Рішення

від 21.05.2024 по справі 320/39560/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2024 року № 320/39560/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Національної поліції України

про зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

I. Зміст позовних вимог

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Національної поліції України, з врахуванням уточнень, якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Національної поліції України від 27.09.2023 №1546 о/с в частині припинення з 28.09.2023 державної служби та звільнення з посади відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» ОСОБА_1 , державного службовця 5 рангу, головного спеціаліста сектору документального забезпечення Департаменту головної інспекції та дотримання прав людини Національної поліції України;

-поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста сектору документального забезпечення Департаменту головної інспекції та дотримання прав людини Національної поліції України;

-стягнути з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу (з утриманням передбачених законом податків та обов?язкових платежів при їх виплаті).

II. Позиція позивача та заперечення відповідача

В обґрунтування позову позивачка посилається на Конституцію України, закон України «Про державну службу», Кодекс Законів про працю України та зазначає, що її безпідставно звільнено з державної служби у зв`язку із скороченням штату без скорочення чисельності; стверджує, що подавала відповідачу заяви про переведення на іншу рівнозначну посаду, проте такі заяви відповідачем не розглянуто; також стверджує, що їй не було запропоновано для працевлаштування всі рівнозначні вакантні посади, що існували на момент попередження про звільнення, а також вакантну посаду, що з`явилась в період від дня попередження про наступне звільнення до дня звільнення з роботи.

У судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити. Зазначила, що позивачка не відмовлялась від запропонованих їй вакантних посад, жодних письмових заяв відповідного змісту не робила.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Заперечував про наявність у нього обов`язку запропонувати позивачці всі наявні на момент попередження вакантні посади, а також вказував, що Законом України «Про державну службу» не передбачено можливості повторного пропонування вакантних посад, в тому числі тих, які стали вакантними на час видання наказу про звільнення з державної служби; заперечував факт подання позивачкою заяв про переведення на іншу рівнозначну посаду; вважає, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми Кодексу Законів про працю України.

У судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечив. Просив у задоволенні позову відмовити, оскільки підстави для його задоволення відсутні.

III. Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 02.11.2023 відрито провадження по справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 30.11.2023.

30.11.2023 у судове засідання не прибув відповідач. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Про причини неявки суд не повідомив, явку свого представника до суду не забезпечив. Суд на місці ухвалив відкласти розгляд справи у зв`язку з неявкою відповідача на 22.01.2024.

22.01.2024 у судове засідання прибули сторони. Суд на місці ухвалив на підставі ч. 2 ст. 223 КАС України, для підготовки сторонами відповіді на відзив, оголосити перерву на 19.02.2024.

19.02.2024 у судове засідання прибули сторони. Суд на місці ухвалив на підставі ч. 2 ст. 223 КАС України, у зв`язку з витребуванням додаткових доказів оголосити перерву на 02.04.2024.

02.04.2024 у судове засідання прибули сторони. Суд на місці ухвалив закрити підготовче засідання та призначити справу для розгляду по суті на 09.05.2024.

09.05.2024 у судове засідання прибули сторони. Суд на місці ухвалив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Позивачка займала посаду державної служби головного спеціаліста сектору документального забезпечення Департаменту головної інспекції та дотримання прав людини Національної поліції України.

З метою оптимального розподілу та ефективного використання штатної чисельності, удосконалення структури органів і підрозділів, дотримання штатної дисципліни для виконання покладених на Національну поліції завдань наказом Національної поліції України від 19.05.2021 №776 затверджено Перелік змін у штатах Національної поліції України.

Згідно із вказаним наказом, у секторі документального забезпечення скорочено всі посади, в тому числі посада, яку займала позивачка.

28.08.2023 позивачку ознайомлено з попередженням про наступне вивільнення, про те, що наказом НПУ від 25.08.2023 №776 «Про затвердження Переліку змін у штатах Національної поліції» посаду, яку обіймала позивачка, скорочено та про можливе наступне припинення державної служби відповідно до пункту 1 (скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців) частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

З наказом Національної поліції України від 25.08.2023 №776 позивачку не ознайомили та їй не було відомо про його існування.

Під час попередження про звільнення 28.08.2023 позивачка вказує, що посад їй запропоновано не було. За весь час з моменту попередження про скорочення, її не було ознайомлено з переліком вакантних посад, які б відповідали її кваліфікації та освіті.

30.08.2023 позивачка написала заяву з проханням призначити її на посаду головного спеціаліста сектору документального забезпечення управління організаційно-аналітичної роботи Департаменту головної інспекції та дотримання прав людини Національної поліції України. Проте зазначена заява була подана на візування керівнику Департаменту, але не була ні завізована ні повернута.

27.09.2023 позивачка написала заяву про згоду із запропонованою посадою головного спеціаліста відділу координації та матеріального забезпечення Управління організаційно-документального та інформаційно-аналітичного супроводження бюджетного процесу Департаменту фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Національної поліції України.

Однак, ОСОБА_1 , державний службовець 5 рангу, головний спеціаліст сектору документального забезпечення Департаменту головної інспекції та дотримання прав людини, звільнена із займаної посади відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (скорочення чисельності та штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу).

Позивачка, не погодившись із наказом про звільнення, звернулась до суду з цим позовом.

V. Норми права, які застосував суд

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною шостою статті 43 Конституції України гарантовано громадянам захист від незаконного звільнення.

Відповідно до частини першої статті 3 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 5-1 КЗпП України встановлено гарантії забезпечення права громадян на працю, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до частин другої та третьої статті 5 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII в редакції, що чинна момент виникнення спірних правовідносин (далі Закон №889-VIІI) відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Статтею 87 Закону №889-VIII визначені підстави припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті Закону підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців; скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців; реорганізація державного органу.

Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду (частина третя статті 87 Закону № 889-VIII).

Частинами першою та другою статті 235 КЗпП України установлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

VI. Оцінка суду

Судом встановлено, що спірним у вказаних правовідносинах є встановлення обов`язку відповідача дотриматись процедури звільнення працівників з наданням права переведення на вакантні посади.

Як зазначено у частині 1 статті 4 Закону №889-VIII державна служба здійснюється з дотриманням принципу верховенства права - забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина відповідно до Конституції України, що визначають зміст та спрямованість діяльності державного службовця під час виконання завдань і функцій держави та забезпечення рівного доступу до державної служби - заборона всіх форм та проявів дискримінації, відсутність необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг певним категоріям громадян під час вступу на державну службу та її проходження.

Згідно з статтею 5 Закону №889-VIII, відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно зі статтею 5-1 Кодексу законів про працю України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Зазначене свідчить, що процедура вивільнення державних службовців з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідації державного органу чи його реорганізації, регулюється законодавством про працю, зокрема, Кодексом законів про працю України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі №816/979/17 (провадження №К/9901/3920/17) і в силу положень частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає врахуванню судом при виборі і застосуванні норм права для спірних правовідносин в даній справі.

Пунктом 1 частини 1 статті 40 визначено, що за приписами статті 36 Кодексу законів про працю України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 статті 40 Кодексу законів про працю України передбачено, що таке звільнення допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з ч.3 ст.22 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" при звільнені роботодавець повинен був дотриматись вимог частини 2 статті 40 та статті 49-2 Кодексу законів про працю України, в частині процедури звільнення працівника, а саме: запропонувати іншу роботу, а також завчасно сповістити виборний орган профспілкової організації про звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного характеру або у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією підприємства.

Крім цього, при звільненні позивачки не було розглянуто питання її переважного права на залишення на роботі відповідно до статті 42 Кодексу законів про працю України як працівника, яка має на утриманні двох дітей, один з яких є студентом денної форми навчання, а інший є неповнолітнім, а також батька інваліда та мати пенсіонерку за віком. У особовій справі позивачки наявна довідка про склад сім`ї, згідно якої батьки та діти позивачки проживають разом з нею. Крім того, позивачка має тривалий безперервний стаж роботи в апараті МВС та отримала професійне захворювання, внаслідок чого їй присвоєно інвалідність.

На підтвердження тривалого безперервного стажу позивачкою до матеріалів справи надано копію трудової книжки.

Судом встановлено, що позивачка займала посаду державної служби головного спеціаліста сектору документального забезпечення Департаменту головної інспекції та дотримання прав людини Національної поліції України.

З метою оптимального розподілу та ефективного використання штатної чисельності, удосконалення структури органів і підрозділів, дотримання штатної дисципліни для виконання покладених на Національну поліції завдань наказом Національної поліції України від 19.05.2021 №776 затверджено Перелік змін у штатах Національної поліції України.

Згідно із вказаним наказом, у секторі документального забезпечення скорочено всі посади, в тому числі посада, яку займала позивачка.

28.08.2023 позивачку ознайомлено з попередженням про наступне вивільнення, про те, що наказом НПУ від 25.08.2023 №776 «Про затвердження Переліку змін у штатах Національної поліції» посаду, яку обіймала позивачка, скорочено та про можливе наступне припинення державної служби відповідно до пункту 1 (скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців) частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Обов`язковою ознакою скорочення посади державної служби є наявність перерозподілу повноважень та відповідних їм посадових обов`язків за посадою державної служби між іншими посадами державної служби або встановлення державним органом відсутності подальшої необхідності здійснення відповідних повноважень.

Разом з цим, аналізуючи наказ Національної поліції України від 25.08.2023 №776 (в порівнянні з наказом Національної поліції України від 19.04.2023 №314, суд доходить висновку, що штатна кількість посад не зменшена, функціональні обов?язки та завдання з питань державної служби в положенні про Департамент головної інспекції та дотримання прав людини Національної поліції, які виконувала позивачка, збереглися.

На переконання суду, вказані обставини свідчать, що запровадження організаційно-штатних змін згідно з наказом відповідача від 25.08.2023 №776 не призвело ні до зміни завдань, функцій та повноважень Департамент головної інспекції та дотримання прав людини Національної поліції, в якому проходила державну службу позивачка, ні до зміни повноважень та відповідних їм посадових обов`язків за посадою позивачки.

Надані відповідачем докази у їх сукупності не доводять скорочення штату стосовно посади позивачки, натомість свідчать про те, що відбулась лише зміна назви такої посади.

Отже, звільнення позивачки з державної служби через скорочення посади державної служби відбулось без законної на те підстави.

Відповідач стверджує, що 21.09.2023 позивачку ознайомлено з переліком вакантних посад категорії «державний службовець» по підрозділах апарату центрального органу управління Національної поліції України станом на 21 вересня 2023 року.

Разом з тим, рапортом заступника начальника управління начальника відділу комплектування апарату управління комплектування Департаменту кадрового забезпечення НПУ, полковника поліції Юрія Осадчого від 21.09.2023 №5700/12/1/2/03-2023, підтверджується, що після ознайомлення із зазначеним переліком позивачка з будь-якою заявою щодо виявлення бажання проходження державної служби на зазначених у переліку посадах не зверталася.

У вказаному переліку, серед інших посад, позивачці відповідач пропонував й посади державної служби в секторі документального забезпечення ДГІДПЛ, зокрема, три посади головного спеціаліста.

27.09.2023 о 16.30 складено акт №5826/12/12-2023, яким підтверджено, що позивачці запропоновано ознайомитися під підпис з переліком вакантних посад категорії «державний службовець» у структурних підрозділах апарату центрального органу управління Національної поліції України станом на 27 вересня 2023 року.

Проте, позивачка від ознайомлення з вказаним переліком під підпис відмовилася.

Разом з тим, у розписці від 27.09.2023 про отримання трудової книжки на наказу НПУ від 27.09.2023 №15460/с позивачкою вланоруч зроблений допис про те, що вона згодна з будь якою запропонованою посадою та готова написати заяву на призначення.

Відповідач зазначає, що жодної заяви на жодну із запропонованих посад до Національної поліції України позивачкою не подано.

Однак, суд не погоджується з позицією відповідача з огляду на таке.

30.08.2023 позивачка написала заяву на ім`я голови Національної поліції України з проханням призначити її на посаду головного спеціаліста сектору документального забезпечення управління організаційно-аналітичної роботи Департаменту головної інспекції та дотримання прав людини Національної поліції України. Проте зазначена заява була подана на візування керівнику Департаменту, але не була ні завізована ні повернута.

Також 27.09.2023 позивачка написала заяву про згоду із запропонованою посадою головного спеціаліста відділу координації та матеріального забезпечення Управління організаційно-документального та інформаційно-аналітичного супроводження бюджетного процесу Департаменту фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Національної поліції України.

Заява була подана відповідачу через поштову скриньку та продубльовано на електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1 Зазначена заява була зареєстрована в Департаменті документального забезпечення НПУ 29.09.2023 за №3-18364.

Будь-яких доводів щодо наявності об`єктивних перешкод для працевлаштування позивачки на цій посаді відповідачем не наведено, а судом не встановлено.

Частиною третьою статті 87 Закону №889-VIII визначено дві умови, за наявності хоча б однієї з яких суб`єкт призначення отримує право на звільнення державного службовця з посади на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, а саме:

1) у суб`єкта призначення відсутня можливість запропонувати державному службовцю відповідні посади, під якими розуміються рівнозначні та як виключення нижчі посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей державного службовця;

2) відмова державного службовця від переведення на запропоновану посаду.

Тлумачення приписів частини третьої статті 87 Закону №889-VIII, за якого суб`єкт призначення може пропонувати або може не пропонувати державному службовцю вакантні посади під час процедури реорганізації входить в протиріччя з верховенством права та засадами конституціоналізму.

Адже суб`єкт владних повноважень є носієм саме повноважень, а не прав, і за їх здійснення несе відповідальність. До того ж, принцип верховенства права вимагає максимально мінімізувати свободу розсуду виконавчої влади.

При тлумаченні й застосуванні частини третьої статті 87 Закону №889-VIII необхідно розуміти, що правомірне рішення це не будь-який бажаний для керівника державної служби варіант поведінки в рамках цього Закону, а лише той, який сприятиме належній реалізації підлеглими працівниками права на працю та доступу до державної служби.

Відтак, свобода розсуду означає не свободу вибору керівника державної служби кого звільнити, а кого залишити (перевести) на державній службі, а означає лише оптимальне застосування закону для досягнення цілей, встановлених у ньому. Такого оптимального застосування закону не буде, якщо керівник державної служби не запропонує працівнику всіх наявних вакантних посад. Якщо відповідні вакансії є у наявності, то у керівника державної служби є лише один вид правомірної поведінки - запропонувати такі посади працівнику.

Таким чином, частина третя статті 87 Закону №889-VIII встановлює саме обов`язок керівника державної служби в державному органі одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII пропонувати державному службовцю рівнозначні посади. Відповідні повноваження не є дискреційними.

Правові висновки щодо наявності у суб`єкта призначення обов`язку пропонувати інші рівнозначні посади державної служби або, як виняток, нижчі посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей, врахувавши при цьому переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю, містяться, зокрема, в постановах Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №640/12871/20 та від 30 листопада 2022 року у справі №640/15797/21.

Суд, що відповідач запропонував позивачці вся наявні вакантні посади, однак, це було здійснено за 30 хв до закінчення робочого дня та в цей же день винесено спірний наказ про звільнення, що в свою чергу може свідчити про дискримінаційний характер в діях відповідача.

Відповідно до вимог Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" гарантується недопущення дискримінації у всіх сферах суспільних відносин, в тому числі на державній службі.

Відповідачем не надано доказів невідповідності позивачки займаній посаді та не наведено критеріїв відбору працівників на вакантні посади.

Суд вважає необхідним відмітити, що відповідачем також не було надано доказів розгляду питання щодо наявності у позивачки переважного права на залишення на роботі, а саме стаття 42 КЗпП України визначає переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідачем досліджувалось питання про те, що позивачка має обставини, які згідно з пунктом 2 частини другої статті 42 КЗпП України надають перевагу в залишенні на роботі, а також відсутні докази щодо розгляду питання продуктивності праці позивачки шляхом порівняння показників його роботи.

При цьому, доказів, що позивачка в силу своєї кваліфікації не могла зайняти посаду головного спеціаліста сектору документального забезпечення управління організаційно-аналітичної роботи Департаменту головної інспекції та дотримання прав людини Національної поліції України станом на дату попередження про наступне вивільнення, відповідачем до суду не надано.

Згідно із ст. 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

У даній справі, суд вважає за необхідне підкреслити, що відносини публічної служби в основі своєї правової природи є наслідком реалізації не тільки права на участь в управлінні державними справами через забезпечення доступу до державної служби, визначеного ст. 38 Конституції України, але і права на працю, оскільки перебування особи на державній службі є однією із форм реалізації права на працю, закріпленого у ст. 43 Конституції України, а тому недотримання відповідачами гарантій, передбачених Законом №889-VIII, призвело до порушення гарантованого Конституцією України права позивача на працю.

Конституційний Суд України вказував, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі працівників повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими (абз. 7 п. п. 4.1 п. 4 мотивувальної частини Рішення від 07.07.2004 №14-рп/2004).

З огляду на це Конституційний Суд України зазначає, що не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватися з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів.

Крім того, одним із критеріїв правомірності рішення, у відповідності до п. 3 ч. 2 ст. 2 КАС України, є його обґрунтованість.

Реалізація згаданого конституційного принципу відповідальності суб`єктів владних повноважень, як органів, що здійснюють функції держави, знайшли своє відображення у вимогах до прийнятих ними рішень частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки на момент попередження про звільнення, так і на момент звільнення позивачки, відповідач мав реальну можливість запропонувати та перевести позивачку на рівнозначну посаду з огляду на те, що такі вакантні посади були, у суду відсутні підстави вважати, що при прийнятті спірного наказу про звільнення позивачки було дотримано критерій обґрунтованості.

Отже, з урахуванням викладеного, оскільки звільнення позивачки відбулось з порушенням приписів статті 87 Закону №889-VIII та без дотримання відповідачем гарантій забезпечення права позивачки на працю, зокрема, права на сприяння у збереженні роботи, наслідком якого є спірний наказ про звільнення, суд дійшов висновку про визнання протиправним і скасування наказу Національної поліції України від 27.09.2023 №1546 о/с в частині припинення з 28.09.2023 державної служби та звільнення з посади відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» ОСОБА_1 , державного службовця 5 рангу, головного спеціаліста сектору документального забезпечення Департаменту головної інспекції та дотримання прав людини Національної поліції України.

Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України вказано, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Враховуючи протиправність звільнення позивачки, суд дійшов висновку про необхідність поновлення позивачки на посаді головного спеціаліста сектору документального забезпечення Департаменту головної інспекції та дотримання прав людини Національної поліції України з 29.09.2023 (перший робочий день після звільнення).

Вирішуючи питання про стягнення на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд виходить з такого.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі Порядок №100).

Згідно з підпунктом «з» пункту 1 Порядку №100 цей Порядок застосовується, у тому числі, у випадку вимушеного прогулу працівника.

За змістом пункту 2 Порядку №100 середньомісячна зарплата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, із якою пов`язана виплата.

Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки Національної поліції України від 06.12.2023 №29/5-441 позивачці за 20 робочих днів, відпрацьованих протягом липня-серпня 2023 року (двох місяців, що передували місяцю звільнення з роботи), нараховано заробітну плату в загальному розмірі 38 772,67 грн (сума вказана без утримання податку та інших обов`язкових платежів).

Таким чином, у відповідності з пунктом 8 Порядку №100 середньоденна заробітна плата позивачки дорівнює 1938, 63 грн. (38772,67 грн : 20 фактично відпрацьованих робочих днів).

Тривалість вимушеного прогулу позивачки починаючи з 29.09.2023 по 21.05.2024 включно становить 168 робочих днів.

Таким чином, розмір належного до стягнення на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає 325 689, 84 грн. (168 робочих днів х 1938,63 грн.).

Частиною восьмою статті 235 КЗпП України встановлено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до пунктів 2 та 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Враховуючи наведені приписи, до негайного виконання слід допустити рішення суду в частині поновлення поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста сектору документального забезпечення Департаменту головної інспекції та дотримання прав людини Національної поліції України та в частині стягнення з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог.

VII. Висновок суду

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

VIII. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Доказів понесення сторонами витрат, пов`язаних з розглядом справи, матеріали справи не містять, у зв`язку з чим їх розподіл судом не здійснюється.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Національної поліції України від 27.09.2023 №1546 о/с в частині припинення з 28.09.2023 державної служби та звільнення з посади відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» ОСОБА_1 , державного службовця 5 рангу, головного спеціаліста сектору документального забезпечення Департаменту головної інспекції та дотримання прав людини Національної поліції України.

Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді головного спеціаліста сектору документального забезпечення Департаменту головної інспекції та дотримання прав людини Національної поліції України з 29.09.2023.

Стягнути з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 29.09.2023 по 21.05.2024 у розмірі 325 689, 84 грн. (триста двадцять п`ять тисяч шістсот вісімдесят дев`ять грн. 84 коп.).

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста сектору документального забезпечення Департаменту головної інспекції та дотримання прав людини Національної поліції України та в частині стягнення з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Леонтович А.М.

Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення - 21.05.2024