Рішення

від 21.05.2024 по справі 600/7955/23-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2024 року м. Чернівці Справа № 600/7955/23-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.

Позивач просить суд:

- визнати протиправними дії ДУ «Чернівецький слідчий ізолятор» щодо винесення рішення дисциплінарної комісії ДУ «Чернівецький слідчий ізолятор», оформлене протоколом №30 від 10 липня 2023 року, про недоцільність застосування заходів заохочення до засудженого ОСОБА_1 ;

- скасувати протокол №30 рішення дисциплінарної комісії ДУ «Чернівецький слідчий ізолятор» про доцільність застосування до осіб, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, заходів заохочення від 10 липня 2023 року, в частині недоцільності застосування заходів заохочення до засудженого ОСОБА_1 .

В обґрунтування протиправності оскаржуваного рішення позивач посилався на те, що таке прийняте з порушенням норм законодавства, без належних обґрунтувань та належного вивчення членами комісії матеріалів особової справи, без перевірки відомостей про поведінку засудженого. Разом з цим позивач стверджує, що він не може виконати план індивідуального виправлення та ресоціалізації, зокрема, вступити до закладу освіти на навчання чи працевлаштуватися, оскільки виконанню такого плану перешкоджають обставини, що не залежать від його волі. Водночас позивач самостійно, власними силами стає на шлях виправлення і розвиває корисні соціальні зв`язки, що, на його думку, свідчить про виконання ним названого вище плану. Натомість відповідач жодним чином не сприяє соціально-виховній роботі засудженого та його виправленню.

Ухвалою суду від 03 січня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі; вирішено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; встановлено строк для подання заяв по суті справи.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказано про те, що оскаржуване рішення є актом індивідуальної дії, яке вичерпало свою дію. До того ж, після винесення Чернівецьким апеляційним судом відносно позивача ухвали про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк позивач вибув з ДУ «Чернівецький слідчий ізолятор» до ДУ «Замкова виправна колонія (№58)» для подальшого відбування покарання. З огляду на досягнення мети, яку переслідував позивач при поданні позову, відповідач просив суд відмовити в його задоволенні.

У поданій відповіді на відзив позивач вказав про необґрунтованість та безпідставність позиції відповідача. Просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 засуджений до довічного позбавлення волі. В державній установі «Чернівецький слідчий ізолятор» перебуває з 10 квітня 2022 року.

10 липня 2023 року дисциплінарною комісією ДУ «Чернівецький слідчий ізолятор» ухвалено рішення, оформлене протоколом №30, про доцільність застосування до осіб, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, заходів заохочення, згідно з яким комісія постановила про недоцільність застосування заходів заохочення до ОСОБА_1 за підсумками 2 кварталу 2023 року. Так, комісією встановлено, що ОСОБА_1 за час перебування в установі стягнень/заохочень не має. Впродовж 2 кварталу 2023 року правил поведінки та правил внутрішнього розпорядку установи в загальному дотримувався, до праці не залучається.

Не погоджуючись з указаним вище рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд зазначає таке.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

До цього суд зауважує, що відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення, дій, бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Суд може робити висновок про неправомірність рішень, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та про порушення у зв`язку із цим прав лише за позовом належного позивача. Оцінка рішень за позовом особи, яка не має права на звернення до суду, яка не є потерпілою у конкретних правовідносинах (є неналежним позивачем), апріорі не може призвести до захисту прав і не узгоджується із завданням адміністративного судочинства.

Так, згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пунктів 7 9 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду; відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

У пункті 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України вказано, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

За змістом частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Суд зауважує, що предметом оскарження в даній справі є рішення дисциплінарної комісії ДУ «Чернівецький слідчий ізолятор», оформлене протокол №30 від 10 липня 2023 року, про доцільність застосування до осіб, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі (у тому числі до позивача), заходів заохочення. Цим рішенням комісія постановила про недоцільність застосування заходів заохочення до ОСОБА_1 за підсумками 2 кварталу 2023 року.

Так, відповідно до частини першої статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Кримінально-виконавчого кодексу України).

Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку. Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду (частини перша, друга статті 7 Кримінально-виконавчого кодексу України).

Статтею 130 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачені заходи заохочення, що застосовуються до осіб, позбавлених волі.

Так, згідно названої статті за виконання покладених обов`язків та додержання правил поведінки, встановлених цим Кодексом та правилами внутрішнього розпорядку колонії, дотримання правил трудового розпорядку та вимог безпеки праці до осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, можуть застосовуватися такі заходи заохочення: подяка; дострокове зняття раніше накладеного стягнення; нагородження похвальною грамотою; присвоєння почесного звання "кращий за поведінкою", "активний учасник самодіяльності" тощо; виплата грошової премії; нагородження подарунком; переведення на поліпшені умови тримання; надання дозволу для виїзду за межі колонії з метою відвідування рідних до семи діб засудженим, які тримаються у дільницях соціальної реабілітації виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання та середнього рівня безпеки; надання додаткового короткострокового або тривалого побачення; дозвіл додатково витрачати гроші для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби в сумі до п`ятдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати; збільшення тривалості прогулянки засудженим, які тримаються в дільницях посиленого контролю колоній і приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, до двох годин.

Статтею 131 Кримінально-виконавчого кодексу України визначено порядок застосування заходів заохочення до осіб, позбавлених волі.

Зокрема, частиною восьмою статті 131 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачено, що адміністрація колонії зобов`язана щоквартально проводити оцінювання поведінки особи, додержання нею правил поведінки, встановлених цим Кодексом та правилами внутрішнього розпорядку колонії, а також дотримання правил трудового розпорядку та вимог безпеки праці та приймати вмотивоване рішення про доцільність або недоцільність застосування до особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, заходів заохочення. Прийняте рішення відображається в індивідуальній програмі соціально-виховної роботи та доводиться до відома особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, під підпис.

Керуючись зазначеними нормами Кримінально-виконавчого кодексу України, дисциплінарною комісією ДУ «Чернівецький слідчий ізолятор» за підсумками 2 кварталу 2023 року і було прийнято рішення про недоцільність застосування до ОСОБА_1 заходів заохочення.

При цьому суд звертає увагу на те, що ані статтею 130, ані статтею 131 Кримінально-виконавчого кодексу України не передбачено право засуджених до відбування покарання у виді позбавлення волі на оскарження в судовому порядку рішень про недоцільність застосування до них заходів заохочення. Водночас Кримінально-виконавчим кодексом України передбачено право засуджених на оскарження ними, в тому числі і до суду, рішень про притягнення до дисциплінарної відповідальності, про що свідчать приписи частини сьомої статті 135 Кримінально-виконавчого кодексу України.

Отже, за змістом Кримінально-виконавчого кодексу України оскарженню підлягає рішення виправної установи про притягнення засудженого до дисциплінарної відповідальності, тобто коли до нього фактично застосовано дисциплінарне стягнення, натомість оскарження в судовому порядку рішення про недоцільність застосування до засудженого заходів заохочення Кримінально-виконавчим кодексом України не передбачено.

Наведене вище свідчить про те, оскаржуваний позивачем індивідуальний правовий акт - протокол комісії ДУ «Чернівецький слідчий ізолятор» №30 від 10 липня 2023 року - за своїм змістом як не є остаточним рішенням по відношенню до позивача, так і не несе для нього негативних наслідків, не породжує виникнення, зміну або припинення прав, обов`язків позивача, оскарження такого виду рішень засудженими не передбачено Кримінально-виконавчим кодексом України.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 12 червня 2018 року у справі №826/4406/16, від 15 серпня 2019 року у справі №1340/4630/18, відсутність порушеного права чи невідповідності обраного позивачем способу його захисту способом, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для відмови в позові.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про безпідставність заявлених у цьому позові вимог та про обрання позивачем неправильного способу захисту порушених, на його думку, прав.

Указане є підставою для відмови у задоволенні позову.

Крім цього, суд зазначає, що згідно з матеріалами справи станом на час розгляду даної справи Чернівецьким апеляційним судом 06 грудня 2023 року було постановлено ухвалу, якою задоволено подання начальника ДУ «Чернівецький слідчий ізолятор» про заміну засудженому ОСОБА_1 покарання більш м`яким з довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк. Замінено ОСОБА_1 покарання у виді довічного позбавлення волі, призначеного вироком Апеляційного суду АР Крим від 28 липня 2008 року за п. 1, п. 12 ст. 115, ч. 1 ст. 185, ст. 70 КК України, на покарання у виді позбавлення волі строком на 15 років.

Відповідно до витягу №3.3-35/2023 від 18 грудня 2023 року Комісією Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань визначення засудженим до позбавлення волі виду установи виконання покарань, місця відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, їх направлення і переведення для відбування покарання вирішено перевести ОСОБА_1 , 1989 року народження, з багатомісних приміщень камерного типу (максимального рівня безпеки) до звичайних жилих приміщень (максимального рівня безпеки) та направити для подальшого відбування покарання в ДУ «Замкова виплавна колонія (№58)».

Згідно з довідкою Державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» на виконання наряду Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання покарання кримінальних покарань Міністерства юстиції від 18 грудня 2023 року №10744/8-2023, ОСОБА_1 вибув з ДУ «Чернівецький слідчий ізолятор» до ДУ «Замкова ВК (№58)» для подальшого відбування покарання».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 жовтня 2023 року у справі №9901/96/21 звертає увагу на свою усталену та послідовну позицію в питанні скасування акта індивідуальної дії, який вичерпав свою дію фактом його виконання, відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання, оскільки таке скасування дестабілізує суспільні відносини та порушує принцип правової визначеності (наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2021 року у справі №9901/286/19, від 02 березня 2023 у справі №9901/61/20).

Аналізуючи зміст спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що позивач, звертаючись до суду з цим позовом про скасування рішення, оформленого протоколом №30 від 10 липня 2023 року, фактично переслідував мету скасування обмеження права на застосування до нього заходів заохочення, оскільки скасування оскаржуваного рішення, на думку позивача, мало тягнути за собою саме такі правові наслідки.

За наведених вище обставин суд вважає, що прийняте відповідачем рішення, оформлене протоколом №30 від 10 липня 2023 року, про недоцільність застосування до позивача заходів заохочення є актом, який вичерпав свою дію щодо позивача після ухвалення Чернівецьким апеляційним судом рішення про заміну засудженому ОСОБА_1 покарання більш м`яким з довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк. Отже, мета, яку фактично переслідував позивач, подавши цей позов, досягнута.

Тотожний підхід застосований Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 19 жовтня 2023 року у справі №9901/96/21, від 08 вересня 2021 року у справі №816/228/17.

На переконання суду, скасування судом рішення, оформленого протоколом №30 від 10 липня 2023 року, про що просить позивач у позові, наразі не призведе ні до захисту, ні до відновлення прав та інтересів позивача, на захист яких спрямований цей позов, а тому вказаний акт не може бути скасований судом, такий акт фактично вичерпав свою юридичну силу у спірних правовідносинах.

Позивачем не наведено належних та достатніх обґрунтувань доцільності скасування судом рішення ДУ «Чернівецький слідчий ізолятор», оформленого протоколом засідання комісії №30 від 10 липня 2023 року, після заміни призначеного виду покарання більш м`яким, а також не обґрунтовано порушення своїх прав та інтересів оскаржуваним рішенням після заміни судом виду покарання.

Враховуючи викладене у своїй сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 21 травня 2024 року.

Повне найменування учасників справи: позивач ОСОБА_1 (місце утримання Державна установа «Чернівецький слідчий ізолятор: м. Чернівці, площа Соборна, буд. 6), відповідач Державна установа «Чернівецький слідчий ізолятор» (м. Чернівці, площа Соборна, буд. 6, код ЄДРПОУ 08565032).

Суддя О.П. Лелюк