Рішення

від 20.05.2024 по справі 904/496/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.05.2024м. ДніпроСправа № 904/496/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Загинайко Т.В. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпульс-Компані" (49024, м. Дніпро, вул. Корнієнка Василя, буд. 72; ідентифікаційний код 39318031)

до Фізичної особи-підприємця Курінного Дениса Олександровича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

про стягнення 178 110 грн. 00 коп.

Без повідомлення (виклику) представників сторін.

ПРОЦЕДУРА:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Імпульс-Компані" звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою (вх.№483/24 від 06.02.2024) про стягнення з Фізичної особи-підприємця Курінного Дениса Олександровича 178 110 грн. 00 коп.

Також просить стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 3 028 грн. 00 коп.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 12.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.

Пунктом 5 частини 4 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо фізичної особи - підприємця, зокрема, про місцезнаходження (адреса місця проживання, за якою здійснюється зв`язок з фізичною особою - підприємцем).

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є 52558, Дніпропетровська обл., Павлоградський район, с. Новоіларіонівське, вул. Миру, буд. 11 на яку і була направлена кореспонденція господарського суду відповідачу (а.с. 23).

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно з частиною 6 статті 242 цього Кодексу днем вручення судового рішення є, окрім іншого, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Слід відзначити, що поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 12.02.2024, було повернуто за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" форми 20 від 07.03.2024 "Адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с. 27-31)

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).

Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв`язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).

У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №923/1432/15.

Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Так, ухвалою суду від 12.02.2024, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України №958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Однак, станом на 20.05.2024 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Отже, суд вважає, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Справа розглядається відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод протягом розумного строку з урахуванням введення в Україні воєнного стану.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Імпульс-Компані" стверджує, що протягом жовтня 2023, а саме: 03.10.2023, 04.10.2023, 05.10.2023, 11.10.2023, 12.10.2023 та 13.10.2023 з рахунків позивача було безпідставно перераховано відповідачу - Фізичній особі - підприємцю Курінному Денису Олександровичу грошові кошти у загальному розмірі 178 110 грн. 00 коп., що підтверджується платіжними інструкціями та виписками по рахунку, копії яких містяться в матеріалах справи (а.с. 10-11), так:

- 03.10.2023 було перераховано 18 570 грн. 00 коп.;

- 04.10.2023 було перераховано 19 710 грн. 00 коп.;

- 05.10.2023 було перераховано 18 570 грн. 00 коп.;

- 05.10.2023 було перераховано 17 980 грн. 00 коп.;

- 11.10.2023 було перераховано 25 739 грн. 00 коп.;

- 11.10.2023 було перераховано 18 911 грн. 00 коп.;

- 12.10.2023 було перераховано 28 760 грн. 00 коп.;

- 13.10.2023 було перераховано 29 870 грн. 00 коп.

У зв`язку з вказаними обставинами, позивач звертався до відповідача з листом від 27.11.2023 №10 "Щодо повернення безпідставно отриманих грошових коштів", в якому зазначив про те, що у період жовтня 2023 року з рахунків позивача було безпідставно перераховано грошові кошти в адресу Фізичної особи - підприємця Курінного Дениса Олександровича в сумі 178 110 грн. 00 коп. та просив Фізичну особу - підприємця Курінного Дениса Олександровича повернути безпідставно отримані грошові кошти в сумі 178 110 грн. 00 коп. на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпульс-Компані": НОМЕР_2 , відкритий в АТ "Райффайзен Банк"; також в листі зазначено, що у разі невиконання ФОП Курінним Д.О. своїх зобов`язань ТОВ "Імпульс-Компані" залишає за собою право звернутися з позовом до суду про примусове стягнення безпідставно отриманих грошових коштів і нарахування процентів за користування ними, а також до правоохоронних органів за захистом своїх прав та інтересів (а.с. 7-9).

В матеріалах справи наявні належні докази направлення вказаного листа за місцезнаходженням відповідача (а.с. 12-14).

Як зазначає позивач, вказана вимога була залишена відповідачем без відповіді та задоволення, що і стало причиною спору та звернення з позовом до суду.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Щодо правовідносин сторін

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Положеннями частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За частинами 2, 3 статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно з частиною 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Згідно з частинами 1, 2 статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

У статті 643 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у пропозиції укласти договір вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку. Якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу (частина 2 статті 644 Цивільного кодексу України).

Як зазначає позивач та що не спростовано відповідачем, жоден договір між сторонами укладений не був.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити таке.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно із частиною 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

У даному випадку позивач посилається на те, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Імпульс-Компані" та Фізичною особою - підприємцем Курінним Денисом Олександровичем не існує жодних договірних відносин.

Вказані обставини під час розгляду справи судом відповідачем не заперечувались та не спростовані.

З огляду на викладене вище, у суду відсутні підстави вважати, що між позивачем та відповідачем існують будь-які господарські чи договірні правовідносини.

Отже, суд відзначає, що обставини справи свідчать про набуття відповідачем майна без достатньої правової підстави.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Імпульс-Компані" 03.10.2023, 04.10.2023, 05.10.2023 (дві операції), 11.10.2023 (дві операції), 12.10.2023 та 13.10.2023 помилково перерахував відповідачу - Фізичній особі - підприємцю Курінному Денису Олександровичу грошові кошти у загальному розмірі 178 110 грн. 00 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжною інструкцією та банківською випискою по рахунку, а саме:

- 03.10.2023 платіжним документом №2247 було перераховано 18 570 грн. 00 коп.; призначення платежу: "Оплата згідно рахунка №344 від 25.10.2023, без ПДВ";

- 04.10.2023 платіжним документом №2265 було перераховано 19 710 грн. 00 коп.; призначення платежу: "Оплата згідно рахунка №416 від 25.09.2023, без ПДВ";

- 05.10.2023 платіжним документом №2287 було перераховано 18 570 грн. 00 коп.; призначення платежу: "Оплата згідно рахунка №344 від 25.10.2023, без ПДВ";

- 05.10.2023 платіжним документом №2309 було перераховано 17 980 грн. 00 коп.; призначення платежу: "Оплата згідно рахунка №371 від 26.09.2023, без ПДВ";

- 11.10.2023 платіжним документом №2335 було перераховано 25 739 грн. 00 коп.; призначення платежу: "Оплата згідно рахунка №501 від 28.09.2023, без ПДВ";

- 11.10.2023 платіжним документом №1135 було перераховано 18 911 грн. 00 коп.; призначення платежу: "Оплата згідно рахунка №515 від 29.09.2023, без ПДВ";

- 12.10.2023 платіжним документом №2352 було перераховано 28 760 грн. 00 коп.; призначення платежу: "Оплата згідно рахунка №524 від 28.09.2023, без ПДВ";

- 13.10.2023 платіжним документом №2382 було перераховано 29 870 грн. 00 коп. призначення платежу: "Оплата згідно рахунка №564 від 29.09.2023, без ПДВ";

Слід відзначити, що матеріали справи не містять рахунків, на які є посилання в призначеннях здійсненних позивачем платежів; доказів виставлення відповідачем вказаних рахунків, а також доказів їх наявності суду також не повідомлено.

Враховуючи вказані обставини, суд вважає, що застосуванню підлягають положення глави 83 Цивільного кодексу України, якою врегульовано набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, та зокрема положення статті 1212 Цивільного кодексу України.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Тобто, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 Цивільного кодексу України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зокрема, зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України). Тобто, зобов`язання з безпідставного набуття та збереження майна можуть бути наслідком таких юридичних фактів: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали. При цьому за змістом статті 1212 Цивільного кодексу України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд, зокрема, у постановах від 25.04.2019 у справі № 904/2342/18 та від 12.02.2019 у справі № 910/20926/16.

В свою чергу платіжну інструкцію від 11.10.2023 №1135 та банківську виписку по рахунку, призначення платежу в якій містять посилання на рахунки, суд розцінює лише як письмові докази передачі позивачем відповідачеві грошових коштів в загальній сумі 178 110 грн. 00 коп., а, отже, дані докази не є обставиною, достатньою для того, щоб дійти висновку про існування між сторонами договірних відносин в контексті конкретних, зазначених в платіжних інструкціях рахунків, та відповідно господарського договору, на виконання якого вони були виставлені.

У даному випадку майном є грошові кошти в сумі 178 110 грн. 00 коп., які були отримані відповідачем, у зв`язку з їх перерахуванням позивачем на рахунок відповідача без укладення договору, тобто отримані Фізичною особою - підприємцем Курінним Денисом Олександровичем без достатніх правових підстав.

Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Аналогічна правова позиція викладені в постанові Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/5027/18.

Наразі, відповідачем, у відповідності до приписів чинного процесуального закону не спростовано жодними доказами факт відсутності правових підстав для перерахування 03.10.2023, 04.10.2023, 05.10.2023 (дві операції), 11.10.2023 (дві операції), 12.10.2023 та 13.10.2023 спірних грошових коштів в загальній сумі 178 110 грн. 00 коп.

Будь - яких документальних доказів на підтвердження існування між сторонами договірних відносин або інших господарських правовідносин відповідачем також не надано.

З огляду на наведені приписи матеріального права, враховуючи відсутність укладеного між сторонами договору чи фактичних господарських правовідносин, отримані відповідачем від позивача грошові кошти в загальній сумі 178 110 грн. 00 коп. підпадають під правову кваліфікацію безпідставно набутого майна в силу приписів статті 1212 Цивільного кодексу України.

Приписами статті 1213 Цивільного кодексу України встановлено, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У зв`язку з вказаними обставинами, позивач звертався до відповідача із листом від 27.11.2023 №10, в якому просив повернуи безпідставно отримані грошові кошти в сумі 178 110 грн. 00 коп. на рахунок позивача (а.с. 6-9). В матеріалах справи наявні належні докази направлення вказаного листа відповідачу опис вкладення у цінний лист від 28.11.2023, рекомендоване повідомлення про вручення та копія поштового конверта з відміткою АТ "Укрпошта" (а.с.12-14).

Крім того, слід відзначити, що відповідно до частини 1 статті 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Визначаючись із граничним строком виконання відповідачем грошового зобов`язання перед позивачем, суд враховує приписи частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Виходячи з принципів розумності та справедливості і не допускаючи проявів надмірного формалізму, оцінивши всі вказані обставини в їх сукупності, враховуючи принцип вірогідності доказів, а також факт направлення відповідачу листа від 27.11.2023 №10, факт звернення позивача із позовом до суду щодо стягнення безпідставно набутих грошових коштів, а також факт завчасного направлення позивачем позовної заяви з додатками, з яких вбачається наявність вимоги позивача до відповідача щодо повернення грошових коштів, чим було надано можливість відповідачу добровільно її виконати, суд приходить до висновку, що строк повернення грошових коштів в сумі 178 110 грн. 00 коп. є таким, що настав.

Доказів на підтвердження повернення відповідачем грошових коштів у сумі 178 110 грн. 00 коп. позивачу відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи викладене, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Щодо судового збору

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 3 028 грн. 00 коп. - витрат на сплату судового збору.

Керуючись пунктом 19.1 Розділу ХІ Перехідних положень, статтями 123, 129, 232, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпульс-Компані" (49024, м. Дніпро, вул. Корнієнка Василя, буд. 72; ідентифікаційний код 39318031) до Фізичної особи-підприємця Курінного Дениса Олександровича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) про стягнення 178 110 грн. 00 коп. - задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Курінного Дениса Олександровича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпульс-Компані" (49024, м. Дніпро, вул. Корнієнка Василя, буд. 72; ідентифікаційний код 39318031) 178 110 (сто сімдесят вісім тисяч сто десять) грн. 00 коп. - безпідставно набутих грошових коштів та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп. - витрат на сплату судового збору.

Видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.В. Загинайко

Дата підписання рішення,

оформленого відповідно до статті 238 ГПК України,

20.05.2024