Постанова

від 20.05.2024 по справі 520/18370/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2024 р. Справа № 520/18370/23

Другий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасні охоронні технології безпеки" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2023 р. (ухвалене суддею Сагайдаком В.В.) по справі № 520/18370/23

за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасні охоронні технології безпеки"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні охоронні технології безпеки», в якому просило стягнути на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю та пеню за порушення термінів сплати адміністративно господарських санкцій в розмірі 41493,33 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2023 р. позов задоволено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2023 р. та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Закону України Про основи соціальної захищеної осіб з інвалідністю в Україні, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи, оскільки на підприємство покладається обов`язок забезпечити у будь-який законний спосіб працевлаштування осіб з інвалідністю, а не тільки створити робочі місця.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Сучасні охоронні технології безпеки"зареєстроване як фізична особа-підприємець, яка здійснює господарську діяльність за КВЕД 80.10 Діяльність приватних охоронних служб, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Територіальним відділенням Фонду у автоматизованому режимі за допомогою програмного комплексу "Реєстр роботодавців щодо виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю" Централізованого банку даних з проблем інвалідності сформовано та підписано розрахунок адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідачу, за формою, затвердженою Порядком, відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача за рік становила 8 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність - 0 осіб; норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону) - 1 особа.

За недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції та пеню у загальній сумі 41493,33 грн.

У зв`язку з вищевикладеним, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не виконано норматив щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, чим порушено вимоги чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 8 статті 69 Господарського кодексу України встановлено, що підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, осіб з інвалідністю, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 18-1 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні встановлено, що пошук підходящої роботи для особи з інвалідністю здійснює державна служба зайнятості відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю, кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Згідно із ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (ч. 2 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні").

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Умови залучення громадян до охоронної діяльності визначеністаттею 11 Закону України "Про охоронну діяльність".

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про охоронну діяльність», персоналом охорони можуть бути дієздатні громадяни України, які досягли 18-річного віку, пройшли відповідне навчання або професійну підготовку, уклали трудовий договір із суб`єктом господарювання та подали документи, що вони, зокрема, не мають обмежень за станом здоров`я для виконання функціональних обов`язків.

Відповідні обмеження щодо створення кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів суб`єктом охоронної діяльності встановлені у частині 6статті 11 Закону України "Про охоронну діяльність", відповідно до якої працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється суб`єктом охоронної діяльності згідно з чинним законодавством виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони.

Тобто, вказана норма у спірних правовідносинах є спеціальною відносно статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", оскільки врегульовує особливості обрахування кількості штатних працівників для мети працевлаштування осіб з інвалідністю.

Крім того, у абзаці п`ятому пункту 3 мотивувальної частиниРішення Конституційного Суду України від 03.10.1997 р. № 4-зпу справі про набуття чинностіКонституцією Українивказано, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не визначено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Тобто, при прийнятті нормиЗакону України "Про охоронну діяльність", що міститься в частині 6 статті 11, згідно з якою працевлаштування осіб з інвалідністю суб`єктом охоронної діяльності здійснюється виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони, існуючі однопредметні норми законів необхідно було привести у відповідність до нових норм, зокрема, шляхом скасування норм, які суперечать новому закону.

Таким чином, відповідно доЗакону України "Про охоронну діяльність",правопорушенням у сфері господарювання для суб`єктів охоронної діяльності є невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, який повинен розрахуватись виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони, а не з середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу (осіб), як передбачено статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", для визначення наявності або відсутності правопорушення підлягають застосуванню нормиЗакону України "Про охоронну діяльність".

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 02.04.2019 р. по справі № 808/1547/16.

Судовим розглядом встановлено, що основним видом господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні охоронні технології безпеки» є діяльність приватних охоронних служб.

Згідно із штатним розкладом позивача на 2022 рік, станом на 01.07.2022 р. кількість штатних працівників складала 14 штатних одиниць, з яких 9 осіб охоронці, 3 особи контролер на КПП, 2 особи, які не задіяні у виконанні охоронної діяльності, станом на 01.10.2022 р. кількість штатних працівників складала 13 штатних одиниць, з яких 8 осіб охоронці, 3 особи контролер на КПП, 2 особи, які не задіяні у виконанні охоронної діяльності, тобто, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про охоронну діяльність» та у зв`язку з тим, що кількість штатних одиниць відповідача не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони 2, що є меншим від нормативу у 8-25 осіб, встановленого ч. 1ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", то відсутнє правопорушення у сфері господарювання, як підстава для застосування адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, а також пені.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції помилково застосував у спірних правовідносинах висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 13.03.2023 р. у справі № 460/5056/21, оскільки зазначена постанова прийнята Верховним Судом щодо інших правовідносин, так як в ній висловлена правова позиція щодо здійснення товариством, яке не здійснює охоронну діяльність, всіх залежні від нього заходів по працевлаштуванню осіб з інвалідністю, тобто, у вказаному рішенні не надавалася оцінка працевлаштуванню осіб з інвалідністю, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про охоронну діяльність».

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, так як у відповідача відсутній обов`язок працевлаштування осіб з інвалідністю, у зв`язку з чим відсутнє правопорушення у сфері господарювання, як підстава для застосування адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, а також пені.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення, у разі неправильного застосування норм матеріального права.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає необхідним скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2023 р. та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 3633,60 грн., підлягають стягненню на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні охоронні технології безпеки» за рахунок бюджетних асигнувань Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

Керуючись ст. ст. 229, 243, 308, 315, 317, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасні охоронні технології безпеки" - задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2023 р. по справі № 520/18370/23 - скасувати.

Прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні охоронні технології безпеки» за рахунок бюджетних асигнувань Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю судові витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 3633 (три тисячі шістсот тридцять три) гривні 60 копійок.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін