згідно з ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Крім того, сторонами обумовлено у п.3.1 договору, що перехід права власності на товар відбувається після підписання уповноваженими сторонами особами відповідних видаткових накладних.

За змістом ст.253, ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відтак, враховуючи наведені приписи законодавства, у розглядуваному випадку відповідач був зобов`язаний сплатити отриманий на підставі видаткових накладних товар не пізніше 28.02.2022.

Таким чином, приймаючи до уваги те, що позивач поставив відповідачу товар згідно з видатковими накладними №02/25-010 від 25.02.2022 та №02/25-011 від 25.02.2022, а відповідач не здійснив оплату поставленого товару, позовні вимоги про стягнення суми заборгованості за вищезазначеними видатковими накладними у розмірі 331784,16 грн підлягають задоволенню на визначену позивачем суму.

За змістом ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ст.611 зазначеного нормативно-правового акту, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В силу норм ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України).

Частиною 3 ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У відповідності до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

02.04.2020 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)».

Зазначеним законом розділ IX «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України доповнено п.7 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Постановою №383 від 25.04.2023 Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 №338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 №1236» продовжено на всій території України дію карантину, пов`язаного з поширенням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 до 30.06.2023.

Таким чином, на період дії карантину шестимісячний строк нарахування штрафних санкцій, який встановлено ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, продовжено до закінчення такого періоду.

За змістом п.6.2 договору №030320С-3 від 03.03.2020, покупець несе відповідальність за порушення строків оплати товару, і на вимогу постачальника сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого зобов`язання за кожний день прострочення.

З огляду на наведене, позивачем заявлено до стягнення 268735,93 грн пені за період з 25.02.2022 по 24.01.2024.

Здійснивши перевірку вказаного розрахунку в межах визначених позивачем періодів, суд дійшов висновку, що сума пені за простроченими зобов`язаннями відповідача по оплаті товару становить 195707,20 грн. У власному розрахунку пені позивачем було невірно визначено дату початку нарахування відповідної штрафної санкції, а також перевищено строк для нарахування відповідної санкції, враховуючи що строк дії карантину закінчився 30.06.2023.

Одночасно, відповідно до ст.233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, за змістом ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із покупця надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для покупця і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013р.

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру штрафних санкцій фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі ст.3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст.551 Цивільного кодексу України та ст.233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

За таких обставин, враховуючи приписи діючого законодавства, з огляду на всі фактичні обставини справи, приймаючи до уваги відсутність доказів, що свідчили б про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору №030320С-3 від 03.03.2020, враховуючи наявність обставин проведення активних бойових дій у Донецькій області на теперішній час, відсутність в діях відповідача прямого умислу на порушення зобов`язання, суд дійшов висновку, про можливість зменшення розміру неустойки до 50000 грн.

При цьому, судом враховано, що крім заявленої суми пені, позивачем також застосовано до відповідача такий вид відповідальності як стягнення 3% річних та інфляційних збитків, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником, та інфляційних нарахувань, які за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вищенаведене, позивач заявив до стягнення 3% річних у розмірі 19034 грн, нарахованих у загальний період з 25.02.2022 по 24.01.2024 та інфляційну складову боргу у розмірі 97093,15 грн, нараховану у період з березня 2022 по грудень 2023.

Перевіривши розрахунок відсотків річних за допомогою комп`ютерної програми «Ліга.Закон», суд встановив, що їх сума становить 18950,81 грн. Разом з тим, сума інфляційних втрат є фактично більшою, ніж заявлена позивачем до стягнення. Проте, враховуючи, що суд обмежений обсягом вимог позивача та не може їх змінити на власний розсуд чи спонукати до їх уточнення, суд визнає обґрунтованою визначену позивачем суму інфляційних у розмірі 97093,15 грн.

З огляду на наведене, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Дюваль компані» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сади Донбасу» підлягає частковому задоволенню з визначених вище підстав.

Згідно із ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в сумі 10753,53 грн підлягає розподілу між сторонами пропорційно задоволеним вимогам з віднесенням у частині зменшеної пені на відповідача. Одночасно, виходячи з того, що за подання розглядуваного позову Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Дюваль компані» сплатило судові витрати у більшому розмірі ніж передбачено діючим законодавством, вказана особа не позбавлена права та можливості звернутись до суду з клопотанням про повернення судового збору у переплаченому розмірі (0,39 грн) на підставі ст.7 Закону України «Про судовий збір».

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.86, 129, 210, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Зменшити розмір стягуваної суми пені до 50000 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сади Донбасу» (85172, Донецька область, Костянтинівський р-н, с.Полтавка, вул.Юбілейна, 38, код ЄДРПОУ 30736395) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дюваль компані» (02105, м.Київ, вул.Тампере, 13/Б, літера А, офіс 414, код ЄДРПОУ 41180498) основний борг 331784,16 грн, інфляційні втрати 97093,15 грн, пеню 50000 грн, 3% річних 18950,81 грн, а також судовий збір в сумі 9653,03 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Вступну та резолютивну частини рішення складено 10.05.2024.

Повний текст рішення складено 15.05.2024.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Ю.О.Паляниця