Ухвала

від 16.05.2024 по справі 914/1507/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

16 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 914/1507/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жайворонок Т. Є. - головуючого, Ємця А. А., Малашенкової Т. М.,

за участі:

секретаря судового засідання - Іщука В. В.,

представників:

Офісу Генерального прокурора - Єреп В. В.,

відповідача-1: Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Філії «Центр забезпечення виробництва» - Становової Ю. В., Ляха К. М.,

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство "Мастак"» - Янчака П. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Львівської обласної прокуратури

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.02.2024 (колегія суддів: Скрипчук О. С. (головуючий), Кравчук Н. М., Матущак О. І.) та на рішення Господарського суду Львівської області від 30.10.2023 (суддя Ділай У. І.)

у справі за позовом Першого заступника керівника Золочівської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби

до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Філії «Центр забезпечення виробництва» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство "Мастак"»

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

про визнання недійсним протоколу тендерного комітету та договору як таких, що суперечать інтересам держави і суспільства з умислу однієї сторони, та застосування наслідків недійсності,

УСТАНОВИВ:

У травні 2023 року Перший заступник керівника Золочівської окружної прокуратури Львівської області (далі - прокурор окружної прокуратури) в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби (далі - позивач, Служба) звернувся до господарського суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Філії «Центр забезпечення виробництва» (далі - відповідач-1, філія Укрзалізниці) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство "Мастак"» (далі - відповідач-2, ТОВ НВП «Мастак»), за участі третьої особи Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - третя особа, Відділення АМКУ), в якому просив:

- визнати недійсним протокол тендерного комітету філії Укрзалізниці від 09.08.2018 № 1958/402/-18-Т (далі - протокол від 09.08.2018);

- визнати недійсним договір поставки від 28.08.2018 № ЦЗВ-07-06718-01, укладений між відповідачами (далі - договір поставки від 28.08.2018, оспорюваний договір);

- стягнути з відповідача-2 на користь відповідача-1 кошти, отримані за оспорюваним договором, у розмірі 2 138 079,60 грн, а з відповідача-1 одержані за рішенням суду ці кошти стягнути в дохід держави в особі позивача.

Позов обґрунтовано порушенням відповідачем-2 законодавства про захист економічної конкуренції шляхом вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що призвело до спотворення результатів торгів, проведених філією Укрзалізниці із закупівлі приладдя для вимірювання величин, що підтверджено Відділенням АМКУ у рішенні від 14.05.2020 № 63/36-р/к, яке визнано правомірним Господарським судом Львівської області у рішенні від 21.01.2021 у справі № 914/1844/20. За таких обставин, рішення тендерного комітету відповідача-1, оформлене протоколом від 09.08.2018 та договір поставки від 28.08.2018, укладений за результатами відкритих торгів, підлягають визнанню недійсними відповідно до ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) як такі, що суперечать інтересам держави і суспільства. При цьому прокурор просив за наслідками недійсності укладеного договору стягнути з відповідача-2 сплачені відповідачем-1 бюджетні кошти у розмірі 2 138 079,60 грн (ціна предмета закупівлі без ПДВ), далі отримані відповідачем-1 за рішенням суду кошти у вказаному розмірі - стягнути в дохід держави в особі позивача.

Аргументуючи наявність підстав для звернення до суду в інтересах держави в особі позивача, прокурор зазначив про пасивну поведінку Служби та нездійснення нею обов`язку щодо захисту порушених інтересів держави після проведення оспорюваних відкритих торгів шляхом звернення до суду із позовом про визнання недійсними протоколу від 09.08.2018 та договору поставки від 28.08.2018, повернення бюджетних коштів до Державного бюджету України.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.10.2023, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.02.2024, у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з Золочівської окружної прокуратури Львівської області на користь відповідача-2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 28 500,00 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах є Північний офіс Держаудитслужби і при зверненні до суду з вказаним позовом прокурором окружної прокуратури було дотримано вимоги ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Висновки суду першої інстанції по суті спору мотивовані тим, що прокурор окружної прокуратури не довів належними та допустимими доказами, у чому конкретно полягала завідомо суперечлива інтересам держави і суспільства мета укладення оспорюваного договору за результатами закупівлі, наявність протиправних наслідків, а також наявність умислу (наміру) у сторін саме на укладення договору, що суперечить інтересам держави і суспільства. Крім того, прокурор не обґрунтував належними та допустимими доказами спрямованість та відповідність оспорюваних правочинів ознакам, які б свідчили про посягання на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства.

Задовольняючи частково заяву відповідача-2 про стягнення з окружної прокуратури витрат на професійну правничу допомогу, суд, врахувавши заперечення прокурора, виходив з того, що заявлений розмір витрат в сумі 45 750,00 грн підлягає зменшенню, адже не відповідає в повній мірі критеріям визначення та розподілу судових витрат, а саме: дійсності, обґрунтованості, розумності та співмірності.

Із такими висновками місцевого господарського суду погодився й апеляційний суд, додатково зазначивши, що прокурором окружної прокуратури не надано доказів до притягнення учасників оспорюваного договору до кримінальної відповідальності для визнання цього правочину таким, що порушує публічний порядок.

У поданій касаційній скарзі Заступник керівника Львівської обласної прокуратури (далі - прокурор обласної прокуратури), посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також на наявність підстави касаційного оскарження за п. 3 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати ухвалені у справі судові рішення, прийняти нове рішення про задоволення позову, судові витрати за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг покласти на відповідачів, стягнувши їх на користь Львівської обласної прокуратури.

Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження судових рішень по суті спору за п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, прокурор обласної прокуратури вказав на відсутність правового висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання застосування ст.ст. 3, 36 Закону України «Про публічні закупівлі» (далі - Закон № 922-VIII), ст.ст. 4, 6, 10, 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі - Закон № 2210-III), ст.ст. 3, 13, 203, 215, 228 ЦК України (щодо наявності / відсутності порушення інтересів держави внаслідок спотворення торгів та укладення договору про закупівлю через вчинення антиконкурентних дії).

Оскаржуючи судові рішення в частині стягнення на користь відповідача-2 витрат на професійну правничу допомогу, скаржник посилався на те, що стягнення 28 500,00 грн із Золочівської окружної прокуратури Львівської області не відповідає вимогам законодавства, оскільки Золочівська окружна прокуратура Львівської області не має статусу юридичної особи, а входить до структури Львівської обласної прокуратури як юридичної особи, про що свідчить факт сплати судового збору за подання позовної заяви обласною прокуратурою.

Ухвалою Верховного Суду від 09.04.2024 відкрито касаційне провадження у справі з підстави, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

До Верховного Суду подано:

17.04.2024 та 24.04.2024 - відзиви на касаційну скаргу, в яких відповідачі заперечили проти доводів касаційної скарги, просили залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін;

19.04.2024 - заяву про закриття касаційного провадження на підставі п. 4 ч. 1 ст. 296 ГПК України, в якій відповідач-2 зазначив, що Верховний Суд у постановах від 03.05.2018 у справі № 922/3393/17 та від 10.06.2021 у справі № 910/10055/20 вже викладав правовий висновок щодо застосування наведених в касаційній скарзі норм матеріального права у подібних правовідносинах, на відсутність якого посилається прокурор обласної прокуратури, мотивуючи наявність підстави касаційного оскарження за п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України;

09.05.2024 - заяву відповідача-2 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Під час підготовки справи до касаційного розгляду з`ясовано, що ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.06.2023 на підставі ч. 4, 5 ст. 302 ГПК України передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 918/1043/21, оскільки:

наявна виключна правова проблема у застосуванні ч. 3 ст. 228 ЦК України з урахуванням ст.ст. 203, 216 цього Кодексу та ст. 208 Господарського кодексу України, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики;

існує необхідність відступити від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, щодо застосування односторонньої реституції замість двосторонньої (ст. 216 ЦК України);

є потреба у висновку щодо того, хто може звертатися з позовом про визнання правочину недійсним, якщо підставою його недійсності зазначається ч. 3 ст. 228 ЦК України, - органи державної влади, місцевого самоврядування, інші суб`єкти владних повноважень, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, а в разі відсутності такого органу - прокурор, чи таке право мають й інші суб`єкти цивільних правовідносин, якщо, зокрема, мотивують наявність порушених прав / інтересів шляхом вчинення правочину, який порушує інтереси держави і суспільства.

Ухвалою від 02.08.2023 Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 918/1043/21.

Згідно з імперативними вимогами ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ст. 236 ГПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Також, згідно з п. 6 ч. 2 ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок, у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку, зокрема, Великою Палатою Верховного Суду.

Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених п. 7 ч. 1 ст. 228 цього Кодексу - до закінчення перегляду в касаційному порядку.

Враховуючи підстави позову та касаційного оскарження у цій справі, те, що питання застосування приписів, зокрема, ч. 3 ст. 228 ЦК України до спірних правовідносин є предметом розгляду Суду, з огляду на те, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у наведеній вище справі може мати суттєве значення для правильного вирішення даної справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зупинення касаційного провадження у справі, яка розглядається, до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 918/1043/21.

Керуючись ст.ст. 228, 229, 234, 235, 314 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Зупинити касаційне провадження у справі № 914/1507/23 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 918/1043/21.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Є. Жайворонок

Судді: А. А. Ємець

Т. М. Малашенкова