Постанова

від 27.09.2023 по справі 366/52/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 366/52/21

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/8852/2023

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.

при секретарі Степанюк І.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Іванківського районного суду Київської області від 26 січня 2023 року (суддя Гончарук О.П.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: служба у справах дітей та сім`ї Поліської селищної ради Вишгородського району Київської області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,

встановив:

у січні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про позбавлення відповідачки батьківських прав відносно неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; залишення проживання дітей разом з батьком та стягнення з відповідачки аліментів на неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в твердій грошовій сумі 3 000грн, тобто по 1 500грн на одну дитину, щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з урахуванням індексу інфляції, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дітьми повноліття.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що з 19 листопада 2015 року по 13 грудня 2019 року перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою, який розірвано рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 13 грудня 2019 року, мають двох дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач посилався на те, що відповідачка не піклується про дітей, не проявляє зацікавленості в їх подальшій долі, не цікавиться їх успіхами, станом їх здоров`я, не піклується про їх фізичний і духовний розвиток, їх навчання, підготовкою до самостійного життя, зокрема не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дітей, що негативно впливає на їх фізичний розвиток, як складову виховання, не спілкується з дітьми в обсязі, необхідному для їх внутрішнього світу, не створює умов для отримання ними освіти, зловживає спиртними напоями, веде аморальний спосіб життя, неодноразово відправляла дочку ОСОБА_6 в магазин за спиртними напоями та сигаретами, за відмову виконати цю вимогу, відповідачка виганяла дитину з будинку. Діти неодноразово без поважних причин не відвідували школу та дитячий садочок. Відповідач постійно конфліктує з сусідами та односельчанами, притягувалась до адміністративної

відповідальності.

Позивач зазначав, що 19 вересня 2019 року представником служби у справах дітей та сім`ї Поліської РДА Київської області у відповідачки за невиконання своїх батьківських обов`язків діти були відібрані та передані йому на виховання, і на теперішній час діти відмовляються проживати та знаходитися разом з відповідачкою.

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 26 січня 2023 року позовні вимоги задоволено частково, позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав відносно неповнолітніх дітей : ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишено проживання дітей разом з їх батьком ОСОБА_2 ; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі в розмірі 3 000грн, по 1 500грн на кожну дитину щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 12 січня 2021 року.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на не врахування судом наданих доказів, грубе порушення в застосуванні норм матеріального та процесуального законодавства.

Відповідачка стверджує, що ніколи не відмовлялась від своїх дітей, які були фактично забрані в неї проти її волі, вона позбавлена можливості з ними бачитись та спілкуватися, оскільки позивач ховає їх від неї, не дає можливості зв`язуватися з ними по телефону, не реагує на її прохання побачитися з дітьми, передати їм подарунки.

Відповідачка вважає, що ні позивач, ні суд не довели того факту, що рішення про позбавлення її батьківських прав прийнято із-за того, що її поведінку змінити в кращу сторону неможливо і що вона винувата у протиправній поведінці відносно своїх дітей (їх виховання, утримання).

Відповідачка посилається на правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 6 травня 2020 року по справі № 753/2025/19, відповідно до якої позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. У той же час, подання відповідачем заперечень проти позову та апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.

Відповідачка вважає, що у її справі склалась аналогічна ситуація, оскільки вона не бажає бути позбавленою батьківських прав відносно своїх дітей та бажає підтримувати з ними відносини, і судом не було встановлено виняткових обставин для позбавлення її батьківських прав.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Придувалов В.В. просить відмовити у її задоволенні та залишити рішення суду без змін, посилаючись на те, що відповідачка систематично не бажала зустрічатись зі своїми дітьми, не цікавилась їх долею, не переймалась питанням їх освіти, а позиція Верховного Суду, висловлена у постанові від 6 травня 2020 року по справі № 753/2025/19, є суперечливою.

Також представник позивача зазначає, що в матеріалах справи наявні докази, зокрема про те, що 18 вересня 2019 року представником служби у справах дітей Ярмак М.В. , представником органів внутрішніх справ Костюк Ю.М. , представником закладу охорони здоров`я Яценко І.С. , представником органу опіки Шулькевич В.І., який є головою селищної ради с. Радинка, було здійснено негайне відібрання дітей ОСОБА_3 , 2009 року народження, та ОСОБА_4 , 2016 року народження, за адресою: АДРЕСА_1 , у матері - ОСОБА_1 , оскільки остання перебувала у стані алкогольного сп`яніння та була дуже агресивна, діти були налякані та перебували у важкому психологічному стані, важко йшли на контакт.

Представник позивача посилається на покази, які у судовому засіданні в суді першої інстанції надала неповнолітня ОСОБА_10 , зазначивши, що хоче жити із сім`єю батька, оскільки, коли вона мешкала з матір`ю, то остання, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, відправляла її до магазину для купівлі горілки, а у разі відмови, виганяла з будинку без верхнього одягу та взуття, стверджувала, що бачитись та спілкуватись із матір`ю вона не хоче.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідачки ОСОБА_1 та її представника - адвоката Працюка В.Л., які підтримали апеляційну скаргу, пояснення позивача ОСОБА_2 та його представника - адвоката Придувалова В.В., представника третьої особи - Дидаревої М.В. , які просили залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 19 листопада 2015 року, який розірвано рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 13 грудня 2019 року.

Сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до акту про негайне відібрання дітей, 18 вересня 2019 року о 12год. 45хв. здійснено негайне відібрання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у ОСОБА_1 , яка заходиться тривалий час у стані алкогольного сп`яніння та дуже агресивна, діти перелякані та у важкому психологічному стані, на контакт йдуть важко.

Згідно висновку служби у справах дітей та сім`ї Поліської райдержадміністрації Київської області від 3 серпня 2020 року є доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 щодо її малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , з метою їх соціального захисту та забезпечення державних гарантій на виховання та розвиток, відповідно до європейських стандартів, ратифікованих нашою державою.

Задовольняючи позовні вимоги про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, тобто вона систематично продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, що підтверджено належними доказами і позбавлення її батьківських прав буде відповідати інтересам дітей.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він не відповідає обставинам справи та наданим доказам, не ґрунтується на нормах матеріального права.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до частини першої статті 19 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держава вживає усіх необхідних заходів з метою захисту дитини від відсутності піклування або недбалого ставлення до неї з боку батьків.

За положеннями частин першої, другої статті 27 цієї Конвенції кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її

батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Пунктом 1 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо та необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої вказаної статті СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість

зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного

догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17.

Отже, вирішуючи спір про позбавлення батьківських прав, суд передусім повинен дати оцінку дотриманню якнайкращих інтересів дитини, що передбачає пошук і знаходження балансу між усіма елементами, які потрібні для ухвалення справедливого судового рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, тощо), які надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати виключно після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц.

Верховний Суд наголошує, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанова Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19.

З наданих суду документів вбачається, що до лютого 2019 року сторони проживали разом, після припинення шлюбних стосунків, діти залишилися проживати з матір`ю.

ІНФОРМАЦІЯ_3 у с. Федорівка Поліського району Київської області за заявою позивача діти були відібрані від матері ОСОБА_1 , яка перебувала у стані алкогольного сп`яніння.

Разом з цим, суду не було надано доказів, що після відібрання дітей, відповідачка ухилялася від виконання своїх батьківських обов`язків. Однак надані докази про звернення ОСОБА_1 до поліції з приводу перешкод, які чинить ОСОБА_2 їй у спілкуванні з дітьми (с.с.113), що спростовує висновки суду, що відповідачка не цікавилася дітьми та не намагалася з ними зустрітися.

Суд не врахував, що матеріали справи не містять будь-яких доказів, які підтверджують негативне ставлення сина ОСОБА_12 до своєї матері, а згідно довідки Овруцького закладу дошкільної освіти № 6 ОСОБА_13 відвідував цей заклад освіти з 27 серпня 2018 року по 28 грудня 2019 року у належному виді, вихованням дитини займалася мама, зі сторони якої будь-яких порушень не було (с.с.117).

Також суд першої інстанції не звернув увагу на те, що відомості про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності датовані періодом з 19 липня 2019 року по 18 вересня 2019 року (день відібрання дітей), а негативна довідка-характеристика, яка датована 24 серпня 2020 року, не містить прізвища особи та посади особи, яка її підписала (с.с.27, 50).

Разом з цим, згідно довідки-характеристики, яка підписана старостою округу № 3 Романенко І. 5 жовтня 2022 року, ОСОБА_1 веде нормальний спосіб життя, громадський порядок не порушує, спиртних напоїв не вживає, скарги на неї не надходили (с.с.88); згідно акту обстеження матеріально-побутових умов проживання ОСОБА_1 від 5 жовтня 2022 року, сім`я ОСОБА_1 з 2020 року проживає у задовільних матеріально-побутових умовах, вона добросовісно виконує батьківські обов`язки щодо виховання сина ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та веде нормальний спосіб життя (с.с.89).

Зазначені документи свідчать, що відповідачка ОСОБА_1 змінила своє ставлення до своїх батьківських обов`язків та змінила спосіб свого життя після відібрання дітей та народження сина ОСОБА_14 , та спростовують висновки суду першої інстанції, що поведінка відповідачки є свідомим нехтуванням своїми батьківськими обов`язками, а не збігом життєвих обставин, які склалися навколо неї: необізнаність, відсутність матеріальних коштів для утримання дитини, відсутність підтримки рідних та належного супроводу соціальних служб.

У частинах п`ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суд першої інстанції погодився з висновком органу опіки та піклування від 3

серпня 2020 року про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав.

Однак, суд першої інстанції не звернув увагу, що висновок служби у справах дітей та сім`ї Поліської райдержадміністрації Київської області є необґрунтованим, не містить доводів щодо доцільності позбавлення відповідачки батьківських прав, на підставі яких орган опіки та піклування зробив такий висновок. Висновок не містить мотивів, з яких орган опіки та піклування прийшов до висновку, що вказана дія буде відповідати інтересам дітей.

Також у висновку не зазначено, що орган опіки досліджував будь-які документи, які стосуються даного спору, обстежував умови проживання дітей та батьків, спілкувався з дітьми.

Крім того, звертає на себе увагу та обставина, що висновок датований 3 серпня 2020 року, однак у ньому міститься посилання на клопотання Радинської сільської ради від 4 серпня 2020 року стосовно позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 .

Отже, висновок органу опіки та піклування не може бути беззаперечним доказом підтвердження факту умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків та необхідності застосування до неї такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення її батьківських прав, покладено на позивача.

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що під час судового розгляду позивачем не було надано належних та достатніх доказів у підтвердження своїх позовних вимог, а відтак підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідачки батьківських прав, відсутні.

ОСОБА_1 проти позбавлення батьківських прав заперечує, надала докази намагання спілкуватися з дітьми та чинення позивачем їй перешкод у спілкуванні з дітьми, тому позбавлення її батьківських прав не буде відповідати інтересам дітей.

Апеляційна скарга не містить доводів незаконності рішення суду в частині задоволення позовних вимог про залишення проживання дітей разом з позивачем та про стягнення з відповідачки аліментів, тому колегія суддів відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України рішення суду першої інстанції в цій частині не переглядає.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно встановив обставини справи, не оцінив наданих сторонами доказів, неправильно застосував норми матеріального права, допустив порушення норм процесуального права, тому рішення суду

в частині позбавлення відповідачки батьківських прав підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав відмовляється, з позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений відповідачкою за подання апеляційної скарги.

При цьому апеляційний суд враховує, що правових підстав для звільнення позивача від сплати судового збору на підставі п. 13 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» немає, так як даний позов не пов`язаний з порушенням його прав, як учасника бойових дій.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Іванківського районного суду Київської області від 26 січня 2023 року в частині позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав скасувати, ухваливши в цій частині нове судове рішення, яким у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: служба у справах дітей та сім`ї Поліської селищної ради Вишгородського району Київської області про позбавлення батьківських прав відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 1 362грн.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук