Постанова

від 20.05.2024 по справі 460/8336/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/8336/23 пров. № А/857/2116/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-суддіКузьмича С. М.,

суддівЗапотічного І.І., Матковської З.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2023 року (ухвалене головуючим суддею Дульницька С.М. у м. Рівне) у справі № 460/8336/23 за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Рівненській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача про стягнення податкового боргу в загальній сумі 218088, 20 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що за відповідачем обліковується заборгованість по податках і зборах в загальній сумі 218088, 20 грн. У зв`язку з несплатою протягом строків, встановлених п. 57.3 ст. 57 Податкового кодексу України, вказані зобов`язання набули статусу податкового боргу.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 23.11.2023 адміністративний позов задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 податковий борг в сумі 218088, 20 грн по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості.

Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами і підлягають до задоволення повністю, оскільки позивачем вживались заходи щодо стягнення податкового боргу у встановленому законодавством порядку, однак відповідачем у відповідності до вимог чинного законодавства зазначена сума сплачена не була.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Зокрема в апеляційній скарзі зазначає, що за період нарахування податковим органом податку на нерухоме майно (2017 2019 роки) вона не могла володіти майном, оскільки у нього було два власника, а законно користуватись майном вона змогла лише після 30.11.2021 (дата прийняття рішення у справі № 570/4592/18) тобто після його витребування у незаконного володільця.

Позивач скористався своїм правом та подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що за відповідачем рахується податковий борг в сумі 218088,20 грн по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, який виник на підставі податкових повідомлень-рішень від 28.03.2018 № 0146373/5002-1712, № 0146372/5002-1712, № 0146377/5002-1712, № 0146376/5002-1712, № 0146374/5002-1712, № 0146375/5002-1712, від 01.09.2022 № 0950287-2410-1712, № 0950288-2410-1712, № 0950289-2410-1712, № 0950290-2410-1712, № 0950291-2410-1712, № 0950293-2410-1712, від 16.05.2019 № 0265685-5013-1712.

Зазначена заборгованість підтверджується також розрахунком суми заборгованості.

Несплата до бюджету податкового боргу зумовила звернення контролюючого органу до суду з відповідними позовними вимогами.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Згідно п. 15.1 ст. 15 Податкового кодексу України (далі ПК України) платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Відповідно до п.п. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом.

В силу вимог ст. 59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.

Пунктом 59.5 статті 59 Податкового кодексу України зазначається, що у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 в справі № 460/3245/18 оскаржувала податкові повідомлення-рішення № 0146372/5002-1712, № 0146373/5002-1712, № 0146374/5002-1712, № 0146375/5002-1712, № 0146376/5002-1712, № 0146377/5002-1712 від 28.03.2018 не підставі яких виник податковий борг, однак, рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 17.04.2019, яке залишено без змін Восьмим апеляційним адміністративним судом, у задоволенні позову відмовлено.

Крім цього, як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що позивачем вживались заходи щодо стягнення податкового боргу у встановленому законодавством порядку (пункт 59.1 статті 59 ПК України). Позивач надіслав відповідачу податкову вимогу форми «Ф» №3735-53 від 26.09.2019, яка надіслана на адресу відповідача, та вручена особисто. Вказана вимога не оскаржувалася, зворотного судом не встановлено та сторонами не доведено.

Відповідно до п. 59.5. ст. 59 ПК України, у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

В силу норм пунктів 59.3, 59.5 ст. 59, ст. 60 ПК України, податкова вимога на момент розгляду справи по суті є невідкликаною (чинною).

За приписами підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України, контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Згідно з п. 87.1 ст. 87 ПК України джерелами самостійної сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.

Приписами п. 87.11 ст. 87 ПК України визначено, що орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.

Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову шляхом стягнення з ОСОБА_1 податкового боргу в сумі 218088, 20 грн по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості.

Разом з цим колегія суддів вважає вірним доводи апелянта в частині того, що судом першої інстанції не було перевірено чи в період нарахування податку відповідач була власником спірних приміщень.

Так, колегією суддів під час апеляційного розгляду справи було встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , набула право приватної власності на об`єкти нерухомого майна, на яке податковим органом було нараховано податок на нерухоме майно на підставі рішення зборів співвласників майна колишнього КСП «Світанок».

Однак своєю власністю вона змогла володіти, користуватись та розпоряджатись з наступних підстав.

ПСП «Світанок» було ліквідовано 19.09.2008. Згідно книги обліку виданих свідоцтв про право власності на майновий пай ОСОБА_1 є власником свідоцтва про право власності та має право на отримання частки пайового майна. Загальними зборами співвласників було вирішено передати ОСОБА_1 у приватну власність в т. ч. приміщення: будівля зерноскладу, площа 830 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; приміщення комори, площа 603,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; приміщення ангару на току, площею 532,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; приміщення сіносховища, площа 973,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , приміщення складу міндобрив за адресою: . АДРЕСА_3 .

Як вказує апелянта, що вона в липні 2017 дізналася, що частина майна, а саме: будівля зерноскладу, площа 830 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , приміщення сіносховища, площа 973,6 кв, м., що знаходиться за адресою: вул. Центральна, 55. також було зареєстроване за ФГ «Малинове сяйво» (код ЄДРПОУ 41267332), підстава виникнення права власності: акт приймання передачі нерухомого майна.

Також в липні 2017 ОСОБА_1 дізналася, що частина майна, а саме: будівля ангару на току, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , також було зареєстроване за TQB «Волинь Агро Інвест» (код ЄДРПОУ 414644379. підстава виникнення права власності: акт приймання передачі нерухомого майна.

Тобто, 4 об`єкти нерухомого майна на які податковим органом було нараховано податковий борг в сумі 218088, 20 грн по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за період з 2017 по 2019 роки зареєстровано за двома власниками, (підтверджено витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ФГ «Малинове сяйво» та ТОВ «Волинь Агро Інвест»).

Таким чином, фактично з 2017 ОСОБА_1 була позбавлена права володіти, користуватись та розпоряджатись вказаним майном, а тому з метою захисту своїх прав звернулась до Рівненського районного суду Рівненської області з віндикаційним позовом, яким було розглянуто справу № 570/4592/18.

Згідно з рішенням Рівненського районного суду Рівненської області у справі № 570/4592/18 від 19.05.2021 позовні вимоги ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Малинове сяйво», ОСОБА_2 , ТзОВ «Волинь Агро Інвест», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ПАТ «Рівнеобленерго» про витребування майна з чужого незаконного володіння було задоволено.

Було вирішено витребувати у Фермерського господарства «Малинове сяйво» (ідентифікаційний код 41267332, Рівненська обл., Костопільський р-н., с. Головин, вул. Тракторна, буд.8 б) на користь ОСОБА_1 будівлю зерноскладу, площа 830 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; приміщення комори, площа 603,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; приміщення сіносховища вул. Центральна, 55 в , с. Голишів, Рівненського району, Рівненської області.

Також було вирішено витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь Агро Інвест» (код ЄДРПОУ 41464437, Рівненська обл., Костопільський р-н., с.Головин, вул. Тракторна, буд. 8 Б) приміщення ангару на току, площею 532,1 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Центральна, 69 г.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

Рішення Рівненського районного суду Рівненької області у справі № 570/4592/18 від 19.05.2021 набрало законної сили 30.11.2021, після його перегляду Рівненським апеляційним судом.

Відтак, враховуючи наведене вище, колегія суддів поділяє доводи скаржника, що за період нарахування позивачем податку на нерухоме майно (2017-2019 роки) ОСОБА_1 не могла володіти вказаним вище майном, оскільки у нього було два власники, а законно користуватись вказаним майном я змогла лише після 30.11.2021 (дата прийняття рішення у справі № 570/4592/18) тобто після його витребування у незаконного володільця.

Разом з цим, слід зазначити, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) зазначено, що: «власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. пункт 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (п. 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Таким чином ОСОБА_1 право володіти, користуватись та розпоряджатись даними приміщеннями було відновлено лише 30.11.2021, відповідно податок на нерухоме майно не міг нараховуватись їй у 2018, 2019 роках, незалежно від наявних даних у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, так як вона мала змоги володіти, користуватись та розпоряджатись спірним майном.

Однак, такий податок було нараховано за 2018 та 2019 роки на підставі податкових повідомлень-рішень від 28.03.2018 № 0146373/5002-1712, № 0146372/5002-1712, № 0146377/5002-1712, № 0146376/5002-1712, № 0146374/5002-1712, № 0146375/5002-1712, від 01.09.2022 № 0950287-2410-1712, № 0950288-2410-1712, № 0950289-2410-1712, № 0950290- 2410-1712, № 0950291-2410-1712, № 0950293-2410-1712, від 16.05.2019 № 0265685-5013-1712 коли власником спірних приміщень було Фермерське Господарство «Малинове сяйво» та ТОВ «Волинь Агро Інвест».

Покликання відповідача у відзиві на апеляційну скаргу на позицію Верховного суду у подібних справах не можуть бути застосовані до даних правовідносин, оскільки стосується інших, не подібних до даних, оскільки, як згадувалось вище фактично ОСОБА_1 в (2017-2019 роки) не могла володіти вказаним вище майном, оскільки у нього було два власники, а законно користуватись вказаним майном я змогла лише після 30.11.2021.

Відтак, беручи до уваги встановленні обставини, що підтверджується матеріалами справи, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, оскільки ОСОБА_1 право володіти, користуватись та розпоряджатись приміщеннями було відновлено лише 30.11.2021, відповідно податок на нерухоме майно не міг нараховуватись їй у 2018, 2019 роках, незалежно від наявних даних у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвали нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом норм матеріального права, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, через що судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового, яким в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Частина 1 ст. 132 КАС України передбачає, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 5 ст.139 КАС України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не вертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Як слідує з матеріалів справи, відповідачем при звернення до суду з апеляційною скаргою було сплачено судовий збір в розмірі 4906 грн 98 коп., що підтверджується квитанцією 82999771 від 26.02.2024.

Правовий висновок щодо застосування вказаних вище положень КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат висловив Верховний Суд у додатковій постанові від 21.05.2019 у справі № 816/486/16 за позовом податкового органу до платника податків про стягнення податкового боргу.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду справи прийнято судове рішення на користь відповідача, колегія суддів дійшла висновку про необхідність стягнення з Головного управління ДПС у Рівненській області на користь відповідача судового збору в розмірі 4906 грн 98 коп., сплаченого за подання апеляційної скарги у справі № 460/8336/23.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2023 року у справі № 460/8336/23 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Рівненській області (код ЄДРПОУ - 44070166) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) 4906 (чотири тисячі дев`ятсот шість) гривень 98 копійок сплаченого судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді І. І. Запотічний З. М. Матковська