Рішення

від 20.05.2024 по справі 918/345/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2024 р. м. РівнеСправа № 918/345/24

Господарський суд Рівненської області у складі судді О. Андрійчук, за участю секретаря судового засідання О.Гуменюк, розглянувши за правилами загального позовного провадження у судовому засіданні справу

за позовом ОСОБА_1

до відповідача-1: Виробничо - комерційного приватного підприємства "Варіант",

до відповідача-2: Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради

про визнання трудових відносин припиненими та зобов`язання вчинити дії,

за участю представників:

від позивача: не з`явився,

від відповідача-1: не з`явився,

від відповідача-2 : Ю. Москаль, дов. від 15.01.2024 № 91/01-20,

УСТАНОВИВ:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Виробничо-комерційного приватного підприємства «Варіант», Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради про припинення трудових відносин та про зобов`язання внести зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Згідно із позовною заявою, остання обґрунтована тим, що позивач, маючи намір звільнитися з посади керівника відповідача-1, повідомив останнього про свій намір, а також вжив заходів, пов`язаних із скликанням загальних зборів засновників (учасників) задля дотримання процедури звільнення із займаної посади, однак відповідного рішення прийнято не було через неприбуття засновників (учасників) для участі у зборах, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про припинення трудових відносин та про зобов`язання внести зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань шляхом внесення відомостей про припинення трудових відносин між позивачем та відповідачем-1.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на статті 16 ЦК України, статті 62, 63, 113 ГК України статтю 38 КЗпП України тощо.

26.04.2024 від відповідача-2 надійшов відзив, згідно з яким позивач з приводу зміни керівника відповідача-1 до Департаменту не звертався, відтак відповідач-2 не є тим суб`єктом, який порушив оскаржувані права позивача та ним безпідставно та необґрунтовано визначено Департамент як відповідача-2. Окрім того, відповідно до наданих роз`яснень Міністерства юстиції України від 21.03.2024 № 44324/8.4.3/32-24 щодо процедури виключення відомостей про керівника юридичної особи з Єдиного державного реєстру, то рішення суду, на підставі якого припиняються трудові чи цивільні відносини між фізичною особою, що була призначена та виконувала функції керівника юридичної особи, що містить зобов`язання для державного реєстратора вчинити реєстраційні дії щодо виключення відомостей про такого керівника, тягне за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі. Відтак виключення відомостей про керівника відповідача-1 та проведення відповідної реєстраційної дії в Єдиному державному реєстрі можливе лише па підставі судового рішення, що містить зобов`язання для державного реєстратора вчинити реєстраційні дії щодо виключення відомостей про позивача як керівника відповідача-1. З огляду на наведене, позовні вимоги в частині зобов`язання Департаменту внести зміни до Єдиного державного реєстру шляхом внесення відомостей про припинення з 28.03.2024 трудових відносин між позивачем та відповідач-1 у зв`язку із звільненням з посади директора за власним бажанням з 28.03.2024 на підставі частини першої статті 38 КЗпП України сформульовані позивачем не відповідно до вимог закону, що, у разі їх задоволення судом, унеможливить виконання судового рішення. Ураховуючи викладене, відповідач-2 просить у задоволенні позову відмовити.

Відповідач-1 відзиву у строки і порядку, визначені ГПК України та ухвалою суду від 16.02.2024, не надав, а відтак розгляд справи здійснюється за наявними матеріалами. При цьому суд зазначає, що ухвали суду направлялися відповідачу на адресу, яка зазначена в договорі та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань. Направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (відповідні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17).

Процесуальні рішення, заяви і клопотання сторін, результат їх розгляду.

Ухвалою суду від 10.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 06.05.2024.

03.05.2024 від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі його представника.

Ухвалою суду від 06.05.2024 закрито підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 20.05.2024.

20.05.2024 від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності та взаємозв`язку, оцінивши надані докази, суд установив таке.

Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

14.08.1997 створено Виробничо-комерційне приватне підприємство «Варіант».

Згідно із рішенням засновника відповідача-1 від 30.10.2013 позивача призначено на посаду директора, який відповідно до статуту відповідача здійснює функції управління.

На виконання зазначеного рішення наказом відповідача-1 від 01.11.2013 № 5-К позивач прийняв на себе обов`язки директора, про що внесено відповідні відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

У подальшому засновники відповідача-1 неодноразово відчужували свої частки у статутному капіталі підприємства.

З 14.06.2018 та по цей час засновниками відповідача-1 є: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), розмір частки учасника - 1 500,00 грн; ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ), розмір частки учасника - 3 500,00 грн.

20.02.2024 позивач звернувся до засновників відповідача-1 із заявою до загальних зборів засновків відповідача-1, у якій відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України просив звільнити його з посади директора підприємства з 28.03.2024, яка зареєстрована в журналі реєстрації вхідної кореспонденції відповідача-1.

Крім цього, 21.02.2024 позивачем, як виконавчим органом відповідача-1, ініційовано проведення загальних зборів засновників підприємства із таким порядком денним: 1. Звільнення з посади директора ОСОБА_1 . 2. Призначення директора відповідача-1 чи особи, на яку покладається виконання обов`язків директора.

Проведення загальних зборів призначено на 10:00 год. 28.03.2024 за адресою: АДРЕСА_3 .

Про дату, час і місце проведення загальних зборів засновників підприємства та порядок денний позивач повідомив засновників відповідача-1, про що свідчать описи вкладення та поштові накладні.

Однак у встановлену дату та час загальні збори засновників підприємства не відбулись у зв`язку із неявкою учасників (засновників), заява позивача про звільнення з посади директора підприємства не розглянута, про що позивачем складено відповідний акт.

З урахуванням викладеного судом установлено, що між сторонами виникли спірні правовідносини, пов`язані із припиненням трудових відносин керівника юридичної особи, регулювання яких здійснюється Конституцією України, Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», КЗпП України, ГК України та ЦК України.

Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.

Щодо організаційно-правової форми відповідача.

Як установлено судом із фактичних обставин справи, предметом спору є припинення трудових відносин позивача, який є директором Виробничо-комерційного приватного підприємства «Варіант».

Відповідно до частини першої статті 62 ГК України підприємством є самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці, а також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання юридичної особи (частина перша статті 113 ГК України).

Частиною першою статті 63 ГК України передбачена класифікація підприємств за ознакою форми власності. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.06.2019 у справі № 917/1338/18 погодилась із висновком, сформульованим у постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 917/1887/17, що характеристика юридичної особи як приватного підприємства це характеристика того, на підставі якої власності його створено.

Отже, приватне підприємство це не окрема організаційно-правова форма юридичної особи, а класифікуюча ознака юридичних осіб залежно від форми власності.

Разом із цим за ознакою наявності чи відсутності учасників юридичні особи поділяються на товариства та установи, у зв`язку із чим приватне підприємство є товариством, оскільки воно має хоча б одного учасника.

Згідно з частиною першою статті 84 ЦК України товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об`єднання, що діють з метою одержання прибутку. Отже, якщо приватне підприємство створене для ведення підприємницької діяльності й розподілу прибутку між учасниками (засновниками), то таке приватне підприємство є підприємницьким товариством.

Встановлення виду підприємницького товариства, до якого належить приватне підприємство, а саме, що приватне підприємство є господарським товариством (зокрема, товариством з обмеженою або додатковою відповідальністю) або кооперативом (зокрема, сільськогосподарським кооперативом, сільськогосподарським кооперативним об`єднанням), у кожному конкретному випадку зумовлюватиме застосування до спірних правовідносин відповідного законодавства, зокрема законів «Про господарські товариства», «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», «Про кооперацію», «Про сільськогосподарську кооперацію».

Для визначення виду підприємницького товариства, до якого належить ПП у цій справі, слід виходити з такого.

Як установлено судом, ПП створено з метою здійснення ринкових взаємовідносин і отримання прибутку шляхом виконання робіт і надання послуг у сферах, визначених предметом його діяльності; ПП має статутний капітал в розмірі 5 000,00 грн, поділений на частки, в його статуті не встановлено наявності положень, які передбачають, що один член кооперативу має один голос у вищому органі, зокрема, з можливістю мати додаткову кількість голосів, а також що його учасники несуть відповідальність за зобов`язаннями приватного підприємства. ПП не випускає акції, а тому воно не може бути акціонерним товариством. Згідно із частиною третьою статті 96 ЦК України учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника).

Отже, за загальним правилом учасники (засновники) не несуть відповідальності за зобов`язаннями приватного підприємства (якщо інше не встановлено статутом). У такому випадку ПП не є повним або командитним товариством чи товариством з додатковою відповідальністю, а відповідно до статті 84 ЦК України , яка встановлює вичерпний перелік підприємницьких товариств, таке підприємство може бути лише товариством з обмеженою відповідальністю або виробничим кооперативом (сільськогосподарським кооперативом, сільськогосподарським кооперативним об`єднанням).

Визначальною ознакою кооперативу є те, що один член кооперативу має лише один голос у вищому органі (абзац четвертий статті 4 Закону України «Про кооперацію», абзац перший частини третьої статті 4 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»), з можливістю мати у певних випадках додаткову кількість голосів (абзац другий частини третьої статті 4 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»). Отже, оскільки статутом ПП не встановлено, що один член (засновник, учасник) має один голос у вищому органі, зокрема, з можливістю мати додаткову кількість голосів, то ПП не є кооперативом.

У зв`язку із цим суд дійшов висновку, що відповідач-1 у цій справі є товариством з обмеженою відповідальністю (відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18), а відтак до спірних правовідносин підлягає застосуванню, зокрема Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю"

Щодо вимоги про припинення трудових відносин.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Г України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Так, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №910/7164/19).

Згідно зі статтею 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Частиною першою статті 29 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників є вищим органом товариства.

Загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства (частина перша статті 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства.

Згідно з частинами першої - третьої статті 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Отже, відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган попередивши власника письмово за два тижні. Разом з тим особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі №758/1861/18).

Відповідно до частин другої, третьої статті 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства.

За статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Конституційний Суд України у Рішеннях від 07.07.2004 № 14-рп/2004, від 16.10.2007 № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов`язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України та подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення (відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 911/719/21).

Отже, неявка засновників (учасників) відповідача-1 на загальні збори для розгляду питання щодо звільнення позивача є прямим порушенням гарантованого йому Конституцією України права на працю та на припинення трудових відносин. У цьому випадку положення закону щодо письмового попередження учасників (засновників) про бажання звільнитися за власним бажанням з боку засновників фактично нівелюється, а іншого порядку звільнення з ініціативи працівника (директора) чинне законодавство не передбачає, у той час як статтею 43 Конституції України використання примусової праці забороняється.

У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18).

Як установлено судом, позивач дотримався вимог чинного законодавства щодо повідомлення відповідача-1 та засновків (учасників) про своє бажання звільнитися, а також вжив заходів, пов`язаних із скликанням загальних зборів засновників (учасників) задля дотримання процедури звільнення із займаної посади, що відбувається на підставі рішення засновників (учасників) відповідача-1, однак відповідного рішення прийнято не було через неприбуття засновників (учасників) для участі у зборах.

Однак, як установлено судом, позивач просить суд визнати припиненими трудові відносини з 28.03.2024, тобто вказана вимога є ретроспективною, а відтак породжує невизначеність у взаємовідносинах відповідача-1 з третіми особами, які здійснюються через керівника. Окрім того, процедура звільнення директора із займаної посади внаслідок припинення трудових відносин з товариством супроводжується виключенням директора з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що, у свою чергу, пов`язуються із датою внесення відповідних змін.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовної вимоги, а саме: про визнання трудових відносин припиненими з дня набрання рішенням законної сили.

Щодо вимоги про зобов`язання відповідача-2 про внесення відповідних змін до ЄДРЮОФОПГФ. Однією з вимог позивача є вимога про зобов`язання відповідача-2 внести зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань з шляхом внесення відомостей про припинення трудових відносин між позивачем та відповідачем-1.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Пунктом 13 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» встановлено, що в Єдиному державному реєстрі, зокрема містяться відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

Згідно з частиною першої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

За пунктом 2 частини першої статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», у тому числі щодо зобов`язання вчинення реєстраційних дій.

За змістом пункту 3 частини п`ятої статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» суб`єкт державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дати отримання судового рішення, передбаченого пунктом 2 частини першої цієї статті, проводить відповідну реєстраційну дію шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру (крім випадків, передбачених пунктами 1 та 2 цієї частини).

Отже, процедура звільнення директора із займаної посади внаслідок припинення трудових відносин з товариством має супроводжуватись виключенням директора з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Факт припинення повноважень директора як посадової особи законодавець пов`язує із моментом внесення відповідного запису до ЄДРПОУ (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18).

Відповідно до роз`яснень Міністерства юстиції України від 21.03.2024 № 44324/8.4.3/32-24 щодо процедури виключення відомостей про керівника юридичної особи, відокремленого підрозділу юридичної особи з Єдиного державного реєстру, рішення суду, на підставі якого припиняються трудові чи цивільні відносини між фізичною особою, що була призначена та виконувала функції керівника юридичної особи, відокремленого підрозділу юридичної особи, та її роботодавцем, що містить зобов`язання для державного реєстратора вчинити реєстраційні дії щодо виключення відомостей про такого керівника, тягне за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі.

Отже, зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі тягне за собою зазначене в судовому рішенні зобов`язання для державного реєстратора вчинити реєстраційні дії щодо виключення відомостей про керівника юридичної особи.

Заразом, як установлено судом, позивач просить суд зобов`язати відповідача-2 внести зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань шляхом внесення відомостей про припинення з 28.03.2024 трудових відносин між позивачем та відповідачем-1 у зв`язку із звільненням з посади директора за власним бажанням з 28.03.2024 на підставі частини першої статі 38 КЗпП України.

Вказана вимога не є тотожною вимозі про виключення відомостей про керівника юридичної особи з Єдиного державного реєстру, тобто не відповідає способу захисту, яка є належною та ефективною у спірних правовідносинах.

Не викликає сумнівів той факт, що застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту є як ефективними, так і такими, що відповідатимуть його змісту та системі права.

Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові (відповідну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19.

Заразом приписами частин першої та другої статті 5 ГПК України унормовано, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Судом установлено, що єдиною метою подання вказаного позову є припинення трудових відносин позивача з відповідачем-1. При цьому на рівні законодавства відсутній чітко визначений спосіб захисту порушеного права в частині внесення відповідних змін в Єдиному державному реєстрі, а відтак суд, відповідно до викладеної в позові вимоги, вважає за необхідне, з метою забезпечення захисту права позивача на припинення трудових відносин з відповідачем-1, визначити у своєму рішенні про зобов`язання відповідача-2 вчинити реєстраційні дії щодо виключення відомостей про позивача як керівника відповідача-1.

Щодо підсудності вказаного спору.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо юрисдикційності спору про звільнення чи відсторонення від виконання обов`язків керівника або члена виконавчого органу юридичної особи приватного права та надавала правові висновки про те, що такий спір за своєю правовою природою та правовими наслідками належить до корпоративних спорів і підлягає вирішенню господарськими судами (відповідні висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 562/304/17, від 30.01.2019 у справі №145/1885/1-ц, від 10.04.2019 у справі №510/456/17, від 10.09.2019 у справі № 921/36/18).

Висновки суду за результатами вирішення спору.

За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами статей 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про порушення майнових прав позивача, а отже, про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Розподіл судових витрат.

Згідно з частиною пенршою статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (частина перша статті 124 ГПК України).

У позовній заяві позивачем зазначено, що останній звільнений від сплати судового збору, оскільки є інвалідом ІІ групи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приписами частини дев`ятої статті 129 ГПУ України унормовано, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Зважаючи, що позов задоволено повністю, ураховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача-1, відтак судовий збір в розмірі 6 056,00 грн покладається на останнього.

Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 126, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Виробничо-комерційного приватного підприємства «Варіант», Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради про припинення трудових відносин та про зобов`язання внести зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань задовольнити частково.

Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) та Виробничо-комерційним приватним підприємством Варіант (вул. Данила Галицького, 19, м. Рівне, 33027, ідентифікаційний код 22416623) у зв`язку зі звільненням за власним бажанням на підставі частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України з дня набрання рішенням законної сили.

Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради (майдан Просвіти, 2, м. Рівне, 33028, ідентифікаційний код 44722581) внести зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань шляхом виключення відомостей про ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) як директора Виробничо-комерційного приватного підприємства Варіант (вул. Данила Галицького, 19, м. Рівне, 33027, ідентифікаційний код 22416623).

У задоволенні решти вимог позовної заяви відмовити.

Стягнути з Виробничо-комерційного приватного підприємства «Варіант» (вул. Данила Галицького, 19, м. Рівне, 33027, ідентифікаційний код 22416623) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106; код за ЄДРПОУ 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір в розмірі 6 056,00 грн.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).

Відповідач-1: Виробничо-комерційне приватне підприємство Варіант (вул. Данила Галицького, 19, м. Рівне, 33027, ідентифікаційний код 22416623).

Відповідач-2: Департамент цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради (майдан Просвіти, 2, м. Рівне, 33028, ідентифікаційний код 44722581).

Стягувач (за судовим збором): Державна судова адміністрація України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, ідентифікаційний код 26255795).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію у справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет за вебадресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повне судове рішення складене та підписане 20.05.2024.

Суддя О. Андрійчук