Рішення

від 20.05.2024 по справі 922/887/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/887/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «НАЦІОНАЛЬНИЙ ДЕПОЗИТАРІЙ УКРАЇНИ», місто Київ, доТовариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСИСТ», місто Харків, простягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство Національний депозитарій України, звернувся до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю ФІНАНСИСТ, про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 117 818,10 грн, з них: 74 109,63 грн сума заборгованості за надані за період серпень 2019 - вересень 2022 року (включно) послуги, 35 939,49 грн інфляційні нарахування, 7 768,98 грн 3% річних. Підставою позову визначено депозитарний договір № Д-307/ц від 09.12.2013 року.

1. РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

22 березня 2024 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Публічного акціонерного товариства «НАЦІОНАЛЬНИЙ ДЕПОЗИТАРІЙ УКРАЇНИ» до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/887/24. Розгляд справи № 922/887/24 вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачеві, згідно статті 251 Господарського процесуального кодексу України, встановлено строк п`ятнадцять днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов.

Відповідач своїм правом на подання відзиву у справі не скористався. Як вбачається рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення трек номеро 0600256961897, ухвала суду від 22 березня 2024 року є повернутою за датою 01.04.2024 року з причиною: «адресат відсутній за вказаною адресою». Водночас, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", місцезнаходження юридичної особи належить до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Як унормовано частиною 1, 2, 4 статті 10 вказаного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах. Таким чином, відомості про місцезнаходження відповідача, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, є офіційним та достовірним підтвердженням зазначеної інформації. Враховуючи наведене вище, господарський суд вважає, що не отримання відповідачем кореспонденції, яку господарський суд з дотриманням вимог процесуального закону надіслав за належною адресою, є обставиною, яка зумовлена не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу. На підставі викладеного, відповідач несе ризики такої своєї поведінки, що цілком залежала від його волі. Водночас, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, починається обрахунок визначеного судом процесуального строку на подання відповідачем відзиву на позов. Приймаючи до уваги, що відповідач у строк до 16.04.2024 року не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Суд констатує про те, що ним було дотримано строки розгляду справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

2. ОПИС ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА, ЩО ВИКЛАДЕНА У ПОЗОВНІЙ ЗАЯВІ

Як зазначено у позовній заяві, 09 грудня 2013 року між Центральним депозитарієм (позивач) та ТОВ «Фінансист» (відповідач, Депозитарна установа) укладений депозитарний договір № Д-307/ц (надалі «Договір»). 27 вересня 2019 року між позивачем та відповідачем укладена Угода № УДД-058/асп про внесення змін до Депозитарного договору, зокрема, щодо відкриття та обслуговування сегрегованого(-их) рахунку (рахунків) у цінний паперах (надалі «Угода»), відповідно до якої текст Договору був повністю викладений в новій редакції. На підставі Договору (з урахуванням змін, внесених Угодою), Центральний депозитарій зобов`язався надавати Депозитарній установі послуги, визначені Договором, в тому числі: 1) відкриття та обслуговування сегрегованого(-их) рахунку(-ів) у цінних паперах Депозитарної установи; 2) послуг зі зберігання та обліку цінних паперів, права на які та права за якими належать депонентам Депозитарної установи, власникам цінних паперів, що не мають статусу депонентів, клієнтам номінального утримувача, клієнтам клієнта номінального утримувача, у разі зарахування цінних паперів на депозит нотаріуса відповідному кредиторові, та самій Депозитарній установі; 3) послуги з обслуговування операцій на рахунку (рахунках) Депозитарної установи, в тому числі здійснення розрахунків за правочинами щодо цінних паперів, укладеними на фондових біржах та поза фондовими біржами, отримання доходів за цінними паперами на умовах, отримання доходів за цінними паперами на умовах, викладених в п. 2.1.15. Договору. Згідно з п.п. 2.3.4. Договору відповідач зобов`язався оплачувати послуги Центрального депозитарію відповідно до тарифів, умов та строків, передбачених Договором, а згідно з п.п.2.3.3. Договору дотримуватися вимог Правил, Регламенту та Положення про СОІ. Оплата послуг Центрального депозитарію здійснюється Депозитарною установою на підставі рахунків-фактур та Актів про надання послуг, наданих Центральним депозитарієм. Щомісяця, до 15 числа кожного місяця, наступного за звітним, Центральний депозитарій надає Депозитарній установі Акт про надання послуг, в який включається перелік та вартість наданих Депозитарній установі депозитарних послуг за звітний місяць (п. 3.1. 3.7. Договору). Відповідно до п. 1.6. Договору та п. 7.2. розділу І Правил Акти про надання послуг надсилалися Депозитарній установі через веб-сервіс «Кабінет Клієнта» як частину СОІ (кабінет клієнта). У позовній заяві зазначено, що відповідач не оплатив послуги позивача за період з 01 серпня 2019 року по 30 вересня 2022 року, яка була зафіксована в Актах про надання послуг. Внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати послуг, наданих згідно з Договором, у порядку та строки, визначені Договором, у відповідача утворилася перед позивачем заборгованість за послуги, надані у період з серпня 2019 по вересень 2022 року у загальному розмірі 74 109,63 грн., яку заявлено до стягнення. Також, позивач заявляє до стягнення інфляційні у розмірі 35 939,49 грн та 3% річних у розмірі 7 768,98 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

3. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ОСНОВНОЇ СУМИ БОРГУ

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. В статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ст. 173 ГК України, зі змістом якої кореспондуються і приписи ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, 09 грудня 2013 року між Публічним акціонерним товариством «Національний депозитарій України» (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансист» (відповідач, Депозитарна установа за Договором) укладено депозитарний договір № Д-307/ц. В подальшому, 27 вересня 2019 року відповідач приєднався до умов Угоди про внесення змін до Депозитарного договору, шляхом підписання заяви про приєднання до цієї угоди. Цією угодою Договір викладений в новій редакції.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач заявляє до стягнення заборгованість за період з серпня 2019 по вересень 2022 року. Тобто, під час аналізу спірних правовідносин суд має керуватися Договором як до внесення змін Угодою, так і після приєднання до умов Угоди.

Відповідно до п. 1.1. Договору (в редакції до підписання Угоди) центральний депозитарій відповідно до умов цього Договору зобов`язується надавати Депозитарній установі послуги щодо відкриття та обслуговування рахунку у цінних паперах, зберігання та обліку цінних паперів, права на які та права за якими належать депонентам (в тому числі власника, рахунки яких відкриті при де матеріалізації) такої депозитарної установи, у разі зарахування цінних паперів та депозитів нотаріуса відповідному кредиторові, та самій депозитарній установі, обслуговування операцій на цьому рахунку, в тому числі здійснення розрахунків за правочинами щодо цінних паперів, укладеними на фондових біржах та поза фондовими біржами, отримання доходів за цінними паперами на умовах, викладених в п. 2.1.11 цього Договору. Згідно із п. 3.1. Договору депозитарна установа оплачує послуги центрального депозитарію згідно з цим Договором відповідно до затверджених Центральним депозитарієм тарифів, що діють на момент надання послуг. Депозитарна установа погоджується з тарифами, встановленими Центральним депозитарієм на дату укладення Договору. Оплата послуг Центрального депозитарію здійснюється Депозитарною установою на підставі рахунків-фактур та Актів про надання послуг, наданих Центральним депозитарієм (п. 3.2. Договору).

Відповідно до п. 1.1. Договору (в редакції Угоди) центральний депозитарій зобов`язався надавати Депозитарній установі послуги, визначені Договором, в тому числі: 1) відкриття та обслуговування сегрегованого(-их) рахунку(-ів) у цінних паперах Депозитарної установи; 2) послуг зі зберігання та обліку цінних паперів, права на які та права за якими належать депонентам Депозитарної установи, власникам цінних паперів, що не мають статусу депонентів, клієнтам номінального утримувача, клієнтам клієнта номінального утримувача, у разі зарахування цінних паперів на депозит нотаріуса відповідному кредиторові, та самій Депозитарній установі; 3) послуги з обслуговування операцій на рахунку (рахунках) Депозитарної установи, в тому числі здійснення розрахунків за правочинами щодо цінних паперів, укладеними на фондових біржах та поза фондовими біржами, отримання доходів за цінними паперами на умовах, отримання доходів за цінними паперами на умовах, викладених в п. 2.1.15. Договору. Згідно з п.п. 2.3.4. Договору відповідач зобов`язався оплачувати послуги Центрального депозитарію відповідно до тарифів, умов та строків, передбачених Договором, а згідно з п.п.2.3.3. Договору дотримуватися вимог Правил, Регламенту та Положення про СОІ. Оплата послуг Центрального депозитарію здійснюється Депозитарною установою на підставі рахунків-фактур та Актів про надання послуг, наданих Центральним депозитарієм. Щомісяця, до 15 числа кожного місяця, наступного за звітним, Центральний депозитарій надає Депозитарній установі Акт про надання послуг, в який включається перелік та вартість наданих Депозитарній установі депозитарних послуг за звітний місяць. Депозитарна установа сплачує вартість наданих послуг згідно з Актом про надання послуг щомісячно до останнього числа поточного місяця за минулий місяць (п. 3.1. 3.7. Договору). Відповідно до п. 1.6. Договору та п. 7.2. розділу І Правил Акти про надання послуг надсилалися Депозитарній установі через вебсервіс «Кабінет Клієнта» як частину СОІ (кабінет клієнта).

Згідно із частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивачем представлено до матеріалів справи акти про надання послуг за Договором за період з серпня 2019 по вересень 2022 року (а.с. 40 - 122) на загальну суму 74 109,63 грн. Відповідач не надав як доказів сплати означеної заборгованості, так і доказів на спростування позиції позивача.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 74 109,63 грн за Договором підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження здійснення повної оплати.

4. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ІНФЛЯЦІЙНИХ ВТРАТ ТА 3% РІЧНИХ

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно із висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови). Також, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Позивачем заявлено 35 939,49 грн інфляційних та 7 768,98 грн. річних.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 січня 2022 року по справі №910/18557/20 зазначено наступне: «Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду».

Здійснивши перевірку суми нарахованих позивачем 3% річних та інфляційних втрат, суд прийшов до висновку, що вони здійснено арифметично вірно, а отже підлягають задоволенню в повному обсязі, а саме 3% річних у сумі 7 768,98 грн та інфляційні втрати у розмірі 35 939,49 грн.

ВІДНОСНО РОЗПОДІЛУ СУДОВИХ ВИТРАТ

Таким чином, суд прийшов до висновку про повне задоволення позовних вимог.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про повне задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства «НАЦІОНАЛЬНИЙ ДЕПОЗИТАРІЙ УКРАЇНИ» задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСИСТ» (61145, місто Харків, вулиця Космічна, будинок 12 А; код ЄДРПОУ: 21187347) на користь Публічного акціонерного товариства «НАЦІОНАЛЬНИЙ ДЕПОЗИТАРІЙ УКРАЇНИ» (04107, місто Київ, вулиця Тропініна, будинок 7Г; код ЄДРПОУ: 30370711) суму заборгованості за надані в серпні 2019 - вересні 2022 року (включно) послуги у розмірі 74 109,63 грн, інфляційні втрати у розмірі 35 939,49 грн, 3% річних у розмірі 7 768,98 грн, а також судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 3 028,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "20" травня 2024 р.

СуддяН.В. Калініченко