Рішення

від 17.05.2024 по справі 184/887/24

ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 184/887/24

Номер провадження 2/184/841/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2024 рокум. Покров

Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Томаш В.І.,

за участю секретаря судового засідання Михайлової Т.В.,

розглянувши у м. Покров цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ,представник позивача ОСОБА_2 до ПриватногоПідприємства «ВІЗА»«про припиненняправа спільноїчасткової власностіна часткукомплексу будівельта споруд» -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Хомік Євгенія Михайлівна, звернувся з позовом до Приватного підприємства «ВІЗА» та просить суд припинити право спільної часткової власності на 332/2904 частки комплексу будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 271202612121 та визнати за ОСОБА_1 право власності на вбудоване нежитлове приміщення, загальною площею 264,2 кв.м. що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 як самостійний об`єкт нерухомого майна (ідеальну цілу частку). В обґрунтування позовних вимог, ОСОБА_1 зазначає, що є власником 332/2904 частки комплексу будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 271202612121. З метою уточнень технічних характеристик об`єкта нерухомості, ОСОБА_1 звернувся до КП "Нікопольське РБТІ" та 24.04.2024 отримав висновок, відповідно до якого наявна технічна можливість виділу частки з об`єкта нерухомого майна в натурі. Посилається на те, що вирішити питання виділу частки шляхом укладення нотаріально посвідченого договору неможливо, оскільки за даними Державного реєстру речових прав неможливо встановити усіх співвласників приміщення. Зазначає, що існуюча невизначеність створює для нього, як власника, перешкоди у здійсненні права власності. Зокрема, як вказує позивач, він не має можливості укласти договір про постачання електроенергії, адже спільною власністю мають розпоряджатися одночасно усі співвласники (які невідомі). Також позивач вказує, що позбавлений можливості отримати дозвіл на реконструкцію та присвоєння поштової адреси приміщенню, з тих же підстав. Просить суд вирішити справу відповідно до заявлених позовних вимог.

Ухвалою суду від 02.05.2024 відкрито провадження у справі, запропоновано відповідачу та третій особі подати відзив на позов.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, представник позивача надала заяву, в якій просить справу розглянути без участі позивача та її представника, позовні вимоги підтримують у повному обсязі. У встановлений судом строк для подання відзиву на позов від відповідача надійшла заява, за змістом якої відповідач просить справу розглядати за його відсутності, при вирішенні справи покладається на розсуд суду, заперечень проти позову заява не містить.

Відповідно до ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось

Суд, встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, яким надана оцінка в їх сукупності, дійшов таких висновків.

Як вбачається з договору дарування, серія та номер: 1055, виданий 12.04.2024, видавник: Бойко Л.П., приватний нотаріус Нікопольського районного нотаріального округу Дніпропетровської області (копія додається), Приватне підприємство "ВІЗА" передало у власність (подарувало), а ОСОБА_1 прийняв у власність (дар) 332/2904 частки комплексу будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (п`ять), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 271202612121. Частка, що відчужена, має такі характеристики: частина підвалу будівлі гуртожитку літ "Апд", загальною площею 167,9 кв.м. та частина 1 поверху будівлі гуртожитку літ "А-4", загальною площею 96,3 кв.м. Право власності зареєстровано в установленому порядку, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав №374062471 від 12.04.2024, копія якого наявна в матеріалах справи.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №375462496, у Державному реєстрі речових прав містяться записи про право власності позивача на 332/2904 частки об`єкту нерухомого майна за адресою: Дніпропетровська область, Нікопольський р-н, місто Покров, вулиця Героїв України, 5 (п`ять), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 271202612121 та про право власності відповідача на 161/2904 частки цього об`єкта нерухомого майна, що разом становить 493/2904 частки. Відомостей про інших співвласників Державний реєстр речових прав не містить.

Як вбачається з висновку КП "Нікопольське РБТІ" та 24.04.2024 - наявна технічна можливість виділу частки з об`єкта нерухомого майна в натурі. При цьому склад новоутвореного об`єкта нерухомого майна загальною площею 264,2 кв.м. буде: підвал: приміщенні І =11.3 кв.м., приміщення ІІ = 32,3 кв.м., приміщення ІІІ =13,0 кв.м., приміщення ІV =111,3 кв.м. І поверх: сходи VІ=2.2. кв.м., сходи VІІ=9,7 кв.м., коридор 1=9,1 кв..м, санвузол 2= 3,2 кв.м., приміщення 3=11,5 кв.м., приміщення 4=29,6 кв.м., вбудована шафа 5=0,5 кв.м., вбудована шафа 6=0,5 кв.м., приміщення 7=8,7 кв.м., вбудована шафа 8 = 0,5 кв.м., вбудована шафа 9=0,5 кв.м., приміщення 10 = 11,7 кв.м., приміщення 11 = 8,6 кв.м.

Встановивши фактичні обставини, суд керується наступним.

Право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України, в якій установлено форми власності (статті 13, 41, 142, 143), закріплено рівність усіх суб`єктів права власності (статті 1, 13), гарантії права власності та обов`язки власників (статті 13 і 41). Право на захист права власності на певне нерухоме майно в особи виникає на підставі статей 15, 16, 392 ЦК України.

Згідно ст. 317 ч.ч.1,2 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. В той же час, відповідно до ст. 319 ч.ч.1,2 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, а також має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону

Як встановлює ст. 321 ч.ч.1,2 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. При цьому в силу ст. 328 ч.1 ЦК України, право власності набувається на підставах не заборонених законом

Відповідно до ст. 391 ЦК, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948) та Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950). Стаття 17 Загальної декларації проголошує право приватної власності як основне і невідчужуване право людини. Статтею 1 Протоколу №1 (1952) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом.

В силу ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Як зазначено в п.п. 19, 22 Рішення Європейського суду з прав людини про справі «Кечко проти України» (Заява № 63134/00) від 08 листопада 2005 року, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Судом роз`яснено, що поняття «власності», яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права», і, таким чином, як «власність» в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1 (див. Broniowski v. Poland, № 31443/96, пар. 98).

Відповідно до ст. 8 Конституції України - в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно із ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтею 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України - здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зважаючи, що позивач позбавлений можливості в установленому законодавством порядку розпоряджатися належним йому нерухомим майном, суд погоджується, що ефективним способом захисту порушеного права позивача буде застосування принципу верховенства права та захисту права позивача шляхом припинення спільної часткової власності та визнання за позивачем права власності на вбудоване нежитлове приміщення, загальною площею 264,2 кв.м. до складу якого входять: підвал: приміщення І =11.3 кв.м., приміщення ІІ = 32,3 кв.м., приміщення ІІІ =13,0 кв.м., приміщення ІV =111,3 кв.м. І поверх: сходи VІ=2.2. кв.м., сходи VІІ=9,7 кв.м., коридор 1=9,1 кв..м, санвузол 2= 3,2 кв.м., приміщення 3=11,5 кв.м., приміщення 4=29,6 кв.м., вбудована шафа 5=0,5 кв.м., вбудована шафа 6=0,5 кв.м., приміщення 7=8,7 кв.м., вбудована шафа 8 = 0,5 кв.м., вбудована шафа 9=0,5 кв.м., приміщення 10 = 11,7 кв.м., приміщення 11 = 8,6 кв.м. як ідеальну цілу частку (окремий самостійний об`єкт нерухомого майна).

Суд зазначає, що такий спосіб захисту є ефективним, оскільки у відповідності до п. 9 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення суду щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно (в разі задоволення позовних вимог) буде підставою для державної реєстрації прав. Такий спосіб захисту не порушує прав інших осіб та не суперечить закону

Суд зазначає, що обов`язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з`ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склались.

Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2-13, 76-83, 89, 263,265, 268, 353-354 ЦПК України,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_2 до Приватного Підприємства «ВІЗА» «про припинення права спільної часткової власності на частку комплексу будівель та споруд» - задовольнити.

Припинити право спільної часткової власності на 332/2904 частки комплексу будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 271202612121 та визнати за ОСОБА_1 право власності на вбудоване нежитлове приміщення, загальною площею 264,2 кв.м. що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (п`ять), до складу якого входять: підвал: приміщення І =11.3 кв.м., приміщення ІІ = 32,3 кв.м., приміщення ІІІ =13,0 кв.м., приміщення ІV =111,3 кв.м. І поверх: сходи VІ=2.2. кв.м., сходи VІІ=9,7 кв.м., коридор 1=9,1 кв..м, санвузол 2= 3,2 кв.м., приміщення 3=11,5 кв.м., приміщення 4=29,6 кв.м., вбудована шафа 5=0,5 кв.м., вбудована шафа 6=0,5 кв.м., приміщення 7=8,7 кв.м., вбудована шафа 8 = 0,5 кв.м., вбудована шафа 9=0,5 кв.м., приміщення 10 = 11,7 кв.м., приміщення 11 = 8,6 кв.м як самостійний об`єкт нерухомого майна (ідеальну цілу частку)

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 17.05.2024

Суддя Орджонікідзевського міського суду В. І. Томаш