Рішення

від 16.04.2024 по справі 911/3781/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032,тел.(044)235-95-51,е-mail:inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" квітня 2024 р. м. Київ Справа № 911/3781/23

Суддя Господарського суду Київської області Подоляк Ю.В., за участю секретаря судового засідання Руденко Н.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Білоцерківської міської радидоПреображенського Собору Української Православної Церквипровизнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності та зобов`язання знести самочинне будівництво за участю представників:

позивача:Борман О.І. представник згідно витягу є ЄДРЮОФОПтаГФвідповідача:Дмитраш В.К. адвокат, ордер від 17.01.2024 серія АІ № 1530039суть спору:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Білоцерківської міської ради (далі позивач) до Преображенського Собору Української Православної Церкви (далі відповідач) про визнання незаконною та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за відповідачем на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер: 1496197932103): овочесховище під літерою «Д», 1991 року побудови, загальною площею 52,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , припинивши право власності на цей об`єкт в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та закрити відповідний розділ в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також зобов`язати відповідача знести самочинне будівництво, а саме зазначений вище об`єкт нерухомого майна.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що проведена державна реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер:1496197932103): овочесховище під літерою «Д», 1991 року побудови, загальною площею 52.8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 є незаконною, позаяк відбулась з порушенням вимог законодавства України, зокрема, п. 42 Порядку реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень затвердженого постановою КМУ 25.12.2015 № 1127, оскільки державним реєстратором проведено державну реєстрацію права власності без повного пакету документів, чим порушені права та інтереси територіальної громади в особі Білоцерківської міської ради як власника землі вільно розпоряджатися своєю власністю. У зв`язку з чим наявні підстави для скасування спірної державної реєстрації. Позивач зазначає, що будівництво вказаного нерухомого майна відповідачем здійснено на земельній ділянці, яка не була відведена йому для цієї мети та без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, що свідчить про самочинність такої забудови, а відтак наявні підстави на знесення вказаного спірного майна.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.12.2023 у даній справі прийнято вказану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження, призначено у даній справі підготовче судове засідання та встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позовну заяву та інших документів, що підтверджують заперечення проти позову упродовж п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

У встановлений судом строк відповідач через систему «Електронний суд» подав відзив на позовну заяву від 18.01.2024 (вх. № суду 606/24 від 18.01.2024), в якому просить суд залишити позовну заяву без задоволення, з підстав, які зводяться до того, що державна реєстрація права власності на овочесховище була проведена у відповідності до вимог законодавства України чинного на момент державної реєстрації.

Через систему «Електронний суд» позивач подав суду відповідь на відзив від 02.02.2024 (вх. № суду 1170/24 від 02.02.2024), в якій наводить власні спростування на доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву.

Через систему «Електронний суд» відповідач подав суду заперечення на відповідь на відзив від 05.02.2024 (вх. № суду 1208/24 від 05.03.2024), в яких наводить власні спростування на доводи позивача, викладені у відповіді на відзив.

Через систему «Електронний суд» відповідач подав суду заяву від 05.02.2024 (вх. № суду 1210/24 від 05.02.2024) про застосування строків позовної давності.

Через систему «Електронний суд» позивач подав суду заперечення від 09.02.2024 (вх. № суду 1392/24 від 09.02.2024) на заяву про застосування строків позовної давності.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 05.03.2024 закрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.03.2024 об 11:00. Протокольною ухвалою Господарського суду Київської області від 26.03.2024 оголошено перерву в судовому засіданні до 16.04.2024 об 14:30.

Присутній в судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві.

Присутній в судовому засіданні представник відповідача заперечив проти позовних вимог, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін присутніх в судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 08.12.2023 № 357667394, Преображенський Собор Української Православної Церкви є власником овочесховища під літерою «Д», 1991 року побудови, загальною площею 52,8 кв.м., за адресою: вул. Гагаріна, 10, м. Біла Церква, Київська обл.

Підставою державної реєстрації вищевказаного об`єкта нерухомого майна проведеної 26.02.2018, є наступні документи подані для державної реєстрації: довідка серія та номер: 14/10 від 24.02.2018, видана фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 ; технічний паспорт серія та номер: 486 від 24.02.2018, виданий фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , які містяться в матеріалах справи.

Звертаючись з даним позовом, Білоцерківська міська рада зазначає, що оформлення відповідачем права власності на об`єкт нерухомого майна: овочесховище під літерою «Д», 1991 року побудови, загальною площею 52,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 є незаконним та порушує її права, як власника земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач зазначає, що п. 42 Порядку № 1127, затвердженого постановою КМУ 25.12.2015 № 1127 (в редакції, чинній на момент реєстрації права власності, а саме: станом на 26 лютого 2018 року) передбачено, що для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року, подаються: технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна та документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

На переконання позивача Преображенський Собор Української Православної Церкви мав подати державному реєстратору, зокрема, документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси. Однак, на час вчинення реєстраційних дій у Преображенського Собору Української Православної Церкви був відсутній офіційний документ, що підтверджував присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Зазначене, як вказує позивач, підтверджує, що державна реєстрація права власності на вказаний вище об`єкт нерухомого майна відбулась з порушенням п. 42 Порядку № 1127, затвердженого постановою КМУ 25.12.2015 № 1127, оскільки державним реєстратором проведено державну реєстрацію права власності без повного пакету документів.

Крім того, позивач звертає увагу суду на відсутність у відповідача дозвільної документації на будівництво зазначеного нерухомого майна.

Позивач також зазначає, що питання щодо відведення/формування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , Преображенському Собору Української Православної Церкви (код ЄДОПОУ НОМЕР_1 ) під будівництво об`єкта нерухомого майна: овочесховище під літерою «Д», 1991 року побудови, загальною площею 52,8 кв.м., на пленарних засіданнях сесії міської ради відповідно до чинного законодавства не вирішувалось і правовстановлюючі документи не оформлялися. Земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , ніколи не відводилась та ніколи не була в користуванні чи в оренді у Преображенського Собору Української Православної Церкви (код ЄДОПОУ 22205122).

Позивач стверджує, що будівництво спірного нерухомого майна здійснено відповідачем на земельній ділянці, яка не була відведена йому для цієї мети та без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, що безумовно свідчить про самочинність такої забудови.

На підтвердження своїх вимог позивач надав суду наступні документи:

- лист Управління містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради Київської області від 19.07.2023 № 960/01-07, відповідно до якого в управлінні відсутня інформація щодо присвоєння адреси: вул. Млинова (до перейменування вул. Гагаріна), буд. 10, м. Біла Церква, Білоцерківський район, Київська обл., нежитловій будівлі під літерою «Д», 1991 року побудови, загальною площею 52,8 кв.м.;

- лист Управління містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради Київської області від 18.07.2023 № 960/01-07, в якому управління повідомляє, що ним дозвільні документи (архітектурно-планувальне завдання, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки) та інші документи щодо нежитлової будівлі під літ «Д», 1991 року побудови, загальною площею 52,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 не видавалися;

- лист Управління регулювання земельних відносин Білоцерківської міської ради від 24.07.2023 № 10-13-712, в якому управління зазначає, що окрема земельна ділянка для будівництва овочесховища під літерою «Д», 1991 року побудови, загальною площею 52,8 кв.м. Преображенському Собору Української Православної Церкви (код 22205122) в користування не відводилася;

- лист Державної інспекції архітектури та містобудування України від 07.08.2023 № 1077/04/18-23, в якому інспекція повідомляє, що шляхом перевірки відомостей, які містяться в Реєстрі будівельної діяльності за параметрами пошуку: «реєстраційний номер 1496197932103», «адреса будівництва Гагаріна), буд 10» та «Об`єкт будівництва овочесховище під літерою «Д» інформації та документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, та документів, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, змін до них, їх скасування чи анулювання, станом на дату надання відповіді не виявлено.

Відповідач заперечуючи проти позовних вимог зазначає, що згідно рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Народних депутатів від 17 липня 1990 року № 235 відповідачу було передано існуючий погріб міського комітету ЛКСМ (на даний час: нежитлова будівля літ. «Г», загальною площею 166 кв. м, рік побудови 1991, адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1496161332103) і частково прилягаючу ділянку площею 126 кв.м. по вул. Горького (теперішня назва, як зазначає відповідач, Млинова) за рахунок земель міськземфонду. На підставі вищевказаного рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідачу було видано дозвіл № 103 від 20.07.1990 року на використання погребу (на даний час: нежитлова будівля літ. «Г», загальною площею 166 кв. м, рік побудови 1991, адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1496161332103) та прилягаючої земельної ділянки площею 126 кв.м. Рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Народних депутатів № 296 від 27.11.1990 відповідачу було передано прилягаючу земельну ділянку площею 0,72 га за рахунок земель міськземфонду. Згідно рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Народних депутатів від 20.07.1993 року № 258 відповідачу, в тимчасове користування на умовах оренди строком на 5 років, передано земельну ділянку площею 0,9021 га, а попередні рішення по відведенню земельних ділянок визнано такими, що втратили чинність.

У подальшому Управління Білоцерківської Єпархії Української Православної Церкви отримало право постійного користування на вищезгадану земельну ділянку за цільовим призначення 03.04 Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (вид використання під розміщення Спасо-Преображенського кафедрального собору та Миколаївської Церкви) площею 0,9075 га з кадастровим номером: 3210300000:04:019:0100, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 394923 від 13.12.2010, виданого на підставі Рішення Білоцерківської міської ради 63 сесії V №1346 від 28.04.2010р.

Відповідно до пункту 42 Порядку № 1127, затвердженого постановою КМУ 25.12.2015 № 1127 для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р., подаються: 1) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 2) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси. Документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов`язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки.

Відповідач зазначає, що на вищезгаданій земельній ділянці, за рахунок коштів парафіян відповідача, у господарський спосіб, в 1991 році було здійснено будівництво об`єкту нерухомого майна, а саме: овочесховище літ. «Д», загальною площею 52,8 кв. м, адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1496197932103, номер запису про право власності: 25041048.

Відповідно до ч. 8 ст. 39 Закону України «Про містобудівну діяльність» від 17.02.2011 № 3038-VI експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється. Проте, ця вимога не поширюється на будівлі, які були збудовані до 05.08.1992, оскільки до цього часу в Україні не існувало нормативно-правового акту, який би вимагав обов`язкового введення будівель в експлуатацію. І лише 05.08.1992 було прийнято постанову Кабінету Міністрів України № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення», яка зробила введення в експлуатацію нової забудови обов`язковою для всіх забудовників.

Станом на 27.02.2018 року, Овочесховище розташовувалося на земельній ділянці з кадастровим номером 3210300000:04:019:0100, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , право постійного користування на яку було зареєстроване на підставі Акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 394923 від 13.12.2010 року.

Пунктом 3.1 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 127 від 24.05.2001 року, (в редакції від 29.01.2013) (далі Інструкція) встановлено, що технічній інвентаризації підлягають об`єкти (згідно з розділом 2) всіх форм власності, розташовані на земельних ділянках (за окремими поштовими адресами), незалежно від того, побудовані вони за відповідно оформленими документами чи самочинно: будинки, включаючи прибудови та надбудови, громадські та виробничі будинки, господарські будівлі та споруди, а також вбудовані та окремо розташовані захисні споруди.

Відповідно до абзацу 13 пункту 3.1 розділу 3 Інструкції, на кожний об`єкт (у тому числі на захисні споруди) заводиться окрема інвентаризаційна справа і запроваджується літерування та нумерація будинків, допоміжних будівель та споруд.

Враховуючи вимоги Інструкції, під час проведення технічної інвентаризації овочесховища, даній будівлі було присвоєно літ. «Д», що підтверджується технічним паспорт від 24.02.2018, інвентаризаційна справа № 486, реєстровий № 486.

З огляду на викладене, відповідач зазначає, що державна реєстрація права власності на овочесховище була проведена у відповідності до вимог законодавства України чинного на момент проведення державної реєстрації.

На підтвердження права на проведення будівництва та правомірності набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер: 1496197932103): овочесховище під літерою «Д», 1991 року побудови, загальною площею 52,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , відповідачем до справи надано:

- витяг з рішення Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради народних депутатів «Про наділення земельних ділянок та дозвіл підприємствам і організаціям міста на будівництво» від 17.07.1990 № 235, яким надано Преображенському собору і Нікольській церкві безкоштовно існуючий погріб міського комітету ЛКСМ України і частково прилягаючу земельну ділянку площею 126 кв. м. по вул. Горького за рахунок земель міськземфонду та дозволи на використання погреба та прилягаючу земельну ділянку площею 126 кв. по вул. Горького;

- витяг з рішення Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради народних депутатів «Про наділення земельних ділянок та дозвіл підприємствам і організаціям міста на будівництво» від 27.11.1990 № 296, відповідно до якого вирішено надати Преображенському собору і Нікольській церкві прилягаючу земельну ділянку площею 0,72 га за рахунок земель міськземфонду. Зобов`язано Преображенський собор оформити документи на надання земельної ділянки в управлінні архітектури та містобудування;

- витяг з рішення Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради народних депутатів «Про наділення земельних ділянок та дозвіл підприємствам і організаціям міста на будівництво» від 20.07.1993 № 258, згідно з яким Виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради народних депутатів затверджено встановлені зовнішні межі землекористування: Преображенському собору та Миколаївській церкві соборна площа 0,9021 га. Земельну ділянку надано у тимчасове користування на умовах оренди строком на п`ять років. Вирішено укласти договір на право тимчасового користування землею з Преображенським собором та Миколаївською Церквою до 15.07.1993. Також вирішено попередні рішення по відведенню земельних ділянок Преображенському собору та Миколаївській Церкві визнати такими, що втратили чинність;

- витяг з рішення Білоцерківської міської ради від 28.04.2010 № 1346, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування земельною ділянкою та передано земельну ділянку в постійне користування Білоцерківській Єпархії Української Православної Церкви під розміщення Спасо-Преображенського кафедрального собору та Миколаївської Церкви в АДРЕСА_1 , загальною площею 0,9075 га, за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква;

- державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 394923 від 13.12.2010 виданий Білоцерківській Єпархії Української Православної Церкви на право постійного користування земельною ділянкою 0,9075 га, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , розміщення Спасо-Преображенського кафедрального собору та Миколаївської Церкви.

З огляду на вказані підстави вимог та заперечень суд зазначає таке.

В силу приписів статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За статтею 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

У відповідності до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (див., зокрема, пункт 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20).

Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту.

Згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції чинній станом на час здійснення оспорюваної державної реєстрації права власності на нерухоме майно) державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: 1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; 5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; 6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; 7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; 9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації; 13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 р. № 553) (далі Порядок № 1127) визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Пунктами 6, 7 Порядку № 1127 (в редакції чинній станом на час здійснення оспорюваної державної реєстрації права власності на нерухоме майно) визначено, що державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком. Для державної реєстрації прав заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документ, що підтверджує сплату адміністративного збору за державну реєстрацію прав.

У відповідності до п. 42 Порядку № 1127 (в редакції чинній станом на час здійснення оспорюваної державної реєстрації права власності на нерухоме майно) для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р., подаються: 1) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 2) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси. Документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов`язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки.

Згідно з п. 43 Порядку № 1127 (в редакції чинній станом на час здійснення оспорюваної державної реєстрації права власності на нерухоме майно) для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р. та розташовані на території сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, замість документів, передбачених пунктом 42 цього Порядку, можуть бути подані: 1) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт нерухомого майна, у тому числі рішення відповідної ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність чи відомості про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність з погосподарської книги; 2) виписка з погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений, - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою.

В силу частин 1-2 статті 82 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Відповідно до положень статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування - на землі комунальної власності.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Відповідно до статті 395 Цивільного кодексу України речовими правами на чуже майно є: право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Судом досліджено витяг з рішення Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради народних депутатів «Про наділення земельних ділянок та дозвіл підприємствам і організаціям міста на будівництво» від 17.07.1990 № 235, яким надано Преображенському собору і Нікольській церкві безкоштовно існуючий погріб міського комітету ЛКСМ України і частково прилягаючу земельну ділянку площею 126 кв. м. по вул. Горького за рахунок земель міськземфонду та дозволи на використання погреба та прилягаючу земельну ділянку площею 126 кв. по вул. Горького; витяг з рішення Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради народних депутатів «Про наділення земельних ділянок та дозвіл підприємствам і організаціям міста на будівництво» від 27.11.1990 № 296, відповідно до якого вирішено надати Преображенському собору і Нікольській церкві прилягаючу земельну ділянку площею 0,72 га за рахунок земель міськземфонду. Зобов`язано Преображенський собор оформити документи на надання земельної ділянки в управлінні архітектури та містобудування; витяг з рішення Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради народних депутатів «Про наділення земельних ділянок та дозвіл підприємствам і організаціям міста на будівництво» від 20.07.1993 № 258, згідно з яким Виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради народних депутатів затверджено встановлені зовнішні межі землекористування: Преображенському собору та Миколаївській церкві соборна площа 0,9021 га. Земельну ділянку надано у тимчасове користування на умовах оренди строком на п`ять років. Вирішено укласти договір на право тимчасового користування землею з Преображенським собором та Миколаївською Церквою до 15.07.1993. Також вирішено попередні рішення по відведенню земельних ділянок Преображенському собору та Миколаївській Церкві визнати такими, що втратили чинність, які надав відповідач до суду в підтвердження обставин викладених ним в запереченнях проти позову та встановлено таке.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що державна реєстрація юридичної особи відповідача Преображенського Собору Української Православної Церкви відбулась 12.09.1991, тобто після прийняття вказаних вище двох рішень Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради народних депутатів «Про наділення земельних ділянок та дозвіл підприємствам і організаціям міста на будівництво» від 17.07.1990 № 235 та від 27.11.1990 № 296. Вказані рішення не стосуються спірного об`єкту нерухомого майна (реєстраційний номер: 1496197932103): овочесховище під літерою «Д», 1991 року побудови, загальною площею 52,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки, їх предметом є інше нерухоме майно, яке розташовано за іншою адресою, а саме погріб міського комітету ЛКСМ України, частково прилягаюча земельна ділянка площею 126 кв. м. по вул. Горького та прилягаюча земельна ділянка площею 0,72 га. Преображенський собор і Нікольська церква, яким надано вказаними рішеннями у користування погріб та частково прилягаючі земельні ділянки не є юридичною особою відповідача Преображенський Собор Української Православної Церкви. А відтак зазначені рішення не стосується відповідача, як юридичної особи приватного права, що не була зареєстрована на момент прийняття таких рішень, не стосуються спірного майна, яке зареєстровано за відповідачем за іншою адресою ніж та яка вказана у рішенні і як наслідок не стосується спірних відносин.

Рішення Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради народних депутатів «Про наділення земельних ділянок та дозвіл підприємствам і організаціям міста на будівництво» від 30.07.1993 № 258, стосується прав Преображенського собору і Миколаївської церкви, які не є юридичною особою відповідача, а відтак не стосується останнього, як безпідставно стверджує відповідач. Крім того, вказане рішення не виконано у визначений ним спосіб шляхом укладенням договору на право тимчасового користування землею з Преображенським собором та Миколаївською Церквою. До матеріалів справи такий договір чи будь який інший не надано.

Дослідивши наданий суду акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 394923 від 13.12.2010, суд встановив, що його видано Білоцерківській Єпархії Української Православної Церкви на підставі рішення Білоцерківської міської ради 63 сесії 5 скликання № 1346 від 28.04.2010 щодо земельної ділянки площею 0,9075 га, що розташована у м. Біла Церква по вул. Гагаріна 10, кадастровий номер земельної ділянки 3210300000:04:019:0100.

З наданої до справи копії витягу з рішення Білоцерківської міської ради 63 сесії 5 скликання від 28.04.2010 № 1346 вбачається, що Білоцерківська міська рада вирішила затвердити технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування земельною ділянкою та передати земельну ділянку в постійне користування Білоцерківській Єпархії Української Православної Церкви під розміщення Спасо-Преображенського кафедрального собору та Миколаївської Церкви в місті Біла Церква по вулиці Гагаріна 10, загальною площею 0,9075 га, за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква.

Судом встановлено, що акт на право постійного користування землею в місті Біла Церква по вулиці Гагаріна 10 видано Білоцерківській Єпархії Української Православної Церкви, а не Преображенському Собору Української Православної Церкви, що є окремими юридичними особами. Тож наведений акт та рішення на підставі якого виданий акт не підтверджують належність відповідачу права постійного користування земельною ділянкою площею 0,9075 га, що розташована у м. Біла Церква по вул. Гагаріна 10, кадастровий номер земельної ділянки 3210300000:04:019:0100.

Отже, перелічені документи не стосуються Відповідача - Преображенського Собору Української Православної Церкви, а стосуються інших осіб та не стосуються спірного нерухомого майна та земельної ділянки на якій воно розташоване та вказані документи не мають відношення до спірних правовідносин.

Суд звертає увагу на те, що вказані рішення Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради народних депутатів та акт на право постійного користування земельною ділянкою не подавалося відповідачем для реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер: 1496197932103): овочесховище під літерою «Д», 1991 року побудови, загальною площею 52,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 . Відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна не місять інформації про кадастровий номер відповідної земельної ділянки, на якій розміщено спірний об`єкт нерухомого майна.

Інших належних та допустимих доказів, які підтверджують відведення/надання у користування чи оренду відповідачу - Преображенському Собору Української Православної Церкви (код ЄДОПОУ 22205122) земельної ділянки комунальної власності за адресою: вул. Млинова (до перейменування Гагаріна), будинок 10, м. Біла Церква, Білоцерківський р-н, Київська обл., під будівництво об`єкта нерухомого майна: овочесховище під літерою «Д», 1991 року побудови, загальною площею 52,8 кв.м. та доказів які, підтверджують надання відповідачу відповідних дозволів на здійснення будівельних робіт спірного об`єкту нерухомого майна - овочесховища на земельній ділянці комунальної власності, відповідач суду не надав та матеріали справи відповідних доказів не містять.

Оскільки відповідач не надав докази надання йому в користування земельної ділянки з правом забудови за місцем знаходження спірного об`єкту нерухомого майна - овочесховища, доказів надання йому дозволів на здійснення будівельних робіт спірного об`єкту нерухомого майна - овочесховища, суд дійшов висновку, що будівництво спірного нерухомого майна здійснено відповідачем на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети та без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи спірного об`єкту нерухомого майна - овочесховища, його будівництво здійснено відповідачем без згоди власника земельної ділянки, що безумовно свідчить про самочинність такої забудови, а відтак не відповідає вимогам закону та порушує права власника земельної ділянки на якій розміщений спірний об`єкт.

Суд враховує також те, що для реєстрації права власності на спірне нерухоме майно не подавалися документи, що підтверджують присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

З огляду на встановлені обставини, суд приходить до висновку, що реєстрація права власності за відповідачем на об`єкт нерухомості (реєстраційний номер: 1496197932103): овочесховище під літерою «Д», 1991 року побудови, загальною площею 52,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , відбулася з порушенням встановлених законом вимог на підставі документів, які не підтверджували наявності відповідного права у відповідача на здійснення будівництва на земельній ділянці комунальної власності, що належить громаді яку представляє позивач, а сам об`єкт нерухомості є самочинно збудованим.

Правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 ЦК України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва.

Так, частиною 1 статті 376 Цивільного кодексу України визначено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до частини другої статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23) звертає увагу, що стаття 376 ЦК України розміщена у главі 27 «Право власності на землю (земельну ділянку)», тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 робить висновок, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

Разом із цим сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду, не слід розглядати як окреме відносно факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки.

Здійснення самочинного будівництва порушує права власника земельної ділянки, у тому числі у разі відсутності державної реєстрації права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за відповідною особою. Факт самочинного будівництва змушує власника земельної ділянки діяти з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об`єкти нерухомості - що обмежує можливості як користування, так і розпорядження земельною ділянкою.

Отже, самочинно побудоване нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване за жодною особою, все одно обмежує власника відповідної земельної ділянки в користуванні та розпорядженні такою земельною ділянкою.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження.

Здійснення відповідачем самочинного будівництва спірного об`єкту нерухомості порушує права позивача на користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної форми власності, на якій спірний об`єкт нерухомості побудований.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (див., зокрема, пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.

Частинами третьою - п`ятою статті 376 Цивільного кодексу України, встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Отже, суд зазначає, що знесення самочинно побудованого спірного об`єкта нерухомості за рішенням суду відповідно до статті 376 ЦК України є належними та ефективними способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво.

Суд констатує, що ефективний спосіб захисту обирає сам позивач, суд не вправі обмежувати сторони у визначенні ефективності способу захисту, позаяк це буде втручання у право особи на судовий захист та доступ до правосуддя.

Суд акцентує увагу на тому, що обраний позивачем спосіб захисту, у даній конкретній ситуації, є належним та ефективним, оскільки існування зареєстрованого за особою права власності на нерухоме майно, яка не є власником земельної ділянки та не має її на будь-якому іншому правовому титулі, що знаходиться на земельній ділянці належній на праві власності громаді яку представляє позивачу та яке є самочинно збудованим, безпосередньо порушує права територіальної громади, позаяк наявність факту реєстрації права власності (реєстраційного посвідчення) може призвести до легітимних очікувань особи власника вказаного самочинно збудованого об`єкта на оформлення земельної ділянки необхідної для обслуговування цього об`єкту, а відтак і виникнення додаткових судових спорів пов`язаних з намаганням особи реалізувати права, що виникають за фактом реєстрації права власності на вказаний об`єкт.

Існування самочинно збудованого об`єкту на земельній ділянці, що перебуває у власності безпосередньо впливає на можливість власника землі повноцінно використовувати вказану земельну ділянку, а відтак власник земельної ділянки правомірно скористався правом наданим йому положеннями ст. 376 Цивільного кодексу України на заявлення вимоги про знесення самочинно збудованого об`єкту особою, яка здійснила самочинне будівництво.

Обраний позивачем спосіб захисту повноцінно та комплексно забезпечує захист прав позивача та їх відновлення в межах цього одного провадження та унеможливлює маніпуляції пов`язані із застосуванням принципу реєстраційного посвідчення прав на самочинно збудований об`єкт.

Суд не може визнати дії відповідача з набуття права власності на спірний об`єкт добросовісними, оскільки відповідач достовірно знав про відсутність у нього прав на земельну ділянку, на якій здійснювалось будівництво. Суд також робить висновок про те, що проведена державна реєстрація права сталася не виключно внаслідок помилки державного органу, за яку відповідач не може відповідати, але й внаслідок недобросовісних дій самого відповідача. Знесення спірного об`єкта жодним чином не впливає на право відповідача щодо мирного володіння майном, оскільки набуття такого права супроводжувалось недобросовісними діями набувача.

З огляду на вищевикладене, враховуючи встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що позивачем у цій справі заявлені вимоги повноцінно та комплексно забезпечують захист прав позивача та їх відновлення в межах цього одного провадження, є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, а відтак позовні вимоги позивача про визнання незаконною та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за відповідачем на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер: 1496197932103): овочесховище під літерою «Д», 1991 року побудови, загальною площею 52,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , припинивши право власності на цей об`єкт в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та закриття відповідного розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також зобов`язання відповідача знести самочинне будівництво, а саме зазначений вище об`єкт нерухомого майна є доведеними, обґрунтованими, відповідачем належними та допустимими доказами не спростованими, а тому підлягають задоволенню.

Відповідача подав до суду заяву від 05.02.2024 (вх. № суду 1210/24 від 05.02.2024) про застосування строків позовної давності.

Подана заява обґрунтована тим, що Білоцерківська міська рада з квітня 2018 року знала про наявність факту державної реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомого майна, про що свідчить акт відділу державного архітектурного будівельного контролю Білоцерківської міської ради Київської області від 03.04.2018 № 2, складений за результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб`єктами містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт, у тому числі щодо законності будівництва на об`єкті за адресою: АДРЕСА_1 , участь при проведенні якого (заходу) брали посадові особи міської ради. Отже, враховуючи вищевикладене, на переконання відповідача, строк позовної давності для звернення з даним позовом сплив для Білоцерківської міської ради в квітні 2021 року, однак позов по даний справі позивачем було подано до суду лише 15 січня 2023р.

Позивач подав до суду заперечення від 09.02.2024 (вх. № суду 1392/24 від 09.02.2024), в яких він зазначає про безпідставність та необґрунтованість поданої відповідачем заяви про застосування строків позовної давності, з підстав, які зокрема, зводяться до того, що однією з умов подання даного негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову, а тому такий позов може бути заявлений упродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки відповідно статті 257 Цивільного кодексу України.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судом встановлено, що відділом державного архітектурного будівельного контролю Білоцерківської міської ради Київської області здійснювався захід з державного нагляду (контролю), за наслідками якого складений зазначений вище акт № 2 від 03.04.2018. В розділі VI якого «Опис виявлених порушень» зазначається перелік об`єктів нерухомого майна, розташованих на земельній ділянці з кадастровим номером 3210300000:04:019:0100, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , серед яких, зокрема, вказано овочесховище загальною площею 52,8 кв.м., рік побудови 1991 (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27.02.2018, реєстраційний номер 1496197932103).

Серед осіб, які брали участь у проведенні даного заходу, були присутні головний спеціаліст відділу державного архітектурно-будівельного контролю Білоцерківської міської ради Юрчик Олександр Володимирович, начальник відділу державного архітектурно-будівельного контролю Білоцерківської міської ради Дорогань Володимир Леонідович, начальник відділу планування та забудови міста управління містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради Олександр Михайлович Голуб; начальник відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради ОСОБА_2 , провідний спеціаліст з туризму і охорони пам`яток відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради ОСОБА_3 .

Таким чином суд погоджується, що міській раді 03.04.2018 було відомо про наявність факту державної реєстрації права власності на спірну нежитлову будівлю овочесховища за відповідачем. Тож трирічний строк позовної давності до вимог про визнання незаконною та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за відповідачем на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер: 1496197932103): овочесховище під літерою «Д», 1991 року побудови, загальною площею 52,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , припинивши право власності на цей об`єкт в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та закрити відповідний розділ в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, сплив 03.04.2021.

Позивач звернувся з вказаною позовною вимогою 12.12.2023, що підтверджується конвертом в якому надійшла позовна заява до суду.

Разом з тим, згідно пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Карантин на всій території України тривав з 12.03.2020 до 30.06.2023, а відтак, до 30.06.2023 строк визначений статтею 257 ЦК України як загальний строк позовної давності у три роки був продовжений.

Пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Станом на момент прийняття рішення у вказаній справі в Україні діє воєнний стан, який був введений до моменту закінчення в Україні карантину, а відтак, оскільки перебіг позовної давності був продовжений згідно пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України на строк дії карантину, та під час такого продовження набрали чинності положення п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, які взагалі зупинили перебіг позовної давності на строк дії воєнного стану, якій діє на момент прийняття рішення у вказаній справі то позивач в межах строків позовної давності звернувся до суду з позовною заявою в частині вимог про визнання незаконною та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за відповідачем на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер: 1496197932103): овочесховище під літерою «Д», 1991 року побудови, загальною площею 52,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , припинивши право власності на цей об`єкт в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та закрити відповідний розділ в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача знести самочинне будівництво: об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер: 1496197932103): овочесховище під літерою «Д», 1991 року побудови, загальною площею 52,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , то суд зазначає таке.

Згідно положень статті 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (негаторний позов).

Негаторний позов подається у випадках, коли власник або титульний володілець (в тому числі орендар) має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.

Позовна вимога про зобов`язання відповідача знести самочинне будівництво: об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер: 1496197932103): овочесховище під літерою «Д», 1991 року побудови, загальною площею 52,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , має розглядатися як негаторний позов, який може бути заявлений упродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Оскільки зазначене правопорушення триває, позаяк, існувало як на час звернення з позовом та існує на час прийняття рішення у даній справі то позивач не пропустив строк позовної давності на звернення до суду з даною позовною вимогою.

За таких обставин, суд відмовляє в задоволенні заяви відповідача про застосування позовної давності до позовних вимог позивача.

Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на відповідача.

Керуючись ст. 129-1 Конституції України, ст. 13, 74, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов Білоцерківської міської ради до Преображенського Собору Української Православної Церкви про визнання незаконною та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Преображенським Собором Української Православної Церкви на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер: 1496197932103): овочесховище під літерою «Д», 1991 року побудови, загальною площею 52,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , припинивши право власності на цей об`єкт в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та закрити відповідний розділ в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; зобов`язання Преображенського Собору Української Православної Церкви знести самочинне будівництво: об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер: 1496197932103): овочесховище під літерою «Д», 1991 року побудови, загальною площею 52,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати незаконною та скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за Преображенським Собором Української Православної Церкви (вул. Гагаріна, 10, м. Біла Церква, Київська обл., 09100, ідентифікаційний код 22205122) на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер: 1496197932103): овочесховище під літерою «Д», 1991 року побудови, загальною площею 52,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , припинивши право власності на цей об`єкт в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та закрити відповідний розділ в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

3. Зобов`язати Преображенський Собор Української Православної Церкви ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код 22205122) знести самочинне будівництво - об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер: 1496197932103): овочесховище під літерою «Д», 1991 року побудови, загальною площею 52,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .

4. Стягнути з Преображенського Собору Української Православної Церкви (вул. Гагаріна, 10, м. Біла Церква, Київська обл., 09100, ідентифікаційний код 22205122) на користь Білоцерківської міської ради (вул. Ярослава Мудрого, 15, м. Біла Церква, Київська обл., 09100, ідентифікаційний код 26376300) 5368 (п`ять тисяч триста шістдесят вісім) грн. витрат по сплаті судового збору.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення Господарського суду Київської області набирає законної сили у строк та порядку передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у строк визначений ст. 256 ГПК України, в порядку передбаченому ст. 257 ГПК України з врахуванням пп. 17.5 п. 17 ч. 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України.

Дата складання та підписання повного тексту рішення 20.05.2024.

Суддя Ю.В. Подоляк