Рішення

від 21.05.2024 по справі 547/865/23

ХОРОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 547/865/23

Провадження №2/548/82/24

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.05.2024 року м. Хорол

Хорольський районний суд Полтавської області в складі :

головуючого судді - Коновод О. В.

за участю : секретаря судового засідання - Манжос Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Хорол цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, служба у справах дітей Семенівської селищної ради, служба у справах дітей виконавчого комітету Київської районної в м. Полтава про позбавлення батьківських прав

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції заявника

До Хорольського районного суду Полтавської області надійшла дана позовна заява, в якій позивач просить позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 з 18.10.2014 року.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 02 квітня 2019 року шлюб між позивачкою та відповідачем було розірвано.

На теперішній час позивачка має прізвище « ОСОБА_1 » у зв`язку з укладенням шлюбу з ОСОБА_5 .

Від шлюбу з ОСОБА_2 позивачка мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 19 лютого 2019 року з ОСОБА_2 на користь позивачки на утримання сина було стягнуто аліменти в розмірі частки всіх видів доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 05.02.2015 року та до досягнення дитиною повноліття. Але відповідач рішення суду не виконує, ніякої матеріальної допомоги на утримання дитини не надає.

Ще за час спільного проживання відповідач застосовував і до позивачки і до сина фізичне і психологічне насилля. Син боявся батька.

З 2019 року відповідач взагалі перестав спілкуватися з сином. Він навіть не дзвонить дитині, не вітає з днем народження, не цікавиться його життям і здоров`ям.

Як зазначалося вище, відповідач тривалий час не спілкується з сином, не надає ніякої матеріальної допомоги на його утримання, в минулому жорстоко поводився з дитиною.

Крім того, у різних сферах життя, що стосуються неповнолітньої дитини, як то виїзд за кордон, зміну місця реєстрації тощо потрібен дозвіл батька. У позивачки з відповідачем відсутній контакт, тому отримати згоду від відповідача є неможливим.

Також в теперішній час, як відомо позивачці, відповідача засуджено за кримінальні злочини. Однак, так як вона не була учасником проваджень, не може підтвердити коли, яким судом та за яким кримінальним законом.

Заяви та клопотання.

03.04.2024 року представником третьої особи: Служби у справах дітей виконавчого комітету Київської районної в м. Полтава подано клопотання, про розгляд справи у їх відсутності. При прийнятті рішення просить врахувати інтереси дитини та не заперечують проти задоволення позову.

Інші процесуальні дії у справі.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.11.2023 справу передано на розгляд на судді Коновод О.В.

Ухвалою Хорольського районного суду Полтавської області від 17.11.2023 року відкрито провадження у справі, постановлено проводити розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про поважність причин неявки суд не повідомив та не просив розглянути справу в його відсутність, тому суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність відповідача та за згодою позивача ухвалити у справі заочне рішення, відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України.

Судом на підставі частини другої статті 247Цивільного процесуальногокодексу України (далі ЦПК) у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

Позивачка, ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 з 18.10.2014 року.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 02 квітня 2019 року шлюб між позивачкою та відповідачем було розірвано.

На теперішній час позивачка має прізвище « ОСОБА_1 » у зв`язку з укладенням шлюбу з ОСОБА_5 .

Від шлюбу з ОСОБА_2 позивачка мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 19 лютого 2019 року з ОСОБА_2 на користь позивачки на утримання сина було стягнуто аліменти в розмірі частки всіх видів доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 05.02.2015 року та до досягнення дитиною повноліття. Але відповідач рішення суду не виконує, ніякої матеріальної допомоги на утримання дитини не надає.

Ще за час спільного проживання відповідач застосовував і до позивачки і до сина фізичне і психологічне насилля. Син боявся батька.

З 2019 року відповідач взагалі перестав спілкуватися з сином. Він навіть не дзвонить дитині, не вітає з днем народження, не цікавиться його життям і здоров`ям.

Як зазначалося вище, відповідач тривалий час не спілкується з сином, не надає ніякої матеріальної допомоги на його утримання, в минулому жорстоко поводився з дитиною.

З наведеного висновку вбачається, що батько дитини ухиляється від своїх батьківських обов`язків, утриманням та вихованням дитини не займається, не бере участі у вихованні сина, не допомагає матеріально, не цікавився його життям, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду та лікування.

Оцінка Суду.

При ухваленні рішення відповідно до вимог ст..17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики ЄСПЛ» суд вважає за необхідне застосувати Конвенцію про захист прав і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.XI.1950), яка згідно з частиною першою ст..9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Реалізуючи передбачене статтею 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Суд враховує, що практика ЄСПЛ вказує на необхідність оцінювати докази, керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення ЄСПЛ від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» п. 43).

Також суд приймає до уваги якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (рішення ЄСПЛ від 11.07.2013 року у справі «Веренцов проти України» п.86).

Відповідно ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стосовно вирішення питання позбавлення батьківських прав судом враховано наступне.

Частинами 1,2 ст.3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У ст..9 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зав`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, (Мамчур проти України, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, 16.07.2015 року).

Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини («Хант проти України», № 31111/04, § 57, 58, ЄСПЛ, 07.12.2006 року).

Відповідно до ст..18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У справі «Хант проти України» від 07.12.2006 року ЄСПЛ наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

Статтею 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Статтею 150 СК України встановлено обов`язок батьків щодо виховання та розвитку дитини. Визначено, зокрема, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Частиною 1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Ті ж самі принципи закріплені Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року, відповідно п.6. та п.7 якої проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості. Якнайкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, хто відповідає за її освіту і навчання; ця відповідальність лежить насамперед на її батьках.

За змістом ст..155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч.1 ст.164 СК України.

У відповідності до п.2 ч.1 ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення п.2 ч.1 ст.164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07.12.2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57,58).

Пунктом 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» встановлено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

Таким чином, обов`язок нести відповідальність за дитину, її фізичний і моральний розвиток, її соціальне буття, здійснення прав щодо її захисту покладено на батьків. Обставини справи свідчать про небажання відповідача займатися вихованням дитини, а саме відсутність будь-яких дій, які б свідчили про його намір змінити обставини свого життя та вчинити дії, спрямовані на виховання дитини. Доказів щодо спростування таких обставин в матеріалах справи немає.

Водночас Пленум Верховного Суду України в п.15 Постанови №3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз`яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

ЄСПЛ в рішенні у справі «Савіни проти України» від 18.12.2008 р. звернув увагу на те, що при позбавленні батьківських прав треба підходити виважено і в найкращих інтересах дитини. Статтею 8 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на повагу до приватного і сімейного життя. Неврахування положень цієї норми міжнародного права при розгляді справ про позбавлення батьківських прав призводить до того, що в окремих випадках діти невиправдано стають соціальними сиротами. Завдання держави - захистити і підтримати сім`ю, а не позбавляти дитину права на виховання у родинному середовищі, навіть за складних життєвих обставин. ЄСПЛ у рішенні у справі «Савіни проти України» наголошує, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 вказаної Конвенції. Хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. У будь-якому разі передання дитини під державну опіку слід зазвичай розглядати як тимчасовий захід, здійснення якого має одразу припинятися, коли це дозволяють обставини. Отже, такий захід не може бути санкціонований без попереднього розгляду можливих альтернативних заходів і має оцінюватися в контексті позитивного обов`язку держави вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння возз`єднанню дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою та, якщо це можливо, не допускаючи розлучення братів і сестер.

Між сторонами виник спір щодо позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав.

Частиною четвертою статті 206 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Отже, в даному випадку допускається обмеження прав особи, а процедура, підстави та правові наслідки позбавлення батьківських прав передбачені нормамиСімейного кодексу України(даліСК) (статті 164-167) і відповідач не заперечував проти позбавлення батьківських прав.

Зокрема, відповідно достатті 164СК України батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тому, для суду є беззаперечним те, що втручання у право відповідача має законні підстави, які є чинними протягом періоду, який розглядається.

Так само суд знаходить, що втручання у право відповідача спрямоване на захист «прав і свобод» малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Судом за обставинами справи встановлено, що відповідач життям дитини не цікавиться, участі у його вихованні не приймає, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; що свідчить про ухилення нею від виконання своїх батьківських обов`язків і виходячи із положеньстатей 164-167 СК є підставою для позбавлення батьківських прав.

Оцінюючи проблему забезпечення якнайкращих інтересів малолітньої дитини - - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд підкреслює, що з огляду на те, що розлучення з батьками надає тяжкий вплив на дітей, таке розлучення повинно проводитися лише в крайньому випадку, наприклад, коли існує небезпека неминучого заподіяння дитині шкоди або в інших необхідних випадках; розлучення не повинно проводитися, якщо дитина може бути огороджена від розлучення за допомогою менш радикальних заходів. Перш ніж вдатися до розлучення, держава повинна надати батькам сприяння у виконанні ними своїх батьківських обов`язків і відновити або зміцнити здатність сім`ї піклуватися про свою дитину, за винятком тих випадків, коли розлучення необхідне в інтересах захисту дитини. Матеріальна скрута не можуть служити виправданням для розлучення дитини зі своїми батьками.

В ситуації, що розглядається з часу розлучення відповідача з дитиною минуло більше чотирьох років, відповідач протягом тривалого часу не виявив бажання вчинити будь-які дії пов`язані з відновленням свого зв`язку із дитиною. Навіть в період знаходження даної справи в провадженні суду відповідач жодним чином не продемонстрував суду свого бажання в поновленні сімейних стосунків з дитиною і в такій ситуації, на думку суду, без бажання відповідача держава позбавлена можливості посприяти їй у виконанні нею своїх батьківських обов`язків і відновленні або зміцненні здатності сім`ї.

Також, важливим для суду є те, що при позбавленні батьківських прав відповідач, відносини, які склались між ним і дитиною не зміняться в бік розлучення його з дитиною, які разом не проживають протягом тривалого часу.

Навпаки, позбавлення батьківських прав змінить ситуацію в бік поліпшення піклування про малолітню дитину, що як наслідок буде сприяти захисту інших прав дитини.

Як підсумок, аналізу елементів, які впливають на визначення «якнайкращих інтересів дитини» суд зауважує, що в даних правовідносинах позбавлення батьківських прав буде сприяти інтересам малолітньої дитини - - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 і в подальшому зможе гарантувати повну та ефективну реалізацію прав дитини.

Суд повторює, що важливим в даній ситуації є те, що позбавлення батьківських прав не призведе до відібрання дитини у батька, оскільки він з ними не проживає протягом тривалого часу, так само даний захід не виключає можливість побачення батька із своєю дитиною.

Тобто, позбавлення батьківських прав відповідача фактично не змінить тривалу існуючу ситуацію між батьком та дитиною.

Окремо суд наголошує, що застосовуваний захід не є виключно безстроковим і відповідач має право у випадку зміни своєї поведінки на поновлення батьківських прав в порядку передбаченомуСК(стаття 169).

В даних правовідносинах судом були створені передумови для дотримання процедури вирішення питання про втручання в право відповідача в його сімейне життя та при визначенні «якнайкращих інтересів дитини».

Зокрема, враховуючи складність питання, що розглядається було призначено підготовче засідання, в яке були викликані всі сторони, була забезпечена участь в розгляді справи органів опіки та піклування, які мали можливість перевірити умови проживання дитини, питання вирішувалось з наданням можливості відповідачу як висловити свою думку, так і змінити своє відношення до виховання дитини.

Отже, зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, суд розцінює як ухилення від виховання дитини відповідачем, свідомого нехтування нею своїми обов`язками і не бажанням виконувати їх, що є підставою для позбавлення батьківських прав.

Виходячи з вищевикладеного, суд розглянувши справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Вирішуючи питання про судові витрати у справі, суд керується положеннями частини 1 статті 141 ЦПК України, відповідно до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 1073,60 грн.

Оскільки позовні вимоги судом задоволені у повному обсязі, тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню кошти на відшкодування судових витрат по оплаті судового зборув розмірі 1073,60 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 60, 76-81, 89, 141, 211, 263-265, ч.1ст. 354, 430 ЦПК України, ст.ст. 150, 152, 155, 164, 165, 166, 180,181,183,184, 191 Сімейного кодексу України,- суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване і фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 ), представник позивача : адвокат Миколаєнко Олена Василівна ( свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №877,видане 30.05.2011 року, юридична адреса: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, служба у справах дітей Семенівської селищної ради (код ЄДРПОУ : 44273333, місцезнаходження: Полтавська обл., Кременчуцький р-н, Семенівська ОТГ, смт Семенівка, вул. Незалежності, 44), служба у справах дітей виконавчого комітету Київської районної в м. Полтава ( адреса: м. Полтава, вул. Решетилівська, ) про позбавлення батьківських прав,- задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , сплачений судовий збір в розмірі 1073.60 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити рішення суду повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст судового рішення складено 21.05.2024 року.

Суддя : О.В. Коновод