Рішення

від 13.05.2024 по справі 910/1321/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.05.2024Справа № 910/1321/24Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Край" (Україна, 37300 Полтавська область, Миргородський район, місто Гадяч, вул. Лохвицька, 29, ідентифікаційний 41103827)

до держави - російської федерації (119991, російська федерація, м. москва, вул. житня, 14) в особі генеральної прокуратури російської федерації (російська федерація, ГСП-3, 125993, м. москва, вул. велика дмитрівка, 15а, будівля 1)

про стягнення 12 883 270,00 грн,

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: Мастюгін Д.І.

Від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Край" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до російської федерації в особі генеральної прокуратури російської федерації про стягнення майнової шкоди у розмірі 12 883 270,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що внаслідок збройної агресії російської федерації, збройні сили російської федерації 24.02.2022 здійснили окупацію території Ювілейної сільської територіальної громади Херсонського району Херсонської області та безпосередньо селища Щасливе, встановили повний загальний ефективний контроль над окупованою територією. Станом на момент окупації в с. Щасливе Ювілейної сільської територіальної громади Херсонського району Херсонської області перебувало майно позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Край" - транспортні засоби, зокрема: трактор колісний JONH DEER 8310R, заводський номер НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 ; трактор колісний JONH DEER 8310R, заводський номер НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 ; трактор колісний JONH DEER 8310R, заводський номер НОМЕР_5 , реєстраційний номер НОМЕР_6 ; трактор колісний JONH DEER 8310R, заводський номер НОМЕР_7 , реєстраційний номер НОМЕР_8 ; трактор колісний JONH DEER 8430, заводський номер НОМЕР_9 , реєстраційний номер НОМЕР_10 .

Означені обставини, на думку позивача, є достатньою підставою для стягнення з держави - російської федерації в особі генеральної прокуратури російської федерації збитків у розмірі вартості втрачених транспортних засобів, у зв`язку із викраденням майна позивача військовослужбовцями збройних сил російської федерації, позивачеві завдано майнової шкоди, як власнику такого майна.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи № 910/1321/24 здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 11.03.2024.

22.02.2024 через підсистему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2024 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Край", ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

08.03.2024 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, в якому останній просив поновити пропущений процесуальний строк на подання доказів та приєднати до матеріалів справи докази направлення на адресу відповідача позовної заяви з додатками та ухвали суду від 26.02.2024.

Дослідивши подане представником позивача клопотання, судом встановлено, що серед додатків, які додано до клопотання, відсутні докази направлення на адресу відповідача позовної заяви з додатками.

У засідання суду 11.03.2024 з`явився представник позивача та повідомив, що під час формування клопотання в підсистемі "Електронний суд" сталася помилка, у зв`язку з чим представник має намір виправити її в найкоротший термін .

Відповідач участь свого представника у засідання суду 11.03.2024 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2024 відкладено підготовче засідання на 01.04.2024.

11.03.2024 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.

У засіданні суду 01.04.2024 присутнім представником позивача надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.04.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2024 судове засідання відкладено на 13.05.2024.

09.05.2024 через систему «Електронний суд» позивачем подано заяву про долучення документів до матеріалів справи, серед іншого, акту виконаних робіт від 31.12.2021. Крім того, позивач просить поновити йому процесуальний строк для подання доказів.

Так, згідно з ст. 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Крім того, пунктом 8 ч. 3 ст. 162 ГПК України встановлено, що позовна заява має містити: перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

Згідно з ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, в якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію.

Судом встановлено, що позивач при зверненні до суду з позовною заявою мав вказати усі докази, які, на його думку, мають значення для розгляду справи і вирішення даного спору по суті, та зазначити про їх відсутність у позивача, чого зроблено не було.

Враховуючи наведене, суд не вбачає жодних підстав для поновлення процесуального строку для подання доказів та їх долучення до матеріалів справи.

У судовому засіданні 13.05.2024 представник позивача позовні вимоги підтримав, надав пояснення по суті спору та просив задовольнити позов.

Представник відповідача у судове засідання 13.05.2024, як і у попередні засідання суду, не з`явився, відзиву на позов не подав.

Наразі, суд зауважує, що частиною 4 статті 122 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в частині першій статті 121 цього Кодексу.

З 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною і російською федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території російської федерації та діяльність дипломатичних установ російської федерації на території України зупинено. Комунікація Міністерства закордонних справ України з органами державної влади російської федерації за посередництва третіх держав не здійснюється. У зв`язку з чим наразі унеможливлено сприяння органами дипломатичної служби України у переданні судових документів російській стороні (листи Міністерства закордонних справ України вих. №71/17-500-67127 від 04.09.2022 та вих. №71/17-500-77469 від 03.10.2022).

Також припинено доставку поштових відправлень до/з російської федерації з перших днів повномасштабного вторгнення.

Таким чином, передача будь-яких документів компетентним органам російської федерації, у тому числі дипломатичними каналами, наразі неможлива (лист Міністерства юстиції України вих. №100817/98748-22-22/12.1.3 від 31.10.2022).

Оскільки діяльність посольства російської федерації в Україні зупинена, судом здійснювались публікації на офіційному веб-сайті судової влади України про розгляд справи та призначені в ній засідання.

Отже, судом було вчинено всі дії з метою належного повідомлення учасника справи про дату, час та місце розгляду справи.

Наразі, з огляду на неявку представника відповідача, суд зазначає таке.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно з ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Отже, за висновками суду, неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 13.05.2024.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 13.05.2024 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оглянувши оригінали документів, копії яких долучено до матеріалів справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Край" є підприємством, резидентом України, основним видом господарської діяльності якого є вирощування сільськогосподарських зернових та олійних культур.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, єдиним засновником позивача є компанія ТНА Корпорейт Солюшнз Ллс (Tna Corporate Solutions Lie), місцезнаходження: 229, Дженні Лейн Коді, Вайомінг, Сполучені Штати Америки, країна резидентства: Сполучені Штати Америки.

Для здійснення господарської діяльності товариство використовує значний парк сільськогосподарської техніки, яка належить товариству на праві приватної власності та перебуває на його балансі.

Позивач зазначає, що збройні сили російської федерації, застосовуючи засоби ведення війни, заборонені міжнародним правом, порушуючи закони та звичаї війни, що передбачені міжнародними договорами та актами, 24.02.2022 здійснили окупацію території Ювілейної сільської територіальної громади Херсонського району Херсонської області та безпосередньо селища Щасливе, встановили повний загальний ефективний контроль над окупованою територією.

Так, позивач стверджує, що станом на момент окупації в с. Щасливе Ювілейної сільської територіальної громади Херсонського району Херсонської області, перебувало майно позивача - транспортні засоби, а саме:

- трактор колісний JONH DEER 831 OR, заводський номер НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 ;

- трактор колісний JONH DEER 8310R, заводський номер НОМЕР_11 , реєстраційний номер НОМЕР_4 ;

- трактор колісний JONH DEER 8310R, заводський номер НОМЕР_12 , реєстраційний номер НОМЕР_6 ;

- трактор колісний JONH DEER 8310R, заводський номер НОМЕР_7 , реєстраційний номер НОМЕР_8 ;

- трактор колісний JONH DEER 8430, заводський номер НОМЕР_9 , реєстраційний номер НОМЕР_10 .

Як зазначає позивач, перебування транспортних засобів позивача в с. Щасливе станом на початок його окупації обумовлено тим, що позивач виконував роботи по внесенню безводного аміаку на земельних ділянках, які належать/перебувають у користуванні ТОВ «ЮТС-АГРОПРОДУКТ» та розташовані поблизу с. Щасливе, що підтверджується договором підряду № 1/12 від 01.12.2021 та додатком № 1 до наведеного договору та довідкою № 20 від 01.02.2024.

Належність транспортних засобів (тракторів колісних) позивачеві на праві власності підтверджується свідоцтвами про реєстрацію машини, копії яких додаються до цього позову, а саме:

свідоцтва про реєстрацію КТЗ John Deere 831 OR, реєстраційний номер НОМЕР_2 серії НОМЕР_13 від 06.10.2017 року;

свідоцтва про реєстрацію КТЗ John Deere 831 OR ,реєстраційний номер НОМЕР_4 серії НОМЕР_14 від 06.10.2017 року;

свідоцтва про реєстрацію КТЗ John Deere 831 OR, реєстраційний номер НОМЕР_6 серії НОМЕР_15 від 06.10.2017 року;

свідоцтва про реєстрацію КТЗ John Deere 831 OR, реєстраційний номер НОМЕР_8 серії НОМЕР_16 від 06.10.2017 року;

свідоцтва про реєстрацію КТЗ John Deere 8430, реєстраційний номер НОМЕР_10 серії НОМЕР_17 від 10.07.2018 року.

Позбавлення позивача права власності на належні йому транспортні засоби зумовило його звернення до органів поліції з заявою (повідомленням) про кримінальне правопорушення № 372 від 23.08.2023.

За вказаним фактом протиправного заволодіння майном позивача правоохоронними органами здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12024231090000198 від 26.01.2024, що підтверджується витягом з ЄРДР.

Таким чином, позивач у позовній заяві зазначає, що розмір матеріальних збитків (шкоди) заподіяних російською федерацією позивачу, який пред`являється до стягнення в межах цього позову складає 12 883 270,00 грн, що в еквіваленті іноземної валюти становить 352 300,29 дол. США.

Крім того, позивач стверджує, що розмір матеріальних збитків (шкоди), заподіяних російською федерацією позивачу, підтверджується висновком експерта № 07/11/23-10 за результатами проведення транспортно-товарознавчого експертного дослідження за заявою від 14.08.2023 № 364, проведеної судовим експертом Науково-дослідної судово-експертної установи (НДСЕУ).

Означені обставини у сукупності і стали підставою для звернення позивача до суду з позовом до держави - російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про стягнення майнової шкоди у розмірі 12 883 270,00 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої ст.4 Господарського процесуального кодексу України: право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується; ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом; юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі статтею 12 Господарського процесуального кодексу України господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказового провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) у справах про банкрутові - у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (з введенням в дію з 21.10.2019 Кодексу України з процедур банкрутство цим Кодексом) (частина шоста статті 12 Господарського процесуального кодексу України ).

Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

За змістом наведених положень позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду із вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів, які характеризують суть конкретного позову, його зміст та правову природу, а саме: предмета і підстави позову.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу; відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Отже, відповідач за своєю суттю є особою, яка за позовною заявою позивача притягається до відповідальності за порушення чи оспорювання її прав та охоронюваних законом інтересів, а також у передбачених законом випадках, й інші особи, на адресу яких спрямована вимога позивача, яка знайшла своє аргументування та вираження у відповідній позовній заяві, тобто між позивачем та відповідачем має існувати правовий зв`язок щодо предмету позову, обумовлений певними господарськими правовідносинами (аналогічні висновки викладені в пункті 4.9 постанови Верховного Суду від С 09.07.2020 у справі № 922/404/19).

Щодо такої сторони (іншого учасника) як держава у господарському судочинстві суд зазначає про таке.

Відповідно до частини четвертої статті 56 Господарського процесуального кодексу України Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.

Крім цього за наведеними положеннями предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги до відповідача (відповідачів) щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Наведений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17.

У даному випадку предметом спору у справі є відшкодування шкоди у вигляді збитків, завданої позивачу за його ствердженням, незаконною військової агресією російської федерації проти України.

Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).

Правовідносини щодо відшкодування збитків/шкоди врегульовані, зокрема положеннями глави 25 "Відшкодування збитків у сфері господарювання" Господарського кодексу України та глави 82 «Відшкодування шкоди» Розділу ІІІ "Окремі види зобов`язань" Книги п`ятої "Зобов`язальне право" Цивільного кодексу України.

Положення статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними й передбачають певні особливості, притаманні розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади, місцевого самоврядування та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.

За сталою позицією Верховного Суду у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою, викладеною, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц та в постанові Верховного Суду від 12.04.2021 у справі № 201/7038/20 (провадження № 61-16141св20), належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою, є держава як учасник цивільних правовідносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.

Слід враховувати також висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04.10.2023 у справі № 757/5351/21-ц (провадження № 61-5502св22), сформульований з посиланням на висновки Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 22.12.2021 у справі № 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21), згідно з якими Суд зазначив, що: "відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)".

Щодо визначення відповідачем іноземної держави судом враховано, що відповідно до частини першої статті 365 Господарського процесуального кодексу України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Частина перша статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачає, що пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Водночас, з урахуванням положень статті 11 Європейської конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та статті 12 Конвенції Організації об`єднаних націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року, (яка відображає підставу для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий "деліктний виняток" ("tort exсeption") та підлягає застосуванню відповідно до звичаєвого міжнародного права як кодифікований звід звичаєвих норм міжнародного права, оскільки російська федерація не ратифікувала Конвенцію ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), але й не заперечила їй, підписавши конвенцію 01 грудня 2006 року) судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на зазначені позивачем у цій справі підстави для позовних вимог: завдання збройними силами Російської Федерації шкоди позивачу, що є винятком до судового імунітету держави відповідно до звичаєвого міжнародного права, а підтримання імунітету російської федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов`язаннями України в сфері боротьби з тероризмом.

У цих висновках суд звертається до сталої позиції Верховного Суду у спорах про відшкодування шкоди, завданої збройними силами/військовою агресією російської федерації, викладеної, зокрема в постанові від 12.10.2022 у справі № 463/14365/21 (провадження № 61-4498св22).

При цьому суд враховує, що у рішенні ЄСПЛ у справі Oleynikov v Russia ЄСПЛ встановив, що російська федерація не ратифікувала Конвенцію ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), але й не заперечила їй, підписавши конвенцію 01 грудня 2006 року. З огляду на наведене, вирішуючи питання порушення права заявника на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року, ЄСПЛ застосував положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004) на основі звичаєвого міжнародного права.

У зв`язку із викладеним суд доходить висновку, що у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою/іноземною державою (органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою/органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою іноземної держави); відповідачем є відповідна держава як учасник цивільних правовідносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав. Держава Україна, як і іноземна держава бере участь у справі у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою (іноземною державою) як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.

А тому у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою (іноземною державою) на позивача, відповідно до вимог пунктів 2, 4 частини третьої статті 162 ГПК України, покладено обов`язок зазначити, окрім безпосередньо держави, яка за його ствердженням завдала йому шкоди, також орган (органи) відповідної держави, якого (яких) позивач зазначає порушником своїх прав, що і здійснено позивачем у розглядуваній справі.

Частиною першою статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" унормовано, що судовий імунітет, відповідно до якого пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Як передбачено частиною четвертою статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право", у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Таким чином, Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права "рівний над рівним не має влади і юрисдикції". Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли російська федерація заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.

02 березня 2022 року збройну агресію РФ проти України у резолюції ES-11/1 "Агресія проти України" визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від російської федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

14.04.2022 року Верховною Радою України визнано дії, вчинені Збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні", схваленої згідно з Постановою Верховної Ради України №2188-IX від 14.04.2022).

Резолюцією №2433 від 27.04.2022 Парламентської Асамблеї Ради Європи "Наслідки продовження агресії Російської Федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи" визнано, що агресія РФ проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Російська федерація припинила бути членом Ради Європи у контексті процедури, розпочатої відповідно до статті 8 Статуту Ради Європи. Відповідна Резолюція Ради Європи CM/Res(2022)2 про припинення членства російської федерації у Раді Європи, прийнята Комітетом Міністрів 16 березня 2022 року. Комітет Міністрів Ради Європи констатував, що агресія РФ проти України є серйозним порушенням РФ своїх зобов`язань за статтею 3 Статуту Ради Європи.

Таким чином, виходячи з вищевикладеного у сукупності, враховуючи, що даний спір стосується відшкодування шкоди, завданої суб`єкту господарювання, який створено за законодавством України, внаслідок повномасштабної військової агресії іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.

Одночасно, щодо предмету доказування у спорі про стягнення збитків, суд звертає увагу позивача на таке.

Згідно із частинами першою-третьою статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

За загальними положеннями статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

До складу збитків включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (стаття 225 Господарського кодексу України).

Для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: порушення зобов`язання; збитки; причинний зв`язок між порушенням зобов`язання та збитками; вина.

Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч.2 ст.73 Господарського процесуального кодексу України).

Одночасно, у ст.76 Господарського процесуального кодексу України вказано, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, при зверненні до суду з позовом про відшкодування збитків позивачем повинно бути доведено факт нанесення саме неправомірною діяльністю відповідача певної матеріальної шкоди матеріальної шкоди позивачу та наявність причинно-наслідкового зв`язку між нанесеною шкодою та діяльністю відповідача. Натомість вина боржника у порушенні зобов`язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Оцінюючи вказані доводи позивача на предмет наявності всіх складових предмету доказування у віповідній катеогорії спорів, які було наведено судом вище на підставі аналізу численної практики Верховного Суду, суд дійшов висновку щодо недостатньої обґрунтованості позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Край".

Зокрема, відповідно до п.1.1. договору підряду 1/12 від 01.12.2021, який був укладений між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮТС-АГРОПРОДУКТ», в порядку та на умовах, визначеним цим договором, підрядник зобов`язується за завданням замовника протягом визначеного в договорі строку виконати роботу на полях замовника.

Відповідно до п.1.3. договору робота виконується на власних полях або орендованих земельних ділянках сільськогосподарського призначення замовника.

Текст договору підряду не містить відсилок на виконання робіт в селі Щасливе Ювілейної сільської територіальної громади Херсонського району Херсонської області.

Разом з тим, матеріали справи не містять підтверджень того, що замовник (ТОВ «ЮТС-АГРОПРОДУКТ») має власні чи орендовані поля в с. Щасливе Ювілейної сільської територіальної громади Херсонського району Херсонської області.

Крім того, звертає увагу на те, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань юридичною адресою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Край" є: 37300 Полтавська область, Миргородський район, місто Гадяч, вул. Лохвицька, 29, юридичною адресою замовника - Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮТС-АГРОПРОДУКТ» є: 74360, Херсонська область, Бериславський район, селище Новорайськ, вул. Промислова, буд. 3.

Тобто, об`єктивних доказів того, що саме в с. Щасливе Ювілейної сільської територіальної громади Херсонського району Херсонської області повинні були виконуватись роботи та знаходитись техніка позивача немає.

Також, суд зазначає, що бухгалтерської документації чи інших належних доказів про переміщення транспортних засобів позивача, зокрема, трактора колісного JONH DEER 831 OR, заводський номер НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 ; трактора колісного JONH DEER 8310R, заводський номер НОМЕР_11 , реєстраційний номер НОМЕР_4 ; трактора колісного JONH DEER 8310R, заводський номер НОМЕР_12 , реєстраційний номер НОМЕР_6 ; трактора колісного JONH DEER 8310R, заводський номер НОМЕР_7 , реєстраційний номер НОМЕР_8 ; трактора колісного JONH DEER 8430, заводський номер НОМЕР_9 , реєстраційний номер НОМЕР_10 в с. Щасливе Ювілейної сільської територіальної громади Херсонського району Херсонської області позивачем не надано.

Відповідно до п. 1.5. договору підряду №1/2 від 01.12.2021 робота виконується у строк (термін) з 01.12.2021 по 28.02.2022. Сторони шляхом укладення відповідної додаткової угоди можуть передбачити інший строк (термін) виконання робіт).

Згідно з п. 2.4.6. замовник зобов`язаний за власні кошти забезпечити ночівлю та трьох разове харчування працівників (водіїв, трактористів та необхідних обслуговуючих техніку спеціалістів) підрядника (з дотриманням санітарних та гігієнічних норм), які безпосередньо виконують обумовлені цим договором сільськогосподарські роботи.

Так, суд звертає увагу на те, що матеріали справи не містять жодного підписаного акту виконаних робіт, де б відображалися витрати замовника на пальне та забезпечення працівників, зокрема, враховуючи, що роботи повинні були бути завершені до 28.02.2022.

Таким чином, позивачем не доведено належними доказами виконання за зазначеною адресою робіт його власною технікою, тому факт перебування там його техніки не підтверджено.

Більше того, за твердженнями позивача, збройні сили російської федерації 24.02.2022 здійснили окупацію с. Щасливе Ювілейної сільської територіальної громади Херсонського району Херсонської області, однак навіть за період з 01.12.2021 по 24.02.2022 матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу виконання робіт на території села Щасливе.

Не підтверджує спричинення шкоди в селі Щасливе Ювілейної сільської територіальної громади Херсонського району Херсонської області і надана позивачем заява (повідомлення) про кримінальне правопорушення № 372 від 23.08.2023 та витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні №12024231090000198 від 26.01.2024, суд зазначає наступне.

Так, судом встановлено, що заява (повідомлення) про кримінальне правопорушення датована 23.08.2023, тоді як з витягу з Єдиного реєстру досудового розслідування вбачається, що заява (повідомлення) про кримінальне провадження була усна і подана 26.01.2024.

Крім того, доказів того, що заява (повідомлення) про кримінальне правопорушення від 23.08.2023 була подана до Відділення поліції чи отримана останнім немає.

З огляду на викладене, суд критично оцінює даний доказ у справі.

Більше того, як вбачається з наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного реєстру досудового розслідування, під час окупації с. Новорайськ, Бериславського району Херсонської області, невідомими особами окупаційний військ рф, за адресою: вул. Промислова, 3, с. Новорайськ, Бериславського району Херсонської області було здійснення захоплення та заволодіння майном, яка належить ТОВ «Агро-Край».

Отже, з витягу випливає, що захоплення і заволодіння майном відбулося за адресою: вул. Промислова, 3, с. Новорайськ, Бериславського району Херсонської області.

Таким чином, у суду відсутні підстави достеменно вважати, що транспортні засоби позивача знаходились с. Щасливе Ювілейної сільської територіальної громади Херсонського району Херсонської області.

Щодо наданої позивачем довідки № 20 від 01.02.2024, в якій зазначено, що станом на 24.02.2022 на території с. Щасливе знаходилося вказане вище майно позивача, суд зазначає, що остання не є первинним документом бухгалтерського обліку та не передбачена нормативно-правовими актами щодо ведення бухгалтерського обліку, а тому не є об`єктивним і належним доказом у справі.

Суд звертає увагу позивача на те, що важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача (саме відповідача) та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності відповідача. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Проте, у даному випадку, суд вважає непослідовними твердження заявника про те, що причиною втрати позивачем транспортних засобів є безпосередньо збойна агресія російської федерації.

Тобто, у суду відсутні підстави достеменно вважати, що втрата транспортних засобів позивача стала наслідком початку у лютому 2022 повномаштабного вторгнення російської федерації на територію України, що виключає наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями саме відповідача щодо втрати транспортних засобів товариства та збитками.

За таких обставин, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Край" до держави - російської федерації в особі генеральної прокуратури російської федерації про стягнення майнової шкоди у розмірі 12 883 270,00 грн.

Надаючи оцінку іншим доводам позивача судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази.

У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993 Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням встановлених обставин, відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Край".

У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України"" (Заява № 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Окрім того, господарський суд, при вирішення даного спору враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129-130, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Край" відмовити повністю.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Край" (Україна, 37300 Полтавська область, Миргородський район, місто Гадяч, вул. Лохвицька, 29, ідентифікаційний 41103827)

Відповідач - держава - російська федерація (119991, російська федерація, м. москва, вул. житня, 14) в особі генеральної прокуратури російської федерації (російська федерація, ГСП-3, 125993, м. москва, вул. велика дмитрівка, 15а, будівля 1)

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 20.05.2024

Суддя І.О. Андреїшина