Рішення

від 14.05.2024 по справі 920/604/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.05.2024м. СумиСправа № 920/604/23(920/1115/22)Господарський суд Сумської області, у складі головуючого судді Яковенка В.В., за участю секретаря судового засідання Павлючок І.М., розглянувши матеріали справи № 920/604/23(920/1115/22)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" (вул. Горького, буд. 58, м. Суми, 40004 код, за ЄДРПОУ 34013028),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" (вул. Друга Залізнична, 10, м. Суми, 40030; код за ЄДРПОУ 33698892)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Сумська міська рада (майдан Незалежності, буд. 2, м. Суми, 40000; код за ЄДРПОУ 23823253),

про стягнення 2025453,60 грн

представники сторін:

позивача - не з`явився;

відповідача - Сечін С.О.;

третьої особи - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

28.12.2022 позивач звернувся з позовом, відповідно до якого просить стягнути з відповідача 2025453,60 грн (два мільйона двадцять п`ять тисяч чотириста п`ятдесят три грн 60 коп.), а також судові витрати у справі.

Ухвалою від 30.12.2022 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі №920/1115/22; справу розглядати в порядку загального позовного провадження; призначити підготовче судове засідання.

20.01.2023 до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначивши про наступне: у позивача відсутні документи, які підтверджують право власності на теплові мережі; у ВАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання ім. Фрунзе», зважаючи на норми ст. 332 ЦК України, ст. 1 Закону України «Про теплопостачання», а також заборону продажу тепломереж відповідно до норм статей 30, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статей 3, 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» 1992 рік, відсутнє право власності на спірну ділянку теплової мережі; позивачем не надано доказів для ідентифікації теплової мережі на місцевості та встановлення факту, що ділянка тепломережі не входить або входить до майна ЦМК комунальної власності територіальної громади міста Суми і нею користується чи не користується відповідач, а також, що спірна тепломережа примикає до об`єктів переданих відповідачу в оренду; не надано документів, які підтверджують право оренди земельною ділянкою на якій розташовані спірні теплові мережі та ТК. Крім того, відповідач вказує на те, що договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них положень глави 83 ЦК України.

17.02.2023 позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій просить суд задовольнити позовні вимоги, надавши відповіді по суті наданих відповідачем доводів, викладених у відзиві.

07.03.2023 відповідач надав суду заперечення, в яких просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки вважає позицію викладену в відповіді на відзив помилковою та необгрунтованою, а також викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань та аргументів і мотиви їх відхилення.

13.03.2023 позивач подав до суду клопотання про долучення доказів, в якому просить суд долучити до матеріалів справи документи та здійснювати розгляд справи з урахуванням відповідних доказів.

03.05.2023 позивач подав до суду клопотання про долучення доказів.

18.05.2023 відповідач подав до суду заяву про надання додаткових письмових пояснень по суті справи.

У судовому засіданні 30.08.2023 постановлено протокольну ухвалу про оголошення перерви з розгляду справи по суті до 16.10.2023.

Ухвалою від 16.10.2023 матеріали справи №920/1115/22 передано до розгляду в межах справи №920/604/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання".

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 19.10.2023 матеріали справи передано судді Яковенку В.В.

Ухвалою від 23.10.2023 матеріали справи № 920/1115/22 прийнято до розгляду у відокремленому провадженні в межах провадження у справі № 920/604/23 про банкрутство ТОВ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання"; призначити підготовче засідання на 21.11.2023.

Ухвалою від 21.11.2023 суд відклав підготовче засідання на 14.12.2023.

13.12.2023 до суду надійшла заява представника відповідача про надання додаткових пояснень по суті справи, в якій просить суд відмовити в задоволенні позову про стягнення безпідставно збережених коштів.

Ухвалою від 14.12.2023 суд постановив продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів - до 22.01.2024; відкласти підготовче засідання на 18.01.2024.

Ухвалою від 18.01.2024 суд закрив підготовче провадження у справі № 920/604/23(920/1115/22); призначив справу № 920/604/23(920/1115/22) до судового розгляду по суті на 01.02.2024.

Ухвалою від 01.02.2024 розгляд справи по суті відкладено на 15.02.2024.

Через загрозу безпеці учасників справи, у зв`язку з тим, що у Сумській області була оголошена повітряна тривога, судове засідання у справі 15.02.2024 не відбулось, про що Господарським судом Сумської області складено Акт від 15.02.2024 у цій справі.

Ухвалою від 15.02.2024 суд призначив судове засідання для розгляду справи по суті на 27.02.2024.

Під час розгляду справи у судовому засіданні 27.02.024 року судом оголошено протокольну ухвалу про перерву до 21.03.2024, 11:00.

Через загрозу безпеці учасників справи, у зв`язку з тим, що у Сумській області була оголошена повітряна тривога, судове засідання у справі 920/604/23(920/1115/22) не відбулось, про що складено акт суду від 21.03.2024.

Ухвалою від 21.03.2024 розгляд справи по суті призначено на 23.04.2024.

У судовому засіданні 23.04.2024 оголошено перерву до 02.05.2024.

01.05.2024 до суду надійшла заява представника відповідача про надання додаткових пояснень по суті у справі.

Через загрозу безпеці учасників справи, у зв`язку з тим, що у Сумській області була оголошена повітряна тривога, судове засідання у справі 920/604/23(920/1115/22) не відбулось, про що складено акт суду від 02.05.2024.

Ухвалою від 02.05.2024 суд призначив розгляд справи по суті на 14.05.2024.

Згідно зі статтею 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Ураховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом у межах наданих йому повноважень створені належні умови для реалізації учасниками процесу своїх прав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач протягом тривалого часу використовує належне ТОВ «СМНВО» майно безоплатно та на власний розсуд, без оплати орендних платежів та отримання дозволу власника на його використання.

На переконання позивача, оскільки відповідач фактично використовував майно, він зобов`язаний сплатити безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за період з 01.04.2019 по 30.04.2022 у сумі 2025453,60 грн, які розраховані позивачем на підставі довідки суб`єкта оціночної діяльності фізичної особи-підприємця Даниленко О.І. від 10.05.2022 № 1-10/05/22 згідно з Методикою розрахунку орендної плати за державне майно, затвердженої постановою КМУ № 630 від 28.04.2021

Як зазначає позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» є власником майна, розташованого по вулиці Тополянська в місті Суми, а саме: теплової мережі наземної прокладки на ділянці від ТК-109 (теплової камери 109) до ТК-105 (теплової камери 105), довжиною 340 м/п та підземної прокладки в районі ТК-105, довжиною 25,0 м/п; теплової камери (надземної) ТК-105. та теплокамери (підземної) УТ-1/1.

Вказані тепломережі були побудовані ВАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання ім. Фрунзе» та введені в експлуатацію 25.12.1998 на підставі акта приймальної комісії про прийняття в експлуатацію завершеної будівництвом тепломережі 230x8мм по вулиці Тополянській на ділянці від ТК-109 до ТК-105 довжиною 340.0 м/п в т.ч. підземною частиною 25,0 м/п та камер ТК-105 та УТ1/1.

Майно перебуває у власності ТОВ «СМНВО» з 30.06.2011 на підставі договору купівлі-продажу № 8/167 від 29.06.2011 та акта приймання-передачі від 30.06.2011, укладених ним із попереднім власником майна - Публічним акціонерним товариством «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання ім. М.В. Фрунзе» (нове найменування побудовані ВАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання ім. Фрунзе»).

Позивач відзначає, що згідно з ч. 4 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії, крім меліоративних мереж, складових частин меліоративної мережі.

Враховуючи викладене, право власності на майно належить ТОВ «СМНВО» в силу укладання договору купівлі-продажу № 8/167 від 29.06.2011 та не підлягає державній реєстрації.

Позивач не є ліцензіатом у сфері теплопостачання, не має ліцензій на транспортування теплової енергії, тож не використовує належне йому майно за функціональним призначенням.

Фактичне використання майна здійснюється Товариством з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго», що є ліцензіатом у сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії та є надавачем послуг з постачання теплової енергії та гарячої води згідно рішень Виконавчого комітету Сумської міської ради від 20.05.2011р. № 322, від 18.06.2019 р. № 322 та від 31.03.2021 № 161 у межах обслуговування, визначених додатками до вказаних рішень.

ТОВ «Сумитеплоенерго» є монополістом у сфері транспортування теплової енергії у місті Суми.

Відповідач також є одноособовим орендатором цілісного майнового комплексу по виробництву, транспортуванню теплової та електричної енергії у місті Суми, належного Сумській міській раді, згідно договору оренди від 01 вересня 2005 року № УКМ - 0047 та додаткової угоди від 30.04.2013 року до нього.

У відповідності до додатку до акта приймання-передачі цілісного майнового комплексу по виробництву, транспортуванню теплової та електричної енергії у місті Суми від 30.04.2013, у користування відповідачу, зокрема, було передано наступне майно:

1. Тепломагістраль по вул. Тополянська-Кулібіна-Скрябіна від ТК-105 до ТК-219 2d530 довжиною 2391 метрів, 2d-630 довжиною 375 метрів.

2. Тепломагістраль по території ТЕЦ - вул. 2-а Залізнична від ТК-400 до ТК-105, 2d-630 довжиною 687 метрів.

3. Тепломережа по вул. Тополянській від ТК-109 протяж. 2d-630 - 175 метрів.

Як стверджує позивач, Сумською міською радою було передано у користування Відповідачу теплові мережі, що прилягають до теплової мережі на ділянці від ТК-109 до ТК-105, тобто: мережі від ТК-400 до ТК-105, від ТК-105 до ТК-219, та від ТК-109, проте згідно вказаного договору оренди відповідач не набував права користування тепловою мережею наземної прокладки на ділянці від ТК-109 до ТК-105, довжиною 340 м/п та тепловою мережею підземної прокладки в районі ТК-105, довжиною 25,0 м/п та права користування тепловою камерою (надземною) ТК-105, та теплокамерою (підземною) УТ-1/1, так як Сумська міська рада не була володільцем цього майна та не могла передати його в оренду.

Позивач зазначає, що теплова мережа від ТК-109 до ТК-105 є магістральною та забезпечує транспортування теплоносія від котельної ТОВ «Сумитеплоенерго» до споживачів міста Суми. Без використання належної ТОВ «СМНВО» теплової мережі ТОВ «Сумитеплоенерго» не має можливості використовувати тепломагістраль по вул. Тополянська-Кулібіна-Скрябіна від ТК-105 до ТК-219, тепломагістраль по території ТЕЦ - вул. 2-а Залізнична від ТК-400 до ТК-105 та тепломережу по вул. Тополянській від ТК-109 та транспортувати вироблений теплоносій власним споживачам.

Отже, протягом тривалого часу ТОВ «Сумитеплоенерго» використовує належне ТОВ «СМНВО» майно безоплатно та на власний розсуд, без оплати орендних платежів та отримання дозволу власника на його використання.

Листом № 24 від 16.05.2022 позивач звернувся до відповідача з проханням вирішити питання укладання договору оренди відповідного майна та сплатити на користь ТОВ «СМНВО» грошові кошти за використання майна у минулі періоди протягом строку позовної давності, проте листом № 2249 від 06.06.2022 відповідач, не заперечуючи проти факту використання ним відповідної теплової мережі, відмовив позивачу як в укладанні договору оренди, так і в сплаті грошових коштів.

У відповідності до звіту про оцінку майна № НС 2/4-22 від 05.05.2022 суб`єкта оціночної діяльності фізичної особи-підприємця Даниленко О. І., вартість майна складає 3 750 840,00 грн

На підставі довідки суб`єкта оціночної діяльності фізичної особи-підприємця Даниленко О.І., від 10.05.2022 № 1-10-05/22 згідно з Методикою розрахунку орендної плати за державне майно, затвердженої постановою КМУ № 630 від 28.04.2021 року, суб`єктом оціночної діяльності розраховано розмір місячної орендної плати за використання Майна в сумі 46 885,50 грн без ПДВ.

Тому Позивачем заявляється вимога про стягнення з Відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з 01.04.2019 по 30.04.2022 у сумі 2 025 453,60 грн ((46 885,50 грн х 36 місяців) = 1 687 878,00 грн, крім того ПДВ 337 575,60 грн).

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Так, зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов:

а) набуття або збереження майна,

б) набуття або збереження за рахунок іншої особи,

в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є:

1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);

2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого);

3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого;

4) відсутність правової підстави для зміни майнового стану цих осіб.

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що зобов`язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов.

По-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.

По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.

По-третє, обов`язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (ст. 11 ЦК України).

За змістом ч.1 ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відсутністю правової підстави вважають такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України.

Як на підставу задоволення своїх вимог позивач посилаються на те, що є власником майна, на підставі договору купівлі-продажу № 8/167 від 29.06.2011 та акта приймання-передачі від 30.06.2011, яке використовує відповідач.

Проте, у цьому договорі та акті приймання-передачі відсутні об`єкти за вказаними технічними характеристиками та адресами, а саме: теплової мережі наземної прокладки на ділянці від ТК-109 до ТК-105, довжиною 340 м/п та підземної прокладки в районі ТК-105, довжиною 25,0 м/п; теплової камери (надземної) ТК-105 та теплокамери (підземної) УТ-1/1 від ТК-109 до ТК-105 по вул. Тополянській, а отже позивачем не спростовано доводи відповідача, що позивачу майно не передано.

Суд зазначає, що договір купівлі-продажу має двосторонній характер, тобто зумовлює те, що кожна зі сторін наділена певними правами та несе обов`язки перед іншою стороною: постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити на умовах договору товар відповідно Специфікацій №№ 1-3.

Відповідно до п. 4.3. договору обов`язки покупця вважаються виконаними з моменту отримання продавцем оплати у розмірі загальної вартості договору, вказаному в п. 3.1. договору.

Натомість, матеріали справи не містять належних доказів оплати позивачем ціни майна за вказаним договором.

Згідно з ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Статтею 210 ЦК України визначено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Таким правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (ч. 4 ст. 334 ЦК України).

Суд погоджується з доводами відповідача про те, що позивач помилково посилається на ч. 4 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції Закону № 834-VІІІ від 26.11.2015, який набрав чинності з 13.12.2015) відповідно до якої не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на споруди, що є приналежністю головної речі, або складової частини речі, зокрема магістральні теплові мережі, оскільки відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства, а також наявність підстав виникнення права власності на нерухоме майно має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину (договору купівлі-продажу № 8/167 від 29.06.2011).

У період з дня набрання чинності Закону України «Про внесення змін до Закону України державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та і законодавчих актів України» № 1878-VІ від 11.02.2010 обов`язкова державна реєстрація прав на споруди, в тому числі на теплові мережі, в Україні передбачалась згідно ст. 3 та ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до внесення змін до ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» згідно Закону № 834- VІІІ від 26.11.2015, який набрав чинності з 13.12.2015.

Позивач не надав доказів реєстрації права власності на теплові мережі в період після складання договору купівлі-продажу № 8/167 від 29.06.2011 до 13.12.2015.

Крім того наявність ч. 4 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції Закону № 834- VІІІ від 26.11.2015, який набрав чинності з 13.12.2015) не змінює статусу нерухомого майна до яких відносяться теплові мережі (магістральні теплові мережі), а лише визначає, що державна реєстрація речових прав та їх обтяжень на такі об`єкти не може бути проведена, як на окремі споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі.

Суперечність між одночасно чинними нормами ч. 3 ст. 3 Закону № 1952-ІV (у редакції Закону № 1878-VІ) та ч. 4 с. 334 ЦКУ (у редакції, чинній до 01.01.2013) слід вирішувати на користь норм ЦК України: до 01 січня 2013 року право власності в набувача нерухомого майна за договором купівлі-продажу виникало з моменту держреєстрації договору як правочину (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові № 334/3161/17 від 22.06.2021).

Проте, позивач не надав доказів нотаріального посвідчення та проведення державної реєстрації договору купівлі-продажу № 8/167 від 29.06.2011.

Також з акта приймальної комісії про прийняття в експлуатацію завершеної будівництвом тепломережі 230х8 мм по вул. Тополянській на ділянці від ТК 109 до ТК 105 довжиною 340 м/п в т.ч. підземною частиною 25,0 м/п та камер ТК-105 та УТ1/1 вбачається, що будівництво виконано на підставі технічних умов ЗАО «Підприємство теплових мереж» № 2255 від 20.07.1988. Будівельно-монтажні роботи велись на окремій ділянці від ТК 109 до ТК 105 по вул. Тополянській з 1996 року. Будівництво здійснювалось згідно індивідуального проекту С1338-49.0-ТСЗ; ТС2; КЖ2; КИ2.АС.

Згідно проекту Укргоспроект № С1338-49.0-ТС3 вбачається, що він виготовлений у лютому 1995 року і цей проект реконструкції теплових мереж по вул. Тополянській на ділянці ТК 105-ТК109 виконаний у відповідності до листа-замовлення Сумського АП «Теплові мережі» № 6750 від 24.11.1993 та предпроектними матеріалами інституту «Укрдержпроект» (№С1338-10.0-1).

Реконструкцією передбачається надземна прокладка теплових мереж діаметром 600 мм, перенос існуючих засувок перед переходрм тепловими мережами залізничних колій на існуючі теплові мережі в районі теплової камери ТК-113, та інші роботи зазначені в розділі загальні вказівки (лист 1 стадія Р).

Крім того з плану теплових мереж м. Суми від 16.03.1988 Сумського підприємства теплових мереж вбачається, що ділянка від ТК 105 до ТК 109 по вул. Тополянській в м. Суми вже існувала.

Згідно рішення Виконавчого комітету Сумської міської ради народних депутатів від 21.04.94 № 169 «Про підготовку міського господарства до роботи в осінньо-зимовий період 1994 - 1995 роки» замовником проекту реконструкції магістралі від ТК 105 до ТК 109 та від ТК 105 до ТК 204 є Сумське підприємство теплових мереж (СПТМ), виконавцем технічної документації є Держпроект.

З рішення Виконавчого комітету Сумської міської ради народних депутатів від 21.03.95 № 121 «Про підготовку міського господарства до роботи в осінньо-зимовий період 1995 - 1996 роки» вбачається, що СМНВО ім. Фрунзе є замовником заходу «Перекладка тепломережі по вул. Тополянській від ТК 109 до ТК 105 з реконструкцією ТК-106 2Д-500 Л.мп ТУ 2255 від 20.07.88», виконавцем технічної документації є Держпроект.

Відтак не позивач, а інша особа - ВАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання ім. Фрунзе» мало можливість здійснювати лише реконструкцію вже існуючого майна: частина магістралі на ділянці від ТК 105 до ТК 109, що свідчить про неможливість вважати дану ділянку тепломережі новою річчю (новоствореним об`єктом), оскільки об`єкт нерухомого майна, який перероблений з прив`язкою до вже існуючого нерухомого майна та з використанням функціональних елементів цього майна, є фактично тим самим об`єктом з видозміненими загальними характеристиками.

Крім того сама по собі ділянка тепломереж від ТК 105 до ТК 109 не може використовуватися як окремий об`єкт.

Право власності на нову річ, виготовлену відповідно до ст. 332 ЦК України внаслідок переробки іншої речі, може виникати лише у тому разі, якщо в результаті здійсненої переробки з`являється інший об`єкт, відмінний за своїми характеристиками, тобто об`єкт, який може бути кваліфікований як нова річ.

При цьому, не може вважатися новою річчю (новоствореним об`єктом) об`єкт нерухомого майна, який перероблений з прив`язкою до вже існуючого нерухомого майна та з використанням функціональних елементів цього майна, тобто такий, що фактично є тим самим об`єктом з видозміненими загальними характеристиками.

Реконструкція також не має наслідком створення нової речі, оскільки створена з прив`язкою до вже існуючої нерухомості з використанням її функціональних елементів, тому передчасно стверджувати, що реконструкційний об`єкт є іншим об`єктом нерухомості (висновки викладені у постанові Верховного Суду від 19.10.2021 у справі № 910/7918/20).

Відповідно до ст. 183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Згідно зі статтями 186, 187 ЦК України річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом. Складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню.

З матеріалів справи вбачається, що неподільною річчю та власне майном, щодо якого або у зв`язку з володінням яким можуть заявлятись вимоги є єдиний (цілісний) майновий комплекс по виробництву, транспортуванню тепла та електричної енергії у місті Суми, який перебуває в комунальній власності територіальної громади м. Суми і повноваження власника щодо якого здійснюються Сумською міською радою.

Будь-який відрізок теплової мережі є лише частиною речі (майна), а саме: неподільного єдиного (цілісного) майнового комплексу, яку неможливо відокремити без втрати її цільового призначення, отже він не може бути самостійним об`єктом цивільних прав та обов`язків.

Позивач не спростував доводи відповідача про те, що відповідно до законодавства України частина теплової мережі, з якою позивач пов`язує заявлені в позові вимоги, може бути лише складовою речі, а не окремою річчю, отже не є окремим майном, на який розповсюджується правовий режим, визначений статтями 1212, 1213 ЦК України.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України.

Якщо поведінка набувача, потерпілого не свідчить про існування та виконання договірного зобов`язання, то у разі виникнення між ними спору щодо повернення майна, яке знаходиться у набувача, на спірні правовідносини поширюються положення статі 1212 ЦК України.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».

Відповідач користується цілісним майновим комплексом по виробництву, транспортуванню тепла та електричної енергії у місті Суми згідно договору оренди УКМ 0047 від 01.09.2005 та додаткової угоди від 30.04.2013 до договору оренди від 01.09.2005.

Позивачем не спростовано те, що договірний характер спірних правовідносин між відповідачем та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, стосовно оренди цілісного майнового комплексу по виробництву, транспортуванню тепла та електричної енергії у місті Суми виключає можливість застосування до них положень глави 83 ЦК України.

Як уже зазначалося, позивач просить стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за використання майна. При цьому позивач вважає, що він набув право власності на майно на підставі договору купівлі-продажу № 8/167 від 29.06.2011.

Суд під час вирішення спору не встановив обставин, що підтверджують правомірність вимог позивача про стягнення безпідставно збережених коштів, зокрема фактів, які доводять право власності на майно. Як з`ясовано судом, позивач не надав, і відповідно, у матеріалах справи немає належних, допустимих доказів наявності права власності на теплові мережі станом на час розгляду справи по суті.

Право вимагати повернення безпідставно збережених коштів у порядку ст. 1212 ЦК України має лише власник відповідного майна, яке перебувало у користуванні іншої особи без достатніх правових підстав. Саме власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).

Водночас, враховуючи те, що ТОВ «СМНВО» доказів належності спірного майна на праві власності за позивачем суду не надано, то правом вимагати повернення безпідставно збережених коштів у порядку, передбаченому ст. 1212 ЦК України, останнє не наділене.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вище викладене, суд дійшов висновку, що позивачем в порушення наведених приписів не було доведено належними та допустимими доказами факту використання спірного майна відповідачем без достатніх правових підстав згідно зі ст.1212 ЦК України.

Ураховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 232, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

Згідно зі статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 20.05.2024.

Суддя В.В. Яковенко