Ухвала

від 15.05.2024 по справі 916/1027/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

15 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 916/1027/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.01.2024 (Колоколов С.І. - головуючий, судді: Разюк Г.П., Савицький Я.Ф.) і рішення Господарського суду Одеської області від 25.09.2023 (суддя Малярчук І.А.) у справі

за позовом керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури в інтересах держави

до: (1) Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області, (2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївка"

про визнання незаконними та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

1. У березні 2023 року керівник Білгород-Дністровської окружної прокуратури (далі - "Прокурор") в інтересах держави звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області (далі - "Відповідач-1", Сергіївська селищна рада) і Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївка" (далі - "Відповідач-2", ТОВ "Миколаївка"), в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати п. 2 рішення Миколаївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 06.03.2020 за № 673 "Про надання дозволу ТОВ "Миколаївка" на розробку проєкту землеустрою щодо відведення у довгострокову оренду терміном на 49 років земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, село Миколаївка, вул. Гагаріна, 77-в (за межами населеного пункту) (далі - Рішення № 673);

- визнати незаконним та скасувати рішення Сергіївської селищної ради від 03.08.2022 за № 912 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ "Миколаївка" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, село Миколаївка, вул.. Гагаріна, 77-в (за межами населеного пункту)" (далі - Рішення № 912).

2. Позовні вимоги узагальнено обґрунтовував виявленими прокуратурою порушеннями під час розпорядження земельною ділянкою сільськогосподарського призначення на території Сергіївської селищної ради, зокрема, невідповідністю площі відведеної земельної ділянки нерухомому майну, яке перебуває у власності ТОВ "Миколаївка" і на ній знаходиться (площа земельної ділянки, яка надається в оренду, більш ніж у 39 разів перевищує площу нерухомого майна, яке на ній розташоване), а також неможливістю використання частини земельної ділянки, зайнятої нерухомим майном для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Звідси наполягав на тому, що спірна земельна ділянка у відведеному розмірі не могла бути переданою в користування товариству за спрощеною процедурою (без проведення аукціону).

3. Господарський суд Одеської області рішенням від 25.09.2023 у задоволенні позову відмовив. Південно-західний апеляційний господарський суд своєю постановою від 18.01.2024 рішення місцевого господарського суду залишив без змін.

4. Прийняті судами рішення мотивовані тим, що:

(1) Прокурор не довів належними та допустимими доказами необхідність використання ТОВ "Миколаївка" земельної ділянки у меншому розмірі, ніж той, який відведено оспорюваними рішеннями, а сам по собі факт перевищення площі відведеної земельної ділянки над площею, займаною об`єктами нерухомості та необхідною для їх обслуговування, не може бути самостійною підставою для визнання такої передачі землі незаконною;

(2) Прокурор не довів належними та допустимими доказами того, що нерухоме майно Відповідача-2, яке розташоване на відведеній останньому в оренду земельній ділянці, не може бути ним використано для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, як і не навів він законодавчих приписів, які б забороняли ТОВ "Миколаївка" використовувати таке майно у сільськогосподарській діяльності.

5. Не погодившись із судовими рішеннями, заступник керівника Одеської обласної прокуратури (далі також "Прокурор") звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

6. Обґрунтовуючи касаційну скаргу Прокурор стверджує про неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме: частин першої, другої статті 120, частин першої, другої статті 124, пункту 1 частини другої статті 134, частини першої статті 135 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), та порушення норм процесуального права, а саме: статей 236, 238 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Заявник касаційної скарги вважає також, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладено у постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 09.02.2018 у справі № 910/4528/15-г, від 09.04.2020 у справі № 910/2942/19, від 01.07.2020 у справі № 910/9028/19, від 11.08.2021 у справі № 922/443/20, від 07.12.2021 у справі № 910/23595/17, від 03.03.2021 у справі № 910/12366/18, від 21.03.2023 у справі № 910/1526/22.

7. Верховний Суд ухвалою від 01.04.2023 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Прокурора на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.01.2024 і рішення Господарського суду Одеської області від 25.09.2023 у цій справі з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

8. 10.04.2023 до суду касаційної інстанції надійшов відзив Сергіївської селищної ради на касаційну скаргу, в якому вона заперечує проти доводів Прокурора, стверджуючи, зокрема, про неподібність правовідносин у даній справі та справах, які переглядалися Верховним Судом та про неврахування висновків із постанов у яких вказує скаржник у скарзі. У зв`язку з цим просить закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Прокурора або залишити цю скаргу без задоволення.

9. 17.04.2024 до суду касаційної інстанції надійшов відзив ТОВ "Миколаївка" на касаційну скаргу, в якому воно стверджує про її безпідставність та необґрунтованість. З оскаржуваними рішеннями судів попередніх інстанцій погоджується і просить залишити їх без змін.

10. Доводи Прокурора, які наведені ним у відповіді на відзив ТОВ "Миколаївка", судом касаційної інстанції не розглядаються, адже чинним ГПК України не передбачено права учасників справи на подання такої заяви під час касаційного перегляду судових рішень.

11. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення прокурора ОГП (Валевач М.М.), представників Відповідача-1 (Лупу С.С.) і Відповідача-2 (Бондаренко Г.Є.), дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження і вважає, що в силу приписів пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України касаційне провадження у цій справі підлягає закриттю виходячи з такого.

12. Так, з установлених обставин цієї справи слідує, що Рішеннями № 673 і № 912 органи місцевого самоврядування надали згоду ТОВ "Миколаївка" на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у довгострокову оренду терміном на 49 років, площею 2,3649 га за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, село Миколаївка, вул. Гагаріна, 77-в (за межами населеного пункту), а також затвердили розроблений на замовлення товариства проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 5120885100:01:001:0120) терміном на 1 рік.

13. На земельній ділянці за вказаною адресою ТОВ "Миколаївка" має у власності нерухоме майно, а саме механічну майстерню загальною площею 623,1, яка згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно включає: споруди № 1 - 3.

14. За твердженням ТОВ "Миколаївка", отримавши у власність будівлі та споруди майстерні, зареєструвавши право власності на них, з метою їх належного використання для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, воно звернулося спочатку до Миколаївської сільської ради для надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідної площі в оренду, а потім до Сергіївської селищної ради (до складу якої згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 720-р "Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Одеської області" увійшла, зокрема, Миколаївська сільська рада) - для затвердження проєкту землеустрою та передачі земельної ділянки в оренду.

15. За таких обставин Прокурор, не погоджуючись з Рішеннями № 673 і № 912, звернувся до господарського суду з позовом у цій справі.

16. Ухвалюючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що орган місцевого самоврядування цілком правомірно не проводив земельні торги, оскільки на відведеній в оренду Відповідачу-2 земельній ділянці в останнього у власності перебуває нерухоме майно. Обставин же можливості та необхідності використання ТОВ "Миколаївка" земельної ділянки у меншому розмірі, ніж той, який відведено оспорюваними рішеннями Прокурор у цій справі не довів, а сам по собі факт перевищення площі відведеної земельної ділянки над площею, займаною об`єктами нерухомості та необхідною для їх обслуговування, не може бути самостійною підставою для визнання такої передачі землі незаконною. Так само не довів Прокурор і того, що нерухоме майно Відповідача-2, яке розташоване на відведеній в оренду земельній ділянці, не може бути ним використано для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

17. Як вже вказувалось, підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі стали положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

18. Згідно з вказаним пунктом підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

19. Тобто, відповідно до положень згаданої норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових:

(1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;

(2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

20. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

При цьому, з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

21. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення (див. зокрема підхід в частині оцінювання спірних правовідносин на предмет подібності, який застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).

22. Водночас суд касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

23. Ураховуючи наведене, проаналізувавши обставини правовідносин у даній справі та у справах, на неврахування правового висновку в яких посилається скаржник у касаційній скарзі, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що правовідносини у порівнюваних справах не є подібними, а тому підстави для проведення касаційного провадження за касаційною скаргою Прокурора відсутні з огляду на таке.

24. У справі № 910/5201/19 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022) суд касаційної інстанцій виходив із встановлених судом апеляційної інстанції обставин того, що органом місцевого самоврядування було надано товариству земельну ділянку на позаконкурентній основі для будівництва, експлуатації та обслуговування СТО з об`єктами дорожнього сервісу, а не для оформлення права на земельну ділянку під розташованим на ній об`єктом нерухомого майна. При цьому, площа наданої органом місцевого самоврядування в оренду земельної ділянки в 410 разів перевищувала площу належного товариству майна. За таких обставин Верховний Суд у тій справі дійшов висновку про те, що отримання в оренду земельної ділянки в розмірах, що значно перевищують площу належної відповідачу будівлі, для нового будівництва передбачає дотримання процедури проведення земельних торгів у порядку, визначеному положеннями статей 134,135 ЗК України. Висновки Верховного Суду із постанови у тій справі щодо застосування статей 120 ЗК України, 377 ЦК України застосування до правовідносин справи № 916/1027/23 не підлягають, оскільки питання переходу права користування земельною ділянкою до ТОВ "Миколаївка" від попереднього власника об`єктів нерухомого майна взагалі не є спірним у даному провадженні.

25. У справі № 910/4528/15-г (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018) суд касаційної інстанції виходив із встановлених судами попередніх інстанцій обставин того, що спірну земельну ділянку органом місцевого самоврядування було передано товариству для будівництва, обслуговування та експлуатації житлового будинку. За таких обставин Верховний Суд у тій справі дійшов висновку про те, що відповідачі незаконно об`єднали в одне ціле ділянку як для будівництва так і для експлуатації та обслуговування, оскільки отримання права оренди на них мало відбуватись відповідно до різних порядків.

26. У справі № 910/2942/19 (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.04.2020) суд касаційної інстанції виходив із встановлених судами попередніх інстанцій того, що спірну земельну ділянку органом місцевого самоврядування було передано товариству для будівництва та обслуговування комплексу багатофункціонального призначення, готелів, офісних будівель та торгівельних приміщень з підземним паркінгом. Виходячи з таких обставин Верховний Суд своєю постановою скасував рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення обставин, які мають значення для справи, зокрема щодо можливості набуття відповідачем земельної ділянки на позаконкурентних засадах саме для будівництва та обслуговування комплексу багатофункціонального призначення, готелів, офісних будівель та торгівельних приміщень з підземним паркінгом, а не для обслуговування розташованого на ній об`єкта нерухомого майна.

27. У справі № 910/9028/19 (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.07.2020) суд касаційної інстанції виходив із встановлених судами попередніх інстанцій того, що спірну земельну ділянку органом місцевого самоврядування було передано товариству в оренду поза конкурсом не лише для експлуатації та обслуговування об`єктів нерухомого майна, а і для експлуатації та обслуговування об`єктів дорожнього сервісу. Касаційний суд у тій справі звернув увагу на приписи абзацу 13 частини 2 статті 134 Земельного кодексу України і вказав про те, що позаконкурсна процедура не розповсюджується на об`єкти саме дорожнього сервісу.

28. У справі № 922/443/20 (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.08.2021) суд касаційної інстанції виходив із встановлених судами попередніх інстанцій того, що формування спірної земельної ділянки, визначення її площі та державна реєстрація здійснювались на підставі заяви товариства та за проєктом землеустрою, розробленим і затвердженим на підставі оспорюваних рішень ради, за якими відведення земельної ділянки здійснювалося не для мети, що пов`язана з розміщенням об`єктів нерухомого майна, а для будівництва нового об`єкта нерухомості - житлового комплексу, при цьому за умови знесення вже існуючих об`єктів.

29. У справі № 910/23595/17 (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2021) суд касаційної інстанції виходив із встановлених судами попередніх інстанцій того, що спірну земельну ділянку органом місцевого самоврядування було передано товариству в оренду поза конкурсом не лише для експлуатації та обслуговування об`єктів нерухомого майна, а і для обслуговування об`єктів дорожнього сервісу, на які позаконкурсна процедура не розповсюджується.

30. У справі № 910/1562/22 (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.03.2023) суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд з підстав того, що судами не було надано належної правової оцінки доводам прокурора про те, що спірна у тій справі земельна ділянка поза конкурсом відводилася товариству для будівництва, експлуатації та обслуговування автотранспортного підприємства, у той час як відведення земельної ділянки в оренду як земель енергетики з метою експлуатації та обслуговування об`єкта енергетики (щодо чого і виник спір) не було предметом рішення органу місцевого самоврядування. Висновки Верховного Суду із постанови у тій справі щодо застосування статей 120 ЗК України, 377 ЦК України застосування до правовідносин справи № 916/1027/23 не підлягають, оскільки питання переходу права користування земельною ділянкою до ТОВ "Миколаївка" від попереднього власника об`єктів нерухомого майна взагалі не є спірним у даному провадженні.

31. Звідси на відміну від проаналізованих вище правовідносин, у справі № 916/1027/23 органи місцевого самоврядування погодили надання земельної ділянки не для нового будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів дорожнього сервісу і т.п., а для ведення товарного сільськогосподарського виробництва під вже наявне майно сільськогосподарського призначення. При цьому, настільки значної розбіжності у площах майна та земельної ділянки (зокрема в понад 400 разів) в обставинах цієї справи немає, тим більше, що Прокурор обставин можливості та необхідності використання ТОВ "Миколаївка" земельної ділянки у меншому розмірі, ніж той, який відведено оспорюваними рішеннями у цій справі не довів.

32. Таким чином аналіз висновків, зроблених в оскаржуваній постанові у справі, яка переглядається, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених для порівняння постановах Верховного Суду, оскільки істотні фактичні обставини, які формують зміст правовідносин, у цих справах є різними.

33. При цьому, колегія суддів вже зауважувала, що не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

34. Щодо твердження Прокурора про невідповідність висновків судів попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, який викладено у постанові від 03.03.2021 у справі № 910/12366/18, то воно колегією суддів оцінюється критично, адже скаржник у скарзі не вказав якого саме висновку із вказаної постанови не було враховано судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень. У тексті касаційної скарги жодних пояснень щодо цієї постанови Прокурор взагалі не наводить.

35. Щодо ж згаданої Прокурором у скарзі постанови Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, то посилання на неї колегією суддів бути прийняті також не можуть, оскільки касаційна скарга не містить аргументів про неврахування судами викладених саме у цій постанові висновків Верховного Суду.

36. Верховний Суд вважає доцільним у цій частині відмітити, що положення ГПК України покладають обов`язок з визначення та доведення того, якого висновку Верховного Суду не було враховано при прийнятті оскаржуваного рішення, саме на скаржника, що, з урахуванням положень статті 290 ГПК України, зобов`язує останнього, а не суд, у скарзі повно викласти та детально описати невідповідність оскаржуваного судового рішення практиці Верховного Суду із застосування конкретної норми. Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклав сам скаржник. В іншому випадку вказане би призводило до порушення таких принципів господарського процесу, як змагальність та диспозитивність.

37. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

38. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

39. Зважаючи на те, що постанови суду касаційної інстанції, на які посилається скаржник у касаційній скарзі в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, для касаційного оскарження судових рішень, прийняті касаційним судом у неподібних справі № 916/1027/23 правовідносинах, колегія суддів Верховного Суду на підставі наведеного вище пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Прокурора на постанову і рішення у цій справі.

За таких обставин, керуючись статтями 234, 296, 314 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження у справі № 916/1027/23 за касаційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.01.2024 і рішення Господарського суду Одеської області від 25.09.2023 закрити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Зуєв В.А.