Рішення

від 07.05.2024 по справі 916/12/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"07" травня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/12/24Господарський суд Одеської області у складі судді Гута С.Ф.,

секретар судового засідання Борисова Н.В.,

за участю представників учасників справи:

від прокуратури: Димерлій А.О.,

від позивача: Щербаков О.О.,

від відповідача: не з`явився,

від третьої особи: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної (військової) адміністрації до відповідача: Маяківської сільської ради Одеського району Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача філія "ОДЕСЬКЕ ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО" Державного спеціалізованого господарського підприємства "ЛІСИ УКРАЇНИ", про витребування земельної ділянки, скасування записів у поземельній книзі щодо земельної ділянки,

зазначає наступне:

Заступник керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної (військової) адміністрації звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Маяківської сільської ради Одеського району Одеської області, в якій просить:

витребувати земельну ділянку лісогосподарського призначення із кадастровим номером 5120887400:01:005:0007 площею 0,25 га (рнонм 2679901851040) з володіння Маяківської сільської ради Одеського району Одеської області на користь належного власника держави в особі Одеської обласної державної (військової) адміністрації;

скасувати у Поземельній книзі на земельну ділянку із кадастровим номером 5120887400:01:005:0007 запис від 28.08.2016 № 005 в частині відомостей про цільове призначення земельної ділянки, а саме категорія земель: землі водного фонду, код виду цільового призначення: 10.08 для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних та туристичних цілей.

Обґрунтовуючи звернення із позовною заявою заступник керівника Одеської обласної прокуратури (далі Прокурор) посилається на те, що Одеською обласною державною (військовою) адміністрацією (далі Адміністрація, Позивач) 23.11.2022 р. прийнято розпорядження № 773/А-2022, яким передано у комунальну власність Маяківської сільської ради Одеського району Одеської області (далі Рада, Відповідач) земельній ділянки за додатком, серед яких земельна ділянка із кадастровим номером 5120887400:01:005:0007, площею 0,25 га (рнонм 2679901851040), у той же час 11.01.2023 р. за Радою зареєстровано право комунальної власності на відповідну земельну ділянку.

Втім, відповідна земельна ділянка всією своєю площею накладається на землі лісового фонду, постійним землекористувачем яких є філія "ОДЕСЬКЕ ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО" Державного спеціалізованого господарського підприємства "ЛІСИ УКРАЇНИ", із земель лісового фонду не вилучалась, у зв`язку із чим відповідна земельна ділянка не підлягає передачі із земель державної власності до комунальної.

Крім того, у Поземельній книзі відносно вказаної земельної ділянки відображено інформацію про її віднесення до земель водного фонду (код виду цільового призначення: 10.08 для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних та туристичних цілей).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.01.2024 р. позовній заяві Прокурора присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 916/12/24 та визначено суддю Господарського суду Одеської області Гута С.Ф. для її розгляду.

Одночасно із позовною заявою Прокурором представлено до господарського суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку площею 0,25 га із кадастровим номером 5120887400:01:005:0007 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2679901851040, номер відомостей про речове право: 48953222), що розташована за межами населених пунктів Маяківської сільської ради Одеського району Одеської області.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.01.2024 р. вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку площею 0,25 га із кадастровим номером 5120887400:01:005:0007 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2679901851040, номер відомостей про речове право: 48953222), що розташована за межами населених пунктів Маяківської сільської ради Одеського району Одеської області.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.01.2024 р. прийнято позовну заяву Прокурора до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/12/24, ухвалено розглядати справу в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 06.02.2024 р., залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Позивача філію "ОДЕСЬКЕ ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО" Державного спеціалізованого господарського підприємства "ЛІСИ УКРАЇНИ" (далі Господарство, Третя особа).

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.02.2024 р. відкладено підготовче засідання на 29.02.2024 р.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.02.2024 р. продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 28.03.2024 р.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.03.2024 р. закрито підготовче провадження у справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 08.04.2024 р.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.04.2024 р. відкладено розгляд справи на 07.05.2024 р.

У призначене на 07.05.2024 р. судове засідання представники Ради та Третьої особи не з`явились.

Пунктом 2 частини 6 статті 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Враховуючи наявність в матеріалах справи сформованих автоматизованою системою діловодства Господарського суду Одеської області довідок про доставку кожної ухвали у справі до електронного кабінету Ради та Третьої особи, останні належним чином повідомлені про судове провадження.

Додатково, у даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

В ході розгляду даної справи Господарським судом Одеської області, у відповідності до пункту 4 частини 5 статті 13 ГПК України, створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

В процесі розгляду справи Прокурор підтримував заявлені позовні вимоги та наполягав на задоволенні позову в повному обсязі, представник Адміністрації підтримував позицію Прокурора.

Письмового відзиву від Ради до Господарського суду Одеської області як і інших клопотань або заяв не надходило у зв`язку з чим у відповідності до частини 4 статті 13 та частини 9 статті 165 ГПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

07.05.2024 р. судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку статті 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Приписами статті 14 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані докази, суд встановив:

Відповідно до Поземельної книги земельної ділянки із кадастровим номером 5120887400:01:005:0007, відкритої 08.06.2005 р. відділом Держгеокадастру у Білгород-Дністровському районі Одеської області, 28.08.2016 р. внесено запис № 001 у розділі 1, за яким категорія земель землі водного фонду, код виду цільового призначення 10.04 для експлуатації та догляду за гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами і каналами; 28.08.2016 р. внесено запис № 003 у розділі № 3, за яким земельна ділянка перебуває у державній формі власності; 21.03.2017 р. внесено запис № 005 у розділі № 1, за яким категорія земель землі водного фонду, код виду цільового призначення 10.08 для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей (підставами внесення запису зазначено виправлення цільового призначення земельної ділянки, виправлення виду використання земельної ділянки); 12.01.2023 р. внесено запис № 007 до розділу 3, за яким земельна ділянка перебуває у комунальній формі власності (04.01.2023 р. здійснено державну реєстрацію речового права на нерухоме майно); 30.05.2023 р. внесено запис № 009 у розділ 3, за яким земельна ділянка обліковується у власності Ради.

Розпорядженням Адміністрації від 23.11.2022 р. № 776/А-2022 ухвалено передати у комунальну власність Маяківської територіальної громади Одеського району Одеської області в особі Маяківської сільської ради Одеського району Одеської області земельні ділянки згідно з додатком, серед яких земельна ділянка із кадастровим номером 5120887400:01:005:0007 площею 0,2500 га, категорія земель землі водного фонду; цільове призначення для культурних, оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей.

23.11.2022 р. між Адміністрацією та Радою укладено акт приймання-передачі земельних ділянок державної власності у комунальну власність згідно із додатком, серед яких земельна ділянка із кадастровим номером 5120887400:01:005:0007 площею 0,2500 га, категорія земель землі водного фонду; цільове призначення для культурних, оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей.

Відповідно до інформаційної довідки від 22.12.2023 р. № 359605828 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна земельна ділянка із кадастровим номером 5120887400:01:005:0007/реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2679901851040, площе 0,25 га, 04.01.2023 р. зареєстрована на праві комунальної власності за Радою на підставі акту приймання-передачі від 23.11.2022 р. № 776/А-2022, укладеного між Адміністрацією та Радою.

19.07.2023 р. Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням надано відповідь на запит Прокурора, до якого додано фрагмент картографічних матеріалів з нанесеними межами кварталу 31 Біляївського лісництва ДП «ОДЕСЬКІЙ ЛІСГОСП» за матеріалами лісовпорядкування 2013 р. та межами земельних ділянок за наданими координатами, який включає місцерозташування земельної ділянки 5120887400:01:005:0007.

07.09.2023 р. Прокурор звернувся із повідомлення в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» до Адміністрації, в якому повідомляє про прийняття 23.11.2022 р. розпорядження № 776/А-2022, яким серед іншого передано земельну ділянку із кадастровим номером 5120887400:01:005:0007 із державної до комунальної власності Ради із подальшою реєстрацією права комунальної власності. Водночас, відповідно до інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання зазначена земельна ділянка накладається на землі лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні Третьої особи (межі кварталу 31 Біляївського лісницва ДП "ЛІСИ УКРАЇНИ" за матеріалами лісовпорядкування). Повідомляє, що відповідно до положень законодавства України виключно у державній власності можуть перебувати землі передані у постійне користування державним підприємствам.

З`ясовує, чи була обізнана Адміністрація, що земельна ділянка із кадастровим номером 5120887400:01:005:0007, площею 0,25 га, входить до складу земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні Третьої особи та чи вживались заходи спрямовані на усунення порушень та поновлення інтересів держави.

22.09.2023 р. Адміністрацією надано відповідь на повідомлення Прокурора (від 07.09.2023 р.), в якій повідомляє про відсутність запитів стосовно порушення вимог законодавства та невжиття відповідних заходів, інформацією щодо належності земельної ділянки до складу земель лісогосподарського призначення та її перебування у постійному користуванні Третьої особи не володіє. Додатково повідомляє, що не заперечує проти подачі відповідного позову в інтересах держави в особі Адміністрації.

04.12.2023 р. Третьою особою надано відповідь на звернення Південного лісового офісу, в якому повідомляє, що земельна ділянка із кадастровим номером 5120887400:01:005:0007 відноситься до земель, наданих в постійне користування філії «Одеське лісове господарство» (Біляївське лісництво, квартал 31 виділ 11) згідно із матеріалами лісовпорядкування 2003-2004, 2013-2014 рр.

Філією дозвіл на укладання договорів, погоджень, які надають право користування вищезазначеними ділянками не надавалось. Інформацією про добровільну відмову, згоду та вилучення земельної ділянки із кадастровим номером 5120887400:01:005:0007 не володіє.

Повідомляє, про звернення до правоохоронних органів (Одеської обласної прокуратури, Служби безпеки України, Білгород-Дністровської міської прокуратури…).

До відповіді додано відповідні проекти організації та розвитку лісового господарства за 2004 р. та 2014 р.

05.12.2023 р. Південним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства надано відповідь на звернення Прокурора, в якому повідомляє, що після опрацювання даних Публічної кадастрової карти та матеріалів лісовпорядкування 2003 та 2013 рр., встановлено, що земельна ділянка із кадастровим номером 5120887400:01:005:0007 накладається на землі філії «ОДЕСЬКОГО ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА» Біляївського лісництва Південного лісового офісу Державного спеціалізованого господарського підприємства «ЛІСИ УКРАЇНИ», втім, вилучення вказаної земельної ділянки з постійного користування державного підприємства, припинення права постійного користування або добровільної відмови від земельної ділянки не проводилось та Одеським обласним управлінням лісового та мисливського господарського не надавалось.

Відповідно до наявної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформації ДП ОДЕСЬКЕ ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО припинено 01.12.2023 р., правонаступником визначено Державне спеціалізоване господарське підприємство "ЛІСИ УКРАЇНИ".

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків:

Частиною 1 статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно із частиною 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 1 ЛК України усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Статтями 35, 45, 47 ЛК України встановлено, що організація лісового господарства передбачає, в тому числі, і проведення лісовпорядкування.

Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України. Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства.

Статтею 3 ЛК України визначено, що ліс - це сукупність землі, рослинності, в якій домінують дерева та чагарники, тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що в своєму розвитку біологічно взаємопов`язані, впливають один на одного і на навколишнє середовище.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні), естетичні, виховні та інші функції, мають обмежене експлуатаційне значення і підлягають державному обліку та охороні.

За статтею 48 ЛК України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Представлені до матеріалів справи планово-картографічні матеріали лісовпорядкування 2013-2014 років свідчать про розташування земельної ділянки із кадастровим номером 5120887400:01:005:0007 площею 0,25 га у межах кварталу 31 Біляївського лісництва (Третьої особи).

Отже, зазначена земельна ділянка перебуває у постійному користуванні Державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства «ЛІСИ УКРАЇНИ», із земель лісового фонду не вилучалась, а отже в силу закону відноситься виключно до земель державної власності лісогосподарського призначення.

При цьому статтею 57 ЗК України установлено, що земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствах, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Частиною 2 статті 117 ЗК України встановлено, що до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об`єктів у комунальну власність.

Частиною 5 статті 116 ЗК України визначено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, проводиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим кодексом.

Порядок вилучення земельних ділянок врегульовано статтею 149 ЗК України, відповідно до якої земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок проводиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до статті 20 ЗК України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Відповідно до частини 5 статті 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю надувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Приписами частини 5 статті 83 ЗК України визначено, що територіальні громади набувають землю у комунальну власність, зокрема, у разі передачі їм земель державної власності.

Частиною 1 статті 117 ЗК України передбачено, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні.

На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.

Частиною 2 статті 117 ЗК України встановлено, що до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об`єктів у комунальну власність.

Окрім того, згідно із вимогами частини 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» у державній власності залишаються землі, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій.

Статтею 8 ЛК України передбачено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Відповідно до статті 9 ЛК України у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

Пунктом 4 частини 1 статті 31 ЛК України визначено, що обласні державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території.

З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що землі лісового фонду, які за матеріалами лісовпорядкування знаходяться у користуванні державних лісогосподарських підприємств, належать до державної власності та перебувають у розпорядженні обласних державних адміністрацій.

Таким чином, розпорядником спірної земельної ділянки є Одеська обласна державна (військова) адміністрація.

Частиною 3 статті 53 ГПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

За змістом частин 1,3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 р. у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 р. у справі № 924/1237/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 р. у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки:

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (пункт 37).

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (пункт 38).

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст.23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (пункт 40).

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (пункт 43).

Враховуючи викладене, господарським судом встановлено, що Прокурором надано розумний строк для звернення Адміністрації із позовом до суду для відновлення порушених, за посиланням Прокурора прав держави, втім Адміністрацією з моменту отримання повідомлень в порядку статті 23 Закону України Про прокуратуру не вчинено спрямованих на захист порушених інтересів держави дій, відтак Прокурором підтверджено наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Адміністрації.

Частиною 2 статті 19 Конституції України унормовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності надувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

За змістом статей 317, 319, 321 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Поряд із цим приписи статті 178 ЦК України передбачають, що об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи. Види об`єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об`єкти, вилучені з цивільного обороту) або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), а також види об`єктів цивільних прав, що можуть належати лише певним учасникам обороту, встановлюються законом.

У той же час, розпорядженням Адміністрації від 23.11.2022 р. № 776/А-2022 ухвалено передати у комунальну власність Маяківської територіальної громади Одеського району Одеської області в особі Маяківської сільської ради Одеського району Одеської області земельні ділянки згідно з додатком, серед яких земельна ділянка із кадастровим номером 5120887400:01:005:0007 площею 0,2500 га, категорія земель землі водного фонду; цільове призначення для культурних, оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей.

Після ухвалення розпорядження 23.11.2022 р. між Адміністрацією та Радою укладено акт приймання-передачі земельних ділянок державної власності у комунальну власність згідно із додатком, серед яких земельна ділянка із кадастровим номером 5120887400:01:005:0007 площею 0,2500 га, категорія земель землі водного фонду; цільове призначення для культурних, оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей.

А вже 04.01.2023 р. вказана земельна ділянка (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2679901851040) зареєстрована на праві комунальної власності за Радою на підставі акту приймання-передачі від 23.11.2022 р. № 776/А-2022, укладеного між Адміністрацією та Радою.

До регламентованих ЦК України способів захисту права власності належать: визнання права власності (стаття 392); витребування майна із чужого незаконного володіння (статті 387, 388); усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391); заборона вчинення дій, які порушують право власності, або вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (стаття 386); визнання незаконним правового акта, що порушує права власника (стаття 393); зобов`язання повернути потерпілому безпідставно набуте майно (статті 1212, 1213) та ін.

Обраний заявником спосіб захисту має гарантувати практичну та ефективну можливість захисту порушеного права.

Власник із дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача. Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, і тим більше документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, із тих мотивів, що договір, рішення органу влади, певний документ, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними, або що позивач їх не оскаржив (від 07.11.2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 99-100), від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 94, 147), від 05.12.2018 р. у справі № 522/2202/15-ц (пункти 73-76), від 21.08.2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38-39), від 22.01.2020 р. у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 11.02.2020 р. у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 30.06.2020 р. у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 р. у справі № 200/606/18 (пункти 71, 76), від 22.06.2021 р. у справі № 334/3161/17 (пункти 55-57), від 14.09.2021 р. у справі № 359/5719/17 (пункти 120-121, 123-124), від 16.09.2021 р. у справі № 910/2861/18 (пункти 101, 103), від 05.10.2021 р. у справі № 910/18647/19 (пункти 9.32-9.33, 9.38), від 09.11.2021 р. у справі № 466/8649/16-ц (пункти 86-87), від 23.11.2021 р. у справі № 359/3373/16-ц (пункти 148-151, 153-154, 167-168), від 06.07.2022 р. у справі № 914/2618/16 (пункти 39, 42-44, 50), від 21.09.2022 року у справі № 908/976/19 (пункти 5.27, 5.36, 5.44, 5.46, 5.69, 6.5), від 28.09.2022 року у справі № 483/448/20 (пункти 9.65-9.66), від 15.02.2023 року у справі № 910/18214/19 (пункт 9.47)).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.07.2023 р. у справі № 912/2797/21 сформувала висновок, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою.

Господарський суд вважає, що усунення порушень права власності, що перешкоджають власнику належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном, може відбуватися тим чи іншим способом, який забезпечить йому реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном.

Верховний Суд у постанові від 10.11.2021 р. у справі № 910/8060/19 вказав, що під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Під ефективністю судового захисту розуміється спроможність судового рішення (за наслідками його виконання) призвести до усунення невизначеності у праві позивача та відновити права та законні інтереси особи, на захист яких було подано відповідний позов.

Поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 р. у справі Дорани проти Ірландії (Doran v. Ireland)).

Ефективність означає як попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 р. у справі Кудла проти Польщі (Kudla v. Poland)).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 05.04.2005 р. у справі Афанасьєв проти України зазначено, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 р. № 3-рп/2003).

Як зазначалось, із представлених до матеріалів справи планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2013-2014 років вбачається, що земельна ділянка із кадастровим номером 5120887400:01:005:0007 площею 0,25 га розташована у межах кварталу 31 Біляївського лісництва та перебуває у постійному користуванні Державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства «ЛІСИ УКРАЇНИ», у той же час доказів вилучення відповідної земельної ділянки із земель лісового фонду до матеріалів справи не представлено, відтак остання може перебувати виключно у державній власності та не може бути передана у комунальну власність.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд доходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог в частинні витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення із кадастровим номером 5120887400:01:005:0007 площею 0,25 га (рнонм 2679901851040) з володіння Маяківської сільської ради Одеського району Одеської області на користь належного власника держави в особі Одеської обласної державної (військової) адміністрації.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Нормами частин 9 та 10 статті 79-1 ЗК України передбачено, що земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

За визначенням статті 1 Закону України «Про землеустрій» документація із землеустрою затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель тощо.

У відповідності з наведеним у статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Частинами 1, 4, 7, 9 статті 9 вищеназваного Закону встановлено, що внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до частини 1 статті 22 Закону України «Про Державний земельний кадастр» документи, які є підставою для внесення відомостей до Державного земельного кадастру, мають відповідати законодавству.

Окрім того, відповідно до вимог частин 1-3 статті 25 вказаного Закону, Поземельна книга є документом Державного земельного кадастру, який містить такі відомості про земельну ділянку: кадастровий номер, площа, місцезнаходження (адміністративно-територіальна одиниця), склад угідь, цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель), нормативна грошова оцінка, відомості про обмеження у використанні земельної ділянки, відомості про межі частини земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки, кадастровий план земельної ділянки, дата державної реєстрації земельної ділянки, інформація про документацію із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрація земельної ділянки, а також внесені зміни до цих відомостей, інформація про власників (користувачів) земельної ділянки відповідно до даних про зареєстровані речові права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, дані про бонітування грунтів, відомості про заходи щодо охорони земель і грунтів.

Форма Поземельної книги та порядок її ведення визначаються Порядком ведення Державного земельного кадастру (пункт 6 частини 1 статті 25 Закону), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 р. № 1051.

Пунктами 60 та 61 даного Порядку передбачено, що запис у Поземельній книзі скасовується (поновлюється) Державним кадастровим реєстратором на підставі рішення суду.

Скасування (поновлення) запису в Поземельній книзі здійснюється шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про його скасування (поновлення) із зазначенням дати та підстави для скасування (поновлення), посади, прізвища та ініціалів/ініціала власного імені Державного кадастрового реєстратора, який скасував (поновив) запис, та формування з використанням програмного забезпечення Державного земельного кадастру нових аркушів Поземельної книги.

Отже, ураховуючи, що спірна земельна ділянка із кадастровим номером 5120887400:01:005:0007 площею 0,25 га, відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2014 року розташована у кварталі 31 Біляївського лісництва, перебуває у постійному користуванні Державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства «ЛІСИ УКРАЇНИ», відноситься до категорії земель лісогосподарського призначення, остання відповідно до вимог статті 84 Земельного кодексу України може перебувати виключно у державній власності.

Між тим, у Поземельній книзі відносно земельної ділянки із кадастровим номером 5120887400:01:005:0007 28.08.2016 р. внесено запис № 001 у розділі 1, за яким категорія земель землі водного фонду, код виду цільового призначення 10.08 для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей (з урахуванням внесених 21.03.2017 р. виправлень).

Відтак, господарський суд доходить до висновку про наявність правових підстав для скасування у Поземельній книзі на земельну ділянку із кадастровим номером 5120887400:01:005:0007 запису від 28.08.2016 № 005 в частині відомостей про цільове призначення земельної ділянки, а саме категорія земель: землі водного фонду, код виду цільового призначення: 10.08 для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних та туристичних цілей.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Приписи статті 79 ГПК України встановлюють, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1-3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005 р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

У рішенні від 03.01.2018 р. Віктор Назаренко проти України (Заява № 18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції справедливого судового розгляду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають справедливого балансу між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (рішення у справі Беер проти Австрії (Beer v. Austria), заява № 30428/96, пункти 17,18, від 06 лютого 2001 року).

Пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.13,20,73,74,76,86,129,165,232,233,237,238,240,241

Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної (військової) адміністрації до відповідача: Маяківської сільської ради Одеського району Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача філія "ОДЕСЬКЕ ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО" Державного спеціалізованого господарського підприємства "ЛІСИ УКРАЇНИ", про витребування земельної ділянки, скасування записів у поземельній книзі щодо земельної ділянки задовольнити.

Витребувати земельну ділянку лісогосподарського призначення із кадастровим номером 5120887400:01:005:0007 площею 0,25 га (рнонм 2679901851040) з володіння Маяківської сільської ради Одеського району Одеської області (67654, Одеська обл., Одеський р-н, с. Маяки, вул. Богачова, буд. 99, Код ЄДРПОУ 04377747) на користь належного власника держави в особі Одеської обласної державної (військової) адміністрації (65032, м. Одеса, просп. Шевченка, буд. 4, Код ЄДРПОУ 00022585).

Скасувати у Поземельній книзі на земельну ділянку із кадастровим номером 5120887400:01:005:0007 запис від 28.08.2016 № 005 в частині відомостей про цільове призначення земельної ділянки, а саме категорія земель: землі водного фонду, код виду цільового призначення: 10.08 для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних та туристичних цілей.

Стягнути з Маяківської сільської ради Одеського району Одеської області (67654, Одеська обл., Одеський р-н, с. Маяки, вул. Богачова, буд. 99, Код ЄДРПОУ 04377747) на користь Одеської обласної прокуратури (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, буд. 3, Код ЄДРПОУ 03528552, рахунок отримувача: UA808201720343100002000000564; банк отримувача: Держказначейська служба України, м. Київ; код банку отримувача: 820172; код класифікації доходів бюджету 22030101) 5368/п`ять тисяч триста шістдесят вісім/грн 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Накази видати в порядку ст.327 ГПК України.

Повний текст складено 17 травня 2024 р.

Суддя С.Ф. Гут