Ухвала

від 17.05.2024 по справі 914/2535/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

17 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 914/2535/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ємця А.А. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,

перевіривши матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» (далі - ПрАТ «Львівобленерго», скаржник)

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.03.2024

у справі № 914/2535/23

за позовом Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго»

до відповідача Кооперативного садівничого товариства «Автомобіліст»

про стягнення 235 373,52 грн,

ВСТАНОВИВ:

ПрАТ «Львівобленерго» 29.04.2024 звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.03.2024 (повний текст постанови складено 05.04.2024) і залишити в силі рішення Господарського суду Львівської області від 27.10.2023 у справі № 914/2535/23. Водночас у касаційній скарзі скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження судових рішень.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 27.10.2023 позовні вимоги задоволено, стягнуто з КСТ «Автомобіліст» на користь ПрАТ «Львівобленерго» 235 373,52 грн заборгованості за необліковану електричну енергію, 3 530,60 грн судового збору та 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу»; у задоволенні решти суми витрат на надання професійної правової допомоги відмовлено.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 21.03.2024 апеляційну скаргу КСТ «Автомобіліст» задоволено, рішення Господарського суду Львівської області від 27.1.2023 у справі №914/2535/23 скасовано; в задоволенні позову відмовлено; судові витрати покладено на скаржника; стягнуто з ПрАТ «Львівобленерго» на користь КСТ «Автомобіліст» 5296,50 грн. судового збору, сплаченого за апеляційний розгляд.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з наступного.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Отже, перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.

Згідно з частинами третьою та п`ятою статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи; для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 01.01.2023 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2 684 гривень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у справі № 914/2535/23 є стягнення 235 373, 52 грн заборгованості за необліковану електричну енергію, а, отже, ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому справа є малозначною згідно з наведеними приписами ГПК України (станом на 2023 рік - 268 400, 00 грн).

Ухвалою суду першої інстанції від 28.08.2023 визнано справу № 914/2535/23 малозначною та відкрито провадження у справі у порядку спрощеного провадження.

Отже, справи, на які поширюється дія пункту 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, є малозначними в силу властивостей притаманних їм, виходячи з ціни пред`явленого позову та його предмета (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.05.2021 у справі № 905/1623/20).

Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.

Отже, тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

ПрАТ «Львівобленерго» у поданій касаційній скарзі зазначає, що підставами касаційного оскарження є пункти 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України та пункти 1, 3 частини 3 статті 310 ГПК України. Проте, Суд зазначає, що ці підстави є саме підставами касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, натомість, не є доводами, які у розумінні підпунктів «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу, підтверджують наявність випадків, які дають право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.

В той же час, необхідність відкриття касаційного провадження цій справі, ПрАТ «Львівобленерго» обґрунтовує фундаментальним значенням цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики та тим, що справа становить значний суспільний інтерес і виняткове значення для скаржника.

Так згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Однакове застосування закону забезпечує його загальнообов`язковість, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдине застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя. Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Оцінивши доводи скаржника щодо фундаментального значення касаційної скарги для формування єдиної правозастосовчої практики у цій справі, Верховний Суд дійшов висновку, що такі не відповідають кількісно-якісним критеріям правового питання, щодо якого можлива проблема невизначеності.

З приводу посилань відповідача на виняткове значення цієї справи для скаржника, то такі носять декларативний характер та, очевидно, відхиляються колегією суддів, оскільки доводи скаржника, жодним чином не обґрунтовують, не доводять та не свідчать про обставини дійсної "винятковості" цієї справи.

Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Поряд із цим використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Касаційний господарський суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила, й необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності". Натомість касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли б підпадати під дію підпунктів "а", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України. А в контексті повноважень суду касаційної інстанції як "суду права", а не "суду фактів" та положень статті 300 ГПК України й враховуючи предмет та підстави позову, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для відкриття провадження у справі.

Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З огляду на викладене, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПрАТ «Львівобленерго» на постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.03.2024 у справі №914/2535/23, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПрАТ «Львівобленерго», наведене в тексті касаційної скарги клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження Західного апеляційного господарського суду від 21.03.2024 у справі № 914/2535/23 не розглядається.

Крім того, колегія суддів зазначає, що Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року №10-р(ІІ)/2023 щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (щодо процесуальних фільтрів касаційної інстанції) та визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) пункти 1, 5 частини шостої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (щодо ціни позову для визначення малозначних справ у цивільному процесі). Пункти 1, 5 частини шостої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, які визнані неконституційними, утрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Отже, зазначене Рішення Конституційного Суду України не стосується застосування ГПК, а саме: частини п`ятої статті 12 та пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК, та не визнає неконституційним процесуальні фільтри в касаційній інстанції.

Керуючись частиною п`ятою статті 12, статтею 163, статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 ГПК України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПрАТ «Львівобленерго» на постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.03.2024 у справі № 914/2535/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя А. Ємець

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова