ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 619/701/19 Номер провадження 22-ц/814/171/24Головуючий у 1-й інстанції Остропілець Є.Р. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 травня 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої судді Чумак О.В.
суддів Пилипчук Л.І., Триголова В.М.
за участю секретаря Галушко А.О.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві в режимівідеоконференції цивільну справу за апеляційнимискаргами заступника керівника Харківської обласної прокуратури Андрія Кравченка,
державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція" в особі представника Мухи Андрія Ігоровича
на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 17 вересня 2020 року, ухвалене суддею Остропілець Є.Р.,
по справіза позовом керівникаДергачівської місцевоїпрокуратури Харківськоїобласті вінтересах державив особіДержавного агентствалісових ресурсівУкраїни,Державного підприємства«Харківська лісованауково-досліднастанція» доДергачівської районноїдержавної адміністраціїХарківської області, ОСОБА_1 проскасування розпорядження,визнання недійснимдержавного актута поверненняземельної ділянки.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача,
встановила:
15.02.2019 керівник Дергачівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі: Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» звернувся до Дергачівського районного суду Харківської області з позовом до Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_1 про скасування розпорядження, визнання недійсним державного акту та повернення земельної ділянки.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що Дергачівською місцевою прокуратурою 28.08.2018 внесено відомості до ЄРДР за №42018221280000120 та розпочато досудове розслідування за фактом незаконного виділення земельної ділянки на території Дергачівського району Харківської області, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 364 КК України.
В ході досудового розслідування встановлено, що розпорядженням голови Дергачівської районної державної адміністрації від 23.11.2009 року №1284 затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки загальною площею 2.0000 га на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району (за межами населеного пункту) для ведення особистого селянського господарства та передано у власність безоплатно.
На підставі вищевказаного розпорядження ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на вказану земельну ділянку загальною площею 2.0000 га з кадастровим номером 6322055900:04:000:0137 серії ЯИ №837445, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області 16.12.2009 під №010969300439.
Вказане розпорядження Дергачівської районної державної адміністрації щодо надання земельної ділянки у власність ОСОБА_1 прийнято у порушення вимог ст.ст. 20, 116, 149 Земельного кодексу України, ст. 5 Лісового кодексу України, розпорядження Кабінету Міністрів України №610-р від 10.04.2008.
Встановлено, що вищевказана земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, що підтверджується інформацією Відділу у Дергачівському районі ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 12.07.2018 №10-20-0.23,18-899/109-18.
Відповідно до листа ДП Харківська лісова науково-дослідна станція від 20.11.2018 б/н, вказана земельна ділянка з кадастровим номером 6322055900:04:000:0137 знаходиться на території земель держлісгоспу та будь-якої згоди ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» або Данилівський дослідний держлісгосп, у віданні якого перебувала вказана земельна ділянка, не надавали.
Вказане підтверджується також листом ДП Харківська державна лісовпорядна експедиція від 30.07.2018 №343, якою проведено лісовпорядні роботи (геодезичне дослідження вказаної земельної ділянки) з кадастровим номером 6322055900:04:000:0137 загальною площею 2.0000 га , що розташована на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, знаходиться в межах земель лісогосподарського призначення ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», згідно планово-картографічних матеріалів базового лісовпорядкування 2014 року.
До теперішнього часу в судовому порядку вказані планово-картографічні матеріали базового лісовпорядкування недійсним не визнано, отже вони є правовстановлюючими документами ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» на право постійного користування зазначеною земельною ділянкою.
Згідно з висновком спеціаліста ПП «Перспектива-Земля», вартість земельної ділянки з кадастровим номером 6322055900:04:000:0137, загальною площею 2.0000 га, становить 1333 600,00 грн.
Отже розпорядження Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області щодо надання спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 прийняте усупереч вимогам ст.ст. 19, 20, 149 Земельного кодексу України за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України щодо вилучення із постійного користування ДП Харківська лісова науково-дослідна станція спірних земельних ділянок та без попередньої зміни цільового призначення земельних ділянок.
Ураховуючи, що спірна земельна ділянка вибули з володіння держави всупереч вимогам законодавства, волі власника та постійного користувача ділянки, незаконно відчужене майно підлягає поверненню його власнику.
З огляду на викладене, оскільки розпорядження голови Дергачівської районної державної адміністрації від 23.11.2009 №1284 про передачу земельної ділянки у власність є незаконним, яке слугувало підставою для подальшого оформлення державного акту на право власності на зазначену земельну ділянку серії ЯИ №837445, то відповідний державний акт на право власності не відповідає закону та порушує права власника.
Таким чином позивач вважає, що необхідно визнати зазначений державний акт недійсним у судовому порядку.
Обґрунтовуючи підстави представництва інтересів держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція», прокурор Дергачівської місцевої прокуратури послався на приписи ст. 14, 131-1 Конституції України, та зазначив, що факт протиправного вилучення земель лісового фонду державної власності порушує інтереси держави, як власника, щодо реалізації передбаченого ч.1 ст. 319 ЦК України права вільно розпоряджатися нею через уповноважений орган виконавчої влади і є підставою для втручання органів прокуратури.
Згідно зі ст. 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.
Також порушено інтереси держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, у сфері управління якого перебуває Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція» (ЄДРПОУ 00994058), що є постійними користувачами спірних земельних ділянок.
Відповідно до ст. 1 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 №458/2011, Державне агентство лісових ресурсів України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи центральних органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері лісового та мисливського господарства.
Згідно з вимогами ст. 7 цього Положення, Державне агентство лісових ресурсів України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві та Севастополі.
Пунктом 4 ст. 4 цього Положення передбачено, що Держлісагентство України здійснює державне управління в галузі ведення лісового і мисливського господарства, а також державного контролю за додержанням законодавства з ведення лісового господарства.
Поряд з цим, не зважаючи на сплив тривалого часу з моменту відчуження земельної ділянки, Державним агентством лісових ресурсів України, Державним підприємством Харківська лісова наукова-дослідна станція заходи, спрямовані на повернення зазначеної земельної ділянки у власність держави, не вжито, що свідчить про їх бездіяльність.
Заочним рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 31 жовтня 2019 року позов Керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області задоволено .
Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 06 травня 2020 року було скасовано заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 31 жовтня 2019 та призначено справу до розгляду за правилами загального провадження .
Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 17 вересня 2020 року у задоволенні позову керівника Дергачівської окружної прокуратури Харківської області відмовлено.
При вирішенні спору суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог прокурора та зазначив, що позов подано з пропуском строку позовної давності, оскільки державі в особі спеціально створених органів державної влади було відомо з 2009 року про незаконну передачу в приватну власність спірної земельної ділянки, однак уповноважені державою органи не вчинили покладених на них законом обов`язків щодо усунення вказаних порушень протягом позовної давності.
При цьому прокурор не ставив питання про поновлення строку позовної давності.
На вказане рішення заступник керівника Харківської обласної прокуратури Андрій Кравченко подав апеляційну скаргу, в якій з підстав неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що Дергачівській місцевій прокуратурі Харківської області про порушення законодавства при виділенні спірної земельної ділянки відповідачеві стало відомо під час досудового розслідування в кримінальному провадженні №42018221280000120 від 28.08.2018 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 364 КК України.
Позивачу ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» про порушення їх прав стало відомо у серпні 2018 року.
В матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивачів про прийняття Дергачівською РДА спірного розпорядження.
Зазначає, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, на території Держлісгоспу та будь-якої згоди ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» або її попередник Данилівський дослідний держлісгосп не надавали.
Також вищевказане рішення суду першої інстанції оскаржено в апеляційному порядку Державним підприємством «Харківська лісова науково-дослідна станція».
В апеляційнійскарзі представникпозивача адвокатМуха АндрійІгорович,посилаючись нанеповне з`ясуванняобставин,що маютьзначення длясправи; недоведеністьобставин,що маютьзначення длясправи,які судпершої інстанціївизнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи ; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов прокурора.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що факт протиправного вилучення земель лісового фонду державної власності порушує інтереси держави як власника щодо реалізації передбаченого ч.1 ст. 319 ЦК України права вільно розпоряджатися нею через уповноважені органи виконавчої влади і є підставою для втручання органів прокуратури.
Вважає порушеними інтереси держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, в сфері управління якого перебуває ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».
З моменту відчуження земельної ділянки Державним агентством лісових ресурсів України, ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» заходи, спрямовані на повернення спірної земельної ділянки у власність держави не вжито, оскільки вони не були обізнані про порушення відповідачами своїх прав.
Вважає неправильними висновки суду першої інстанції про порушення строків звернення до суду, оскільки матеріали справи не містять доказів щодо обізнаності позивачів про факт виділення відповідачу земельної ділянки, щодо узгодження процедури її виділення та вилучення у позивачів з постійного користування, зміни цільового призначення.
Посилається на те, що строк позовної давності починає свій перебіг з 15.11.2018 р. З позовом прокурор звернувся 15.02.2019 в межах строку позовної давності.
Вважає помилковими висновки суду першої інстанції про початок перебігу позовної давності з часу незаконної передачі земель Дергачівською РДА.
Вказує, що до заяви про перегляд заочного рішення представник відповідача надав проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, де зазначено, що площа земель лісогосподарського призначення становить 1,9811 га. Недослідження вказаного проєкту відведення земельних ділянок призвело до ухвалення необґрунтованого рішення та застосування строків позовної давності.
Відповідачем ОСОБА_1 рішення місцевого суду щодо встановлених судом обставин до апеляційної інстанції не оскаржувалось.
15.02.2021 відповідач ОСОБА_1 подав додаткові письмові пояснення на апеляційні скарги та клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи (том 2 а.с. 172), яке задоволено ухвалою Харківського апеляційного суду від 28.07.2021 р. (том 2 а.с. 204).
15.12.2021 експертом надано висновок про те, що оскільки на дослідження не були надані додаткові матеріали, які необхідні для проведення експертизи, встановити, чи має перетин контур земельної ділянки кадастровий номер 6322055900:04:000:0137, загальною площею 2.0000 га, із межею земельної ділянки лісового фонду ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» на момент виникнення спірного правовідношення не надається можливим (том 2 а.с. 222).
07.02.2022 до суду надійшло клопотання адвоката Рожнова О.В. який представляє відповідача ОСОБА_1 , про витребування доказів, а саме у ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» каталогу координат та топографо-геодезичну зйомку земельної ділянки лісового фонду ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» в єдиній системі координат (у паперовому вигляді та електронному форматі) у т.ч. збірний кадастровий план досліджуваних ділянок, виконану роботу, яка має відповідні повноваження на виконання таких робіт (сертифікат) (а.с 243 том 2).
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 07 лютого 2022 року витребувано у ДП «Харківська лісова науково кадастровий номер 6322055900:04:000:0137 та земельної ділянки лісового фонду ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» в єдиній системі координат (у паперовому вигляді та електронному форматі), у т.ч. збірний кадастровий план досліджуваних ділянок, виконану роботу, яка має відповідні повноваження на виконання таких робіт (сертифікат) (том 3 а.с. 102-104).
04.08.2022 ця справа на виконання розпорядження Верховного Суду від 25.03.2022 №14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду Полтавському апеляційному суду.
12.12.2023представником позивача ОСОБА_2 подано клопотанняпро долученнядоказів щодо розташування земельної ділянки відповідача (том 3 а.с. 161-175).
05.02.2024 від ОСОБА_2 надійшло клопотання про долучення до справи як доказу копію експертного дослідження, проведеного в рамках здійснення досудового розслідування кримінального провадження, де ДП "ХЛНДС" є потерпілим, що стосується підстав та предмету позову.
Також 05.02.2024 подано клопотання про долучення до справи фотодоказів огляду насаджень земельної ділянки відповідача.
В ході розгляду справи представник відповідача ОСОБА_3 заявлене ним клопотання про призначення у справі судової земельно-технічної експертизи не підтримав, просив продовжити розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом ст. 374 ч. 1 п. 2 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідноіз ст.376ЦПК України,підставами дляскасування судовогорішення повністюабо частковота ухваленнянового рішенняу відповіднійчастині абозміни судовогорішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, перевіривши справу в межах заявлених вимог і апеляційного оскарження, приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню, враховуючи наступне.
Судом першої інстанції встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що Дергачівською місцевою прокуратурою 28.08.2018 внесено відомості до ЄРДР за №42018221280000120 та розпочато досудове розслідування за фактом незаконного виділення земельної ділянки на території Дергачівського району Харківської області, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2ст. 364 КК України. Досудове розслідування не завершено.
В ході досудового розслідування встановлено, що розпорядженням голови Дергачівської районної державної адміністрації від 23.11.2009 року №1284 затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки загальною площею 2.0000 га на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району(за межами населеного пункту) для ведення особистого селянського господарства та передано у власність безоплатно.
На підставі цього розпорядження ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на вказану земельну ділянку загальною площею 2.0000 га з кадастровим номером 6322055900:04:000:0137 серії ЯИ №837445, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області 16.12.2009 під №010969300439.
Також судом встановлено, що земельна ділянка, загальною площею 2.0000 га, (кадастровий номер 6322055900:04:000:0137), яка згідно спірного розпорядження Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області передана у власність ОСОБА_1 , відноситься до земель лісогосподарського призначення, що підтверджується інформацією Відділу у Дергачівському районі ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 12.07.2018 №10-20-0.23,18-899/109-18.
Відповідно до листа ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» від 20.11.2018 б/н, вказана земельна ділянка з кадастровим номером 6322055900:04:000:0137 знаходиться на території земель держлісгоспу та будь-якої згоди ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» або попередник Данилівський дослідний держлісгосп не надавали.
Наведене підтверджується також листом ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 30.07.2018 №343, якою проведено лісовпорядні роботи (геодезичне дослідження вказаної земельної ділянки) з кадастровим номером 6322055900:04:000:0137 загальною площею 2.0000 га , що розташована на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, знаходиться в межах земель лісогосподарського призначення ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», згідно планово-картографічних матеріалів базового лісовпорядкування 2014 року.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції встановив, що спірна земельна ділянка незаконно була передана у приватну власність позивачу, оскільки знаходиться на території земель держлісгоспу. Разом з тим, приймаючи до уваги те, що уповноважені державою органи не вчинили покладених на них обов`язків щодо усунення порушень протягом строку позовної давності, хоча їм було відомо про порушення прав, відмовив у задоволення позову в зв`язку з пропуском строку позовної давності.
Колегія суддів, не погоджується з висновком суду щодо наявності підстав для застосування строків позовної давності, враховуючи наступне.
Щодо правових підстав звернення прокурора до суду в інтересах ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» та в інтересах Державного агентства лісових ресурсів.
Згідно зістаттею 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.
Частиною другоюстатті 4 ЦПК Українипередбачено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Передумовою участі органів та осіб в цивільному процесі є набуття ними цивільного процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право представляти інтереси інших суб`єктів, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.
Згідно з пунктом 3 частини першої та частиною другоюстатті 131-1 Конституції Українив Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
На прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12розділу III ЦПК України(стаття 2 Закону України «Про прокуратуру»; далі - Закон № 1697-VII). Прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 1Розділу ХІІІ Закону № 1697-VII).
ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або ж у тому разі, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. russia, заява № 42454/02, § 35)).
Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені уЗаконі № 1697-VII, частина третя статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
З наведеного можна дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)).
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 69)).
Урішенні від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд Українизазначив, що державні інтереси закріплюються як нормамиКонституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами органів державної влади, органів місцевого самоврядування.
Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
Представництво інтересів громадянина або держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 № 1697-VII «Про прокуратуру»(тут і далі - в редакції, чиннійна час звернення позивача до суду), який набрав чинності 15.07.2015. Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Згідно з абзацом першим частини третьої статті 23зазначеного Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
З наведених норм випливає, що прокурор наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді лише двох суб`єктів права - громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) та держави, і не наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді інших суб`єктів права, зокрема юридичних осіб.
У зв`язку з цим позовні вимоги прокурора, спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства, не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах державного підприємства, а прокурор не має повноважень на ведення справ в частині таких вимог.
Відповідно до пункту 2 частини першоїстатті 257ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.
Отже, судове рішення підлягає скасуванню в частині розгляду по суті позову прокурора, поданого в інтересах ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» із залишенням позову без розгляду в зазначеній частині.
У постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 204/6292/18 та від 17 червня 2020 року у справі № 204/7119/18 викладено правовий висновок, згідно з яким саме наявність державно-владних повноважень відокремлює органи державної влади від інших державних установ, які також утворюються державою для здійснення завдань і функцій держави, але, на відміну від органів державної влади, не наділяються владними повноваженнями. Органи державної влади є складовою частиною державного апарату - системи органів та осіб, які наділяються певними правами та обов`язками щодо реалізації державної влади. Водночас державні організації (установи, заклади), на відміну від державного органу, не мають державно-владних повноважень, не виступають від імені держави та є частиною механізму, а не апарату держави. Державна організація - це створений державою колектив працівників чи службовців, що характеризується організаційною єдністю, а також наявністю нормативно визначених повноважень в одній зі сфер суспільних відносин. При цьому така організація має власний кошторис.
У постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України…Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.
Відповідно до частин першої, другоїстатті 20Земельного кодексуУкраїни (далі -ЗК України, тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно дозаконугромадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України).
При цьому, згідно зі статтею 3ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.
Відповідно до частини другої статті 8Лісового кодексуУкраїни (далі - ЛК України) (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
Водночас частиною другою статті 5ЛК України передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства. Отже, застосування норм земельного і лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинно базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.
Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.
Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування визначено статтею 122 ЗК України.
Частиною третьоюстатті 17ЛК України передбачено, що ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.
Районні державні адміністрації у сфері лісових відносин на їх території приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення (пункт 4 частини першоїстатті 32 ЛК України).
Отже, питання щодо розпорядження земельними ділянками, в тому числі, земельними лісовими ділянками, державної власності, забезпечення заходів щодо охорони і захисту лісів законодавством покладено на органи виконавчої влади (Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації) за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища.
Держлісагентство України- центральний орган виконавчої влади України з питань лісового, мисливського господарства, полювання та мисливського собаківництва. Утворене шляхом реорганізації Державного комітету лісового господарства України. Діяльність Держлісагентства спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту навколишнього середовища і природних ресурсів.
Функціями Держлісагентства України відповідно до Положення про Держлісагенство, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2014 року № 521з подальшими змінами, зокрема, є: здійснення державного управління в галузі ведення лісового і мисливського господарства, а також державного контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів щодо ведення лісового господарства (крім державного контролю з карантину рослин та у сфері захисту рослин); здійснення державного управління територіями та об`єктами природно-заповідного фонду в лісах підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління; організація ведення лісовпорядкування та впорядкування мисливських угідь; ведення державного лісового кадастру та обліку лісів; здійснення моніторингу лісів; прийняття рішення про віднесення лісів до відповідної категорії.
Як вбачається із матеріалів справи, Державне агентство лісових ресурсів України є уповноваженим державним органом, яке не надавало згоди на переведення спірної земельної ділянки із земель лісогосподарського призначення у землі для ведення особистого селянського господарства.
Таким чином, наявні підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України.
Щодо питання правомірності вибуття спірної земельної ділянки з державної власності та підстав для її витребування
Відповідно достатті 14 Конституції Україниземля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з частиною другоюстатті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.
Відповідно до частини першоїстатті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування»сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначеніКонституцією України, цим та іншими законами.
Згідно з пунктами «а», «б», «в», «г»статті 12 ЗК Україниу редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цьогоКодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цьогоКодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цьогоКодексу.
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, в тому числі землі лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першоїстатті 19 ЗК України).
Частиною першоюстатті 116 ЗК Українипередбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно із частиною першою пункту 12розділу Х «Перехідні положення» ЗК Україниу редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (2009 рік), до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель водного фонду, історико-культурного, лісогосподарського, оздоровчого, рекреаційного, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначенийстаттею 118 ЗК України.
Відповідно до частини першоїстатті 118 ЗК Українигромадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.
Частиною шостоюстатті 118 ЗК Українипередбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін (частина сьомастатті 118 ЗК України).
Згідно ізстаттею 50 Закону України «Про землеустрій»у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок складаються проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Порядок складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Частинами першою, другою та четвертоюстатті 20 ЗК Українивизначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.
Відповідно достатті 1 ЗК Україниземля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Частиною першоюстатті 1 ЛК України(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства (стаття 5 ЛК Україниу редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно достатті 63 ЛК Україниведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 55 ЗК України).
Згідно зі статтями56,57 ЗК Україниземлі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5,0 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.
Водночас у частині другійстатті 5 ЛК Українипередбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства.
Відповідно достатті 48 ЛК Українив матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування. Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.
За змістом статей181-184,202-204 ЗК України,законів України «Про Державний земельний кадастр»та «;Про землеустрій»дані державного земельного кадастру -це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.
Згідно з пунктом 5розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК Україниу редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.
Тобто при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5розділу VIIІ «Прикінцеві положення» ЛК України.
Статтею 21 Земельного кодексуУкраїни встановлені наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель та передбачено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно дозаконугромадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.
Відповідно до статей317,319 ЦК Українисаме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
За загальним правилом, закріпленим устатті 387 ЦК України, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першоїстатті 388 ЦК Українипов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
Як зазначалось вище, судом першої інстанції встановлено, і це підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що земельна ділянка з кадастровим номером 6322055900:04:000:0137, яка була передана у приватну власність ОСОБА_1 , знаходиться на території земель держлісгоспу та є власністю держави. При цьому ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» згоди на вилучення спірної земельної ділянки не надавала.
Вказане підтверджується також листом ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 30.07.2018 №343, якою проведено лісовпорядні роботи (геодезичне дослідження вказаної земельної ділянки) з кадастровим номером 6322055900:04:000:0137 загальною площею 2.0000 га , що розташована на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, частково знаходиться в межах земель лісогосподарського призначення ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», згідно планово-картографічних матеріалів базового лісовпорядкування 2014 року (а.с. 16 том 1) та схемою перетину земельних ділянок, доданою до нього (а.с. 17 том 1).
Приймаючи до уваги те, що розпорядження голови Дергачівської районної державної адміністрації від 23.11.2009 року №1284, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки загальною площею 2.0000 га на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району(за межами населеного пункту) для ведення особистого селянського господарства та передано її у власність відповідачу, прийняте всупереч вимогам ст.ст. 19, 20, 149 ЗК України та ст. 59 ЛК України, за відсутності відповідного рішення щодо вилучення із постійного користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» спірної земельної ділянки та без попередньої зміни її цільового призначення, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про неправомірність виділення її у власність відповідача ОСОБА_1 .
При цьому колегія суддів не приймає до уваги заперечення представника відповідача ОСОБА_3 щодо ненадання прокурором доказів на підтвердження накладення земельної ділянки ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» на земельну ділянку, яка була надана у власність ОСОБА_1 , враховуючи наступне.
У постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у спорах щодо земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18,19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (статті 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.
Таким чином, через об`єктивні, видимі природні властивості земельних ділянок, виявивши розумну обачність, особа, якій виділялась земельна ділянка, могла і повинна була знати про те, що земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення(аналогічні правові висновки, висловлені у постановах Великої Палати Верховного Судувід 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, провадження№ 14-76цс18, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, провадження № 14-95цс18, від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, провадження № 14-71цс18, а також у постановах Верховного Суду, в аналогічних спорах, від 09 жовтня 2019 року у справі № 367/3246/15-ц, провадження № 61-11159св19, 11 грудня 2019 року у справі № 367/3487/15-ц, провадження № 61-18599св18, 15 жовтня 2020 року у справі № 367/3514/15-ц, провадження № 61-17965св19, від 16 лютого 2022 року у справі № 367/3255/15, провадження№ 61-12152св20, від 09 вересня 2022 року у справі № 367/3381/15, провадження № 61-20635св21).
Відповідно до таблиці № 1, доданої до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, зі зміною цільового використання, за межами населеного пункту на території Малоланилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області складеного у 2009 р, яка була надана відповідачем ОСОБА_1 до суду першої інстанції, спірна земельна ділянка вкрита лісовною деревною на 1,9811 га, площа не вкритої лісовою рослинністю складає 0,0189 га ( а.с. 104 том 1).
Заліснення наданої ОСОБА_1 земельної ділянки також підтверджується викопіюванням із чергового кадастрового плану та плану зон обмежень земельної ділянки (а.с.130, 132 том 1).
Таким чином, ОСОБА_1 , отримавши спірну земельну ділянку відповідно до розпорядження голови Дергачівської районної адміністрації від 23.11.2009 року, яка мала видимі природні властивості, а саме: майже вся була вкрита лісовиною, проявивши розумну обачність, міг та повинен був знати про те, що вона належить до земель лісогосподарського призначення.
Відповідно до положень частини першоїстатті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостоюстатті 81 ЦПК Українидоказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першоюстатті 76 ЦПК Українипередбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина першастатті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина першастатті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьоїстатті 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановленихЦПК України.
Під час апеляційного перегляду справи представником ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» Мухою А.І. подані нові докази на підтвердження належності спірної земельної ділянки, які не були предметом дослідження судом першої інстанції, а саме викопіювання із Публічної кадастрової карти України, плани лісонасаджень, плани формування територій, планшети з Дергачівського лісництва, висновок експертів Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім.. Засл проф.. М.С. Бокаріуса» у кримінальному провадженні від 22.12.2023.
Згідно з частиною третьоюстатті 367 ЦПК Українидокази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Тлумачення пункту 6 частини другої статті356, частин першої - третьої статті367 ЦПК Українисвідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першоїстатті 44 ЦПК Українищодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.
Приймаючи до уваги те, що вказані докази мають виняткове значення для повного, всебічного та об`єктивного розгляду цієї справи та правильного вирішення спору, в тому числі з`ясування питання щодо належності земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, що перебувають під посилиною правовою охороною держави, колегія суддів вважає за необхідне прийняти їх, надавши їм відповідну оцінку.
Так, відповідно до листа Державного підприємства «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 16.11.2023 № 780, 15.11.2023 року під час виконання робіт з базового лісовпорядкування лісового фонду ДП «Лісова науково-дослідна станція» з метою виявлення можливих перетинів меж спірної земельної ділянки із землями держлісфонду, було проведено комплекс топографо-геодезичних, лісовпорядних робіт по встановленню/відновленню меж лісової ділянки ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» (кв. 200 Дергачівського лісництва), яка розташована за межами населених пунктів на території Малоданилівської селищної ради Харківського району.
В результаті проведеної перевірки встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 6322055900:04:000:0137, яка передана у приватну власність для ведення особистого селянського господарства, розташована на території Малоданилівської селищної ради Харківського району Харківської області та, згідно чинних планово-картографічних матеріалів базового лісовпорядкування 2013-2023, частково відноситься до земель лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» (в минулому Данилівський дослідний держлісгосп) - Дергачівське лісництво, квартал 200, виділ 2.
Встановлена площа перетину меж спірної земельної ділянки з землями ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» за результатами інженерно-геодезичних робіт 1,9015 га.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування 2013 року ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», які використовувались під час перевірки, є чинними та обов`язковими до використання на підприємстві, складені за результатами проведення польових лісовпорядних робіт на основі даних органів землевпорядкування та оригіналів планшетів минулого лісовпорядкування (а саме лісовпорядкування 1990, 2003 років), шляхом прямого викопіювання, у відповідності до п. 2.2.1 Інструкції та відповідають їм (у частині зовнішньої межі) ( а.ч. 169-175 том 2).
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що площа перетину, встановлена внаслідок проведеного обстеження 1,9015 га, фактично співпадає з встановленою площею вкритої лісовою рослинністю, земельної ділянки відповідно до таблиці № 1 доданої до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 , складеного у 2009 році 1,9811 га (а.с.104 том 1).
Відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою та земельно-оціночної за матеріалами кримінального провадження № 42018221280000120 Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім.. Засл проф. М.С. Бокаріуса», складеного 22.12.2023 проект землеустрою 6322055900:04:000:0137 не відповідає вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування.
В зв`язку з тим, що у досліджуваному «Проекті землеустрою 6322055900:04:000:0137» недостовірно подані відомості щодо категорії земель цільового призначення земельної ділянки на момент її відведення гр. ОСОБА_1 , встановити чи змінено та затверджено цільове призначення земельної ділянки відповідно до вимог земельного законодавства та інших нормативних документів з питань землеустрою та землекористування не виявляється можливим.
Також неможливо встановити чи накладається земельна ділянка з кадастровим номером 6322055900:04:000:0137, площею 2,0 га, власником якої є ОСОБА_1 , на землі лісогосподарського призначення ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» відповідно до правовстановлюючих документів на ці земельні ділянки, оскільки на дослідження експерта не були надані каталоги координат земельних ділянок, планово-картографічних матеріалів та відповідних рішень органів влади про надання земельних ділянок у користування. ( а.с.198-219 том 3).
За клопотанням представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Рожнова О.В. у даній справі ухвалою Харківського апеляційного суду було призначено судову земельно-технічну експертизу для з`ясування питання чи має перетин контур земельної ділянки, що була надана ОСОБА_1 із межею земельної ділянки лісового фонду Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція».
Відповідно до висновку експерта № 20025 від 15.12.2021 Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім.. Засл проф. М.С. Бокаріуса» у зв`язку з тим, що на дослідження не були надані додаткові матеріали, які необхідні для проведення експертизи, встановити, чи мають перетини земельна ділянка відповідача та із межею земельної ділянки лісового фонду Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» не є можливим.
В подальшому ухвалами суду апеляційної інстанції у Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» витребовувались необхідні для проведення експертизи докази, частина яких була надана суду.
Разом з тим, представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Рожнов О.В. відмовився від заявленого ним клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи.
Процесуальні ризики вчинення чи не вчинення певної процесуальної дії несуть сторони у справі.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило,стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К.» та інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»).Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високогостандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Враховуючи наведене, колегія суддів,оцінюючи зазначені нові докази в сукупності з іншими доказами, наявними в матеріалах справи, вважає що оскільки на час винесення оскаржуваного розпорядження голови Дергачівчької районної державної адміністрації Харківської області від 23.11.2009 року № 1284 «Про передачу безоплатно у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства», спірна земельна ділянка, належала до земель лісового фонду Дергачівського лісництва (квартал 200), які перебувають у постійному користуванні державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» (в минулому Данилівський дослідний держлісгосп), вона знаходилась поза межами населеного пункту, то розпорядження про вилучення цієї земельної ділянки із земель державного лісового фонду мала приймати обласна державна адміністрація, за погодженням із землекористувачем.
Крім того, відповідно до відомостей Публічної кадастрової карти України, розміщеної на офіційному вебсайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфкрі земельних відносин, спірна земельна ділянка, є залісненою. Такі відомості є загальновідомими, а тому не потребують доказування, що передбачено частиною 3 статті 82 ЦПК України. Судом не встановлено обставин, які б спростували заліснення наданої у власність ОСОБА_1 земельної ділянки та невідповідність відомостей з Публічної кадастрової карти України фактичному стану ані на цей час, ані на час отримання у власність цієї земельної ділянки.
Посилання представника відповідача, що спірна земельна ділянка могла зарости лісовиною, після її виділення у 2009 році, не може бути прийнято до уваги, оскільки спростовується проектною документацією, виготовленою відповідачем ОСОБА_1 у 2009 році, згідно якої площа вкритої лісовою деровиною наданої у власність земельної ділянки складає 1,9811 га.
Таким чином висновкі місцевого суду щодо неправомірності набуття відповідачем ОСОБА_1 земельної ділянки, що належить до земель лісового господарства, є законними та обґрунтованими.
В свою чергу належних, допустимих та достатніх доказів на спростування належності спірної земельної ділянки до земель лісового фонду, відповідачі не надали. Докази подані прокурором, а також представником ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» є більш вагомими та переконливими у своїй сукупності.
Щодо строків позовної давності
Представник відповідача, ОСОБА_1 ОСОБА_4 під час розгляду справи місцевим судом, просив застосувати позовну давність, з посиланням на те, що про можливе порушення інтересів держави прокуратурі Дергачівського району Харківської області могло бути відомо з часу внесення відомостей щодо спірної земельної ділянки у ДЗК тобто у 2009 році. Окрім того, прокурор не використав можливості долучити до позовної заяви клопотання про поновлення строку позовної давності та довести поважності причин пропуску такого строку.
Встановивши незаконність набуття відповідачем ОСОБА_1 спірної земельної ділянки та відмовляючи у задоволенні позову в зв`язку з пропуском строку позовної дівності, суд першої інстанції послався на те, що держава, в особі спеціально створених органів державної влали з 2009 року, знала про незаконну передачу у приватну власність земельної ділянки, однак уповноважені державою органи не вчинили покладених на них обов`язків щодо усунення порушень протягом позовної давності.
Разом з тим, висновок суду щодо пропуску прокурором строку звернення до суду, не відповідає встановленим обставинам та наявним у справі доказам.
Так, відповідно достатті 253ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).
Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.
На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). В разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2), якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).
При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1ст. 261 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) зазначено, щоперебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року справі № 362/44/17)».
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що особи за захистом інтересів яких звернувся прокурор (Державне агентство лісових ресурсів України), знали або мали можливість дізнатися про порушення їх прав.
Про виділення ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастрови номером 6322055900:04:000:0137 загальною площею 2.0000 га, що розташована на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області та знаходиться в межах земель лісогосподарського призначення ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», прокурор дізнався в 2018 році після порушення кримінального провадження № 42018221280000120.
До судупрокурор звернувся у лютому 2019 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності.
Приймаючи до уваги наведене, а також те що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що прокурор або Державне агентство лісових ресурсів, в інтересах якого пред`явлено позов, могли дізнатися у 2009 році про незаконне вибуття спірної земельної ділянки, колегія суддів вважає, що позивачем не пропущений строк звернення до суду, встановлений законом.
Звернення прокурора з вимогою про повернення земельних ділянок земельних ділянок із володіння відповідача у цій справі спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності під час вирішення суспільно важливого та соціально значущого питання - розпорядження землями лісового фонду, безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державного власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів, як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Суспільний інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землі лісогосподарського призначення, захист такого права шляхом повернення в державну власність земель лісогосподарського призначення, що незаконно вибули з такої власності.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина другастатті 152 ЗК України). Наведені способи захисту реалізуються шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Власник земельної ділянки лісогосподарського призначення може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку (пункт 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, пункт 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц).
Згідно зістаттею 152 ЗК України(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів.
За змістом частини 1статті 155 ЗК України(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Статтею 21 ЗК України(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.
Згідно зістаттею 387 ЦК Українивласник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
При цьому колегія суддів враховує, що прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з дотриманням засад правового порядку, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченуКонституцієюта законами України.
Отже правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.
У спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісового фонду, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, недопущенні погіршення екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті13, частина сьома статті41, стаття50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті18,19, пункт «а» частини першої статті91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України). Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.
Подібні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц (провадження № 14-460цс18), від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц (провадження № 14-76цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (провадження № 14-235цс18).
Отже, витребування спірної земельної ділянки із володіння відповідача ОСОБА_1 відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі нормистатті 387, 388 ЦК Україниу зв`язку з порушенням органом державної влади низки вимогЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.
Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури та Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» підлягають частковому задоволенню. Рішення суду місцевого в частині відмови у задоволенні позову Дергачівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів до Дергачівської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Дергачівської районної державної адміністрації від 23.11.2009 №128, визнання недійсними та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 837445, повернення земельної ділянки скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог у цій частині.
Керуючись статтями367,374,376,377,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів
п о с т а н о в и л а:
Апеляційні скаргизаступника керівника Харківської обласної прокуратури Андрія Кравченка, Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція" в особі представника Мухи Андрія Ігоровича задовольнити частково.
Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 17 вересня 2020 року скасувати. Позовні вимоги керівника Дергачівської місцевої прокуратури, заявлені в інтересах Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція залишити без розгляду.
Позов Дергачівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів до Дергачівської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Дергачівської районної державної адміністрації від 23.11.2009 №128 в частині «Про передачу безоплатно земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Малоданилівської селищної ради».
Визнати недійсними та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 837445, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області 16.12.2009 №010969300439.
Витребувати у ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) земельну ділянку з кадастровим номером 6322055900:04:000:0137, яка розташована на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області на користь держави - Державного агентства лісових ресурсів України .
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В.Чумак
Судді: Л.І.Пилипчук
В.М.Триголов
Суд | Полтавський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 02.05.2024 |
Оприлюднено | 20.05.2024 |
Номер документу | 119100463 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них: спори про припинення права власності на земельну ділянку |
Цивільне
Полтавський апеляційний суд
Чумак О. В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні