Постанова

від 16.05.2024 по справі 918/713/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 918/713/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Огороднік К.М., Пєсков В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

боржника: не з`явився,

ГУ ДПС у Рівненській області: Гоч Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Оптіма-770-Р" Товариства з обмеженою відповідальністю "Севен Севенті Петроліум"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.02.2024 (колегія суддів у складі: головуючий - Грязнов В.В., Розізнана І.В., Павлюк І.В.)

у справі № 918/713/23

за заявою Головного управління Державної податкової служби у Рівненській області

до Дочірнього підприємства "Оптіма-770-Р" Товариства з обмеженою відповідальністю "Севен Севенті Петроліум"

про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст заяви

1. Головне управління ДПС у Рівненській області (далі - Податковий орган) у липні 2023 року звернулось до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства "Оптіма-770-Р" Товариства з обмеженою відповідальністю "Севен Севенті Петроліум" (далі - Боржник), в якій просило визнати його грошові вимоги до Боржника у розмірі 7313833,97 грн, у тому числі ІІ черга - заборгованість з основного платежу з ЄСВ у сумі 10454,26 грн, ІІІ черга - заборгованість з основного платежу з податків у сумі 6787375,24 грн, VI черга - штрафні санкції в сумі 39635,49 грн, та пеня в сумі 476368,98 грн, а також І черга - витрати, пов`язані з провадженням у справі про банкрутство, витрати на оплату судового збору в сумі 26840,00 грн та витрати на авансування винагороди арбітражного керуючого в сумі 60300,00 грн.

2. Заяву мотивовано відсутністю реальних шляхів погашення Боржником податкового боргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

3. За Боржником обліковується борг зі сплати податків та єдиного соціального внеску в сумі 7313833,97 грн: з податку на додану вартість (140010600) - 641251,57 грн; з орендної плати за землю (18010600) - 6661280,81 грн; з екологічного податку (19010100) - 577,33 грн; з єдиного соціального внеску (71010000) - 10454,26 грн, а також штрафні санкції в сумі 39635,49 грн, пеня в сумі 476368,98 грн.

4. Зазначена заборгованість виникла на підставі самостійно задекларованих, але не сплачених Боржником зобов`язань, а також застосованих контролюючим органом штрафних санкцій за ППР за період 2017-2023 років.

5. Відповідно до статті 59.1 Податкового кодексу України Податковий орган направив податкову вимогу форми "Ю" №11267-17 від 27.12.2017, а у зв`язку з несплатою у встановлений законом термін та збільшенням суми податкового боргу подав позов до суду.

6. Рішеннями Рівненського окружного адміністративного суду від 05.03.2019 у справі №1740/2129/18, від 05.03.2020 у справі №460/4028/19, від 10.09.2021 у справі №460/5940/21, від 23.05.2022 у справі №460/17427/21, від 26.08.2022 у справі; №460/17272/21, які набрали законної сили, позови Податкового органу до Боржника про стягнення податкового боргу задоволено повністю.

7. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 19.11.2020 у справі №460/6476/20 задоволено позов Податкового органу до Боржника про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна боржника, що перебуває у податковій заставі. Проте заборгованість перед бюджетом погашена так і не була.

8. Податковий орган виставив до Боржника інкасові доручення від 17.12.2019 на суму 85302,57 грн, від 27.02.2020 на суму 60366,81 грн, від 06.03.2020 на суму 287379,45 грн, від 08.05.2020 на суму 287379,45 грн, від 17.06.2020 на суму 287379,45 грн, від 26.08.2020 на суму 287379,45 грн, від 27.10.2020 на суму 1338960,28 грн та від 27.10.2020 на суму 287379,45 грн. Вказані інкасові доручення повернуто без виконання.

9. Податковий орган провів опис майна Боржника, зареєстрував публічне обтяження у вигляді податкової застави.

10. Податковий орган пред`явив до виконання виконавчий лист, виданий 13.07.2022 на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду у справі №460/5940/21, а також вжив заходи для стягнення з Боржника відповідного розміру заборгованості у зведеному виконавчому провадженні №58056187, що перебуває на виконанні у Відділі державної виконавчої служби у м. Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

11. Листом №759 від 06.01.2023 орган державної виконавчої служби повідомив, що численними постановами від 22.01.2019, від 08.04.2021, від 05.07.2021 державний виконавець оголосив у розшук рухоме майно Боржника. Частину засобів розшукано органами національної поліції та реалізовано на прилюдних електронних торгах СЕТАМ, а кошти від реалізації перераховано стягувачам. Станом на 06.01.2023 органи державної виконавчої служби продовжують розшук 8 транспортних засобів Боржника, результат відсутній, майно не знайдено.

12. Згідно з інформацією, наданою Податковим органом, в інтегрованих картках платника податку Боржника за кодом операцій "101" сплачено до бюджету 27.01.2023 - 103112,09 грн, 28.02.2023 - 118578,90 грн, 28.03.2023 - 118578,90 грн, 26.04.2023 - 118578,90 грн, 27.01.2023 - 5077,98 грн, 28.02.2023 - 5839,74 грн, 28.03.2023 - 5839,74 грн, 26.04.2023 - 5839,74 грн, 27.01.2023 - 5748,22 грн, 28.02.2023 - 6610,41 грн, 26.04.2023 - 6610 грн, 27.01.2023 - 19625,43 грн, 28.02.2023 - 22569,30 грн, 28.03.2023 - 22569,3 грн, 26.04.2023 - 22569,30 грн. Наведеним підтверджено, що ДП Боржник протягом 2023 року продовжує сплачувати податкові зобов`язання з орендної плати за земельні ділянки.

13. Боржник подав до Податкового органу податкову декларацію з податку на прибуток підприємства за 2022 рік, в якій задекларовано збитковість діяльності та визначено об`єкт до оподаткування у розмірі "мінус" 14020020,00 грн.

Стислий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

14. Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 10.10.2023 відмовлено у відкритті провадження у справі про банкрутство Боржника за заявою Податкового органу, заяву арбітражного керуючого Чепелюка О.О. про участь у справі про банкрутство залишено без розгляду.

15. Ухвалу мотивовано висновком про наявність спору про право щодо вимог Податкового органу як ініціюючого кредитора з огляду на встановлення обставин неповноти його дій, передбачених спеціальним законодавством, зокрема, із вжиття всіх можливих заходів для пошуку майна Боржника, вчинення заходів для можливості погашення існуючого боргу за рахунок дебіторської заборгованості Боржника, передбачених пунктом 87.5 статті 87 і пунктом 95.22 статті 95 Податкового кодексу України.

16. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.02.2024 зазначену ухвалу скасовано, матеріали справи направлено до господарського суду першої інстанції на стадію підготовчого засідання.

17. Постанову мотивовано безпідставністю доводів Боржника, покладених місцевим господарським судом в основу висновку про відсутність доказів вжиття Податковим органом усіх заходів забезпечення погашення податкового боргу, зокрема, щодо пошуку майна Боржника та щодо переведення права вимоги дебіторської заборгованості Боржника, розмір якої є незначним порівняно з наявною заборгованістю перед податковим органом.

Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

18. Боржник подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову господарського суду апеляційної інстанції.

19. Касаційну скаргу подано з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на неврахування апеляційним господарським судом при ухваленні оскаржуваного судового рішення висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 31.05.2022 у справі №917/1234/21, щодо застосування статей 87, 95 Податкового кодексу України, статей 34, 39 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) у подібних правовідносинах.

20. Боржник зазначає, що Податковий орган не вжив заходів для укладення можливого договору про переведення права вимоги та проігнорував процедуру звернення до суду для укладення такого правочину в порядку, передбаченому пунктом 95.22 статті 95 Податкового кодексу України, без належного обґрунтування, а лише на підставі оціночного судження про те, що дебіторська заборгованість Боржника є незначною порівняно з наявним податковим боргом.

21. Боржник наголошує, що законодавець не наділив контролюючий орган повноваженнями щодо оцінювання розміру дебіторської заборгованості, яка є достатньою для укладення договору про переведення права вимоги, а також звернення до суду для укладення такого правочину на підставі вказаної норми Кодексу.

22. На думку Боржника, дії Податкового органу є непослідовними, адже у випадку ухилення від укладеного договору в порядку статті 87 Податкового кодексу України він мав би звернутися до суду з вимогою про переведення боргу, а не із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство.

23. Також Боржник вказує, що Податковий орган проігнорував цілий комплекс заходів, спрямованих на виявлення майна та звернення стягнення на нього в судовому порядку, тобто фактично не реалізував основний спосіб стягнення податкового боргу.

24. З огляду на таке Боржник стверджує про наявність передбаченої частиною 6 статті 39 КУзПБ підстави для відмови у відкритті провадження у справі про його банкрутство, адже між Податковим органом і Боржником існують суперечки щодо їх прав та обов`язків, зокрема, щодо можливості виконання зобов`язання Боржника у спосіб, передбачений пунктом 87.5 статті 87 Податкового кодексу України.

25. Боржник вважає безпідставним посилання апеляційного господарського суду на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 03.06.2020 у справі №905/2030/19, правовідносини в якій не є подібними до правовідносин у цій справі з огляду на спеціальний статус ініціюючого кредитора, яким є Податковий орган.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

26. Податковий орган подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду - без змін.

27. Податковий орган заперечує проти посилання Боржника на постанову Верховного Суду від 31.05.2022 у справі №917/1234/21, адже в ній, на відміну від цієї справи, у боржника існувала дебіторська заборгованість, що в декілька разів перевищувала податкову заборгованість, тому її реалізація могла погасити податковий борг і, відповідно, підстав для визнання боржника банкрутом не було. Натомість Податковий орган посилається на постанову Верховного Суду від 21.03.2023 у справі №910/21899/21.

28. Податковий орган наголошує, що в цій справі з боку Боржника відсутні заперечення щодо предмету, підстав виникнення заборгованості, суми та структури такого зобов`язання, а також строку їх виконання. Водночас неможливість погашення заборгованості Боржником за всіма вжитими Податковим органо заходами досліджено апеляційним господарським судом, що знайшло відображення у тексті оскаржуваної постанови.

Позиція Верховного Суду

29. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги та виходить з такого.

30. Статтею 1 КУзПБ визначено, що неплатоспроможність - це, зокрема, неспроможність боржника (іншого, ніж страховик або кредитна спілка) виконати після настання встановленого строку грошові зобов`язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом.

31. При цьому грошовим зобов`язанням є зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов`язань належать також зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов`язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов`язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях.

32. Порядок відкриття провадження у справі про банкрутство за заявою кредитора визначений статтею 39 КУзПБ.

33. Згідно з частинами 1-3 статті 39 КУзПБ перевірка обґрунтованості вимог заявника, а також з`ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство здійснюються господарським судом у підготовчому засіданні, яке проводиться в порядку, передбаченому цим Кодексом. У підготовчому засіданні господарський суд розглядає подані документи, заслуховує пояснення сторін, оцінює обґрунтованість заперечень боржника, вирішує інші питання, пов`язані з розглядом справи. Якщо провадження у справі відкривається за заявою кредитора, господарський суд перевіряє можливість боржника виконати майнові зобов`язання, строк яких настав. Боржник може надати підтвердження спроможності виконати свої зобов`язання та погасити заборгованість.

34. За результатами розгляду заяви про відкриття провадження у справі та відзиву боржника господарський суд постановляє ухвалу про: відкриття провадження у справі; відмову у відкритті провадження у справі. Зокрема, господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження (ч.ч. 5, 6 ст. 39 КУзПБ).

35. Отже, завданням підготовчого засідання господарського суду при розгляді заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство є перевірка обґрунтованості вимог заявника (заявників) на предмет відповідності таких вимог поняттю "грошового зобов`язання" боржника перед ініціюючим кредитором; встановлення наявності спору про право; встановлення можливості задоволення таких вимог боржником до проведення підготовчого засідання у справі.

36. Зокрема, однією з обов`язкових умов для відкриття провадження у справі про банкрутство боржника є встановлення відсутності спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора. Відсутність спору про право, в розрізі процедури банкрутства, полягає у відсутності неоднозначності у частині вирішення питань щодо сторін зобов`язання, суті (предмета) зобов`язання, підстави виникнення зобов`язання, суми зобов`язання та структури заборгованості, а також строку виконання зобов`язання тощо.

37. Методом встановлення таких фактів є дослідження господарським судом відзиву боржника, заслуховування пояснень представника боржника або дослідження Єдиного державного реєстру судових рішень, відомості з якого є відкритими та загальнодоступними, на предмет наявності на розгляді іншого суду позову боржника до ініціюючого кредитора з питань, що зазначені вище.

38. Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, зокрема, викладеній у постановах від 13.08.2020 у справі №910/4658/20 та від 24.11.2021 у справі №910/16246/18.

39. Також Верховний Суд (зокрема в постанові від 15.10.2020 у справі №922/1174/20) неодноразово зазначав, що спір про право - це формально визнана суперечність між суб`єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом.

40. Поняття "спору про право" має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Тому, вирішуючи питання, чи свідчить вимога кредитора (кредиторів) про наявність спору про право, слід враховувати, що спір про право виникає з матеріальних правовідносин і характеризується наявністю розбіжностей (суперечностей) між суб`єктами правовідносин з приводу їх прав та обов`язків та неможливістю їх здійснення без усунення перешкод в судовому порядку. Спір про право може мати місце також у випадку, коли на шляху здійснення особою права виникають перешкоди, які можуть бути усунуті за допомогою суду.

41. Якщо у підготовчому засіданні буде з`ясовано, що між ініціюючим кредитором та боржником існують суперечки з приводу їх прав та обов`язків, що вочевидь ставить під сумнів вимогу кредитора, і їх вирішення можливе виключно шляхом встановлення об`єктивної істини, що, у свою чергу, покладає на суд обов`язок вжити всіх визначених законом заходів до всебічного, повного та об`єктивного з`ясування дійсних прав і обов`язків сторін, у тому числі із застосуванням інституту доказів і доказування, що притаманно саме для справ позовного провадження, господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі про банкрутство.

42. Законодавство не містить переліку будь-яких критеріїв для висновку про існування спору про право, тому в кожному конкретному випадку в залежності від змісту правовідносин суд повинен оцінити форму вираження відповідної незгоди учасників провадження на предмет існування такого спору.

43. Правова категорія "спір про право", яку з`ясовує суд у підготовчому засіданні перед відкриттям провадження у справі про банкрутство, може бути виражена як у процесуальній формі, про що свідчать судові акти, так і у матеріально-правовій формі, що підтверджується юридичними фактами, які дають змогу зробити обґрунтований висновок про наявність суперечностей (розбіжностей) у структурі вимог кредитора, а отже, про відсутність можливості на цій стадії судового провадження встановити дійсний стан суб`єктивного права кредитора та кореспондуючого йому суб`єктивного обов`язку боржника.

44. Зокрема, згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду про наявність спору про право, який полягає вирішенню в порядку позовного провадження, може свідчити невжиття контролюючим органом сукупності передбачених Податковим кодексом України.

45. Так, положеннями абзацу 6 частини 2 статті 34 КУзПБ встановлено особливі вимоги до заяви контролюючого органу, а також умови ініціювання контролюючим органом справи про банкрутство з огляду на його повноваження як органу стягнення податкового боргу чи недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

46. За вимогами зазначеної норми, до заяви кредитора - контролюючого органу, уповноваженого відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, іншого органу, який відповідно до закону здійснює контроль за справлянням інших обов`язкових платежів на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, додаються докази вжиття заходів щодо стягнення (погашення) податкового боргу або іншої заборгованості у встановленому законодавством порядку.

47. Відповідно до пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України контролюючими органами є, зокрема, податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.

48. Пунктом 41.4 статті 41 Податкового кодексу України визначено, що органами стягнення є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці в межах своїх повноважень.

49. Передбачений законодавством широкий арсенал відповідних заходів надає органу доходів і зборів, наряду із заставними кредиторами, пріоритет в отриманні задоволення своїх грошових вимог перед іншими кредиторами боржника.

50. Спеціальний порядок стягнення податкового боргу платників податків регулюється, зокрема, статтями 87, 95-99 Податкового кодексу України.

51. Джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами (пункт 87.2 статті 87 Податкового кодексу України)

52. Контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі (пункт 95.1 статті 95 Податкового кодексу України).

53. Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини (абзац 1 пункту 95.3 статті 95 Податкового кодексу України).

54. Водночас спеціальним законодавством щодо справляння податків і зборів, окрім стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, передбачено й інші заходи погашення податкового боргу за рахунок майна боржника (на підставі відповідного судового рішення), а саме: продаж майна платника податків, яке перебуває у податковій заставі; стягнення готівкових коштів; стягнення дебіторської заборгованості платника податків.

55. У разі відмови платника податків, що має податковий борг, від укладення з контролюючим органом договору щодо переведення права вимоги дебіторської заборгованості такий контролюючий орган звертається до суду щодо зобов`язання платника податків укласти зазначений договір (абзац 4 пункту 87.5 статті 87 Податкового кодексу України).

56. Згідно з пунктом 95.22 статті 95 Податкового кодексу України контролюючий орган звертається до суду щодо стягнення з дебіторів платника податку, що має податковий борг, сум дебіторської заборгованості, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на контролюючі органи, у рахунок погашення податкового боргу такого платника податків.

57. Тільки вжиття всіх передбачених податковим законодавством заходів у сукупності, якщо вони не призвели до погашення податкового боргу, може бути передумовою для ініціювання органом доходів і зборів справи про банкрутство боржника на загальних підставах.

58. Відсутність або неповнота таких доказів досліджується господарським судом станом на час ініціювання контролюючим органом провадження у справі про банкрутство та відповідно до частини 3 статті 37 КУзПБ можуть бути підставою для залишення заяви про відкриття провадження у справі без руху з підстав, передбачених статтею 174 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням вимог КУзПБ.

59. Подібний за змістом висновок викладений Верховним Судом, зокрема, в постановах від 31.05.2022 у справі №917/1234/21 (на яку посилається Боржник у касаційній скарзі) та від 31.01.2024 у справі №916/2786/23. Підстав для відступу від наведеної правової позиції під час розгляду цієї справи Верховний Суд не вбачає.

60. Водночас у постанові від 31.01.2024 у справі №916/2786/23 Верховний Суд також наголосив, що особливі вимоги до заяви контролюючого органу, встановлені законодавцем у частині 2 статті 34 КУзПБ, а також умови ініціювання контролюючим органом справи про банкрутство з огляду на його повноваження, спрямовані на можливе уникнення ініціювання справи про банкрутство через вжиття всіх передбачених податковим законодавством заходів у сукупності, які б могли призвести до погашення податкового боргу.

61. У разі, якщо передбачені податковим законодавством заходи не призводять до відповідного погашення податкового боргу, право на звернення податкового органу із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство не може бути обмежено.

62. Наведений висновок Верховного Суду стосується застосування відповідних норм права до правовідносин, в яких очевидно, що стягнення дебіторської заборгованості не призведе до погашення податкового боргу з огляду на значну різницю між сумою дебіторської заборгованості боржника та сумою його заборгованості перед ініціюючим кредитором, отже є релевантним для розгляду цієї справи.

63. Дослідивши надані учасниками справи докази, господарські суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що Податковий орган вживав заходи стягнення податкового боргу в розмірі 7313833,97 грн, наявність якого визначена ним підставою для ініціювання справи про банкрутство Боржника.

64. Так, Податковий орган сформував податкову вимогу, виставив до Боржника інкасові доручення, які повернуто без виконання, зареєстрував публічне обтяження у вигляді податкової застави.

65. Також Податковий орган звернувся до адміністративного суду з адміністративними позовами про стягнення податкового боргу з Боржника та про надання дозволу на погашення всієї суми податкового боргу за рахунок майна боржника, що перебуває в податковій заставі.

66. Зазначені позови задоволено відповідними судовими рішеннями, примусове виконання яких здійснювалося у зведеному виконавчому провадженні. Зокрема, оголошено в розшук рухоме майно Боржника, частину з якого реалізовано на прилюдних торгах із погашенням частини вимог стягувачів, а 8 транспортних засобів не знайдено. Однак відповідна заборгованість не погашена.

67. З огляду на таке місцевий господарський суд безпідставно зазначив, що проведеними кредитором заходами встановлено наявність майна у Боржника, яке може бути джерелом погашення його податкового боргу, і це виключає можливість звернення Податковим органом до суду із заявою про ініціювання провадження у справі про банкрутство. Адже перебування тривалий час у розшуку належного Боржнику майна не надає підстав для висновку про реальну можливість погашення заборгованості за рахунок такого майна у розумні строки.

68. Натомість апеляційний господарський суд слушно врахував, що відповідні заходи щодо розшуку майна Боржника було вжито, а неможливість виконання судового рішення про реалізацію майна Боржника в рахунок погашення податкового боргу підтверджено повідомленнями від державної виконавчої служби.

69. Щодо відсутності доказів вчинення Податковим органом заходів для можливості погашення існуючого боргу за рахунок дебіторської заборгованості Боржника, зокрема, передбачених пунктом 87.5 статті 87 і пунктом 95.22 статті 95 Податкового кодексу України, господарський суд апеляційної інстанції з`ясував, що за відомостями Боржника його дебіторська заборгованість сукупно становить 35123,72 грн, а отже, її розмір є незначним порівняно з наявною заборгованістю перед ініціюючим кредитором в сумі 7313833,97 грн.

70. Зважаючи на викладене, апеляційний господарський суд обґрунтовано визнав безпідставними доводи Боржника, які покладено судом першої інстанції в основу висновку про відсутність доказів вжиття заявником усіх заходів забезпечення податкового боргу, передбачених Податковим кодексом України стосовно пошуку майна боржника, яке перебуває в податковій заставі та щодо переведення права вимоги дебіторської заборгованості.

71. Верховний Суд погоджується з таким висновком, адже він відповідає встановленим господарськими судами обставинам, що не свідчать про невжиття Податковим органом певних передбачених законом заходів, які б могли реально призвести до погашення боргу, розмір якого підтверджено судовими рішеннями, повернутими інкасовими дорученнями та не заперечується самим Боржником.

72. Верховний Суд відхиляє викладені в касаційній скарзі доводи Боржника про те, що Податковий орган не вжив заходів для укладення можливого договору про переведення права вимоги відповідно до положень пункту 95.22 статті 95 Податкового кодексу України без належного обґрунтування на підставі лише оціночного судження про незначний розмір дебіторської заборгованості Боржника порівняно з податковим боргом. Наведене твердження Боржника не ґрунтується на посиланні на конкретні наявні у справі докази, які не були прийняті до уваги господарським судами, але підтверджують наявність у нього дебіторської заборгованості такого розміру, переведення якої дозволило б уникнути ініціювання Податковим органом справи про банкрутство Боржника внаслідок погашення відповідного податкового боргу.

73. Посилання Боржника на ігнорування Податковим органом комплексу заходів, спрямованого на виявлення майна та звернення стягнення на нього в судовому порядку, нереалізацію ним основного способу стягнення податкового боргу, також мають неконкретний характер, адже не засновані на наведенні переліку певного наявного у нього майна, яке може бути реально відчужено задля погашення податкової заборгованості.

74. Тобто аргументи Боржника по суті зводяться до бажання відстрочити відкриття щодо нього справи про банкрутство шляхом спонукання Податкового органу до формального вчинення дій, які очевидно не спроможні запобігти неплатоспроможності Боржника, а лише призведуть до зволікання із вчиненням процедур, передбачених КУзПБ, що може мати негативні наслідки, зокрема, в контексті позовної давності щодо вжиття арбітражним керуючим заходів на виконання його повноважень тощо.

75. Водночас слід наголосити, що суд не може формально підходити до визначення наявності "спору про право", а в кожному конкретному випадку має дослідити заперечення боржника, зокрема, чи ґрунтуються вони на обставинах справи та підтверджуються відповідними доказами. Наявність спору про право має підтверджуватися належними доказами, а не базуватися виключно на припущеннях боржника.

76. Отже, доводи Боржника не відповідають суті правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 31.05.2022 у справі №917/1234/21, а також у постанові від 31.01.2024 у справі №916/2786/23 з урахуванням фактичних обставин щодо співвідношення між сумою дебіторської заборгованості боржника та сумою його заборгованості перед ініціюючим кредитором.

77. Виходячи з наведеного, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного господарського суду про відсутність передбачених частиною 6 статті 39 КУзПБ підстав для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство Боржника.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

78. Звертаючись з касаційною скаргою, Боржник не довів неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права до встановлених під час розгляду справи обставин як необхідної передумови для скасування оскаржуваного судового рішення.

79. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, а також залишення без змін постанови апеляційного господарського суду.

Розподіл судових витрат

80. Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Оптіма-770-Р" Товариства з обмеженою відповідальністю "Севен Севенті Петроліум" залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.02.2024 у справі №918/713/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Картере

Судді К. Огороднік

В. Пєсков