Рішення

від 17.05.2024 по справі 910/2280/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.05.2024Справа № 910/2280/24

За позовом Державного підприємства "УДВП Ізотоп" (м. Київ)

до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (м. Київ)

про стягнення 138 165,74 грн,

Суддя Ващенко Т.М.

Секретар судового засідання Шаповалов А.М.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "УДВП Ізотоп" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 138 165,74 грн, з яких: 70 272,56 грн пені, 58 759,68 грн штрафу, 3 357,69 грн інфляційних втрат та 5 775,91 грн 3% річних, нарахованих у зв`язку з порушенням відповідачем строків оплати поставленого позивачем товару за договором №53-124-08-23-19488 від 23.02.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 відкрито провадження у справі, її розгляд вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, встановлено сторонам процесуальні строки для подання відзиву, відповіді на відзив, заперечень, заяв і клопотань.

13.03.2024 від відповідача надійшли: відзив на позовну заяву, яким він заперечує проти позову в частині стягнення сум пені та штрафу, вказує на наявність форс-мажорних обставин, просить суд зменшити розмір нарахованих сум штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних, а також просить відстрочити виконання рішення на 3 місяці; та додаткові пояснення по справі.

20.03.2024 від позивача надійшли додаткові пояснення по справі.

27.03.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив.

01.04.2024 від позивача надійшли додаткові пояснення по справі.

З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк (з урахуванням воєнного стану на території України), для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв`язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши надані документи і матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

23.02.2023 між Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (Відокремлений підрозділ «Хмельницька атомна електрична станція»), правонаступником якого є відповідач (Покупець) та Державним підприємством «УДВП Ізотоп» (Постачальник) було укладено договір №53-124-08-23-19488, за умовами п. 1.1. якого Постачальник зобов`язується поставити і передати у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити Товар, асортимент, кількість та ціна якого зазначаються в специфікації № 1, додаток 1 до Договору, яка є невід`ємною частиною Договору.

Відповідно до п. п. 4.1. - 4.3. Договору його ціна становить 839 424,00 грн з ПДВ. Ціна за одиницю Товару, кількість та загальна ціна Товару по Договору визначається специфікацією № 1 (додаток 1 до Договору). До ціни Договору включена вартість упакування, маркування, страхування, доставка Товару до складу Покупця.

Оплата за поставлений Товар, здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 30-ти календарних днів з дати підписання уповноваженими особами Сторін накладної на поставлений Товар (п. 5.1. Договору).

Частинами 1 та 2 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. ст. 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У ч. 2 ст. 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання Договору позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято без зауважень товар за видатковою накладною №61-22002/0010 від 18.04.2023 на суму 419 712,00 грн та за видатковою накладною №61-22002-0028 від 20.09.2023 на суму 419 712,00 грн.

Оплата відповідачем поставленого позивачем товару за видатковою накладною №61-22002/0010 від 18.04.2023 здійснена платіжною інструкцією №5862 від 11.07.2023 на суму 198 234,00 грн, платіжною інструкцією №11719 від 19.12.2023 на суму 221 478,00 грн.

Поставлений за видатковою накладною №61-22002-0028 від 20.09.2023 відповідачем оплачений платіжною інструкцією №10442 від 20.11.2023 на суму 198 234,00 грн, платіжною інструкцією №11656 від 19.12.2023 на суму 221 478,00 грн.

Звертаючись до суду з даним позовом, Державне підприємство «УДВП Ізотоп» зазначає, що відповідач порушив встановлені п. 5.1. Договору строки розрахунків за поставлений товар, у зв`язку з чим позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення з відповідача 70 272,56 грн пені, 58 759,68 грн штрафу, 3 357,69 грн інфляційних втрат та 5 775,91 грн 3% річних.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зокрема, зазначає, що умовами Договору не передбачено нарахування штрафу за порушення строків оплати поставленого товару.

Пунктом 8.3. Договору встановлено, у випадку порушення строків оплати за Товар Покупець на вимогу Постачальника сплачує пеню в розмірі 0,1% від суми простроченого грошового зобов`язання за кожен день прострочення до дати повного виконання Стороною свого зобов`язання, а за прострочення поставки понад 30 днів Покупець додатково сплачує Постачальнику штраф в розмірі 7% від вказаної вартості.

Зі змісту цього пункту Договору вбачається, що ним встановлюється саме відповідальність Покупця за порушення строків оплати товару, а тому зазначення в означеному пункті про "прострочення поставки понад 30 днів" є очевидною помилкою.

При цьому відповідальність Постачальника за порушення строків поставки товару встановлена пунктом 8.2. Договору.

За таких обставин, суд відхиляє заперечення відповідача у цій частині як необґрунтовані.

Частиною 1 ст. 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).

Частиною 1 ст. 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Приписами ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Перевіривши розрахунок штрафу, суд встановив, що за видатковою накладною №61-22002-0028 від 20.09.2023 на суму 419 712,00 грн позивачем нараховано штраф на загальну суму поставки, проте, відповідач прострочив оплату на строк понад 30 днів у сумі 221 478,00 грн.

Таким чином, сума штрафу за порушення строків оплати поставленого за означеною видатковою накладною згідно з п. 8.3. Договору має становити 15 503,46 грн.

В іншій частині розрахунок штрафу є обґрунтованим та арифметично вірним.

Таким чином, судом встановлено обґрунтованість нарахування відповідачу штрафу за порушення строків оплати товару в загальному розмірі 44 883,30 грн.

Щодо нарахованої суми пені, судом встановлено наступне.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань").

Оскільки відповідачем порушено грошове зобов`язання, розмір пені за таке порушення обмежено статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", тож нарахування передбаченого п. 8.3. Договору розміру такої штрафної санкції - 0,1%, є необґрунтованим, у зв`язку з чим судом здійснено власний розрахунок суми пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення.

За розрахунком суду, розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача, складає 48 710,56 грн (31 047,19 грн по накладній №61-22002/0010 від 18.04.2023 + 17 663,37 грн по накладній №61-22002-0028 від 20.09.2023).

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши надані позивачем розрахунки сум 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив, що сума інфляційних втрат, нарахованих за період прострочення, складає 2 876,79 грн, у той час коли позивачем невірно обраховано їх розмір в сумі 3 357,69 грн.

Розрахунок 3% річних позивачем також здійснено невірно, проте оскільки за розрахунком суду відповідні суми більші, ніж заявлено до стягнення позивачем, суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у визначеному позивачем розмірі.

Щодо посилань відповідача на форс-мажорні обставини, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ГК України господарське зобов`язання припиняється неможливістю виконання у разі виникнення обставин, за які жодна з його сторін не відповідає, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ст. 417 ГК України у період дії воєнного стану, введеного на території України або в окремих місцевостях, правовий режим господарської діяльності визначається на основі закону про оборону України, інших законодавчих актів щодо забезпечення обороноздатності держави та законодавства про режим воєнного стану.

Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Законом затверджено Указ Президента України від 6 лютого 2023 року №58/2023 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану").

При цьому Торгово-промислова палата України з метою позбавлення обов`язкового звернення до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП і підготовки пакету документів у період дії воєнного стану, на сайті Торгово-промислової палати України розміщено загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин, відповідно до якого ТПП України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".

Відтак ТПП України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Суд зазначає, що наявність форс-мажорних обставин у зв`язку зі збройною агресією РФ проти України є загальновідомим, проте, істотним є не сам факт наявності форс-мажорних обставин, а взаємозв`язок між такими обставинами та неможливістю виконання зобов`язань.

Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Вищенаведене в сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.

Проте відповідачем не надано доказів неможливості виконання ним свого зобов`язання з оплати наданих послуг за Договором внаслідок настання форс-мажорних обставин.

За таких обставин, суд відхиляє доводи відповідача, що стосуються наявності форс-мажорних обставин, у зв`язку з відсутністю доказів їх впливу на прострочення виконання зобов`язань.

Відповідачем у відзиві також заявлено клопотання про зменшення сум штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат.

Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом наведених норм зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе її зменшення.

Тобто, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

При цьому, вирішуючи таке питання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, ступеню виконання зобов`язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Дослідивши зібрані в матеріалах справи докази, врахувавши повну оплату відповідачем поставленого позивачем товару, суд вважає за можливе зменшити розмір нарахованих штрафних санкцій на 10%: штрафу - до 40 394,97 грн, пені - до 43 839,50 грн.

Щодо зменшення сум 3% річних та інфляційних втрат, суд звертає увагу відповідача на те, що нарахування за ч. 2 ст. 625 ГПК України не підлягають зменшенню на підставі ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, так як означені нарахування не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Суд відхиляє також заперечення відповідача, які обґрунтовані відсутністю коштів та наявністю заборгованості інших підприємств, оскільки відсутність коштів не може слугувати підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язань, крім того, ці обставини були враховані судом при прийнятті рішення про зменшення сум штрафних санкцій за порушення строків оплати поставленого позивачем товару.

Відповідно до статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За частиною 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи встановлені при розгляді даної справи обставини, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 40 394,97 грн штрафу, 43 839,50 грн пені, 2 876,79 грн інфляційних втрат та 5 775,91 грн 3% річних є обґрунтованими, доведеними та відповідачем належним чином у встановленому законом порядку не спростовані, а відтак позов у цій частині підлягає задоволенню. В задоволенні решти позовних вимог суд відмовляє з наведених вище підстав.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог (виходячи з суми штрафних санкцій до їх зменшення судом на 10%).

Стосовно заявленого відповідачем клопотання про відстрочення виконання рішення на 3 місяці, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1291 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Статтею 326 ГПК України передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

За частинами 1, 3 статті 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

При вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, враховуються, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Відповідно до положень статті 331 ГПК України задоволення заяв про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (тяжке захворювання фізичної особи або членів її сім`ї, її матеріальний стан, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Вищенаведеними нормами встановлено, що відстрочення виконання рішення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав.

Покладені в основу даної заяви відповідача про відстрочення виконання рішення суду твердження, по суті, зводяться до відсутності коштів у зв`язку з неналежним виконанням контрагентами відповідача своїх зобов`язань.

У той же час згідно з частиною 1 статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а статтями 525, 526 цього Кодексу і статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина 2 статті 617 ЦК України та частина 2 статті 218 ГК України передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання.

Отже, відповідачем не подано суду жодних належних доказів, у розумінні приписів статті 76 ГПК України, на підтвердження викладених у клопотанні про відстрочення виконання рішення суду обставин.

При цьому відповідачем також не обґрунтовано можливості покращення його фінансового стану через 3 місяці та можливості повного виконання рішення суду по закінченню заявленого періоду відстрочення.

Відтак суд відмовляє в задоволенні означеного клопотання відповідача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252, 331 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3; ідентифікаційний код 24584661) на користь Державного підприємства "УДВП Ізотоп" (03150, місто Київ, вул. Антоновича, будинок 152; ідентифікаційний код 14308322) 40 394 (сорок тисячі триста дев`яносто чотири) грн 97 коп. штрафу, 43 839 (сорок три тисячі вісімсот тридцять дев`ять) грн 50 коп. пені, 2 876 (дві тисячі вісімсот сімдесят шість) грн 79 коп. інфляційних втрат, 5 775 (п`ять тисяч сімсот сімдесят п`ять) грн 91 коп. 3% річних та 2 240 (дві тисячі двісті сорок) грн 81 коп. судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Відмовити в задоволенні клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду на 3 місяці.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Суддя Т.М. Ващенко