Постанова

від 17.05.2024 по справі 921/770/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 921/770/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратової І.Д. - головуючої, суддів - Вронської Г.О., Губенко Н.М.

розглянув в порядку письмового провадження касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Пет" і Фізичної особи-підприємця Космини Андрія Володимировича

на ухвалу Господарського суду Тернопільської області

(суддя - Шумський І.П.)

від 23.11.2023,

на постанову Західного апеляційного господарського суду

(головуючий - Малех І.Б., судді - Гриців В.М., Плотніцький Б.Д.)

від 20.02.2024

та додаткові постанови Західного апеляційного господарського суду

(головуючий - Малех І.Б., судді - Гриців В.М., Плотніцький Б.Д.)

від 06.03.2024 та 20.03.2024

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Пет"

до Фізичної особи-підприємця Космини Андрія Володимировича

про стягнення 7 582 976,16 грн боргу.

Короткий зміст позовної заяви та заяви про забезпечення позову

1. У листопаді 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Еко-Пет" (далі - Товариство) звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Космини Андрія Володимировича (далі - Підприємець) про стягнення заборгованості у сумі 7 582 976,16 грн боргу за договором поставки.

2. Разом з позовом Товариство подало заяву про забезпечення позову шляхом:

1) накладання арешту на грошові кошти, які знаходяться на рахунках в банківських установах та належать Підприємцю в розмірі суми стягнення 7 582 976,16 грн;

2) накладання арешту (тимчасового обмеження права на відчуження/розпорядження майном) на нерухоме майно, яке належить Підприємцю на праві власності, в межах суми заявлених позовних вимог у розмірі 7 582 976,16 грн, без обмеження/позбавлення права користування ним, а саме:

- на земельну ділянку з кадастровим номером 6122489200:01:002:0133, площею 3,2398 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, адреса розташування: Тернопільська область, Збаразький район, с/рада Шилівська, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1573167661224;

- на земельну ділянку з кадастровим номером 6125280700:01:001:0053, площею 0,2036 га, цільове призначення - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, для будівництва цеху виготовлення ПЕТ пляшки, адреса розташування: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 718880161252;

- на цех з виготовлення ПЕТ пляшок, загальною площею 629,5 кв. м, адреса місцезнаходження: Тернопільська область, Тернопільський район, село Біла, вулиця Бродівська бічна, будинок 2, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 187462361252.

3. Заява мотивована таким:

- загальна сума боргу Підприємця перед Товариством, яка виникла внаслідок неналежного виконання умов договору поставки, складає 7 582 976,16 грн;

- невжиття заходів забезпечення позову може суттєво утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, оскільки відповідач понад рік прострочив оплату за поставлений товар, проігнорував направлену йому претензію, єдиний платіж за поставлений товар здійснив 21.10.2021;

- з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 354202636 від 13.11.2023 вбачається, що відповідач має зобов`язання перед Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" зі сплати заборгованості за кредитним договором, а частина його майна перебуває під обтяженням у вигляді іпотеки. Обставини щодо наявності заборгованості перед іншим контрагентом вказує на те, що виконання зобов`язання перед ним може потягти витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, що, у свою чергу, вказують на можливість утруднення виконання рішення суду у цій справі, у разі задоволення позову;

- обрані способи забезпечення позову відповідають критеріям розумності, обґрунтованості та адекватності.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції, постанови та додаткових постанов суду апеляційної інстанції

4. Господарський суд Тернопільської області ухвалою від 23.11.2023 заяву про забезпечення позову задовольнив. Наклав арешт в межах ціни позову 7 582 976,16 грн до вирішення справи по суті на:

1) грошові кошти, які знаходяться на рахунках в банківських установах та належать ФОП;

2) на нерухоме майно, яке належить ФОП на праві власності (тимчасове обмеження права на відчуження/розпорядження майном, без обмеження/позбавлення права користування ним), а саме:

- на земельну ділянку з кадастровим номером 6122489200:01:002:0133, площею 3,2398 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, адреса розташування: Тернопільська область, Збаразький район, с/рада Шилівська, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1573167661224;

- на земельну ділянку з кадастровим номером 6125280700:01:001:0053, площею 0,2036 га, цільове призначення - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, для будівництва цеху виготовлення ПЕТ пляшки, адреса розташування: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 718880161252;

- на цех з виготовлення ПЕТ пляшок, загальною площею 629,5 кв.м, адреса місцезнаходження: Тернопільська область, Тернопільський район, село Біла, вулиця Бродівська бічна, будинок 2, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 187462361252.

5. Ухвала суду першої інстанції мотивована таким:

- у випадку подання позову про стягнення грошових коштів відповідач може в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога щодо надання доказів очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22);

- обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним;

- у прохальній частині заяви про забезпечення позову Товариство заявило про накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на рахунках відповідача, в межах заявленої до стягнення суми боргу та накладення арешту на нерухоме майно, яке належить відповідачу на праві власності, в межах заявленої до стягнення суми боргу. Однак, накладення арешту як на кошти, так і на майно відповідача, причому окремо на те, і на інше - у повній сумі спору (по 7 582 976,16 грн), матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), що суперечить вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами (постанова Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22);

- за умови неможливості встановити достатності чи недостатності грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення 7 582 976,16 грн доцільно накласти арешт на майно відповідача саме у межах суми, яка достатня для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів.

6. 20.02.2024 Західний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою апеляційну скаргу Підприємця задовольнив частково, ухвалу суду першої інстанції скасував частково, а саме в частині накладення арешту в межах ціни позову 7 582 976,16 грн на нерухоме майно, яке належить Підприємцю на праві власності. У цій частині заяви про забезпечення позову відмовив. Ухвалу місцевого господарського суду в частині накладення арешту в межах ціни позову 7 582 976,16 грн на грошові кошти, які знаходяться на рахунках в банківських установах та належать Підприємцю залишив без змін.

7. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована таким:

- оскаржуваною ухвалою накладено арешт, як на грошові кошти відповідача в розмірі ціни позову, так і на нерухоме майно, що вказує на порушення судом першої інстанції вимог закону про співмірність вартості арештованого майна (розміру грошових коштів) та ціни позову, яка повинна забезпечуватися судом при задоволенні заяви про забезпечення позову;

- поданий у справі позов стосується стягнення з відповідача грошових коштів, а не належного йому майна, а тому накладення арешту на рухоме та нерухоме майно (окрім грошових коштів) не є співмірним заходом забезпечення позову та не пов`язане із предметом спору;

- відсутні докази того, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю;

- застосування заходів забезпечення позову у цьому спорі, вжиті судом першої інстанції, в частині накладення арешту на грошові кошти в межах ціни позову в сумі 7 582 976,16 грн відповідають вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, а тому в цій частині оскаржувана ухвала підлягає залишенню без змін.

8. 06.03.2024 Західний апеляційний господарський суд ухвалив додаткову постанову, якою заяви представників позивача та відповідача про відшкодування витрат на правову допомогу задовольнив частково: стягнув з Підприємця на користь Товариства - 5 000,00 грн та з Товариства на користь Підприємця - 2 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

9. Суд врахував результати апеляційного перегляду справи, незмінність правової позиції представників учасників процесу впродовж розгляду справи, а також те, що для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність, дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу позивача у сумі 100 000,00 грн та відповідача в сумі 20 000,00 грн не відповідають критерію "розумності їх розміру" і їх відшкодування матиме надмірний характер. Стягнення витрат на правничу допомогу у сумі щодо позивача в розмірі 5 000,00 грн та відповідача - 2 500,00 грн є співрозмірним з наданими адвокатами послугами у суді апеляційної інстанції, обґрунтованими, відповідають критерію "необхідності і обґрунтованості".

10. 20.03.2024 Західний апеляційний господарський суд ухвалив додаткову постанову, якою заяву про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судового збору пропорційно задоволеним вимогам задовольнив частково, стягнув з Товариства на користь Підприємця 1 073,60 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції щодо оскарження ухвали Господарського суду Тернопільської області від 23.11.2023 у цій справі.

Короткий зміст вимог касаційних скарг. Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги, та викладені у відзиві на касаційну скаргу. Підстава (підстави) відкриття касаційного провадження

11. 15.03.2024 Товариство звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову та залишити ухвалу суду першої інстанції в силі. Також Товариство просило стягнути з Підприємця судові витрати на професійну правничу допомогу.

12. На виконання вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України скаржник у касаційній скарзі посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм статей 136, 137 ГПК України, оскільки суд дійшов помилкового висновку, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно боржника за позовом про стягнення грошових коштів є неадекватним засобом забезпечення у цій справі, і не врахував висновку щодо застосування цих норм права у подібних відносинах, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову.

13. 02.04.2024 Товариство звернулось до Верховного Суду з клопотанням, в якому просило прийняти доповнення до касаційної скарги, а саме доповнити її прохальну частину вимогою щодо скасування додаткових постанов Західного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 та 20.03.2024. Скаржник не визначив підстави касаційного оскарження додаткових постанов, однак просить їх скасувати як похідні (невід`ємні складові) від основного оскаржуваного судового рішення.

14. 20.03.2024 Підприємець звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити повністю. Також Підприємець просив стягнути з Товариства судові витрати на правничу допомогу, які планує понести у суді касаційної інстанції.

15. На виконання вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України скаржник у касаційній скарзі посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм статей 74, 86, 136, 137 ГПК України, оскільки суди дійшли помилкового висновку щодо вжиття заходів забезпечення позову, не навели жодних обґрунтувань доцільності та необхідності для таких заходів, як накладення арешту на грошові кошти. Скаржник також зазначає щодо неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, від 05.09.2019 у справі № 911/527/19, від 19.10.2021 у справі № 903/533/21, 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, від 10.11.2020 у справі № 915/167/20, від 23.07.2021у справі № 915/1429/20 щодо необхідності доведення фактів вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду.

16. 05.04.2024 Підприємець звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.03.2024.

17. На виконання вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України скаржник у касаційній скарзі посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм частини восьмої статті 129 ГПК України, оскільки представник позивача не подавав до суду відповідної заяви про розмір судових витрат; пункт 1 частини другої, частини шостої статті 126, частини четвертої - сьомої, дев`ятої статті 129 ГПК України, оскільки позивач не заявив клопотання про зменшення розміру судових витрат, пов`язаних з витратами на правничу допомогу, тому суд апеляційної інстанції помилково задовольнив заяву відповідача лише частково. Також незважаючи на те, що за апеляційною скаргою відповідача ухвалу суду першої інстанції було часткового скасовано, суд без обґрунтування стягнув на користь позивача у якості витрат на правову допомогу суму у двічі більшу - 5 000,00 грн. Суд апеляційної інстанції не застосував частину одинадцяту статті 129 ГПК України, оскільки поклавши судові витрати на обидві сторони, не зобов`язав сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні.

18. 23.04.2024 Підприємець подав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечив проти доводів касаційної скарги Товариства.

19. Відзив мотивовано таким:

- позов у цій справі подано безпідставно, оскільки на момент звернення позивача до суду право вимоги за договором поставки йому вже не належало. Дії позивача направлені на унеможливлення вільного здійснення відповідачем підприємницької діяльності та користування своїм майном і коштами;

- вірогідність ухвалення рішення суду на користь позивача малоймовірна, а тому доводи позивача щодо необхідності забезпечення додаткової гарантії виконання рішення є необґрунтованими;

- позивач не надав суду відомостей щодо суми грошових коштів, яка знаходиться на рахунках відповідача, а тому доводи позивача стосовно можливої недостачі обсягу арештованих коштів не можуть бути взяті до уваги.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство

20. Згідно з частиною першою статтею 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

21. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

22. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, розглядаючи питання забезпечення позову у справах про стягнення заборгованості, сформулювала такі висновки:

- у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (пункт 23);

- можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. У разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника. Необхідно відступити від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 ГПК України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів (пункт 24);

- накладення арешту як на кошти, так і на майно відповідача, причому окремо на те, і на інше - у повній сумі спору, матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), що суперечить вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами (пункт 30);

- за умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення суми позову доцільно накласти арешт на майно відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів (пункт 31).

23. У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції не врахував наведених висновків суду касаційної інстанції і дійшов помилкових висновків щодо неможливості накладення арешту на нерухоме майно, що не є предметом спору; відсутності доказів, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю, оскільки накладення арешту на майно є додатковою гарантіє, що рішення, у разі задоволення позову, буде виконано без обмеження права боржника розрахуватися грошовими коштами, а встановлення обставин щодо можливого вибуття майна з власності відповідача, його зменшення або зникнення є застосуванням завищеного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

24. За таких обставин висновки суду апеляційної інстанції щодо необхідності скасування ухвали суду першої інстанції в частині накладення арешту на майно визнаються необґрунтованими.

25. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що накладення арешту, як на кошти, так і на майно відповідача (окремо на те, і на інше - у повній сумі спору (по 7582976,16 грн), матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), що суперечить вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.

26. Суд першої інстанції не встановив достатності чи недостатності грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення 7 582 976,16 грн, а тому дійшов правильного висновку, що доцільно накласти арешт на майно відповідача саме у межах суми, яка достатня для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів.

27. Верховний Суд враховує, що суди не встановили обставин достатності / недостатності грошових на рахунках відповідача, останній не надав відповідних доказів під час апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, а тому суд першої інстанції (за відсутності доказів достатності коштів на рахунках відповідача) дійшов обґрунтованого висновку щодо доцільності накладення арешту на кошти та нерухоме майно (у межах суми, яка достатня для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів) в межах суму позову (7 582 976,16 грн). Тобто сума арешту, накладеного на майно, обмежується різницею між сумами ціни позову та арештованими грошовими коштами (за їх наявності).

28. При цьому суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідач не обмежений в праві звернутися до суду із заявою про часткове скасування заходів забезпечення позову у разі, якщо на його рахунках перебуває сума коштів у розмірі, передбаченому в ухвалі про забезпечення позову, або вартість майна (його частини) перевищу розмір накладеного арешту у порядку, передбаченому статтею 145 ГПК України.

29. Верховний Суд відхиляє доводи Підприємця щодо неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15.01.2019 у справі №915/870/18, від 05.09.2019 у справі № 911/527/19, від 19.10.2021 у справі №903/533/21, 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, від 10.11.2020 у справі №915/167/20, від 23.07.2021 у справі № 915/1429/20 щодо необхідності наведення мотивування доцільності та необхідності для вжиття заходів забезпечення позову з огляду на те, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що доцільність забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти та майно відповідача забезпечить виконання рішення суду, у разі задоволення позову, а необхідність полягає в можливості відповідача в будь-який момент розпорядитися коштами або відчужити майно. А тому висновки суду першої інстанції не суперечать висновкам, наведеним у вказаних постановах.

30. Верховний Суд відхиляє доводи Підприємця щодо суті позовних вимог (відсутність підстав для стягнення заборгованості через відступлення права вимоги за договором поставки) з огляду на те, що під час вирішення питання про забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).

31. За таких обставин Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо часткового задоволення апеляційної скарги Підприємця та часткового скасування ухвали суду першої інстанції, оскільки у задоволенні скарги слід було відмовити, а оскаржувану ухвалу залишити без змін. Тому касаційна скарга Товариства підлягає задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення про залишення ухвали суду першої в силі. У задоволенні касаційної скарги Підприємця на постанову суду апеляційної інстанції слід відмовити з наведених підстав.

Щодо оскарження додаткових постанов суду апеляційної інстанції

32. Відповідно до частин першої, другої статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

33. Процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (постанови Верховного Суду від 27.01.2022 у справі №921/221/21, від 31.05.2022 у справі №917/304/21 та від 19.01.2024 у справі №910/2053/20).

34. 15.02.2024 Товариство звернулось до суду апеляційної інстанції з додатковими поясненнями, в яких заявило про стягнення з Підприємця судових витрат на правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції. Тобто заяву було вчинено до судових дебатів. А тому доводи Підприємця щодо неподання Товариством заяви про відшкодування витрат на правову допомогу визнаються необґрунтованими.

35. Відповідно до частини четвертої статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

36. З огляду на те, що суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі ухвали суду першої інстанції судові витрати, понесені відповідачем під час апеляційного перегляду справи, не підлягають відшкодуванню, а тому додаткові постанови суду апеляційної інстанції від 06.03.2024 та 20.03.2024 підлягають скасуванню в частині стягнення з Товариства на користь Підприємця судового збору та витрат на правничу допомог.

37. Водночас Товариство не наводить обґрунтування щодо помилкового часткового задоволення судом апеляційної інстанції заяви позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу, а тому, враховуючи межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені частиною першою статті 300 ГПК України, додаткова постанова суду апеляційної інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача 5 000,00 грн витрат на правничу допомогу залишається без змін.

38. Суд касаційної інстанції відхиляє доводи Підприємця щодо необґрунтованого зменшення розміру заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу з огляду на те, що такі витрати взагалі не підлягають відшкодуванню, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення апеляційної скарги відповідача.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

39. Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення; скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

40. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 ГПК України).

41. Згідно зі статтею 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

42. Перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційних скаргах доводів, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу Товариства слід задовольнити та скасувати постанову апеляційної інстанції від 20.02.2024 та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції від 23.11.2023. Також слід скасувати додаткову постанову суду апеляційної інстанції від 06.03.2024 та від 20.03.2024 в частині стягнення з Товариства на користь Підприємця 2 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 1 073,60 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції. У задоволенні касаційних скарг Підприємця на ухвалу суду першої інстанції, постанову від 20.02.2024 та додаткову постанову від 06.03.2024 суду апеляційної інстанції слід відмовити.

Розподіл судових витрат

43. З огляду на те, що касаційна скарга Товариства підлягає задоволенню, згідно зі статтею 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на Підприємця, а витрати понесені останнім покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 300, 301, пунктом 1, 4 частини першої статті 308, статтями 309, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Фізичної особи-підприємця Космини Андрія Володимировича на ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 23.11.2023, постанову від 20.02.2024 та додаткову постанову від 06.03.2024 Західного апеляційного господарського суду у справі № 921/770/23 залишити без задоволення.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Пет" на постанову від 20.02.2024 та додаткові постанови від 06.03.2024 і від 20.03.2024 Західного апеляційного господарського суду задовольнити.

3. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 скасувати, а ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 23.11.2023 у справі № 921/770/23 залишити в силі.

4. Додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 у справі № 921/770/23 скасувати в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Пет" на користь Фізичної особи-підприємця Космини Андрія Володимировича 2 500,00 грн витрат на правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції з ухваленням нової про відмову в задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця Космини Андрія Володимировича про відшкодування витрат на правничу допомогу.

5. Додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 скасувати з ухваленням нової про відмову у задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця Космини Андрія Володимировича про розподіл судового збору.

6. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Космини Андрія Володимировича ( АДРЕСА_2 ; код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Пет" (62495, Харківська область, Харківський район, смт. Васищеве, в`їзд Орєшкова, буд. 1; код 32947706) 2 422,40 грн судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кондратова

Судді Г. Вронська

Н. Губенко