Рішення

від 22.05.2024 по справі 160/7672/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2024 рокуСправа №160/7672/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коренева А.О.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом про стягнення середнього заробітку,

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом, у якому позивач просить суд:

стягнути з Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом (49006, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Надії Алексеєнко, 84, код ЄДРПОУ 08681732) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період з 31.08.2023 по день фактичного розрахунку 15.03.2024 року в сумі, розрахованій судом у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року № 100.

На обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.11.2023 у справі №160/24444/23 визнано протиправною бездіяльність відділу охорони української психіатричної лікарні з суворим наглядом щодо не виплати позивачу в день звільнення грошової компенсації за неотримане ним в період служби речове майно особистого користування в сумі 20173,01 грн. 15.03.2024 року, на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.11.2023 у справі №160/24444/23, відповідачем було виплачено на користь позивача грошову компенсацію вартості речового майна в сумі 1982,41 грн. Таким чином остаточний розрахунок відповідача відбувся 15.03.2024 року. З урахуванням наведеного, вважаю що відповідач, порушивши права під час звільнення зі служби, своєчасно не провівши з позиваче повний розрахунок при звільненні 30.08.2023 не виплати грошової компенсації вартості речового майна, зобов`язаний сплатити на середній заробіток за час затримки в розрахунку при звільненні згідно ст.ст. 116, 117 КЗПП України, за період з 31.08.2023 по 15.03.2024 року.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 29 березня 2024 року відкрив провадження у справі за цим позовом та ухвалив судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні. Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, яка доставлена до елктроного кабінету відповідача 29.03.2024 року (а.с.33).

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідачем у встановлений судом строк, письмових заперечень проти позову, пояснень чи доказів щодо заявлених позовних вимог, на підтвердження або спростування обставин, зазначених у позові, не надано, як і заяви про визнання позову.

Згідно із ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що Наказом Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом від 16.08.2023 року за номером 118 о/с-23 «Про звільнення працівників», 30.08.2023 було звільнено позивача зі служби у Державній кримінально-виконавчій службі України згідно згідно ч.5 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та п. 4 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Згідно з даними КП «ДСС», судом встановлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду 27.11.2023 року, у справі №160/24444/23 позов ОСОБА_1 задоволено, зокрема зобов`язано відділ охорони української психіатричної лікарні з суворим наглядом нарахувати та виплатити на користь позивача грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна в сумі 20173,01 грн.

На виконання вищевказаного судового рішення позивачу була виплачена грошова компенсація в розмірі 19820,41 грн (а.с. 10).

Позивач, вважаючи, що відповідачем несвоєчасно проведено остаточний розрахунок при звільненні з позивачем та відповідно до положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України він має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 року №8-рп/2002(справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Вищевказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах від 20.09.2018 року у справі №810/1549/17, від 17.10.2018 року у справі №805/2948/17-а, від 08.11.2018 року у справі №821/1333/16, від 18.04.2019 року у справі № 806/889/17.

За наведених обставин, суд доходить висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у всякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України.

Водночас, суд враховує, що з 19.07.2022 року набрав чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-ІХ, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Згідно із ч. 1 ст. 117 (в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року), відділу охорони української психіатричної лікарні з суворим наглядом повинен виплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ч. 2ст. 117 Кодексу законів про працю України).

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст. 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 Кодексу законів про працю України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу законів про працю України.

У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 в справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, установлено, що за статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Також, у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Аналогічна правова позиція щодо конкуренції норм загального та спеціального права висловлена в постанові Верховного Суду у складі касаційного адміністративного суду від 30.01.2019 року у справі №805/4523/16-а.

Згідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин, суд доходить висновку, що позивач має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Вирішуючи справу, суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17, згідно якої, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду у наведених справах дійшла висновку, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Водночас суд враховує, що на дату проведення остаточного розрахунку з позивачем (15.03.2024 року) та на дату звернення позивача до суду з цим позовом (25.03.2024) стаття 117 Кодексу законів про працю України діяла в новій редакції, викладеній згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, а відтак сама ця норма підлягала застосуванню до спірних правовідносин.

Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 160/15380/22, який суд враховує в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України.

Отже, суд уважає за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не більш як за шість місяців за затримку з 31.08.2023 року (наступний день після звільнення) по 29.02.2024 року, що становить 183 календарні дні.

Водночас, суд зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати. Вимога позивача про стягнення середньої заробітної плати розрахованою судом у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року № 100 не підлягає задоволенню, оскільки грошове забезпечення поліцейських обчислюється відповідно до Постанови № 988.

Пунктами 2, 8 Порядку № 100 передбачено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством.

Таким законодавством у даному випадку є постанова Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання» (далі Постанова № 988).

Відтак, Постанова № 988 є спеціальною у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення поліцейських Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що наявні підстави для часткового задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ч. 3 ст. 139 КАС України.

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом про стягнення середнього заробітку - задовольнити частково.

Зобов`язати відділ охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період з 31 серпня 2023 року по 29 лютого 2024 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом (49006, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Надії Алексеєнко, 84, код ЄДРПОУ 08681732) судовий збір у розмірі 484,48 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.О. Коренев