Постанова

від 16.05.2024 по справі 727/2496/24

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2024 року м. Чернівці

Справа № 727/2496/24

Провадження №22-ц/822/494/24

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Литвинюк І. М.

суддів: Височанської Н.К., Лисака І.Н.,

секретар Тодоряк Г.Д.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

третя особа - Орган опіки та піклування Судововишнянської міської ради Яворівського району Львівської області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , на ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 03 квітня 2024 року, головуючий у І-й інстанції Калмикова Ю.О.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у березні 2024 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Судововишнянської міської ради Яворівського району Львівської області, про усунення перешкод участі у вихованні та вільному спілкуванні з онуком.

В подальшому представник позивача ОСОБА_4 подав заяву про забезпечення позову, в якій просив забезпечити позов шляхом зобов`язання ОСОБА_2 до ухвалення судового рішення у даній справі передати малолітнього онука ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , бабусі ОСОБА_1 кожної першої суботи місяця з 10 години 00 хвилин до 12 години 00 хвилин та передати 05 квітня 2024 року з 12 годин 00 хвилин до 14 години 00 хвилин та 23.08.2024 з 14 годині 00 хвилин до 16 годині 00 хвилин.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 03 квітня 2024 року заяву про забезпечення позову задоволено частково.

Забезпечено позов шляхом зобов`язання ОСОБА_2 , до ухвалення судового рішення у справі №727/2496/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у участі у вихованні та вільному спілкуванні із внуком, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача - органи опіки та піклування Судововишнянської міської ради Яворівського району Львівської області, передати малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , бабусі ОСОБА_1 кожної першої суботи місяця з 10 години 00 хвилин до 12 години 00 хвилин.

Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Судове рішення про усунення перешкод у участі у вихованні та вільному спілкуванні із внуком спрямовано на визначення часу та місця побачення і спілкування дитини з бабусею, яка на час розгляду справи про усунення перешкод у участі у вихованні та вільному спілкуванні із внуком, проживає окремо від неї.

Заходи ж забезпечення позову, що полягають у передачі онука бабусі для побачення і спілкування за певним графіком, який на час розгляду справи про усунення перешкод у участі у вихованні та вільному спілкуванні із внуком проживає окремо від неї, спрямовані на передачу дитини від однієї особи (батька/матері) до бабусі для усунення перешкод у спілкуванні дитини з цим із його бабусею на час вирішення по суті спору щодо усунення перешкод у участі у вихованні та вільному спілкуванні із внуком.

Зустрічі бабусі з дитиною будуть сприяти відновленню довірчих відносин та емоційного контакту між ними, відповідатимуть інтересам як бабусі так і дитини, та зможуть усунути загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про усунення перешкод у участі у вихованні та вільному спілкуванні із внуком.

Відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з його бабусею повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей з бабусею.

При цьому, спільне проведення часу бабусі та дитини є співмірним заходом забезпечення позову, не порушуватиме прав позивача та не призведе до негативних наслідків для останньої, з огляду на наявність спору про усунення перешкод у участі у вихованні та вільному спілкуванні із внуком, а також те, що відповідне забезпечення позову спрямоване на відновлення довірчих відносин та емоційного контакту між ними, відповідатимуть інтересам дитини.

Не погоджуючись з ухвалою суду, представник відповідача ОСОБА_3 , подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Посилається на те, що вказана ухвала постановлена з грубим порушенням вимог процесуального законодавства, у зв`язку із неповним з`ясуванням обставин справи, що призвело до невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи з огляду на наступне.

Зазначає, що постановляючи ухвалу про забезпечення позову, суд не врахував, що немає жодного ризику невиконання рішення суд в разі задоволення позову і відповідно винесення рішення про вже призначення графіку побачень без судового розгляду є грубим порушенням права на справедливий та неупереджений суд, що гарантується Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки фактично обраний захід забезпечення позову є фактично задоволенням позовних вимог та вирішенням спору на користь позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 вказує на те, що ОСОБА_2 після розірвання шлюбу з ОСОБА_6 постійно чинить позивачці перешкоди у спілкування з онуком, не допускає жодних контактів, не дає можливості поспілкуватися по телефону. Намагання позивачки побачити онука у школі закінчувались лише сварками та тим, що відповідачка силою забирала онука зі школи. ОСОБА_2 та її батьки постійно залякують малолітнього онука тим, що його вкрадуть, та під загрозою фізичного покарання забороняють йому бачитися та спілкуватися з ОСОБА_1 та її близькими.

Зазначає, що позивачка неодноразово намагалася з`ясувати умови, за яких вона може бачитися та спілкуватися з онуком, однак відповідачка відмовляється вирішувати даний конфлікт у будь-який законний спосіб, на телефонні дзвінки не відповідає, що зумовило звернення до суду.

Вважає, що зустрічі баби з онуком сприятимуть відновленню та налагодженню емоційних стосунків між останніми і ця обставина відповідатиме найкращим інтересам саме онука, з яким тривалий час баба не мала змоги спілкуватися з незалежних від неї причин.

Колегія суддів,заслухавши доповідьсудді,пояснення представниківсторін,дослідивши матеріалисправи,проаналізувавши доказив їхсукупності,перевіривши законністьта обґрунтованістьухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За вимогами частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана ухвала суду першої не відповідає зазначеним вимогам закону, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою, другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Виходячи з аналізу змісту норм глави 10 ЦПК України «Забезпечення позову» та правової природи заходів забезпечення позову, вони мають такі основні ознаки: 1) заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер захисту прав; 2) судове рішення про забезпечення позову не є остаточним рішенням по суті справи; 3) заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до Принципів попередніх і забезпечувальних (охоронних) заходів у міжнародному цивільному процесі Міжнародної Асоціації процесуального права, «попередні і забезпечувальні заходи мають дві принципові цілі у цивільних спорах: а) збереження існуючого status quo до вирішення спору по суті; б) збереження активів, за рахунок яких остаточне судове рішення може бути виконано.

Відповідно до Правила 17.1 «Попередні заходи та охоронні заходи», що закріплено у Правилах міжнародного цивільного процесу ALI/UNIDROIT, суд може вжити попередній захід для того, щоб обмежити поведінку сторони чи іншої особи або змусити її до поведінки у випадках, коли необхідно зберегти можливість надання ефективного засобу судового захисту до ухвалення остаточного судового рішення або ж для того, щоб підтримати або іншим чином врегулювати існуючу ситуацію (status quo).

Консультативна рада європейських суддів у своєму Висновку від 24 листопада 2004 року № 6 «Про справедливий судовий розгляд у розумні строки і роль судді у судовому процесі з урахуванням альтернативних способів вирішення спорів» визначила, залежно від мети, два види попередніх заходів, які можуть бути застосовані судом: 1) заходи, спрямовані на забезпечення виконання рішення (наприклад, накладення арешту або «замороження активів»); 2) засоби тимчасового врегулювання ситуації (наприклад, у сімейних спорах).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову (пункт 3 частини першої статті 151 ЦПК України).

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» судам роз`яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з врахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Частково задовольняючи заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що спільне проведення часу бабусі та дитини є співмірним заходом забезпечення позову, не порушуватиме прав позивача та не призведе до негативних наслідків для останньої, з огляду на наявність спору про усунення перешкод у участі у вихованні та вільному спілкуванні із внуком, а також те, що відповідне забезпечення позову спрямоване на відновлення довірчих відносин та емоційного контакту між ними, відповідатимуть інтересам дитини.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та визначаються судом залежно від фактичних обставин у кожному конкретному випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини повинен вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Судом першої інстанції не враховано, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, так як питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду справи по суті і не вирішується судом під час розгляду заяви про забезпечення позову, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 05 березня 2019 року у справі «Богоносови проти Росії» зазначено, що відносини між бабою та онуками за своїм характером відрізняються від відносин між батьками і дітьми і, зокрема, вимагають меншого ступеня захисту. Право на повагу до сімейного життя баби, діда у відносинах з їхніми внуками передбачає, у першу чергу, право підтримувати звичайні стосунки з внуками, навіть якщо такий контакт зазвичай відбувається за згодою особи, яка має батьківську відповідальність.

Разом з тим саме батьки несуть першочергове право та відповідальність за виховання своєї дитини, що означає лінію батьківського виховання головною. З огляду на це дід, баба, інші особи мають враховувати, що їхня виховна спрямованість повинна узгоджуватися або хоча б не суперечити тому вихованню, яке дитині дають батьки.

Позивачем у цій справі не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову за запропонованим способом може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких вона звернулася до суду саме у вказаній позовній заяві про усунення перешкод у вихованні та спілкуванні з онуком.

Крім того, у абзаці 1 частини десятої статті 150 ЦПК України передбачено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Враховуючи те, що предметом позову, заявленого ОСОБА_1 , є усунення перешкод у вихованні та вільному спілкуванні з онуком ОСОБА_5 , а способом забезпечення позову позивач визначила шляхом зобов`язання матері ОСОБА_2 передавати малолітнього ОСОБА_5 бабусі ОСОБА_1 кожної суботи місяця з 10 год. до 12 год., колегія суддів вважає, що обраний позивачами вид забезпечення позову є тотожним позовним вимогам.

При цьому забезпечення позову шляхом надання ОСОБА_1 можливості безперешкодного спілкування зі своїм онуком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , кожної суботи місяця з 10 год. до 12 год., по своїй суті включає у себе усунення перешкод у спілкуванні з онуком.

Забезпечивши позов таким способом, суд першої інстанції фактично вирішив питання щодо позову шляхом його задоволення без розгляду справи по суті.

З огляду на зазначене, обраний позивачами вид забезпечення позову є тотожним позовним вимогам, відтак, на підставі частини десятої статті 150 ЦПК України відповідна заява ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Подібний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 754/16432/20 (провадження № 61-11597св21).

За таких обставин, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала Шевченківського районного суду м. Чернівці від 03 квітня 2024 року відповідно до статті 376 ЦПК України - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини сьомої статті 141 ЦПК України у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_2 , в інтересахякої діє ОСОБА_3 , підлягає задоволенню, а ОСОБА_1 є звільненою від сплати судового збору, як особа з інвалідністю ІІ групи, понесені ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції витрати зі сплати судового збору в розмірі 605,60 грн підлягають компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 03 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.

Компенсувати ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника НОМЕР_1 ) 605 гривень 60 копійок судового збору, сплаченого у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З моменту прийняття постанови суду апеляційної інстанції ухвала Шевченківського районного суду м. Чернівці від 03 квітня 2024 року втрачає законну силу й подальшому виконанню не підлягає.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повна постанова складена 16 травня 2024 року.

Головуючий І.М. Литвинюк

Судді: Н. К. Височанська

І.Н. Лисак