Рішення

від 16.05.2024 по справі 910/11779/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.05.2024Справа № 910/11779/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (вул. Володимирська 51-А, м. Київ, 01001)

до Приватного акціонерного товариства "Індастріал Медіа Нетворк" (В. Івасюка 27, м. Київ)

про стягнення 1 067 223,60 грн.

Представники сторін: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Індастріал Медіа Нетворк" про стягнення 1 067 223,60 грн. заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору № 12-С/064 про встановлення сервітуту від 01.12.2011 року, зі змінами і доповненнями, в частині своєчасного та повного внесення плати за використання об`єктів розміщення, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/11779/23 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування, за відсутності підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/11779/23 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Окрім того, вказаною ухвалою суду від 21.08.2023 року зобов`язано позивача надати суду належні та допустимі докази на підтвердження здійсненої відповідачем часткової оплати за спірним договором.

Так, на виконання вимог ухвали суду від 21.08.2023 року від уповноваженого представника позивача 25.08.2023 року через відділ діловодства суду надійшло клопотання б/н від 23.08.2023 року з доданими до нього витребуваними судом доказами.

Від уповноваженого представника відповідача 31.08.2023 року через відділ діловодства суду надійшло клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін.

Розглянувши вказане клопотання відповідача суд зазначає, що відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Частиною 6 статті 252 ГПК України передбачено, що суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Наразі судом встановлено, що в обґрунтування поданого клопотання відповідачем не наведено фактів існування обставин, які можуть бути підставами для розгляду справи № 910/11779/23 в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, окрім посилання на важливість даної справи для відповідача та бажання представника останнього надати усні пояснення по суті спору.

Як вбачається із наявних матеріалів, дана справа не є складною та віднесена до переліку справ, які можуть бути розглянуті тільки у спрощеному позовному провадженні, відтак в ухвалі про відкриття провадження у справі від 21.08.2023 року суд врахував характер спірних правовідносин та предмет доказування, що не вимагають розгляду справи у судовому засіданні з викликом сторін та призначив розгляд справи в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно з частиною 3 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За змістом вказаних приписів закону сторони мають право та можливість реалізувати всі свої процесуальні права та добросовісно виконати свої обов`язки, передбачені законом з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

При цьому суд констатує, що наявні матеріали справи та надані сторонами докази, а також значення справи для відповідача не зумовлюють необхідність призначення судом справи до розгляду з проведенням судового засідання, та зазначає, що за умови ненаведення обставин необхідності розгляду даного спору в судовому засіданні за участі представників сторін, оскільки відповідно до норм чинного законодавства жодна зі сторін не позбавлена права як викласти свої доводи та заперечення у заявах по суті справи, так і права доведення своєї правової позиції у спорі, в тому числі шляхом подання додаткових доказів, суд не вбачає підстав для розгляду справи з проведенням судового засідання та задоволення відповідного клопотання відповідача.

Також відповідачем через канцелярію суду було подано клопотання б/н від 28.09.2023 року про об`єднання даної справи № 910/11779/23 та справ № 910/14636/23, № 910/11780/23 в одне провадження на підставі статті 173 ГПК України.

Розглянувши клопотання відповідача про об`єднання справ суд зазначає, що згідно з частиною 2 статті 173 Господарського процесуального кодексу України суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об`єднати в одне провадження декілька справ за позовами: одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача; одного й того самого позивача до різних відповідачів; різних позивачів до одного й того самого відповідача.

Відповідно до частин третьої - п`ятої та сьомої статті 173 ГПК України об`єднання справ в одне провадження допускається до початку підготовчого засідання, а у спрощеному позовному провадженні - до початку розгляду справи по суті у кожній із справ. Не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом. Не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.

Про об`єднання справ в одне провадження, роз`єднання позовних вимог, про відмову в об`єднанні справ в одне провадження, роз`єднанні позовних вимог суд постановляє ухвалу.

Як встановлено судом, у поданому клопотанні відповідач просить об`єднати в одне провадження три окремі господарські справи за позовами КП "Київжитлоспецексплуатація" до ПАТ "Індастріал Медіа Нетворк", що знаходяться у провадженні Господарського суду міста Києва, а саме - № 910/11779/23, провадження у якій відкрито ухвалою від 21.08.2023 року, № 910/11780/23, провадження у якій відкрито ухвалою від 09.08.2023 року (суддя Борисенко І.І.) та № 910/14636/23, провадження у якій відкрито ухвалою від 21.09.2023 року (суддя Мудрий С.М.).

Згідно приписів частин 8 та 9 статті 173 ГПК України справи, які перебувають у провадженні господарського суду, в разі об`єднання їх в одне провадження передаються на розгляд судді, який раніше за інших суддів відкрив провадження у справі. Якщо провадження у справах було відкрито в один день, справи, в разі об`єднання їх в одне провадження, передаються на розгляд судді, який першим прийняв рішення про їх об`єднання.

При цьому, з урахуванням приписів ч.ч. 8, 9 ст. 173 ГПК України та фактичних дат відкриття проваджень суд констатує про наявність права об`єднання даної справи лише у судді Борисенко І.І., якою раніше відкрито провадження у справі № 910/11780/23.

Також слід зазначити, що предметом розгляду даної справи № 910/11779/23 є стягнення з ПАТ "Індастріал Медіа Нетворк" заборгованості за Договором про встановлення сервітуту № ТМ-12-С/064 від 01.12.2011 року, справи № 910/14636/23 - заборгованості за договором № ТМ-11-С/307 від 01.11.2012 року, а предметом розгляду справи № 910/11780/23 - стягнення заборгованості за договором № ТМ-11-С/306 від 01.11.2012 року.

Отже, предмети спору вказаних справ є різними, виникли на підставі різних господарських правочинів, самі справи не пов`язані між собою підставами виникнення та поданими доказами, а вимоги, що розглядаються у справах № 910/11779/23, № 910/14636/23 та № 910/11780/23, не є основною та похідною одна від одної (виникли з різних договорів про встановлення сервітуту), що унеможливлює об`єднання цих справ в одне провадження.

З урахуванням викладеного суд вважає, що підстави для об`єднання справ № 910/11779/23, № 910/14636/23 та № 910/11780/23 в одне провадження відсутні, а клопотання ПАТ "Індастріал Медіа Нетворк" задоволенню не підлягає.

Судом також встановлено, що від уповноваженого представника відповідача 07.09.2023 року через відділ діловодства суду надійшов відзив б/н від 04.09.2023 року на позовну заяву з доказами його надсилання іншій стороні, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує та посилається на те, що у зв`язку з прийняттям Київською міською радою рішення від 12.03.2020 року №236/8406 позивач втратив статус належного надавача послуг за договором сервітуту та не має жодного стосунку до будинків, перелік яких зазначений у Додатку №1 до спірного Договору. Відзив судом долучений до матеріалів справи.

В свою чергу, від позивача 12.09.2023 року через відділ діловодства суду надійшла відповідь на відзив б/н від 11.09.2023 року з доказами її надсилання іншій стороні, згідно з якою позивач зазначає, що відповідач не припиняв користування об`єктами розміщення, не здійснював демонтаж обладнання, відповідний акт про закінчення розміщення обладнання на умовах сервітут сторони не підписували, у зв`язку з чим нарахування позивачем плати за спірний період є правомірним.

Позивач також звертає увагу, що протягом спірного періоду травня 2020 року - грудня 2022 року діяв Договір на відшкодування витрат утримання місць розміщення телекомунікаційних мереж №02-В/925 від 01.02.2018 року, укладений між КП "Київжитлоспецексплуатація" та КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва", на підставі якого позивач здійснює перерахування коштів балансоутримувачу у відповідності до пункту 4 рішення Київської міської ради від 14.07.2011 року №378/5765. Відповідь на відзив судом долучена до матеріалів справи.

Разом з цим від відповідача 23.10.2023 року через відділ діловодства суду надійшли заперечення на відповідь на відзив б/н б/д з доказами їх надсилання іншій стороні, за змістом яких позивач зазначає, що при визначенні сторони, яка має право укладати договори про встановлення сервітуту з суб`єктами господарювання, слід керуватися лише рішенням Київської міської ради від 12.03.2020 року №236/8406. Позивач також звертає увагу, що Договір про встановлення сервітуту від 01.12.2011 року припинив свою дію з 18.03.2020 року у зв`язку з набранням чинності зазначеним рішенням Київської міської ради від 12.03.2020 року №236/8406. Заперечення судом долучені до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Судом встановлено за матеріалами справи, що 01.12.2011 року між Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" в особі в.о. начальника Дирекції з розвитку телекомунікаційних мереж, який діяв на підставі Положення (підприємство за договором, позивач у справі) та Приватним акціонерним товариством "Індастріал Медіа Нетворк" (сервітуарій за договором, відповідач у справі) укладено Договір про встановлення сервітуту №12-С/064 (далі - Договір), предметом якого є обмежене право користування Сервітуарієм житловими та нежитловими будівлями комунальної власності (надалі - об`єкти розміщення) для розміщення Сервітуарієм своїх телекомунікаційних мереж, що знаходяться у Оболонському районі за адресами, зазначеними в Додатку №1 до цього Договору (пункт 1.1 Договору).

Об`єкти розміщення використовуються виключно для розміщення комплексу технічних засобів телекомунікацій, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах, крім радіотехнічних, між кінцевим обладнанням. При цьому місце розташування технічних засобів телекомунікацій зазначається у Додатку № 1 до цього Договору (пункт 1.2 Договору).

Розділами 1-9 Договору сторони узгодили предмет договору, плату за використання об`єкту розміщення та порядок розрахунків, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін, обставини непереборної сили, порядок вирішення спорів, порядок набуття чинності та припинення дії договору тощо.

Як визначено пунктом 8.1 Договору даний Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та його скріплення печатками Сторін і діє до 31.12.2011 року.

Згідно з пунктом 8.2 Договору договір вважається пролонгованим з строком дії до 31.12.2012 року, у випадку підтвердження Сервітуарієм виконання ним пункту 3.1.5 цього Договору до моменту закінчення строку дії Договору 31.12.2011 року.

В подальшому між позивачем в особі начальника Дирекції з розвитку телекомунікаційних мереж, який діяв на підставі Положення та Наказу, та відповідачем неодноразово було укладено Додаткові угоди, які є невід`ємними частинами Договору, а саме: № 1 від 01.11.2012 року, № 2 від 08.04.2014 року, № 3 від 31.12.2014 року, № 4 від 01.03.2016 року, № 5 від 01.12.2016 року, № 6 від 01.07.2018 року, якими, зокрема, вносились зміни в частині розміру плати за Договором та порядку розрахунків, строку дії Договору, а також вносились зміни до Додатку №1 до Договору.

Окрім того, КП «Київжитлоспецексплуатація» в особі начальника Дирекції з розвитку телекомунікаційних мереж комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація», який діє на підставі Довіреності та Положення про Дирекцію з розвитку телекомунікаційних мереж КП «Київжитлоспецексплуатація», та ТОВ "Індастріал Медіа Нетворк" шляхом укладення Додаткової угоди №3 від 31.12.2014 року Договір про встановлення сервітуту №ТМ-12-С/064 було викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пункту 1.1, 1.2 Договору (в редакції Додаткової угоди №3 від 31.12.2014 року) предметом Договору є обмежене право користування Сервітуарієм будівлями комунальної власності, що знаходяться за адресами, зазначеними в Додатку №1 до цього Договору (надалі - Об`єкт розміщення).

Об`єкти розміщення надаються для розміщення Сервітуарієм телекомунікаційних мереж, комплексу технічних засобів телекомунікацій, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та\або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь якого роду по проводових, оптичних чи інших електромагнітних систем, між кінцевим обладнанням, крім радіотехнічних (надалі - Обладнання).

Відповідно до пункту 9.1 Договору (в редакції Додаткової угоди № 3 від 31.12.2014 року) даний Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до 31.12.2015 року.

Пунктом 9.2 Договору (в редакції Додаткової угоди № 3 від 31.12.2014 року) визначено, що у разі, якщо одна із сторін не повідомить іншу за один календарний місяць до закінчення терміну дії Договору, Договір вважається пролонгованим на 1 календарний рік на тих же самих умовах.

Вказаний Договір та Додаткові угоди підписані представниками підприємства і сервітуарія та скріплені печатками сторін.

Як встановлено судом, Договір № ТМ-12-С/064 про встановлення сервітуту від 01.11.2011 року, а також усі Додатки та Додаткові угоди до нього від імені Підприємства (КП «Київжитлоспецексплуатація»), підписувались в особі заступника начальника/начальника Дирекції з розвитку телекомунікаційних мереж КП «Київжитлоспецексплуатація», які діяли на підставі довіреностей та Положення про Дирекцію.

При цьому згідно з п. 1.11. Положення про Дирекцію начальник Філії на підставі довіреності та за попереднім погодженням з керівником Підприємства має право відкривати від імені та в інтересах Підприємства поточні рахунки в установах банків.

До завдань покладених на філію відносяться, зокрема, укладання договорів з суб`єктами господарювання на розміщення телекомунікаційних мереж (п. 2.2. Положення про Дирекцію).

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором встановлення сервітуту, який підпадає під правове регулювання глави 32 Цивільного кодексу України.

Згідно пунктом 2 частини 1 статті 395 Цивільного кодексу України одним із видів речових прав на чуже майно є право користування (сервітут).

Відповідно до статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно частинами 1 та 3 статті 402 Цивільного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Суд відзначає, що сервітут - це право, яке встановлюється в інтересах однієї особи за рахунок власника майна або іншої особи, яка володіє ним на законних підставах, та за своїм правовим змістом є правом обмеженого користування.

Підставою для встановлення сервітуту є наявність обставин, які свідчать про те, що особа, яка зацікавлена у встановленні сервітуту, не може задовольнити потреби за рахунок власного майна, тобто іншим способом, як встановлення прав користування чужим майном - сервітуту.

Отже, відносини, які виникають на підставі сервітуту, є подібними за змістом до відносин оренди та спрямовані на задоволення тих чи інших потреб і тій чи іншій речі без набуття права власності на неї.

Статтею 403 Цивільного кодексу України встановлено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном; сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку; особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

В свою чергу сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.

Частинами 1, 3 статті 404 Цивільного кодексу України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

При цьому при встановленні сервітуту чітко визначаються обсяг користування, спосіб користування та час користування. На відміну від зобов`язальних прав користування, зміст яких може визначатись договором, сервітутні права з огляду на їх речовий характер визначаються законом як за змістом, так і за обсягом.

Відповідно до пункту 2.1 Договору (в редакції Додаткової угоди №3 від 31.12.2014 року) встановлення сервітуту Підприємством Сервітуарію для розміщення Обладнання в місцях, вказаних в Додатку №1 до даного Договору, розпочинається з моменту укладання даного Договору.

Згідно з пунктом 2.2 Договору (в редакції Додаткової угоди №3 від 31.12.2014 року) розміщення обладнання на умовах сервітуту в місцях, вказаних в Додатку №1 до даного Договору, здійснюється на підставі підписаного сторонами Акту розміщення обладнання на умовах сервітуту (надалі - Акт розміщення), зразок якого наведено в Додатку №2 до даного Договору.

Як зазначає позивач у відповіді на відзив на позовну заяву, 31.12.2014 року на виконання пункту 2.2 Договору між сторонами було підписано акт розміщення обладнання на умовах сервітуту як додаток № 2 до Договору, проте суд відзначає про відсутність в матеріалах справи копії такого акту розміщення від 31.12.2014 року (зразок якого наведений у Додатку №2 до Договору).

Наразі, за відсутності в матеріалах справи копії підписаного між сторонами Договору акту розміщення обладнання на умовах сервітуту, сам факт отримання ПАТ "Індастріал Медіа Нетворк" починаючи з 01.12.2011 року права користування будівлями комунальної власності, що знаходяться за адресами, зазначеними в Додатку №1 до Договору, для розміщення телекомунікаційних мереж та подальше фактичне користування об`єктом розміщення сторонами не заперечувались.

При цьому суд відзначає, що при вирішенні питання щодо визначення початку користування чужим майном на умовах сервітуту (момент виникнення відповідних прав та обов`язків) має значення наявність будь-якого належного доказу, що підтверджує відповідні обставини, а не виключно назва документу - акт розміщення обладнання на умовах сервітуту.

Окрім того, за умовами пункту 3.5 Договору (в редакції Додаткової угоди №3 від 31.12.2014 року) нарахування плати починається з дати укладання договору, а не з дати підписання між сторонами акту розміщення обладнання.

За вказаних обставин суд зазначає, що акт розміщення обладнання на умовах сервітуту за Договором (який не був складений та підписаний сторонами) не є єдиним доказом, який може підтвердити початок перебігу строку користування відповідачем об`єктом розміщення телекомунікаційних мереж.

Таким чином, оскільки обома сторонами Договору не заперечуються обставин передачі об`єкту розміщення у використання відповідачу, суд доходить висновку, що на виконання умов Договору сервітуту Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" надано ПАТ "Індастріал Медіа Нетворк" починаючи з 01.12.2011 року обмежене право користування будівлями комунальної власності, що знаходяться за адресами, зазначеними в Додатку №1 до Договору, для розміщення відповідачем телекомунікаційних мереж.

Згідно з частиною 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до пункту 3.3 Договору (в редакції Додаткової угоди № 6 від 01.07.2018 року) щомісячна плата становить 39 526,80 грн., в тому числі ПДВ 6 587,80 грн. Загальний розмір плати за даним Договором становить суму всіх здійснених щомісячних плат.

Як встановлено судом за матеріалами справи, за період з травня 2020 року - по грудень 2022 року позивачем було нараховано відповідачу відповідно до умов Договору плату за користування об`єктами розміщення у загальному розмірі 1 264 857,60 грн., що підтверджується виставленими та направленими відповідачу рахунками на оплату за спірний період, а саме: № 1503 від 01.05.2020, № 2970 від 01.09.2020, № 3367 від 01.10.2020, № 3728 від 01.11.2020, № 4099 від 01.12.2020, № 27 від 01.01.2021, № 392 від 01.02.2021, № 786 від 01.03.2021, № 1141 від 01.04.2021, № 1500 від 01.05.2021, № 1858 від 01.06.2021, № 2203 від 01.07.2021, №2558 від 01.08.2021, № 2904 від 01.09.2022, № 3236 від 01.10.2021, №3547 від 01.11.2021, № 3894 від 01.12.2021, № 21 від 01.01.2022, №351 від 01.02.2022, №712 від 01.03.2022, № 1126 від 01.04.2022, № 1438 від 01.05.2022, № 1765 від 01.06.2022, №2093 від 01.07.2022, № 2422 від 01.08.2022, № 2841 від 01.09.2022, № 2983 від 01.10.2022, № 3309 від 01.11.2022, № 3648 від 01.12.2022, копії яких наявні в матеріалах справи.

Зазначені рахунки позивачем направлялись на адресу відповідача, що підтверджується копіями відповідних фіскальних чеків, рекомендованих повідомлень та списків згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів, копії яких наявні в матеріалах справи.

Окрім цього, позивачем в особі Дирекції з розвитку телекомунікаційних мереж КП "Київжитлоспецексплуатація" в односторонньому порядку були складені та підписані акти надання послуг за період травень 2020 року - грудень 2022 року, а саме: № 1705 від 31.05.2020, № 3169 від 30.09.2020, № 3531 від 31.10.2020, № 3894 від 30.11.2020, № 4042 від 31.12.2020, № 222 від 31.01.2021, № 579 від 28.02.2021, № 936 від 31.03.2021, № 1290 від 30.04.2021, № 1644 від 31.05.2021, № 1997 від 30.06.2021, № 2348 від 31.07.2021, № 2687 від 21.08.2021, № 3024 від 30.09.2021, № 3358 від 31.10.2021, № 3691 від 30.11.2021, № 3833 від 31.12.2021, № 195 від 31.01.2022, № 525 від 28.02.2022, №3461 від 29.12.2022, № 3462 від 29.12.2022, № 3463 від 29.12.2022, № 3464 від 29.12.2022, № 3465 від 29.12.2022, № 3466 від 29.12.2022, № 3467 від 29 грудня 2022, № 3468 від 29.12.2022, № 3469 від 29.12,2022, № 3470 від 31.12.2022, копії яких надані разом з матеріалами позовної заяви.

Згідно з частиною 3 статті 403 Цивільного кодексу України особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Відповідно до пунктів 3.1 та 4.1.1 Договору (в редакції Додаткової угоди №3 від 31.12.2014 року) Сервітуарій зобов`язується вносити Підприємству щомісячну плату за користування об`єктом розміщення, відповідно до умов Договору, у тому числі у разі внесення змін в складові розрахунків плати.

Згідно з пунктом 3.3 Договору (в редакції Додаткової угоди №3 від 31.12.2014 року) щомісячний розмір плати за даним Договором сплачується у якості передоплати та визначається на підставі рахунку, який виставляється Підприємством Сервітуарію не пізніше 28 числа кожного місяця. Рахунок надається Підприємством Сервітуарію шляхом надсилання поштою та електронними засобами зв`язку відповідно до реквізитів Сервітуарія вказаних в даному Договорі.

Пунктом 3.4 Договору (в редакції Додаткової угоди №3 від 31.12.2014 року) визначено, що плата сплачується Сервітуарієм протягом 7 банківських днів з моменту отримання рахунку від Підприємства.

Пунктом 3.5 Договору (в редакції Додаткової угоди №3 від 31.12.2014 року) сторони погодили, що нарахування плати починається з дати укладення договору та припиняється з дня підписання сторонами акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, зразок якого наведено в Додатку № 3 до даного договору.

Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати за користування об`єктом розміщення за Договором матеріали справи не містять.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві, всупереч досягнутим домовленостям, відповідач здійснив лише часткову оплату за використання об`єкту розміщення за період травень 2020 року - грудень 2022 року у загальному розмірі 197 634,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками (з посиланням в призначенні платежів на реквізити виставлених рахунків), у зв`язку з чим заборгованість відповідача за Договором за вказаний період становить 1 067 223,60 грн.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З урахуванням вищевикладеного, як зазначено позивачем в позовній заяві, свої зобов`язання зі сплати Комунальному підприємству "Київжитлоспецексплуатація" обумовлених Договором платежів за надане право користування об`єктами розміщення за період травень 2020 року - грудень 2022 року, у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору, відповідач не виконав, внаслідок чого у ПАТ "Індастріал Медіа Нетворк" утворилась заборгованість перед позивачем зі сплати вартості користування об`єктом розміщення у загальному розмірі 1 067 223,60 грн., яку позивач просив стягнути в судовому порядку.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним укладеного між сторонами Договору про встановлення сервітуту №ТМ-12-С/064 від 01.12.2011 року та Додаткових угод до нього та/або їх окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Так, правову основу діяльності у сфері телекомунікацій, а також повноваження держави щодо управління та регулювання зазначеної діяльності, права, обов`язки та засади відповідальності фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у даній діяльності або користуються телекомунікаційними послугами визначає Закон України "Про телекомунікації", який був чинним на момент укладання Договору про встановлення сервітуту від 01.12.2011 року.

Згідно частиною 6 статті 31 Закону України "Про телекомунікації" суб`єкти господарювання, які здійснюють будівництво телекомунікаційних мереж загального користування можуть установлювати в приміщеннях, що їм належать на правах найму, телекомунікаційне обладнання, використовувати дахи будинків і технічні приміщення для встановлення антен та необхідного обладнання на підставі договору з власником приміщення.

Відповідно до рішення Київської міської ради №378/5765 від 14.07.2011 року "Про питання впорядкування діяльності суб`єктів господарювання в галузі зв`язку та інформаційних технологій" Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" уповноважено здійснювати моніторинг та координацію розміщення суб`єктами господарювання телекомунікаційних мереж та обладнання у (на) об`єктах комунальної власності територіальної громади міста Києва, переданих до сфери управління районних в місті Києві державних адміністрацій та укладати договори на розміщення телекомунікаційних мереж на зазначених об`єктах.

У роз`ясненнях Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва з приводу розміщення телекомунікаційного обладнання на об`єктах комунальної власності, що викладені у листі № 4484 від 07.06.2005 року, надано рекомендацію укладати договір на право користування чужим майном (сервітут) у встановленому законодавством порядку.

Отже, Договір №ТМ-12-С/064 від 01.12.2011 року був укладений між сторонами у справі відповідно до пункту 1 статті 402 Цивільного кодексу України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про телекомунікації" та на виконання рішення Київської міської ради №378/5765 від 14.07.2011 року, оскільки саме КП "Київжитлоспецексплуатація" відповідно до законодавства, чинного на дату укладання спірного Договору, мало відповідні повноваження укладати від імені балансоутримувачів договори про встановлення сервітутів.

В свою чергу, Законом України «Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку електронних комунікаційних мереж», який набув чинності 04.06.2017 року, визначено правові, економічні та організаційні засади забезпечення доступу до інфраструктури об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики, кабельної каналізації електрозв`язку, будинкової розподільної мережі для розташування технічних засобів телекомунікацій з метою забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні, встановлює повноваження органів державної влади, органів місцевого самоврядування, визначає права та обов`язки осіб, які беруть участь у таких господарських відносинах.

Відповідно до пункту 1 статті 1 вказаного Закону передбачено, що власник (володілець) інфраструктури об`єкта доступу - фізична або юридична особа, у власності (володінні) якої перебуває інфраструктура об`єкта доступу або окремі її елементи; об`єкт доступу - об`єкти будівництва, транспорту, електроенергетики, кабельна каналізація електрозв`язку, будинкова розподільна мережа.

Частиною 1 статті 16 вказаного Закону встановлено, що доступ до інфраструктури об`єкта доступу здійснюється на підставі договору з доступу між власником інфраструктури об`єкта доступу та замовником, що укладається відповідно до законодавства з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Таким чином, з моменту набуття чинності Законом України «Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку електронних комунікаційних мереж» право укладати нові договори про доступ щодо об`єктів комунальної власності наділено підприємство комунальної власності, на балансі якого знаходиться відповідний об`єкт доступу.

Судом встановлено, що Київською міською радою прийнято 12.03.2020 року рішення № 236/8406 "Про встановлення плати за доступ до елементів інфраструктури об`єктів будівництва, транспорту, енергетики, кабельної каналізації електрозв`язку, будинкової розподільної мережі комунальної власності територіальної громади міста Києва", згідно з яким на балансоутримувачів покладений обов`язок забезпечувати на договірній основі безперешкодний та недискримінаційний доступ операторів та провайдерів телекомунікацій, уповноважених ними осіб до об`єктів, які закріплені на праві господарського відання або оперативного управління, в тому числі, перебувають на балансі, а також визначати у договорах з доступу розмір плати за доступ до об`єктів згідно з відповідною методикою визначення плати за доступ до елементів інфраструктури об`єкта доступу, затвердженою відповідним державним органом влади.

Таким чином, у зв`язку набранням чинності Закону України «Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку електронних комунікаційних мереж» та прийняттям Київською міською радою рішення від 12.03.2020 року № 236/8406 позивач втратив право укладати відповідні договори про встановлення сервітуту.

Як вказує відповідач у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив, у зв`язку з втратою позивачем права укладати договори про встановлення сервітуту, у серпні 2020 року ПАТ "Індастріал Медіа Нетворк" звернулось до КП "Київжитлоспецексплуатація" з листом, у якому вказало про намір розірвати Договір №ТМ-12-С/064 від 01.12.2011 року з усіма додатковими угодами, що є невід`ємними частинами договору.

Підтвердженням надіслання відповідачем позивачу зазначеного листа-наміру про припинення Договору та повторного висловлення бажання припинити дію Договору є відповіді відповідача на претензії позивача, а саме: листи № 335 від 15.11.2021, № 78-ПР-01 від 21.02.2022, копії яких наявні в матеріалах справи, в яких ПАТ «Індастріал Медіа Нетворк» зазначало про припинення спірного Договору з моменту набрання чинності рішення Київської міської Ради від 12.03.2020 року № 236/8406, а саме з 18.03.2020 року.

При цьому відповідач стверджує, що перший лист від серпня 2020 року про намір припинити дію Договору був втрачений відповідачем у зв`язку з проведенням бойових дій та окупації міста Бучі, Київської області, куди 24 лютого 2022 року були вивезені документи підприємства з метою їх збереження (накази відповідача № 24/02/2022 від 24.02.2022 року, № 10/05/2022 від 10.05.2022 року, № 17/05/2022 від 17.05.2022 року, копії яких наявні в матеріалах справи), на підтвердження чого відповідачем надана копія акту комісії про розслідування факту втрати документів підприємства від 27.05.2022 року.

Суд зазначає, що частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.

Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.

Пункт 4 статті 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов`язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Наразі, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.

Так, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони та одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Разом з тим, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтями 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).

Зокрема, у листі №335 від 15.11.2021 року відповідач у відповідь на вимогу позивача про сплату заборгованості за Договором зазначив, що ПАТ "Індастрал Медіа Нетворк" зверталось до КП "Київжитлоспецексплуатація" з проханням розірвати Договір з підстав зміни статусу позивача як суб`єкта, уповноваженого укладати договори про встановлення сервітуту, проте у відповідь отримав відмову.

Крім того, у листі №78-ПР-01 від 21.02.2022 року відповідач зазначив, що у попередньому лист від 15.11.2021 року ПАТ "Індастрал Медіа Нетворк" було вказано про бажання розірвати Договір, однак КП "Київжитлоспецексплуатація" відповіді на листи позивача не надано.

Також в матеріалах справи наявні листи Міністерства цифрової трансформації України на адресу Голови правління Інтернет асоціації України № 1/06-4-1322 від 10.02.2021 року та на адресу Київської міської ради № 1/06-4/1312 від 10.02.2021 року, в яких зазначається про звернення відповідача до КП "Київжитлоспецексплуатація" листом від 18.08.2020 року про розірвання Договору сервітуту та необхідність укладення іншого договору з балансоутримувачем КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району міста Києва".

Наразі, матеріали справи не містять заперечень позивача щодо факту звернення відповідача з листами про розірвання спірного Договору сервітуту, в тому числі щодо змісту таких листів.

Отже, наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності дають підстави дійти висновку про те, що відповідач неодноразово звертався до позивача з проханням припинити дію Договору, однак позивачем вказані звернення відповідача щодо розірвання Договору були проігноровані та в односторонньому порядку здійснене нарахування плати за використання об`єктів, по відношенню до яких він не є балансоутримувачем, які не перебувають у нього на балансі та які з березня 2020 року останній не має право передавати у користування.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Згідно зі статтею 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до частини першої статті 406 Цивільного кодекс України сервітут припиняється у разі: 1) поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом; 2) відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; 3) спливу строку, на який було встановлено сервітут; 4) припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; 5) невикористання сервітуту протягом трьох років підряд;.

За приписами статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом; у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Так, відповідно до пункту 2 Розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку електронних комунікаційних мереж" чинні на день набрання чинності цим Законом договори, предметом яких є доступ до елементів інфраструктури об`єкта доступу, діють до завершення строку їх дії на умовах, визначених такими договорами.

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У пункті 9.1 Договору (в редакції Додаткової угоди № 3 від 31.12.2014 року), сторони погодили, що договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2015 року.

Згідно з пунктом 9.2 Договору (в редакції Додаткової угоди № 3 від 31.12.2014 року) передбачено, що у разі якщо одна із сторін не повідомить іншу за один календарний місяць до закінчення терміну дії договору, договір вважається пролонгованим на 1 календарний рік на тих же умовах.

Отже, враховуючи зазначені умови Договору та за відсутності повідомлення про закінчення дії договору, починаючи з 31.12.2015 року Договір про встановлення сервітуту №ТМ-12-С/064 від 01.12.2011 року неодноразово продовжувався, зокрема, до 31.12.2020.

Частиною 1 статті 406 Цивільного кодексу України встановлено, що сервітут припиняється, зокрема, у разі: відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут, спливу строку, на який було встановлено сервітут, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.

З огляду на викладене, враховуючи умови Договору щодо строку його дії та положення Цивільного кодексу України, якими визначаються підстави припинення сервітуту, та з урахуванням звернення відповідача у серпні 2020 року до позивача з листом про розірвання Договору (запереченням проти продовження дії сервітуту), за висновками суду строк дії Договору про встановлення сервітуту №ТМ-12-С/064 від 01.12.2011 року є припиненим з 01.01.2021.

Відповідно до частини 2 статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

За таких обставин, враховуючи припинення дії Договору про встановлення сервітуту №ТМ-12-С/064 від 01.12.2011 року з 01.01.2021 року, у відповідача із зазначеної дати відсутнє зобов`язання зі здійснення плати за користування об`єктами розміщення за вказаним договором.

Отже, правомірно нарахованою позивачем платою за користування сервітуарієм житловими та нежитловими будівлями комунальної власності за Договором про встановлення сервітуту №ТМ-12-С/064 від 01.12.2011 року є сума у розмірі 790 536,00 грн. за період з 01.05.2020 року по 31.12.2020 року.

Оскільки за період з 01.05.2020 року по 31.12.2020 року за Договором про встановлення сервітуту №ТМ-12-С/064 від 01.12.2011 року ПАТ "Індастріал Медіа Нетворк" оплатило послуги сервітуту частково у сумі 197 634,00 грн., відповідно за цей період з відповідача підлягає стягненню заборгованість у сумі 592 902,00 грн. (790 536,00 грн. - 197 634,00 грн.).

Разом з цим, відповідно до пункту 9.3 Договору (в редакції Додаткової угоди №3 від 31.12.2014 року) припинення користування Об`єктом розміщення на умовах сервітуту оформлюється Актом закінчення розміщення Обладнання на умовах сервітуту (Додаток №3 до Договору).

Пунктом 3.5 Договору (в редакції Додаткової угоди №3 від 31.12.2014 року) встановлено, що нарахування плати починається з дати укладання Договору та припиняється з дня підписання Сторонами Акту закінчення розміщення Обладнання на умовах сервітуту, зразок якого наведено в Додатку №3 до Договору.

Наразі, доказів підписання сторонами у відповідності до п. 9.3 Договору Акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту матеріали справи не містять.

За висновками суду, акт закінчення розміщення обладнання є актом фіксації (підтвердження) факту припинення користування предметом Договору, а не підставою для припинення останнього, що узгоджується з пунктом 9.3. Договору, відповідно до якого припинення користування об`єктом сервітуту на умовах сервітуту оформлюється актом закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (додаток №4 до даного Договору).

Додатково суд зауважує, що на виконання рішення Київради № 236/8406 від 12.03.2020 року ПАТ "Індастріал Медіа Нетворк" укладено з КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району міста Києва" як балансоутримувачем договір № 02/09/2020 від 01.09.2020 з доступу до елементів інфраструктури будинкової розподільної мережі житлових будинків (гуртожитків), відповідно до якого замовник замовляє та оплачує, а підприємство-балансоутримувач надає право доступу до елементів інфраструктури об`єктів будинкової розподільної мережі комунальної власності територіальної громади міста Києва, що закріплені на праві господарського відання за підприємством-балансоутримувачем, для розміщення та обслуговування технічних засобів телекомунікацій замовника з метою надання мешканцям житлових будинків телекомунаційних послуг згідно з переліком об`єктів, визначених у додатку № 1 до цього договору.

У зв`язку з викладеним суд не приймає до уваги доводи позивача про необхідність демонтажу обладнання, оскільки, як вже зазначалось, на виконання вимог Закону України «Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж» відповідачем був укладений договір № 02/09/2020 від 01.09.2020 року для розміщення та експлуатації того ж самого обладнання за тією ж адресою з балансоутримувачем майна - КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району міста Києва", а отже за умови чинності укладеного з новим балансоутримувачем Договору у відповідача відсутні підстави та необхідність демонтажу обладнання, а також, відповідно, доцільність чинення таких дій.

Таким чином, враховуючи встановлення судом факту припинення Договору про встановлення сервітуту №ТМ-12-С/064 від 01.12.2011 року з 01.01.2021 року, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для нарахування та стягнення з відповідача плати за користування об`єктами розміщення починаючи із січня 2021 року, у зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача плати за користування об`єктом розміщення за період з 01.01.2021 по 31.12.2022 у загальному розмірі 474 321,60 грн. задоволенню не підлягають як необґрунтовані та безпідставні.

Водночас, суд не приймає до уваги посилання відповідача на складання актів наданих послуг за спірний період від імені позивача Дирекцією з розвитку телекомунікаційних мереж КП "Київжитлоспецексплуатація" як неуповноваженою особою, яка не є стороною за Договором, позаяк згідно з пунктом 3.3 Договору обов`язок сервітуарія вносити щомісячну плату за користування об`єктами розміщення не пов`язаний із фактом складання та підписання між сторонами актів надання послуг, а плата за цим Договором здійснюється відповідачем на підставі рахунку протягом 7 банківських днів з моменту отримання рахунка (пункт 3.3, 3.4 Договору), а також враховуючи незмінність розміру плати за використання об`єктів розміщення протягом спірного періоду.

Суд зазначає, що за змістом частини четвертої ст. 64 ГК України підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону.

Частинами першою ст. 95 ЦК України визначено, що філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.

Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення (частина третя ст. 95 ЦК України).

Згідно з частинами четвертою та п`ятою ст. 95 ЦК України керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності. Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.

Додатково суд звертає увагу, що відповідно до п. 1.1. Положення про Дирекцію з розвитку телекомунікаційних мереж КП «Київжитлоспецексплуатація», затвердженого наказом КП «Київжитлоспецексплуатація» від 16.10.2014 № 195, Дирекція з розвитку телекомунікаційних мереж КП «Київжитлоспецексплуатація» створена на підставі наказу КП «Київжитлоспецексплуатація» від 09.03.2011 № 38 та є його структурним підрозділом без статусу юридичної особи та має організаційно-правову форму філії.

Філія не є юридичною особою і здійснює частину функцій Підприємства покладених на Філію цим Положенням та наділена самостійністю при здійсненні фінансово-господарської діяльності в межах визначених, Статутом Підприємства, цим Положенням, рішеннями керівника КП «Київжитлоспецексплуатація», довіреністю, виданою Підприємством керівнику Філії - Начальнику Філії (п. 1.6. Положення про Дирекцію).

Відтак, заперечення відповідача щодо відсутності повноважень Дирекції з розвитку телекомунікаційних мереж КП "Київжитлоспецексплуатація" у договірних відносинах від імені КП «Київжитлоспецексплуатація» спростовуються матеріалами справи та положеннями чинного законодавства України і судом до уваги не приймаються.

Що стосується наданого позивачем до відповіді на відзив копії Договору №02-В/925 від 01.02.2018 року, укладеного між позивачем та КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» суд зазначає, що за вказаним договором позивач лише відшкодовує витрати на утримання місць розміщення телекомунікаційних мереж, а не укладає договори про встановлення сервітутів, оскільки саме КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» як балансоутримувач спірних об`єктів розміщення наділене повноваженнями укладати відповідні договори про користування такими об`єктами з метою розміщення телекомунікаційних мереж на підставі рішення Київської міської ради від 12.03.2020 року №236/8406. Отже, такий договір за своїм змістом не є договором про надання доступу до приміщень для прокладання телекомунікаційних мереж.

Існування договірних відносин між позивачем та балансоутримувачем на підставі Договору №02-В/925 від 01.02.2018 року щодо відшкодування витрат на утримання місць розміщення телекомунікаційних мереж жодним чином не спростовує відсутність підстав для нарахування та стягнення з відповідача плати за сервітутне користування ним спірними об`єктами розміщення на підставі Договору сервітуту від 01.12.2011 року після припинення його дії з 01.01.2021 року.

При цьому суд враховує, що аналогічні правовідносини відповідача щодо доступу до приміщень для прокладання телекомунікаційних мереж після набрання чинності Законом України «Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку електронних комунікаційних мереж» та рішенням Київської міської ради від 12.03.2020 року №236/8406 врегульовано на підставі Договору № 02/09/2020 від 01.09.2020 року з доступу до елементів інфраструктури будинкової розподільної мережі житлових будинків (гуртожитків), укладеного між ПАТ "Індастріал Медіа Нетворк" (замовник) та КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району міста Києва".

Відтак, за висновками суду, відповідач здійснює оплату за сервітутне користування об`єктами розміщення, які знаходяться у Дарницькому районі м. Києва на підставі договору, укладеного саме з підприємством-балансоутримувачем такого майна, статус якого позивачем втрачено.

За таких обставин та враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що розмір заборгованості за використання об`єктів розміщення частково відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 067 223,60 грн. підлягають частковому задоволенню саме у сумі 592 902,00 грн.

Додатково суд зауважує, що згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, належить до компетенції Київської міської ради.

Отже, в контексті обставин даного спору суд зазначає про необхідність ефективного використання місцевими органами влади і самоврядування для виконання власних і делегованих повноважень ресурсів місцевого, зокрема, комунального господарства, разом із бюджетними коштами, та посилення вимоги до надання якісних послуг комунальними підприємствами, в тому числі щодо надання належного доступу до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж, а також, відповідно, необхідність у зв`язку із внесенням ряду змін до профільного Закону України «Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж» та прийняттям Київської міською радою рішення № 236/8406 від 12.03.2020 року «Про встановлення плати за доступ до елементів інфраструктури об`єктів будівництва, транспорту, енергетики, кабельної каналізації електрозв`язку, будинкової розподільної мережі комунальної власності територіальної громади міста Києва» врегулювання правовідносин між органами місцевого самоврядування, підпорядкованих йому комунальних підприємств та власниками інфраструктури об`єктів, зокрема, в частині виконання винесених радою рішень та подальших їх реалізації та практичного застосування.

При цьому суд зауважує на значну кількість подібних позовів, що розглядаються господарськими судами України та виникли за аналогічних підстав, що додатково свідчить про відсутність належного адміністративного врегулювання спірних питань.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Індастріал Медіа Нетворк" (В. Івасюка 27, м. Київ, код ЄДРПОУ 33056474) на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (вул. Володимирська 51-А, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 03366500) 592 902 (п`ятсот дев`яносто дві тисячі дев`ятсот дві) грн. 00 коп. боргу та 8 893 (вісім тисяч вісімсот дев`яносто три) грн. 53 коп. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 16 травня 2024 року.

Суддя А.М. Селівон