Рішення

від 14.05.2024 по справі 910/1979/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.05.2024Справа № 910/1979/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокомплект Сіті" (39601, місто Кременчук, вулиця Чкалова, будинок 160)

до Публічного акціонерного товариства "УКРНАФТА" (04053, місто Київ, провулок Несторівський, будинок 3-5)

про стягнення 40 852,85 грн.

Без повідомлення (виклику) представників учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Автокомплект Сіті" (далі-позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "УКРНАФТА" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 40 852, 85 грн, з яких основний борг - 36 988,38 грн, 3% річних - 1437,99 грн, інфляційні витрати - 2426,48 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.02.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокомплект Сіті" залишено без руху.

01.03.2024 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику сторін), встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов, позивачу для подачі відповіді на відзив.

15.03.2024 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечував проти заявлених вимог, посилаючись на непогашену дебіторську заборгованості ТОВ "Автокомплект Сіті" перед ПАТ "УКРНАФТА" за іншим договором, яка перевищує основну суму боргу за договором купівлі-продажу від 20.09.2022. Також, представник відповідача вказав, що відсутні підстави для нарахування 3 % річних та інфляційних витрат, оскільки підприємство не здійснювало користування коштами, цільове призначення останніх - оплата за поставлений позивачем товар. У відзиві на позов представник відповідача просив суд відмовити у стягнення з ПАТ "УКРНАФТА" витрат на професійну правничу допомогу на користь позивача.

15.03.2024 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній заперечував проти доводів представника відповідача та здійснив перерахунок 3% річних та інфляційних витрат.

09.05.2024 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів.

Відповідно до частини 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25.01.2006 року № 1-5/45 в цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду).

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

20.09.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Автокомплект Сіті" (далі-продавець) та Публічним акціонерним товариством "УКРНАФТА" (далі-покупець) укладено договір купівлі-продажу № 06008/12445/36-МТР/ЧНГ, за умовами п. 1.1 якого у порядку та на умовах, визначених цим договором, продавець зобов`язується передати продукцію (далі - товар) у власність покупця, а покупець прийняти товар та сплатити за нього відповідну грошову суму.

Асортимент, кількість, якість, вартість та інші характеристики товару визначені в Додатку 1 до цього договору, який є невід`ємною частиною цього договору (п. 1.2 договору).

За умовами п. 3.1 договору ціни товару встановлюються в національній валюті та вказуються у Додатку 1 до цього договору. Загальна вартість товару за цим договором складається із сукупності вартості товару згідно з додатками.

Оплата вартості товару здійснюється на умовах, визначених Додатку 1, після отримання покупцем примірника, належним чином підписаного сторонами оригіналу договору (п. 3.2 договору).

Усі суми, що підлягають сплаті за цим договором, сплачуються в безготівковій формі на рахунки, що зазначені у цьому договорі (п. 3.3 договору).

Згідно з п. 5.1 договору продавець зобов`язується передати покупцю товар у строк та на умовах, визначених цим договором та Додатком № 1 до цього договору.

Пунктом 5.3 договору сторони погодили, що датою постачання товару вважається дата передачі його покупцю у місці призначення без зауважень по кількості, комплектності та якості, якщо інше не встановлено Додатком № 1 до цього договору та/ або додатковими угодами.

Факт передачі товару підтверджується підписаною сторонами без зауважень видатковою накладною та/ або відповідним актом приймання-передачі товару.

Право власності на товар переходить від продавця до покупця з дати підписання покупцем без зауважень видаткової накладної та/або акту приймання-передачі товару.

Відповідно до п. 5.4 договору продавець зобов`язаний не менше ніж за 3 робочих дні до запланованої дати відвантаження товару в письмовій формі попередити покупця про точну дату постачання товару до місця призначення, якщо інше не вказано в додатку до цього договору. Повідомлення за підписом уповноваженої особи продавця в сканованому вигляді направляється на електронну адресу покупця, вказану в п. 10.1.2 цього договору.

Відвантаження товару проводиться лише після отримання письмового повідомлення покупця про готовність до прийняття товару (п. 5.5 договору).

Якщо продавець не повідомляв покупця про дату відвантаження товару відповідно до п. 5.4 цього договору або відвантажив товар, не отримавши попередньо від покупця повідомлення про готовність до прийняття товару, строк оплати товару, встановлений в п. 3.2 договору, пролонгується на 5 банківських днів, якщо інше не передбачено додатками (п. 5.6 договору).

По прибуттю товару в кінцевий пункт призначення його прийом проводиться безпосередньо вантажоотримувачем з обов`язковим оформленням вантажоотримувачем акту приймання по кількості та якості товару (п. 5.11 договору).

За умовами п. 6.9 договору за порушення строку постачання товару, його приналежностей та/ або документів, у тому числі викликане виявленням нестачі товару або постачанням товару, який не відповідає якості та комплектності, що обумовило необхідність заміни або додаткового постачання товару у порядку, визначеному п. п. 5.12, 5.13 договору, продавець сплачує покупцю штраф у розмірі 7%, а в разі прострочення термінів поставки на 30 і більше календарних днів у розмірі 10% від вартості товару, не поставленого вчасно.

Згідно з п. 6.10 договору у разі несвоєчасної або неповної оплати товару відповідно до умов, визначених цим договором, покупець несе відповідальність, передбачену ст. 625 ЦК України.

Сторони домовились, що цей договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє протягом 1 року (п. 11.1 договору).

20.09.2022 між сторонами було укладено додаток №1 до договору, яким сторонами було визначено перелік найменування товару, його кількість і вартість, а саме: 1. рульовий механізм TY 227 у кількості 1 шт., загальна вартість 56 905,20 грн., вантажоотримувач - Управління транспорту, виробник - MGS, ES.

Загальна вартість товару, що поставляється по цьому додатку складає 56 905,20 грн, в т.ч. ПДВ - 9 484,20 грн.

Умови оплати: 35 % передоплата, решта по факту поставки всієї партії товару протягом 30 календарних днів.

Термін поставки: протягом 30 календарних днів з моменту передоплати 35% передоплати.

Умови поставки товару (Інкотермс 2020): DDP-склад вантажоотримувача (Інкотерс 2020). Ціна товару включає вартість доставки товару до вантажоотримувача.

03.10.2022 позивачем виставлено відповідачу рахунок на оплату № 217 на загальну суму 56 905,20 грн.

На виконання умов договору позивачем передано, а 10.10.2022 відповідачем отримано рульовий механізм TY 227 у кількості 1 шт., загальною вартістю 56 905,20 грн, що підтверджується підписаною видатковою накладною № 206 від 03.10.2022.

13.10.2022 ПАТ "УКРНАФТА" перерахувало на рахунок ТОВ "Автокомплект Сіті" попередню оплату в сумі 19 916,82 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №6412, призначення платежу «аванс 35 % за авто запчастини, зг Дог. №06008/12445/36-МТР/ЧНГ від 20.09.2022».

Отже, ТОВ "Автокомплект Сіті" поставило ПАТ «Укрнафта» товар на загальну суму 56 905,20 грн, що підтверджується видатковою накладною, підписаними сторонами.

В обґрунтування заявлених вимог ТОВ "Автокомплект Сіті" посилалося на неналежне виконання ПАТ «Укрнафта» своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу щодо своєчасної оплати поставленого товару, у зв`язку із чим просив суд стягнути з відповідача 40 852, 85 грн, з яких основний борг - 36 988,38 грн, 3% річних - 1437,99 грн, інфляційні витрати - 2426,48 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.1 ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Договором відповідно до ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 вказаної статті передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями ч. 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

За умовами ч. 1 ст. 662 та ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Згідно з ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до п. 3.2 договору оплата вартості товару здійснюється на умовах, визначених Додатком № 1, після отримання покупцем примірника, належним чином підписаного сторонами оригіналу договору.

20.09.2022 між сторонами було укладено Додаток № 1 до договору, яким сторонами було визначено перелік найменування товару, його кількість і вартість. Також зазначено умови оплати: 35 % передоплата, решта по факту поставки всієї партії товару протягом 30 календарних днів, термін поставки: протягом 30 календарних днів з моменту передоплати 35 % передоплати.

На виконання умов договору позивачем передано, а 10.10.2022 відповідачем отримано рульовий механізм TY 227 у кількості 1 шт., загальною вартістю 56 905,20 грн, що підтверджується підписаною видатковою накладною № 206 від 03.10.2022.

13.10.2022 ПАТ "УКРНАФТА" перерахувало на рахунок ТОВ "Автокомплект Сіті" попередню оплату в сумі 19 916,82 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №6412, призначення платежу «аванс 35 % за авто запчастини, зг Дог. №06008/12445/36-МТР/ЧНГ від 20.09.2022».

Отже, ТОВ "Автокомплект Сіті" поставило ПАТ «Укрнафта» товар на загальну суму 56 905,20 грн, що підтверджується видатковою накладною, підписаними сторонами.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача заперечував проти заявлених вимог, посилаючись на непогашену дебіторську заборгованості ТОВ "Автокомплект Сіті" перед ПАТ "УКРНАФТА" за іншим договором, яка перевищує основну суму боргу за договором купівлі-продажу від 20.09.2022. Також, представник відповідача вказав, що відсутні підстави для нарахування 3 % річних та інфляційних витрат, оскільки підприємство не здійснювало користування коштами, цільове призначення останніх - оплата за поставлений позивачем товар.

Згідно з приписами частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Оцінюючи вказані доводи відповідача судом враховано, що згідно з ч. ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1ст. 74 Кодексу.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23.06.93.

Захищене ст. 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст. 2 ГПК України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.3 3 Рішення віл 27.10.93. Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").

У п. 26 рішення від 15.05.08. Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами було підписано Додаток № 1 до договору, в якому врегульовано умови оплати поставленого товару. Крім того, під час підписання видаткової накладної №206 та отримання товару, боржник був обізнаний про правові наслідки щодо несвоєчасної або неповної оплати поставленого товару, враховуючи умови договору купівлі-продажу від 20.09.2022.

Таким чином, доводи та заперечення представника відповідача щодо заявлених вимог, судом до уваги не приймаються, у зв`язку з тим, що жодним чином не спростовують заявлених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що матеріали справи не містять доказів повної оплати поставленого товару на загальну суму 36 988,38 грн., а відтак а позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних - 1437,99 грн, інфляційні витрати - 2426,48 грн.

Відповідно до Додатку №1 до договору, сторони погодили умови оплати: 35 % передоплата, решта по факту поставки всієї партії товару протягом 30 календарних днів.

Відповідно до положень статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування ст. 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий п. 4 Порядку).

Умовами ст. 625 ЦК України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 910/6635/21 та від 26.01.2022 у справі № 910/18557/20.

Представник позивача у відповіді на відзив на позовну заяву здійснив перерахунок 3% річних та інфляційних витрат, оскільки представник відповідача долучив до матеріалів справи копію видаткової накладної, з якої вбачається, що ПАТ «Укрнафта» отримало товар 10.10.2022. Таким чином, останній день оплати - 09.11.2022.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення суми інфляційних витрат, з урахуванням приписів чинного законодавства України, за розрахунком суду вийшло більше ніж заявлено позивачем.

Оскільки суд не може вийти за межі заявлених позовних вимог, позовні вимоги в частині стягнення суми інфляційних витрат підлягають задоволенню в розмірі заявленому позивачем.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, з урахуванням допущених помилок у визначенні бази нарахування, а тому суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині у розмірі 1 416,30 грн.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до наведених обставин, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позивних вимог.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Також позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 4 500,00 грн.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву заперечив проти розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката та вказав, що заявлена сума витрат суперечить критеріям пропорційності, співмірності та розумності, з огляду на обставини даної справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За приписами ч.ч. 3 - 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката позивач надав до суду договір надання правничої допомоги №1/11/01/24 від 11.01.2024, який укладено між адвокатом Коваль С.М. (далі-виконавець) та ТОВ «Автокомплект Сіті» (далі-клієнт), акт здачі-прийняття робіт від 06 лютого 2024, рахунок №1/06/02/24 від 06 лютого 2024 на оплату юридичних послуг згідно з договором №1/11/01/24 від 11.01.2024 на суму 4 500,00 грн, платіжна інструкція №4483 від 06.02.2024 «призначення платежу: сплата за юридичні послуги за договором №1/11/01/24 від 11.01.2024», ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВІ № 1199236 на представництво інтересів ТОВ «Автокомплект Сіті» у Господарському суді міста Києва.

Відповідно до розділу 4 Договору, сторони домовились, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, - гонорар адвоката, за попереднє опрацювання матеріалів, формування правової позиції, консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів) та їх отримання для справи, підготовка процесуальних документів по справі, за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, обчислюються з розрахунку вартості 1 година роботи - 1 000 грн., у разі участі в судовому засіданні вартість складає 1 000 грн. за засідання. Гонорар сплачується не пізніше наступного дня за кожний випадок надання правничої допомоги, або авансом передоплатою в узгодженій сторонами сумі.

Наданими позивачем документами підтверджується понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 4 500,00 грн.

Суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 775/9215/15ц від 19.02.2020 року.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.11.2018 по справі №910/23210/17 та від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17

Водночас, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Стосовно того, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, вже висловлювалася Велика Палата Верховного Суду (пункт 21 додаткової постанови від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 підтримала цей висновок.

Перевіривши подані позивачем докази на підтвердження обсягу виконаних робіт на надання правової допомоги, дослідивши співмірність заявленої позивачем суми із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), враховуючи заперечення відповідача відносно розміру витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвокатів не є співмірним із складністю даної справи.

Суд вважає правомірним нарахування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3 000,00 грн.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокомплект Сіті" задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "УКРНАФТА" (04053, місто Київ, провулок Несторівський, будинок 3-5; код ЄДРПОУ 00135390) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокомплект Сіті" (39601, місто Кременчук, вулиця Чкалова, будинок 160; код ЄДРПОУ 00135390) основну суму боргу - 36 988 (тридцять шість тисяч дев`ятсот вісімдесят вісім) грн. 38 коп., інфляційні витрати - 2426 (дві тисячі чотириста двадцять шість) грн. 48 коп., 3 % річних - 1 416 (одну тисячу чотириста шістнадцять) грн. 30 коп., витрати по сплаті судового збору - 3027 грн. (три тисячі двадцять сім) 77 коп. та витрати на професійну правничу допомогу адвоката - 3000 (три тисячі) грн. 00 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Рішення складено та підписано: 14.05.2024.

Суддя М.Є.Літвінова