Постанова

від 01.05.2024 по справі 396/1577/23

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 травня 2024 року м. Кропивницький

справа № 396/1577/23

провадження № 22-ц/4809/671/24

Кропивницький апеляційний суд у складі:

головуючого судді - Письменного О.А.,

суддів - Голованя А.М., Дуковського О.Л.,

при секретарі Федоренко Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Нова - Україна» на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 15 січня 2024 року (суддя Цесельська О.С.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Нова - Україна», третя особа без заявлення самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 про розірвання договору оренди земельної ділянки,-

встановив:

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що йому на праві власності належитьземельна ділянка, розташована на території Новоукраїнської міської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, площею 4,4583 га, кадастровий номер 3524010000:02:002:1453, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 24 травня 2002 року серії ІІ-КР № 036979.

02 березня 2011 року між ним та СТОВ «Росія» (перейменоване в СТОВ «Нова-Україна») стосовно земельної ділянки площею 4,4583 га, кадастровий номер 3524010000:02:002:1453 було укладено договір оренди землі б/н. Згідно з положеннями пунктів 9, 11 договору орендна плата вноситься орендарем у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки у грошовій формі до 31 грудня щорічно. Пунктом 5 договору передбачено, що нормативна грошова оцінка орендованої земельної ділянки станом на 03.03.2011 року становить 53916 грн. Строк дії договору закінчується 15 листопада 2060 року.

Позивач вказав, що вказані умови договору відповідач не виконує, орендну плату протягом 12 років (2012-2023 р.р.) не сплачує, тому вважає, що несплата відповідачем орендної плати у строки встановлені договором є систематичною несплатою відповідачем орендної плати та, відповідно, істотним порушенням відповідачем договору, що є підставою для задоволення позову про розірвання договору оренди земельної ділянки.

Посилаючись на ці обставини, просив розірвати укладений між ним та відповідачем договір оренди земельної ділянки від 02.03.2011.

Ухвалою суду від 01.11.2023 залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_2 .

Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 15 січня 2024 року позов задоволено.

Розірвано договір оренди земельної ділянки, укладений 02 березня 2011 року між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем СТОВ «Росія» (нова назва СТОВ "Нова Україна"), площею 4, 4583 га з кадастровим номером 3524010000:02:002:1453, номер запису про інше речове право в ДРРП: 18510322 на території Новоукраїнської міської ради з цільовим призначенням для ведення сільськогосподарського виробництва.

Стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Україна» (код ЄРДПО №30945026) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1073 гривні 60 копійок.

В апеляційній скарзі скаржник, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що при прийнятті рішення судом не враховано, що виплата орендної плати наперед не є порушенням умов вимог цивільного законодавства. Також суд першої інстанції не звернув уваги на наявний в матеріалах справи доказ виплати орендної плати в розмірі 12750 грн за пай 2011-2020, яка була здійснена 07.12.2010, згідно видаткового касового ордеру № 906 особисто ОСОБА_1 .

Також скаржник вказав те, що у зв`язку з наявністю клопотання ОСОБА_1 про авансування виплати орендної плати в значній сумі, комерційним директором СТОВ «Росія» ОСОБА_2 було проавансовано виплату орендної плати в розмірі 30000 грн, а умовами договоруне передбачено,що зобов?язаннязі сплатиорендної плати,обов?язково маютьвиконуватись виключновідповідачем особисто. На момент підписання нотаріальної заяви, між сторонами існував лише один договір, тому будь-яких інших договорів щодо спірної земельної ділянки не було.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 4, 4583 га з кадастровим номером 3524010000:02:002:1453 на території Новоукраїнської міської ради з цільовим призначенням для ведення сільськогосподарського виробництва, право власності на яку посвідчується Державним актом на право власності на земельну ділянку від 24.05.2002 року, серії ІІ-КР № 036979 (а.с.13).

02 березня 2011 року між позивачем та СТОВ «Росія» (після перейменування сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Нова-Україна») укладений договір оренди вищезазначеної земельної ділянки площею 4,4583 га, зареєстрований 18 жовтня 2011 року, номер запису про інше речове право в ДРРП: 18510322. Строк дії договору 49 років починаючи із терміну його державної реєстрації і закінчується 15 листопада 2060 року. Розмір орендної плати становить 3% (три) відсотки від нормативної грошової оцінки земель, переданих в оренду. Орендна плата вноситься орендарем до 31 грудня щорічно. (а.с.11).

Згідно з актом приймання - передачі ОСОБА_1 передав, а СТОВ «Росія» в особі директора ОСОБА_3 прийняв в оренду земельну ділянку площею 4,46 га, даний факт засвідчений підписами сторін у даному акті (а.с. 12).

Як свідчить нотаріально посвідчена заява від 11.04.2011 року, ОСОБА_1 , перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, діючи добровільно, без будь-якого примусу, як фізичного так і психічного, з боку інших осіб, отримав від ОСОБА_2 орендну плату за земельну ділянку сільськогосподарського призначення, що знаходиться на території Новоукраїнської міської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, належну йому на підставі Державного акту серії ІІ-КР № 036979 площею 4, 4583 га, виданого Новоукраїнською райдержадмінстрацією Новоукраїнського району Кіровоградської області 24.05.2002 року, зареєстрованого в книзі записів Державних актів на право приватної власності землю за № 993, в сумі 30000 гривень і будь-яких матеріальних (фінансових) претензій до ОСОБА_2 до 11 квітня 2060 він не матиме. Цією ж заявою ОСОБА_1 дозволив ОСОБА_2 , до зняття мораторію на дію Закону України про продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення, отримувати орендну плату від СТОВ «Росія». Всі платежі, які виникнуть в процесі переоформлення вказаної земельної ділянки у приватну власність, сплачує ОСОБА_2 . Вказана заява посвідчена приватним нотаріусом Новоукраїнського районного нотаріального округу Українською Н.М. (а.с.57)

Встановивши дані обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку про розірвання договору оренди землі укладеного між сторонами, виходячи з того, що позивачем доведено систематичне невиконання орендарем умов договору.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.

Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.2 ст.792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

У контексті ч.2 ст.792 ЦК України норми, які регулюють відносини оренди землі, розміщені не лише у цьому Кодексі, а й в інших актах законодавства, зокрема, в Земельному кодексі України (ЗК України), Законі України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) інших нормативно-правовими актах, прийнятих відповідно до них, а також у конкретних договорах оренди землі.

Так, відповідно до ст.1 Закону «Про оренду землі», яка кореспондується з положеннями ч.1 ст.93 ЗК України, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі ст.13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст.15 Закону України «Про оренду землі» однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Частинами першою-третьою статті 21 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Положення ст.ст. 24, 25 Закону України «Про оренду землі» визначено права та обов`язки орендодавця і орендаря, зокрема, орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати, а орендар, у свою чергою, зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.

Статтею 31 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

На вимогу однієї зі сторін договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України (ч.1 ст.32 Закону України «Про оренду землі»).

Пунктом «д» ч.1 ст.141 ЗК України передбачено таку підставу припинення права користування земельною ділянкою, як систематична несплата орендної плати.

Відповідно доп.1ч.1.ст.611ЦК Україниу разіпорушення зобов`язаннянастають правовінаслідки,встановлені договоромабо законом,зокрема , припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Частиною четвертою ст.263 ЦПК України передбачено, що при виборіі застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладенів постановах Верховного Суду.

Згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом України у постанові від 11 жовтня 2017 року у справі №6-1449цс17, підтриманими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2018 року в справі №912/1385/17 та Верховним Судом у постанові від 13 лютого 2020 року у справі №227/5452/18 до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовується, зокрема, положеннями ЦК України, а тому при вирішенні питання щодо розірвання договору оренди з підстави, передбаченої п. «д» ст.141 ЗК України, застосуванню також підлягають положення ч.2 ст. 651 ЦК України, згідно з якою необхідна наявність істотного порушення стороною договору.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного судуу постанові від 06 березня 2019 року у справі №183/262/17 дійшов висновку, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірваноза рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того,на що вона розраховувала при укладенні договору. Підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична (два та більше випадки) несплата орендної плати.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, що значною мірою позбавляє того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких згідноз п.6 ч.1 ст.3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Суд першої інстанції правильно встановив і сторонами у справі не оспорюється, що згідно з п.11 договору оренди земельної ділянки орендна плата вноситься орендарем до 31 грудня щорічно.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст.12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.13 ЦПК України).

Відповідно до ч.3 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).

Відповідно до ч.2 ст.76 ЦПК України ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Докази у справі мають відповідати вимогам статей 77-80 ЦПК України щодо їх належності, допустимості, достовірності та достатності.

Частиною першою ст.89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Тобто, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд має право винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Норма ч.1 ст.545 ЦК України закріплює право боржника вимагати від кредитора надання йому доказів, що підтверджують виконання ним зобов`язання повністю або частково.

Право боржника вимагати від кредитора підтвердження прийняття виконання покликане забезпечити виконання боржником покладеного на нього тягаря доведення належного виконання зобов`язання.

Отже, виходячи з приписів ст.545 ЦК України можна дійти висновку, що тягар доведення належного виконання орендарем свого обов`язку за договором несе відповідач, як боржник у цьому зобов`язанні.

У цій справі позивач, який є орендодавцем земельної ділянки та кредитором стосовно орендаря, вказував, що відповідач, боржник у зобов`язанні із виплати орендної плати за договором, своє зобов`язання систематично, з моменту укладення договору, не виконує.

Відповідач заперечував невиконання ним свого зобов`язання. Вказав, що позивач отримав орендну плату авансом від ОСОБА_2 у сумі 30000 грн, а також згідно видаткового касового ордеру СТОВ «Росія», ОСОБА_1 отримав орендну плату за 2011-2020 роки в розмірі 12750 грн.

Відповідач посилався на норму ст.531 ЦК України та заявив про те, що мав право виконати частково свій обов`язок достроково, оскільки це не суперечить умовам договору, актам цивільного законодавства чи суті самого зобов`язання.

Колегія суддів погоджується з тим, що за відсутності заборон, встановлених договором або законодавством орендар земельної ділянки може виконати своє зобов`язання перед орендодавцем щодо сплати орендної плати достроково. Однак, у спорах щодо належного виконання орендарем свого обов`язку норма ст.531 ЦК України застосовується у тому випадку, коли буде доведено, що мали місце обставини такого дострокового виконання.

Стосовно ж обставин цієї справи, а саме щодо сплати СТОВ «Росія» у 2012 році позивачці по справі авансового платежу в сумі 30000 грн, то в матеріалах справи будь-які докази здійснення такого авансового платежу відсутні.

Колегія суддів погоджується з оцінкою судом першої інстанції нотаріально посвідченої заяви від 16 лютого 2012 року про отримання позивачем від ОСОБА_2 орендної плати за земельну ділянку у сумі 30000 грн та надання йому дозволу на отримання орендної плати від СТОВ «росія».

Суд правильно звернув увагу, що ця заява не є довіреністю у розумінні Глави 17 ЦК України та Розділу 16 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 03 березня 2004 року №283/8882 (чинної на час виникнення спірних правовідносин), а за своєю юридичною природою є заявою, якою нотаріус 11 квітня 2012 посвідчив справжність підпису ОСОБА_1 , який підписав заяву. У цій заяві не зазначено, за яким саме договором оренди позивач отримав від ОСОБА_2 орендну плату в розмірі 30000 грн та за яким договором оренди землі останній має отримувати орендну плату у майбутньому.

Крім того, відповідачем не доведено та не надано доказів того, що на час передачі позивачеві коштів у сумі 30000 грн ОСОБА_2 був посадовою особою товариства та діяв під час передачі коштів саме як посадова особа.

Згідно зположеннями ст.527ЦКУкраїни боржникзобов`язаний виконатисвій обов`язок,а кредитор-прийняти виконанняособисто,якщо іншеневстановленодоговором абозаконом,не випливаєіз сутізобов`язаннячизвичаїв діловогообороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Відповідно до ч.ч.1 та 3 ст.528 ЦК України виконання обов`язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто. У цьому разі кредитор зобов`язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

Інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов`язанні і застосовуються положеннястатей 512-519цього Кодексу.

Зміст вказаних норм дає підстави вважати, що за загальним правилом зобов`язання має бути виконане боржником особисто.

Проте, згідно зі ст.527 ЦК України договором або законом може бути передбачено інше, а саме виконання зобов`язання боржника покладається на іншу особу. Виконання зобов`язання боржника також випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Тобто, в таких випадках особисте виконання боржником зобов`язання виключається або в силу імперативного припису закону, або умов договору, або ж це є неможливим через особливості самого зобов`язання, або за усталеної практики в аналогічних випадках зобов`язання виконується не безпосередньо боржником, що загалом визнається нормою.

Положеннями ч.1 ст.528 ЦК України передбачено, що за відсутності обмежень, встановлених законодавством або договором, або коли саме зобов`язання не пов`язане з особою боржника нерозривно, боржник має право вибору: виконати його особисто чи покласти його виконання на іншу особу.

Норми Закону України «Про оренду землі» та умови укладеного між сторонами договору обов`язок зі сплати орендної плати за земельну ділянку покладають на відповідача у справі - СТОВ «Нова-Україна», як орендаря земельної ділянки. Проте, ні Законом, ні договором не встановлено виключно особисте виконання орендарем цього зобов`язання. Воно не є нерозривно пов`язане з особою боржника.

Однак, зі змісту норми ч.1 ст.528 ЦК України випливає, що покладення боржником виконання свого обов`язку перед кредитором на іншу особу є наслідком правомірного волевиявлення боржника.

Про те, що основним критерієм для застосування правового механізму, передбаченого ч.1 ст.528 ЦК України, є волевиявлення боржника, дійшов висновку Верховний Суд у постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 761/17097/15-ц.

При покладенніна іншуособу виконаннядоговірногозобов`язання невідбувається виникненняобов`язку вуповноваженоїособи танеробитьтаку особустороноюв зобов`язанні,яке виниклонапідставідоговору,танестворює длянеїжоднихправ іобов`язків.Посвоїйсуті діїуповноваженої особи,наякуборжник поклаввиконаннясвогозобов`язання звиконаннядоговору,є діямисамого боржника.При цьомуборжник залишаєтьсястороною зобов`язання,яке виниклонапідставідоговору, і всі правові наслідки настають для боржника.

Під уповноваженою особою слід розуміти будь-яку особу, яка має повноваження від боржника на виконання обов`язку боржника. Такі повноваження можуть бути визначені, зокрема: у договорі між кредитором і боржником; у договорі між боржником і уповноваженою особою; боржником у виданій ним довіреності.

Однак, у справі відсутні будь-які відомості про те, що станом на 11 квітня 2012 року СТОВ «Росія» покладала виконання свого обов`язку з внесення орендної плати за договором орендодавцю ОСОБА_1 на ОСОБА_2 , та що останній виконав саме цей обов`язок СТОВ «росія» перед позивачем.

До того ж зі змісту заяви убачається, що у відносинах з позивачем ОСОБА_2 діяв від свого імені. За змістом цієї заяви позивач надав згоду ОСОБА_2 на отримання ним від СТОВ «Росія» належної йому орендної плати та зобов`язався після скасування мораторію на відчуження землі переоформити право власності на земельну ділянку на ОСОБА_2 , що може вказувати на попередню домовленість про продаж земельної ділянки у майбутньому, а не про виконання третьою особою обов`язку орендаря.

Отже ОСОБА_2 , який згідно із заявою позивача сплатив йому 30000 грн в якості орендної плати за його земельну ділянку, не був уповноваженою відповідачем особою на виконання зобов`язання за договором оренди землі від 15 лютого 2012 року.

Що стосується надано відповідачем видаткового касового ордеру про виплату СТОВ «росія» позивачу 12750 грн орендної плати за 2011-2020 роки, наданий доказ не є належним, оскільки не підтверджує факт сплати саме орендної плати за укладеним між сторонами договором оренди землі, оскільки вказані кошти отримані ще до укладання договору.

Тому відповідач по справі, як зобов`язана особа, не довів виконання свого обов`язку щодо сплати орендної ні авансом, ні періодичними платежами, ні виконання цього обов`язку третьою особою замість нього. При цьому відповідач також не довів відсутності своєї вини у невиконанні свого зобов`язання.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Відповідно до ч.1ст.375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене вище колегія суддів приходить до висновку, що, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи та дав належну оцінку всім доказам, наданим сторонами, а в рішенні навів переконливі доводи на обґрунтування своїх висновків, у зв`язку з чим дійшов правильного висновку про задоволення позову. Рішення суду ухвалено з дотримання норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Нова - Україна» залишити без задоволення.

Рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 15 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 16.05.2024.

Судді:

О.А.Письменний А.М. Головань О.Л. Дуковський