Ухвала

від 29.11.2007 по справі 20-4/206

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

20-4/206

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД

Ухвала

Іменем України

29 листопада 2007 року   Справа № 20-4/206

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Маслової З.Д.,

суддів                                                                      Лисенко В.А.,

                                                                                          Антонової І.В.,

секретар судового засідання                                        Макарова Г.О.

за участю представників сторін:

прокурора: не з'явився;

позивача: Кухаренко В.М. за довіреністю за №04.02 від 10.01.07;

відповідача: Пасічник О.Є. за довіреністю за №76/07 від 05.02.07;

третьої особи: Ревякін І.М. за довіреністю за №245/07 від 27.01.05;

розглянувши апеляційну скаргу ВАТ "Севастопольське автотранспортне підприємство 14330" на постанову господарського суду міста Севастополя від  03 вересня 2007 року  у адміністративній справі №20-4/206 (суддя К.А. Остапова)

за позовом           Севастопольського транспортного прокурора (вул. Вороніна, 11, Севастополь, 99011)

в інтересах держави в особі Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Гоголя, 20-а, Севастополь, 99011)

до           ВАТ "Севастопольське автотранспортне підприємство 14330" (вул. Індустріальна, 3, Севастополь, 99040)

третя особа: Севастопольський міський центр зайнятості  (вул. Руднєва, 40, Севастополь, 99053)

про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 10021,00 грн.  за непрацевлаштування інвалідів у 2006 році                                                             

                                                            ВСТАНОВИВ:

22 травня 2007 року Севастопольський транспортний прокурор в інтересах держави в особі Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до господарського суду міста Севастополя з адміністративним позовом про стягнення з ВАТ "Севастопольське автотранспортне підприємство 14330" адміністративно-господарських санкцій у сумі 10021,00  грн. за непрацевлаштування одного  інваліда у 2006 році (а.с. 3-4).

Позовні вимоги мотивовані тим, що ВАТ "Севастопольське автотранспортне підприємство 14330" зобов'язано було забезпечити у 2006 році 9 робочих місць для працевлаштування інвалідів, однак, фактично працевлаштувало 8 інвалідів, у зв'язку з чим повинно  сплатити адміністративно-господарські санкції за 1 робоче місце у розмірі 10021,00 грн. Так як  санкції відповідачем не сплачені до 15 квітня 2007 року, прокурор просив суд першої інстанції стягнути їх в примусовому порядку.

Постановою господарського суду АР Крим  від 03 вересня 2007 року адміністративний позов задоволено (а.с. 70-73).

Відповідач в апеляційній скарзі просить постанову господарського суду скасувати, відмовити у задоволенні позовних вимог, так як господарським судом порушено та неправильно застосовано норми матеріального права, а саме вимоги статей 19-20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” в редакції Закону України за №2960-1V  від 06 жовтня 2005 року, що діє з 01 січня 2006 року, згідно якого відповідач зобов'язаний створити робочі місця, працевлаштувати інвалідів, або сплатити адміністративно-господарські санкції, з чим він не погоджується.

У судовому засіданні 29 листопада 2007 року представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав, наполягав на її задоволенні.

Представник Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів у судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважає постанову суду законною та обґрунтованою.

Представник третьої особи надав судовій колегії пояснення, згідно якого постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.

Прокурор у судове  засідання не з'явився, належним чином повідомлений про час і місце розгляду скарги. Про причини своє неявки судову колегію не повідомив.

      Відповідно до пункту 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб,  які беруть участь у справі,  належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду,  не перешкоджає  судовому  розгляду справи.

Судова колегія вважає  можливим розглянути справу за відсутності не з'явившогося прокурора.

Судова колегія відповідно до вимог статті 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України перевіривши матеріали справи, вислухавши присутніх у судовому засіданні представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, вважає апеляційну скаргу не підлягаючою задоволенню, виходячи з наступного.

Предметом заявленого спору є правомірність стягнення з ВАТ "Севастопольське автотранспортне підприємство 14330" адміністративно-господарських санкцій у сумі 10021,00 грн. за непрацевлаштування одного інваліда у 2006 році.

Задовольняючи позов прокурора в інтересах держави в особі Севастопольського відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, господарський суд виходив з того, що ВАТ "Севастопольське автотранспортне підприємство 14330" не виконало вимоги статей 19-20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” №875 від 21 березня 1991 року, в редакції Закону України від 06 жовтня 2005 року за №2690, що регулює спірні правовідносини у 2006 році. Судова колегія погоджується з цими висновками суду першої інстанції.

Правовими підставами які регулюють спірні правовідносини, є статті 19-20 Закону України №875 від 21 березня 1991 року, в редакції Закону України за № 2960 від 06 жовтня 2005 року, що вступає у дію з 01 січня 2006 року.

Згідно частини 1 статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” в редакції від 06 жовтня 2005 року для  підприємств,  установ,  організацій, у тому числі  підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних  осіб,  які  використовують найману працю, установлюється норматив  робочих  місць  для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох    відсотків    середньооблікової   чисельності   штатних працівників  облікового  складу  за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Із змісту звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2006 рік за формою №10-ПІ, яка затверджена наказом Міністерства праці України від 10 лютого 2007 року №42 і наданої ВАТ "Севастопольське автотранспортне підприємство 14330" 24 січня 2007 року надало  до Севастопольського відділення Фонду України соціального захисту інвалідів та розрахунку заборгованості, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу склала у 2006 році 232 особи, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність склала 8 осіб, кількість інвалідів –штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України  за №2960-1V від 06 жовтня 2005 року склала 9 осіб, фонд оплати праці штатних працівників склав 232480,00 грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника склала 10020,69 грн.  а у графі  "сума адміністративно-господарських санкцій за непрацевлаштування" 1 інваліда стоїть прочерк ( а.с.5 6).

Вищевказаний звіт підписано керівниками юридичної  особи та скріплено печаткою.

Це свідчить про те, що відповідач не погодився з вказаною сумою, так як не вбачає підстав для застосування до нього адміністративних санкцій (а.с. 5-6).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не виконав встановлений Законом норматив працевлаштування інвалідів на 2006 рік в кількості 1 особи.

Відповідно до пункту 5 Положення „Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №314 від 03 травня 1995 року, яка діяла до 31 січня 2007 року і норми якої розповсюджувалися на правовідносини, що виникли у 2006 році, підприємства розробляють  заходи  щодо  створення  робочих місць  для  працевлаштування інвалідів,  включають  їх  до  колективного  договору, інформують центри зайнятості,  місцеві органи соціального  захисту населення  та  відділення  Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування)  робочих  місць  для  працевлаштування  інвалідів.

У пункті 14 Положення №314 від 03 травня 1995 року зазначено, що підприємства щорічно до 1 лютого року,  що настає за звітним  інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Пунктом 3 Положення „Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів” (далі - Положення), передбачено, що робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестовано спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. Таким чином, необхідною ознакою факту створення робочого місця для інваліда є наявність саме працевлаштування його на такому місці.

Судова колегія вважає, що в іншому випадку робоче місце для інваліда вважається нествореним, так як органам, визначеним у статті 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” невідомо, чи створені на конкретному підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Наказом   Державного   комітету статистики України від 06 липня 1998 року № 244, зареєстрованим   в   Міністерстві   юстиції   України   17 липня 1998 року № 464/2904, затверджено Інструкцію щодо заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН “Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках” і № 4-ПН “Звіт про вивільнення працівників”, відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 якої:

- звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа щомісячно;

- у разі потреби термінового заміщення наявних вільних робочих місць, що виникли у міжзвітний період у зв'язку зі звільненням працівників, дані про ці місця подаються додатково, в міру їх виникнення;

        - в графі 4 звіту за  формою № 3-ПН проставляється наявність вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні, встановленої місцевими державними адміністраціями, для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під встановленими шифрами (інваліди мають шифр “14”).

Матеріали справи свідчать, що ВАТ "Севастопольське автотранспортне підприємство 14330" у 2006 році, зокрема, у січні, травні, червні, вересні, листопаді місяцях подавало до Севастопольського міського центру зайнятості відомості за формою-3ПН про наявність робочих місць для працевлаштування інвалідів (а.с. 50-57). За інші 7 місяців звіти за формою З-ПН не надано.

Вказані обставини не можуть вважатися судовою колегією підставою для звільнення відповідача від відповідальності за недотримання робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Особливістю даного спору є та обставина, що на правовідносини, що виникли у 2006 році, розповсюджується Закон України за №875 в редакції Закону  України за №2960 від 06 жовтня 2005 року.      

З аналізу норм  Закону  України  “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” в редакції Закону України за №2960 від 06 жовтня 2005 року, слідує, що він не передбачає причинно-наслідковий зв'язок між діями або бездіяльністю     відповідних     державних     фондів     зі     здійснення     заходів  з працевлаштування  інвалідів  та обов'язком  підприємств  створити  робочі місця для інвалідів (виконати норматив).

Тобто, в Законі не передбачено, що у разі своєчасної звітності в центр зайнятості за формою 3-ПН, відсутності на обліку в центрі зайнятості інвалідів або у разі їх не направлення на підприємство, воно звільняється від обов'язку сплатити адміністративно-господарські санкції.

При цьому Законом не встановлено, що для сплати адміністративно-господарських санкцій у підприємства повинна бути встановлена наявність вини.

Статтями 19-20 Закону України за №2960 від 06 жовтня 2005року передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць  для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. Підприємства, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону. Виконанням нормативу робочих місць  у  кількості,  визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством,   установою,  організацією, у тому числі підприємством,  організацією  громадських  організацій  інвалідів, фізичною особою,  яка використовує найману працю,  інвалідів,  для яких це місце роботи є основним. Норматив робочих  місць,  призначених  для   працевлаштування інвалідів,  порядок  його  встановлення  визначаються виключно цим Законом. Якщо іншими законами  встановлюються  нормативи  робочих місць,  призначених для працевлаштування інвалідів, або порядок їх встановлення,   відмінні   від   зазначених   у   цьому    Законі, застосовуються положення цього Закону.  

Таким чином, відповідачем не виконано обов`язків, покладених на нього Законом України за №2960-1V від 06 жовтня 2005 року “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” та Положеннями „Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів” щодо створення 1 робочого місця і працевлаштування інваліда у 2006 році, у зв'язку з чим настають правові наслідки у вигляді сплати адміністративно-господарських санкцій, передбачених статтею 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” в редакції Закону України за №2960 від 06 жовтня 2005 року.

    Згідно статті 20 вищезгаданого Закону та відповідно до пункту 3 „Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року, підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша ніж встановлена нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 вказаного Закону, щорічно сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів, не пізніше 15 квітня року, який наступає за звітним, адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати штатного працівника на відповідному підприємстві за кожне робоче місце не зайняте інвалідом, що складає 10021,00 грн., так як адміністративно-господарські санкції за недотримання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, носять характер альтернативного зобов'язання і підприємство повинно було сплатити самостійно фінансові санкції, але не зробило цього, тому відділення Фонду звернулось до господарського суду для примусового стягнення адміністративно - господарської санкції.

Крім того, зі змісту статей 19 і 20 Закону вбачається, що санкція має компенсаційну форму за невиконання нормативу, так як згідно статті 20 Закону, суми санкцій використовуються Фондом для фінансування соціальних витрат на професійне навчання непрацюючих інвалідів, видачу підприємствам цільових кредитів на створення робочих місць для інвалідів, надання фінансової допомоги на здійснення заходів по соціальній, трудовій, фізкультурно-оздоровчій і професійній реабілітації інвалідів і т.і., і у суб'єкта підприємницької діяльності є альтернативний обов'язок - або виконати норматив шляхом працевлаштування інвалідів або сплатити адміністративно-господарську санкцію.  

Судова колегія не приймає до уваги посилання відповідача на те, що відповідно до статті 19 Закону України „Про автомобільний транспорт” за №2344-111 від 05 квітня 2001 року, створення робочих  місць   для   працевлаштування   інвалідів проводиться   перевізниками   у   розмірі  4  % від  загальної чисельності працюючих, крім водіїв, так як  з 07 квітня 2006 року діє нова редакція  Закону за №875, який не містить такої норми, так як зміни у статтю 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" за № 875 внесені лише Законом за № 2960 від 06 жовтня 2005 року, "якщо іншими законами порядок встановлення нормативу робочих місць відмінні від зазначених у Законі за №875, застосовуються положення Закону України за №875".

Крім того як вбачається із змісту звіту за формою 10-ПІ, відповідач самостійно у звіті форми 10-ПН зазначив загальнооблікову кількість інвалідів, які повинні працювати на підприємстві, 9 одиниць.

Згідно статті 8 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"  Державне  управління   в  галузі  забезпечення соціальної  захищеності інвалідів здійснюється центральним органом  виконавчої   влади   з   питань   праці  та  соціальної  політики, Міністерством  охорони  здоров'я  України  та  органами  місцевого самоврядування.

      Таким чином,  Фонд  та  його  відділення є органами державної влади,  які у  правовідносинах  з  підприємствами  (об'єднаннями, установами та організаціями),  зокрема,  у зв'язку із застосуванням штрафних санкцій,  передбачених статтею  19, 20  Закону  України  "Про основи  соціальної  захищеності  інвалідів  в Україні", реалізує владні управлінські функції,  а право відділень Фонду  на звернення   до   суду   у   відповідних   відносинах  визначено  в законодавчому порядку.

      Відповідно пункту 9 Рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 27 червня 2007 року №04-5/120 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" передбачено, спори, що виникають із правовідносин за статтями 19, 20 цього Закону,  вирішуються  Фондом  соціального захисту інвалідів. Фонд соціального захисту  інвалідів,  його  відділення  мають право  захищати  свої  права  та законні інтереси,  у тому числі в суді.

    Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що апеляційна скарга  постанова місцевого господарського суду прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права,  тому скасуванню не підлягає.

                    Керуючись статтями 24, 195, пунктом 1 частини 1 статті 198, 200, пунктом 1 частини 1 статті 205, 206  Кодексу адміністративного судочинства України, суд

                                                            УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу ВАТ "Севастопольське автотранспортне підприємство 14330" залишити без задоволення.

2. Постанову господарського суду міста Севастополя від  03 вересня 2007 року  у справі №20-4/206 залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтями 211, 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя                    підпис                    З.Д. Маслова

Судді                                                  підпис                    В.А. Лисенко

                                                  підпис                    І.В. Антонова