Постанова

від 18.04.2024 по справі 925/476/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" квітня 2024 р. м.Київ Справа№ 925/476/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Тищенко О.В.

Шаптали Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання Щербини А.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 18.04.2024:

від позивача: не з?явився

від відповідача: Гладченко Д.В. (в режимі відеоконференції)

від третьої особи-1: Мельник О.Ю. (в режимі відеоконференції)

від третьої особи-2:не з?явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства "Уманьгаз"

на рішення Господарського суду Черкаської області

від 09.09.2022 (повний текст складено та підписано 19.09.2022)

та на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області

від 30.09.2022 (повний текст складено та підписано 07.10.2022)

у справі №925/476/22 (суддя Спаських Н.М.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Уманьгаз"

до 1. Уманської міської ради

2. Фізичної особи-підприємця Кисіль Ігоря Анатолійовича

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Державного реєстратора Виконавчого комітету Уманської міської ради Ковбасюк Аллу Петрівну

про визнання недійсним та скасування рішення, визнання недійсними результатів земельних торгів, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

До Господарського суду Черкаської області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства "Уманьгаз" з вимогами до Уманської міської ради та до Фізичної особи-підприємця Кисіля Ігоря Анатолійовича про:

- визнання недійсним та скасування рішення Уманської міської ради від 26.02.2021 № 32-8/8 "Про затвердження переліку земельних ділянок комунальної власності Уманської міської ради, права на які виставляються на земельні торги окремими лотами";

- визнання недійсними похідних (прийняті на підставі) незаконного рішення Уманської міської ради від 26.02.2021 № 32-8/8:

· результатів земельних торгів у формі аукціону № 33439, які проведені 28.05.2021 організатором земельних торгів Уманською міською радою, що викладені у формі протоколу земельних торгів від 28.05.2021 № 1 з продажу права оренди земельної ділянки, кадастровий номер:7110800000:04:004:0051;

· договору оренди землі від 28.05.2021, що укладений за результатами земельних торгів між Уманською міською радою та Кисілем І.А., об`єктом оренди за яким є земельна ділянка площею 0,8263 га, кадастровий номер:7110800000:04:004:0051;

скасування рішення від 03.06.2021 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 58520851.

Позовні вимоги узагальнено обґрунтовані порушенням відповідачами права позивача на постійне користування земельною ділянкою, яке перейшло до нього від Управління експлуатації газового господарства. Пояснював, що таке порушення полягає у тому, що частина земельної ділянки, яку передано у користування ФОП Кисілю І.А. накладається на земельну ділянку позивача, що унеможливлює вільне користування нею. Також наполягав, що використання спірної земельної ділянки відповідачем-2 чи будь-якою іншою особою унеможливить користування позивачем своїм майном (комунікації, свердловина, громовідвід), яке розташоване на її території та було доступним для нього в період, коли він сам був орендарем цієї ділянки.

Короткий зміст заперечень проти позову

Відповідач-1 проти позову заперечував, посилаючись на те, що оспорюване позивачем рішення Уманської міської ради від 26.02.2021 № 32-8/8 "Про затвердження переліку земельних ділянок комунальної власності Уманської міської ради, права на які виставляються на земельні торги окремими лотами" прийнято в межах повноважень, є законним та не порушує прав позивача;

- в частині похідних вимог позивачем невірно визначено спосіб захисту.

Відповідач-2 у відзиві проти позову заперечував, посилаючись на те, що:

- із заявлених підстав позову ПрАТ «УМАНЬГАЗ» мали оспорюватися також рішення Уманської міської ради від 15.09.2006 № 4.12-4/5, договір оренди землі від 01.11.2006 та наступні рішення Уманської міської ради та договори оренди землі, якими оформлялося права оренди ПрАТ «УМАНЬГАЗ» земельної ділянки площею 0,8263 га по вул. Дерев`янка, 21, а також рішення Уманської міської ради від 12.02.2021 «Про припинення права користування та вилучення земельної ділянки за адресою: вул. Дерев`янка, 21»;

- між Уманською міською радою та ПрАТ «УМАНЬГАЗ» не було укладено додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 03.12.2012. Натомість згідно з відомостями сформованої 20.05.2021 інформаційної довідки № 257399605 19.02.2021 було проведено державну реєстрацію припинення права ПрАТ «УМАНЬГАЗ» оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7110800000:04:004:0051 на підставі рішення Уманської міської ради № 21-7/8 від 12.02.2021 «Про припинення права користування та вилучення земельної ділянки за адресою: вул. Дерев`янка, 21»;

- ПрАТ «УМАНЬГАЗ» не надало місцевому господарському суду доказів державної реєстрації за ним права власності на грозозахист, який за твердженням ПрАТ «УМАНЬГАЗ» розташовувався на спірній частині площею 0,4388 га земельної ділянки 3,5469 га, на яку видавався державний акт на право постійного користування землею Управлінню експлуатації газового господарства;

- ПрАТ «УМАНЬГАЗ» обраний неналежний спосіб захисту своїх прав.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 09.09.2022 у позові відмовлено повністю.

Судове рішення мотивовано тим, що позивачем не доведено, що він є правонаступником Управління експлуатації газового господарства, якому було надано право постійного користування земельною ділянкою площею 3, 5469 га за адресою: Черкаська обл., м. Умань, вул. Дерев`янка, 19. Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не впливає на припинення подальшого існування спірної земельної ділянки як об`єкта, що може бути передано в оренду будь-якій іншій особі з тими ж наслідками, з якими незгоден позивач стосовно орендаря Кисіль І.А.

Короткий зміст додаткового рішення

Додатковим рішенням Господарського суду Черкаської області від 30.09.2022 прийнято у справі додаткове рішення.

Стягнуто з приватного акціонерного товариства "Уманьгаз" на користь фізичної особи-підприємця Кисіль Ігоря Анатолійовича - 50 000,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Уманьгаз" на рішення та додаткове рішення, узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Уманьгаз" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції не забезпечено всебічне та повне з`ясування обставин справи та неправильно застосовано норми матеріального права. Так, скаржник стверджує, що він є правонаступником Управління експлуатації газового господарства, а тому йому належить право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 3, 5469 га за адресою: Черкаська обл., м. Умань, вул. Дерев`янка, 19. Апелянт зазначає, що відповідач-1, прийнявши рішення щодо передачі в оренду земельної ділянки за адресою: м. Умань, вул. Дерев`янка, 21, до припинення права позивача на постійне користування земельною ділянкою за адресою: м. Умань, вул. Дерев`янка, 19, порушив право позивача самостійно господарювати на частині належній йому на праві постійного користування земельній ділянці в тій її частині, на яку накладається земельна ділянка за адресою: м. Умань, вул. Дерев`янка, 21.

Стосовно додаткового рішення скаржник вказує на те, що у разі задоволення апеляційної скарги позивача щодо скасування рішення від 09.09.2022, додаткове рішення від 30.09.2022 теж підлягає скасуванню.

Рух справи

Постановою від 17.10.2023 Північний апеляційний господарський суд рішення місцевого господарського суду скасував, позов ПрАТ "Уманьгаз" задовольнив, а саме:

- визнано недійсним та скасувати рішення Уманської міської ради від 26.02.2021 № 32-8/8 "Про затвердження переліку земельних ділянок комунальної власності Уманської міської ради, права на які виставляються на земельні торги окремими лотами";

- визнано недійсними результати земельних торгів у формі аукціону № 33439, які проведені 28.05.2021 організатором земельних торгів Уманською міською радою, що викладені у формі протоколу земельних торгів від 28.05.2021 № 1 з продажу права оренди земельної ділянки, кадастровий номер:7110800000:04:004:0051;

- визнано недійсним договір оренди землі від 28.05.2021, укладений за результатами земельних торгів між Уманською міською радою та фізичною особою-підприємцем Кисіль Ігорем Анатолійовичем , об`єктом оренди за яким є земельна ділянка площею 0,8263 га, кадастровий номер:7110800000:04:004:0051;

- скасовано рішення від 03.06.2021 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 58520851;

- стягнуто з Уманської міської ради на користь Приватного акціонерного товариства "Уманьгаз" 14886,00 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.

Також суд апеляційної інстанції скасував і додаткове рішення місцевого суду.

Апеляційний суд не погодився із зауваженнями господарського суду першої інстанції щодо правонаступництва позивача і вказав, що в матеріалах цієї справи є Висновок експерта за результатами проведення земельно-технічного дослідження від 09.02.22 № 0902/2, мотивувальна частина якого містить твердження експерта про те, що ПрАТ "Уманьгаз" є правонаступником Управління. Враховуючи що вказаний висновок експерта та надані Позивачем для дослідження матеріали учасниками справи не заперечувались, дослідження проводилось судовим експертом, яка має відповідну кваліфікацію та попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, апеляційний суд прийняв до уваги твердження експерта про те, що ПрАТ "Уманьгаз" є правонаступником Управління і за таких обставин факт правонаступництва позивача визнав доведеним.

Оскільки ПрАТ "Уманьгаз" є правонаступником Управління, отже до нього перейшло право постійного користування земельною ділянкою, яка раніше надавалася останньому.

В силу приписів Земельного кодексу України право, постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 цього Кодексу, перелік яких є вичерпним. Водночас жодної із передбачених цієї статтею підстав для припинення права постійного користування Позивача на земельну ділянку у спірних правовідносинах не було.

За наведеного, прийняттям оскаржуваного рішення від 26.02.2021 № 32-8/8 "Про затвердження переліку земельних ділянок комунальної власності Уманської міської ради, права на які виставляються на земельні торги окремими лотами" Уманська міська рада незаконно припинила право постійного землекористування ПрАТ "Уманьгаз" частиною земельної ділянки, що суперечить приписам земельного законодавства і є підставою для скасування такого рішення, тобто задоволення відповідної позовної вимоги. Інші позовні вимоги по суті є похідними від незаконного та протиправного рішення Відповідача-1, а тому також підлягають задоволенню.

При цьому обрані позивачем способи захисту права прямо передбачені законодавством, є належними і з огляду на суть спірних правовідносин є вони й ефективними, адже захистять порушене право постійного землекористувача.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.02.2024 у справі № 925/476/22 касаційні скарги Уманської міської ради і Фізичної особи-підприємця Кисіля Ігоря Анатолійовича задоволено частково, а саме:

- постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2023 у справі № 925/476/22 скасовано;

- справу № 925/476/22 направлено на новий розгляд до господарського суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що:

- як слідує із оскаржуваної постанови юридичний факт переходу від Управління експлуатації газового господарства до ПрАТ "Уманьгаз" усіх прав і обов`язків (в тому числі права користування земельною ділянкою) судом апеляційної інстанції було установлено на підставі Висновку експерта за результатами проведення земельно-технічного дослідження від 09.02.22 № 0902/2, мотивувальна частина якого містить твердження експерта про те, що Позивач є правонаступником експлуатації газового господарства;

- тобто, як підставно стверджують скаржники у касаційних скаргах, суд апеляційної інстанції в основу оскаржуваної постанови поклав висновок експерта, який висловився щодо питань права, що статтею 98 ГПК України прямо заборонено. Важливо відмітити також, що питання переходу до Позивача прав і обов`язків Управління експлуатації газового господарства взагалі не було предметом експертного дослідження, адже на вирішення експерту землевпоряднику ставились питання лише накладки земельних ділянок та його розміру;

- звідси обґрунтованими є доводи касаційних скарг про те, що суд апеляційної інстанції встановив суттєві для цієї справи обставини на підставі недопустимого доказу. Та більше того, із обґрунтувань апеляційного суду слідує, що до висновків про правонаступництво ПрАТ "Уманьгаз" він дійшов не самостійно (на підставі оцінки зібраних у справі доказів), а порушивши положення статті 107 ГПК України з посиланням на висновок експерта прийняв їх як данність;

- при цьому суд касаційної інстанції відмічає, що апеляційному господарському суду на новому розгляді справи необхідно надати оцінку усім наявним у справі доказам та установленим на їх підставі юридичним фактам, які підтверджують / не підтверджують обставини правонаступництва ПрАТ "Уманьгаз" у спірних правовідносинах. Ураховуючи ж специфіку цих відносин, а також значний проміжок часу, протягом якого вони сформувалися, Верховний Суд звертає увагу також на необхідності дотримання у цій частині введеного у ГПК України стандарту доказування "вірогідність доказів", який закріплено у статті 79;

- у цій частині заслуговує на увагу та з`ясування також поведінка Уманської міської ради, як органу місцевого самоврядування на відповідній території, якої воно дотримувалось в ході довгих правовідносин із Позивачем;

- оскільки під час здійснення касаційного провадження підтвердилася наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, з`ясувалося ігнорування судом апеляційної інстанції обставин добровільного й ініційованого ПрАТ "Уманьгаз" входження в оренді правовідносини, суд касаційної інстанції і з цих підстав доходить висновку про необхідність направлення цієї справи на новий розгляд задля усунення виявлених дефектів апеляційного провадження;

- оскільки суд апеляційної інстанції в ході здійснення апеляційного провадження у цій справі допустився ряду наведених вище порушень правових норм і як наслідок не встановив обставин, які дають можливість стверджувати про наявність порушеного права Позивача у спірних правовідносинах, суд касаційної інстанції вважає передчасними його висновки й щодо ефективності обраного ПрАТ "Уманьгаз" способу захисту. Співставлення ж висновків попередньої судової інстанції із вже наявними висновками суду касаційної інстанції колегія суддів наразі здійснити не може, позаяк таке співставлення знаходиться у прямій залежності від вагомих обставин справи (наявність / відсутність порушеного права постійного користування), які апеляційному суду ще належить встановити на новому розгляді.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.02.2024 для розгляду апеляційних скарг Приватного акціонерного товариства "Уманьгаз" на рішення Господарського суду Черкаської області від 09.09.2022 та додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 30.09.2022 у справі №925/476/22, визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Тищенко О.В., Гончаров С.А.

В свою чергу, головуючий суддя Станік С.Р. з 15.02.2024 по 18.02.2024 включно перебував на лікарняному, з 19.02.2024 по 01.03.2024 перебував у відпустці і вирішення питання стосовно призначення даної справи здійснюється після виходу судді з відпустки.

У зв`язку з перебуванням з 15.04.2024 по 26.04.2024 включно у відпустці судді Гончарова С.А., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, здійснити розгляд справи у визначеному складі - неможливо.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 17.04.2024 справу № 925/476/22 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді: Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2024 призначено до розгляду в судовому засіданні 18.04.2024 справу № 925/476/22 за апеляційними скаргами Приватного акціонерного товариства "Уманьгаз" на рішення Господарського суду Черкаської області від 09.09.2022 та додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 30.09.2022.

Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2024 заяви Уманської міської ради (предст. Гладченко Д.В. ) та Фізичної особи-підприємця Кисіль І.А. (адв. Мельник О.Ю.) про участь у судовому засіданні, яке призначено на 18.04.2024 об 12 год. 00 хв. по справі № 925/476/22 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів - задоволено.

Короткий зміст відзиву Уманської міської ради на апеляційну скаргу, поданий під час нового розгляду справи

18.03.2024 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача-1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, і який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду з огляду на ст. ст. 119, 263 Господарського процесуального кодексу України, і у якому відповідач-1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Доводи відповідача-1 у відзиві зводяться до того, що:

- позовна заява з встановленими позовними вимога подана передчасно, оскільки визнання позовних вимог не відновить приватні права позивача, оскільки земельна ділянка площею 0,8263 га (кадастровий номер 7110800000:04:004:0051) за адресою: вул. Дерев`янка, 21 після задоволення позову залишиться сформована та на переконання позивача, частково накладеною; крім того, організацією розроблення проекту відведення земельної ділянки, площею 0,8263 га, кадастровий номер: 7110800000:04:004:0051, яка в подальшому на переконання позивача порушує їх майнове прав та частково накладається на земельну ділянку постійного користування, займався саме позивач;

- позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права; обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не впливає на припинення подальшого існування спірної земельної ділянки як об`єкта, що може бути передано в оренду будь-якій іншій особі з тими ж наслідками, з якими незгоден позивач стосовно орендаря Кисіль І.А. ;

- питання переходу до ПрАТ «УМАНЬГАЗ» прав та обов`язків Управління експлуатації газового господарства взагалі не було предметом експертного дослідження експерта Окрепки А.І., адже на вирішення експерту землевпоряднику ставились питання лише накладки земельних ділянок та його розміри;

- якщо виходити з доведеності обставини правонаступництва ПpAT «УМАНЬГАЗ» після Управління експлуатації газового господарства, якому видавався державний акт на право постійного користування землею, та, відповідно, переходу права постійного користування землею від Управління експлуатації газового господарства до ПpAT «УМАНЬГАЗ», ПpAT «УМАНЬГАЗ» втратило право постійного користування на частину земельної ділянки, площею 0,4388 га земельної ділянки 3,5469 га, на яку видавався державний акт, з моменту переоформлення ПpAT «УМАНЬГАЗ» права постійного користування цією спірною частиною у право оренди земельною ділянкою для влаштування комплексу по обслуговуванню туристів по АДРЕСА_1 площею 0,8263 га на підставі договору оренду землі від 01.11.2006.

Короткий зміст відзиву Фізичної особи-підприємця Кисіль Ігоря Анатолійовича на апеляційну скаргу, поданий під час нового розгляду справи

22.03.2024 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, і який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду з огляду на ст. ст. 119, 263 Господарського процесуального кодексу України, і у якому відповідач-2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Доводи відповідача-2 у відзиві зводяться до того, що:

- у висновках за результатами експертного дослідження судовий експерт Окрепка А.І. виходила з того, що право постійного користування земельною ділянкою площею 3,5469 га по вул. Дерев`янка, 19, на яку видавався державний акт на право постійного користування землею Управлінню експлуатації газового господарства, перейшло до ПрАТ «УМАНЬГАЗ», проте, ні матеріали справи, ні наявний у справі висновок експерта за результатами земельно-технічного дослідження від 09.02.2022 № 0902/22 не містять документів, дослідженням яких судовий експерт Окрепка А.І. дійшла висновку про правонаступництво ПрАТ «УМАНЬГАЗ» після Управління експлуатації газового господарства, а також фактично експертом вирішено питання права, що не входить до меж експертного дослідження;

- приймаючи поставу від 07.02.2024 Верховний Суд звернув увагу, що у постанові від 28.08.2019 у справі № 911/2867/1 Верховний Суд вже висновував про припинення права постійного користування на земельну ділянку у зв`язку із його добровільним переоформленням землекористувачем на строкове право оренди;

- оспорювання ПрАТ «УМАНЬГАЗ» набутого фізичною особою Кисілем І.А. права оренди земельної ділянки площею 0,8263 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 7110800000:04:004:0051, з підстав наявності у ПрАТ «УМАНЬГАЗ» права постійного користування земельною ділянкою площею 3,5469 га по вул. Дерев`янка, 19, суперечить попередній поведінці ПрАТ «УМАНЬГАЗ», яке свідомо та добровільно переоформило право постійного користування частиною площею 0,4388 га цієї ділянки у право оренди земельною ділянкою площею 0,8263 га для влаштування комплексу по обслуговуванню туристів по АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 7110800000:04:004:0051. Таке оспорювання суперечить закріпленій у пункті 6 статті 3 ЦК України засаді розумності цивільного законодавства і має призводити до припинення права на оспорювання;

- із заявлених підстав позову ПрАТ «УМАНЬГАЗ» мали оспорюватися також рішення Уманської міської ради від 15.09.2006 № 4.12-4/5, договір оренди землі від 01.11.2006 та наступні рішення Уманської міської ради та договори оренди землі, якими оформлялося права оренди ПрАТ «УМАНЬГАЗ» земельної ділянки площею 0,8263 га по вул. Дерев`янка, 21, а також рішення Уманської міської ради від 12.02.2021 «Про припинення права користування та вилучення земельної ділянки за адресою: вул. Дерев`янка, 21»;

- перед подачею Кисілем І.А. заяви про участь у земельних торгах щодо набуття права оренди земельної ділянки площею 0,8263 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 7110800000:04:004:0051), за цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, 20.05.2021 адвокатом Мельником О.Ю. у зв`язку з наданням правничої допомоги Кисілю І.А. було сформовано інформаційну довідку № 257399605 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна;

- згідно з відомостями сформованої 20.05.2021 інформаційної довідки № 257399605 18.02.2020 проведено державну реєстрацію змін до права ПрАТ «УМАНЬГАЗ» оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7110800000:04:004:0051, якими на підставі додаткової угоди між Уманською міською радою та ПрАТ «УМАНЬГАЗ» від 24.06.2019 про поновлення терміну дії договору оренди землі від 03.12.2012 було змінено строк дії договору оренди землі від 03.12.2012 з 26.11.2017 на 28.08.2020;

- відповідно до пункту 8 договору оренди землі від 03.12.2012 після закінчення його строку орендар має переважне право поновлення договору на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. В іншому випадку договір поновленню не підлягає. Між Уманською міською радою та ПрАТ «УМАНЬГАЗ» не було укладено додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 03.12.2012. Натомість згідно з відомостями сформованої 20.05.2021 інформаційної довідки № 257399605 19.02.2021 було проведено державну реєстрацію припинення права ПрАТ «УМАНЬГАЗ» оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7110800000:04:004:0051 на підставі рішення Уманської міської ради № 21-7/8 від 12.02.2021 «Про припинення права користування та вилучення земельної ділянки за адресою: вул. Дерев`янка, 21»;

- ПрАТ «УМАНЬГАЗ» не надало місцевому господарському суду доказів державної реєстрації за ним права власності на грозозахист, який за твердженням ПрАТ «УМАНЬГАЗ» розташовувався на спірній частині площею 0,4388 га земельної ділянки 3,5469 га, на яку видавався державний акт на право постійного користування землею Управлінню експлуатації газового господарства;

- ПрАТ «УМАНЬГАЗ» обраний неналежний спосіб захисту своїх прав;

- обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76).

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

В судове засідання 18.04.2024 з`явились представники: відповідача-1 - Уманської міської ради та відповідача-2 - ФОП Кисіль І.А., які приймали участь в режимі відеоконференції.

Позивач (скаржник) - ПрАТ «УМАНЬГАЗ» та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Державний реєстратор Виконавчого комітету Уманської міської ради Ковбасюк Алла Петрівна, в судове засідання представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Від Державного реєстратора Виконавчого комітету Уманської міської ради Ковбасюк Алли Петрівни відзивів на апеляційні скарги - не надходило.

Від позивача - (скаржника) - ПрАТ «УМАНЬГАЗ» через канцелярію Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване неможливістю представника взяти участь в судовому засіданні внаслідок участі в іншій справі.

Суд апеляційної інстанції дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши думку присутніх представників учасників справи, дійшов висновку, що заявлене клопотання задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

У відповідності до вимог ч. 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники учасників справи, що не з`явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Також, суду апеляційної інстанції не надано доказів, що представник позивача є єдиним представником, а також і те, що саме адвоката Беленкову В.В. направлено до іншого суду для участі в іншому судовому засіданні.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка представників учасників справи у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що підстави для відкладення розгляду апеляційної скарги у зв?язку з неявкою, зокрема, представника позивача - відсутні, а тому заявлене позивачем клопотання про відкладення розгляду справи судом відхиляється як необгрунтоване.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні 18.04.2024 заперечував проти доводів апеляційних скарг, просив залишити рішення суду першої інстанції та додаткове рішення - без змін як такі, що ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні 18.04.2024 заперечував проти доводів апеляційних скарг, просив залишити рішення суду першої інстанції та додаткове рішення - без змін як такі, що ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, і що перевірено судом апеляційної інстанції, 24.06.1994 на підставі рішення міськвиконкому Ради народних депутатів Уманської міської ради від 15.04.1994 № 120 Управлінню експлуатації газового господарства (далі - Управління) було надано право постійного користування земельною ділянкою площею 3,5469 га за адресою: Черкаська обл., м. Умань, вул. Дерев`янка, 19 та було видано державний акт на право постійного користування землею, серія ЧР 23-62.

Вказаний Акт було зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 13.

В подальшому рішенням Уманської міської ради № 4.12-4/5 від 01.11.2006 земельну ділянку площею 0,8263 га (кадастровий номер 7110800000:04:004:0051), яку сформовано, зокрема, за рахунок частини земельної ділянки, яка надавалась Управлінню було передано позивачу в тимчасове користування з цільовим призначенням "Для влаштування комплексу по обслуговуванню туристів", з наданням адреси - м. Умань, вул. Дерев`янка, 21.

Рішенням Уманської міської ради від 26.11.2012 № 3.11-30/6 позивачеві продовжено термін користування земельною ділянкою площею 0,8263 га (кадастровий номер 7110800000:04:004:0051), за адресою м. Умань, вул. Дерев`янка, 21.

На підставі рішення Уманської міської ради від 26.11.2012 між ПрАТ "Уманьгаз" та Уманською міською радою укладено договір оренди від 03.12.2012, за умовами якого позивачу було передано в строкове платне користування земельну ділянку площею 0,8263 га (кадастровий номер 7110800000:04:004:0051) за адресою м. Умань, вул. Дерев`янка, 21.

Рішенням від 28.08.2018 Уманською міською радою поновлено термін оренди земельної ділянки (кадастровий номер 7110800000:04:004:0051). Строк дії вказаного договору оренди із позивачем пролонгувався до 28.08.2020.

У зв`язку із закінченням строку дії договору від 03.12.2012, рішенням Уманської міської ради від 12.02.2021 № 21-7/8 було припинено право користування позивача та вилучено земельну ділянку площею 0,8263 га (кадастровий номер 7110800000:04:004:0051) за адресою: м. Умань, вул. Дерев`янка, 21.

Уманською міською радою прийнято рішення від 26.02.2021 № 32-8/8 "Про затвердження переліку земельних ділянок комунальної власності Уманської міської ради, права на які виставляються на земельні торги окремими лотами".

У пункті 2 зазначеного рішення вирішено продати право оренди на земельну ділянку, зазначену в переліку до цього рішення, шляхом проведення земельних торгів у формі аукціону.

28.05.2021 були проведені земельні торги у формі аукціону № 33439, результати яких були викладені у формі протоколу земельних торгів від 28.05.2021 № 1 з продажу права оренди земельної ділянки, кадастровий номер: 7110800000:04:004:0051, розташованої за адресою м. Умань, вул. Дерев`янка, 21.

За результатами земельних торгів вказана земельна ділянка була передана в оренду ФОП Кисілю І.А. за договором оренди землі від 28.05.2021.

Право оренди землі за відповідачем-2 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав.

Вважаючи рішення Уманської міської ради від 26.02.2021 № 32-8/8 та похідні від нього правочини та реєстраційні дії незаконними, ПрАТ "Уманьгаз" звернулося до господарського суду з позовом у цій справі з вимогами про:

- визнання недійсним та скасування рішення Уманської міської ради від 26.02.2021 № 32-8/8 "Про затвердження переліку земельних ділянок комунальної власності Уманської міської ради, права на які виставляються на земельні торги окремими лотами";

- визнання недійсними похідних (прийняті на підставі) незаконного рішення Уманської міської ради від 26.02.2021 № 32-8/8 результатів земельних торгів у формі аукціону № 33439, які проведені 28.05.2021 організатором земельних торгів Уманською міською радою, що викладені у формі протоколу земельних торгів від 28.05.2021 № 1 з продажу права оренди земельної ділянки, кадастровий номер:7110800000:04:004:0051; договору оренди землі від 28.05.2021, що укладений за результатами земельних торгів між Уманською міською радою та ФОП Кисіль І.А. , об`єктом оренди за яким є земельна ділянка площею 0,8263 га, кадастровий номер:7110800000:04:004:0051;

- скасувати рішення від 03.06.2021 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 58520851.

Також, позивачем до матеріалів справи надано висновок експерта Окрепкої А.І. за результатами проведення земельно-технічного дослідження від 09.02.2022 № 0902/22, виконаний на замовлення позивача, в якому експертом надано відповіді на поставлені позивачем питання.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно із ст.316 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. (ч. 1). Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

Розглянувши доводи апеляційних скарг позивача на рішення та додаткове рішення, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а також враховуючи приписи ст. 316 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей" .

У відповідності до положень ст. 7 Земельного кодексу України 1990 року, який був чинним на час видачі Державного акту, визначено, що користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.

У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності:

громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства;

сільськогосподарським підприємствам і організаціям;

громадським об`єднанням;

релігійним організаціям;

промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям;

організаціям, зазначеним у статті 70 цього Кодексу, для потреб оборони;

для ведення лісового господарства спеціалізованим підприємствам;

житловим, житлово-будівельним, гаражно-будівельним і дачно-будівельним кооперативам;

спільним підприємствам, міжнародним об`єднанням і організаціям з участю українських, іноземних юридичних і фізичних осіб, підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам.

Статтею 23 Земельного кодексу України 1990 року визначалося, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

В статуті позивача (а.с. 27 том 1) передбачено, що ПрАТ "Уманьгаз" засновано на підставі рішення РВ ФДМУ по Черкаській області від 05.02.1997 року № 669-АТ шляхом перетворення Державного підприємства по газопостачанню та газифікації "Уманьгаз" у ВАТ "Уманьгаз". При цьому позивач у відповідності до п. 1.2.1. Статуту є повним та виключним правонаступником всіх набутих майнових і немайнового характеру прав та обов`язків Державного підприємства по газопостачанню та газифікації "Уманьгаз", ВАТ "Уманьгаз" , ПАТ "Уманьгаз".

Позивач вказував, що до нього, як до правонаступника Управління експлуатації газового господарства, перейшли всі права на постійне користування землею, щодо якої видано Державний акт (а.с. 30 том 1).

У відповідності до ст. 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

За правилами ст. 107 Цивільного кодексу України, кредитор може вимагати від юридичної особи, що припиняється, виконання зобов`язань якої не забезпечено, припинення або дострокового виконання зобов`язання, або забезпечення виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом. Після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами.

Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом. Порушення положень частин другої та третьої цієї статті є підставою для відмови у внесенні до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державній реєстрації створюваних юридичних осіб - правонаступників.

Відповідно до статті 125 чинного Земельного кодексу України № 2768-111 від 25.10.2001, право власності на земельну ділянку, а також і право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 нього Кодексу передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав па нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У частині третій статті 3 цього Закону встановлено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Пунктом 6 Розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України № від 25.10.2001 визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Поряд з цим обов`язок переоформлення права користування земельною ділянкою міститься у пункті 6 Перехідних положень Земельного кодексу України № 2768-125.10.2001, що визнаний неконституційним на підставі рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005.

Конституційний Суд України рішенням від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (справа 17/2005) визнав неконституційним положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України №2768-111 від 25.10.2001 щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди юридичних осіб, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але відповідно до норм Земельного кодексу України не можуть мати їх на такому праві - без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

При цьому Конституційний Суд України вказав на наступне:

-пункт 6 Перехідних положень Кодексу зобов`язує громадян та юридичних осіб переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на земельні ділянки. При переоформленні права постійного користування у довгострокову оренду її строк визначається «відповідно до закону», що є неконкретним у зв`язку із невизначеністю цього закону, як і закону, який встановив би порядок переоформлення, Конституційний Суд України вважає, що встановлення обов`язку переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди, до 1 січня 2008 року потребує врегулювання механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини другої 14, частини другої статті 41 Конституції України;

-у зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення, громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку:

-громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що пункт 6 Перехідних положень Кодексу через відсутність встановленого порядку переоформлення права власності або оренди та унеможливлення безоплатного проведення робіт із землеустрою і виготовлення технічних матеріалів та документів для переоформлення права постійного користування земельною ділянкою на право власності або оренди в строки, визначені Кодексом, суперечить положенням частини четвертої статті 13, частини другої статті 14, частини третьої Конституційний Суд України дійшов висновку, що пункт 6 Перехідних положень Кодексу через відсутність встановленого порядку переоформлення права власності або оренди та унеможливлення безоплатного проведення робіт із землеустрою і виготовлення технічних матеріалів та документів для переоформлення права постійного користування земельною ділянкою на право власності або оренди в строки, визначені Кодексом, суперечить положенням частини четвертої статті 13, частини другої статті 14, частини третьої частини першої статті 24, частин першої, другої, четвертої статті 41 Конституції України.

При цьому Конституційний Суд України вказав на те, що юридичні особи на цій підставі не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою. Таким чином, документ, яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою (державний акт на право постійного користування землею), виданий відповідно до законодавства, яке діяло раніше, є дійсним та залишається чинним.

Згідно з пунктом 3 статті 151-2 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Крім того, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 15.11.2021 № 906/620/19 дійшов висновку, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення цього права в інший правовий титул. Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду.

Відповідач-1- Уманська міська рада вважає не доведеним належними і допустимими доказами факт правонаступництва позивача і, як наслідок, не доведеними його права на земельну ділянку щодо якої видано Державний акт, а відповідач-2 наголошував, що перехід до позивача прав на земельну ділянку по Державному акту є можливим, за умови доведеності правонаступництва позивача за Управлінням експлуатації газового господарства.

Згідно положень п.29,30) ч. 2 ст. 9 ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу: дані про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа; дані про юридичних осіб - правонаступників.

Правонаступництво - це перехід суб`єктивного права і обов`язку від однієї особи до іншої (правонаступника) в порядку похідного правонабуття. Перехід суб`єктивних прав і обов`язків від одного суб`єкта до іншого відбувається через набуття суб`єктивного права та/чи суб`єктивного обов`язку однією особою і, відповідно, їх втрату іншою. Однак при цьому спостерігається зв`язок між набутими суб`єктивними правами і обов`язками та правовідносинами, в яких перебував їх носій-попередник, з іншими особами, в силу чого і було можливе їх існування.

Здійснення правонаступництва є результатом наявності визначеного юридичного складу, тобто сукупності юридичних фактів, необхідних і достатніх для того, щоб отримати відповідний ефект - наступництво в правах та обов`язках.

У постанові Верховного Суду від 19.12.2023 у справі № 911/2799/20 виснувано, що питання факту це питання про те, чи була наявна/відсутня певна обставина, що має значення для вирішення певного спору. Фактичні обставини встановлюються через доказування. Доказування дає змогу відтворити той чи інший фрагмент дійсності в асортименті значущості для справи (предмет доказування). Юридична ж кваліфікація фактичних обставин здійснюється через співвіднесення певної обставини з певними юридичними нормами. Отже, юридичний факт передбачена нормами права конкретна життєва обставина (дія, подія), котра є підставою для настання певних юридичних наслідків. Життєвий факт набуває ознак юридичного внаслідок юридичної кваліфікації, правозастосування. Таким чином, юридичний (правовий) факт - це той же самий життєвий факт, але в контексті наявності його правової регламентації.

Звідси питання правонаступництва безумовно є питанням права в тому розумінні, що вирішується судом як наслідок застосування матеріальних норм до конкретних обставин (реорганізація юридичної особи, відступлення права і тп), тобто перетворює життєвий факт у юридичний, надаючи йому правового значення.

Згідно із частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи суд встановлює на підставі доказів.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (частина друга статті 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України ("допустимість доказів") обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Водночас висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права (частина перша - друга статті 98 Господарського процесуального кодексу України).

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 104 Господарського процесуального кодексу України).

Як зазначалось вище, у матеріалах справи наявний висновок експерта за результатами земельно-технічного дослідження від 09.02.2022 № 0902/22, виконаний судовим експертом Окрепкою А.І. на замовлення ПрАТ «УМАНЬГАЗ».

На вирішення експертного дослідження ПрАТ «УМАНЬГАЗ» були поставлені наступні питання:

1. Яка конфігурація, проміри та площа земельної ділянки № 1 згідно державного акту на право постійного користування землею, серія та номер: ЧР 23-62 від 24.06.1994, видавник: Уманська міська рада народних депутатів, що знаходиться по вул. Дерев`янка, 19 в м. Умань Черкаської обл. та перебуває в користуванні ПрАТ «УМАНЬГАЗ»?

2. Чи є порушення меж земельної ділянки, що знаходиться по вул. Дерев`янка, 19 в м. Умань Черкаської обл. та перебуває в користуванні ПрАТ «УМАНЬГАЗ» відповідно до правовстановлюючих документів: державного акту на право постійного користування землею, серія та номер: ЧР 23-62 від 24.06.1994, видавник: Уманська міська рада народних депутатів (ділянка № 1), та документації із землеустрою: справи по відновленню меж землекористування, відведеного в постійне користування Управлінню експлуатації газового

господарства по вул. Дерев`янка, 19, м. Умань, видавник: Держкомзем України, 1994 р.?

Якщо так, то які координати, конфігурація, відстані та розміри частин земельної ділянки, де має місце порушенням меж земельної ділянки?

За результатами експертного дослідження, висновок експерта за результатами земельно-технічного дослідження від 09.02.2022 № 0902/22, виконаний судовим експертом Окрепкою А.І. , містить наступні відповіді:

По питанню № 1: Конфігурація, лінійні проміри, площа земельної ділянки, що відображає фактичне землекористування ПрАТ «УМАНЬГАЗ» описані в дослідницькій частині висновку та схематично зображені в Додатку № 1, № 2 до висновку.

По запитанню № 2: Земельна ділянка, яка перебуває в оренді гр. Кисіля І.А. по вул. Дерев`янка, 21 в м. Умань Черкаської обл. згідно каталогу координат, що міститься в національній кадастровій системі, частково накладається на земельну ділянку площею 3,5469 га, що перебуває у користуванні ПрАТ «УМАНЬГАЗ» відповідно до координат поворотних точок, що містяться в документації із землеустрою, та на підставі якої сформований державний акт на право постійного користування землею, серія та номер: ЧР 23-62 від 24.06.1994, видавник: Уманська міська рада народних депутатів. Площа накладення становить 0,4388 га. Площа фактичного землекористування земельною ділянкою, що перебуває в користуванні ПрАТ «УМАНЬГАЗ» становить 2,3322 га. Каталог координат, лінійні проміри, конфігурація частини земельної ділянки, де має місце накладення земельних ділянок, описані в дослідницькій частині висновку та схематично зображені в Додатку № 1 до цього висновку.

Отже, у висновках за результатами експертного дослідження судовий експерт Окрепка А.І. виходила з того, що право постійного користування земельною ділянкою площею 3,5469 га по вул. Дерев`янка, 19, на яку видавався державний акт на право постійного користування землею Управлінню експлуатації газового господарства, перейшло до ПрАТ «УМАНЬГАЗ».

В свою чергу, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

У перевірці й оцінці експертного висновку господарським судам слід з`ясовувати: чи було додержано вимоги законодавства у призначенні та проведенні судової експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; компетентність експерта, якщо проведення судової експертизи доручено окремій особі, і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком судової експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи. Вказану правову позицію викладено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 15.06.2021 у справі № 916/2479/17.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про судову експертизу», незалежно від виду судочинства судовий експерт зобов`язаний провести повне дослідження і дати обґрунтований та об`єктивний письмовий висновок.

Відповідно до пункту 4 розділу III Інструкції про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах від 12.12.2011 № 3505/5, судовий експерт здійснює судово-експертну діяльність тільки з тих видів судових експертиз і експертних спеціальностей, які зазначені у свідоцтві про присвоєння кваліфікації судового експерта.

Виходячи з положень пункту 2.3 розділу II Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень від 08.10.98 № 53/5, експерту забороняється вирішувати питання, які виходять за межі спеціальних знань експерта та з`ясування питань права і надавати оцінку законності проведення процедур, регламентованих нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 98 Господарського процесуального кодексу України, предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, дійшов висновку, що матеріали справи не містять належних, допустимих доказів в розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України в підтвердження юридичного факту переходу від Управління до ПрАТ "Уманьгаз" усіх прав і обов`язків (в тому числі права користування земельною ділянкою) , а Висновок експерта за результатами проведення земельно-технічного дослідження від 09.02.22 № 0902/2, мотивувальна частина якого містить твердження експерта про те, що позивач є правонаступником Управління - не є допустимим доказом в розумінні ст. 77 Господарського процесуального кодексу України щодо такого правонаступництва в контексті спірних правовідносин щодо прав на земельну ділянку.

При цьому, питання переходу до позивача прав і обов`язків Управління взагалі не було предметом експертного дослідження, адже на вирішення експерту землевпоряднику ставились питання лише накладки земельних ділянок та його розміру.

Отже, висновок експерта за результатами проведення земельно-технічного дослідження від 09.02.22 № 0902/2, який містить висновки щодо питань права, не приймається судом апеляційної інстанції як належний та допустимий доказ стверджуваних позивачем обставин ні в цілому, ні окремо по питанням.

Також, як встановлено вище, матеріали справи не містять належних, допустимих доказів в розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України в підтвердження юридичного факту переходу від Управління до ПрАТ "Уманьгаз" усіх прав і обов`язків (в тому числі права користування земельною ділянкою), а відомості, зазначені в Статуті позивача - не є належним доказами такого правонаступництва. При цьому, позивачем ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не було надано належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 104, 107 Цивільного кодексу України стверджуваного правонаступництва, зокрема і в контексті спірних правовідносин щодо прав на земельну ділянку, зокрема не надано таких відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про те, правонаступником яких юридичних осіб є позивач, що би відповідало записам у Статуті цього товариства.

Крім того, суд першої інстанції вірно зазначив, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції, у питанні доведеності правонаступництва суд не може керуватися твердженнями експерта Окрепки А.Г., які викладені нею щодо правонаступництва позивача у Висновку експерта за результатами проведення земельно-технічного дослідження від 09.02.22 № 0902/22 (а.с. 56 том 1). Дане питання не ставилося на вирішення вказаного експерта землеупорядника, оскільки є правовим.

Також, Уманська міська рада вимагала від позивача проведення ним реєстрації відомостей про право постійного користування ПАТ "Уманьгаз" земельною ділянкою згідно Державного акту у Державному реєстрі речових прав та внести ці відомості до Державного земельного кадастру.

Позивач, вказуючи про те, що він здійснює користування земельною ділянкою Черкаська обл., м.Умань, вул. Дерев`янка, 19 виходячи з Державного акту як правонаступник Управління експлуатації газового господарства, не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції доказів, що цій земельній ділянці присвоєно кадастровий номер, її внесено до ДЗК та на неї зареєстровано речове право постійного користування за позивачем, як за правонаступником власника Державного акту.

При цьому в справу також не надано доказів, що земельну ділянку за адресою Черкаська обл., м.Умань, вул. Дерев`янка, 19 відбирали у позивача чи примусово припиняли його користування нею з підстав відсутності прав ПрАТ "Уманьгаз" на цю ділянку.

Сторонами визнається, що ПрАТ "Уманьгаз" був користувачем суміжною земельною ділянкою по вул. Дерев`янка, 21 в м. Умань з кадастровим номером 7110800000:04:004:0051 площею 8263 кв.м. за договором оренди землі від 01.11.2006 (а.с. 21 том 2) та не заперечується, що саме позивач виступив ініціатором виготовлення технічної документації на цю земельну ділянку.

Строк дії вказаного договору оренди із позивачем пролонговувався до 28.08.2020 (а.с. 85-105 том 1), його речове право оренди було зареєстровано у ДР речових прав, що підтверджується Витягами, які наявні у справі ( зокрема, а.с. 18,19 том 2).

Однак, за доводами Уманської міської ради, після закінчення дії договору оренди позивач не звернувся до Уманської міської ради у встановленому ст. 30 Закону України "Про оренду землі" порядку, зокрема, не надав проект додаткової угоди до договору оренди землі про його пролонгацію (а.с. 26 том 2 з оборотом).

З цих підстав Договір оренди землі на новий строк із позивачем щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7110800000:04:004:0051 переукладено не було.

Згідно з частинами шостою, восьмою, одинадцятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» в редакції, яка підлягала застосуванню до відносин Уманської міської ради та ПрАТ «УМАНЬГАЗ» за договором оренди землі від 03.12.2012, у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності). Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

12.02.2021 Уманська міська рада прийняла рішення № 21-7/8 (а.с. 215 том 1) про припинення права користування та вилучення земельної ділянки за адресою вул. Дерев`янка, 21.

За доводами Уманської міської ради дане рішення позивачем не оскаржено, що ПрАТ "Уманьгаз" не заперечував.

Також, між позивачем та відповідачем-1 Уманською міською радою на час вирішення даної справи немає спору з приводу пролонгації договору оренди землі на ділянку з кадастровим номером 7110800000:04:004:0051 за рішенням суду. Дане питання позивач з органом місцевої влади не вирішує.

В Державний реєстр речових прав на нерухоме майно було внесено запис про припинення права користування вказаною земельною ділянкою за позивачем (а.с. 19 том 2) з 19.02.2021 року.

Отже, як підтверджується матеріалами справи, між Уманською міською радою та ПрАТ «УМАНЬГАЗ» не було укладено додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 03.12.2012. Натомість згідно з відомостями сформованої 20.05.2021 інформаційної довідки № 257399605 19.02.2021 було проведено державну реєстрацію припинення права ПрАТ «УМАНЬГАЗ» оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7110800000:04:004:0051 на підставі рішення Уманської міської ради № 21-7/8 від 12.02.2021 «Про припинення права користування та вилучення земельної ділянки за адресою: вул. Дерев`янка, 21».

В подальшому, Уманська міська рада прийняла спірне рішення від 26.02.2021 № 32-8/8 про затвердження переліку земельних ділянок комунальної власності Уманської міської ради, права на які виставляються на земельні торги окремими лотами (а.с. 35 том 1). До переліку ділянок внесено і земельну ділянку з кадастровим номером 7110800000:04:004:0051.

За результатами земельних торгів вказана земельна ділянка була передана в оренду відповідачу-2 ФОП Кисіль І.А. за договором від 28.05.2021 року (а.с. 107 том 1), яка ним отримана для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування (п. 1 Договору) на строк до 28.05.2031 (п.6), і право оренди відповідача-2 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Позивач своє порушене право отриманням ФОП Кисіль І.А. земельної ділянки з кадастровим номером 7110800000:04:004:0051 в оренду обґрунтовує тим, що ця земельна ділянка площею 0,8263 га фактично займає 0,4388 га від площі земельної ділянки 3,5459 га що знаходиться у постійному користуванні позивача згідно Державного акту (а.с. 30 том 1).

Крім того, земельна ділянка з кадастровим номером 7110800000:04:004:0051 має інженерні комунікації на своїй території в зв`язку із чим на ній заборонено будувати капітальні забудови. На ділянці розміщене джерело окремого водопостачання зі свердловини. За доводами позивача, на цій ділянці був розташований також і громовідвід, який забезпечував безпеку виробничої діяльності позивача.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, наведені позивачем обставини вказують на те, що використання земельної ділянки з кадастровим номером 7110800000:04:004:0051 іншою особою впливатиме на можливість користування позивачем тими комунікаціями, які розташовані на її території та були доступними для позивача в період, коли він сам був орендарем цієї ділянки.

Крім того, позивач вважає свої права та інтереси порушеними тими обставинами, що на земельній ділянці з кадастровим номером 7110800000:04:004:0051 відповідач-2 здійснює будівництво об`єктів туристичної інфраструктури, що, на думку позивача, порушує заборони, встановлені для користування цією ділянкою.

Оцінюючи ефективність та належність обраного позивачем способу захисту порушеного права суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Порушене право повинно мати індивідуально визначений характер.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, що визначається договором або законом, який регулює конкретні цивільні правовідносини. Порушені право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Спосіб захисту безпосередньо залежить від мети, якої прагне досягти особа для захисту свого права чи інтересу, що повинно втілитися або у припиненні порушення чи відновленні попереднього правового становища, або компенсуються витрати, що виникли у зв`язку з порушенням прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення прав.

Отже розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

При цьому беззаперечним є те, що ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин конкретної справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19).

З огляду на обставини, з якими позивач пов`язує власне порушене право та інтерес при використанні спірної земельної ділянки відповідачем-2, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є невідповідним змісту порушення та бажаному для позивача результату.

При цьому, задоволення позову за вимогами про визнання недійсним і скасування рішення Уманської міської ради від 26.02.2021 № 32-8/8 "Про затвердження переліку земельних ділянок комунальної власності Уманської міської ради, права на які виставляються на земельні торги" та визнання недійсними результатів земельних торгів, договору оренди землі з новим орендарем і скасування реєстрації права оренди за відповідачем-2 не впливають, в контексті спірних правовідносин.

Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не впливає на припинення подальшого існування спірної земельної ділянки як об`єкта, що може бути передано в оренду будь-якій іншій особі з тими ж наслідками, з якими незгоден позивач стосовно орендаря - відповідача-2.

Позивач після оформлення земельної ділянки з кадастровим номером 7110800000:04:004:0051 в окремий об`єкт права власності Уманської міської ради, не визначив у належний правовий спосіб із місцевим органом влади свої відносини щодо комунікацій, свердловини та громовідводу, які на ній знаходяться (лися) і забезпечували виробничі потреби ПрАТ "Уманьгаз".

Також задоволення позову за визначеними позивачем позовними вимогами не унеможливить будівництво на спірній земельній ділянці.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити реальне поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Саме цим характеризується ефективний спосіб захисту права.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.10.2019 у справі № 910/6642/18 зроблено висновок про стадійність захисту права, зокрема вказано на те, що під час вирішення господарського спору суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорення відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обрання позивачем неналежного та нефективного способу захисту порушеного права - є самостійною підставою для відмови позивачу в позові. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

Також, суд апеляційної інстанції, з урахуванням приписів ч. 1 ст. 316 Господарського процесуального кодексу України, враховує наступне.

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Цей принцип знаходиться, зокрема, в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має суб`єктивне право (наприклад, право власності), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що відмовляється від права власності, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право суперечитиме попередній поведінці такої особи і дійсно має призводити до припинення зазначеного права.

В свою чергу, матеріалами справи підтверджуються обставини добровільного й ініційованого ПрАТ "Уманьгаз" входження в оренді правовідносини, що в сукупності свідчить про відсутність належних доказів порушення його прав як відповідачем-1, так і відповідачем -2 в контексті спірних правовідносин.

Додатково скаржник зазначав, що на спірній частині площею 0,4388 га земельної ділянки 3,5469 га, на яку видавався державний акт на право постійного користування землею Управлінню експлуатації газового господарства, був розташований грозозахист ПрАТ «УМАНЬГАЗ». Дану обставину ПрАТ «УМАНЬГАЗ» підтвердило доданою до позовної заяви копією інвентарної картки № 105 обліку

основних засобів.

Проте, суд апеляційної інстанції в цій частині погоджується з запереченнями відповідачів, оскільки інвентарна картка обліку основних засобів не є належним доказом в розумінні ст. 76 Господарського процесуального кодексу України в підтвердження права власності на нерухоме майно.

Частиною першою статті 182 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до частини другої статті 331 Цивільного кодексу України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

В свою чергу, позивачем ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні під час апеляційного розгляду справи не надано належних та допустимих доказів державної реєстрації за ним права власності на грозозахист, який за твердженням ПрАТ «УМАНЬГАЗ» розташовувався на спірній частині площею 0,4388 га земельної ділянки 3,5469 га, на яку видавався державний акт на право постійного користування землею Управлінню експлуатації газового господарства.

З урахуванням наведеного, оцінивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, з урахуванням меж та доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача не є законними та обгрунтованими, не були доведені належними, допустимими та більш вірогідними доказами в розумінні ст. 76-77, 79 Господарського процесуального кодексу України, а тому задоволенню не підлягають.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу , залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відсутності достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог.

Отже, вищенаведені та усі інші доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, а доводи скаржника є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким відмовлено у задоволенні позову повністю.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, зокрема і приписи ст. 316 Господарського процесуального кодексу України, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні про відмову у задоволенні позову.

Також, розглянувши апеляційну скаргу на додаткове рішення, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

13.09.2022 до суду першої інстанції надійшла заява фізичної особи-підприємця Кисіль Ігоря Анатолійовича про ухвалення додаткового рішення та стягнення на його користь із позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 50 000,00 грн.

Позивач в обгрунутванян заперечень проти поданої заяви вказував, що витрати відповідача-2 ФОП Кисіль І.А. на професійну правничу допомогу не є належним чином підтвердженими доказами, а самі витрати в розмірі 50 000,00 грн. є неспівмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами. Позивач просить повністю відмовити другому відповідачу у стягненні 50000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п. 3 ч. 1ст. 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до , судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 ст.124 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно з приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України.

Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За змістом п.1 ч.3 ст.123 та ст.126 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Відповідно до ст. 56 Господарського процесуального кодексу України, сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Статтею 58 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Суд першої інстанції вірно зазначив, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції, що юридична особа самостійно вирішує питання про вибір свого представника у господарському суді. Держава гарантує такій особі відшкодування судових витрат на юридичні послуги, що надаються лише адвокатом. Витрати юридичної особи на надані їй у господарському судочинстві послуги адвоката відшкодовуються в порядку, встановленому процесуальним законом.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.27,30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №910/15944/17; додатковій постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №922/1163/18, постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 914/359/18.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України ).

Під час розгляду справи в суді першої інстанції правничу допомогу відповідачу-2 надавав адвокат Мельник О.Ю., який діяв на підставі ордера (а.с. 167,168 том 1).

У відзиві на позов було вказано, що ФОП Кисіль І.А. очікує понести витрати на професійну правничу допомогу в сумі 50 000,00 грн.

Умовами договору № 1 про надання правничої допомоги від 04.07.22 (а.с. 165-166 том 1) визначено, що адвокат Мельник О.Ю. зобов`язався надати послуги ФОП Кисіль І.А. у даній справі № 925/476/22, що передбачає, зокрема, аналіз судової практики, підготовку документів з процесуальних питань, безпосереднє представництво в суді, вчинення процесуальних дій та ін. повноваження і обов`язки.

Розділом 3 Договору його сторони погодили, що формою винагороди адвоката є гонорар в сумі 50 000,00 грн. виходячи зі складності доручення клієнта, його фінансового стану, кваліфікації адвоката, часу і обсягу його роботи, враховуючи значення справи для клієнта.

На підтвердження заявленого до стягнення розміру витрат на правову допомогу адвокат надав також копії рахунку на оплату та платіжного доручення від 15.07.22 на суму 50 000,00 грн. і опис робіт, виконаних адвокатом відповідно до договору № 1 від 04.07.22 (а.с. 135-136 том 2).

До виконаних адвокатом робіт віднесено аналіз практики судових спорів, складення документів із процесуальних питань, участь у засіданнях, відправка кореспонденції іншим учасникам справи, складення опису робіт.

Як встановлено та перевірено судом апеляційної інстанції, вказані види адвокатської діяльності відносяться до справи № 925/476/22, відповідачем-2 отримано вказаний обсяг послуг у повному обсязі, що підтверджується в сукупності наданими матеріалами.

Також. в усіх засіданнях в суді першої інстанції брав участь адвокат відповідача-2 Мельник О.Ю.. який надавав суду першої інстанції всі письмові та усні пояснення з питань, що виникали при розгляді справи.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 цього Закону). Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Таку правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду відповідно від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 (провадження №12-171гс19).

Чинним Господарським процесуальним кодексом України не передбачено, що адвокат повинен підтверджувати розмір гонорару та порядок його обчислення по видах робіт, витраченому часу і вартості кожної конкретної роботи, якщо гонорар встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі за весь обсяг послуги. На думку суду, за таких обставин адвокат не повинен і розписувати витрачений час для кожного конкретного виду робіт, який сукупно оплачується гонораром адвоката у фіксованому розмірі.

Велика Палата Верховного Суду, правові висновки якої є обов`язковими для врахування судом першої інстанції в силу частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Спір між сторонами вирішувався за правилами загального позовного провадження і не був визнаний судом малозначним.

В свою чергу, суд першої інстанції вірно зазначив, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції, що спір має істотне для відповідача-2 значення, оскільки стосується користування ним земельною ділянкою, яку він отримав на підставі рішення органу місцевого самоврядування, внаслідок проведеної закупівлі, відповідачем-2 послідовно та з посиланням на відповідні документи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору та стосуються аналізу виникнення прав на спірну земельну ділянку у позивача та у відповідача-2 по справі, які мають різне правове вираження. Істотним при вирішенні спору було правильне визначення й суті порушеного права, яке захищається позивачем заявленим позовом.

Крім того, суд першої інстанції вірно врахував, що позивач подавав заяву про забезпечення позову, яка потребувала вивчення її відповідачами. Потребувало правильного вирішення питання підвідомчості спору з урахуванням доводів та заперечень сторін, оскільки стороною спірного договору оренди землі є фізична особа Кисіль І.А. , який веде на земельній ділянці підприємницьку діяльність.

Адвокат відповідача-2 подав у справу детальні усні пояснення та письмові документи з усіх процесуальних та матеріально-правових питань, які виникали в ході розгляду справи, і ряд документів у справу, які стосуватися передісторії оформлення прав на спірну земельну ділянку за позивачем та впливали на правильне вирішення спору та оцінку суті порушеного права позивача, подав відповідач-1, що теж потребувало їх вивчення та оцінки адвокатом ФОП Кисіль І.А., з наданням суду відповідних письмових пояснень.

Суд першої інстанції обгрунтовано та вмотивоавно не погодився із запереченнями представника позивача, що опис робіт, виконаних адвокатом (а.с. 136 том 2) обов`язково потребує підпису довірителя адвоката, оскільки така дія не передбачена чинним Господарським процесуальним кодексом України, і адвокат відповідача-2 надав, а відповідач-2 прийняв адвокатські послуги в межах розгляду даної справи.

Як обгрунтовано зазначив суд першої інстанції, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції, вирішення спору у справі безпосередньо стосується інтересів відповідача-2 ФОП Кисіль І.А., оскільки впливає на його права стосовно спірної земельної ділянки і подальшого продовження розпочатого будівництва і тому витрати на адвокатську допомогу, понесені відповідачем-2- є реально необхідними, а виконані адвокатом відповідача-2 роботи згідно договору № 1 від 04.07.22 документально підтверджені матеріалами справи та фактичною участю адвоката Мельник О.Ю. у всіх засіданнях суду першої інстанції.

У запереченнях на клопотання (заяву) про відшкодування відповідачу-2 витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції позивач вказав про неспівмірність заявлених до стягнення витрат на адвокатську допомогу другого відповідача.

Згідно ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, в разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже без клопотання сторони суд не праві на власний розсуд вирішувати питання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

У запереченнях щодо стягнення адвокатських витрат позивач лише вказував про необхідність відмови ФОП Кисіль І.А. у задоволені його заяви про прийняття додаткового рішення через недоведеність понесення та належної обґрунтованості витрат на послуги адвоката. Однак, при цьому, позивач не заявляв в суді першої інстанції клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, і позивач не вказав і до якої суми слід зменшити витрати на професійну правничу допомогу, щоб ці витрати були співмірними із складністю справи та за іншими критеріями.

Клопотання про повну відмову у задоволенні заяви відповідача-2 через недоведеність та необґрунтованість понесених витрат, одночасно не є клопотанням про зменшення розміру витрат на адвокатські послуги, бо ці питання є різними за своїм правовим змістом та предметом доказування.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що надання адвокатських послуг відповідачу-2 адвокатом Мельник О.Ю. документально підтверджується матеріалами справи, витрати є реально необхідними виходячи зі значення спору для ФОП Кисіль І.А. та його складності, ціна цих послуг визначена договором № 1 від 04.07.22 між адвокатом та ФОП Кисіль І.А. як гонорар, клопотання про зменшення витрат на адвокатські послуги позивачем не було подано суду першої інстанції у встановленому порядку, а тому з позивача підлягають стягненню на користь відповідача-2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 50 000,00 грн.

У відповідності до п.2) ч. 4 ст. 129 ГПК України при відмові в позові витрати на послуги на професійну правничу допомогу покладаються на позивача.

У постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вимога про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, враховуючи встановлений розумний та співрозмірний з урахуванням складності цієї справи розмір підлягає задоволенню у сумі 50000,00 грн., а доводи скаржника в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження у справі.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що витрати відповідача-2 на професійну правничу допомогу є обґрунтованими та доведеними на суму 40000,00 грн. та підлягають стягненню на користь відповідача-2 з позивача. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному додатковому рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

Отже, усі доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване додаткове рішення у відповідності до ст. ст. 86, 129, 244 Господарського процесуального кодексу України, з присудженням до стягнення з позивача на користь відповідача-2 50 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг на рішення та додаткове рішення

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі на рішення та в апеляційній скарзі на додаткове рішення, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваних рішенні та додатковому рішенні, оскаржувані рішення та додаткове рішення ухвалені з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваних рішення та додаткового рішення, за наведених скаржником доводів та обґрунтувань апеляційних скарг.

Також, оскільки за наслідками апеляційного розгляду справи оскаржуване рішення залишено в силі, а тому його дія, зупинена ухвалою від 21.01.2023, підлягає поновленню.

Розподіл судових витрат

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги на рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Уманьгаз" на рішення Господарського суду Черкаської області від 09.09.2022 у справі № 925/476/22 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 09.09.2022 у справі № 925/476/22 - залишити без змін.

3. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Уманьгаз" на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 30.09.2022 - залишити без задоволення.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги на рішення Господарського суду Черкаської області від 09.09.2022 у справі № 925/476/22 - залишити за Приватним акціонерним товариством "Уманьгаз".

4. Поновити дію рішення Господарського суду Черкаської області від 09.09.2022 у справі № 925/476/22.

5. Матеріали справи № 925/476/22 повернути Господарському суду Черкаської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови підписано: 20.05.2024.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді О.В. Тищенко

Є.Ю. Шаптала