Вирок

від 21.05.2024 по справі 285/2400/24

НОВОГРАД-ВОЛИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Єдиний унікальний номер № 285/2400/24

Провадження № 1-кп/0285/526/24

21 травня 2024 року м. Звягель

Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області в складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченої ОСОБА_4 ,

адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в залі суду

кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.04.2024 за №42024062240000012,

по обвинуваченню: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки с. Курчиця Звягельського району Житомирської області,

яка зареєстрована та проживає в АДРЕСА_1 , директор СТОВ Росток, раніше не судима,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2, ст.197-1 КК України,

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до преамбули Водного кодексу України (далі ВК України) усі води (водні об`єкти) на території України є національним надбанням Українського народу, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту. Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу і є обмеженими та уразливими природними об`єктами.

В умовах нарощування антропогенних навантажень на природне середовище, розвитку суспільного виробництва і зростання матеріальних потреб виникає необхідність розробки і додержання особливих правил користування водними ресурсами, раціонального їх використання та екологічно спрямованого захисту.

Відповідно до частини першої статті 58 Земельного Кодексу України (далі ЗК України) та статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Відповідно до ст.60 ЗК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж узрізу води (у меженний період) шириною:

а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів;

б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;

в) для великих річок, водосховищ на них та озер -100 метрів.

При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Частиною першою статті 59 ЗК України, передбачено, що землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). На умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови можуть передаватись лише для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 ЗК України,статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затвердженихнаказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року № 173, і додаток 13 до цих правил).

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах, з поміж іншого забороняється, розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво, зберігання та застосування пестицидів і добрив.

У відповідності до п.7.7 Статуту СТОВ «Росток», затвердженого 08.05.2023 рішенням єдиного учасника товариства, керівництво поточною діяльністю товариства здійснює Директор, який обирається (призначається) відповідно до цього статуту.

Відповідно до наказу сільськогосподарського ТОВ «Росток» №4 від 05.05.2022, ОСОБА_4 призначена на посаду директора СТОВ «Росток».

Під часздійснення господарськоїдіяльності, СТОВ «Росток» відповідно укладених договорів оренди використовує земельні ділянки з кадастровими номерами 1824082800:03:000:0069 площею 1.2169 га, 1824082800:03:000:0070 площею 1.3086 га, 1824082800:03:000:0071 площею 1.3916 га, 1824082800:03:000:0072 площею 1.2239 га, 1824082800:03:000:0073 площею 1.2138 га, 1824082800:03:000:0074 площею 1.2006 га та 1824082800:03:000:0076 1.2384 га, які відносяться до земель сільськогосподарського призначення.

На початку квітня 2024 року, точний час у ході розслідування не встановлено ОСОБА_4 , будучи директором СТОВ «Росток» та керуючи процесом обробітку земельних ділянок за межами с. Курчиця, Звягельського району, в порушення вищевказаних вимог законодавства, діючи умисно в інтересах СТОВ «Росток», самовільно зайняла земельну ділянку водного фонду - прибережної захисної смуги річки Случ, шляхом їх розорювання.

Зокрема, єдиним масивом із земельними ділянками сільськогосподарського призначення з кадастровими номерами 1824082800:03:000:0069, 1824082800:03:000:0070, 1824082800:03:000:0071, 1824082800:03:000:0072, 1824082800:03:000:0073, 1824082800:03:000:0074 та 1824082800:03:000:0076 ОСОБА_4 самовільно зайняла землі водного фонду частину прибережної захисної смуги річки Случ загальною площею 2,2986 га вартістю 603394,77 грн., що перебувають в охоронній зоні.

Умисні дії ОСОБА_4 , які виразилися у самовільному зайнятті земельних ділянок в охоронних зонах, кваліфіковано за ч.2 ст.197-1 КК України.

Прокурор просив затвердити угоду про визнання винуватості від 30.04.2024 в підготовчому судовому засіданні.

Обвинувачена вину у пред`явленому обвинуваченні визнала повністю, не заперечила обставини, викладені в обвинувальному акті. У вчиненому розкаюється, згодна з кваліфікацією своїх дій. Разом зісвоїм захисником просили суд затвердити угоду про визнання винуватості в підготовчому засіданні.

Потерпіла сторона в даному кримінальному провадженні відсутня.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши обвинувальний акт, вивчивши інші наявні матеріали, що стосуються цього кримінального провадження, суд переконався, що угода про визнання винуватості може бути затверджена шляхом постановлення обвинувального вироку, з огляду на наступне.

Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів (ст.ст.468, 469 КПК України).

Під час досудового розслідування між прокурором ОСОБА_3 та обвинуваченою ОСОБА_4 за участі захисника ОСОБА_5 30.04.2024 була укладена угода про визнання винуватості. Згідно з умовами останньої ОСОБА_4 повністю визнає свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України, сприяла виконанню та реалізації завдань кримінального провадження, визначених у ст.2 КПК України щодо забезпечення швидкого і повного розслідування та судового розгляду.

З урахуванням ступеня тяжкості вчиненого правопорушення, особи ОСОБА_4 , повним відшкодуванням шкоди, завданої внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, що підтверджується квитанцією від 30.04.2024 (код квитанції: 9340-7463-2285-5191), звільненням зайнятих земель, обставин, що пом`якшують її покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, сторони погоджуються на застосування норм ст.69 КК України та узгоджують вид та міру покарання: за ч.2 ст.197-1 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, штрафу у розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 грн.

Кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.197-1 КК України, в якому обвинувачується ОСОБА_4 , класифікується як нетяжкий злочин.

Угоду подано до суду в установлений процесуальним законом строк, законодавчих обмежень щодо можливості її укладення у цьому кримінальному провадженні не вбачається.

На виконання вимог ч.4 ст.474 КПК України судом з`ясовано, що обвинувачена цілком розуміє своє право на судовий розгляд, під час якого прокурор зобов`язаний довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого її обвинувачують з відповідними процесуальними правами; цілком розуміє наслідки укладення і затвердження угоди, передбачені ст.473 КПК України; цілком розуміє характер обвинувачення, в якому вона визнає себе винуватою та вид покарання, яке буде до неї застосоване.

З метою дотримання приписів ч.6 ст.474 КПК України суд переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним.

Також судом перевірено, що укладена угода відповідає за своїм змістом вимогам ст.472 КПК України та містить визначення сторін, які її уклали, формулювання обвинувачення і його правову кваліфікацію із зазначенням відповідної статті КК України, істотні для цього кримінального правопорушення обставини, підтвердження беззастережного визнання ОСОБА_4 своєї винуватості, узгоджене покарання.

Також угода містить згоду обвинуваченої на призначення покарання, наслідки укладення і затвердження угоди за ст.473 КПК України, наслідки невиконання угоди за ст.476 КПК України, дату укладення і підписи сторін.

Умови угоди не суперечать вимогам КПК України, правова кваліфікація кримінального правопорушення правильна, умови угоди відповідають інтересам суспільства, не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб, наявні фактичні підстави для визнання винуватості обвинуваченої.

Таким чином, суд кваліфікує дії ОСОБА_4 , які виразились у самовільному зайнятті земельних ділянок в охоронних зонах, за ч.2 ст.197-1 КК України.

Пом`якшуючими обставинами суд визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне відшкодування завданого збитку.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченої, судом не встановлено.

Підстав для відмови у затвердженні угоди, визначених у ч.7 ст.474 КПК України, не встановлено.

Дійшовши таких висновків та реалізовуючи імперативні повноваження щодо призначення покарання, суд враховує той вид покарання, які узгодили сторони та зауважує, що під час розгляду було ретельно проаналізовано обставини, що пом`якшують покарання обвинуваченої та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину: щирість каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, відшкодування шкоди, завданої внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, звільнення зайнятих земель та її особу, а саме: прийнято до уваги вік, відсутність судимостей та перебування обвинуваченої на обліках у псих- та наркодиспансерах.

Резюмуючи викладене,суд вважаєза доцільнезатвердити угодупро визнаннявинуватості від30.04.2024,визнати ОСОБА_4 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України, та призначити їй узгоджену сторонами міру покарання, із застосуванням до неї положень ст.69 КК України, у виді штрафу.

Цивільний позов не заявлено, викривачі відсутні.

Арешт на майно не накладався.

Речові докази та судові витрати відсутні.

Запобіжний захід не обирався та підстав для його обрання судом не встановлено.

Керуючись статтями 337, 370, 371, 373, 374, 475 КПК України,

УХВАЛИВ:

Затвердити угоду від 30.04.2024 по кримінальному провадженню №42024062240000012 про визнання винуватості, укладену між ОСОБА_4 за участі захисника ОСОБА_5 та прокурором Звягельської окружної прокуратури ОСОБА_3 .

ОСОБА_4 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України, і призначити їй покарання, із застосуванням ст.69 КК України, у виді штрафу у розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 гривень.

Роз`яснити ОСОБА_4 , що умисне невиконання угоди є підставою для притягнення до відповідальності, встановленої законом.

Вирок може бути оскаржений шляхом подачі апеляційної скарги на нього через Новоград-Волинський міськрайонний суд до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Головуюча суддя ОСОБА_1