Постанова

від 14.05.2024 по справі 440/14799/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2024 р.Справа № 440/14799/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,

за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Полтавського апеляційного суду на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року (ухвалене суддею Довгопол М.В.) по справі № 440/14799/23

за позовом ОСОБА_1

до Полтавського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Полтавського апеляційного суду,Державної судової адміністрації України, в якому просила: визнати протиправними дії Полтавського апеляційного суду щодо нарахування та виплати судді ОСОБА_1 у період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн; визнати протиправними дії Полтавського апеляційного суду щодо нарахування та виплати судді ОСОБА_1 у 2021, 2022, 2023 роках допомоги на оздоровлення при щорічній оплачуваній відпустці у розмірі посадового окладу, обрахованого виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн; зобов`язати Полтавський апеляційний суд провести нарахування та виплатити судді Полтавського апеляційного суду ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про "судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року - 2270 грн, на 1 січня 2022 року - 2481 грн, на 1 січня 2023 року - 2684 грн, з врахуванням виплачених сум та утриманням обов`язкових податків і платежів при їх виплаті; зобов`язати Полтавський апеляційний суд провести нарахування та виплатити судді Полтавського апеляційного суду ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену у 2021, 2022, 2023 роках допомоги на оздоровлення при щорічній оплачуваній відпустці у розмірі посадового окладу, визначеного на підставі частини 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року - 2270 грн, на 1 січня 2022 року - 2481 грн, на 1 січня 2023 року - 2684 грн, з врахуванням виплачених сум та утриманням обов`язкових податків і платежів при їх виплаті.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року позов задоволено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позову у повному обсязі .

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що нарахування та виплата ОСОБА_1 з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022, 2023 роках, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102 грн, здійснювалися Полтавським апеляційним судом, відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік, Закону України Про Державний бюджет України на 2022 рік, Закону України Про Державний бюджет України на 2023 рік та інших нормативно-правових актів у межах своїх повноважень. Одночасно зазначає, що виплата суддівської винагороди та інші виплати судді здійснювалася в межах кошторисних призначень, які були визначені законами України Про Державний бюджет України на відповідний рік, а тому правові підстави самостійно збільшувати базовий розмір посадового окладу судді за оскаржуваний період, відсутні.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Щодо доводів апеляційної скарги позивача, що суд першої інстанції, виходячи за межі позовних вимог, протиправно задовольнив позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинення дій Державною судовою адміністрацією України, у зв`язку із чим він відмовляється від цих вимог, а провадження у адміністративній справі в цій частині просить закрити, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

У судове засідання учасники справи не з`явилися, своїх представників не направили, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином просили розгляд справи проводити за їх відсутністю.

Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою технічного запису не здійснювалося.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що Указом Президента України "Про переведення суддів" від 28.09.2018 № 297/2018 суддю апеляційного суду Полтавської області ОСОБА_1 переведено на посаду судді Полтавського апеляційного суду.

Наказом Полтавського апеляційного суду від 02.10.2018 № 08-03/01 "Про зарахування до штату суду" зараховано до штату Полтавського апеляційного суду суддю ОСОБА_1 з 2 жовтня 2018 року з окладом згідно штатного розпису.

Згідно із відомостей розрахункових листів по виплаті позивачці суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 30.09.2023, оклад позивачки розраховано з урахуванням розрахункової величини, передбаченої Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", а саме, розміру прожиткового мінімуму, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн. та коефіцієнту 1,1, відповідно до ч. 4 ст. 135 Закону України Про судоустрій та статус суддів.

Допомога на оздоровлення при щорічній оплачуваній відпустці у розмірі посадового окладу, нарахована позиваці у червні 2021 року, квітні 2022 року, червні 2023 року, також виходячи із розміру прожиткового мінімуму, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн.

Позивачка, вважаючи протиправними дії Полтавського апеляційного суду щодо нарахування та виплати у період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн, а також щодо нарахування та виплати у 2021, 2022, 2023 роках допомоги на оздоровлення при щорічній оплачуваній відпустці у розмірі посадового окладу, обрахованого виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн, звернулася до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, Полтавський апеляційний суд зобов`язаний при визначенні розміру суддівської винагороди ОСОБА_1 у період з січня 2021 року по вересень 2023 року та допомоги на оздоровлення у 2021 - 2023 роках діяти відповідно до Закону №1402 та обчислювати розмір суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення, виходячи з показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України "Про Державний бюджет на 2021 рік" з 01.01.2021 саме у значенні 2270 грн, з 01.01.2022 у значенні 2481 грн, з 01.01.2023 у значенні 2684 грн, а не 2102 грн.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Згідно із ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно із ч. 3 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частиною 4 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Відповідно до ч. 5 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Статтею 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.

Згідно із ч. 9 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Відповідно до вимог Закону України "Про прожитковий мінімум", прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" визначено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 1921 гривня, з 1 липня - 2013 гривень, з 1 грудня - 2100 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень; працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1769 гривень, з 1 липня - 1854 гривні, з 1 грудня - 1934 гривні.

Відповідно до статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2022 рік, у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 2100 гривень, з 1 липня - 2201 гривня, з 1 грудня - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2618 гривень, з 1 липня - 2744 гривні, з 1 грудня - 2833 гривні; працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1934 гривні, з 1 липня - 2027 гривень, з 1 грудня - 2093 гривні.

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2023 рік визначено, що з 01 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні; працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2093 гривні.

Таким чином, законодавцем фактично розширено перелік основних соціальних і демографічних груп населення та встановлено окремі розміри прожиткового мінімуму для суддів, прокурорів окружної прокуратури та працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами. При цьому, розмір прожиткового мінімуму для вказаних категорій осіб встановлено у розмірі меншому, ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб.

Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21 сформував наступні правові висновки: Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть... Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб… Верховний Суд зазначає, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді". Водночас Законом № 966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо… Водночас Закон України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIIІ.

При цьому будь-які обмеження суддівської винагороди не можуть бути застосовані іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України "Про судоустрій і статус суддів", з огляду на таке.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 126 Конституції України, незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі № 4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопад 2013 року № 10-рп/2013, від 08 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 04 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020).

Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських суддів для Комітету Міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваності суддів від 01 січня 2001 року № 1 (2001), в цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 09 грудня 2019 року № 969/2019) (далі - Висновок).

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (ч. 1 ст. 124 Конституції України).

Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.

Одночасно, суд апеляційної інстанції зазначає, що Законами України Про Державний бюджет України на 2021 рік, Про Державний бюджет України на 2022 рік та Про Державний бюджет України на 2023 рік не вносилося жодних змін до Закону № 1402-VIII ні в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, ні до Закону № 966-XIV щодо запровадження спеціального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, тобто не існувало жодних законних підстав для фактичного зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою розрахунку суддівської винагороди.

Оскільки, зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не виносилося, тому відсутні законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.

Таким чином, для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Законів України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", "Про Державний бюджет України на 2022 рік", "Про Державний бюджет України на 2023 рік".

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22 .

У справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплата не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішеннях ЄСПЛ у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (заява №70297/01) та у справі "Бакалов проти України" (заява №14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).

Із урахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції зазначає, що нарахування та виплати позивачці суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення за спірний період, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2021 року в розмірі 2102 гривні є протиправними, у зв`язку з чим належним способом захисту порушеного права позивачки є зобов`язання відповідача провести нарахування та виплату позивачці недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення за спірний період на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року 2270 грн., на 01 січня 2022 року - 2481 грн., на 01 січня 2023 року - 2684 грн., з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Щодо доводів апелянта стосовно належного фінансування Полтавського апеляційного суду та наявності у останнього достатньої кількості грошових коштів для виплати позивачу грошового забезпечення та допомоги на оздоровлення згідно кошторисів та планів асигнувань, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 148 Закону № 1402-VIII ,Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Згідно із ч. 6 ст. 148 Закону № 1402-VIII, видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку Частиною сьомою статі 148 цього ж Закону установлено, що видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.

Статтею 149 Закону № 1402-VIII визначено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Відповідно до ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України, визначено, що за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються: на головних розпорядників бюджетних коштів; розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, зокрема ДСА України.

Згідно із ч. 5 ст. 22 Бюджетного кодексу України, головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема: отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань; затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Із урахуванням вищевикладених норм законодавства, суд апеляційної інстанції зазначає, що виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, а Полтавський апеляційний суд як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2021 рік, 2022 рік, 2023 рік).

Із розрахунків річного фонду суддівської винагороди Полтавського апеляційного суду на 2021 рік, 2022 рік, 2023 рік вбачається, що розраховуючи суддівську винагороду позивача та запитуючи в ДСА України відповідні кошти на її виплату, Полтавський апеляційний суд керувався застосуванням прожиткового мінімуму у розмірі 2102 грн., визначаючи таким чином посадовий оклад ОСОБА_1 у сумі 115610 грн (50 х 2102 х 1,1), у зв`язку з чим, відповідно Кошториси Полтавського апеляційного суду на 2021 рік, 2022 рік, 2023 рік затверджені ДСА України з урахуванням відповідних розрахунків.

Судовим розгляду встановлено, що а ні до суду першої інстанції а ні до суду апеляційної інстанції, не надано доказів подання Полтавським апеляційним судом на затвердження ДСА України кошторисів на 2021 2023 роки, з урахуванням визначення посадового окладу позивача виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України "Про Державний бюджет на 2021 рік", Законом України "Про Державний бюджет на 2022 рік", Законом України "Про Державний бюджет на 2023 рік", та затвердження ДСА України бюджетних асигнувань з цієї підстави у меншому розмірі до суду не надано, у зв`язку із чим, суд апеляційної інстанції зазначає, що Полтавським апеляційним судом обов`язок щодо нарахування та виплати суддівської винагороди позивачу у належному розмірі не був виконаний через помилкове застосування до спірних правовідносин норм абзацу 5 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", абзацу 5 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", абзацу 5 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", а не виключно через відсутність відповідних бюджетних призначень та бюджетних асигнувань.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що враховуючи те, що саме Полтавський апеляційний суд як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня розрахував суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення позивача із застосуванням непередбаченої Законом величини, з урахуванням чого затверджено кошториси на 2021 2023 роки та здійснено нарахування та виплату суддівської винагороди позивачеві не у повному розмірі, позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтовані та підлягають задоволенню, а належним способом захисту прав позивача є: визнання протиправними дій Полтавського апеляційного суду щодо нарахування та виплати судді ОСОБА_1 у період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн; визнання протиправними дій Полтавського апеляційного суду щодо нарахування та виплати судді ОСОБА_1 у 2021, 2022, 2023 роках допомоги на оздоровлення при щорічній оплачуваній відпустці у розмірі посадового окладу, обрахованого виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн; зобов`язання Полтавського апеляційного суду провести нарахування та виплатити судді Полтавського апеляційного суду ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про "судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року - 2270 грн, на 1 січня 2022 року - 2481 грн, на 1 січня 2023 року - 2684 грн, з врахуванням виплачених сум та утриманням обов`язкових податків і платежів при їх виплаті.; зобов`язання Полтавського апеляційного суду провести нарахування та виплатити судді Полтавського апеляційного суду ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену у 2021, 2022, 2023 роках допомогу на оздоровлення при щорічній оплачуваній відпустці у розмірі посадового окладу, визначеного на підставі частини 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року - 2270 грн, на 1 січня 2022 року - 2481 грн, на 1 січня 2023 року - 2684 грн, з врахуванням виплачених сум та утриманням обов`язкових податків і платежів при їх виплаті, у зв`язку із чим апеляційна скарга Полтавського апеляційного суду є не обґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Інші доводи апеляційних скарг зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - .

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Полтавського апеляційного суду залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року по справі № 440/14799/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. ПрисяжнюкСудді О.А. Спаскін Л.В. Любчич Повний текст постанови складено 21.05.2024 року