Постанова

від 21.05.2024 по справі 522/17071/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2147/24

Справа № 522/17071/21

Головуючий у першій інстанції Федчишена Т. Ю.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.05.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кострицького В.В.,

суддів: Назарової М.В., Лозко Ю.П.

за участю секретаря судового засідання Пухи А.М.

учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Вей Фор Пей»

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Вей Фор Пей» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 травня 2023 року

у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Вей Фор Пей» до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів, 3 % річних та інфляційних втрат,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Вей Фор Пей» (надалі ТОВ ФК «Вей Фор Пей») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів, 3 % річних та інфляційних втрат.

В обгрунтування позову вказує, що ТОВ ФК «Вей Фор Пей» є фінансовою компанією, що надає послуги з переказу коштів без відкриття рахунків, на підставі ліцензії НБУ № 35 від 31.12.2015. Позивачем протягом червня серпня 2020 року помилково перераховано на картковий рахунок ОСОБА_1 кошти на загальну суму 184 602, 50 грн, а саме: 15.06.2020 на суму 2 730, 00 грн;18.06.2020 на суму 13 500,00 грн; 22.06.2020 на суму 14 998,00 грн; 22.06.2020 на суму 10 002,00 грн; 30.06.2020 на суму 14 998,00 грн; 30.06.2020 на суму 14 998,00 грн; 30.06.2020 на суму 14 998,00 грн; 30.06.2020 на суму 6 858,50 грн; 03.07.2020 на суму 14 998,00 грн; 03.07.2020 на суму 2 012,00 грн; 06.07.2020 на суму 14 998,00 грн; 06.07.2020 на суму 7 004,00 грн; 13.08.2020 на суму 14 998,00 грн; 13.08.2020 на суму 14 998,00 грн; 13.08.2020 на суму 8,00 грн; 17.08.2020 на суму 14 998,00 грн; 17.08.2020 на суму 7 506,00 грн. При цьому, жодних правочинів позивач з відповідачем не укладав, тому отримані відповідачем вищезазначені грошові кошти вважає такими, що безпідставно отримані та підлягають поверненню на користь позивача на підставі положень ст. 1212 ЦК України. У зв`язку з цим, 21.04.2021 на адресу відповідача позивачем було направлено лист з вимогою про повернення безпідставно отриманих грошових коштів шляхом перерахування їх на рахунок позивача, проте кошти відповідачем не повернуто. На підставі наведеного просив стягнути з відповідача безпідставно отримані кошти на суму 184 602, 50 грн, 3 % річних в розмірі 5 958, 64 грн та інфляційних втрат на суму 17 863, 70 грн, а також понесені у справі судові витрати у вигляді витрат на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн 00 коп. та витрат по сплаті судового збору у розмірі 3 126 грн 37 коп.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08 травня 2023 року у задоволенні позовної заяви відмовлено.

При винесенніоскаржуваного рішення,суд першоїінстанції виходивз такогомотивування,що з інформації, наданої АТ «Акцент- Банк» на виконання ухвали про витребування доказів за клопотанням позивача, слідує, що власником картки НОМЕР_1 є ОСОБА_1 . Відповідно до виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 за період з 15.06.2020 по 17.08.2020, наданої АТ «Акцент- Банк» на виконання ухвали про витребування доказів, на картковий рахунок відповідача від A2C Way for pay отримано перекази 15.06.2020 на суму 2 730, 00 грн; 18.06.2020 на суму 13 500,00 грн; 22.06.2020 на суму 14 998,00 грн; 22.06.2020 на суму 10 002,00 грн; 30.06.2020 на суму 14 998,00 грн; 30.06.2020 на суму 14 998,00 грн; 30.06.2020 на суму 14 998,00 грн; 30.06.2020 на суму 6 858,50 грн; 03.07.2020 на суму 14 998,00 грн; 03.07.2020 на суму 2 012,00 грн; 06.07.2020 на суму 14 998,00 грн; 06.07.2020 на суму 7 004,00 грн; 13.08.2020 на суму 14 998,00 грн; 13.08.2020 на суму 14 998,00 грн; 13.08.2020 на суму 8,00 грн; 17.08.2020 на суму 14 998,00 грн; 17.08.2020 на суму 7 506,00 грн. Отже, як слідує з матеріалів справи, позивач добровільно, послідовно та систематично, перераховував кошти відповідачу без зазначення платежу, знаючи, що між ними відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок), та за відсутності доказів договірних умов щодо їх подальшого повернення або недобросовісності відповідача, а тому поведінка позивача є суперечливою, оскільки останній вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків, що у свою чергу виключає задоволення позовних вимог про стягнення грошових коштів, як безпідставно набутих.

Короткий виклад вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції представником позивача подано апеляційну скаргу, в якій останній просить рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ «Вей Фор Пей» у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що правовідносини у цій справі не є подібними тим, що розглядалися Верховним Судом у постанові на яку суд першої інстанції посилався під час ухвалення оскаржуваного рішення. Сторони у справі, яка розглядалася Верховним Судом, були знайомі, у них були близькі відносини. І предметом розгляду справи було те, що нібито позивач передав відповідачу грошові кошти на ведення спільного бізнесу. В тому випадку дійсно прослідковувалася недобросовісна поведінка позивача. Проте, в нашій ситуації сторони не знайомі, жодних ділових чи інших відносин у них не було. Жодних підстав для перерахування грошових коштів також не було. Таким чином, суд першої інстанції не проаналізував постанову Верховного Суду у справі № 185/446/18 від 04.08.2021р. та не встановив, що висновки у цій справі не є подібними тим, що розглядаються у справі № 522/17071/21. Якщо застосовувати висновки у вказаній правовій позиції за підходом місцевого суду, то виходить, що будь-який переказ є правомірним, оскільки платник «натиснув кнопку переказ», тобто нібито погодився на невигідні для себе обставини. Вважали, що в кожному окремому випадку необхідно встановити чи знайомі сторони, чи були між ними якісь правовідносини, чи були підстави перерахування грошових коштів. Враховуючи відсутність договірних правовідносин між ТОВ Фінансова компанія «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» та громадянином ОСОБА_1 , на підставі яких би здійснювалось перерахування їй грошових коштів, стягнення яких є предметом цього позову, вважаємо, що є всі підстави для стягнення грошових коштів з відповідача.

Щодо стягнення інфляційних витрат та 3% річних. Відповідно ч. 2. ст. 1214 ЦК: «У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу)». В свою чергу ст. 536 ЦК передбачає, що: «1. За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. 2. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства». Водночас, частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено: «Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом». Таким чином, загальна заборгованість Відповідача з урахуванням 3% річних та інфляції становить 208 424,84 грн. (двісті вісім тисяч чотириста двадцять чотири грн., 84 коп.), з яких: 184 602,50 грн. є безпідставно набутими грошовими коштами, 5 958,64 грн. є 3 % річних від простроченої суми, а 17 863,70 грн. є інфляційними втратами. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції не звернув уваги на вказані вище норми права, у зв?язку з чим дійшов помилкових висновків, що на думку скаржника є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Явка в судове засідання

Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Отже, розгляд цивільної справи з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім справ зазначених в ч. 4 ст. 274 ЦПК України, у суді апеляційної інстанції у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи є загальним правилом, визначеним у ЦПК України.

Із матеріалів справи вбачається, що ціна позову в даній справі становить 28 781,74 грн. і є менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому справа відноситься до категорії малозначної справи в силу вимог закону.

Враховуючи вищезазначене, апеляційний розгляд вказаної справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

Позиція апеляційного суду

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ч.3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках.

Згідно з ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судова колегія дослідивши мотиви з яких виходив суд першої інстанції вважає прийняте рішення з додержанням закону, а тому підлягає залишенню без змін з огляду на наступне.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч.2 ст.1212 ЦК України).

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (ч. 3 ст. 1212 ЦК України).

Отже, за змістом даної норми під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту.

Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Відповідно до положень ст. 1215 ЦК України не підлягають поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України).

Водночас, ЄСПЛ зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (рішення ЄСПЛ «Воловик проти України» п.45).

Відповідно до ч.1 ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, який вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (п.4.1. рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2004 від 02 листопада 2004 року).

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 зазначено, що: «добросовісність (п.6 ст.3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contrafactum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non conceditvenire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Тлумачення як ст.3 ЦК України загалом, так і п.6 ст.3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Схожий по суті висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, в якій вказано, що «водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах» (п.8.26).

Тлумачення положень глави 83 ЦК України у системному зв`язку із визначеними у п.6 ст.3 ЦК України принципами справедливості, добросовісності та розумності свідчить, що при визначенні того чи підлягають поверненню безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі, слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

Такі ж положення містяться у п. VII.-2:101 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права, де вказано, що збагачення є безпідставним, за винятком таких випадків: особа, яка збагатилася, має право на отримання збагачення за рахунок потерпілого в силу договору чи іншого юридичного акту, судового рішення або норми права; або потерпілий вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що протягом червня серпня 2020 року ним помилково перераховано на картковий рахунок ОСОБА_1 кошти на загальну суму 184 602, 50 грн..

З інформації, наданої АТ «Акцент- Банк» на виконання ухвали про витребування доказів за клопотанням позивача, слідує, що власником картки НОМЕР_1 є ОСОБА_1 .

Відповідно до виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 за період з 15.06.2020 по 17.08.2020, наданої АТ «Акцент- Банк» на виконання ухвали про витребування доказів, на картковий рахунок відповідача від A2C Way for pay отримано перекази 15.06.2020 на суму 2 730, 00 грн; 18.06.2020 на суму 13 500,00 грн; 22.06.2020 на суму 14 998,00 грн; 22.06.2020 на суму 10 002,00 грн; 30.06.2020 на суму 14 998,00 грн; 30.06.2020 на суму 14 998,00 грн; 30.06.2020 на суму 14 998,00 грн; 30.06.2020 на суму 6 858,50 грн; 03.07.2020 на суму 14 998,00 грн; 03.07.2020 на суму 2 012,00 грн; 06.07.2020 на суму 14 998,00 грн; 06.07.2020 на суму 7 004,00 грн; 13.08.2020 на суму 14 998,00 грн; 13.08.2020 на суму 14 998,00 грн; 13.08.2020 на суму 8,00 грн; 17.08.2020 на суму 14 998,00 грн; 17.08.2020 на суму 7 506,00 грн.

Отже, як слідує з матеріалів справи, позивач добровільно, послідовно та систематично, перераховував кошти відповідачу без зазначення платежу, знаючи, що між ними відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок), та за відсутності доказів договірних умов щодо їх подальшого повернення або недобросовісності відповідача, а тому поведінка позивача є суперечливою, оскільки останній вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків, що у свою чергу виключає задоволення позовних вимог про стягнення грошових коштів, як безпідставно набутих.

Така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі №185/446/18, де, змінюючи рішення суду в частині мотивів його прийняття, Верховний Суд вказав, що «суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення коштів, проте помилився щодо мотивів такої відмови. Зокрема, апеляційний суд не звернув уваги, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів. Позивач у справі, неодноразово перераховуючи кошти відповідачу у період із серпня 2017 року до грудня 2017 року, знав, що між ними відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок), а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків), що унеможливлює задоволення позовних вимог і стягнення коштів».

Доводами апеляційної скарги щодо помилкового застосування правової позиції висловлної у постанові Верховного Суду від 04 серпня 2021 року, що сторони у справі були знайомі, у них були близькі відносини і предметом розгляду справи було те, що нібито позивач передав відповідачу грошові кошти на ведення спільного бізнесу, що в тому випадку дійсно прослідковувалася недобросовісна поведінка позивача, проте, в даній ситуації сторони не знайомі, жодних ділових чи інших відносин у них не було судова коолегія не погоджується з огляду на наступне. Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не брав до уваги ці обставини, суд першої інстанції вірно виокремлював правову позицію, що договірних відносин між позивачем та відповідачем не доведно, а саме не доведено зобов`язання ОСОБА_1 на поверння коштів, які нібито безпідставно йому були нараховані. Апеляційний суд зазначає, що ні під час зверння позивачем із позовною заявою ні під час апеляційного перегляду доказів фінансових зобов`язань між ТОВ ФК Вей Фор Пей не доведено належними та допустимими доказами.

Також апеляційний суд зауважує, що скаржник в апеляційний скарзі особисто наголошує, що жодних підстав для перерахування грошових коштів також не було, тому дійсно така поведінка позивача є суперечливою.

Крім того, судова колегія при ухваленні даної постанови бере до уваги правову позицію висловлену у постанові Верховного Суду у справі № 285/3412/15-ц, де зазначалось, що в разі не встановлення переходу прав вимоги ПАТ «Дельта Банк» до відповідачів за договором від 08 грудня 2011 року; акт приймання-передачі передачі прав вимоги за кредитами, докази сплати коштів, зазначених у договорі від 08 грудня 2011 року в матеріалах справи відсутні. Тому суд апеляційної інстанції зробив неправильний висновок про автоматичний перехід прав вимоги до нового кредитора ПАТ «Дельта Банк» до відповідачів .

Враховуючи таку правові позиції судова колегія вважає, що суд першої інстанції вірно вирішив спір по суті та залишив позовну заяву без задоволення.

Щодо доводів апеляційної скарги про нарахування 3 % річних судова колегія зазначає, що приватне право не може допускати ситуацію, за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред`являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовної давності, а кредитора обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги;

За таких обставин, у задоволенні позовних вимог слід відмовити в зв`язку з тим, що позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, допускається тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги, в разі залишення основної вимоги без задоволення вимога про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат є похідною і тому суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доводи апеляційноїскарги проте,що правовідносини у цій справі не є подібними тим, що розглядалися Верховним Судом у постанові на яку суд першої інстанції посилався під час ухвалення оскаржуваного рішення. Сторони у справі, яка розглядалася Верховним Судом, були знайомі, у них були близькі відносини. Не є важливими в розумінні ст. 1215 ЦК України, а тому питання релівантності не стосується відповідних правовідносин.

Інші доводи апелянта є викладенням своєї позиції та не є критикою судового рішення по суті.

Дослідивши матеріали справи та наявні у справі докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, взявши до уваги позицію учасників судового розгляду справи викладену у процесуальних документах, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, вирішуючи позов у межах заявлених вимог, з урахуванням принципів розумності, справедливості та виваженості, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, судова колегія приходить до висновку про відсутність обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог позивача, відсутність доказів, які доводять обставини, що обґрунтовують позовні вимоги, а тому позов задоволенню не підлягає.

Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Вей Фор Пей» залишити без задоволення.

Рішення Приморськогорайонного судум.Одеси від08травня 2023року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її підписання, оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 21 травня 2024року.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді М.В. Назарова

Ю.П. Лозко