Постанова

від 30.04.2024 по справі 385/535/23

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 квітня 2024 року м. Кропивницький

справа № 385/535/23

провадження № 22-ц/4809/359/24

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Мурашка С. І., Чельник О. І.,

за участю секретаря судового засідання Савченко Н. В.,

учасники справи:

позивач Фермерське господарство «Юлія»,

відповідач ОСОБА_1 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник адвокат Гура Костянтин Вікторович на рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області (суддя Панасюк І. В.) від 07.11.2023 та додаткове рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області (суддя Панасюк І. В.) від 29.11.2023,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

28.03.2023 Фермерське господарство «Юлія» (далі - ФГ «Юлія») пред`явило позов до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки площею 2 га, яка розташована на території Покровської (колишня назва Котовська) сільської ради та якій присвоєно кадастровий номер 3521182800:02:000:2122, на користь Фермерського господарства «Юлія» (том 1, а. с. 1-9).

Позовна вимога мотивована тим, що за рішеннями Гайворонської районної Ради народних депутатів Гайворонського району Кіровоградської області від 02.08.2000 № 114 та від 24.04.2001 № 152 ОСОБА_3 надано земельну ділянку загальною площею 30,3 га, яка фактично складалася з чотирьох окремих земельних ділянок різної площі: ділянка № НОМЕР_1 площею 6,8 га, ділянка № НОМЕР_2 площею 2,6 га, ділянка № НОМЕР_3 площею 15 га і ділянка № НОМЕР_4 площею 5,9 га, на території Котовської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства. Право постійного користування вказаною земельною ділянкою підтверджено державним актом на право постійного користування землею Серія КР від 01.08.2001, зареєстрований у книзі записів державних актів на право постійного користування за № 64.

22.10.2001 ОСОБА_3 заснував ФГ «Юлія».

Згідно зі статутом ФГ «Юлія», зареєстрованим Гайворонською РДА 27.02.2005, в користуванні господарства знаходиться земельна ділянка площею 30,30 га, яка розташована на території Котовської сільської ради відповідно до державного акту на право постійного користування землею від 01.08.2001 року № 64.

ФГ «Юлія» використовувало ці землі для здійснення своєї діяльності.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 29.12.2015 спадкоємцями майна померлого ОСОБА_3 є його син ОСОБА_4 , дочка ОСОБА_5 та дочка ОСОБА_6 в рівних частках по 1/3 частці кожному. Спадкове майно складається з внеску до статутного фонду ФГ «Юлія» (ідентифікаційний код юридичної особи ЄДР 31639271, місцезнаходження: с. Котовка Гайворонського району Кіровоградської області) у розмірі 5000,00 гривень.

Згідно з протоколом № 1 загальних зборів членів ФГ «Юлія» виключено із засновників господарства ОСОБА_3 у зв`язку зі смертю, а головою обрано ОСОБА_4 , затверджено, а згодом зареєстровано статут ФГ «Юлія» в новій редакції.

ФГ «Юлія» після змін у його складі подовжувало користуватися тією ж земельною ділянкою площею 30,30 га, яка фактично складалася з чотирьох окремих земельних ділянок різної площі: ділянка № НОМЕР_1 площею 6,8 га, ділянка № НОМЕР_2 площею 2,6 га, ділянка № НОМЕР_3 площею 15 га і ділянка № НОМЕР_4 площею 5,9 га, на території Котовської сільської ради для ведення фермерського господарства, вносило плату за землю.

Проте, як стало відомо позивачу, із переданої у постійне його користування земельної ділянки № НОМЕР_3 площею 15 га (частини загальної земельної ділянки площею 30,3 га) було виділено земельну ділянку площею 2,0 га, відомості про яку внесено до Державного земельного кадастру з присвоєнням кадастрового номера 3521182800:02:000:2122, яку на підставі договору купівлі-продажу від 28.03.2020 придбав ОСОБА_1 у продавця, що не мав права на її продаж.

Позивач вважає, що виділення витребуваної ним у цій справі земельної ділянки відбулося без припинення його права постійного користування земельною ділянкою № 3 площею 15 га з підстав, передбачених ст. 141 ЗК України та було наслідком дій Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області.

Позивач вважає, що через фактичне припинення його права постійного користування земельною ділянкою поза підставами, передбаченими земельним законодавством, порушують його право на земельну ділянку, що змушує його звернутися з віндикаційним позовом до відповідача.

2. Короткий зміст оскаржуваних рішень суду першої інстанції

2.1 Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 07.11.2023 витребувано у ОСОБА_1 земельну ділянку розміром 2,0 га, кадастровий номер 3521182800:02:000:2122, яка розташована на території Покровської (Котовської) сільської ради на користь Фермерського господарства «Юлія» (том 2, а. с. 213-230).

Рішення суду мотивовано тим, що позивач довів обставини, якими обґрунтовано позов. Позивач має право постійного користування на спірну земельну ділянку, яке було порушене внаслідок передачі виділеної з неї ділянки у приватну власність ОСОБА_2 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 18.03.2020 № 11-4272/14-20-СГ. Суд виснував, що у відносинах між позивачем і відповідачем належним способом захисту прав позивача буде витребування спірного майна.

При цьому суд відхилив заяву відповідача про застосування позовної давності, дійшовши висновку, що позивач не пропустив строк звернення до суду.

2.2 Додатковим рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 29.11.2023 вирішено питання розподілу судових витрат, а саме стягнуто з ОСОБА_1 на користь ФГ «Юлія» судові витрати в сумі 45372 грн (том 3, а. с. 39-42).

3. Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

У поданій до суду апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якого діє представник адвокат Гура Костянтин Вікторович, просить скасувати рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 07.11.2023 та додаткове рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 29.11.2023 й ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову ФГ «Юлія» відмовити повністю (том 3, а. с. 49-74).

Рішення суду оскаржується відповідачем з кількох підстав: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) невідповідність висновків суду обставина справи; 3) порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Зокрема, відповідач стверджує про упередженість суду, яка, на його думку, виявилася у тому, що суд порушив його конституційне право власності на земельну ділянку у той час, як позивач не є її власником, всупереч нормам ст. 125, ст. 126 ЗК України та положень Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень`не зареєстрував своє речове право на земельну ділянку з 2013 року та з 2016 року не використовує її за цільовим призначенням. Суд не звернув уваги, що в статуті ФГ «Юлія» у редакції 2016 року право користування будь-якою конкретною земельною ділянкою не зазначене.

Відповідач вважає, що позивач не довів належність йому будь-якого права на земельну ділянку, а тому й стверджувати про їх порушення відповідач не має підстав. Отже, позивач звернувся до суду за захистом відсутнього у нього права.

З часу передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 юридично та фактично право користування земельною ділянкою позивача було припинене. Правомірність наказу Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 18.03.2020 № 11-4272/14-20-СГ презюмується, позивач його не оскаржив. Водночас суд вийшов за межі позову, вдавшись до юридичної оцінки правомірності акту державного органу.

Відповідач правомірно, на підставі укладеного з власником земельної ділянки ОСОБА_2 договору купівлі-продажу, набув право власності на це майна.

Апелянт вважає, що оскаржуваним рішенням суду він, як добросовісний набувач, протиправно позбавляється права власності на майно.

Крім того, відповідач вважає, що обраний позивачем спосіб захисту права не є належним.

Аргументуючи вимогу про скасування додаткового рішення суду про розподіл судових витрат, відповідач вказав йому нічого не було відомо про витрати позивача на професійну правничу допомогу, а тому не мав змоги подати клопотання по їх зменшення. Водночас він вказує, про наявність інших аналогічних справ між тими самими сторонами, а тому витрати на усне консультування адвокатом позивача підлягають розподілу пропорційно кількості існуючих судових прав. Загалом, відповідач вважає, що позивач може претендувати на компенсацію таких його витрат у сумі не більше 7000,00 грн. Стосовно витрат на проведення експертизи, то відповідач вважає, що їх розмір є недоведеним достатніми доказами, а сам висновок експерта є неналежним і недопустимим доказом.

4. Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 02.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник адвокат Гура Костянтин Вікторович на рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 07.11.2023 та додаткове рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 29.11.2023. У цій ухвалі суд роз`яснив позивачу Фермерському господарству «Юлія», третім особам, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , Головному управлінню Держгеокадастру у Кіровоградській області право надати відзив на апеляційну скаргу та встановив для цього десятиденний строк (том 3, а. с. 80).

Відзиви на апеляційну скаргу від позивача та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, до суду апеляційної інстанції не надійшли.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

5. Розгляд справи у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції 30.04.2024

Відповідач ОСОБА_1 (апелянт), та його представник адвокат Гура Костянтин Вікторович, які повідомлені належним чином про час, дату та місце розгляду справи, зокрема про судове засідання 30.04.2024 о 10:30 в приміщенні Кропивницького апеляційного суду за адресою: просп. Європейський (стара назва - вул. Верхня Пермська), буд. 2, м. Кропивницький, в судове засідання в суд апеляційної інстанції не з`явилися. Від адвоката Гури Костянтина Вікторовича до апеляційного суду надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності та за відсутності ОСОБА_1 (том 3, а. с. 140).

Позивач ФГ «Юлія» повідомлений належним чином про час, дату та місце розгляду справи, зокрема про судове засідання 30.04.2024 о 10:30 в приміщенні Кропивницького апеляційного суду за адресою: просп. Європейський (стара назва - вул. Верхня Пермська), буд. 2, м. Кропивницький, але явку свого представника до суду не забезпечив. Від представника позивача ФГ «Юлія» голови господарства Плохотнюка Олександра Сергійовича надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності сторони позивача (том 3, а. с. 116-139).

ОСОБА_2 , який ухвалою Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 18.05.2023 залучений до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (том 1, а. с. 200-201) повідомлений належним чином про час, дату та місце розгляду справи, зокрема про судове засідання, яке призначене на 30.04.2024 о 10:30 в приміщенні Кропивницького апеляційного суду за адресою: просп. Європейський (стара назва - вул. Верхня Пермська), буд. 2, м. Кропивницький, однак в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив.

Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, яке ухвалою Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 18.05.2023 залучене до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета (том 1, а. с. 200-201), повідомлене належним чином про час, дату та місце розгляду справи, зокрема про судове засідання призначене на 30.04.2024 о 10:30 в приміщенні Кропивницького апеляційного суду за адресою: просп. Європейський (стара назва - вул. Верхня Пермська), буд. 2, м. Кропивницький, але явку свого представника до суду не забезпечило.

Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

У зв`язку з неявкою всіх учасників справи та відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Крім того, згідно з ч. 4, ч. 5 ст. 268 та ст. 383 ЦПК України, постанова не проголошується, а датою її ухвалення є дата складання повного тексту судового рішення.

Згідно з висновкомВерховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 05.09.2022 у справі № 1519/2-5034/11,з урахуванням розумності положення ч. 5ст. 268 ЦПК Українислід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.

6. Суд першої інстанції встановив такі неоспорювані обставини справи:

Відповідно до державного акту на права постійного користування землею серії КР, виданого Гайворонською районною радою 01.08.2001 та зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 64, ОСОБА_3 на підставі рішень Гайворонсьої районної Ради Гайворонського району Кіровоградської області від 02.08.2000 № 114 та від 24.04.2001 № 152, надано у постійне користування земельна ділянка площею 30,30 га, з них: ріллі - 15 га, кормових угідь - 15,3 га, на території Котовської (нова назва Покровська) сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства.

Згідно з наведеним у державному акті на право постійного користування землею планом зовнішніх меж землекористування вказані 30,30 га землі складається з чотирьох окремих ділянок: ділянка № НОМЕР_1 площею 6,8 га, ділянка № НОМЕР_2 площею 2,6 га, ділянка № НОМЕР_3 площею 15 га, ділянка № НОМЕР_4 площею 5,9 га.

Деякими положеннями статуту фермерського господарства «Юлія», у редакції 2005 року(т. 1, а. с. 18-25), було передбачено таке:

засновником господарства є ОСОБА_3 (п. 1.2 Статуту);

господарство є юридичною особою (п. 3.1 Статуту);

на ім`я голови господарства, відповідно до законодавства України, видаються документи, що засвідчують право власності або користування землею (п. 3.4 Статуту);

статутний фонд господарства складає 5000 грн (п. 4.1 Статуту);

до земель господарства належать земельні ділянки, отримані (придбані) засновником господарства у власність, у постійне користування та надані господарству в оренду. В користуванні господарства знаходиться земельна ділянка площею 30,3 га, яка розташована на території Котовської сільської ради (Державний акт на право постійного користування землею №64 від 1 серпня 2001 року) (п. 5.1 Статуту).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер (т. 1, а. с. 12).

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим державним нотаріусом Гайворонської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області Ковбасюк Н. Ю., спадкоємцями майна ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його син ОСОБА_4 на 1/3 частку у спадщині, дочка ОСОБА_5 на 1/3 частку, та дочка ОСОБА_6 на 1/3 частку у спадщині. Спадщина, на яку видане це свідоцтво, складається з внеску до статутного фонду ФГ «Юлія», ідентифікаційний код юридичної особи 31609271, с. Котовка Гайворонського району Кіровоградської області розміром 5000 грн, що належить спадкодавцеві на підставі витягу з Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 14.12.2015 № 21528188 (т. 1, а. с. 13).

09.01.2016 загальними зборами ФГ «Юлія» затверджено статут Фермерського господарства «Юлія» у новій редакції.

Відповідно до довідки Покровської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області від 25.01.2017 № 67 ФГ «Юлія» на території Покровської сільської ради користується земельними ділянками площею 30,30 га (фермерські землі); зокрема: орні - 15 га; пасовища - 15,3 га.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 18.03.2020 № 11-4272/14-20-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено «Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам України (згідно з додатком до завдання на виконання робіт) для ведення особистого селянського господарства загальною площею 14 га, які розташовані за межами населеного пункту на території Покровської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області.

Пунктом 2 цього наказу надано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 2 га, в тому числі: рілля площею 2 га (кадастровий номер 3521182800:02:000:2122) із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Покровської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області.

18.03.2020 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 18.03.2020 № 11-4272/14-20-СГ за ОСОБА_2 зареєстроване право власності на земельну ділянку площею 2,0 га, кадастровий номер 3521182800:02:000:2122, для ведення особистого селянського господарства на території Покровської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області.

28.03.2020 ОСОБА_2 (Продавець за договором) та ОСОБА_1 (Покупець за договором) уклали нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу за умовами якого Продавець продав та передав, а Покупець купив та прийняв у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2 га за кадастровим номером 3521182800:02:000:2122, яка розташована на території Покровської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області (п. 1 Договору). Земельна ділянка, яка відчужується, належить Продавцю на підставі Наказу №11-4269/14-20-СГ, виданого Головним управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області 18.03.2020 (п. 2 Договору).

28.03.2020 на підставі договору купівлі-продажу від 28.03.2020 приватний нотаріус Веліховська Т. С. (державний реєстратор), зареєструвала у Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 3521182800:02:000:2122, для ведення особистого селянського господарства на території Покровської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області, за ОСОБА_1 .

У Державному земельному кадастрі власником земельної ділянки площею 2,0 га, кадастровий номер 3521182800:02:000:2122, розташованої в Кіровоградській області, Гайворонський район, Котовська сільська рада також вказаний ОСОБА_1 .

27.02.2023 загальними зборами ФГ «Юлія» затверджено статут фермерського господарства у новій редакції.

Згідно з висновком експерта № 9-08/2023 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи по цивільній справі № 385/535/23, складеним 29.08.2023, земельна ділянка з кадастровим номером: 3521182800:02:000:2122, площею 2,0 та, яка розташована на території Покровської (Котовської) сільської ради Голованівського району Кіровоградської області, утворилася внаслідок поділу земельної ділянки кадастровий номер: 3521182800:02:000:2028 площею 15,1897 га, яка розташована на території Покровської (Котовської) сільської ради Голованівського району Кіровоградської області. Виходячи з того, що по всіх параметрах, а саме: площі, периметру, конфігурації, геометричних розмірах меж, розташування земельних ділянок, дослідженням встановлено значний відсоток схожості, зроблено висновок, що ділянка № НОМЕР_3 площею 15 га, яка згідно з планом зовнішніх меж землекористування, який розташований на зворотній частині Державного акту на право постійного користування землею виданого від 01.08.2001, на ім`я ОСОБА_3 та архівна земельна ділянка кадастровий номер: 3521182800:02:000:2028, яка розташована на території Покровської (Котовської) сільської ради найбільш вірогідно є однією і тією ж земельною ділянкою.

7. Позиція апеляційного суду

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду від 07.11.2023 відповідає повною мірою, а тому вимоги апеляційної скарги в цій частині належить залишити без задоволення.

Натомість додаткове рішення суду першої інстанції від 29.11.2023 не повною мірою відповідає вимогам закону та підлягає зміні.

8. Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

8.1. Застосовані норми права та їх джерела, практика суду касаційної інстанції щодо їх застосування

Згідно зі ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:а) визнання прав;б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;в) визнання угоди недійсною;г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;ґ) відшкодування заподіяних збитків;д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положеньглави 29цього Кодексу (ст. 396 ЦК України, яка міститься у Главі 30 «Загальні положення про речові права на чуже майно цього Кодексу», яка, зокрема, регулює питання негаторних і віндикаційних способів захисту права).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто, відповідно до положень ч. 1 ст. 388 ЦК Українивласник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з його волі. Власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в ч. 1ст. 388 ЦК України.

У постанові від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «власник з дотриманням вимогстатті 388 ЦК Україниможе витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права. Оскільки вимога про визнання наказів ГУ Держземагентства незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, то така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав».

8.2. Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду першої інстанції

Зміст з ч. 1 ст. 16 ЦК України та ст. ч. 1 ст. 4 ЦПК України дає підстави вважати, що предметом судового захисту в порядку цивільного судочинства є порушені, невизнані або оспорювані суб`єктивні права, свободи чи законні інтереси.

У цій справі, яка переглядається в апеляційному порядку, позивач звернувся до суду на захист, як він стверджує, належного йому порушеного права постійного користування спірною земельною ділянкою для ведення фермерського господарства.

Натомість відповідач ОСОБА_1 заперечує проти пред`явленої до нього позивачем вимоги, посилаючись на те, що ФГ «Юлія» не довело належність йому права, а ні на надану ОСОБА_3 земельну ділянку площею 30,3 га, а ні на земельну 2,0 га, яку первісно надано у власність ОСОБА_2 та яку згодом купив ОСОБА_1 .

У постанові від 20.01.2021 у справі № 9901/258/20 Велика Палата Верховного Суду вказала, що гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.03.2021 у справі № 372/2876/17 зазначено: «Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтвердженого належними доказами факту порушення (невизнання або оспорювання) цього права на земельну ділянку».

Цивільне судочинство ґрунтується, зокрема, на принципі змагальності сторін відповідно до якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (п. 4 ч. 3 ст. 2, ст. 12, ст. 81 ЦПК України).

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з наданою згідно з приписами ст. 89 ЦПК України судом першої інстанції оцінкою доказів у справі на підставі яких суд правильно встановив, що ФГ «Юлія» набуло право постійного користування земельною ділянкою площею 30,30 га, а фактично чотирьох окремих земельних ділянок: ділянка № НОМЕР_1 площею 6,8 га, ділянка № НОМЕР_2 площею 2,6 га, ділянка № НОМЕР_3 площею 15 га, ділянка № НОМЕР_4 площею 5,9 га, на території Котовської (теперішня назва Покровська) сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства, які їй надано рішеннями Гайворонської районної ради Гайворонського району Кіровоградської області від 02.08.2000 № 114 та від 24.04.2001 № 152.

При цьому суд правильно оцінив державний акт на право постійного користування землею серії КР, виданий ОСОБА_3 Гайворонською районною радою 01.08.2001 та зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 64, а також статут заснованого ОСОБА_3 ФГ «Юлія» у редакції 2005 року згідно з п. 5.1 якого до земель господарства належать земельні ділянки отримані засновником господарства у власність, постійне користування та оренду, зокрема в користуванні господарства перебуває земельна ділянка площею 30,3 га на території Котовської сільської ради, право на яку підтверджено державним актом на постійне користування земельною ділянкою від 01.08.2001 № 64.

Хоча вказана редакція статуту ФГ «Юлія» затверджена та зареєстрована у лютому 2005 року, згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань датою державної реєстрації ФГ «Юлія» є 22.10.2001, а запис у ЄДР про його реєстрацію цієї здійснено пізніше 27.02.2005.

При цьому згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» № 2009-XII, чинного до 29.07.2003, наявність статуту у селянського (фермерського) господарства не була обов`язковою.

Згідно з ч. 2 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Таким чином ОСОБА_3 заснував ФГ «Юлія» менш ніж через три місяці після надання йому для цієї мети у постійне користування земельної ділянки площею 30,3 га.

На час заснування ОСОБА_3 ФГ «Юлія», тобто станом на 22.10.2001, відносини, пов`язані зі створенням і діяльністю селянських (фермерських) господарств були унормовані Законом України «Про селянське (фермерське) господарство» № 2009-XII, приписи якого були спеціальними відносно відповідних приписів інших законів України, зокрема й чинного на той час ЗК України (1990).

Селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Інтереси селянського (фермерського) господарства перед підприємствами, установами та організаціями, окремими громадянами представляє голова господарства. На його ім`я видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю або Державний акт на право постійного користування землею (ч. 1, ч. 4, ч. 5ст. 2 Закону № 2009-XII).

Земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передаються у приватну власність і надаються в користування, в тому числі на умовах оренди. У постійне користування земля надаються громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебували у державній власності (ч. 2ст. 4 Закону № 2009-XII).

Для ведення селянського (фермерського) господарства можуть передаватися у приватну власність або надаватися у користування земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 50 гектарів ріллі і 100 гектарів усіх земель. Конкретні розміри земельних ділянок громадян, які ведуть селянське (фермерське) господарство, у межах норм, передбачених частиною першою цієї статті, визначають, зокрема, районні Ради народних депутатів диференційовано, з урахуванням регіональних особливостей, спеціалізації та можливостей ефективного використання наданих земель (ч. 1, ч. 2Закону № 2009-XII).

Після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний строк державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства до відповідної Ради народних депутатів подається заява, статут, якщо це необхідно для створення організаційної форми підприємства, список осіб, які виявили бажання створити його (із зазначенням прізвища, імені та по батькові голови), і документи про внесення плати за державну реєстрацію. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) й одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержувало печатку з його найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку, вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону (ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону № 2009-XII).

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідаючи на питання: чи переходить право постійного користування земельною ділянкою до селянського (фермерського) господарства від його засновника, а також можливість спадкування права постійного користування земельною ділянкою Велика Палата Верховного Суду в п. 59, п. 60 постанови від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц вказала:

«59.Статті 27 і 114 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, а також стаття 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року не передбачали припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок смерті особи. Тому право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

60.За змістом системного тлумачення статей 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, статей 31, 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство. Натомість право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, за змістом приписів статті 6 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року у редакції, чинній до 16 травня 1992 року, могло належати лише фізичній особі та згідно з частиною першою статті 55 цього кодексу у тій же редакції було об`єктом спадкування у випадку смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство. Тому таке право зі створенням селянського (фермерського) господарства до останнього не переходило».

Отже, з огляду на правильно встановлені судом першої інстанції обставини у цій справі, обґрунтованим є висновок суду про те, що з моменту створення ФГ «Юлія» відбулася фактична заміна постійного землекористувача за державним актом на право постійного користування землею Серія КР, виданим Гайворонською районною радою від 01.08.2001 № 64, а права та обов`язки останнього перейшли від ОСОБА_3 до заснованого ним ФГ «Юлія» з дня його державної реєстрації, тобто з 22.10.2001, та не припинилися в наслідок смерті ОСОБА_3 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Не припинилося право постійного користування земельною ділянкою позивача й у зв`язку зі змінами у земельному законодавстві, а саме у зв`язку із набранням чинності з 01.01.2002 ЗК України (2001), відповідно до ч. 2 ст. 92 якого фермерські господарства не віднесені до вичерпного переліку суб`єктів права постійного користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності та відповідно до п. 6розділу Х «Перехідні положення» цього Кодексуповинні були до 01.01.2008 переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Проте Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 у справі № 5-рп/2005 визнано неконституційним п. 6розділу Х «Перехідні положення» ЗК України від 25.10.2001 щодо обов`язку переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або на право оренди.

При цьому Конституційний Суд України вказав, що немає підстав визнавати неконституційноюст. 92 ЗК України від 25.10.2001, оскільки використання у ній терміна «набувають» (який означає «ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь») вказує на те, що ця стаття не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках станом на 01.01.2002 до його переоформлення (абз. 11 п. 5.3 мотивувальної частини вказаного рішення).

Посилання апелянта в апеляційній скарзі на ту обставину, що статут ФГ «Юлія» у редакції 2016 року, на відміну від попередньої редакції статуту 2005 року, не містить умов про право постійного користування земельною ділянкою площею 30,3 га на території Котовської сільської ради згідно з державним актом на постійне користування земельною ділянкою від 01.08.2001 № 64, не дає підстав вважати, що відповідне право позивача припинилося так, як чинним на той час законодавством (Закон України «Про фермерське господарство», ст. 141, 143. 149 ЗК України) не було передбачено припинення права фермерського господарства користування земельною ділянкою у зв`язку із внесенням змін до статутних документів.

Щодо твердження апелянта про те, що у позивача відсутнє будь-яке право на земельні ділянки загальною площею 30,3 га через нездійснення ним починаючи з 01.01.2013 державної реєстрації речового права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то колегія суддів апеляційного суду цей аргумент до уваги не бере з таких підстав.

Не здійснення з 01.01.2013, тобто з дати набрання чинності закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України», державної реєстрації чинного на той час права ФГ «Юрія» на постійне користування вказаною земельною ділянкою 30,3 га не вказує на відсутність або припинення такого права так, як це право позивача виникло до набрання чинності вказаним Законом, зареєстроване відповідно до тогочасного законодавства і не припинилося у зв`язку з настанням цієї події.

Крімтого,згідно зп.2 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про державний земельний кадастр»передбачено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. Їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що право постійного користування ФГ «Юлія» земельною ділянкою площею 30,30 га на час звернення із позовом до суду не припинилося ні через зміни в законодавстві, ні внаслідок не переоформлення державної реєстрації такого права, ні через смерть його засновника.

Колегія суддів апеляційного суду також не бере до уваги аргумент апелянта про те, що при створенні ФГ «Юлія» не було виконано припис ч. 3 ст. 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» згідно з яким сільська, селищна, міська Рада народних депутатів заносить до спеціальної погосподарської книги дані про склад господарства, передану у власність та надану у користування господарству земельну ділянку, оскільки, вказана норма ч. 3 ст. 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» покладала обов`язок вносити відомості про склад членів вже створених СФГ та передані їм землі у спеціальні по господарські книги на відповідні ради, що мало на меті систематизацію та упорядкування первинних даних та інформування органів державної влади, а не легалізацію діяльності таких господарств, створення яких унормовано окремими нормами законодавства. Тому, такий довід представника апелянта є несуттєвим.

Щодо аргументу апеляційної скарги про недоведеність тієї обставини, що спірна земельна ділянка площею 2,0 га, яку витребовує позивач, утворена за рахунок поділу/виділу зазначеної у державному акті на право постійного користування землею земельної ділянки № НОМЕР_3 площею 15,0 га, яка надана ОСОБА_3 для ведення селянського (фермерського) господарства.

Те, що спірна земельна ділянка площею 2 га, якій присвоєно кадастровий номер 3521182800:02:000:2122, власником якої є ОСОБА_1 , утворилася шляхом поділу земельної ділянки площею 15,1897 га, яка розташована на території Покровської (Котовської) сільської ради Голованівського району Кіровоградської області та, своєю чергою, є ділянкою № НОМЕР_3 площею 15 га, яка зазначена в плані зовнішніх меж землекористування на зворотному боці державного акту на право постійного користування землею, виданого 01.08.2001 ОСОБА_3 , доводиться наданим до суду позивачем висновком експерта від 01.09.2023 № 9-08/2023 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи по цивільній справі № 385/535/23 (т. 2, а. с. 90-105).

Згідно з положеннями частин 1 3 ст. 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Судпершої інстанціїз дотриманнямприписів ст.89ЦПК Українив мотивувальнійчастині оскаржуваногорішення давдетальну таоб`єктивну оцінкуцьому доказуна предметйого належності,допустимості,достовірності тадостатності,зокремасуд оцінив висновок експерта, як обґрунтований, повний та зрозумілий, підстав для сумніву в його об`єктивності суд першої інстанції не знайшов.

Колегія суддів погоджується з такою оцінкою цього доказу у справі, який відповідає принципу «балансу вірогідностей» та не суперечить іншим доказам у справі.

Відповідач (апелянт) не надав іншого висновку експертизи, не просив суд про призначення експертизи, не надав будь-яких інших доказів, які б спростовували висновок експерта, а тому не спростував цей доказ.

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано вважав доведеним, що спірна земельна ділянка площею 2,0 га, якій присвоєно кадастровий номер 3521182800:02:000:2122, та яку наказом Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 18.03.2020 №11-4272/14-20-СГ безоплатно передано у власність ОСОБА_2 , сформована шляхом поділу земельної ділянки № НОМЕР_3 площею 15,0 га, яка є частиною постійного землекористування ФГ «Юлія».

При цьому позивач стверджував, що він протиправно (з порушенням встановленого законом порядку) був позбавлений права на цю земельну ділянку Головним управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області, яке видало наказ №11-4272/14-20-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» та надало ОСОБА_2 .

Залучені місцевим судом як треті особи, які незаявляють самостійнихвимог щодопредмета на стороні відповідача: ОСОБА_2 та Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області не надали будь-яких доказів того, що це відбулося у законний спосіб, а саме з дотриманням норм ч. 6 ст. 118, ст. 149 ЗК України, тобто, що уповноважений державний орган за згодою ФГ «Юлія», як постійного землекористувача, прийняв рішення про вилучення у нього земельної ділянки, яка згодом була передана у власність ОСОБА_2 та за договором купівлі-продажу набута ОСОБА_1 .

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, щов супереч припису ч. 2 ст. 19 Конституції України про те, що органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області своїм наказом від 18.03.2020 №11-4272/14-20-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» передало ОСОБА_2 безоплатно у власність спірну земельну ділянку без попередньої згоди ФГ «Юлія» на її вилучення та відповідного рішення уповноваженого законом органу або рішення суду. Отже, територіальний орган Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру без додержання встановлених законодавством процедур втрутився у право позивача на мирне володіння його майном, яким є земельна ділянка, надана йому у постійне (безстрокове) користування для здійснення його діяльності.

Наслідком цього стала неможливість здійснення позивачем свого права на спірну земельну ділянку.

Отже, місцевий суд правильно констатував порушення права позивача, за захистом якого він звернувся до суду.

Таким чином, вказаний наказ Головного управління Держгеокадастру про передання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки, кадастровий номер 3521182800:02:000:2122, та подальше набуття її ОСОБА_1 у власність є незаконними та протиправним.

Колегія суддів апеляційного суду відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, вдавшись до оцінки законності рішення Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, щодо якої позивач вимог не висував.

Так Велика Палата Верховного Суду неодноразово у своїх постановах у справах про земельні спори виснувала, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідностізаконуне тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (п. 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (п. 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (п. 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (п. 52). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia- «суд знає закони» (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (п. 50), від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (п. 84), від 11.09.2019 року у справі № 487/10132/14-ц (п. 101) тощо). Тому суд незалежно від того,оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (п. 109).

Щодо способу захисту порушеного права позивача.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. 1, ч. 2 ст. 5 ЦПК України»).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала свою позицію стосовно ефективності способу захисту суб`єктивних прав, свобод та інтересів, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови: від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

У цій справі предметом судового захисту є порушене право позивача на постійне користування наданою йому із земель державної власності земельною ділянкою.

За визначенням, яке містить ч. 1 ст. 92 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою - це правоволодінняікористуванняземельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Отже, право постійного користування земельною ділянкою є похідним від права державної або комунальної власності. При цьому суб`єкт такого права єволодільцем і користувачемнаданої йому земельної ділянки.

Внаслідок протиправної передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 та державної реєстрації цього права, з наступним переходом права власності на земельну ділянку до відповідача ОСОБА_1 , позивач позбавлений можливості реалізувати своє право володіння і користування нею.

Враховуючи специфіку нерухомих речей в обороті, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі власникові або його законному користувачу. Останній на підставі норм ст. 388 ст. 396 ЦК України має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

З огляду на те, що позивач протиправно позбавлений права володіння земельною ділянкою, правильним є висновок суду першої інстанції, що пред`явлення позивачем віндикаційного позову до відповідача ОСОБА_1 є визначеним законом та ефективним способом захисту порушеного права.

Спірна земельна ділянка може бути витребувана у добросовісного набувача, яким є ОСОБА_1 , оскільки вона вибула з володіння ФГ «Юлія», якому земельна ділянка була передана у володіння та користування власником (державою), не з волі останнього, а внаслідок протиправного рішення Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області.

Отже, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин сторін та правильно застосував до них відповідні норми права, задовольнивши пред`явлений до останнього набувача спірної земельної ділянки ОСОБА_1 . віндикаційний позов, захистивши порушене право ФГ «Юлія» у спосіб, передбачений законом.

Такого ж по суті висновку щодо правильності застосованого судами способу захисту дійшов Верховний Суд у постанові від 17.04.2024 у справі № 385/1031/22 за позовом ФГ «Юлія» до ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , третя особа Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, про витребування земельної ділянки від добросовісного набувача.

Щодо доводів апеляційної скарги про втручання держави у право відповідача на мирне володіння майном, то колегія суддів апеляційного суду виходить з такого.

Предметом безпосереднього регулювання ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950) є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014, напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст.

1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми не встановлено невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Аналогічні правові висновки зазначені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 в справі № 469/1044/17 вказано, що під час розгляду справи кінцевий набувач розпорядився його процесуальними правами та не заявив зустрічний позов про надання належного відшкодування шкоди у зв`язку з вимогою про витребування земельної ділянки, що не позбавляє кінцевого набувача права заявити такий позов у разі ініціювання повернення земельної ділянки власникові. Навіть у випадку повернення земельної ділянки від кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до проміжної набувачки, в якої придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі ст. 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Таку ж вимогу може заявити і проміжна набувачка до первинного набувача.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 не позбавлений права звернутися з вимогою про відшкодування завданих збитків до продавця земельної ділянки.

Щодо твердження апелянта про упередженість суду стосовно нього.

Фактично ОСОБА_1 вбачає упередженість суду в тому, що той ухвалив рішення не на його користь та, як він вважає, з порушенням належного йому права власності.

Проте згідно з Академічним тлумачним словником української мови «упередження» - хибна думка, яка складається щодо кого-, чого-небудь наперед, без ознайомлення, та пов`язане з нею відповідне ставлення.

Матеріали цивільної справи, яка переглядається в апеляційному порядку, не містять відомостей про прояви необ`єктивного ставлення місцевого суду до відповідача ОСОБА_1 або ж вияв судом заздалегідь сформованого ставлення до наданих цим відповідачем доказів або його правової позиції.

Критична оцінка з боку суду наданих учасниками справи й досліджених у змагальному процесі відповідно до норм процесуального права доказів, обґрунтоване відхилення судом хибних або недоречних аргументів учасників справи, висловлена судом у рішенні власна правова кваліфікація правовідносин сторін, з якою не погоджуються учасники справи, є правомірною діяльністю суду, а не виявом його упередженого ставлення.

8.3. Щодо оскаржуваного додаткового рішення суду, яким здійснено розподіл судових витрат між сторонами.

Додатковим рішенням суду від 29.11.2023 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ФГ «Юлія» судові витрати в сумі 45372 грн.

Однак суд в мотивувальній частині не вказав які саме витрати складають таку суму. При цьому він відмовив позивачу у стягненні 890,66 грн витрат на забезпечення явки експерта в суд через недоведеність таких витрат.

З цього вбачається, що суд стягнув на користь позивача усі витрати, які вказані у додатку № 1 від 17.03.2023 до договору про надання правової допомоги від 10.01.2023, укладеного між адвокатом Волощуком В. В. та ФГ «Юлія», за виключенням витрат на явку експерта в суд.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України), пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи (п. 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Принцип розподілу судового збору закріплений у ч. 1 ст. 141 ЦПК України, а саме: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір розподіляється між сторонами не залежно від розподілу інших судових витрат.

З матеріалів справи відомо, що в суді першої інстанції позивач сплатив судовий збір за подання до суду позовної заяви в сумі 2692,00 грн (том 1, а. с. 10, 11), за подання заяви про забезпечення позову 1342,00 грн (том 1, а. с. 130), а всього 4034,00 грн.

Докази сплати судового збору у вказаній сумі подано позивачем до суду до ухвалення рішення суду.

Враховуючи, що позов задоволено повністю, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача компенсацію судового збору в цій сумі на користь позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Згідно зі змістом абз. 2, та 3 ч. 8ст. 141 ЦПК докази розміру витрат,які сторонасплатила абомає сплатитиу зв`язкуз розглядомсправи,подаються до суду до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Аналізуючи положення ст. ст. 2, 133, 141, 246 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.01.2024 у справі № 285/5547/2121 сформував такий висновок щодо їх застосування: «…у випадку якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин не подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі;

у разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат».

Отже, за загальним правилом розподілу судових витрат докази розміру витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, подаються до суду до закінчення судових дебатів у справі.

Як виняток, за наявності доведених стороною поважних причин, які об`єктивно перешкоджали їй подати такі докази до закінчення судових дебатів у справі та при умові, що в межах цього строку про це стороною було повідомлено суд, сторона може подати відповідні докази протягом п`ятиденного строку після чого суд може вирішити питання про розподіл судових витрат, ухваливши додаткове рішення.

У позовній заяві позивач вказав, що очікуваний розмір його судових витрат по справі становить 18788,00 грн та надав орієнтовний розрахунок згідно з яким судовий збір 2684,00 грн, витрати на професійну правничу допомогу за 12 годин роботи адвоката 16104 грн (том 1, а. с. 83).

До позовної заяви додано копію договору про надання правничої допомоги від 10.01.2023, укладений між адвокатом Волощуком В. В. і ФГ «Юлія», згідно з п. 4.1 якого гонорар адвоката встановлено у формі погодинної оплати 1342,00 грн за одну годину роботи.

Задовольняючи заяву відповідача про ухвалення додаткового рішення та стягуючи з відповідача на користь позивача компенсацію судових витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді, місцевий суд стягнув компенсацію витрат на підготовку експертного висновку від 01.09.2023 № 9-08/2023 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи по цивільній справі № 385/535/23 на замовлення позивача в сумі 1000,00 грн, які сплачені позивачем згідно з квитанцією 04.09.2024 (том 3, а. с. 239), судовий збір за подання про забезпечення доказів, сплачений згідно з квитанцією від 12.09.2023 (том. 3, а. с. 240), витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 17962,00 грн згідно з описом, наведеним у додатку № 1 від 17.03.2023 до договору про надання правової допомоги від 10.01.2023.

Ухвалюючи додаткове рішення суд не дав оцінку заяві відповідача про зменшення витрат на правову допомогу (том. 3, а. с. 8 12).

Крім того, суд не врахував, що докази сплати вартості експертного висновку (04.09.2024), судового збору за подання заяви про забезпечення доказів (12.09.2023), додаткова угода № 1 від 17.03.2023 до договору про надання правової допомоги від 10.01.2023 були у розпорядженні позивача та його представника до ухвалення рішення суду від 07.11.2023, але не подані ним до закінчення судовихдебатів усуді без зазначення поважності причин їх несвоєчасного подання.

Щодо акта виконаних робіт без дати та номеру (том 3, а.с. 238), то беручи до уваги, що всі судові витрати, пов`язані з розглядом справи описані у додатку № 1 від 17.03.2023 до договору про надання правової допомоги від 10.01.2023,надання йогодо судудля підтвердженнявитрат учасникасправи напрофесійну правничудопомогу неє вкрайнеобхідним. До того ж цей акт також надано до суду після закінчення судових дебатів.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду вважає, що з огляду на відсутність обґрунтування позивача поважності причин не подання ним до закінчення судових дебатів доказів збільшення витрат на професійну правничу допомогу, сплати вартості експертного висновку, сплати судового збору за подання заяви про забезпечення доказів (до того ж у справі така заява від 12.09.2023 чи пізніше відсутні апеляційний суд), суд першої інстанції мав відмовити в задоволенні заяви про стягнення цих витрат.

На відсутність обґрунтування з боку позивача поважності причин несвоєчасного подання ним цих доказів до суду доречно вказував відповідач у своїй заяві про зменшення витрат на професійну правничу допомогу (том 3, а. с. 12), але місцевий суд на таке заперечення уваги не звернув.

Водночас витрати позивача на професійну правничу допомогу, які підтверджені договором від 10.01.2023 (том 1, а. с. 87), орієнтовним розрахунком (том 1, а. с. 83), складеними адвокатом від імені позивача заявами до суду, які містяться у справі, протоколами судових засідань, у який зафіксована участь адвоката Волощука В. В. у розгляді справи, тобто доказами, які подані до ухвалення місцевим судом рішення, підлягають стягненню з відповідача в сумі 16104,00 грн згідно з розрахунком від 25.03.2023 (том 1, а.с. 83).

Колегія суддів апеляційного суду вважає. що такий розмір витрат на професійну правничу допомогу є співмірним зі складність справи з огляду на предмет спору, обсягом виконаної адвокатом роботи та наданих послуг, витраченим ним часом.

9. Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Аргументи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду від 07.11.2023, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки. Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення від 07.11.2023 з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу в цій частині без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Натомість додаткове рішення суду від 29.11.2023 належить змінити, меншивши розмір присудженої позивачу компенсації судових витрат.

10. Про судові витрати

Оскільки суд апеляційної інстанції залишає рішення суду першої інстанції від 07.11.2023 по суті спору без змін, то судові витрати відповідача ОСОБА_1 , пов`язані з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покладаються на нього.

Позивач ФГ «Юлія», на користь якого місцевий суд ухвалив рішення та яке суд апеляційної інстанції залишає незмінним, у заяві про розгляд справи без участі позивача від 24.04.2024 заявив ще й про присудження йому компенсації понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, яку йому надавав адвокат Волощук В. В., в сумі 30820,00 грн (том 3, а.с. 128).

При цьому позивач надав договір про надання правової допомоги від 05.01.2024, укладений між адвокатом Волощуком В. В. і ФГ «Юлія», додаток до вказаного договору від 23.04.2024, розрахунок (детальний опис виконаної ним роботи із зазначенням її вартості, том 3, а. с. 129), акт прийому надання послуг від 23.04.2024, відповідно до яких, вартість послуг та виконаних адвокатом робіт становить 30820,200 грн (том. 3, а. с. 130).

Відповідач та інші учасники справи не подали заяв про неспівмірність витрат позивача на професійну правничу допомогу (ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України), які підлягають розподілу, та не просили про їх зменшення.

Однак, колегія суддів бере до уваги, що в розрахунок включено витрати в сумі 1514 грн за участь адвоката в одному судовому засіданні, але ні в засідання 05.03.2024, ні в засідання 30.04.2024 адвокат Волощук В. В. до суду апеляційної інстанції не з`явився, тож витрати в цій частині є недоведеними.

У зв`язку з цим компенсації підлягають витрати позивача у зв`язку із переглядом справи в суді апеляційної інстанції в сумі 29306 грн.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 та Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про судові витрати у зв`язку із переглядом справи в суді апеляційної інстанції заяв не подали.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 376, 382 - 384ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині скасування рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 07.11.2023 залишити без задоволення, а це рішення суду - без змін.

Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині скасування додаткового рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 29.112023 задовольнити частково, змінивши вказане рішення, а саме: стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь Фермерського господарства «Юлія» (код юридичної особи у ЄДР 31609271) компенсацію судового збору. Сплаченого у зв`язку із розглядом справи в суді першої інстанції в сумі 4034,00 грн та компенсацію витрат на професійну правничу допомогу в сумі 16104,00 грн, а всього 20123 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь Фермерського господарства «Юлія» (код юридичної особи у ЄДР 31609271) компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку із переглядом справи в суді апеляційної інстанції, в сумі 29306 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 16.05.2023.

Учасниксправи,якому повнесудове рішенняне буловручено удень йогопроголошення абоскладення,має правона поновленняпропущеного строкуна касаційнеоскарження,якщо касаційнаскарга поданапротягом тридцятиднів здня врученняйому такогосудового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 3 ст. 394 ЦПК України.

Головуючий О. Л. Карпенко

Судді: С. І. Мурашко

О. І. Чельник