Постанова

від 20.05.2024 по справі 320/10875/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/10875/22 Суддя (судді) першої інстанції: Головенко О.Д.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2024 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Безименної Н.В.

суддів Кучми А.Ю. та Собківа Я.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Вишгородської міської ради Київської області на рішення Київського окружного адміністративного суду від "08" березня 2023 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вишгородської міської ради Київської області про визнання протиправним та скасування акту,

В С Т А Н О В И Л А:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Вишгородської міської ради та просила суд:

- визнати противоправним та скасувати рішення Вишгородської міської ради від 30.06.2022 № 18/78 про відмову у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,10 гектара, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:094:0003, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти;

- зобов`язати Вишгородську міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,10 гектара, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:094:0003, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, в порядку і спосіб, передбачені статтею 118 Земельного кодексу України.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що звернулася до відповідача із заявою-клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, однак відповідач протиправно відмовив, чим порушив її права та законні інтереси.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від "08" березня 2023 року позовні вимоги задоволено.

Визнано противоправним та скасовано рішення Вишгородської міської ради від 30.06.2022 № 18/78 про відмову у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,10 гектара, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:094:0003, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.

Зобов`язано Вишгородську міську раду (код ЄДРПОУ 04054866) надати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,10 гектара, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:094:0003, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, в порядку і спосіб, передбачені статтею 118 Земельного кодексу України.

В частині зобов`язання Вишгородської міської ради (код ЄДРПОУ 04054866) надати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,10 гектара, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:094:0003, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, в порядку і спосіб, передбачені статтею 118 Земельного кодексу України відстрочено виконання судового рішення до припинення (скасування) в Україні воєнного стану.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відмова, викладена у спірному рішенні №18/78 від 30.06.2022, була прийнята згідно положень частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, так як бажана земельна ділянка, яка можлива для надання у власність, розташована в межах земельної ділянки, яка накладається на землі державного лісового фонду ДП «Клавдієвська ЛНДС»

Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 - громадянин України ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Позивач звернулась до органу місцевого самоврядування з вимогою надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,10 гектара, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:094:0003, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.

До зазначеної заяви позивачем було долучено графічні матеріали бажаного місця розташування земельної ділянки, копію паспорта заявника.

Відповідач рішенням від 30.06.2022 № 18/78 за результатами розгляду питання відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки бажана земельна ділянка знаходиться у користуванні Київської лісової науково-дослідної станції.

Не погоджуючись з такою відмовою та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачем, на дотримання положень частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, не надано доказів невідповідності місця розташування бажаної земельної ділянки вимогам законів та/або іншим нормативно-правовим актам, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, тому спірне рішення по справі не відповідає положенням частини другої статті 2 КАС України, та не містить в собі підстави відмови які чітко визначені частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, тому є необґрунтованим, не вмотивованим та відповідно підлягає скасуванню.

Як наслідок, з належного захисту встановленого судом порушеного права позивача слід зобов`язати Вишгородську міську раду надати дозвіл позивачу на розроблення проекту землеустрою за спірною земельною ділянкою.

Колегія суддів частково погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується і це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

У силу вимог статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно з частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Отже, громадяни, які зацікавлені у реалізації свого права на отримання безоплатно у власність земельної ділянки, звертаються до відповідної сільської, селищної, міської ради з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, яку орган місцевого самоврядування зобов`язаний розглянути у місячний строк.

У відповідності до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Згідно частин восьмої-десятої статті 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду може бути оскаржена до суду.

У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку (частина одинадцята вказаної статті).

Отже, вказаними нормами визначено підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання, зокрема, для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких такі органи приймають рішення про погодження чи відмову в погодженні проекту землеустрою.

При цьому, при вирішенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, уповноважений на це орган в контексті норм частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України повинен перевірити:

- відсутність передачі земельної ділянки безоплатно у власність відповідному громадянину по зазначеному виду використання (частина четверта статті 116 Земельного кодексу України);

- чи відносяться землі, за рахунок яких планується формування земельної ділянки, до земель сільськогосподарського призначення державної власності (частина четверта статті 122 Земельного кодексу України);

- відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки схемі землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затвердженим у встановленому законом порядку (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України);

- відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки містобудівній документації (у разі її надання для містобудівних потреб) (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України та частина третя статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Таким чином, підставою відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність може бути невідповідність місця розташування об`єкта (земельної ділянки) наведеним вище вимогам.

Як свідчать матеріали справи, позивачка звернулась до органу місцевого самоврядування з вимогою надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,10 гектара, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:094:0003, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.

Відповідач рішенням від 30.06.2022 № 18/78 за результатами розгляду питання відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки бажана земельна ділянка знаходиться у користуванні Київської лісової науково-дослідної станції.

Доказів знаходження земельної ділянки у користуванні Київської лісової науково-дослідної станції до ухвалення рішення № 18/78 від 30 червня 2022 року в матеріалах справи не міститься.

Крім того після прийняття відповідачем остаточного рішення 17 березня 2023 року (а.с.69) на адресу Київської лісової науково-дослідної станції направлено запит щодо графічного зображення земельної ділянки зазаначеної у клопотанні ОСОБА_1 .

У відповідь на запит листом від 22 березня 2023 року № 139/04 повідомлено, що бажана земельна ділянка № 32211810100:01:94:003 накладається на землі державного лісового фонду ДП «Клавдієвська ЛНДС». Будь-якого графічного зображення або підтвердження будь-яким доказами зазначеного в листі - не додано.

Так, колегія суддів звертає увагу на те, що обсяг даних про місце розташування бажаної земельної ділянки відповідно до графічних даних має бути таким, що дозволяє чітко ідентифікувати місце розташування бажаної земельної ділянки, а бажана земельна ділянка має бути максимально конкретизованою та підтверджена викопіюванням з кадастрової карти (плану) у масштабі, який забезпечує чітке відображення всіх елементів картографічної основи Державного земельного кадастру та відображених на ній відомостей Державного земельного кадастру (у тому числі масштабі 1:5000), із зазначенням облікового номеру функціональної зони, кадастрової зони та кварталу.

У свою чергу, Верховний Суд у постанові від 17.12.2018 у справі № 509/4156/15-а вирішуючи правове питання щодо правомірності дій суб`єкта владних повноважень із відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою у випадку ненадання, зокрема, графічних матеріалів, зазначив, що у разі надання особою пакету документів, необхідних для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з недоліками щодо комплектності, форми чи змісту, відповідний орган має право звернутися до заявника з пропозицією усунути виявлені недоліки. Така дія є правомірним способом поведінки органу і має на меті створення громадянам умов для реалізації їх прав на землю. Проте, звернення з такою пропозицією не звільняє відповідний орган від обов`язку прийняти рішення щодо надання дозволу (або відмову) в межах встановленого законом місячного строку. Враховуючи обмежений строк розгляду клопотання, а також положення частини шостої статті 118 ЗК України, яка містить імперативні вимоги щодо обов`язковості додавання до клопотання зацікавленої особи графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб),

Суд у контексті спірних правовідносин дійшов висновку, що недодержання вимог щодо змісту клопотання, ненадання належним чином оформлених графічних матеріалів або погодження землекористувача, якщо бажана земельна ділянка не є вільною, може бути самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про землеустрій" від 22.05.2003 № 858-IV цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

У силу вимог статті 1 Закону "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 № 3038-VI (далі - Закон № 3038-VI) генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту, план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон; функціональна зона території - визначена комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади, генеральним планом населеного пункту, планом зонування території частина території територіальної громади, щодо якої визначений певний набір дозволених (переважних (основних) та супутніх) видів цільового призначення земельних ділянок та відповідно до законодавства встановлені обмеження у використанні земель у сфері забудови.

Згідно частини першої статті 16 Закону № 3038-VI планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.

У даному випадку, перевірка відповідності місця розташування об`єкта вимогам законів та нормативно-правовим актам належить до повноважень відповідача.

У зв`язку з цим, Вишгородська міська рада наділена повноваженнями прийняти рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, якщо на підставі такої перевірки буде достовірно встановлена невідповідність місця розташування бажаної земельної ділянки вимогам законів та/або іншим нормативно-правовим актам, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У той же час, не зважаючи на вказані норми, приймаючи оскаржуване рішення, відповідач не обґрунтував його, а обмежився загальним формулюванням про невідповідність обраного позивачем місця розташування земельної ділянки, з огляду на те, що така земельна ділянка знаходиться в користуванні Київської лісової науково-дослідної станції.

Разом з тим, відмовляючи у наданні дозволу, відповідний орган повинен навести усі підстави такої відмови у відповідному рішенні, така відмова має бути пояснена із вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, тощо.

Лише у своєму відзиві на позовну заяву та у апеляційній скарзі відповідач зауважив, що бажана земельна ділянка, як можлива для надання у власність, розташована в межах земельної ділянки, яка знаходиться у користуванні Київської лісової науково-дослідної станції

Верховний Суд у постанові від 06.04.2021 року у справі № 805/696/18-а зазначив, що дискреційне повноваження надає суб`єкту владних повноважень певний ступінь свободи при прийнятті рішення, тобто, у межах, які визначені законом, цей суб`єкт має можливість самостійно (на власний розсуд) обирати один з кількох варіантів рішення. Разом з тим повноваження суб`єкта владних повноважень не є дискреційними, якщо законом встановлено тільки один варіант рішення.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи N R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

У постанові від 06.03.2019 року у справі № 1640/2594/18 Верховний Суд зауважив, що дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Колегія суддів звертає увагу, що неодноразово згадані вище положення статті 118 Земельного кодексу України містять вичерпний перелік підстав для відмови у видачі дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Судом першої інстанції вірно встановлено, що рішення за наслідками розгляду клопотання ОСОБА_1 було протиправним. Наведене у свою чергу свідчить, що перевірка поданих Позивачем документів Відповідачем не здійснювалася. У той час, як було зазначено вище, саме до виключної (дискреційної) компетенції органу місцевого самоврядування у спірних правовідносинах належить вирішення питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою. Отже, повноваженнями щодо перевірки відповідності поданих документів вимогам закону, а також встановлення відсутності інших правових підстав для відмови у наданні такого дозволу є виключною компетенцією Вишгородської міської ради.

Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що у цій справі питання стосовно зобов`язання суб`єкта владних повноважень вжити конкретних дій (прийняття рішення) у формі зобов`язання Відповідача надати Позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою, з урахуванням обраного способу захисту, наданих доказів на підтвердження своїх позовних вимог та інших обставин цієї справи, знаходиться поза компетенцією суду.

Судове рішення повинно виноситися з урахуванням необхідності дотримання справедливого балансу між ефективним способом захисту порушеного права і законністю такого рішення. Безпосереднє втручання суду в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень допускається, як виняток, у випадку, коли обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, положення законодавства, що регулюють спірні правовідносини у публічно-правовій сфері, а також зібрані у справі докази дають підстави для висновку про безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень у спірних правовідносинах.

Аналогічна позиція випливає із змісту постанови Верховного Суду від 12.08.2020 року у справі №826/9181/16.

Як вірно підкреслив Апелянт, питання про яке просить Позивач, в частині зобов`язання надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки, перебуває поза компетенцією адміністративного суду, оскільки до юрисдикції суду в широкому розумінні не входить зобов`язання Відповідача приймати на сесії будь-яке конкретне рішення, оскільки відповідно до чинного законодавства України суд не має права перебирати на себе повноваження, віднесені до компетенції, зокрема, органів місцевого самоврядування. Суд може за наявності достатніх правових підстав визнати рішення неправомірним та скасувати його, а також зобов`язати відповідача з урахуванням висновків суду повторно розглянути відповідне питання та прийняти за наслідками розгляду вмотивоване та обґрунтоване нормами законодавства рішення, при цьому суд не може перебирати на себе функцію дозвільного органу, яка не покладена на суд законом.

Указана позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 13.01.2021 року у справі №1340/5638/18.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає передчасними висновки Київського окружного адміністративного суду про існування правових підстав для зобов`язання Вишгородської міськради надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,10 гектара, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:094:0003. У зв`язку з чим рішення суду першої інстанції в указаній частині підлягає скасуванню із прийняттям у цій частині нового про часткове задоволення позовних вимог шляхом зобов`язання Вишгородської міськради повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,10 гектара, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:094:0003.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції, вирішуючи цей спір, не врахував особливостей правового регулювання спірних правовідносин та залишив поза увагою неможливість втручання у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування прийняття ним рішення по суті порушених у клопотанні питань із дослідженням його та доданих до нього документів на відповідність усім вимогам, які висуває ЗК України. Викладене є підставою для скасування судового рішення в частині із ухваленням у ній нового про часткове задоволення позовних вимог.

Колегія суддів зазначає, що оскільки оспорюване рішення не містить належним чином обґрунтованих підстав для його прийняття, визначених статтею 118 ЗК України, а розгляд заяви передбачає з`ясування обставин зокрема щодо відповідності місця розташування бажаної земельної ділянки та чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо безоплатного відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, то належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Вишгородської міської ради повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,10 гектара, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:094:0003, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, в порядку і спосіб, передбачені статтею 118 Земельного кодексу України.

Подібна позиція викладено в постанові Верховного суду від 26.09.2023 року у справі №420/5833/19.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неповно з`ясовано обставини порушено норми матеріального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду - скасувати в частині.

Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно ч. ч. 1, 4 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

З урахуванням наведеного судова колегія приходить до висновку про необхідність стягнення з Вишгородської міськради на користь ОСОБА_1 витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору за подання позовної заяви, в сумі 496,20 грн., пропорційно до задоволених позовних вимог (1/2).

Керуючись ст. ст. 139, 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 371 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Вишгородської міської ради Київської області - задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від "08" березня 2023 року - скасувати в частині зобов`язання Вишгородської міської ради надати ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,10 гектара, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:094:0003, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, в порядку і спосіб, передбачені статтею 118 Земельного кодексу України.

Прийняти в указаній частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Зобов`язати Вишгородську міську раду Київської області (07301, Київська обл., м. Вишгород, пл. Шевченка, 1, код ЄДРПОУ 04054866) розглянути повторно клопотання ОСОБА_2 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,10 гектара, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:094:0003, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, в порядку і спосіб, передбачені статтею 118 Земельного кодексу України.

В частині зобов`язання - повторно розглянути Вишгородською міською радою клопотання позовача на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,10 гектара, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:094:0003, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, в порядку і спосіб, передбачені статтею 118 Земельного кодексу України відстрочити виконання судового рішення до припинення (скасування) в Україні воєнного стану.

Змінити розподіл судових витрат, зазначивши, що стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Вишгородської міської ради Київської області (07301, Київська обл., м. Вишгород, пл. Шевченка, 1, код ЄДРПОУ 04054866) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) підлягають витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в сумі 496 (чотириста дев`яносто шість) гривень 20 копійок.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Текст постанови виготовлено 16 травня 2024 року.

Суддя-доповідач Н.В.Безименна

Судді А.Ю. Кучма

Я.М. Собків