Рішення

від 20.05.2024 по справі 922/531/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.05.2024м. ХарківСправа № 922/531/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Махлай Б.В.

за участю представників учасників процесу:

позивача: Макаренко В.О., самопредставництво, Петренко О.М., адвокат, ордер серія АХ № 1145699 від 22.01.24 р.

відповідача: Роженко В.В., самопредставництво,

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу,

за позовом Державного підприємства Дослідний завод Національного наукового центру "Харківський фізико-технічний інститут" НАН України", Харківська обл., Богодухівський р-н, місто Валки,

до Харківського квартирно-експлуатаційного управління, місто Харків,

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Державне підприємство Дослідний завод Національного наукового центру "Харківський фізико-технічний інститут" НАН України", звернувся до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача, Харківського квартирно-експлуатаційного управління, про стягнення заборгованості з оплати послуг електропостачання у розмірі 640490,59 грн. (з урахуванням заяви позивача вх. № 10643 від 22 квітня 2024 року, прийнятої ухвалою суду від 24 квітня 2024 р., про збільшення позовних вимог). Підставою позову визначеного договір спільного тимчасового безоплатного користування нерухомим майном № 1/50 від 16.02.2023 року.

1. РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

22 лютого 2024 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, залишено позовну заяву Державного підприємства Дослідний завод Національного наукового центру "Харківський фізико-технічний інститут" НАН України" без руху. 05 березня 2024 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Державного підприємства Дослідний завод Національного наукового центру "Харківський фізико-технічний інститут" НАН України" до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/531/24. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі № 922/531/24 підготовче провадження і призначено підготовче засідання. 29 квітня 2024 року, протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Відносно реалізації сторонами свого права на подання заяв по суті справи: відповідачем надано відзив (вх. № 7273 від 18 березня 2024 року), що прийнятий до розгляду із залученням до матеріалів справи ухвалою Господарського суду Харківської області від 19 березня 2024 року; позивач не скористався своїм правом на подання відповіді на відзив, водночас позивач подав заяву (вх. № 10643 від 22 квітня 2024 року) про збільшення позовних вимог до до 640490,59 грн., яка прийнята до розгляду ухвалою Господарського суду Харківської області від 24 квітня 2024 року; відповідачем подано відзив на уточнену позовну заяву (вх. № 11122 від 26 квітня 2024 року), який прийнято до розгляду з долученням до матеріалів справи протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 29 квітня 2024 року.

Суд зазначає, що строки розгляду справи в порядку загального позовного провадження врегульовані розділом ІІІ ГПК України. Так, у відповідності до ч. 3 ст. 177 ГПК України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. В свою чергу, відповідно до ч. 1, 2 ст. 195 ГПК України, суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті. Відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). Суд констатує про те, що ним було дотримано строки розгляду справи.

У пунктах 2, 4 частини 3статті 129 Конституції Українизакріплені такі основні засади судочинства як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Зазначені принципи знайшли своє відображення у статтях7,13 ГПК України, а тому господарські суди зобов`язані реалізовувати їх під час здійснення господарського судочинства.Закон України "Про судоустрій та статус суддів"(пункт 3 статті 7) також гарантує право кожного на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку. Згідно зстаттею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободта практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II). Суд констатує про те, що під час розгляду справи, були створені належні умови для реалізації сторонами своїх прав, що передбачені ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.

2. ОПИС ПОЗИЦІЙ СТОРІН

Як зазначено у позовній заяві, 16 лютого 2023 року ДП Дослідний завод національного наукового центру Харківського фізико-технічного інституту НАН України (сторона-1), військовою частиною в/ч НОМЕР_1 (сторона-2) та Харківським квартирно-експлуатаційним управлінням (сторона-3) укладений договір спільного тимчасового безоплатного користування нерухомим майном № 1/50 (надалі «Договір»). У відповідності до п. 3.2. Договору Сторона-3 (Харківське КЕУ) зобов`язана відшкодувати Стороні-1 (ДП) всі витрати за комунальні послуги, які були отримані Стороною-2 (військовою частиною) за час дії цього Договору. На виконання умов вищевказаного Договору, позивачем відповідачу направлені: 1) акт виконаних робіт про те, що в період з 01.11.2023 року по 30.11.2023 рік сума відшкодування витрат за спожиту електричну енергію складає 256050,65 грн; 2) акт фіксації показників лічильника електричної енергії за період з 01.11.2023 року по 30.11.2023 року; 3) акт виконаних робіт про те, що в період з 01.12.2023 року по 31.12.2023 рік сума відшкодування витрат за спожиту електричну енергію складає 384439,93 грн; 4) акт фіксації показників лічильника електричної енергії за період з 01.12.2023 року по 31.12.2023 року. Позивач зазначає, що ці акти підписані позивачем та військовою частиною. Обсяги та вартість поставленої електричної енергії та наданої послуги з централізованого водопостачання та водовідведення були погоджені користувачем. В той же час, підписувати проекти актів та виконувати свій обов`язок з відшкодування вартості комунальних витрат відповідач відмовився. Позивач вважає, що ним виконано свої зобов`язання направлено відповідачу документи, на підставі яких підлягали відшкодуванню витрати за комунальні послуги за період березень-грудень 2023 року, однак зобов`язання щодо відшкодування вартості комунальних послуг, які були отримані військовою частиною, платником не виконано. Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду.

18 березня 2024 року до суду від відповідача надійшов відзив (вх. № 7273). Харківське КЕУ проти задоволення позовної заяви заперечує, виходячи з наступного. Харківське КЕУ на заперечує, проти того, що укладало зазначений вище Договір, але відповідно до п. 3.3 Договору всі відшкодування за отримані послуги військовою частиною за Договором, сплачуються Харківським КЕУ на підставі відповідного пакету документів. Відповідно до п. 8.1. Договору Харківське КЕУ має право вимагати від Позивача документи та інформацію з метою виконання умов договору, у разі не надання таких документів Платник звільняється від взятих на себе зобов`язань. Так, відповідач зазначає, що позивачем до позовної заяви не надано рахунків, що були виставлені постачальною організацією, з постачання електроенергії за листопад, грудень 2023 року. Позивач жодного разу на надав Харківському КЕУ рахунки, що були виставлені постачальною організацією, з постачання електроенергії за листопад, грудень 2023 року. Позовна заява не містить жодних доказів (документів), що підтверджують тариф згідно якого нараховувалися суми до відшкодування за спожиту військовою частиною електричну енергію. Позивачем до позовної заяви не додано жодного документу (доказу), розрахунку, згідно якого можна перевірити нарахування суми заборгованості (ціни позову).

22 квітня 2024 року до суду від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог (вх. № 10643). Зі змісту цієї заяви вбачається, що під час підготовки позовної заяви позивачем було невірно вирахувано суму коштів, яку необхідно стягнути із відповідача (497188,72 грн). Так, відповідно до доданих до позовної заяви документів, які підтверджують суму боргу, заборгованість складає 640490,59 грн, тобто було допущено арифметичну помилку.

26 квітня 2024 року до суду від відповідача надійшов відзив на заяву про збільшення позовних вимог (вх. № 11122). Харківське КЕУ проти задоволення позовної заяви заперечує, виходячи з наступного. Згідно ч. 12 ст. 2 Бюджетного кодексу України бюджетні установи - органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими. Харківське квартирно-експлуатаційне управління є неприбутковою установою, тобто утримується за рахунок коштів відповідного (державного) бюджету. Всі витрати такої установи узгоджуються з органом, який уповноважений здійснювати фінансування такої установи, для чого складається кошторис, в який вносяться всі статті витрат. Невиконання відповідачем зобов`язання по оплаті за надані послуги сталося внаслідок недостатку бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Для сплати заборгованості за попередній період (сплата штрафних санкцій) у КЕВ м. Харків відсутнє відповідне фінансування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

3. ВІДНОСНО ВИРІШЕННЯ СПОРУ ПО СУТІ

Стаття 11 Цивільного кодексу Українивказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. Встатті 174 Господарського кодексу Українивизначено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ст. 173 ГК України, зі змістом якої кореспондуються і приписи ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, 16 лютого 2023 року між Державним підприємством «Дослідний завод Національного наукового центру Харківський фізико-технічний інститут» НАН України (сторона-1), Військовою частиною в/ч НОМЕР_1 (сторона-2) та Квартирно-експлуатаційним відділом міста Харкова (сторона-3) укладено Договір спільного тимчасового безоплатного користування нерухомим майном № 1/50.

Відповідно до п. 1.1. Договору сторона-1 надає стороні-2 можливість на спільне тимчасове безоплатне користування нерухомим майном сторони-1, нежитлові приміщення, загальною площею 13 284 кв.м. (далі майно), розташовані на земельній ділянці загальною площею 10 га, а саме: нежитлові приміщення 11000,00 кв.м. Згідно із п. 3.2. Договору сторона-3 зобов`язана відшкодувати стороні-1 всі витрати за комунальні послуги, які були отримані стороною-2 за час дії цього Договору. Згідно із п. 8.2. Договору обов`язки сторони-3: відшкодувати стороні-1 вартість комунальних послуг, що спожиті стороною-2 у процесі виконання цього Договору.

Згідно із частиною 1статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно дост. 74 Господарського процесуального кодексу Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За приписомст. 76 Господарського процесуального кодексу Українипредметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно дост. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Актом приймання-передачі нерухомого майна від 16.02.2023 року за договором спільного тимчасового безоплатного використанням від 16.02.2023 року № 1/50 сторони (по даній справі) та військова частина закріпили показання лічильників. Актом наданих послуг закріплено, що за період з 01.11.2023 року по 30.11.2023 року військовою частиною спожито 28 960 кВт на загальну суму 256050,65 грн. Іншим актом наданих послуг закріплено, що за період з 01.12.2023 року по 31.12.2023 року військовою частиною спожито 42004 кВт на загальну суму 384439,93 грн.

Враховуючи взяті на себе зобов`язання, відповідач мав оплатити означену заборгованість, що ним зроблено не було.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 640490,59 грн за Договором підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини 2статті 614 Цивільного кодексу Українивідсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частини 3 та 4статті 13 Господарського процесуального кодексу Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження здійснення повної оплати.

Відносно посилання відповідача на п. 8.1. Договору щодо ненадання позивачем підтверджуючих документів, суд зазначає наступне.

Так, у відповідності до п. 8.1. Договору сторона-3 має право вимагати від сторони-1 та сторони-2 надання необхідних документів, інформації з метою виконання умов Договору. У разі ненадання таких документів сторона-3 звільняється від взятих зобов`язань за цим договором.

З цього приводу, суд зазначає, що Договором не встановлений обов`язковий механізм надання позивачу документів, наприклад, щомісячно до певного числа, тощо. З п. 8.1. Договору можна зробити висновок, що такі підтверджуючи заборгованість документі від постачальних організацій надають на запит відповідача. Водночас, з матеріалів справи вбачається, що відповідач ставить таке питання лише під час судового розгляду. Тобто, до ініціювання судового процесу позивачем, відповідач не ставив під сумнів зазначені в актах суми.

Таким чином, посилання відповідача на п. 8.1. Договору, як на підставу для відмови у позові, є необґрунтованим.

4. ВІДНОСНО РОЗПОДІЛУ СУДОВИХ ВИТРАТ

Таким чином, суд прийшов до висновку про повне задоволення позовних вимог.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимогистатті 129 ГПК України, а також висновки суду про задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача.

У відповідності до частини 1статті 13 Господарського процесуального кодексу Українисудочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

На підставі викладеного, керуючись статтями1-5, 10-13, 20, 41-46, 49, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 216-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Державного підприємства Дослідний завод Національного наукового центру "Харківський фізико-технічний інститут" НАН України" задовольнити повністю.

Стягнути з Харківського квартирно-експлуатаційного управління (61024, місто Харків, вулиця Пушкінська, будинок 61; код ЄДРПОУ: 07923280) на користь Державного підприємства Дослідний завод Національного наукового центру "Харківський фізико-технічний інститут" НАН України" (63002, Харківська обл., Богодухівський р-н, місто Валки, вул. Свободи, будинок 59; код ЄДРПОУ: 05540178) 640490,59 грн заборгованості з оплати послуг електропостачання, а також судовий збір у розмірі 9607,36 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "20" травня 2024 р.

СуддяН.В. Калініченко