Рішення

від 20.05.2024 по справі 910/2344/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.05.2024Справа № 910/2344/24

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка»

до Приватного акціонерного товариства «Європейський страховий альянс»

про стягнення 49 871,18 грн

Суддя Зеленіна Н.І.

Без виклику представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Європейський страховий альянс» про стягнення суми страхового відшкодування у розмірі 49 871,18 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.02.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у матеріалах справи документами.

15.03.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив, в якому відповідач заперечує проти позову.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.04.2023 між ПрАТ «СК «Уніка» та ОСОБА_1 був укладений договір страхування добровільного страхування наземного транспорту «Каско» №826002/4615/0001730, предметом якого є страхування майнових інтересів страхувальника, що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим транспортним засобом Toyota Rav 4, днз НОМЕР_1 , та прикріпленим до нього зовні та всередині додатковим обладнанням.

03.01.2024 відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Toyota Rav 4, днз НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 , та автомобіля Toyota Verso, днз НОМЕР_2 , яким керувала ОСОБА_2 .

Із Єдиного державного реєстру судових рішень, судом встановлено, що постановою Галицького районного суду міста Львова від 07.02.2024 по справі №461/459/24 ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

ПрАТ «Страхова компанія «Уніка» на підставі страхового акту №15812131487 від 15.01.2024 здійснило виплату страхового відшкодування у розмірі 49 871,18 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №136875 від 16.01.2024.

Відповідно до ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки Toyota, днз НОМЕР_2 , на момент вчинення ДТП була застрахована у ПрАТ «Європейський страховий альянс» згідно полісу №217137481.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що до нього у зв`язку із погашенням шкоди перейшло право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідач заперечуючи проти позовних вимог, вказує, що позивачем не було дотримано досудового порядку врегулювання спору та не направлено звернення про сплату страхового відшкодування. Окрім того, позивачем при розрахунку суми страхового відшкодування не застосовано коефіцієнт фізичного зносу. До того ж, відповідачем наголошено на відсутності підстав для стягнення у складі страхового відшкодування суми податку на додану вартість. Також відповідачем заявлено заперечення проти заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з частиною першою статті 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

За приписами статті 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Відповідач у відзиві зазначив про відсутність порушеного права позивача та передчасність звернення до суду за захистом своїх прав, оскільки позивачем не направлялась вимога про виплату страхового відшкодування.

За приписами п. 35.1 ст. 35 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику заяву про страхове відшкодування.

Відповідно до п. 36.1 ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову у здійсненні страхового відшкодування. Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.

За положенням п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у ст. 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених ст. 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Відповідно до підпункту 37.1.4 ст. 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

При цьому, зазначений у п. 37.1.4 ст. 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" строк є присічним і поновленню не підлягає.

З аналізу норм спеціального Закону можна зробити висновок, що підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені у ст. 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

Тому саме річний строк звернення з заявою про виплату страхового відшкодування є присічним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування.

Разом з тим, у Законі України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов`язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов`язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.

Тому в контексті вказаних обставин справи можна зробити висновок, що у Законі України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у ст. 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.

У разі звернення з заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування.

Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.12.2019 в справі №465/4287/15.

Відтак, у межах справи, що розглядається, з`ясуванню підлягає питання дотримання позивачем річного строку, який встановлено п. 37.1.4 ст. 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", на здійснення на власний розсуд одного з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.

Як вище встановлено судом, ДТП сталося 03.01.2024, тоді як з позовом ПрАТ «СК «Уніка» звернулося до суду 27.02.2024, тобто у межах встановленого Законом річного строку.

Відтак, подання позивачем позовної заяви безпосередньо до суду свідчить про волевиявлення відносно способу захисту свого порушеного права без попереднього звернення до страховика винної у дорожньо-транспортній пригоді особи.

Також суд зазначає, що виникнення права на отримання страхового відшкодування пов`язується не з поданням потерпілим (іншою особою, що має відповідне право) заяви про таке відшкодування, а саме з настанням страхового випадку, що має наслідком виникнення у страховика обов`язку з регламентної виплати в силу закону та на підставі відповідного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності його страхувальника, а за відсутності такого договору та у визначених законом випадках - виникнення цього обов`язку у МТСБУ.

Такий підхід (виникнення права на страхове відшкодування з моменту страхового випадку, а не з моменту звернення до страховика із відповідною заявою) і передбачає за можливе захист права щодо отримання регламентної виплати (страхового відшкодування) шляхом звернення потерпілого (іншої особи, що має відповідне право) до суду.

Судом встановлено, що у зв`язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування", до позивача як страховика у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

У відповідності до ст. 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Суд зазначає, що проведення оцінки завданої шкоди суб`єктом оціночної діяльності є необхідним у випадку наявності підстав для вирахування коефіцієнту фізичного зносу у випадках і порядку, передбаченому Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої Наказом №142/5/2092 від 24.11.2003 Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24.11.2003 за №1074/8395.

При визначенні розміру заподіяної шкоди у даному випадку суд виходить із вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля Toyota Rav 4, днз НОМЕР_1 , згідно із сумою, яка вказана у рахунку-фактури №ДМ00060333 від 05.01.2024, виставленого СТО.

Судом розглянуті та відхилені заперечення відповідача щодо визначення розміру завданої шкоди на базі програмного комплексу Audatex з огляду на наступне.

Відповідно до п. 59 додатку 8 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів комп`ютерні програми для складання кошторису відновлювального ремонту КТЗ іноземного виробництва «Audatex М21», «Audatex М95», «AudaShare» віднесено до переліку рекомендованих нормативно-правових актів, методичної, довідкової літератури та комп`ютерних баз даних з програмним забезпеченням. Суд зазначає, що з наведеної норми не вбачається однозначного висновку про те, що конфігурація AudaHistory програмного продукту Audatex є офіційним та об`єктивним джерелом інформації, та містить відомості щодо проведених ремонтних робіт транспортних засобів. Інших доказів та підтвердження своїх тверджень відповідачем суду не надано. Суд звертає увагу відповідача, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами СТО, на якій проводився ремонт автомобіля.

Так, у постанові Верховного Суду від 25.07.2018 року у справі №922/4013/17 зроблено висновок, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається можлива, але не кінцева сума, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення, яким оплачена виставлена станцією технічного обслуговування сума вартості відновлювального ремонту транспортного засобу.

Норма ч. 1 ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов`язку щодо проведення такої оцінки саме суб`єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Відповідно до ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суд, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинен виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Таким чином рахунок-фактура №ДМ00060333 від 05.01.2024, виставлений ТОВ «Сервісний центр «Діамант» (СТО) та платіжна інструкція №136875 від 16.01.2024 визнаються судом достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат з виплати страхового відшкодування, які виникли внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 911/482/17.

Отже, в даному випадку суд не вбачає підстав для застосування коефіцієнту фізичного зносу при визначенні розміру страхового відшкодування, яке має сплатити відповідач на користь позивача.

Стосовно доводів відповідача про необхідність вирахування суми ПДВ з суми страхового відшкодування та відсутності акту виконаних робіт на ремонт автомобіля, суд зазначає наступне.

Згідно з п. 196.1.3 ст. 196 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування податком на додану вартість операції з надання послуг із страхування, співстрахування або перестрахування особами, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності відповідно до закону, а також пов`язаних з такою діяльністю послуг страхових (перестрахових) брокерів та страхових агентів.

Виходячи з системного аналізу змісту норм законодавства всі операції з надання послуг із страхування, в тому числі пов`язані з оплатою страхових послуг страхувальником на користь страховика та компенсацією останнім збитків, понесених потерпілим при настанні страхового випадку, не є об`єктом оподаткування ПДВ, в зв`язку з чим, за загальним правилом, як при визначенні розміру страхових платежів, так і при визначенні розміру матеріального збитку чи страхової виплати, підлягаючої до відшкодування страхувальнику чи безпосередньо потерпілій особі (п. 36.4 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»), податок на додану вартість не нараховується, окремим рядком не виділяється та страховики не є платниками ПДВ по таких операціях.

З огляду на викладене, у разі, якщо страхові суми не перераховуються безпосередньо потерпілому, а спрямовуються на придбання у платника податку на додану вартість послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об`єкта чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту (запчастини та інші витратні матеріали тощо), то розрахунок суми виплат на таке придбання здійснюється з урахуванням сум податку на додану вартість, які включаються до вартості й виділяються окремим рядком у розрахункових документах.

Разом з тим, у разі якщо придбання послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об`єкта чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту, здійснюється у неплатника податку на додану вартість, то розрахунок сум виплати здійснюється без урахування сум ПДВ.

Окрім того, у випадку виплати потерпілій особі страхового відшкодування у вигляді майнової шкоди, пов`язаної з пошкодженням автомобіля, на особистий рахунок, а не на рахунок авторизованого сервісного центру, який є платником податку та який мав би здійснити відновлювальний ремонт автомобіля, із загальної суми цього страхового відшкодування віднімається сума ПДВ. У разі якщо страхові суми не перераховуються безпосередньо потерпілим, а спрямовуються на придбання у платника податку на додану вартість послуг з ремонту, заміщення, відтворення застрахованого об`єкта, які мають бути використані в процесі його ремонту, то розрахунок суми виплати на таке придбання здійснюється з урахуванням сум податку на додану вартість, які включаються до вартості й виділяються окремим рядком.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.02.2018 у справі №757/22706/15-ц, від 03.07.2019 у справі №398/1808/15-ц, від 22.07.2020 у справі №583/3159/18, від 22.12.2020 у справі №565/1210/19, від 21.04.2021 у справі №757/37909/17.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем страхове відшкодування було сплачено на рахунок станції технічного обслуговування ТОВ «Сервісний центр «Діамант» на підставі виставлено рахунку-фактури №ДМ00060333 від 05.01.2024 (код ЄДРПОУ - 32764382) (який є платником ПДВ), а не безпосередньо на рахунок потерпілої особи - Мельника І В.. Також суд звертає увагу відповідача на те, що у шапці рахунку-фактури зазначаються відомості, що ТОВ «Сервісний центр «Діамант» є платником ПДВ на загальних підставах. У зв`язку з цим відсутні підстави для зменшення суми страхового відшкодування на суму ПДВ, а тому суд відхиляє твердження відповідача.

Також суд зазначає, що наявність або відсутність акту виконаних робіт з ремонту застрахованого транспортного засобу не впливає на виплату страхового відшкодування, оскільки цей документ не є обов`язковим для здійснення страхового відшкодування за умовами договору добровільного страхування. Для виплати страхового відшкодування за договором добровільного страхування необхідним є рахунок-фактура, на підставі якого в порядку укладеного договору позивачем і було здійснено страхове відшкодування.

За таких обставин, суд вважає правомірним включення позивачем до складу страхованого відшкодування суми податку на додану вартість.

Згідно з п. 12.1. ст. 12 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Як встановлено судом, розмір франшизи за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ЕР/217137481 становить 0,00 грн, а ліміт відповідальності за шкоду, завдану майну, становить 160 000,00 грн.

При цьому, відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

З урахуванням того, що до позивача переходить право вимоги щодо виплати страхового відшкодування у межах фактично здійснених ним витрат та в межах вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу марки Toyota, днз DC3129MI , суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування у розмірі 49 781,18 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за покладаються на відповідача.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 7 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

У відповідності до ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною третьою ст. 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Судом встановлено, що між ПрАТ «СК «Уніка» та Адвокатським бюро «Адвокатське бюро Олександра Лисова «Еквіт» було укладено договір про надання правової допомоги №1/20ю від 31.12.2020, за яким Адвокатське бюро зобов`язалося надавати позивачу правову допомогу, а позивач - прийняти та сплатити її вартість.

Ціна договору складається з вартості юридичних послуг, що визначаються в додатковій угоді до цього договору. Така угода може бути викладена у формі додатку до договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін (пункт 4.1 договору).

Вартість наданої юридичної допомоги бюро визначає самостійно після одержання від позивача замовлення на надання юридичної допомоги, та виставляє позивачу відповідний рахунок (пункт 4.2 договору).

Додатково угодою №3 від 01.12.2023 до договору сторони продовжили його дію до 31.12.2024.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, позивачем надано копію договору про надання правової допомоги №1/20ю від 31.12.2020, додатків до договору та додаткових угод до договору, копію рахунку №30 від 08.02.2024 на суму 7 000,00 грн, копію акту надання послуг №30 від 27.02.2024 на суму 7 000,00 грн, копію платіжної інструкції №4808 від 14.02.2024 на суму 7 000,00 грн, ордер серії АА №1278640 від 02.02.2023 та копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії РН №1639.

Відповідно до ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу адвоката позивача до 3 000,00 грн, у зв`язку тим, що заявлена до стягнення сума понесених витрат є неспівмірною зі складністю справи. Також відповідач зазначив, що адвокат позивача - Білоконь І.В. вже неодноразово зверталася до суду з аналогічними вимогами до відповідача та надавала тотожні послуги у цій категорії спорів.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

З огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг, предмет та підстави позовних вимог, заперечення відповідача проти розміру витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку, що визначений позивачем розмір витрат на послуги адвоката є завищеним, не відповідає критеріям розумності та співрозмірності, що суперечить принципу розподілу витрат.

У зв`язку з цим, суд дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, та наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 500,00 грн.

Керуючись ст. 86, 129, 233, 236-240, 250-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» - задовольнити.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Європейський страховий альянс» (03039, м. Київ, пр-т Науки, буд. 3, код ЄДРПОУ - 19411125) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» (04112, м. Київ, вул. Олени Теліги, буд. 6, літ. В, код ЄДРПОУ - 20033533) 49 871 (сорок дев`ять тисяч вісімсот сімдесят одну) грн 18 коп. - суми страхового відшкодування, 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. - витрат по сплаті судового збору та 3 500 (три тисячі п`ятсот) грн - витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом 20 днів з дня підписання повного тексту.

Рішення суду набирає законної сили у порядку та строки, передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Н.І. Зеленіна