Рішення

від 17.05.2024 по справі 916/4182/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" травня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/4182/23

Господарський суд Одеської області у складі:

судді С.В. Літвінова

при секретарі Т.О. Липі

розглянувши у підготовчому засіданні справу за позовом Приватне акціонерне товариство "САНТЕХКОМПЛЕКТ" (вул. Куренівська, 16-а, Київ 73, 04073) до відповідача: ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО СУГОЙ (вул. Миколаївське шосе буд. 6, Херсон, 73000) про стягнення 916622,94 грн.;

за участю представників:

від позивача: не з`явились;

від відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "САНТЕХКОМПЛЕКТ" звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом про стягнення з ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО СУГОЙ 916622,94 грн. заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем договору поставки №1 від 12.01.2018р.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.10.2023р. за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/4182/23 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.

26.10.2023р. відповідачем по справі було подано до канцелярії суду клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 09.11.2023 задоволено клопотання ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА СУГОЙ та вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі.

До суду від Приватного акціонерного товариства "САНТЕХКОМПЛЕКТ" надійшли:

- вх.№41713/23 від 15.11.2023 клопотання про проведення судовового засіданні в режимі відеоконференції;

- вх.№43190/23 від 27.11.2023 відповідь на відзив на позовну заяву;

- вх.№43906/23 від 08.12.2023 клопотання про проведення судовового засіданні в режимі відеоконференції;

- вх.№44080/23 від 08.12.2023 заява про збільшення позовних вимог.

Ухвалою суду від 11.01.2024 позивачу були повернуті вищезазначені документи встановивши, що вони подані без додержання вимог частини першої або другої статті 170 ГПК України.

Відповідач надав відзив на позов відповідно якому просить відмовити позивачу в задоволені позову з підстав того, що обов`язок оплати виникає тільки після продажу товару.

Відповідач зазначає, що умовами п. 7.3. Договору визначено, що Покупець зобов`язаний оплачувати реалізований ним Товар щотижня. Тобто обов`язок сплати за товар у відповідача виникає щотижня лише з моменту реалізації (продажу) отриманого від відповідача товару та тільки за той товар що був реалізований.

Отже, відповідач стверджує, що Позивачем не надано будь яких документів, доказів що підтверджують факт реалізації відповідачем товару у зв`язку з чим обов`язок по сплаті грошових коштів за відповідний товар у Відповідача відсутній.

Також відповідач зазначає про форс-мажорні обставини та відсутність у відповідача обов`язку по оплаті під час дії непереробних обставин, а саме під час військових дій та введенням воєнного стану.

Крім того, відповідач вказує, що обов`язок сплати не настав відповідно до п. 8.4 укладеного Договору. На сьогоднішній день ТОВ «СУГОЙ» не отримало товарно-транспортні накладні за відповідними поставками, та взагалі не отримали будь-яких інших товарно-супровідних документів на перевезення товару відповідно до п. 5.1 5.3. Договору.

Таким чином, відповідач стверджує, що Позивачем належними засобами доказування не підтверджено настання строку виконання зобов`язання у відповідача по сплаті цього товару та порушення прав позивача.

26.01.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив відповідно якої позивач не погоджується із викладеними у відзиві посиланнями та просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Крім того, 26.01.2024 позивач надав заяву про збільшення позовних вимог відповідно якої просить суд стягнути з відповідача суму боргу в розмірі 916622,94грн., інфляційні в розмірі 739,91грн., 3% річних в розмірі 13787,01грн. та пеню в розмірі 201255,24грн.

Суд відмовив у прийнятті заяви позивача про про збільшення позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до частини третьої статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Так, згідно зі статтею 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У статті 46 ГПК України унормовані процесуальні права та обов`язки сторін.

Так, відповідно до частин другої та третьої статті 46 ГПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу: 1) позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу; 2) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; 3) відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Оскільки предмет позову кореспондує із способами захисту права, які визначені, зокрема статтею 16 ЦК України, то зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, що може полягати в обранні позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права в межах спірних правовідносин, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом (постанова Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 922/53/19).

Водночас під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви (постанови Верховного Суду від 10.12.2019 у справі 923/1061/18, від 19.12.2019 у справі № 925/185/19, від 23.01.2020 у справі № 925/186/19, від 09.07.2020 у справі № 922/404/19).

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 15.02.2022 у справі № 175/3267/17.

За змістом первісної позовної заяви позивач просив лише стягнути основну заборгованість за поставлений товар в розмірі 916622,94 грн.

Відповідно первісна позовна заява не містила вимоги про стягнення з відповідача інфляційні в розмірі 739,91грн., 3% річних в розмірі 13787,01грн. та пеню в розмірі 201255,24грн.

Отже, суд розглядає справу за змістом первісної позовної заяви, а саме про стягнення заборгованості за поставлений товар в розмірі 916622,94 грн.

Ухвалою суду від 18.03.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

У судовому засіданні 07.05.2024 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив.

Між Приватним Акціонерним Товариством «С`АНТЕХКОМПЛЕКТ» та Приватним підприємством «СУГОЙ» було укладено договір поставки від 12.01.2018 року № 1 разом із Протоколом розбіжностей від 12.01.2018р. (надалі Договір).

Пунктом 1.1. Договору передбачено що Позивач зобов`язується передати у власність Відповідала, а Відповідач прийняти і оплатити Товар на умовах визначеним Договором.

Пунктом 1.2. Договору визначено, що найменування Товару, його кількість, ціна та загальна вартість Товару. строки поставки узгоджуються Сторонами окремо.

Згідно із п. 3.1. Договору прийняття Товару за асортиментом, кількістю і якістю відбувається Відповідачем згідно з супроводжувальними документами (видаткові накладні і а інше).

Па підставі п. 4.1 Договору обов`язок Позивача по передачі Товару вважається виконаним в момент передачі товару Відповідача, який визначається датою накладної.

Право власності на Товар, а також ризик випадкової загибелі або пошкодження Товару на підставі п. 4.2 Договору переходить до Відповідача з моменту одержання Товару, шо підтверджується підписами у видатковій накладній.

Як зазначає позивач, Відповідачу було поставлено Товару на загальну суму 916 622 гри. 94 коп., що підтверджується видатковими накладними

Отже позивач вважає, що виконав своє зобов`язання з поставки Товару у повному обрізі, що підтверджується відсутністю будь - яких претензій з боку Відповідача.

Пунктом 7.3. Договору передбачено то Відповідач має оплачувати реалізований ним Товар щотижня.

Умовами п. 7.11. Договору зазначено що у випадку невиконання Відповідачем платежу в установлений п. 7.3. строк та/або на вимогу Позивача. Відповідач зобов`язаний не пізніше 7(семи) робочих днів з дати отримання вимоги надати Позивачу Звіт про кількість товару, що наявний на складі Відповідача. (Відповідач може надавати звіт по електронній пошті, но факсу чи будь - яким іншим погодженим між Сторонами способом).

Пунктом 7.12. Договору визначено Відповідач зобов`язаний повернути Позивачу нереалізований товар та неоплачений товар, за письмовою вимогою останнього протягом 30 (тридцять) робочих днів з дати отримання вимоги. Повернення товару здійснюється Відповідачем за рахунок Позивача виключно зі збереженням цілісності товару. В іншому випадку Позивач залишає за собою право відмовити Відповідачу у поверненні пошкодженого Товару чи товару з втраченим товарним виглядом. Відмова є для Відповідача беззаперечною і зобов`язує останнього здійснити розрахунок за відповідний Товар.

У ті. 7.13. Договору зазначено, у випадку невиконання Відповідачем вимог п.7.11. та п. 7.12. даного Договору в установлені строки, товар, отриманий Відповідачем вважається реалізованим, що надає право Позивачу вимагати його оплату, а Відповідача зобов`язує здійснити оплату вартості відповідного отриманого товару. Строк для оплати визначається згідно законодавства - моментом пред`явлення вимоги Позивачем.

Пунктом 3.9. Договору визначено, що Відповідач зобов`язаний надавати Позивачу звіт про реалізований товар за минулий місяць, який надсилається Відповідачем Позивачу електронним зв`язком в строк 5 календарних днів з моменту отримання запиту, з подальшим підтвердженням оригіналом. В термін 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання від Позивача акту звірки. Відповідач проводить звірку розрахунків і надсилає засвідчений в установленому порядку акт звірки. В разі виявлення невідповідності - надає в письмовому вигляді обґрунтоване заперечення. Сторони домовились, що в разі невиконання або неналежного виконання Відповідачем умов даного пункту, акт звірки взаєморозрахунків вважається погоджений Відповідачем без будь-яких претензій зі Сторони Відповідача в подальшому та має повну юридичну силу для обох Сторін.

Так на виконання н. 3.9. Договору Позивачем на адресу Відповідача 17.05.2023 року було направлено претензію від 15.05.2023 р. № 51/23-п з проханням здійснити оплату поставленого Товару, а також до претензії було надано акт звірки взаєморозрахунків від 15.05.2023 року № 674.

Позивач стверджує, що борг не було сплачено, офіційну відповідь Відповідачем не надано. Окрім того, Відповідачу на виконання п. 7.12. Договору, було надіслано лист (в тому числі і на електронну адресу) з проханням надати звіт про реалізований Товар а також здійснити повернення Товару. Відповідач залишив без уваги наші повідомлення та жодних відповідей на нашу адресу не направив.

У зв`язку із цим згідно із п. 7.13. Договору позивач вважає, що Товар який був поставлений Відповідачу є реалізованим та підлягає оплаті.

Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся за захистом своїх порушених прав до суду з відповідним позовом, що розглядається судом в межах цієї справи.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: припинення правовідношення.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Він може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст.ст.202, 205 Цивільного кодексу України).

За положеннями ч.ч.1, 2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За правилами ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст.627 ЦК України, відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Аналогічні положення містяться в ч.ч.1,7 ст.193 ГК України, в яких визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини другої статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ч.1 ст.510 ЦК України визначено, що сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Відповідно до ст.. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Як встановлено судом, між Приватним Акціонерним Товариством «С`АНТЕХКОМПЛЕКТ» та Приватним підприємством «СУГОЙ» було укладено договір поставки від 12.01.2018 року № 1 разом із Протоколом розбіжностей від 12.01.2018р.

Пунктом 1.1. Договору передбачено що Позивач зобов`язується передати у власність Відповідала, а Відповідач прийняти і оплатити Товар на умовах визначеним Договором.

На виконання умов Договору протягом строку його дії Постачальником був поставлений товар на загальну суму 916622,94 грн., що підтверджується відповідно до п.3.1, 4.2 Договору видатковими накладними, підписаними уповноваженими представниками Сторін.

Отже заборгованість Покупця з оплати товару, поставленого за Договором складає 916622,94 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить до висновку, що саме позовні вимоги про стягнення заборгованості за поставлений товар в розмірі 916622,94грн. підлягають задоволенню.

Заперечення відповідача судом до уваги не приймається з огляду на наступне.

Представник Відповідача зазначає, що умовами п. 7.3. Договору визначено, що Покупець зобов`язаний оплачувати реалізований ним Товар щотижня.

Тобто при укладенні договору поставки Сторони погодили між собою інший порядок розрахунків, а саме оплата за реалізований товар щотижня. З огляду на вищевикладене у Відповідача виникає обов`язок сплатити за поставлений товар виключно після його реалізації, яка підтверджується звітом.

Судом встановлено, що п. 3.7 договору у випадку, коли частина товару не була реалізована протягом 90 днів з моменту отримання товару, покупець має право повернути його. Постачальник зобов`язаний протягом 14 календарних днів з моменту пред`явлення покупцем письмової вимоги, прийняти цей товар та/або замінити його. Постачальник зобов`язаний прийняти такий товар з одночасним оформленням відповідних товарно супровідних документів.

Відповідно до п.7.3 Договору (в редакції Протоколу узгодження розбіжностей) Покупець зобов`язаний оплачувати реалізований ним Товар щотижня протягом 7 (семи) календарних днів з моменту закінчення тижня, протягом якого був реалізований Товар.

Суд звертає увагу на те, що у позивача відсутній доступ до даних відповідача щодо реалізації ним товару, а також відсутній доступ до даних щодо продукції, що зберігається на складі відповідача, тому визначити момент, з якого у відповідача настає строк щотижневого розрахунку за реалізований товар позивач самостійно не може.

Крім того, п. 3.7. договору чітко визначена можливість повернення нереалізованого товару протягом 90 днів з моменту його отримання. Тому, в разі не реалізації товару, у відповідача була можливість повернути або замінити товар на той, який користується більшим попитом.

Відповідач не скористався правом повернути товар у передбачені договором строки.

Таким чином, суд вважає, що положення п.7.3 договору стосовно того, шо покупець зобов`язаний оплачувати реалізований ним товар щотижня, не створює підстав вважати, що обов`язковою умовою оплати отриманого товару є його реалізація відповідачем.

Отже, у відповідності до ч. 1 ст. 692 ЦК України, у відповідача виник обов`язок оплати Товару після його прийняття або він міг скористатися правом повернення Товару протягом 90 днів в разі його не реалізації.

Крім того, відповідно до п. 3.9. Договору визначено, що Відповідач зобов`язаний надавати Позивачу звіт про реалізований товар за минулий місяць, який надсилається Відповідачем Позивачу електронним зв`язком в строк 5 календарних днів з моменту отримання запиту, з подальшим підтвердженням оригіналом. В термін 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання від Позивача акту звірки. Відповідач проводить звірку розрахунків і надсилає засвідчений в установленому порядку акт звірки. В разі виявлення невідповідності - надає в письмовому вигляді обґрунтоване заперечення. Сторони домовились, що в разі невиконання або неналежного виконання Відповідачем умов даного пункту, акт звірки взаєморозрахунків вважається погоджений Відповідачем без будь-яких претензій зі Сторони Відповідача в подальшому та має повну юридичну силу для обох Сторін.

Судом встановлено, що Покупець в порушення умов Договору не надав звіти про реалізацію Товару, та не оплачував поставлений товар.

Додатково слід зазначити, що Відповідач жодним чином не заперечує прийняття товару та обов`язок з його оплати.

Також суд зазначає, що підписання Покупцем видаткових накладних без будь-яких зауважень щодо кількості, якості та вартості поставленого товару, свідчить про прийняття Відповідачем цього товару та породжує у Покупця обов`язок з оплати такого товару.

Щодо форс-мажорних обставин та звільнення від зобов`язань по договору суд зазначає наступне.

Відповідач у відзиві на позов вказує про дію форс-мажорних обставин та відсутність у відповідача обов`язку по оплаті під час дії непереробних обставин, а саме під час військових дій та введенням воєнного стану.

Відповідно до ч.1 ст.617 ЦК, ч.2 ст.218 ГК та ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об`єктивно унеможливлюють виконання особою зобов`язань за умовами договору, обов`язків, передбачених законодавств.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

Частина 2 ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" містить невичерпний перелік обставин, що можуть бути визнані форс-мажором (обставинами непереборної сили), до яких належить у тому числі військові дії.

Суд зазначає, що одне лише передбачене законом віднесення введеного воєнного стану до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках введеного військового стану (надзвичайного стану, надзвичайної ситуації тощо), унеможливлює виконання конкретного договору.

Для застосування форс-мажору (обставин непереборної сили) як умови звільнення від відповідальності судам необхідно встановити, які саме зобов`язання за Договором були порушені / невиконані та причину такого невиконання.

Відповідачем не доведено, що введенння військового стану (надзвичайного стану, надзвичайної ситуації тощо), унеможливлює виконання конкретного договору.

Станом на день розгляду справи, відповідач борг не сплатив, документів спростовуючих позовні вимоги не надав.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Посилання відповідача не спростовують висновків, до яких дійшов суд.

При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України".

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Враховуючи вищевикладене, суд задовольняє позовні вимоги позивача повністю.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору, за подання позову покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238. 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІ Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА СУГОЙ (вул. Миколаївське шосе буд. 6, Херсон, 73000, код ЄДРПОУ 32126021) на користь Приватного акціонерного товариства "САНТЕХКОМПЛЕКТ" (вул. Куренівська, 16-а, Київ 73, 04073, код ЄДРПОУ 20038832) заборгованість у розмірі 916622,94 грн. та судовий збір в розмірі 13749 грн. 34 коп.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 17 травня 2024 р.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Літвінов