Ухвала

від 13.05.2024 по справі 921/275/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

13 травня 2024 року м. ТернопільСправа № 921/275/24 Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровця Я.Я.

розглянув заяву (вх.№308 від 02.05.2024)

заявника Товариства з обмеженою відповідальністю " Смарттендер", м. Київ

до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Сейф", м. Тернопіль

про видачу судового наказу за вимогою про стягнення 1 560,60 грн заборгованості за договором приєднання № SO-2019-001 про надання послуг з організації та проведення електронних торгів (аукціонів).

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Смарттендер" звернулось до Господарського суду Тернопільської області із заявою (вх. №308 від 02.05.2024) про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сейф" заборгованості у розмірі 1 560,60 грн, яка виникла внаслідок неналежного виконання Договору приєднання № SO-2019-001 про надання послуг з організації та проведення електронних торгів (аукціонів).

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.05.2024, для розгляду справи №921/275/24 визначено суддю Боровця Я.Я.

Розглянувши матеріали заяви та ознайомившись з доданими до неї документами, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у видачі судового наказу.

Згідно частини 2 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про наявність його заявнику невідомо.

Судовий наказ, відповідно до положень статті 232 Господарського процесуального кодексу України, є судовим рішенням.

Як визначено статтею 147 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу.

За змістом статті 148 Господарського процесуального кодексу України, судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або спрощеному позовному провадженні на свій вибір.

Водночас, господарським процесуальним законодавством України встановлено вимоги до форми та змісту заяви про видачу судового наказу, недодержання яких тягне за собою відповідні процесуальні наслідки.

Форма і зміст заяви про видачу судового наказу визначені статтею 150 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини 3 статті 150 Господарського процесуального кодексу України, до заяви про видачу судового наказу додається копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред`явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.

У статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1). Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ч. 2). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч. 4).

За приписами статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку .

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства .

Системне тлумачення зазначених положень статті 202 Цивільного кодексу України, в поєднанні з положеннями частини другої статті 207 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що укладення двостороннього правочину (договору), в письмовій формі здійснюється шляхом підписання сторонами (зокрема уповноваженими особами від імені юридичної особи) одного документа, у якому зафіксовано зміст правочину, або шляхом обміну сторонами документами (листами, телеграмами тощо), у яких зафіксовано зміст правочину.

Натомість, поведінка сторін, яка засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків, або мовчання, за змістом частин 2 та 3 статті 205 Цивільного кодексу України, може свідчити про вчинення правочину у передбачених законом випадках, але не про дотримання письмової форми такого правочину.

У заяві про видачу судового наказу зазначено, що договір приєднання № SO-2019-001 про надання послуг з організації та проведення електронних торгів (аукціонів) є офертою та представлений у формі формуляру (розміщений/оприлюднений на офіційному веб-сайті Оператора за посиланням https://smarttender.biz/. Договір може бути укладений лише шляхом приєднання Замовника до запропонованого Договору в цілому. Замовник не може запропонувати свої умови Договору.

При цьому, заявник звернув увагу, що сторони не підписують паперовий Договір, оскільки він вважається укладеним в письмовій (електронній) формі з моменту його акцептування Замовником, без підписання Сторонами Договору на паперових носіях (згідно з пунктом 1.2. Договору, Акцепт - повне, безумовне та беззастережне прийняття Замовником умов Договору шляхом реєстрації на ЕМ та попередньої оплати Послуг чи внесення гарантійного та/або реєстраційного внеску відповідно до умов Договору та нормативних актів вказаних в п. 1.1. Договору).

Закон України "Про електронну комерцію" визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Статтею 11 Закону України "Про електронну комерцію" визначено порядок укладення електронного договору.

Так, відповідно до частини 3 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію", електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію").

Згідно з частиною 6 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію", відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: - надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; - заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; - вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За приписами частини 8 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію", у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Частиною 11 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" передбачено, що покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов`язку передати покупцеві товар. Підтвердження вчинення електронного правочину повинно містити такі відомості: умови і порядок обміну (повернення) товару або відмови від виконання роботи чи надання послуги; найменування продавця (виконавця, постачальника), його місцезнаходження та порядок прийняття претензії щодо товару, роботи, послуги; гарантійні зобов`язання та інформація про інші послуги, пов`язані з утриманням чи ремонтом товару або з виконанням роботи чи наданням послуги; порядок розірвання договору, якщо строк його дії не визначено. Дія цього положення не поширюється на електронні правочини, пов`язані з одноразовим наданням інформаційних електронних послуг або послуг проміжного характеру в інформаційній сфері, оплата яких здійснюється дистанційно. Постачальник таких послуг має надати змогу споживачеві ознайомитися з найменуванням постачальника, його місцезнаходженням та порядком прийняття претензії щодо послуги.

Згідно із частиною 12 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію", електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про електронну комерцію", якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Всупереч викладеному в матеріалах заяви про видачу судового наказу відсутні належні та допустимі докази обміну між заявником та боржником електронними документами на підтвердження укладення договору приєднання № SO-2019-001 про надання послуг з організації та проведення електронних торгів (аукціонів).

Щодо наданих заявником роздруківок на паперових носіях Договору приєднання № SO-2019-001 про надання послуг з організації та проведення електронних торгів (аукціонів); Актів надання послуг № SO-2019-001/020 від 14.01.2020, № SO-2019-001/034 від 21.01.2024, № SO-2019-001/145 від 05.03.2020; Протоколів електронного аукціону № UA-PS-2019-12-27-000027-2, № UA-PS-2020-01-10-000142-1, № UA-PS-2020-02-27-000038-2 та рахунків-фактур № SO-2019-001/1784 від 14.01.2020, № SO-2019-001/3027 від 21.01.2020 , № SO-2019-001/15221 від 05.03.2020, суд зазначає також про таке.

Відповідно до частин 1, 2 статті 96 Господарського процесуального кодексу України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються у формі документів, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Закон України "Про електронні документи та електронний документообіг" встановлює основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів.

Роздруківка електронного доказу не може вважатися електронним документом (копією електронного документа) в розумінні положень частини 1 статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", тобто не може вважатися доказом, бо не містить електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, оскільки у такому разі неможливо ідентифікувати відправника повідомлення, а сам зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення.

Згідно із частинами 1, 2 статті 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншим суб`єктами електронного документообігу. Саме накладання електронного підпису завершує створення електронного документа.

Отже, без накладеного електронного підпису електронний документ не може вважатися створеним і тому не може розглядатися судом як доказ.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 922/788/19, від 19.01.2022 у справі № 202/2965/19.

Отже, надані заявником паперові копії документів на підтвердження оферти, акцепту - договору приєднання № SO-2019-001 про надання послуг з організації та проведення електронних торгів (аукціонів), Актів надання послуг, Протоколів про результати електронного аукціону та рахунків-фактур не посвідчені в установленому законом порядку.

До заяви не додано доказів нанесення електронного підпису із зазначенням відповідного штрих-коду та/або QR-коду, ПІБ підписанта, номеру, дати нанесення, номеру сертифіката підпису тощо.

Відсутні також і докази обміну зазначених документів в комунікаційній системі з використанням ідентифікатора згідно з вимогами статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" щодо підпису електронного документа.

Отже, надані заявником документи на підтвердження обставин, покладених в обґрунтування заяви про видачу судового наказу, не є допустимими доказами, а тому не підтверджують виникнення у заявника права грошової вимоги.

Додані заявником докази, не містять жодних відомостей про їх підписання боржником та/або будь-яких даних про ідентифікацію особи, в якої, за твердженням заявника, виникають зобов`язальні правовідносини на підставі даних документів.

Таким чином, обставини укладення між сторонами електронного договору жодним чином не підтверджені.

Наведене в сукупності з відсутністю належних та достовірних доказів укладення боржником електронного договору з заявником позбавляє суд можливості встановити наявність між сторонами договірних відносин.

Згідно з частини 1 статті 152 ГПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заяву подано з порушеннями вимог статті 150 цього Кодексу.

Отже, в порушення вимог пунктів 3, 4 частини 3 статті 150 Господарського процесуального кодексу України, до заяви про видачу судового наказу не додано копії договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред`явлено вимогу про стягнення грошової заборгованості.

Пунктом 8 частини 1 статті 152 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про відмову у видачі судового наказу.

Про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу (частина 2 стаття 152 Господарського процесуального кодексу України).

Суд звертає увагу заявника, що відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини 1 статті 152 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків (частина 1 стаття 153 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 2 статті 151 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови у видачі судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред`явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви.

Керуючись ст. ст. 147, 148, 150, 151, 152, 154, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю " Смарттендер" у видачі судового наказу про стягнення з боржника Товариства з обмеженою відповідальністю " Сейф" заборгованості в сумі 1 560,60 грн.

2. Копію ухвали надіслати заявнику до електронного кабінету в електронній формі із застосуванням ЄСІТС в порядку, визначеному ГПК України.

Ухвала набрала законної сили з моменту її підписання "20" травня 2024 року (з врахуванням перебування судді Боровця Я.Я у відрядженні).

Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Суддя Я.Я. Боровець