Рішення

від 21.05.2024 по справі 914/700/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.05.2024 Справа № 914/700/24

Господарський суд Львівської області у складі судді З.П. Гоменюк, розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Вікінг Ойл Україна», м. Житомир. Житомирська область

до відповідача Комунального підприємства «Служба муніципального управління» Дрогобицької міської ради, м. Дрогобич, Львівська область

про стягнення заборгованості у розмірі 153097,03 грн за договором поставки №200702 від 20.07.2023 року.

Без участі сторін.

ПРОЦЕС.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Вікінг Ойл Україна» до відповідача Комунального підприємства «Служба муніципального управління» Дрогобицької міської ради про стягнення заборгованості у розмірі 153097,03 грн за договором поставки №200702 від 20.07.2023 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.03.2024, справу №914/700/24 передано на розгляд судді Гоменюк З.П.

Ухвалою від 22.03.2024 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та постановив здійснювати розгляд справи без повідомлення (виклику) сторін.

Згідно з положеннями частини 1 статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, крім випадку, передбаченого частиною другою цієї статті.

21.05.2024, дослідивши наявні у справі докази та викладені у заявах по суті спору пояснення, врахувавши, що сторони належним чином повідомлені про розгляд даного спору, суд дійшов висновку про необхідність прийняття рішення у справі та відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи підписав рішення без його проголошення.

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН.

Аргументи позивача.

Позивач, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, зазначає про те, що ТзОВ «Вікінг Ойл Україна» на виконання умов договору поставки №200702 від 20.07.2023 року, згідно специфікації (додаток №1) та видаткових накладних №915 від 16.08.2023, №1023 від 17.11.2023 передав товар відповідачу на загальну суму 457678,92 грн з ПДВ.

Відповідач, у свою чергу, на виконання умов вище згаданого договору поставки прийняв зазначений товар та зобов`язався сплатити його вартість у строк, визначений договором.

Відтак, позивач зазначає про те, що пунктом 2.2. договору сторони передбачили порядок та умови оплати поставленого товару. З огляду на наведене, позивач стверджує, що за видатковою накладною №915 від 16.08.2023 відповідач прийняв товар на суму 351651,36 грн з ПДВ та повинен був оплатити його не пізніше 27.09.2023 року, а за видатковою накладною №1023 від 17.11.2023на суму 106027,56 грн з ПДВ не пізніше 29.12.2023 року.

Позивач також повідомив про те, що відповідач частково здійснив оплату поставленого товару відповідно до платіжної інструкції №22/09/2023 від 22.09.2023 на суму 51867,36 грн, №19/10/2023 від 19.10.2023 на суму 50000,00 грн, №27/10/2023 від 27.10.2023 на суму 50000,00 грн, №929 від 07.11.2023 на суму 50000,00 грн, №936 від 10.11.2023 на суму 50000,00 грн, №945 від 20.11.2023 на суму 50000,00 грн, №972 від 15.12.2023 на суму 19784,00 грн в рахунок оплати товару, отриманий відповідачем за видатковою накладною №915 від 16.08.2023 року.

Таким чином, позивач зазначає про те, що у відповідача наявна заборгованість перед ним за видатковою накладною №915 від 16.08.2023 року на суму 30000,00 грн та за видатковою накладною №1023 від 17.11.2023 року на суму 106027,56 грн.

Враховуючи зазначене, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 136027,56 грн основної заборгованості за договором поставки №200702 від 20.07.2023 року.

Окрім стягнення основного боргу у розмірі 136027,56 грн, позивач просить стягнути з відповідача згідно ст. 625 ЦК України та п.7.3. договору на свою користь 3% річних від простроченої суми основної заборгованості у розмірі 1956,67 грн, 4059,38 грн інфляційних втрат та 11053,42 грн пені.

Аргументи відповідача.

Відповідач проти задоволення позову не заперечив, відзиву на позовну заяву чи заяву про продовження строку для подання відзиву у встановлений ухвалою суду від 22.03.2024 року п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали не подав, поважності причин пропуску строку для подання відзиву або заяви про продовження встановленого судом строку для подання відзиву не навів, заяви із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не подавав.

З інформації на офіційній веб-сторінці АТ «Укрпошта»: https://www.ukrposhta.ua/ на вкладці «Трекінг» за номером поштового відправлення №0600902871591 вбачається, що скерована на юридичну адресу відповідача (вул. П.Орлика, 15, м. Дрогобич, Львівська область, 82104) копія ухвали суду від 22.03.2024 про відкриття провадження у справі була ним отримана особисто 10.04.2024.

18.10.2023 введено в дію положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами «№3200-IX від 29.06.2023».

Зазначеним законом внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України, згідно із якими осіб, визначених частиною 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, в обов`язковому порядку зобов`язано зареєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами.

Згідно з частиною 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Отже, відповідач, як юридична особа, згідно з частиною 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України зобов`язаний зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами.

Проте, як встановлено судом, станом на дату подання позовної заяви даний обов`язок відповідачем не було виконано, що підтверджується долученою до матеріалів справи відповіддю №619823 від 19.03.2024 про відсутність зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС юридичної особи (ЄДРПОУ 43032947).

Одночасно, суд враховує приписи частини 7 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, якими визначено, що якщо цим Кодексом передбачено обов`язок учасника справи щодо надсилання копій документів іншим учасникам справи, такі документи в електронній формі можуть направлятися з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а в разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.

Якщо інший учасник справи відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його, учасник справи, який подає документи до суду в електронній формі з використанням електронного кабінету, звільняється від обов`язку надсилання копій документів такому учаснику справи.

Суд, направляючи такому учаснику справи судові виклики і повідомлення, ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом, зазначає у цих документах про обов`язок такої особи зареєструвати свій електронний кабінет та про можливість ознайомлення з матеріалами справи через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами.

Ухвалою від 22.03.2024 року про відкриття провадження суд зобов`язував відповідача зареєструвати свій електронний кабінет та про можливість ознайомлення з матеріалами справи через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами.

Згідно із пунктом 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Таким чином, керуючись приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, суд приходить до висновку, що днем вручення відповідачу ухвали суду від 22.03.2024 є 10.04.2024 (дата отримання відповідачем поштової кореспонденції суду у відділенні поштового зв`язку відповідної відмітки).

Згідно з частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

Таким чином, ухвала суду про відкриття провадження у справі направлялася за адресою місцезнаходження відповідача згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за відсутності заяви про зміну його місцезнаходження.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

При цьому, судом також враховано, що згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 22.03.2024, у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Таким чином, суд зазначає, що сторони є належним чином повідомлені про розгляд справи у суді та мали можливість, передбачену законом на реалізацію своїх прав та виконання обов`язків.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Частиною 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Статтею 248 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до чинного законодавства України, враховуючи належне повідомлення сторін про судовий розгляд справи, неподання відповідачем відзиву на позовну заяву та достатність доказів, які містяться у матеріалах справи для вирішення спору, з урахуванням закінчення строків розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду спору по суті.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

20.07.2023 року між Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Вікінг Ойл Україна» (надалі постачальник; позивач) та Комунальним підприємством «Служба муніципального управління» Дрогобицької міської ради (надалі покупець; відповідач) укладено договір №200702 (надалі договір).

Відповідно до п.1.1. договору постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, поставити та передати у власність покупцеві ДК 021:2015 - 34350000-5 Шини для транспортних засобів великої та малої тоннажності (Шини) (далі - товар), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити вказаний товар в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі.

Згідно з п 1.2. договору, номенклатура, кількість та ціна товару визначаються специфікацією, що є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до додатку 1 до договору №200702 від 20.07.2023 року сторони визначили специфікацію товару, а саме:

1. Автошина 8.25R20 139/137L PR16 з кам. у кількості 12 шт. за ціною за одиницю товару без ПДВ 5963,35 грн; ціна за одиницю товару з ПДВ 7156,02 грн, а загальна вартість з ПДВ 85872,24 грн;

2. Автошина 9.00R20 144/142K PR16 з кам. у кількості 26 шт. за ціною за одиницю товару без ПДВ 6644,65 грн; ціна за одиницю товару з ПДВ 7973,58 грн, а загальна вартість з ПДВ 207313,08 грн;

3. Автошина 185/75R16 95T всесезонна б/к у кількості 4 шт. за ціною за одиницю товару без ПДВ 1812,80 грн; ціна за одиницю товару з ПДВ 2175,36 грн, а загальна вартість з ПДВ 8701,44 грн;

4. Автошина 195R14C 106/104R всесезонна б/к у кількості 4 шт. за ціною за одиницю товару без ПДВ 1810,00 грн; ціна за одиницю товару з ПДВ 2172,00 грн, а загальна вартість з ПДВ 8688,00 грн;

5. Автошина 12.00R20 156/153K PR20 з кам. у кількості 12 шт. за ціною за одиницю товару без ПДВ 8650,00 грн; ціна за одиницю товару з ПДВ 10380,00 грн, а загальна вартість з ПДВ 124560,00 грн;

6. Автошина 315/70R22.5 154/150M PR20 ведуча б/к у кількості 10 шт. за ціною за одиницю товару без ПДВ 7483,35 грн; ціна за одиницю товару з ПДВ 8980,02 грн, а загальна вартість з ПДВ 89800,20 грн;

7. Автошина 315/70R22.5 154/150M PR20 рульова б/к у кількості 4 шт. за ціною за одиницю товару без ПДВ 7623,35 грн; ціна за одиницю товару з ПДВ 9148,02 грн, а загальна вартість з ПДВ 36592,08 грн;

8. Автошина 315/80R22.5 156/150K PR20 ведуча б/к у кількості 6 шт. за ціною за одиницю товару без ПДВ 7436,65 грн; ціна за одиницю товару з ПДВ 8923,98 грн, а загальна вартість з ПДВ 53543,88 грн;

9. Автошина 315/80R22.5 156/150K PR20 рульова б/к у кількості 2 шт. за ціною за одиницю товару без ПДВ 7009,20 грн; ціна за одиницю товару з ПДВ 8411,04 грн, а загальна вартість з ПДВ 16822,08 грн;

10. Автошина 14/00-20 145G PR10 з кам. у кількості 6 шт. за ціною за одиницю товару без ПДВ 19383,35 грн; ціна за одиницю товару з ПДВ 23260,02 грн, а загальна вартість з ПДВ 139560,12 грн;

11. Автошина 10-16.5 PR12 б/к у кількості 4 шт. за ціною за одиницю товару без ПДВ 3775,00 грн; ціна за одиницю товару з ПДВ 4530,00 грн, а загальна вартість з ПДВ 18120,00 грн;

12. Автошина 16.9-28 152A8 PR12 б/к у кількості 2 шт. за ціною за одиницю товару без ПДВ 18275,00 грн; ціна за одиницю товару з ПДВ 21930,00 грн, а загальна вартість з ПДВ 43860,00 грн;

13. Автошина 15.5R38 134A8 PR8 з кам. у кількості 2 шт. за ціною за одиницю товару без ПДВ 16860,00 грн; ціна за одиницю товару з ПДВ 20232,00 грн, а загальна вартість з ПДВ 40464,00 грн;

14. Автошина 12.5/80-18 146A8 PR12 б/к у кількості 2 шт. за ціною за одиницю товару без ПДВ 8556,65 грн; ціна за одиницю товару з ПДВ 10267,98 грн, а загальна вартість з ПДВ 20535,96 грн.

Загальна вартість товару з ПДВ становить 894433,08 грн.

Пунктом 2.1. договору сторони погодили, що загальна вартість цього договору складає: 894433,08 гр. (вісімсот дев`яносто чотири тисячі чотириста тридцять три гривні 08 копійок), в тому числі ПДВ 149072,18 грн (сто сорок дев`ять тисяч сімдесят дві гривні 18 копійок).

Відповідно до п. 2.2. договору, оплата здійснюється за фактично переданий товар після надання постачальником накладних та рахунку на оплату товару. Замовник зобов`язаний перерахувати суму зазначену в підтверджуючих документах протягом 30 банківських днів після їх підписання.

Розподіл коштів щодо оплати товарів на 2023 рік в межах бюджетного фінансування буде обумовлено додатковими угодами до договору, за наявності бюджетних призначень (п. 2.3. договору).

Згідно з приписами п. 3.1. договору, доставка здійснюється транспортом постачальника. Вантажно-розвантажувальні роботи здійснюються силами та/або за рахунок постачальника.

Поставка товару здійснюються за адресою: м. Дрогобич, вул. Пилипа Орлика, 15 (п. 3.2. договору).

Відповідно до п. 3.3. договору, поставка товару здійснюється у кількості, визначеній на підставі замовлення покупця. Замовлення надається способом, прийнятним для сторін (шляхом заповнення бланку замовлення, факсом, телефоном, тощо).

Строк (термін) поставки (передачі) товару: протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту надіслання постачальнику заявки. Заявка може надсилатися факсом, електронною поштою чи іншим зручним для сторін способом (п. 3.4. договору).

Пунктом 3.5. договору сторони дійшли згоди, що датою поставки товару вважається дата його отримання замовником та оформлення видаткової накладної на товар.

Згідно з умовами, викладеними у пункті 3.7. договору, постачальник зобов`язаний одночасно з товаром передати покупцеві обов`язкові супровідні документи, що стосуються товару.

Приймання-передача товару здійснюється в погодженому сторонами місці поставки, вказаному в умовах цього договору (п. 4.1. договору).

Згідно з умовами п. 4.2. договору, передача-приймання товару за кількістю та якістю здійснюється в момент фактичної передачі товару. Товар вважається переданим постачальником та прийнятим покупцем за кількістю та якістю з моменту його фактичного прийняття покупцем та підписання ним видаткової накладної. Оригінал підписаної покупцем видаткової накладної та оригінал довіреності на отримання товару покупець зобов`язаний надати постачальнику в місці приймання товару під час передачі-приймання товару.

Пунктом 6.1. договору сторони погодили обов`язки покупця, а саме: прийняти поставлений товар в порядку, що встановлений цим договором (п. 6.1.1. договору); своєчасно та в повному обсязі оплатити поставлений товар (п. 6.1.2. договору).

Згідно з пунктом 6.4. договору, постачальник має право своєчасно та в повному обсязі отримати від покупця загальну вартість поставленого товару (п. 6.4.1. договору).

Відповідно до п. 7.1. договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законом та цим договором.

При затримці відвантаження товару покупцю понад строк, передбачений умовами цього договору, постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, за кожний день прострочення, від вартості непоставленого товару (п. 7.3. договору).

Згідно з умовами п. 7.4. договору, сплата штрафу та пені не звільняє сторони від виконання зобов`язань за даним договором.

У випадку виникнення спорів або розбіжностей, сторони зобов`язуються вирішувати їх шляхом взаємних переговорів та консультацій (п. 9.1. договору).

У разі недосягнення сторонами згоди, спори вирішуються у судовому порядку відповідно до законодавства України (п. 9.2. договору).

Згідно з пунктом 10.1. договору, такий діє з дати підписання сторонами договору та скріпленням печатками сторін до 31.12.2023 включно, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Відповідно до пункту 10.2. договору, одностороння відмова від виконання взятих на себе зобов`язань за цим договором не допускається крім випадків, передбачених діючим законодавством та цим договором.

На виконання умов договору №200702 від 20.07.2023 року позивач згідно видаткової накладної №915 від 16.08.2023 року поставив відповідачу товар, а саме:

1. Автошина 8.25R20 139/137L PR16 з кам. у кількості 6 шт. за ціною за одиницю товару без ПДВ 5889,85 грн на загальну суму без ПДВ 35339,10 грн;

2. Автошина 9.00R20 144/142K PR16 з кам. у кількості 8 шт. за ціною за одиницю товару без ПДВ 6562,65 грн на загальну суму без ПДВ 52501,20 грн;

3. Автошина 12.00R20 156/153K PR20 з кам. у кількості 4 шт. за ціною за одиницю товару без ПДВ 8545,00 грн на загальну суму без ПДВ 34180,00 грн;

4. Автошина 315/70R22.5 154/150M PR20 ведуча б/к у кількості 10 шт. за ціною за одиницю товару без ПДВ 7392,90 грн на загальну суму без ПДВ 73929,00 грн;

5. Автошина 315/80R22.5 156/150K PR20 ведуча б/к у кількості 6 шт. за ціною за одиницю товару без ПДВ 7346,85 грн на загальну суму без ПДВ 44081,10 грн;

6. Автошина 16.9-28 152A8 PR12 б/к у кількості 2 шт. за ціною за одиницю товару без ПДВ 18053,35 грн на загальну суму без ПДВ 36106,70 грн;

7. Автошина 12.5/80-18 146A8 PR12 б/к у кількості 2 шт. за ціною за одиницю товару без ПДВ 8452,85 грн на загальну суму без ПДВ 16905,70 грн.

Загальна вартість товару згідно видатної накладної №916 від 16.08.2023 з ПДВ 351651,36 грн. Зазначена видаткова накладна підписана уповноваженими особами сторін без зауважень та скріплена відтиском печаток постачальника та отримувача.

Згідно видаткової накладної №1023 від 17.11.2023 року позивач поставив відповідачу товар, а саме:

1. Автошина 8.25R20 139/137L PR16 з кам. у кількості 2 шт. за ціною за одиницю товару без ПДВ 5889,85 грн на загальну суму без ПДВ 11779,70 грн;

2. Автошина 14/00-20 145G PR10 з кам. у кількості 4 шт. за ціною за одиницю товару без ПДВ 19144,15 грн на загальну суму без ПДВ 76576,60 грн.

Загальна вартість товару згідно видатної накладної №1023 від 17.11.2023 з ПДВ 106027,56 грн. Зазначена видаткова накладна підписана уповноваженими особами сторін без зауважень та скріплена відтиском печаток постачальника та отримувача.

Одночасно, на підтвердження здійснення часткової оплати відповідачем, позивач долучає до матеріалів позовної заяви копії платіжних інструкцій, а саме:

1. №22/09/2023 від 22.09.2023 на суму 51867,36 грн з призначенням платежу: «Оплата за шини згідно договору №200702 від 20.07.2023, нак. №915 від 16.08.2023 у т.ч. ПДВ 20.00% - 8644,56 грн;

2. №19/10/2023 від 19.10.2023 на суму 50000,00 грн з призначенням платежу: «Оплата за шини згідно договору №200702 від 20.07.2023, нак. №915 від 16.08.2023 у т.ч. ПДВ 20.00% - 8333,33 грн;

3. №27/10/2023 від 27.10.2023 на суму 50000,00 грн з призначенням платежу: «Оплата за шини згідно договору №200702 від 20.07.2023, нак. №915 від 16.08.2023 у т.ч. ПДВ 20.00% - 8333,33 грн;

4. №929 від 07.11.2023 на суму 50000,00 грн з призначенням платежу: «Оплата за шини згідно договору №200702 від 20.07.2023, нак. №915 від 16.08.2023 у сумі 41666,67 грн, ПДВ - 20% - 8333,33 грн UA-2023-06-27-003712-а;

5. №936 від 10.11.2023 на суму 50000,00 грн з призначенням платежу: «Оплата за шини згідно договору №200702 від 20.07.2023, нак. №915 від 16.08.2023 у сумі 41666,67 грн, ПДВ - 20% - 8333,33 грн UA-2023-06-27-003712-а;

6. №945 від 20.11.2023 на суму 50000,00 грн з призначенням платежу: «Оплата за шини згідно договору №200702 від 20.07.2023, нак. №915 від 16.08.2023 у сумі 41666,67 грн, ПДВ - 20% - 8333,33 грн UA-2023-06-27-003712-а;

7. №972 від 15.12.2023 на суму 19784,00 грн з призначенням платежу: «Оплата за шини згідно договору №200702 від 20.07.2023, нак. №915 від 16.08.2023 UA-2023-06-27-003712-а у сумі 41666,67 грн, ПДВ - 20% - 3297,33.

03.10.2023 року позивач звернувся до відповідача з вимогою за вих.№83 про сплату боргу на суму 299784,00 грн, де зазначив про те, що зазначену суму боргу необхідно сплатити не пізніше 16.10.2023. Зазначена вимога скеровувалась на юридичну адресу відповідача рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення у цінний лист за індивідуальним трек-номером №1001100484234. Поштове відправлення було отримано 06.10.2023. Докази надіслання містяться у матеріалах справи.

У відповідь на вимогу ТОВ «ТК «ВОУ», КП «Служба муніципального управління» Дрогобицької міської ради скерувала на адресу позивача лист №593 від 18.10.2023, у якому повідомила про те, що зобов`язується сплатити заборгованість за договором №200702 від 20.07.2023 до 18.11.2023 року та надала графік погашення: до 20.10.2023 50000,00 грн; до 27.10.2023 50000,00 грн; до 03.11.2023 50000,00 грн; до 10.11.2023 75000,00 грн; до 18.11.2023 75000,00 грн.

Відповідач доказів погашення заборгованості суду не надав.

Суд розглядає справу за наявними матеріалами.

ПОЗИЦІЯ СУДУ.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а у відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 174 Господарського Кодексу України визначено, що господарські зобов`язання виникають, зокрема, безпосередньо з господарського договору, інших угод, передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Судом встановлено, між позивачем та відповідачем виникли господарські зобов`язання на підставі укладеного договору поставки №200702 від 20.07.2023 року, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, поставити та передати у власність покупцеві ДК 021:2015 - 34350000-5 Шини для транспортних засобів великої та малої тоннажності (Шини) (далі - товар), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити вказаний товар в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі.

Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Аналогічне положення містить ст. 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з нормою статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Договір, відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Судом встановлено, що за умовами договору №200702 від 20.07.2023 визначено, що номенклатура, кількість та ціна товару визначаються специфікацією, що є невід`ємною частиною договору (п. 1.2. договору). Згідно додатку 1 до договору, загальна вартість товару з ПДВ становить 894433,08 грн. Аналогічні положення викладені у п. 2.1. договору.

Пунктом 3.3. договору сторони дійшли згоди щодо істотних умов договору, а саме про те, що поставка товару здійснюється у кількості, визначеній на підставі замовлення покупця.

На виконання умов договору№200702 від 20.07.2023 року позивач поставив відповідачу товар відповідно до видаткової накладної №915 від 16.08.2023 року на загальна суму з ПДВ 351651,36 грн та за видатковою накладною №№1023 від 17.11.2023 на суму з ПДВ 106027,56 грн.

Пунктом 3.5. договору визначено, що датою поставки товару вважається дата його отримання замовником та оформлення видаткової накладної на товар. Передача-приймання товару за кількістю та якістю здійснюється в момент фактичної передачі товару. Товар вважається переданим постачальником та прийнятим покупцем за кількістю та якістю з моменту його фактичного прийняття покупцем та підписання ним видаткової накладної (п. 4.2. договору).

Позивач поставив відповідачу товар, згідно зазначених накладних, на загальну суму 457678,92 грн. Відповідач здійснив часткову оплату товару за видатковою накладною №915 від 16.08.2023 року на загальну суму 321651,36 грн, відповідно до платіжних інструкцій №22/09/2023 від 22.09.2023 на суму 51867,36 грн, №19/10/2023 від 19.10.2023 на суму 50000,00 грн, №27/10/2023 від 27.10.2023 на суму 50000,00 грн, №929 від 07.11.2023 на суму 50000,00 грн, №936 від 10.11.2023 на суму 50000,00 грн, №945 від 20.11.2023 на суму 50000,00 грн, №972 від 15.12.2023 на суму 19784,00 грн.

Таким чином, у відповідача виникла заборгованість за видатковою накладною №915 від 16.08.2023 у розмірі 30000,00 грн та за видатковою накладною №1023 від 17.11.2023 у розмірі 106027,56 грн.

Загальна заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар згідно зазначених видаткових накладних становить 136027,56 грн.

Згідно положень ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до пункту 2.2. договору сторони погодили, що оплата здійснюється за фактично переданий товар після надання постачальником накладних та рахунку на оплату товару. Замовник зобов`язаний перерахувати суму зазначену в підтверджуючих документах протягом 30 банківських днів після їх підписання.

Статтею 655 Цивільного кодексу України також визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України передбачено обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З огляду на вищевказані обставини, суд вважає вимоги позивача щодо стягнення основної заборгованості обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення у розмірі 136027,56 грн.

Відповідач доказів погашення заборгованості суду не надав.

Щодо заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних, суд перевіривши розрахунки, зазначає наступне.

Відповідно до 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 зазначеної постанови Пленуму).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17).

Позивачем при поданні позовної заяви заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 4059,38грн та 3% річних у розмірі 1956,67 грн.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. (ст. 692 Цивільного кодексу України).

З огляду на те, що відповідно до п. 2.2. договору відповідач мав здійснити оплату за поставлений товар після надання постачальником накладних протягом 30 банківських днів після їх підписання, судом встановлено, що за видатковою накладною №915 від 16.08.2023 строк кінцевим днем на оплату є 27.09.2023 року, а за видатковою накладною №1023 від 17.11.2023 29.12.2023.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якої пов`язано його початок (ст. 253 Цивільного кодексу України). Відтак, з огляду на кінцеву дату оплати поставленого позивачем відповідачу товару (27.09.2023 та 29.12.2023 відповідно), датою прострочення оплати є 28.09.2023 та 30.12.2023 відповідно.

Враховуючи, що відповідач здійснював часткову погашення заборгованості, позивач мав право здійснити нарахування штрафних санкцій у відповідності до ст. 625 ЦК України за видатковою накладною №925 від 16.08.2023 у наступному порядку з 28.09.2023 по 19.10.2023 рік на суму боргу 299784,00 грн, з 20.10.2023 по 27.10.2023 на суму боргу 249784,00 грн, з 28.10.2023 по 07.11.2023 на суму боргу 199784,00 грн, з 08.11.2023 по 10.11.2023 на суму боргу 149784,00 грн, з 11.11.2023 по 20.11.2023 на суму 99784,00 грн, з 21.11.2023 по 15.12.2023 на суму боргу 49784,00 грн та з 16.12.2023 по 13.03.2023 (дата звернення з позовною заявою).

За видатковою накладною №1023 від 17.11.2023 відповідач не здійснив оплату товару у повному обсязі у розмірі 106027,56 грн, а отже, позивач мав право нараховувати штрафні санкції у відповідності до ст. 625 ЦК України з 30.12.2023 по 13.03.2023 рік.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначила, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися, як спосіб отримання кредитором доходів.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.97 №62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Оскільки судом встановлено та матеріалами справи підтверджено факт несвоєчасної оплати поставленого відповідачу товару, суд приходить до переконання, що КП «Служба муніципального управління» Дрогобицької міської ради не виконала належним чином умови договору №200702 від 20.07.2023 року щодо оплати отриманого товару, а відтак зобов`язана сплатити на користь позивача 3% річних від простроченої суми та інфляційні нарахування.

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, вважає що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю. Таким чином відповідач має сплатити на користь позивача 3% річних у розмірі 1956,67 грн та інфляційні втрати у розмірі 4059,38 грн.

Також, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 11053,42 грн пені.

Відповідно до частин 1-3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, правовими наслідками порушення зобов`язання є зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.

Згідно зі статтею 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до приписів статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Так, згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом частини другої статті 217 Господарського кодексу України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які згідно з частиною першою статті 230 Господарського кодексу України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

Таким чином, законодавець пов`язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.

Водночас частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України передбачено можливість встановлення санкції за порушення грошових зобов`язань у відсотках до облікової ставки НБУ як одиниці вимірювання такої санкції. Однак саме зобов`язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони мають право і не встановлювати жодних санкцій за порушення строків розрахунку.

Відповідно до висновків, викладених у постанові КГС ВС від 05.09.2019 року у справі №908/1501/18, якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов`язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом

Відповідно до п. 7.1. договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законом та цим договором.

При затримці відвантаження товару покупцю понад строк, передбачений умовами цього договору, постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, за кожний день прострочення, від вартості непоставленого товару (п. 7.3. договору). Сплата штрафу та пені не звільняє сторони від виконання зобов`язань за даним договором (п. 7.4. договору).

Відтак, сторони передбачили застосування пені у разі порушення умов договору постачальником (позивачем), проте, договір №200702 від 20.07.2023 не передбачає в умовах такого договору можливість сплати пені покупцем (відповідачем) та не визначали її розмір.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення пені з відповідача у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не передбаченому законом, а відтак, суд відмовляє у задоволенні заявленої вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 11053,42 грн пені.

Частина перша статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначає, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Приписами статті 14 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Як встановлено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини другої статті 74 Господарського кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Одночасно статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» суд нагадує, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Суд враховує позицію ЄСПЛ (справи «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»), де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не долучено належних та допустимих доказів, заперечень, які б спростували доводи позивача.

Таким чином, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми заборгованості, суд вважає, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими доданими до матеріалів справи доказами, не спростованими відповідачем та такими, що підлягають частковому задоволенню.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Як передбачено п. 2 ч. 5 ст.238 Господарського процесуального кодексу України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

У відповідності до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач за звернення до Господарського суду Львівської області сплатив судовий збір у розмірі 3028,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцію №3020 від 13.03.2023.

З огляду на те, що судом позовні вимоги задоволені частково, з відповідача підлягає до стягнення 2809,38 грн відшкодування витрат на оплату судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 10, 12, 13, 20, 73,74,76-80, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Комунального підприємства «Служба муніципального управління» Дрогобицької міської ради (82100, Львівська область, місто Дрогобич, вулиця Пилипа Орлика, будинок 15; ідентифікаційний код 43032947) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Вікінг Ойл Україна» (10031, Житомирська область, місто Житомир, вулиця Гранітна, будинок 14; ідентифікаційний код 37976553) 136027,56 грн основної заборгованості, 1956,67 грн - 3% річних, 4059,38 грн інфляційних втрат та 2809,38 грн витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

3.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 21.05.2024.

СуддяГоменюк З.П.