Постанова

від 18.04.2024 по справі 523/8195/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1720/24

Справа № 523/8195/19

Головуючий у першій інстанції Аліна С. С.

Доповідач Заїкін А. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.04.2024 року м. Одеса

Єдиний унікальний номер судової справи: 523/8195/19

Номер провадження: 22-ц/813/1720/24

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

- головуючого судді Заїкіна А.П. (суддя-доповідач),

- суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,

- за участі секретаря судового засідання Мокана В.В.,

учасники справи:

- позивач ОСОБА_1 , правонаступником якої є - ОСОБА_2 ,

-відповідач Акціонерне товариство «Сенс Банк»,

- третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державний реєстратор Одеської філії Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Іскров Олег Вікторович,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , правонаступником якої є - ОСОБА_2 , до Акціонерного товариства «Сенс Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державний реєстратор Одеської філії Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Іскров Олег Вікторович, про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зобов`язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою адвоката Сухорукової Мар`яни Ярославівни, діючої від імені ОСОБА_2 , на рішення Суворовського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Аліної С.С. 04 грудня 2023 року, повний текст рішення складений 05 грудня 2023 року,

встановив:

2. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить: 1) скасувати реєстраційну дію з державної реєстрації прав від 16.11.2017 року №38176188, проведену державним реєстратором Одеської обласної філії Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Іскровим Олегом Вікторовичем, згідно якої було звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру, загальною площею - 46,5 кв. м., яка знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 , і належить ОСОБА_1 ; 2) зобов`язати державного реєстратора Одеської області філії Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Іскрова Олега Вікторовича відновити запис про право власності ОСОБА_1 на квартиру, загальною площею - 46,5 кв. м., яка знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 обґрунтовує позовні вимоги тим, що вона є власником однокімнатної квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності Серія ЯЯЯ N282605 від 10.04.2006.

29 травня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсоцбанк» укладено генеральний договір про надання кредитних послуг №08-683/001 від 29.05.2008, за умовами якого ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі - 45 000 доларів США.

У забезпечення виконання умов вищевказаного кредитного договору був укладений іпотечний договір, згідно якого ОСОБА_1 передала в іпотеку ПАТ «Укрсоцбанк» нерухоме майно, а саме - однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чапським А.Е..

Державним реєстратором Одеської обласної філії КП «Центр державної реєстрації» Іскровим О.В., на підставі договору іпотеки, серія та номер: 1206 від 29.05.2008, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чапським А.Е., та договору про внесення змін №l, серія та номер: 476 від 14.05.2014, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чапським А.Е., прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №38176188 від 16.11.2017 на однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , за ПАТ «Укрсоцбанк».

Позивачка зазначає, що державним реєстратором Іскровим О.В. при здійсненні реєстраційної дії було грубо порушено норми Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №т1127, тому є всі підстави для скасування вказаної вище реєстраційної дії державного реєстратора, оскільки вона була проведена із порушенням встановленого законодавства у сфері державної реєстрації, чим порушено право ОСОБА_1 , як власника квартири.

ОСОБА_1 наголошує, що ніяких вимог про усунення порушень від іпотекодержателя не отримувала, тому державний реєстратор ОСОБА_4 прийняв своє рішення про державну реєстрацію тільки на підставі іпотечного договору, чим грубо порушив процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки. Про те що, квартира перейшла у власність ПАТ «Укрсоцбанка» позивачка дізналась з листа ПАТ «Укрсоцбанк» №2/04/19 від 02.04.2019.

ОСОБА_5 є єдиним власником вказаної квартири та більше майна у своїй власності не має. Так як, квартира є предметом іпотеки, в якості забезпечення виконання позивачем зобов?язань по кредитному договору у іноземній валюті, державний реєстратор не мав права звернути стягнення на предмет іпотеки без згоди власника, чим порушив п.п.1 п. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Вказана квартира є єдиним місцем проживання позивачки та відповідно до технічного паспорту на квартиру загальна площа квартири становить - 46,5 кв. м., що не уможливлює звернення стягнення на дану квартиру.

Ніякої згоди ОСОБА_1 на стягнення квартири не надавала.

Враховуючи викладене, вважає, що реєстраційна дія від 16.11.2017 №38176188, проведена державним реєстратором Одеської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Іскровим О.В., є незаконною та підлягає скасуванню (Т. 1, а. с. 5 9).

Позиція сторін в суді першої інстанції

Адвокат Байрамов О.В., діючий від імені АТ «Укрсоцбанк», у відзиві на позовну заяву просить у її задоволені відмовити у повному обсязі.

Вказує на те, що мораторій на звернення стягнення на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, встановлено тільки щодо примусового відчуження такого майна без згоди власника.

Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки не здійснювалося, ПАТ «Укрсоцбанк» набуло право власності у добровільному порядку за згодою Позивачки, на підставі застереження, встановленого сторонами в Іпотечному договорі. Отже, рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно було прийнято Відповідачем на підставі згоди позивачки, передбаченої іпотечним договором, а тому положення закону про мораторій не можуть бути застосовані.

Сторони правочину узгодили умови укладеного Договору іпотеки та домовились про можливість позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку», про що міститься відповідне застереження в іпотечному договорі (Т. 1, а. с. 65 69).

Процесуальні дії під час розгляду справи

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року залучено до участі у справі ОСОБА_2 в якості правонаступника позивачки ОСОБА_1 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 (Т. 2, а. с. 18).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року залучено до участі у справі АТ «Альфа Банк» в якості правонаступника третьої особи - АТ «Укрсоцбанк» (Т. 2, а. с. 20).

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 04 травня 2023 року задоволено клопотання ОСОБА_2 , яка є правонаступником ОСОБА_1 , та замінено первісного відповідача - державного реєстратора Одеської філії КП «Центр державної реєстрації» Іскрова О.В. на належного відповідача - АТ «Альфа Банк» (Т. 2, а. с. 69 70).

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 04 травня 2023 року задоволено клопотання ОСОБА_2 , яка є правонаступником ОСОБА_1 , та залучено до участі у справі в якості третьої особи державного реєстратора Одеської філії КП «Центр державної реєстрації» Іскрова О.В. (Т. 2, а. с. 72 73).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2023 року відмовлено у задоволенні вищевказаного позову ОСОБА_1 , правонаступником якої є - ОСОБА_2 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач направляв позивачці вимогу про усунення порушень основного зобов`язанням із роз`ясненням, що у разі невиконання вимоги іпотекодержателя ПАТ «Укрсоцбанк» скористається позасудовим порядком звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку». Дана вимога була направлена на адресу позивачки, яка була зазначена нею у кредитному договорі та іпотечному договорі. Дана вимога була вручена позивачці - 28.07.2017, про що міститься поштове повідомлення у матеріалах справи.

Державним реєстратором при здійсненні реєстраційної дії були перевірені належні правові підстави для здійснення реєстраційної дії, відповідно до норм Законів України «Про іпотеку» і «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно». Реєстраційна справа сформована відповідно до вимог чинного законодавства і містить усі необхідні та належні документи, відповідно до переліку, встановленого п. 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127.

Враховуючи наявність невиконаного основного зобов`язання, існування чинного договору іпотеки, умови якого позивачкою не оспорюються, суд дійшов висновку про те, що права позивачки не порушено, оскільки умовами договору іпотеки передбачено право звернення стягнення на предмет іпотеки для забезпечення прав іпотекодержателя, який і задовольнив свої вимоги за рахунок заставленого майна (Т. 2, а. с. 187 191 В).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Адвокат Сухорукова М.Я., діюча від імені ОСОБА_2 , яка є правонаступником ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі та клопотанні про доповнення або зміну апеляційної скарги, просить: 1) скасувати ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 26.05.2023 року про закриття підготовчого судового провадження та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції; 2) скасувати ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 04.12.2023 року про відмову в прийнятті до розгляду заяви про зміну позовних вимог, та постановити нове рішення, яким прийняти до розгляду заяву про зміну позовних вимог; 3) скасувати ухвалу Суворовського районного суду м. Одеса від 04.12.2023 року про відмову у витребуванні доказів у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Саваріної О.С. та постановити нове рішення, яким задовольнити клопотання про витребування доказів у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Саваріної О.С.; 4) скасувати ухвалу Суворовського районного суду м. Одеса від 04.12.2023 року про відмову у витребуванні доказів у відповідача та постановити нове рішення, яким задовольнити клопотання про витребування доказів у відповідача; 5) скасувати рішення від 04.12.2023 року Суворовського районного суду м. Одеса. Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апелянт вказує на те, що суд в оскаржуваному рішенні не навів достатніх мотивів, з яких прийняв до уваги доводи відповідача щодо наявності підстав для відмови в позові, не надавши оцінки доводам та обґрунтуванням позивачки, а також не дослідив в повній мірі докази, що містяться в матеріалах справи.

Всупереч ст. 37 Закону України «Про іпотеку» державним реєстратором була проведена державна реєстрація права власності за іпотекодержателем без надання останнім (відповідачем) інформації про вартість майна, яка відображається у звіті про оцінку предмета іпотеки, який відсутній в матеріалах реєстраційної справи.

Судом першої інстанції не взято до уваги доводи позивачки та в оскаржуваному рішенні не викладено мотивів щодо порушення відповідачем та державним реєстратором Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який набрав чинності 07.06.2014.

Іпотечне майно однокімнатна квартира АДРЕСА_3 підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки використовувалась ОСОБА_1 як єдине місце постійного проживання, площа квартири не перевищує 120 кв. м., кредитні кошти були надані в іноземній валюті.

Судом не було враховано відсутність згоди іпотекодавця - ОСОБА_1 на відчуження єдиного належного їй житла, наявність якої є обов`язковою умовою такого відчуження, позаяк житло та інші обставини відповідали параметрам, визначеним Законом №1304.

Тож, право власності на майно іпотекодержатель набув у порядку примусового відчуження цього майна без згоди іпотекодавця у період дії встановленого законом мораторію на таке звернення стягнення на майно.

Дії державного реєстратора Іскрова О.В. здійснені всупереч та в порушення нормативних актів, що регулюють здійснення та вчинення реєстраційних дій в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Судом не було враховано, що вимога про усунення порушення основного зобов`язання та рекомендоване поштове повідомлення про вручення, що містяться в матеріалах реєстраційної справи не підтверджують факту належного надсилання вимоги про усунення порушення.

Суд дійшов неправомірного висновку про відмову в задоволенні вимог в частині вимог про скасування спірного рішення державного реєстратора, з урахуванням ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

В заяві про зміну позовних вимог позивачка зазначила, що позовна вимога на сьогодні є некоректною, оскільки по-перше, ОСОБА_4 виключений з реєстру державних реєстраторів, а Одеська обласна філія КП Центр державної реєстрації припинила свою діяльність у відповідності до законодавства, по-друге, ОСОБА_1 померла.

Оскільки ОСОБА_2 не була власницею іпотечного майна, суд прийшов до помилкового висновку, що позивачка для захисту своїх прав повинна була звернутись з віндикаційним позовом.

Апелянт в запереченнях на оскаржувані ухвали суду першої інстанції, посилається на наступне.

Щодо заперечень на ухвалу про закриття підготовчого судового розгляду, вказує на те, що судом було винесено ухвалу за відсутності учасників справи за власної ініціативи, тим самим позбавив позивачку права на захист порушених та оспорюваних прав.

Щодо ухвали суду про відмову в прийнятті заяви про зміну предмету та підстав позову, апелянт вказує на те, що судом вказана ухвала не містить її мотивувальної частини, є незаконною та необґрунтованою. Судом було порушено розумні строки розгляду клопотань та заяв позивачки.

Ухвала суду першої інстанції про відмову у витребуванні доказів від приватного нотаріуса не містить її мотивувальної частини, судом не було наведено обставин, за яких він дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви.

Щодо ухвали про відмову у витребуванні доказів у відповідача по справі, апелянт зазначає, що помилковими є висновки суду про порушення позивачем строків подачі заяви та відсутність належного обґрунтування у витребуванні доказів (Т. 2, а. с. 201 212, 222 223).

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 12.01.2024 року апеляційну скаргу адвоката Сухорукової Мар`яни Ярославівни, діючої від імені ОСОБА_2 , на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2023 року, залишено без руху (Т. 2, а. с. 232 233).

На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, апелянтом було подано заяву, якою усунуто недоліки апеляційної скарги.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 29.01.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою адвоката Сухорукової Мар`яни Ярославівни, діючої від імені ОСОБА_2 , на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2023 року (Т. 2, а. с. 244 244 зворотна сторона).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 29.01.2024 року закінчено підготовку справи до розгляду. Призначено справу до розгляду. (Т. 2, а. с. 245).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 29.01.2024 року апеляційну скаргу адвоката Сухорукової Мар`яни Ярославівни, діючої від імені ОСОБА_2 , на ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2023 року про відмову у задоволенні заяви про повернення до попередньої стадії провадження, про відмову у задоволенні заяви про витребування доказів, про відмову у прийнятті до розгляду заяви про зміну позовних вимог, прийнято до провадження, як заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення (Т. 2, а. с. 246 246 зворотна сторона).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18.04.2024 року апеляційну скаргу адвоката Сухорукової Мар`яни Ярославівни, діючої від імені ОСОБА_2 , на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 26 травня 2023 року про закриття підготовчого провадження прийнято до свого провадження, як заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення.

У судовому засіданні адвокат Сухорукова М.Я, діюча від імені ОСОБА_2 , підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Адвокат Байрамов О.В., діючий від імені АТ «Сенс Банк», у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, час знаходження справи на розгляді апеляційного суду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатню наявність у справі матеріалів для її розгляду, заслухавши думку учасників справи, які прийняли участь в судовому засіданні, щодо можливості розгляду справи за відсутності її інших учасників, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників.

3. Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи, які прийняли участь в судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга адвоката Сухорукової М.Я., діючої від імені ОСОБА_2 , підлягає частковому задоволенню.

Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

ОСОБА_1 була власником однокімнатної квартири, площею - 46,5 кв. м., яка знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності Серія ЯЯЯ N282605 від 10.04.2006.

29 травня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсоцбанк» укладено генеральний договір про надання кредитних послуг №08-683/001 від 29.05.2008, за умовами якого ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі - 45 000 доларів США.

У забезпечення виконання зобов?язань за генеральним договором про надання кредитних послуг №08-683/001 від 29.05.2008 був укладений іпотечний договір, згідно якого ОСОБА_1 передала в іпотеку ПАТ «Укрсоцбанк» нерухоме майно, а саме - однокімнатну квартиру, загальною площею - 46,5 кв. м., за адресою - АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чапським А.Е..

14 листопада 2017 року державним реєстратором Одеської обласної філії КП «Центр державної реєстрації» Іскровим О.В., на підставі договору іпотеки, серія та номер: 1206 від 29.05.2008, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чапським А.Е., та договору про внесення змін №l, серія та номер: 476 від 14.05.2014 посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чапським А.Е., прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, №38176188 від 16.11.2017 на однокімнатну квартиру, загальною площею - 46,5 кв. м., яка знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 , яким звернуто стягнення на предмет іпотеки на користь ПАТ «Укрсоцбанк».

По справі виникли правовідносини щодо визнання незаконним рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтями 5, 12, 13, 81, 83 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Відповідно доположень ч.3ст.12,ч.1ст.81ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів не погоджується з вищезазначеними висновками суду першої інстанції.

Мотиви прийняття/відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі

Щодо заперечень апелянта на ухвали суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини першої статті 189 ЦПК України завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Відповідно доч.2ст.197ЦПК України,у підготовчомузасіданні суд,зокрема:6)з`ясовує,чи повідомилисторони провсі обставинисправи,які їмвідомі; 7)з`ясовує,чи надалисторони докази,на яківони посилаютьсяу позовіі відзиві,а такождокази,витребувані судомчи причиниїх неподання;вирішує питанняпро проведенняогляду письмових,речових іелектронних доказіву місціїх знаходження;вирішує питанняпро витребуваннядодаткових доказівта визначаєстроки їхподання,вирішує питанняпро забезпеченнядоказів,якщо ціпитання небули вирішеніраніше; 8)вирішує питанняпро призначенняекспертизи,виклик усудове засіданняекспертів,свідків,залучення перекладача,спеціаліста; 9)за клопотаннямучасників справивирішує питанняпро забезпеченняпозову,про зустрічнезабезпечення; 10)вирішує заявита клопотанняучасників справи; 17)з`ясовує розмірзаявлених сторонамисудових витрат; 19) здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Відповідно до п. 3 ч. 2ст. 200 ЦПК Україниза результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 26.05.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду (Т. 2, а. с. 120 121).

Як вбачається з матеріалів справи, у підготовче судове засідання призначене на 26.05.2023 року, учасники справи не з`явились, повідомлялись судом належним чином.

Як зазначено судом першої інстанції в ухвалі від 26.05.2023 року про закриття підготовчого провадження та призначення до судового розгляду, що вимоги передбачені ч. 2 ст. 197 ЦПК України виконані. Підстав для залишення позову без розгляду або закриття провадження у справі не встановлено.

Колегія суддів вважає, що на момент постановлення ухвали суду про закриття підготовчого провадження, судом першої інстанції не було порушено вимог норм цивільного процесуального законодавства.

Крім того, прохальна частина апеляційної скарги про скасування ухвали про закриття підготовчого провадження та направлення справи для продовження розгляду справи до суду першої інстанції, виходить за межі повноважень апеляційного суду, передбачених ст. 374 ЦПК України.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 04.12.2023 року відмовлено у прийнятті до розгляду зави ОСОБА_2 , яка є правонаступником ОСОБА_1 , про зміну позовних вимог (Т. 2, а. с. 181 182).

Згідно з ч. 2 ст. 189 ЦПК України, підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

Відповідно до частини 3 статті 49 ЦПК України, до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Зміна предмету позову можлива, зокрема у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин (аналогічний висновок зроблений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22 липня 2021 року у справі №910/18389/20).

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 26.05.2023 закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті, а заява про зміну позовних вимог подана позивачем після закриття підготовчого провадження, тобто з порушенням вимог ст. 49 ЦПК України.

Колегія суддів не вбачає, порушень судом першої інстанції норм ЦПК України щодо відмови у прийнятті заяви про зміну позовних вимог, з підстав пропуску строку на її подання.

Крім того, колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що відповідно до частини другої статті 55 ЦПК Україниусі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.

Ухвалами Суворовського районного суду м. Одеси від 04.12.2023 року відмовлено у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 про витребування доказів у приватного нотаріуса та у відповідача АТ «Альфа-Банк». (Т. 2, а. с. 179 180, 183 184).

Позивачка, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з подання відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлених законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно дост. 44 ЦПК Україниучасники справи зобов`язані добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Зловживанням процесуальними правами в розумінні процесуального закону є, крім іншого, вчинення (або не вчинення) дій, спрямованих на безпідставне затягування розгляду справи.

Колегія суддів звертає увагу, що заявником не доведено неможливість заявлення клопотання про витребування доказів у суді першої інстанції у визначений законом строк, з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що розгляд вказаної справи в суді першої інстанції розпочався ще у травні 2019 року, тому сторони мали достатньо часу для подання клопотань під час розгляду справи та визначення предмету та підстав позову.

Щодо розгляду справи по суті спору, колегія суддів виходить з наступного.

Як встановлено матеріалами справи, 29 травня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсоцбанк» укладено генеральний договір про надання кредитних послуг №08-683/001 від 29.05.2008, відповідно до якого ОСОБА_3 отримала кредит в розмірі - 45 000 доларів США.

У забезпечення виконання зобов?язань за генеральним договором про надання кредитних послуг №08-683/001 від 29.05.2008 був укладений іпотечний договір, згідно якого ОСОБА_1 передала в іпотеку ПАТ «Укрсоцбанк» нерухоме майно, а саме - однокімнатну квартиру, загальною площею - 46,5 кв. м., за адресою - АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чапським А.Е..

Відповідно до п. 4.1. Іпотечного договору, у разі невиконання або неналежного виконання Іпотекодавцем Основного зобов`язання, Іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на Предмет іпотеки.

Пунктом 4.2. Договору встановлено. Що у разі порушення Іпотекодавцем обов`язків, встановлених цим Договором, Іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання Основного зобов`язання, а в разі його невиконання звернути стягнення на Предмет іпотеки.

Пунктом 4.5. Договору встановлено, зо Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на Предмет іпотеки в один із наступних способів:

- на підставі рішення суду;

- на підставі виконавчого напису нотаріуса;

- застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя;

- шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов?язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»;

- шляхом продажу Предмета іпотеки Іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

Отже, відповідно до вказаного розділу, сторони договору досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Із матеріалів реєстраційної справи вбачається, що відповідач направляв ОСОБА_1 вимогу про усунення порушень основного зобов`язанням із роз`ясненням, що у разі невиконання вимоги іпотекодержателя ПАТ «Укрсоцбанк» скористається позасудовим порядком звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку ст. ст. 37 Закону України «Про іпотеку». Дана вимога була направлена на адресу позивачки, яка була зазначена нею у кредитному договорі та іпотечному договорі. Дана вимога була вручена позивачці - 28.07.2017, про що міститься поштове повідомлення у матеріалах справи.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що вимога проусунення порушенняосновного зобов`язаннята рекомендованепоштове повідомленняпро вручення,що містятьсяв матеріалахреєстраційної справине підтверджуютьфакту належногонадсилання вимогипро усуненняпорушення,вказані доводиспростовуються матеріаламисправи.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»).

У частині першій статті 35 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положеннями статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня

2008 року №800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі Закон №800-VI) норми статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Стаття 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Після внесення Законом № 800-VI змін до статті 36 Закону України «Про іпотеку», її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом з тим, відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі Порядок), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотеко держателя, шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Отже, у пункті 61 Порядку № 1127 визначено перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і державний реєстратор під час її проведення приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

У наведених правових нормах визначено перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»та статті 37Закону України «Про іпотеку»порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

З наведеного слідує, що підставою для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушення.

Визначена у частині першій статті 35 Закону України «Про іпотеку» процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 червня 2019 року у справі № 205/578/14-ц, провадження № 14-48цс19).

Наведені норми спрямовані на забезпечення фактичного повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на майно боржника. Тому повідомлення боржника потрібно вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.

Аналогічний висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц (провадження № 14-706цс19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) зроблено правовий висновок про те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також потрібно вважати таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов`язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.

У разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.

За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.

При цьому, метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.

Отже, метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб

є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.

Доводи апеляційної скарги про відсутність експертної оцінки предмета іпотеки під час проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вказані обставини не були вказані серед підстав оскарження державної реєстрації в позовній заяві, та судом першої інстанції оцінка зазначеному не надавалась.

Щодо доводівапеляційної скаргипро те, що судом першої інстанції невірно застосовано Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Підпунктом 1 пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» зазначено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв.м для квартири та 250 кв.м для житлового будинку.

Згідно з пунктом 23 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. Продукція будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

У пункті 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» зазначено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»).

Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому, до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас, Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій (заборону) на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.

Аналогічні правові висновки щодо застосування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц, (провадження № 14-45цс20); від 20 листопада 2019 року у справі

№ 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2020 року у справі № 524/10011/17 (провадження №61-5446св19) та багато таких інших.

Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19) викладено правовий висновок про те, що обмеження, встановлені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» поширюються не лише на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду, а й на позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, яким є реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі.

Мораторій (заборона) на примусове відчуження майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, який встановлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», має цільовий характер і є державною гарантією захисту конституційних прав та інтересів громадян, які отримали кредити саме в іноземній валюті.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником однокімнатної квартири, площею - 46,5 кв. м., яка знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності Серія ЯЯЯ N282605 від 10.04.2006, вказане майно було передано в іпотеку в рахунок забезпечення кредиту в іноземній валюті.

Таким чином, спірна квартира (предмет іпотеки) є місцем постійного проживання позивачки (іпотекодавця). Відомостей про наявність іншого житла, яке належить позивачу на праві приватної власності, у матеріалах справи немає.

Встановивши відсутністьіншого житла, яке належить позивачці на праві приватної власності,урахувавши вимоги Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у редакції на час вчинення оспорюваної державної реєстрації права власності на іпотечне нерухоме майно за іпотекодержателем, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про неналежний спосіб захисту.

Колегія суддів наголошує, що Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що у процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia», який полягає

в тому, що: суд знає право; суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору («da mihi factum», «dabo tibi jus»).

Тобто з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі №924/1473/15 (провадження №12-15гс19)).

У пункті 86 постанови від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження N 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження N 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження N 14-338цс18) та інших звернуто увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми права у редакції, яка була чинною на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав, як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, правомірними нині способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 686/19656/19 (провадження №61-9418св20), від 03 серпня 2021 року у справі № 295/6177/19-ц (провадження № 61-5270св21), від 10 листопада 2021 року у справі № 543/253/16-ц (провадження № 61-18491св20); від 18 вересня 2023 року у справі №363/2337/19 (провадження №61-6787сво21); від 06 липня 2023 року у справі №462/4050/19 (провадження №61-4818св23) та інших.

Отже, помилковими є висновки суду першої інстанції про невірний спосіб захисту. Правомірним та ефективним способом захисту права позивачки, з урахуванням змін, внесених до Закону, є - скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав чи скасування державної реєстрації прав.

Висновки зарезультатами розглядуапеляційної скарги,з посиланнямна нормипроцесуального права,якими керувавсясуд апеляційноїінстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги адвоката Сухорукової Мар`яни Ярославівни, діючої від імені ОСОБА_2 ,є частково доведеними, а тому вона підлягає частковому задоволенню.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення вищезазначених позовних вимог за вищевказаного обґрунтування.

Порядок та строк касаційного оскарження

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський

апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката Сухорукової Мар`яни Ярославівни, діючої від імені ОСОБА_2 , - задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2023 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення.

Позовну заявою ОСОБА_1 , правонаступником якої є - ОСОБА_2 , до Акціонерного товариства «Сенс Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державний реєстратор Одеської філії Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Іскров Олег Вікторович, про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 38176188 від 16.11.2017 року, про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_4 за Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк», код ЄДРПОУ 00039019.

Припинити право власності Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», код ЄДРПОУ 00039019, правонаступником якого є - Акціонерне товариство «Сенс Банк», на квартиру АДРЕСА_4 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складений 17 травня 2024 року.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: С. О. Погорєлова

О. М. Таварткіладзе