ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
17.05.2024Справа № 910/2113/24За позовом фізичної особи-підприємця Кушнір Анатолія Володимировича
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімп Спедішинал»
про стягнення 167 163, 26 грн,
Суддя Я.А. Карабань
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Фізична особа-підприємець Кушнір Анатолій Володимирович (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімп Спедішинал» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 167 163, 26 грн, , з яких: 160 579, 50 грн основного боргу та 6 583, 76 грн пені.
Позовні вимоги, з посиланням на ст. 526, 530 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором на транспортне обслуговування перевезень вантажів в міжнародному напрямку № 27/11 від 27.11.2023, в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
28.03.2024 та 17.04.2024 від представника позивача, на виконання вимог ухвали суду, надійшли докази.
Відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзиву на позов, тобто не скористався наданими йому процесуальними правами, передбаченим ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Про розгляд даної справи відповідач був повідомлений ухвалою суду від 27.02.2024, яка отримана останнім 06.03.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0600253108182.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.
За відсутності відзиву від відповідача суд вирішує справу за наявними матеріалами на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Беручи до уваги наведене вище та відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання) за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
27.11.2023 між позивачем (надалі - виконавець) та відповідачем (надалі - експедитор) укладено договір № 27/11 на транспортне обслуговування перевезень вантажів в міжнародному напрямку (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, експедитор доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання по транспортному обслуговуванню, з метою виконання перевезень вантажів експедитора в міжнародному автомобільному сполученні на підставі окремих заявок експедитора, підтверджуваних оформленням міжнародних накладних (CMR).
Згідно з п. 2.2.5 договору, експедитор зобов`язується забезпечувати оплату послуг виконавця відповідно до порядку розрахунків, передбаченого цим договором.
Пунктом 3.1. договору передбачено, що вартість послуг виконавця визначається за угодою сторін окремо по кожному конкретному перевезенню, оформленій заявці і накладній CMR з урахуванням маршруту і погоджених сторонами умов виконання перевезення.
Відповідно до п. 3.2. договору, оплата послуг виконавця робиться за угодою сторін окремо по кожному конкретному перевезенню, оформленій заявці і накладній CMR.
Згідно з п. 3.3. договору, оплата вартості кожного міжнародного автомобільного перевезення робиться у безготівковій формі на розрахунковий рахунок, вказаний виконавцем.
Пунктом 3.4. договору сторони передбачили, що за затримку оплати рахунків, експедитор виплачує виконавцю неустойку в розмірі 0, 1 % від суми, що підлягає виплаті, за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми.
Відповідно до п. 5.2. договору, зауваження, вимоги та претензії, що можуть виникнути з перевезення або у зв`язку з ним, повинні бути пред`явлені не пізніше 30 днів після закінчення перевезення.
Згідно з п. 5.3. договору, датою пред`явлення претензії вважається дата штемпеля поштового відомства про прийняття листа.
Цей договір вступає в силу з моменту підписання і діє протягом 1 року. Якщо по закінченню цього терміну сторони продовжують виконувати умови цього договору і немає пропозицій щодо розірвання цього договору, то він вважається продовженим ще на 1 рік. Сторони вправі розірвати договір без зазначення причин, з попередженням у письмовій формі за три місяці до закінчення терміну його дії (п. 7.1. договору).
27.11.2023 сторонами погоджено замовлення бронювання № 27/11 до договору (надалі - заявка) на перевезення вантажу в міжнародному сполученні:
- маршрут: м. Луцьк (Україна) - м. Неаполь (Італія);
- найменування вантажу: цукор в БІГ-БЕГ;
- провізні документи: CMR;
- дата завантаження: 28.11.2023;
- дата вивантаження: до 25.12.2023;
- сума фрахту: 4 000, 00 євро по курсу НБУ на дату вивантаження;
- форма оплати: безготівковий розрахунок протягом 7-8 банківських днів.
Вказана заявка підписана та скріплена печатками з обох сторін без зауважень та заперечень.
Так, на виконання умов договору позивачем надано відповідачу послуги, що підтверджується печаткою та підписом одержувача вантажу від 11.12.2023 в графі 24 міжнародної товарно-транспортної накладної CMR № б/н від 28.11.2023. Матеріали справи не містять докази будь-яких зауважень з боку відповідача щодо якості наданих послуг позивачем та недодержання строків виконання умов договору.
За результатами наданих послуг позивачем виставлено відповідачу рахунок № 1112 від 11.12.2023 на оплату на загальну суму 160 579, 50 грн.
09.01.2024 позивач звернувся до відповідача з претензією від 06.01.2024 № 1, в якій вимагав сплатити суму заборгованості в розмірі 160 579, 50 грн та 7, 47 грн пені, що підтверджується фіскальним чеком від 09.01.2024, накладною АТ «Укрпошта» № 8960311869046 від 09.01.2024 та описом вкладення в цінний лист від 09.01.2024.
Відповіді на претензію матеріали справи не містять.
Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором щодо повної та своєчасної оплати отриманих послуг з перевезення вантажу, з огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача 160 579, 50 грн основного боргу та 6 583, 76 грн пені.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язок.
Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до положень ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Проаналізувавши положення, укладеного між сторонами договору-заявки, суд дійшов висновку, що зазначений правочин - є договором перевезення, а отже, до правовідносин щодо його виконання підлягають застосуванню норми глави 64 Цивільного кодексу України.
За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України).
За перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата (ч. 1 ст. 916 Цивільного кодексу України).
Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19 травня 1956р (надалі - Конвенція).
Законом України «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 № 72/14-612/1-1559 «Щодо набуття чинності міжнародними договорами» ця Конвенція набрала чинності для України 17.05.2007.
Суд зазначає, що згідно ст. 1 Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.
Стаття 4 Конвенції передбачає, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.
Статтею 9 Конвенції встановлено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.
Як убачається з наявних у матеріалах справи документів, на підставі договору позивачем були надані, а відповідачем прийняті послуги з перевезення вантажу, що підтверджується печаткою та підписом одержувача вантажу від 11.12.2023 в графі 24 міжнародної товарно-транспортної накладної CMR від 28.11.2023.
У матеріалах справи відсутні докази будь-яких зауважень з боку відповідача щодо якості наданих послуг позивачем та недодержання строків виконання умов договору, або порушення інших істотних умов договору.
За результатами надання яких, позивачем виставлено відповідачу рахунок на оплату на загальну суму 160 579, 50 грн.
Так, заявкою від 27.11.2023 сторонами погоджено суму фрахту в розмірі 4 000, 00 євро по курсу НБУ на дату вивантаження, а також форму оплати, а саме безготівковий розрахунок протягом 7-8 банківських днів.
Проте, як установлено судом, 11.12.2023 (дата вивантаження) офіційний курс НБУ гривні щодо євро складав 39, 6010 грн, а не 40, 144875 грн, як зазначено позивачем, а тому відповідач повинен був сплатити позивачу 158 404, 00 грн (39, 6010 х 4 000, 00).
Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно із ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Як вже зазначалось судом вище, заявкою від 27.11.2023 сторонами погоджено наступну форму оплати - безготівковий розрахунок протягом 7-8 банківських днів.
Отже, враховуючи погоджений в заявці строк оплати, а саме 7-8 банківських днів та те, що відповідно до міжнародної товарно-транспортної накладної CMR від 28.11.2023, датою вивантаження товару є 11.12.2023, строк оплати отриманих послуг настав 21.12.2023.
Згідно вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Проте, відповідач у порушення умов договору в обумовлений строк не оплатив надані послуги та має перед позивачем заборгованість з оплати послуг у сумі 158 404, 00 грн.
Також суд зазначає, що не виставлення/не направлення позивачем рахунку на оплату не звільняє відповідача від обов`язку оплатити послуги, надані позивачем. Ненадання рахунку (рахунку-фактури) не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України. Тому наявність або відсутність рахунка-фактури не звільняє відповідача від обов`язку сплатити грошові кошти за договором.
За своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Рахунок є розрахунковим документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти.
Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/32579/15, від 22.05.2018 у справі № 923/712/17, від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15, від 02.07.2019 у справі № 918/537/18, від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17, від 26.02.2020 у справі № 915/400/18 від 07.02.2018 у справі № 910/49/17, від 29.04.2020 зі справи № 915/641/19.
Разом із цим, доказів оплати заборгованості, що складає за розрахунком суду 158 404, 00 грн, матеріали справи не містять.
Отже, приймаючи до уваги, що сума заборгованості за надані послуги в розмірі 158 404, 00 грн станом на день прийняття рішення відповідачем не сплачена, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, факт надання/отримання послуг документально підтверджено матеріалами справи, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості є обґрунтованою та такою, що підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі 158 404, 00 грн.
Крім цього, за порушення виконання грошового зобов`язання позивач просить суд стягнути з відповідача 6 583, 76 грн пені за загальний період з 20.12.2023 по 29.01.2024.
За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
За ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 2 ст. 232 Господарського кодексу України).
Відповідно до п. 3.4. договору, за затримку оплати рахунків, експедитор виплачує виконавцю неустойку в розмірі 0, 1 % від суми, що підлягає виплаті, за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за загальний період з 20.12.2023 по 29.01.2024 в розмірі 6 583, 76 грн, суд зазначає, що він виконаний невірно, оскільки позивачем при здійсненні розрахунку неправильно визначено розмір основної заборгованості та невірно визначено дату, з якої відповідач є таким, що прострочив виконання свого зобов`язанння зі сплати грошових коштів, а саме з 20.12.2023, коли вірною є дата 22.12.2023 (так як останній день оплати є 21.12.2023, а не 19.12.2023, як визначено позивачем), а також не враховано п. 3.4. договору в частині обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою НБУ від несплаченої суми.
За розрахунком суду, розмір пені за загальний період з 22.12.2023 по 29.01.2024 складає 5 067, 29 грн, а тому позовні вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі визначеному судом.
Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Підсумовуючи наведене вище, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 158 404, 00 грн основного боргу та 5 067, 29 грн пені.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Також позивач просить стягнути з відповідача витрати за надану правничу допомогу в сумі 10 000, 00 грн.
Згідно із ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ст. 126 ГПК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У даному випадку на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу в сумі 10 000, 00 грн, позивач надав: ордер серії ВС № 1210510 від 01.02.2024, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, копію договору про надання професійної правничої допомоги № 1/0124 від 29.01.2024, додатку № 1 до договору від 29.01.2024 на суму 10 000, 00 грн та копію платіжної інструкції № 403 від 25.03.2024 на суму 10 000, 00 грн.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України ).
Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Таку правову позицію, щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Судом враховано, що відповідачем не було подано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на правничу допомогу в заявленому позивачем розмірі.
На підставі викладеного, враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного надання послуг на підставі договору про надання правової допомоги, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, суд дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правову допомогу в розмірі 10 000, 00 грн є обґрунтованими.
Водночас, відповідно до пункту 3 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки судом позов задоволено частково, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають покладенню на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 9 779, 14 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. 86, 129, 232-234, 240, 250-252 ГПК України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімп Спедішинал» (01014, місто Київ, вулиця Звіринецька, будинок 63, офіс 2, ідентифікаційний код 45361954) на користь фізичної особи-підприємця Кушнір Анатолія Володимировича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 158 404 (сто п`ятдесят вісім тисяч чотириста чотири) грн 00 коп. основного боргу, 5 067 (п`ять тисяч шістдесят сім) грн 29 коп. пені, 9 779 (дев`ять тисяч сімсот сімдесят дев`ять) грн 14 коп. витрат на правничу допомогу та 2 961 (дві тисячі дев`ятсот шістдесят одну) грн 12 коп. судового збору.
3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.
4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.
Суддя Я.А.Карабань
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 17.05.2024 |
Оприлюднено | 20.05.2024 |
Номер документу | 119098640 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань перевезення, транспортного експедирування |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Карабань Я.А.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні